Психічні та поведінкові розлади



Сторінка59/85
Дата конвертації16.03.2018
Розмір5.37 Mb.
1   ...   55   56   57   58   59   60   61   62   ...   85

2.5.2 Види консультування

Когнітивно-поведінкові підходи


Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) досліджує взаємозв'язок між думками, поведінкою і навколишнім середовищем (Copeland, Gerber, & Swift, 2006).

Когнітивно-поведінковий підхід до подолання зловживання наркотичними речовинами включає в себе багато терапевтичних інтервенцій. Такий підхід розглядає етіологію і збереження проблемного вживання наркотичних речовин як неналежний спосіб впоратися з проблемами, що може бути змінений шляхом застосування комбінованих когнітивних і поведінкових втручань.

Як правило, інтервенції зосереджені на підвищенні мотивації пацієнта, наданні нових знань про вживання наркотиків і його наслідки, а також на подоланні проблемних уявлень про наркотичні речовини та більш загальні уявлення.

Мотиваційні інтерв’ю


Мотиваційні інтерв’ю (MI) – це метод роботи з невизначеністю, який допомагає пацієнтам визначати, навіщо їм потрібно змінювати свою поведінку щодо вживання наркотиків. Основними елементами мотиваційного інтерв'ю є (К. Hall, Gibbie, & Lubman, 2012):

  • експрес-емпатія;

  • визначення невідповідності;

  • уникання суперечок;

  • уникнення опору з боку пацієнта;

  • підтримка самоефективності.

Основною метою МІ є підвищення мотивації пацієнта до змін (Copeland, et al., 2006).

Зміцнення спільноти і кризове управління


Ці поведінкові підходи спрямовані на зміну поведінки та підкріплюються розвитком умовного рефлексу.

Кризове управління є методом, що передбачає винагороду або покарання за певний вид поведінки на основі структурованого, прозорого підходу. Воно сприяє засвоєнню пацієнтами бажаних способів поведінки (WHO, 2009). Більшість програм зосереджені на позитивній поведінці, підкріпленні та утвердженні бажаної поведінки. Складовими кризового управління є:



  • чітке визначення бажаної поведінки (наприклад, утримання від вживання нелегальних опіоїдів);

  • регулярний моніторинг на предмет наявності або відсутності бажаної поведінки (наприклад, регулярні аналізи сечі);

  • винагорода за бажану поведінку (наприклад, гроші, ваучери, можливість отримати дозу препарату замісної терапії додому, лотерейні квитки тощо);

  • позитивний персональний зворотний зв'язок від персоналу у випадку, коли поведінка пацієнта є бажаною.

Існує значна кількість досліджень, що підтверджують ефективність кризового управління, але на практиці воно запроваджується відповідно рідко (Hartzler, Lash, & Roll, 2012).

Зміцнення спільноти є більш комплексним підходом, що передбачає використання соціальних, оздоровчих, сімейних та професійних стимулів для надання пацієнту допомоги у процесі лікування (Abbott, 2009; Roozen et al., 2004). Цей підхід складається з декількох терапевтичних компонентів, у т.ч. розвитку мотивації припинити вживання наркотиків, допомоги для припинення їх вживання, аналізу способів їх вживання, позитивне підкріплення, засвоєння нових способів поведінки для подолання проблем, пов’язаних із вживанням наркотиків та залучення важливих для пацієнта осіб (членів сім’ї та друзів) до процесу лікування.

Складовими методу зміцнення спільноти12 є мотиваційна індукція, моніторинг за дією фармакотерапії, аналіз функціонування пацієнта, розвиток навичок, допомога з пошуком роботи, сімейне консультування та соціально-оздоровче консультування. Цей метод може ефективно поєднуватися з кризовим управлінням як допоміжний вид лікування при замісній терапії метадоном. Крім того, на основі інтеграції цього методу та односторонньої сімейної терапії було розроблено підхід, що називається «зміцнення спільноти та навчання членів сім’ї».

Терапія соціальної поведінки і мережі контактів


Цей підхід було розроблено у Великій Британії. Спочатку він був призначений для лікування залежності від алкоголю (Copello, Orford, Hodgson, Tober, & Barrett, 2002), але останнім часом його було адаптовано і для лікування споживачів наркотиків (Copello, Williamson, Orford, & Day, 2006). Основним принципом цього підходу є заохочувати пацієнта до зміни соціального середовища/мережі (з того, яке сприяє вживанню наркотиків, на те, яке сприятиме підтриманню тверезості).

Профілактика рецидивів


Профілактика рецидивів передбачає запобігання поверненню до проблемного вживання наркотиків та формування більш здорової особистості шляхом залучення до діяльності, не пов’язаної із вживанням наркотиків.

Як правило, при профілактиці рецидивів можуть використовуватися техніки когнітивно-поведінкових підходів та мотиваційних інтерв’ю.

Психологічні інтервенції, які включають в себе профілактику рецидивів, спрямовані на підтримання тверезості або помірного вживання наркотиків протягом тривалого строку та на зменшення тяжкості рецидиву, якщо він все-таки стається. Концептуальна модель профілактики рецидивів розглядає рецидив як природну складову процесу змін: помилки та рецидиви є можливостями для пацієнта усвідомити свою поведінку та розвинути нові навички, що можуть бути корисними у ситуаціях підвищеного ризику (Shand, Gates, Fawcett, & Mattick, 2003).

Лікарі-консультанти можуть використовувати навчальні заходи і техніки з профілактики рецидивів для розвитку у споживачів наркотиків навичок та впевненості для недопущення помилок і повернення до вживання наркотиків, а також для того, що зупиняти усі рецидиви (якщо вони таки мають місце) перед тим, як вони стали тяжкими. Значна частина цих технік спрямована на те, щоб навчити пацієнтів визначати ситуації підвищеного ризику, уникати їх або впоратися з ними.

Для запобігання і подолання рецидивів корисними можуть бути такі стратегії:


  • зміцнення готовності до змін (наприклад, за допомогою мотиваційного інтерв’ю);

  • визначення ситуацій підвищеного ризику, наприклад:

  • Коли вживання наркотиків є тяжким?

  • Які ситуації були пов’язані з рецидивами у минулому?

  • розвиток навичок, що допомагають впоратися з такими ситуаціями, наприклад, навичок розв’язання проблем, соціальних навичок, навичок самоконтролю, самостійного моніторингу за вживанням наркотиків та шкоди, пов’язаної з цим;

  • розробка підходів, що допомагають пацієнту підготуватися до можливих рецидивів:

  • Що має робити пацієнт у випадку рецидиву?

  • Де він може отримати допомогу?

  • Якою може бути роль членів сім’ї/друзів?

  • коли (як швидко) потрібно призначати наступну консультацію/прийом пацієнта?

Рецидив означає повернення до такої моделі поведінки, яка характеризувалася залежністю. Повернення до таких моделей часто стається ще до того, як має місце безпосереднє поновлення вживання пацієнтом наркотиків. Коли пацієнти навчаються розпізнавати рецидив одразу після того, як він стався, це може допомогти їм зупинити рецидив ще до поновлення вживання наркотиків.

Коли інтенсивність вживання наркотиків підвищується, пацієнту стає важче тримати своє життя під контролем. Втрата такого контролю може призводити до відчайдушних/крайніх дій для підтримання враження про те, що у пацієнта все нормально. Такі дії свідчать про аддиктивну поведінку та можуть включати в себе брехню; безвідповідальність (на роботі та вдома); ненадійність (запізнення на прийом/зустрічі, невиконання обіцянок); недбалість щодо власного здоров’я, недотримання гігієни; імпульсивність; одержимість та/або примушування до певних видів поведінки; погані робочі звички; втрату інтересу до сімейного життя, відпочинку та хобі; ізоляцію; вживання інших наркотиків, алкоголю або рецептурних препаратів; припинення прийому призначених препаратів; втрату самоконтролю; і втрату здатності впоратися із повсякденними проблемами.

Якщо пацієнти будуть знати про прояви аддиктивної поведінки та вмітимуть розпізнавати їх одразу після початку, вони будуть спроможні визначати ситуації, коли їм потрібна додаткова підтримка для профілактики рецидивів.

Тригери, що спричиняють рецидиви, можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Для профілактики рецидивів важливо уникати певних негативних емоційних станів. Найчастіше тригерами для повернення до вживання наркотиків є такі (в англійській мові використовується абревіатура HALTS, що складається з перших літер назв цих тригерів):



  • голод (hunger) – потреба у комфорті, увазі, а також їжі;

  • злість (anger) – гостра дратівливість, що відчувається на перших етапах лікування, може призводити до сильного відчуття злості або гніву. Ці відчуття пригнічують бачення перспективи та раціональне мислення і відтак можуть провокувати рецидиви;

  • самотність (loneliness) – пацієнтам може бути дуже важко припинити спілкування з друзями та варіанти проводження часу, пов’язані із вживанням наркотиків. Члени сім’ї та друзі пацієнтів, які не вживають наркотики, часто не хочуть контактувати із залежними;

  • втома (tiredness) – протягом лікування пацієнти часто відчувають проблеми зі сном. Почуття втоми часто провокує рецидиви, але такі відчуття підвищеної вразливості та виснаженості є тимчасовими.

  • Погане самопочуття, стрес (sick or stressed) – пацієнти можуть відчувати одужання як негативний стан або щось, що потрібно пережити. Це підвищує їхню вразливість до рецидивів.

Для того, щоб успішно проходити лікування, пацієнти із залежністю мають навчитися визначати та працювати із своїми справжніми почуттями. Почуття часто проявляються назовні, наприклад, через фізичні симптоми (пацієнти можуть відчувати біль в животі, головний біль, гризти нігті, кричати). Важливо вміти визначати ці зовнішні ознаки почуттів, щоб вони не продовжували формуватися всередині пацієнтів. В інших ситуаціях фізичні симптоми можуть бути причиною появи таких почуттів, як депресія або затяжний СВО. Вміння визначати такі ситуації також важливе для пацієнтів, щоб бути спроможними своєчасно реагувати на них.

Протягом консультування пацієнтів заохочують аналізувати свої почуття, визначати, як ці почуття впливають на них самих та на оточуючих. У процесі лікування пацієнти мають навчатися тому, коли та як проявляти почуття. Одним із способів роботи з почуттями є зміна поведінки та нові варіанти проводження часу.

Відповідно до основних теорій та даних досліджень, соціальні процеси та характеристика соціальних мереж є важливими, оскільки вони можуть мати кореляцію із вживанням алкоголю, процесом лікування та рецидивами. З точки зору лікування, під час планування заходів із профілактики рецидивів необхідно проводити оцінку того, як та з ким пацієнт зазвичай проводить час. Як правило, програми лікування спрямовані на те, щоб пацієнти могли визначати осіб, ситуації та види проводження часу, пов’язані з підвищеним ризиком у контексті перешкоджання лікуванню. Крім того, пацієнти мають навчитися відповідним діям (J. F. Kelly, Magill, & Stout, 2009).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   55   56   57   58   59   60   61   62   ...   85

Схожі:

Психічні та поведінкові розлади iconПредмет психології
Записати у словник визначення понять: психологія, психіка, психічні процеси, психічні стани, психічні властивості особистості, біхевіоризм,...
Психічні та поведінкові розлади iconЛабораторна робота 3 Дослідження психічних властивостей людини-оператора Мета роботи Вивчити загальні поняття про психічні прцеси які
Вивчити загальні поняття про психічні прцеси які відбуваються у людини-оператора: відчуття, сприйняття, уявлення І уява, увага, пам’ять...
Психічні та поведінкові розлади iconЗгідно поставленої мети були намічені основні задачі дослідження
При цьому клінічна картина протікає важко І прогностично несприятливо, гостра симптоматика часто переходить в хронічну, провокуючи...
Психічні та поведінкові розлади iconРобоча програма навчальної дисципліни сучасні проблеми міжетнічних та міжцивілізаційних взаємин у теоретичному та практичному вимірах
...
Психічні та поведінкові розлади iconПсихічні й психофізіологічні властивості людини-оператора людина-оператор як ланка
Саме вона формулює мету функціонування системи, планує, спрямовує й контролює основні процеси. Тому діяль-ність оператора є підгрунтям...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка