Промінь реабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з січня 1989 року ● Понеділок, 26 січня 2015 року ● №№1 – (1269-1270) відстоїмо права інвалідів!



Сторінка1/4
Дата конвертації02.06.2017
Розмір0.58 Mb.
  1   2   3   4

ПРОМІНЬ

РЕАБІЛІТАЦІЙНА ГАЗЕТА УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА СЛІПИХ

Видається з 7 січня 1989 року ● Понеділок, 26 січня 2015 року ● №№ 1 – 2 (1269-1270)
ВІДСТОЇМО ПРАВА ІНВАЛІДІВ!

Тяжкі випробування, які випали на долю України останнім часом, не оминають і УТОС. Економія коштів, до якої змушений вдатися уряд, змусила турбуватися і інвалідів по зору, бо під загрозою опинилися пільги, якими користуються незрячі. Щороку у Державному бюджеті України частина коштів спрямовувалося

на підтримку організацій інвалідів, зокрема УТОСу. Але цього року цілком реальною стала загроза, що при формуванні остаточної редакції Державного бюджету на 2015 рік з різних причин потреби таких організацій, як УТОС та УТОГ, можуть бути не враховані або враховані лише частково. На тлі інфляції, підвищення цін та тарифів втрата пільг стане смертельним ударом для десятків тисяч інвалідів по зору.

У цих умовах Центральне правління УТОСу на чолі із В.М. Більчичем робить усе можливе, і навіть неможливе, для того, аби зберегти ті соціальні гарантії, якими користуються незрячі. Центральне правління УТОСу разом із УТОГом звернулися із відповідними клопотаннями до прем’єр-міністра України А.П. Яценюка, міністра фінансів Н.І. Яресько та міністра соцполітики П.В. Розенка. 17 грудня 2014 року міністр соціальної політики П.В. Розенко прийняв голову ЦП УТОСу Владислава Більчича та голову ЦП УТОГу Юрія Максименка. В.М. Більчич детально поінформував міністра про нелегке становище, у якому опинилися інваліди по зору, про їхні потреби.

«Ми будемо відстоювати програми підтримки всеукраїнських громадських об’єднань інвалідів, щоб не допустити їх скорочення чи закриття», – на цьому наголосив міністр соціальної політики Павло Розенко.

Під час зустрічі обговорено низку питань, зокрема, щодо програми фінансової підтримки державою громадських об’єднань інвалідів, збереження пільг для підприємств і організацій невиробничої сфери УТОСу та УТОГу тощо.

Владислав Більчич та Юрій Максименко висловили вдячність міністру за допомогу у вирішенні багатьох питань цих двох організацій та зазначили, що відкриті до співпраці. У свою чергу Павло Розенко запевнив, що Мінсоцполітики буде й надалі відстоювати права громадських об’єднань інвалідів та збереження державних програм їх підтримки.

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ

ДЕНЬ СОБОРНОСТІ

(ДЕНЬ ЗЛУКИ)

Українська мрія – єдність, свобода і незалежність. Основа державності, якої споконвіку намагалися позбавити цю прекрасну частину земель всі її так звані сусіди, прикриваючись «високими» інтересами, час від часу набувала цілком ясні обриси. Так сталося і на початку 1918-го. У цей січневий місяць у запалі революційних змін була створена Українська Народна Республіка, відома як УНР. Більше того, на тих територіях, які входили до складу колись потужної Австро-Угорської імперії, була утворена ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка. Вже в грудні 1918-го у Фастові, з гарячим бажанням втілити українську мрію в реалії, лідерам цих двох держав вдалося підписати своєрідний поєднувальний договір. Цей договір увійшов в нашу сучасну історію як «Акт злуки» і 22-го січня 1919-го року він був публічно оприлюднений в Київській столиці на знаменитій Софійській площі.

Набираюча обертів машина кривавої диктатури, яка прийшла на зміну колишніх «консерваторів», поспішила зламати і ці сміливі починання вільного українського народу. Вже буквально через кілька місяців більшовики увійшли в Київ, Закарпаття окупувала Чехословаччина, а Східну Галичину – поляки. А далі...

Акт злуки тоді так і залишився лише декларацією, але народ ніколи не втрачав надію, адже народ, який втратив надію, просто зникає. Надію, приміром, втратили нащадки кривавих диктаторів, коли Великий і Могутній Радянський Союз – об’єднання, побудоване зовні на «нових канонах справедливості», а всередині на крові і безглуздих жертвах, звалилося, не залишивши після себе нічого, що могло б його реанімувати.

22 січня 1990 року. Мільйони українців вишикувалися в справжній живий ланцюг, що розтягся від Києва до Львова. Вони відзначали День Соборності, День своєї української єдності та свободи.

21 січня 1999 року відповідно до Указу Президента України за № 42/99 День Соборності був закріплений на законодавчому рівні суверенної держави. Потім, 30 грудня 2011 року, відповідно до Указу Президента України за № 1209/2011 під назвою «Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят», День Свободи, який раніше відзначався 22 листопада був об’єднаний з Днем Соборності і свято отримало свою нову назву – «День Соборності та Свободи України».

Після подій 2013 – 2014 років, Революції Гідності і трагедії початку неоголошеної війни Росії проти України, окупації Кримського півострова і кількох обласних центрів на сході України «братнім російським народом», відповідно до Указу Президента України за № 871/2014 від 13 листопада 2014 року святу повернули колишню назву.

«Відзначати щорічно 22 січня – у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки – День Соборності України.

Внести до Указу Президента України від 30 грудня 2011 року за № 1209 «Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат та професійних свят» зміну, виключивши абзац другий статті 1.» – йдеться в Указі.

У цей День проект DilovaMova.com приєднується до привітань на адресу всього українського народу! Єдність і свобода робить нас гідними нащадками наших батьків! Будемо з трепетом зберігати цей безцінний скарб! Хай береже нас усіх Господь і слава Йому за цю прекрасну країну – Україну!



ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ

«І жити спішити треба!..»

Василь Симоненко міг святкувати свій славний ювілей цього року, як роблять його ровесники, а то й старші колеги по перу, та життя розпорядилося інакше. На жаль… Проте як колись, так і нині ми маємо змогу чути Симоненка, читаючи рядки його поезій: «І жити спішити треба, Кохати спішити треба – Гляди ж не проспи!». 8 січня минає 80 років від дня народження українського поета та журналіста.

Скупі рядки біографії Василя Симоненка, як коротка рисочка між датами народження і смерті. Народився майбутній поет на Полтавщині 8 січня 1935 року в глухому селі Біївці Лубенського району. Ростила його мати – Ганна Щербань, яка працювала в колгоспі, батько ж залишив сім’ю, коли Васильку ще не виповнилося й року. Допомагали дідусь і бабуся:

В мене була лиш мати

Та був іще сивий дід, –

Нікому не мовив «тату»

І вірив, що так і слід, –

так згадував майбутній поет у поезії «З дитинства». Федір Трохимович – «сивий дід» – дуже опікувався онуком, самотужки освоївши грамоту, любив книжки, майстерно вишивав рушники і сорочки, розповідав хлопчикові про історичне минуле українського народу. Бабуся й дідусь дуже любили свого кмітливого онука. Їхню любов і турботу пам’ятав Василь до останніх днів свого короткого життя. Може й не дивно, що дідова смерть надто вразила тодішнього восьмикласника, викликала глибокі роздуми про суть життя, які згодом вилилися у вірші «Дід умер» та оповіданні «Дума про діда». Безсмертя свого діда – пересічної людини, невтомного сільського хлібороба – Василь вбачав у невмирущості роду, адже саме дід зумів передати онукові правду про свій народ, навчив любити Україну, її героїчну легенду і ліричну пісню. Дід розкрив перед своїм онуком історію України, починаючи від славних сторінок Запорозької Січі. Ось чому юний Симоненко уже в перших поетичних творах стане справжнім літописцем свого роду і народу:

Україно! Доки жити буду,

Доти відкриватиму тебе.

Ходив до школи далеко, аж за дев’ять кілометрів, «як на мої чотирнадцять років, то це не так уже й мало», – згадує письменник в оповіданні «Дума про діда».

Вчителька Василя – Уляна Миколаївна Демченко згадувала: «Василь Симоненко вчився в школі, коли я прийшла працювати учителем математики 5 – 7 класів. Мені довелося вести уроки креслення в старших класах... Я добре готувалася до уроків, але у своїх силах була не впевнена. І коли я заходила до класу, то найбільшу увагу звертала на парту, за якою сидів Василь. Він же якось спідлоба поглядав на мене й поволі, але красиво, креслив. Як пізніше я дізналася, він одночасно креслив і читав під партою художню книжку. А поглядав на мене, аби я не спіймала його на гарячому...». Складати вірші Василь почав іще у школі, і учні називали його гучним словом «поет».

1952 р. із «золотою медаллю» закінчив Василь Тарандинцівську школу-десятирічку та продовжує навчатися, здобуваючи вищу освіту в Київському державному університеті, на факультеті журналістики, який закінчив у 1957 р. Під час навчання пише багато віршів, стає активним членом літературної студії.

Молодість поета припала на роки «відлиги», період «шістдесятництва», яке стало загальнонаціональним явищем. Саме в роки підвищеної громадянської активності увійшов у літературу Василь Симоненко, якого Олесь Гончар назвав «витязем молодої української поезії». З 1957 по 1960 рр. Василь Симоненко працює в редакції газети «Черкаська правда».

Саме у Черкасах найповніше розкрився його самобутній талант поета і журналіста. Він очолив відділ пропаганди при новоствореній газеті «Молодь Черкащини», а пізніше здібного журналіста призначили власним кореспондентом республіканської «Робітничої газети» Черкаській області. Він щодня поринав у вир людського життя, писав казки і вірші, статті і фейлетони, консультував поетів-початківців, їздив до Києва та Львова, до Кіровограда, Одеси...

Як відомо, навесні 1960 р. в Києві, з волі пробудженого «відлигою» юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. На суспільно-політичній арені з’явилася ініціативна й динамічна громадська інституція, яка ставила собі за мету об’єднати духовні й фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України. Пізніше, у літературі, поетів, які належали до цього Клубу, почали називати шістдесятниками. Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте з Аллою Горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко й Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею й окрасою цього Клубу. Охоче роз’їжджав Україною, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників жагу до національного відродження.

Саме за участю В. Симоненка на підставі незаперечних речових доказів для людства були відкриті братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському й Васильківському кладовищах, у хащах Биківнянського лісу. За його участю тоді ж був написаний і надісланий до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх на національні меморіали.

Оце і вся біографія Василя Симоненка – не дожив і до тридцяти, не судилося… Влітку 1962 року його жорстоко побили працівники міліції, що не могло не позначитися на здоров’ї поета, хоча офіційна причина передчасної смерті – рак.

13 грудня 1963 року Василя Симоненка не стало. Вдовою залишилася молода дружина, без батька – маленький син Олесь, без великого поета – українці… На пам’ятнику Симоненку в селі Біївці викарбувані рядки його поезії, відомі сьогодні кожному в Україні:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Поет став однією з перших жертв радянської репресивної системи 1960-х, що будь-якими методами намагалася придушити рух опору «шістдесятників»: його чорнили і залякували, переслідували, забороняли друкуватися, замовчували після смерті. «Тиша і грім» – єдина збірка, що вийшла друком за життя Симоненка (1962), всі інші твори поширювалися завдяки самвидаву, що жорстоко переслідувався владою.

Вже після смерті його друзі доклали чимало зусиль, щоб побачили світ Симоненкові «Земне тяжіння» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Поезії» (1966), книжки «Лебеді материнства» (1981), том вибраних поезій (1985) та дві книжки для дітей.

Поетичне слово В. Симоненка, просте і пристрасне, розважливе і гостре, пройняте вірою у високі ідеали, повертало українцям втрачену Батьківщину. Не оминав він болючі проблеми доби, викривав псевдопатріотів, бюрократів, кар’єристів, був нещадний до ворогів Батьківщини й рідного народу. Ми віримо кожному слову поета, яке бере за душу, хвилює, будить думку, кличе до дії:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Усі твори Василя Симоненка розкривають його як людину. Тонкий і ніжний лірик, він своєю натхненною і щирою лірикою примушував замислюватися кожного над загальнолюдськими проблемами добра і зла, сенсу життя, значущості людини:

Бо ти на землі – людина,

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

Василя Симоненка було посмертно удостоєно Національної премії ім. Тараса Шевченка у 1995 році. У Черкасах є літературно-меморіальний музей Василя Симоненка. 1965 року на громадських засадах створено музей в селі Біївці в хаті, де народився поет. Ім'ям поета названі вулиці у багатьох містах України. 25 грудня 2008 року Національний банк України випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену поету.

17 листопада 2010 року у Черкасах по вулиці Фрунзе біля Палацу одружень відкрито пам'ятник поетові. Автор монумента – Владислав Димйон.

Не тьмяніє з літами поетична зоря Василя Симоненка. Сяє високим, чистим світлом у небі українського красного письменства. На цій високості й чистоті, за діамантовим блиском пізнаємо її серед інших. Є в його творчому доробку твори, які сьогодні справедливо можемо назвати класичними.

Його поезія живе, їй відкритий шлях до юнацьких сердець, до народу, до України, – нині вже оновленої, незалежної, соборної, – вона навіки увінчала поета своєю любов'ю. Справді, ніби молодий витязь, звівся він у нашій поезії, і так виразно чуємо його свіжий, мажорний, юнацький бадьорий голос, яким він і сьогодні вітає життя:

Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!

Здрастуй, свіжосте нив!

Я воскрес, щоб із вами жити

Під шаленством весняних злив.



Підготувала

Марія ЧАПЛІНСЬКА.
***

З ПОЕЗІЙ

ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА
Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.
Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди –

Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе –

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба –

Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі – людина,

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

16.XI.1962.
***

«Земле рідна!

Мозок мій світліє...»
Земле рідна! Мозок мій світліє,

І душа ніжнішою стає,

Як твої сподівання і мрії

У життя вриваються моє.


Я живу тобою і для тебе,

Вийшов з тебе, в тебе перейду,

Під твоїм високочолим небом

Гартував я душу молоду.


Хто тебе любов’ю обікраде,

Хто твої турботи обмине,

Хай того земне тяжіння зрадить

І з прокляттям безвість проковтне!



МІЖНАРОДНА

НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ

Напередодні 16-річчя з дня заснування університету «Україна» та Міжнародного дня інвалідів відбулася ХIV міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми навчання та виховання людей в інтегрованому освітньому середовищі у світлі реалізації Конвенції ООН про права інвалідів». У конференції 2014 року взяли участь 210 осіб з 22 міст України та 2 закордонних країн (США та Швеції). Вони представляли 21 навчальний заклад, 10 наукових установ та організацій, 5 громадських організацій інвалідів та фондів.

На пленарному засіданні виступили: П.М. Таланчук, президент Університету «Україна», академік НАПН України, доктор технічних наук, професор; В.І. Олефір, проректор з наукової роботи Університету «Україна», доктор юридичних наук, професор; В.М. Сушкевич, голова ВГО «Національна Асамблея інвалідів України», народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів; Л.М. Ріяко, заступник директора Фонду соціального захисту інвалідів; А.А. Колупаєва, заступник директора Інституту спеціальної педагогіки НАПН України, доктор педагогічних наук, професор; Лаял Кауффман, доктор філософії, професор вищої школи м. Канзас, США; М.Л. Авраменко, директор Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів; Р.В. Пилипенко, начальник відділу реабілітаційних послуг та зайнятості інвалідів Міністерства соціальної політики України; С.П. Ганацюк, начальник відділу у справах інвалідів КМДА; С.В. Макаренко, заступник головного лікаря КЗ «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи Черкаської обласної ради»; К.О. Кольченко, радник президента Університету «Україна» з питань інклюзії, кандидат технічних наук, доцент.

Петро Таланчук у вітальному слові зазначив: – Університет «Україна» продовжує наукову традицію проведення міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми навчання та виховання людей в інтегрованому освітньому середовищі у світлі реалізації Конвенції ООН про права інвалідів» напередодні Міжнародного дня інвалідів. Цього року ми проводимо її у дуже складний для нашої держави час, фактично в період війни на сході і півдні України.

Учасниками Революції гідності були і наші працівники та студенти. Серед загиблих героїв Небесної Сотні – студенти Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна» Василь Мойсей і Сергій Байдовський. Під час бойових дій у ході АТО загинули Антон Москаленко, студент спеціальності «Правознавство» Вінницького соціально-економічного інституту Університету «Україна» і Максим Бендеров, студент 1 курсу спеціальності «Правознавство» Університету «Україна».

У грудні поточного року минає 5 років з часу підписання ВР України Конвенції ООН про права інвалідів. Статистика безжально свідчить про збільшення кількості людей з інвалідністю у світі, і в Україні, зокрема. Так, за даними Міністерства соціальної політики України станом на 1 січня 2013 р. кількість людей з інвалідністю становила 2 млн. 788 тис. осіб проти 2 млн. 673 тис. осіб у 2010 році. Така тенденція, на жаль, буде зберігатися, і це пов’язано з багатьма чинниками, зокрема і тими воєнними подіями, які продовжуються на сході і півдні України.

У нас в Університеті «Україна» для цього створено належні умови. Упродовж 16 років діяльності в нашому університеті реалізується Концепція інклюзивної освіти студентів з інвалідністю, послідовно впроваджується система супроводу їхнього навчання, яка покладена в основу сучасних педагогічних технологій інклюзивного навчання.

Університет «Україна» брав участь у реалізації низки державних програм щодо організації інтегрованого навчання, виконанні Плану заходів Кабінету Міністрів України на 2009 – 2015 роки «Безбар’єрна Україна», Канадсько-Українського проекту «Інклюзивна освіта дітей з особливими потребами в Україні» тощо. Треба бути відвертим і сказати, що держава, на превеликий жаль, не приділяє цьому питанню належної уваги.

Упродовж 2013 – 2014 рр. в Університеті «Україна» навчалося 998 студентів з інвалідністю.

В університеті працює Центр інклюзивних технологій навчання, де діють три спеціалізовані підрозділи для роботи зі студентами з інвалідністю: відділ соціальної адаптації, відділ спеціальних технологій навчання та медичний пункт. У Центрі самостійної роботи студентів з особливими потребами встановлено апаратурно-програмні комп’ютерні комплекси для забезпечення рівного доступу до навчання студентів з вадами слуху та мовлення.

Також функціонує медико-реабілітаційний центр, оснащений новітнім обладнанням, де студенти з інвалідністю можуть отримати реабілітаційні послуги.

У процесі навчання студентів з інвалідністю використовуються такі спеціальні освітні технології: сурдопереклад, програми озвучення текстів, програми розвитку мовлення, інтерактивні дошки, індивідуальна робота. Запроваджено сучасні методики психологічної, соціальної та фізичної реабілітації студентів з інвалідністю, зокрема: психологічне тестування, професійна орієнтація, психокорекція, індивідуальне та групове консультування, групові тренінги і психотерапія, фестивалі та конкурси наукових і творчих робіт тощо.

Наказом Міністерства освіти і науки України наш університет було визначено базовим вищим навчальним закладом Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт із природничих, технічних та гуманітарних наук на 2012 – 2014 рр. за напрямом «Актуальні проблеми інклюзивної освіти».

Упродовж 2012 – 2014 років в університеті було проведено три підсумкові науково-практичні конференції у рамках II туру зазначеного конкурсу, у яких взяли участь 57 студентів із 15 провідних ВНЗ України. Серед переможців та призерів конкурсу були і студенти нашого університету.

Проводився Всеукраїнський експеримент Міністерства освіти і науки України щодо організації інтегрованого навчання осіб з особливими освітніми потребами у вищих навчальних закладах I – IV рівнів акредитації. Університет «Україна» є учасником цього експерименту серед 13 ВНЗ України. Нині на базі нашого університету відбудеться засідання Координаційної ради з організації зазначеного експерименту.



Валерій Сушкевич у своєму виступі побажав президенту і колективу університету «Україна», які у такий складний час знайшли можливість провести чергову наукову конференцію з проблем освіти людей з інвалідністю, оптимізму, сподівань на хороші зміни й активної життєвої позиції. Валерій Михайлович зазначив, що під час нинішньої «коаліціади» серед новообраних депутатів Верховної ради України звучать пропозиції щодо ліквідації Фонду соціального захисту інвалідів. Під час конфлікту України з Росією, коли кількість інвалідів невпинно зростає, такі «перли» сприймаються, щонайменше, як непродумані.

Лаял Кауффман (США), який працює нині зі студентами з вадами слуху у Вінницькому соціально-економічному інституті Університету «Україна» за програмою наукових обмінів імені Фулбрайта, розповів про історію розвитку у США освіти рівних можливостей для людей з інвалідністю. Професор, зокрема, наголосив, що укладання індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю відбувається за обов’язкової участі батьків цієї дитини та самої дитини. І навчання дитини з особливими потребами відбувається в інклюзивному класі за співпраці двох фахівців: так званих загального педагога та спеціального педагога.

За підсумками роботи конференції укладено Рекомендації: Учасники ХІV міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми навчання та виховання людей в інтегрованому освітньому середовищі у світлі реалізації Конвенції ООН про права інвалідів» зазначають, що за час, що минув від проведення ХIII міжнародної конференції, в Україні відбулися певні зміни щодо організації та впровадження інклюзивного навчання.

Потребує активізації координація діяльності законодавчих і виконавчих органів влади, закладів освіти всіх форм власності й громадських організацій для розроблення та прийняття нових законодавчих і нормативно-правових актів, що регулюють упровадження інклюзивної форми навчання та розбудову інтегрованого освітнього середовища. Залишаються нагальними проблеми працевлаштування людей з інвалідністю.

Незважаючи на провідну роль ВНЗ інтегрованого типу недержавної форми власності, яку вони відіграють щодо становлення та розвитку системи інклюзивного навчання в Україні, все ще зберігається дискримінація стосовно їх фінансування з боку держави.

Керуючись вищезазначеним, учасники Конференції звернутися із відповідними пропозиціями до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, міністерств Соціальної політики, Охорони здоров’я, Науки та освіти, Фінансів.

Ніна ГОЛОВЧЕНКО.


Каталог: document -> pressa -> Promin -> Promin2015
Promin -> Реабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос
pressa -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
pressa -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
pressa -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Promin -> Реабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос
Promin2015 -> Зміст зі святом вас, дорогі жінки!
Promin -> Реабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос
Promin2015 -> Реабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання «пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утосу


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Промінь реабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з січня 1989 року ● Понеділок, 26 січня 2015 року ● №№1 – (1269-1270) відстоїмо права інвалідів! iconРеабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос
Київська обласна первинна організація об’єднує місцеві організації утос білої Церкви та Обухова, а також інвалідів по зору, які живуть...
Промінь реабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з січня 1989 року ● Понеділок, 26 січня 2015 року ● №№1 – (1269-1270) відстоїмо права інвалідів! iconРеабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання «пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утосу
«Ми зробили ще один крок назустріч людям, спростивши процедуру надання субсидій тим, хто потребує сьогодні соціального захисту внаслідок...
Промінь реабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з січня 1989 року ● Понеділок, 26 січня 2015 року ● №№1 – (1269-1270) відстоїмо права інвалідів! iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
М. Кіяновська. Жіночий погляд на шлях незалежності України’’’’’’’’’’’’’’’


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка