Пророк Мусій Вернигора – між людиною та міфом



Сторінка5/5
Дата конвертації19.01.2018
Розмір0.52 Mb.
1   2   3   4   5

Фольклорний текст із дорожніх записів Каєтана Ржепецького (Бялиняка), записаний на Поділлі та приписуваний Мусієві Вернигорі.


Єдиний збережений фрагмент, який можна вважати за автентичний текст Вернигори. Він справляє доволі дивне враження – як через мову, яка могла бути зіпсованою внаслідок фольклоризації або поганого знання її самим Бялиняком, так і через ритмічну нерегулярність, за якою проглядає складна музична композиція, що виступала носієм тексту. Але найдивнішим є зміст – візії Сибіру, тортур, в яких вгадується фатальна позачасова перспектива подальшіх мук українців, від катерининських часів аж до 80-х років ХХ століття. Можна припустити, що цей твір був складений у ті часи, коли Вернигора діяв відкрито, як козацький ватажок, формуючи військові частини на допомогу конфедератам. Можливо, він виступав у якості політичного памфлету, будучи чимсь на кшталт думи Мазепи, тому набув певної популярності, на відміну від усього езотеричного корпусу вернигориних пророцтв. В часи, коли запалала пожежа гайдамаччини, а Вернигора з’явився миру в іпостасі пророка, ці слова набули особливої сакральності, бо це вже були слова св’ятої людини, що попри свій жахливий зміст боронили людей від того жаху, що їх оточував. З цієї позиції зрозумілий коментар Бялиняка, яким він оздобив польський переклад цієї пам’ятки у своїй збірці Pamiętnik starego żołnierza, виданій у Познані у 1877 р.: “Слова ті відомі скрізь в усій Україні. Чули ми, ще перебуваючи на Поділлі, як мати вчила дітей псалтирі, по чому промовляла ті слова як ранкову та вечірню молитву, те ж саме ми чули й на Україні й на Запоріжжі.Ось тільки ми не знали, до чого ті слова були застосовані, допоки нас не просвітив той піп Страхота Завірушний, що то слова Вернигори про уманську різню. Люд простий, як зачув те з уст пророка, перехопив, навчився й щодня по два рази одчитує з псалтирем.” Український оригінал лишився у рукописах Бялиняка і виданий лише у 2002 році у монографії Маковського.

Послухайте, християни, хто маєт вуха!

Нехай ся приближає, правду Божую слуха,

Бо приближається суд Божой, зешлет Господь кару множу,

Приходит година, де всяя родина кровцьою ся помажет,

Покаляєт руки, задасть тяжкій муки всім ляхом вражім.

Прийде лихо, тяжке лихо і нещастя много,

Неєдин змерне, всьо ся зверне, а що ж буде з того?

Царство буде підбивати, другому всьо забирати,

Потом буде плач і крик, повивозять за сім рік,

Там будуть в ямах сидіти, копати, тяжко робити,

Сухарами будуть жити, тяжку кару поносити.

Сли не здолають ділати, якую працю будуть мати.

Одних заберуть в солдати, других будуть мордувати.

Тим, кторі ще жиють, оселедець їсти дадуть,

Щоби їли, живцем гнили, а води не пили, огонь в череві не угасили.

Много живцем закопають, чорнов земльов прикидають,

В сей ясир прийдуть всі стани, хлопи, жовніри і пани,

Попи, буяри, княжата, будет Сибір їх заплата.

Стережися, руський мире, не затрати св’ятой віри,

Бо хочеш ся забирати, людську кровцю проливати,

А Господь Бог так сказивал, щоб нікого не забивал.


Декілька свідчень сучасників про Вернигору, зібраних Еразмом Ізополським у 30-х роках ХІХ століття (Erazm Izopolski - Dumy, pieśni, skazki ludu ukraińskiego, 1858).


Ізопольський вважається за найавторитетніше джерело щодо Вергнигори, адже він сумлінно цікавився цією темою, збирав різноманітні свідчення та легенди. Наведені тексти унаочнюють тезу про мазепинство Вернигори, показуючи в апокрифічний спосіб його тісний зв’язок з українською аристократичною традицією – можливо, з тим же Мазепою, який був, судячи з кількох його якимсь дивом вцілілих текстів, видатним поетом та музикантом.

На Україні повно є найрізноманітіших легенд про Вернигору. Сутність тої таємничої постаті вже не раз привертала увагу поважних дослідників, домислено також, або радше досліджено, ніби то був хлоп з села Македони, з околиць Каніва, і визначено дату, роки його народження та смерті; тим часом з частини байок про Вернигору вдається зробити висновок, що прізвище Вернигора було одним із тих, якими на Запоріжжі козаки звали товаришів. Ті прізвища утворювалися з тої нагоди або стосовно чогось такого, що прозваного ним характеризувало, наприклад Сірко, Білий, тож і Вернигорою мав бути названий котрийсь із старших прибічників Мазепи, як Орлик, або може й сам Мазепа, за то що замислив ніби гори перевернути, скинути російську владу над українським козацтвом. Подібно Мазепа, що жив згідно з легендою аж до падіння Січі, також Мазепчук, Орлик та Орличенко мають відповідність прізвищ до засади, якої вони були прибічниками в свій час, тобто прибічників Мазепи звали або самим його іменем, або похідним від нього… До такого висновку маю в своїй колекції наступні дані:



  1. Сидор Тороп’як, запоріжський козак; зустрів його на хащовацькому паромі під час переправи через Буг року 1827 дня 13 вересня, вертаючись з полювання з Едвардом Помарницьким, Антонієм Фрейентем та Францишком Глушанином. Пан Фрейент запитував його, чи не знає щось про Вернигору. На що Сидор відповів, що Вернигору добре пам’ятає, ще як його називали тільки Смиком та Мазепенком, а вже потім прозвали Вернигорою так собі для сміху, коли вже був тільки простим козаком корсунського куріня – спочатку ж Смик довго був корсунським полковником. Сидор Тороп’як лічив свої роки від великої зими, мовлячи, що мав в той час вже літа парубоцькі, тобто вже був парубком.

  2. В році 1828 дня 17 липня пасічник Яків в слободі Павлова під Тирасполем, розповідаючи мені та пану Гурову, капітану інженерів, про Вернигору, називаючи його Бондарем Орличенком, мовив так: “Вернигорою його прозвали за те, що більш хотів ніж сила” – тобто, назвали його Вернигорою за те що більше хотів ніж міг.

  3. Літа 1829 дня 25 березня у Липовці я познайомився зі столітнім дідом. Сам себе він називав Петром Кметем, як його звали у Запоріжжі, «Хоч тепер звуся Кмітою, як у конфедерації назвали». Коли запитав старого, чи пам'ятає він когось із своїх провідників, згадав Мазепу. - Забувся, дідусю, не міг ти ще жити, коли Мазепа помер. «От, що ви знаєта», відповів з такою міццю, наче й справді був глибоко переконаний у справедливості того, що казав: «Мазепа не вмер аж по зруйнуванню Січі, бо через нього то й Січ зруйнували, але він сам у Січі не мешкав, а жив на хуторі у корсунських степах, звався Бондарем та вчив лобурів грати та співати, а потім розсилав по світу, щоби про Мазепу співали та на москалів бунтували. Я його бачив, бо він мене до конфедератів виправляв

Крім терміну “лобур”, яке віднині позначатиме цю соціальну верству (від цього слова, до речі, походить сучасне “лабух”), звертає увагу звістка про те, що Вернигора між людей звався Бондарем. Це відсилає до іншого відомого комплексу текстів - балади про Бондарівну, розповсюдженої в усіх українських землях, від Прикарпаття до Слобожанщини. Численні перекази свідчать, що разом із Вернигорою на тому корсунському острові жила дівчина на ім'я Пріська, надзвичайно вродлива. Звідкіля вона була і ким приходилася віщуну, невідомо. Було й таке, що якийсь ляшок закохався в неї, але звабити не зміг та з відчаю застрелив. Втім, чи дійсно цей сюжет став основою для пісні, чи навпаки пісня контамінувалася в біографію Вернигори - невідомо. Але ж якщо зважити на ту неабияку ролю, яку відіграв Вернигора у подальшому розвитку української пісенної традиції - цілком можливо, що й перше.

Пророцтво 1943 року.


Цей текст вважається за містіфікацію, адже жодного з наведених джерел знайти не вдалося. Але навіть якщо так, то це яскравий приклад життєвості вернигорівської традиції – як і сто років перед тим, образ чи привид Вернигори, що стоїть понад часом та конкретними текстами, звертається до народу, надихаючи його не здаватися та вірити у перемогу Добра.

В Британському музеї знаходиться комплект часопису „Pielgrzym Korony i Litewski”, що видавався польськими емігрантами в Парижу у 1843 р. У другому номері цього часопису на стор. 7 знаходиться пророцтво Вернигори щодо майбутнього польського народу. Пророцтво те, вірогідно, передруковано з книжки „Prawdziwa wierzba Wernyhory w r. 1763, Spiritu Divino wyrzeczona w Kamieńcu w twierdzy, za radą Wojewody Potockiego przez świadków zaprzesiężona i od Jacka Więckowskiego, Bugrabiego Litewskiego, do druku podana w Warszawie za przywilejem w drukarni Michała Groela typografia JKMości MDCCXCV”.

Проте знайти цитоване «Пілігримом» видання допоки не вдалося.
Слава, слава Богу, Дівиці й Матері уклін! Нехай буде хвально Ім’я Святого Станислава, єпископа та мученика, патрона Корони, ім’я Святого Королевича Казимира, патрона Литви, та ім’я Святого Михайла Архангела, покровителя Русі. Слава, слава! Хай благословенні будуть ті, хто опівночі з серцем чистим та устами нелживими читають те письмо: тож бо не буде їм тайною майбутнє. Будьте вірними аж до смерті, і вашою буде Корона.

Оце правдиве моє пророцтво вам одкриваю, отримане у захопленні Духа. Моліться, бо бачу над вами великі тіні, як хмари над прірвами.



  1. Впаде те Королівство неправди, повне людської розпусти. Земля по ним заорана в три лани, а ім’я його забуте. Орли чорні носитимуться в небі.

  2. Королівство попри те постане під землею. Простою піснею через провісників буде переповідане, озброєною рукою добуте, працею людською викуте, засвітить зорею та надією. Впадуть орли, але зло не згине.

  3. Піднесеться гидра прегидка, а королівська корона їй не стане затісною, аби виповнилося слово Боже.

  4. І знову буде Королівство всяким гріхом наповнене, столиця буде блудницею, де присягалися силою віщуни, одні криваві рубці покажуть, другі чорні від рілля руки.

  5. І стануться в Королівстві Польському, в Землі Руській та Землі Литовській великі почвари. Ненавидіти будуть одне одного, розами братовбивць укриють. Служби заспівають фальшиві священики.

  6. Одні вихвалятимуть батіг, другі проклинатимуть. Чвари свої піднесуть над Костелом та Церквою, на ринки й на море, аж увірують в дурості своїй, що пил під скельцем їх звільнить, але пил буде німий, вони ж будуть самотні.

  7. Тоді прийде пожежа. Гетьмани скурвляться. Небо буде полем бою та сипатиме перунами. Встане сатана в тисячах панцирів та подасть дияволу руку.

  8. Іще раз згине наше королівство. Навіть Святий Отець не заплаче, хоч костели будуть осквернені, а священики ув’язнені.

  9. Сатана хрест поламає, диявол зірку поцупить. На Святій Горі між собою погодяться. Візьмуть отруйного пороху.

  10. Лише комини стирчать із домівок. Поля зорані копитами, ліси впень зрубані, мужі як пси голодні, жінки як суки, діти як цуценята.

  11. Сини порубані лежать, аби не встали та не успадкували землі батьків. Дочки перебиті у лоні, щоби не родили нащадків.

  12. Женуть їх голих у ніч, мороз їм палить ноги. Йдуть у вир півночі, що дме їм в обличчя, але гріє їх пломінь святої любові, а цнота їх одягає.

  13. Також і євреї долю проклинають, ревуть від болі як телята на бійні, із зашморгом на шиях.

  14. Столиця покутує та освячується, бо всі чисті тепер та позбавлені гріху. Всі у милості Христовій живуть.

  15. А передо мною гори польських черепів, чорнота трупів єврейських, звалища кісток литовських, море крові руської.

  16. Володар легіонів пекельних нажене темряви та скаже: Мир землі, мир здобутому Королівству, моє ти відтепер. Я є Богом, тепер кригою проповзу, морем перепливу, небом полечу.

  17. А Господь сил небесних розірве темряву та скаже: бийся, сатано – та й нацькує його на диявола, і в пеклі війна запалає.

  18. Диявол дістане благословення. Отець Святий в неволі та молиться за нього, щоби разом із сатаною ліг в море крові.

  19. А на заході сонце встає та поволі сунеться по небу; плечима підіпруть його заспаний лев та його брат.

  20. Як півень раптом запіє, тоді й орел прилетить, лев загарчить, бульдог загавкає, зайці підведуться, вовки зірвуть ланцюги, бики хижо потягнуть, жаби повипливають, яструби налетять, риби на землю вилізуть.

  21. І гад жижою ригне, а шакал здохне, мавпи втечуть, віслюки поховаються, а свиней будуть судити. Сморід рознесеться з тіл, побитих киями, хробаки їх сточать, а юшка гнила заллє.

  22. Земля отвориться і сатану з дияволом поглине. На горі відправлять молитву та дзвін вдарить.

  23. Спочатку турецькі коні нап’ються води з Вісли, потім коні з обох Індій, потім прийдуть африканці, а чех із поляком на п’ядуна (метелика) сядуть.

  24. Білий орел воду перепливе, розправить крила.

  25. Потім гриби полетять з неба, голодних нагодують, одягнуть голих дівчат, пригріють диких дітей.

  26. На кістяку змієвому зацвіте корона, а запашні вітри проженуть сморід весь геть.

  27. Станеться те в році під знаком місяця та луни на Іди Вікторії, як звістив провидець.

  28. Але не раніше те стане, як птах коня не досидить, моря сухо не перескочить, роси не скуштує.

  29. Як у браму вавилонську тигреня, що через сніги перейшло, не постукає.

  30. Як папуга за водою не замовкне.

  31. Як лиси не принишкнуть.

  32. А ракам вуса не повідрізають.

  33. Тому покутуйте гріхи та моліться, бо той день є близько.

Вацлав Сєрошевський, фрагмент з повісті “Пророцтво Вернигори”, Варшава, 1906


[Спитко з Ганною тікають від степового пожару. В момент, коли вже нема сили бігти, і Спитко хоче наостанок поцілувати Ганьку, з'являється старий лірник і відводить обох у найближчий яр, де над річкою серед вишень стоїть його хатинка. Спитко лишає зі старим Ганьку і рушає далі битися із ворогами. По довгих роках війни Спитко вертається знову в яр, але нема ні лірника, ні Ганьки, лише згарище на місці хатинки. Змучений він лягає спати, і у сні йому з'являється лірник, що співає, приграваючи собі на золотому теорбані]:

"Прийде ніч довга, ніч глуха, і всі западуть в болото неволі… І забудуть як говорити, а навчаться шепотіти… І забудуть як думати, а звикнуть дурити себе… Рани від кайданів вріжуться їм в серце, і боятися будуть його живого тремтіння. Помиї вважатимуть за розкоші, а свої приниження за тверде право… Убогі невільники полюблять чужу неволю та проклинатимуть прагнення свободи… Аж встане від землі, де дозрівав у кривавих трудах, у мареві власних сліз, у розпачах недолі, в жадобі до знання та розуміння велет з руками, чорними від плуга та молота, здійме їх догори, до сонця… Тоді вони, тремтячи від тривоги, катуючись старими ранами, самозакохані від зневіри, злі від немічі, сліпі від застою плюватимуть в ясні очі велета, як плюгаві мавпи гризтимуть груди його, вириватимуться з його родинних обійм та гнатимуть від себе геть… Але він сильний, він високодумний, він добрий… винесе їх попри все те на привілля, як несе величезна хвиля океану малу лушпайку… Зробить з них людей та братів, і діти благословлятимуть долоні велета, що колись торкалися їх батьків!.. В світлі знання розсиплються непорозуміння, в турботі кожного про всіх і всіх про кожного зникне власна користь, а злість та ненависть потонуть в любові…"


Андрій Бурса, “Вернигора”, 1957


На завершення приклад модерної інтерпретації, інспірованої “Весіллям” Станіслава Висп’янського.
Чекав кілька літ

аж врешті прийшов Вернигора

докучав мені цілу ніч

випалив всі мої цигарки

нічого не розумів знедвижений у кріслі

боліла мені права нога крісла


не чув своєї руки
затерпла мені ліва нога крісла
полічив усі його гудзики
і всі нитки його светра
на ранок пішов

тепер знову чекаю

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Пророк Мусій Вернигора – між людиною та міфом iconНавчальний матеріал Естетика
Естетика охоплює всю сферу людських почуттів, вивчає стосунки між людиною І світом, між людиною та іншими людьми, впливає на формування...
Пророк Мусій Вернигора – між людиною та міфом iconБурхливий, суперечливий суспільно-історичний розвиток світу в першій половині XX ст. Зміна світоглядних та естетичних систем. Складність І неоднозначність художнього процесу цього періоду
«Утрачено рівновагу між людиною І природою, між життям І мистецтвом, між наукою І музикою, між цивілізацією І культурою»,— писав...
Пророк Мусій Вернигора – між людиною та міфом iconЗавдання ІІІ етапу Всеукраїнської олімпіади з історії, 8 клас Тести
Віра у спільне походження І кровну спорідненість між людиною І певним видом тварин називається
Пророк Мусій Вернигора – між людиною та міфом icon«Повість Джека Лондона
Мета: розглянути проблему добра І зла, з'ясувати погляд авто­ра на цю проблему; акцентувати увагу на стосунках між людиною й твариною;...
Пророк Мусій Вернигора – між людиною та міфом icon“ Єдине,що важливе, це бути людиною”. “ Єдине,що важливе, це бути людиною”
Персоніфікація різних можливостей морального вибору в образах роману А. Камю " Чума". Символіка чуми
Пророк Мусій Вернигора – між людиною та міфом iconТ. Г. Шевченко геніальний поет, мислитель, пророк національного відродження в Україні
Т. Г. Шевченко – геніальний поет, мислитель, пророк національного відродження в Україні
Пророк Мусій Вернигора – між людиною та міфом iconРобота формування міжпредметних компетентностей під час вивчення шкільного курсу фізики
Зміст Вступ Значення між предметних зв’язків для формування наукового світогляду учнів. Основні напрями здійснення між предметних...
Пророк Мусій Вернигора – між людиною та міфом iconСерпень 2015 року
До Іллі ( 2 серпня) дощ ходить за І проти вітру – як накаже пророк, а після нього лише за вітром
Пророк Мусій Вернигора – між людиною та міфом icon8 клас І. Виконайте завдання
Назвіть усі відомі вам фольклорні жанри. В чому, на вашу думку, полягає відмінність між народним переказом І легендою, думою та історичною...
Пророк Мусій Вернигора – між людиною та міфом iconМухамед святий І пророк,що започаткував релігію Іслам
Мухамед основоположник ісламу,це зробило його визначальною історичною постаттю в світовій історії


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка