Психічні та поведінкові розлади



Сторінка64/85
Дата конвертації16.03.2018
Розмір5.37 Mb.
1   ...   60   61   62   63   64   65   66   67   ...   85

Грудне вигодовування


Хоча метадон та бупренорфін виділяються з грудним молоком, кількість цих речовин у молоці незначна і, як вважається, не здійснює серйозного ефекту на новонародженого (Lauren M. Jansson, et al., 2008). Враховуючи, що новонароджений ковтає молоко (а не тримає його під язиком), засвоєння бупренорфіну через грудне молоко має бути мінімальним. Однак, надійних свідчень про безпеку та ефект бупренорфіну на розвиток дітей, які знаходяться на грудному вигодовуванні, немає. Зважаючи на відсутність належної інформації про дію бупренорфіну на таких дітей, жінкам, які проходять терапію бупренорфіном, слід уважно ставитися до грудного вигодовування. Рекомендується звернутися за консультацію до педіатра або нарколога.

З іншого боку, грудне вигодовування має низку переваг, у т.ч. зміцнення зв’язку між матір’ю та дитиною, забезпечення отримання дитиною всіх необхідних харчових елементів, профілактика захворюваності серед дітей. Воно також може зменшувати тяжкість СВО у новонароджених та бути економічно вигідним для матерів з низьким рівнем доходу. Матерів, які мають залежність від опіоїдів, необхідно заохочувати до грудного вигодовування (WHO, 2009). Можливим винятком можуть бути жінки, які продовжують вживати наркотичні речовини, особливо якщо ці речовини пов’язані з ризиком надмірної седації та удушення новонародженого (зокрема, мова йде про бензодіазепіни, алкоголь тощо).


2.6.3 Батьківські навички та захист дітей


Вживання батьками наркотичних речовин може бути як свідченням обмеженої здатності виконувати батьківські обов’язки, так і фактором, що сприяє цій обмеженості. Хоча саме по собі вживання наркотиків не обов’язково призводить до поганого поводження з дітьми (Doris, Meguid, Thomas, Blatt, & Eckenrode, 2006; Jaudes, Ekwo, & Van, 1995; Kroll, 2004; Smith, Johnson, Pears, Fisher, & DeGarmo, 2007; Street, Harrington, Chiang, Cairns, & Ellis, 2004; Velez et al., 2004), це найбільш розповсюджена причина, через яку у цих батьків можуть забирати їхніх дітей (Banyard et al 2003; Kelley 1992; Smith & Testa 2002; Suchman et al 2006). Крім того, саме через цю причину проводиться найбільше розслідувань, пов’язаних із смертю дітей13 (Gibson & Vulliamy, 2010; Palmiere, Staub, La, & Mangin, 2010).

Численні фактори ризику на рівні батьків (у т.ч. супутні медичні проблеми, насильство з боку партнера, досвід травм у дитинстві, статус одинокої матері/батька або відсутність підтримки у виконанні батьківських обов’язків, бездомність, соціальна ізоляція та бідність), які поєднуються із вживанням наркотичних речовин, можуть здійснювати негативний вплив на батьківські навички та суттєво погіршувати стан здоров’я, благополуччя, безпеку, розвиток дитини та відчуття прив’язаності між батьками і дітьми. Батьки, які вживають наркотичні речовини, можуть також мати проблеми з усвідомленням та реагуванням на базові потреби їхніх новонароджених, пов’язані з розвитком (Cleaver, Unell, & Aldgate, 2011; Mayes & Bornstein, 1996), а це може збільшити ризики бездоглядності або іншої шкоди для таких дітей.

Наркологічні служби можуть бути єдиними провайдерами, з якими батьки можуть підтримувати регулярні контакти, особливо у період дошкілля їхніх дітей. Відтак, вкрай важливо, щоб клінічні працівники запитували усіх пацієнтів, які звертаються за їхньою допомогою, про наявність у них дітей (або більш широко, про наявність дітей, за якими вони здійснюють догляд, наприклад, дітей партнера). Також важливо запитувати про вік таких дітей, щоб краще розуміти, які ризики можуть стояти перед ними. Клінічні працівники повинні збирати якомога більше інформації про розвиток усіх дітей (у т.ч. про отримання ними щеплень, проходження медичних оглядів, відвідування навчальних закладів тощо), а також про всі складнощі, які стоять перед батьками у контексті забезпечення фізичних та психологічних потреб дітей. Це допоможе приймати інформовані рішення про обов’язкове повідомлення або належне перенаправлення пацієнтів до профільних служб підтримки (зокрема, служб інтенсивної підтримки батьків, провайдерів послуг у сфері психічного та фізичного здоров’я батьків та дитини тощо).

2.6.4 Підлітки


Молоді люди, які мають проблеми із вживанням/зловживанням наркотичних речовин, потребують спеціалізованої підтримки та допомоги для подолання цих проблем та переходу до повноцінного та продуктивного дорослого життя.

Широко визнається, що залучення та утримання молодих людей у наркологічних програмах є складним завданням. У цього є низка причин (National Treatment Agency for Substance Misuse, 2006). За результатами аналізу наркологічних послуг для молодих людей, проведеного у Великій Британії, було визначено, що «дружні до молоді» служби мають відповідати таким критеріям:



  • бути цікавими та відповідати потребам молодих людей;

  • молоді люди мають відчувати довіру до таких послуг, а для цього до них потрібно ставитися з повагою, підтримкою та емоційною теплотою;

  • служби повинні показувати, що вони піклуються про молодих людей, прагнуть їм допомагати, є гнучкими та враховують потреби молоді;

  • служби мають надавати практичну підтримку, а контакти мають підтримуватися неформально.

Складні та взаємопов’язані фактори, що можуть впливати на наркологічне лікування молодих людей, свідчать про потребу у наявності спеціалізованих провайдерів послуг для молоді. Молоді люди можуть мати різні потреби, причому далеко не всі з них пов’язані з наркотиками. Відтак, саме спеціалізовані провайдери послуг для молоді мають найкращі шанси сприяти клієнтам у розв’язанні проблем, пов’язаних із вживанням наркотичних речовин, а також надавати інтегровану допомогу для подолання інших проблем клієнтів. Крім того, вони можуть забезпечити активне направлення клієнтів до потрібних їм служб.

При плануванні послуг та схем їх надання потрібно брати до уваги такі питання, як необхідність отримання дозволу батьків на надання їхнім дітям послуг, а також які види лікування є найбільш підходящими для молоді.

У більшості випадків молоді люди, які мають проблеми із вживанням алкоголю чи наркотиків, не потребують інтенсивної медичної допомоги, зокрема, поміщення у стаціонар. Лікування молоді краще здійснювати в умовах громади. Якщо лікування молодих людей починається на початковому етапі вживання ними наркотиків, це підвищує можливість запобігання супутнім розладами, які можуть бути пов’язані із вживанням наркотиків, у т.ч. гострих та хронічних медичних станів, а також психічних та соціальних ускладнень (Levy, Vaughan, Angulo, & Knight, 2007).

Молоді пацієнти, які звертаються за наркологічною допомогою, зазвичай мають коротший досвід вживання наркотиків, ніж дорослі пацієнти (Levy, et al. , 2007). Оптимально, щоб допомога для неповнолітніх надавалася окремо від послуг для дорослих споживачів наркотиків, щоб молоді пацієнти не контактували із дорослими, бо це може призвести до закріплення практик вживання наркотиків та антисоціальної поведінки серед молодих людей.

При лікуванні підлітків необхідно звертати особливу увагу та використовувати психосоціальні інтервенції, зменшення шкоди та сімейні інтервенції.

Важливим фактором початку вживання молоддю алкоголю та наркотиків є їх сімейний досвід. Він також впливає і на хід та результати їх лікування. Відповідно, подолання сімейних проблем та залучення сім’ї є важливими складовими лікування. У літературі систематично наголошується, що вживання молодими людьми наркотиків визначають такі фактори, як якість та безперервність послуг з сімейної підтримки, спілкування з сім’єю, стосунки у сім’ї та наслідування прикладу батьків (Spooner, 1999).

Якщо сімейні проблеми сприяють вживанню підлітками наркотиків, то у підлітків, які повертаються до тих само сімейних умов після курсу лікування, більш вірогідним є ризик рецидиву. І навпаки, сім’я може бути фактором захисту: родичі можуть підтримувати участь підлітка у програмі терапії та досягненні цілей лікування.

Залучення сім’ї може бути важким завданням. Якщо цього не намагатися зробити, шанси на успішне залучення є ще нижчими. У випадках, якщо сім’ю підлітка залучити неможливо, необхідно все одно спрямовувати зусилля на розв’язання проблем клієнта-підлітка, пов’язаних із сім’єю. У деяких випадках може бути кориснішим розлучити підлітка та його сім’ю, а не залучати її (Spooner, 1999).

Хоча існують певні свідчення на користь ефективності лікування молодих пацієнтів у стаціонарі, це є дорогим та потенційно інвазивним варіантом. Поміщення молодих людей, що мають проблеми з наркотиками, на лікування або реабілітацію у стаціонарі, є складним, оскільки деякі пацієнти можуть бути бездомними, мати психічні розлади або бути неготовими проходити основне стаціонарне лікування. Відтак, такий вид лікування можна призначати лише за умови відсутності зовнішньої підтримки (з боку сім’ї, навчального закладу або місця роботи), наявності проблем з житлом та джерелами доходу, якщо середовище пацієнта має вороже ставлення до нього або якщо у пацієнта є серйозні проблеми з психічним здоров’ям чи поведінкою. Інші ризики, пов’язані з лікуванням у стаціонарі, включають в себе переривання звичного функціонування пацієнта та контакти з іншими однолітками, які теж вживають наркотики (Stubbs, Hides, Howard, & Arcuri, 2004).

Амбулаторне лікування молодих пацієнтів пов’язане з нижчим показником дотримання ними курсу лікування та обмеженим впливом на вживання опіоїдів (у порівнянні з програмами ЗПТ (Kornor, Waal, & Ali, 2006). Відтак, для молодих споживачів опіоїдів, яких не цікавлять виключно психосоціальні інтервенції (або для яких вони неефективні), мають бути доступними програми ЗПТ. Водночас, їх слід призначати лише після ретельної оцінки ризиків та переваг та у контексті складання комплексного плану лікування. При призначенні ЗПТ молодим пацієнтам перевагу слід віддавати бупренорфіну, а не метадону, оскільки опіоїдні ефекти бупренорфіну є слабкішими, синдром його відміни легше, а ризик передозування нижче. Це підтверджується повідомленнями самих підлітків-пацієнтів, для яких програма ЗПТ бупренорфіном виявилася ефективною (Levy, et al., 2007; Moore, Marsch, Badger, Solhkah, & Hofstein, 2011; Smyth, Fagan, & Kernan, 2012; Woody et al., 2008). Тих пацієнтів, для яких бупренорфін не приносить користі, можна переводити на метадон.

Хоча терапія бупренорфіном дає можливість більш швидкого та легкого припинення лікування (у порівнянні з метадоном), в одному рандомізованому контрольованому дослідженні (Woody, et al., 2008) було визначено, що більш тривалий прийом бупренорфіну пов’язаний із кращими результатами для пацієнтів-підлітків, ніж короткостроковий курс терапії бупренорфіном. Це свідчить про те, що схему лікування для підлітків (як і для дорослих пацієнтів) потрібно підбирати індивідуально).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   60   61   62   63   64   65   66   67   ...   85

Схожі:

Психічні та поведінкові розлади iconПредмет психології
Записати у словник визначення понять: психологія, психіка, психічні процеси, психічні стани, психічні властивості особистості, біхевіоризм,...
Психічні та поведінкові розлади iconЛабораторна робота 3 Дослідження психічних властивостей людини-оператора Мета роботи Вивчити загальні поняття про психічні прцеси які
Вивчити загальні поняття про психічні прцеси які відбуваються у людини-оператора: відчуття, сприйняття, уявлення І уява, увага, пам’ять...
Психічні та поведінкові розлади iconЗгідно поставленої мети були намічені основні задачі дослідження
При цьому клінічна картина протікає важко І прогностично несприятливо, гостра симптоматика часто переходить в хронічну, провокуючи...
Психічні та поведінкові розлади iconРобоча програма навчальної дисципліни сучасні проблеми міжетнічних та міжцивілізаційних взаємин у теоретичному та практичному вимірах
...
Психічні та поведінкові розлади iconПсихічні й психофізіологічні властивості людини-оператора людина-оператор як ланка
Саме вона формулює мету функціонування системи, планує, спрямовує й контролює основні процеси. Тому діяль-ність оператора є підгрунтям...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка