Психічні та поведінкові розлади



Сторінка73/85
Дата конвертації16.03.2018
Розмір5.37 Mb.
1   ...   69   70   71   72   73   74   75   76   ...   85

Стоматологічні проблеми


Прийом усіх опіоїдів, у т.ч. метадону та бупренорфіну, знижує виробництво слини. У той же час, неконтрольоване вживання опіоїдів пов’язане із поганим харчуванням та неналежним підтриманням гігієни ротової порожнини. Якщо споживач опіоїдів інфікований гепатитом С, це може ще сильніше зменшувати виробництво слини за рахунок розвитку синдрому Сйоргена. Відповідно, серед пацієнтів, які починають ЗПТ, широко розповсюджені стоматологічні проблеми. Зазвичай ці пацієнти називають причиною таких проблем саме замісні препарати.

Виробництво слини можна підвищити за допомогою жувальної гумки. Також необхідно заохочувати пацієнтів підтримувати гігієну ротової порожнини.



3 Довідкова інформація. Забезпечення якості лікування

3.1 Залучення пацієнта до оцінки та лікування


Мета оцінки полягає у визначенні потреб пацієнтів та їхньої спроможності проходити лікування. За результатами оцінки складається план лікування. Перед початком будь-яких заходів з лікування необхідно проводити ретельну оцінку пацієнта, яка має включати в себе комплексний аналіз вживання пацієнтом наркотиків, складання медичного та психосоціального анамнезу, огляд психічного стану та, у випадку клінічних показань, інші відповідні аналізи.

Хороша оцінка є важливою для надання поточної допомоги та догляду за пацієнтом. Вона не лише допомагає забезпечити краще залучення пацієнта до лікування, але також і сприяє початку змін – ще навіть до закінчення комплексної оцінки.

Якщо під час оцінки враховуються індивідуальні обставини та те, на якій стадії зміни перебуває пацієнт, можна очікувати, що лікування буде більш ефективним. Хороше планування лікування передбачає надання послуг, орієнтованих на пацієнта, а не на їх провайдера (медичний заклад) (National Treatment Agency for Substance Misuse, 2002). Плани лікування та догляду можуть сприяти доступу пацієнта до інтегрованих послуг та запобігати тому, щоб пацієнт кидав лікування. Оцінка є першим етапом планування лікування й догляду.

Основна мета оцінки перед початком лікування – провести функціональний аналіз та визначити найкращий варіант реагування на ситуацію пацієнта (UNODC, 2003). Водночас, протягом початкової оцінки між пацієнтом та медичним працівником також встановлюється терапевтична взаємодія. Відтак, велике значення мають як зміст, так і спосіб проведення оцінки.

Загальні принципи проведення оцінки, що описані в цьому розділі, можуть застосовуватися до всіх видів лікування залежності від алкоголю або інших наркотиків. Крім того, деякі додаткові вимоги щодо оцінювання готовності до ЗПТ визначаються характером цього виду терапії.

3.2 Налагодження та визначення терапевтичної взаємодії


Під час оцінки майбутні пацієнти часто є особливо вразливими та мають високі очікування. Рішення звернутися за лікуванням часто приймається під час кризи. Багато пацієнтів мають неоднозначне ставлення до лікування, особливо до ЗПТ, і початок лікування може супроводжуватися відчуттям невдачі або вини.

Клінічні працівники повинні демонструвати відкрите і неупереджене ставлення до пацієнтів та не бути ані занадто авторитарними, ані надмірно нав’язливими.

Пацієнти часто не хочуть або не готові розповідати про вживання наркотиків та пов’язані з цим проблеми. Описуючи, чому вони не хочу відкрито обговорювати залежність із клінічними працівниками, пацієнти, які мають залежність, часто зазначають такі причини, як дискомфорт, сором, страх, недовіру, безнадійність і бажання продовжувати вживати наркотики.

Клінічні працівники мають підтримувати чесне та поважне ставлення до пацієнтів із залежністю – таке саме, яке вони мають до пацієнтів з іншими захворюваннями або медичними проблемами.

Під час розвитку відносин із пацієнтами для клінічних працівників важливо використовувати здоровий глузд, бути ввічливими та підтримувати належний рівень нейтральності. Коли клінічні працівники намагаються захиститися від вимог та маніпуляцій пацієнта, в останніх може виникнути враження, що клінічні працівники занадто закриті, авторитарні та не йдуть на близький контакт. І навпаки, якщо вони уважно ставляться до пацієнтів та приймають до уваги усі їхні обставини, у пацієнтів може виникнути враження, що вони є занадто близькими. У такій ситуації медичні працівники можуть почувати себе адвокатами або прибічниками своїх пацієнтів та певною мірою відчувати себе пов’язаним з тим, що трапляється у житті пацієнтів.

Вірогідно, у довгостроковій перспективі для пацієнтів буде більш корисно, якщо медичні працівники підтримуватимуть належний рівень нейтральності: вони мають доглядати за пацієнтами та розуміти їхні проблеми, але у той же час бути спроможними визначати, коли потреби пацієнтів є надмірними, та не рятувати їх від криз, в які вони часто заводять себе самі.

Терапевтичні відносини мають засновуватися на взаєморозумінні між клінічними працівниками та пацієнтом щодо:


  • того, як клінічні працівники та пацієнт розуміють причини та характер проблем пацієнта;

  • очікування кожної сторони від лікування: чого лікар очікує від пацієнта, а пацієнт від лікаря та від лікування;

  • яким чином можна найбільш ефективно досягти цілей пацієнта.

Чим більш відкритим є підхід до лікування, чим більше він заснований на співпраці між сторонами, чи чим більше сторони поділяють відповідальність за лікування, тим ефективнішим може бути лікування.

Як правило, ефективність оцінки пацієнта можуть підвищити такі фактори:



  • спроможність встановити терапевтичний альянс;

  • хороші навички міжособистісного спілкування;

  • тепле ставлення, але без надмірного контролю;

  • дружелюбність;

  • щирість;

  • повага;

  • емпатія;

  • підтримуючий стиль спілкування;

  • підхід до лікування, орієнтований на пацієнта;

  • рефлексивне слухання.

Незважаючи на неоднозначне ставлення до лікування, пацієнти можуть дуже перейматися тим, чи будуть їм давати метадон або бупренорфін та якщо так, то коли. Така зацікавленість можливістю доступу до цих препаратів є ознакою залежності від наркотиків. Якщо це питання чесно та відкрито не обговорити на початку оцінки, зв’язок між клінічним працівником та пацієнтом встановити буде достатньо складно. Після того, як діагноз залежності від опіоїдів підтверджується, пацієнта потрібно запевнити, що він має право проходити програму ЗПТ, а також більш ґрунтовно та відкрито обговорити такі питання, як варіанти лікування, побічні ефекти ЗПТ та правила і порядок проведення цієї терапії.

Протягом першого інтерв’ю (прийому у нарколога) деякі пацієнта можуть говорити все, що, на їхню думку, нарколог хоче почути, щоб забезпечити доступність лікування, особливо ЗПТ. Тому часто не рекомендується встановлювати конкретні цілі лікування на початковому інтерв’ю, оскільки очікування пацієнтів від лікування можуть бути нереалістичними.

Оцінка є постійним процесом, і отримання від пацієнта інформації про його психосоціальний стан у динаміці не закінчується після першого прийому (інтерв’ю). Інтерв’ю, що проводяться протягом оцінки, також можуть використовуватися для встановлення вихідних правил лікування.

Медичні працівники, які призначають метадон або бупренорфін, мають значну владу у відносинах зі своїми пацієнтами. Це може викликати проблеми, особливо у вразливих пацієнтів та пацієнтів, яким важко дається спілкування із людьми, наділеними владою. Необхідно дуже уважно ставитися до цього дисбалансу влади та не допускати змагальності у відносинах з пацієнтами, які обурюються своїм уявним безсиллям у тому, що стосується правил програми лікування.

Крім того, важливо, щоб клінічні працівники намагалися не використовувати відносини лікар-пацієнт для власної вигоди. Так, лікарі, що призначають терапію, можуть емоційно експлуатувати пацієнтів, якщо поводяться нав’язливо або активно цікавляться обставинами життєвого досвіду та способу життя пацієнтів, які часто є непростими.

Більшість пацієнтів готові та можуть надавати достовірну та докладну інформацію про свій досвід вживання наркотиків.

Коли клінічні працівники ставлять пацієнтам запитання, вони мають бути прямими, недвозначними, сформульованими простою мовою та без використання вуличного жаргону.

Відкриті запитання дозволяють отримати більше інформації, ніж закриті (ті, на які можна відповісти «так» чи «ні» тощо):



  • Як вживання героїну вплинуло на Ваше життя?

  • Як героїн вплинув на Ваше життя?

  • Які фактори раніше допомагали Вам припинити вживання наркотиків?

  • Які особливі проблеми Ви відчуваєте зараз?

  • Як часто Ви вживаєте героїн?

  • Коли Ви останнього разу вживали героїн?

  • Скільки разів Ви вживали героїн протягом останнього місяця?

Загалом, під час проведення початкової оцінки або протягом перших тижнів лікування клінічні працівники мають забезпечити обстеження стану фізичного здоров’я та психологічного функціонування пацієнта. Власне, вони мають або провести такі обстеження самостійно, або направити пацієнта до профільного фахівця. Рекомендується також організувати тест на ВІЛ, гепатит В та С, а також обстеження на предмет наявності та характеру психічних розладів. З деякими з цих питань можна розібратися під час інтерв’ю (прийому), а до інших краще переходити тоді, коли пацієнт стабілізується на певній схемі лікування.

3.3 Планування лікування

Всі види структурованого лікування повинні проводитися відповідно до письмового індивідуального плану лікування, що має складатися для кожного пацієнта окремо. Планування має здійснюватися на основі співпраці та результатів оцінки за участі пацієнта, а не щодо пацієнта. При розробці плану лікування потрібно брати до уваги позицію та мотивацію пацієнта, а також характеристику його проблем і наявність у нього особистої та соціальної підтримки (National Treatment Agency for Substance Misuse, 2006; UNODC, 2003).

Перед плануванням лікування стоять такі завдання (National Treatment Agency for Substance Misuse, 2002):


  • розробити, виконувати та переглядати формальні плани лікування;

  • забезпечити, що пацієнти із проблемним вживанням наркотиків мають доступ до комплексних послуг, які надаються місцевими наркологічними закладами;

  • забезпечити координацію між усіма службами та секторами, які надають допомогу пацієнтам;

  • забезпечити безперервність догляду та супровід пацієнтів протягом усіх їхніх контактів з провайдерами медичних послуг;

  • максимально підвищити показник збереження пацієнтів у системі (дотримання плану лікування) та мінімізувати ризик втрати контактів між пацієнтами та провайдерами послуг;

  • забезпечити повторне залучення до лікування для пацієнтів, які його кинули (вибули з системи лікування);

  • запобігати дублюванню зусиль при проведенні оцінки та інтервенцій для пацієнтів;

  • запобігати тому, щоб пацієнти залишалися неохопленими жодною медичною службою.

У плані лікування має наводитися така інформація (UNODC, 2003):

  • опис пацієнта та його особистої, соціальної, економічної та правової ситуації;

  • розуміння та обізнаність із культурним, етнічним та релігійним контекстом, в якому перебуває пацієнт, а також аспектів, пов’язаних зі статтю та сексуальною орієнтацією пацієнта;

  • опис поточних проблем, які стоять перед пацієнтом (станом на момент початку лікування);

  • правила та способу обміну інформацією (яка інформація може бути потрібною та буде надаватися інших медичним працівникам/закладам і на яких умовах);

  • опис конкретних запланованих інтервенцій;

  • цілі лікування та показники для оцінки прогресу;

  • механізм перегляду та внесення змін до плану лікування (з плином часу).

Концепція плану лікування відображає той факт, що багато людей мають постійні потреби щодо допомоги/догляду навіть після того, як певний епізод лікування було завершено. У ній також визнається, що пацієнти потрапляють до системи лікування на різних етапах та можуть з часом переміщатися у цій системі (UNODC, 2003).

Домовленості між медичними працівниками та пацієнтами щодо лікування мають бути гнучкими та реалістичними. Важливо, щоб пацієнти не ставили перед собою цілей, яким їм важко буде досягти, оскільки невдача може дестабілізувати їхній прогрес у лікуванні.

Плани лікування мають також включати в себе цілі, про які домовилися сторони. Такі цілі мають:


  • бути орієнтованими на пацієнта;

  • враховувати, на якій стадії готовності до змін знаходиться пацієнт;

  • бути чіткими;

  • бути реалістичними та досяжними.

Цілі лікування мають бути короткостроковими. Це можна зробити або шляхом розподілу комплексних проблем на складові та постановки більш оперативних завдань щодо певних дій або змін. Такий підхід полегшує розв’язання комплексних проблем та дає пацієнтам відчуття, що вони мають певні досягнення та контролюють свій прогрес.

Цілі можуть бути такими:



  • скорочення вживання наркотиків;

  • поліпшення фізичного здоров’я;

  • поліпшення психологічного здоров’я;

  • поліпшення соціального стану та функціонування;

  • зменшення шкоди, пов’язаної із вживанням наркотиків;

  • скорочення кримінальної поведінки.

Малі цілі/завдання мають відповідати таким критеріям:

  • бажаність;

  • оцінюваність;

  • позитивність;

  • чітка визначеність у часі;

  • досяжність;

  • вимірюваність.

Реалістичні домовленості щодо лікування можуть допомогти структурувати процес лікування та більш чітко усвідомлювати цілі, які стоять за щоденною рутиною.

3.4 Ведення пацієнта або координація допомоги

Ведення пацієнта або координація допомоги є ключовим підходом до програми інтегрованого, ефективного лікування (UNODC, 2003). Спеціаліст, що відповідає за ведення пацієнта/координатор, виконує такі функції:



  • розробка, виконання та перегляд (внесення змін) до формального плану лікування відповідно до результатів регулярної оцінки (у т.ч. оцінки ризиків);

  • забезпечення, що план лікування пацієнта складений з урахуванням його етнічного контексту, статі та сексуальної орієнтації;

  • консультування інших фахівців, які також залучені до виконання плану лікування, про усі відомі йому зміни обставин пацієнта, що можуть потребувати зміни домовленостей щодо його лікування;

  • проведення подальшого спостереження та надання подальшого догляду за пацієнтами, які завершили лікування (якщо це можливо);

  • повторне залучення до лікування пацієнтів, які вибули з системи лікування (кинули лікування).

Необхідний рівень інтенсивності координації допомоги залежить від характеру проблеми, яка стоїть перед пацієнтом. Для пацієнтів, які потребують лікування тільки одного стану, є відносно стійкими та поведінка яких не становить серйозної загрози для себе та для оточуючих, доцільно використовувати стандартну модель ведення пацієнта.

І навпаки, «багатогалузева» модель координації допомоги та інші моделі більш інтенсивної координації краще підходять для пацієнтів, які:



  • мають численні потреби, які один провайдер не може успішно задовольнити;

  • мають численні потреби, але при цьому готові звертатися лише до однієї служби (провайдера);

  • контактують з різними службами, до яких їх направили;

  • мають серйозні супутні розлади;


  • ПОСИЛАННЯ

    Додаток 9: Настанова для швидкого огляду ATOP
    можуть нанести шкоду собі або іншим особам.


3.5 Огляд ходу лікування

Огляд ходу лікування є корисним як для клінічних працівників, так і для пацієнтів, оскільки він дозволяє визначати сфери, в яких спостерігається прогрес або рецидив. На основі цього стає зрозумілим, які зміни потрібно вносити до плану лікування. Для оцінки того, як пацієнт реагує на лікування, можна використовувати такі засоби, як Профайл результатів лікування Австралії (Australian Treatment Outcomes Profile, ATOP), інструмент з планування Механізму зміцнення громади (CRA goal planner)15 та Оцінку ефективності лікування (Treatment Effectiveness Assessment) (Walter Ling, et al., 2012).

Враховуючи, що пацієнти часто припиняють лікування достроково (по суті, кидають його), а таке припинення лікування пов’язано з вищими показниками рецидивів вживання наркотиків, необхідно розробляти та реалізовувати стратегії залучення та утримання пацієнтів у системі лікування. Такі стратегії мають бути складовою огляду ходу лікування.

Одна з основних цілей лікування – скорочення вживання заборонених наркотиків та подолання залежності від них. Відтак, важливою складовою програм лікування є моніторинг вживання опіоїдів або інших наркотиків. Такий моніторинг має значення для оцінки загальної ефективності конкретної програми лікування та відповідних провайдерів (служб). Наприклад, якщо велика частка пацієнтів певної терапевтичної програми вживає героїн або інші наркотичні наркотики ризикованими способами, це може свідчити, що таку програму або її конкретні компоненти потрібно змінити.

Основною проблемою при одночасному вживанні пацієнтами ЗПТ інших наркотиків є проблема безпеки – перед пацієнтами, які приймають метадон або (меншою мірою) бупренорфін одночасно з великими дозами депресантів центральної нервової системи, стоїть ризик передозування, причому воно може мати летальні наслідки.

Проведення моніторингу допомагає визначати, який прогрес мають пацієнти у ході лікування, і чи потрібно змінювати план лікування для пацієнтів, які мають особливі проблеми. Моніторинг також може використовуватися для цілей кризового управління (якщо це необхідно).

Моніторинг за вживанням пацієнтами наркотиків може надавати корисну інформацію для прийняття інформованих рішень з питань клінічної діяльності, особливо у контексті безпеки пацієнтів, які одночасно з опіоїдними замісними препаратами вживають інші наркотичні речовини. Результати моніторингу використовуються для оцінки програм. Водночас, існує дуже небагато свідчень про корисність моніторингу вживання наркотиків як фактору, що утримував би пацієнтів від вживання заборонених наркотиків. Якщо за результатами тестів/аналізів визначено, що певний пацієнт приймає наркотики, це не має використовуватися як привід для покарань. Лікарі, що працюють у цій сфері, повинні мати відмінні навички, ті інтервенції, які медичні працівники вважають відповіддю на ризик (як, наприклад, скорочення або припинення видачі пацієнту препарату для прийому без нагляду), пацієнти можуть сприймати як форму покарання.

Нині найбільш розповсюдженими є такі способи моніторингу вживання наркотиків, як аналіз сечі на вміст наркотиків, отримання інформації від самих пацієнтів та клінічне спостереження. Якщо використовувати декілька таких способів одночасно, об’єктивність та точність результатів моніторингу підвищується.

Хоча збір інформації у самих пацієнтів (самозвітування) є суб’єктивним способом, він є відносно ненав’язливим та може в певних обставинах бути корисним показником епідозів вживання пацієнтами наркотиків (Darke, 1998). Зокрема, отримання інформації від пацієнта може бути об’єктивним джерелом даних про вживання наркотиків у ситуаціях, коли після розголошення цієї інформації до пацієнта не застосовується негативних заходів. Самозвітування також сприяє налагодженню атмосфери довіри та доброї волі між медичними працівниками та пацієнтами. Водночас, слід ставитися дуже обережно до того, щоб приймати клінічні рішення виключно на основі інформації від пацієнта.


ПОСИЛАННЯ

Додаток 7: Термін, протягом якого можна визначити вміст окремих психоактивних речовин в сечі
Аналіз сечі на вміст наркотиків має проводитися лише за наявності серйозних підстав для цього (наприклад, під час початкового клінічного обстеження пацієнта або як складова оцінки програми лікування). Аналіз сечі також може бути корисним інструментом отримання інформації у випадках, якщо пацієнти є нестабільними (наприклад, на початку фармакотерапії), і коли є невпевненість щодо вживання ними наркотиків. Існує дуже небагато свідчень, що аналіз сечі на вміст наркотиків є ефективним стримуючим фактором забороненого вживання наркотиків. Результати аналізу потрібно використовувати для перегляду та поліпшення прогресу пацієнта та спільно з пацієнтом.

Аналіз сечі дозволяє виявити лише нещодавні епізоди вживання наркотиків (конкретні строки залежать від виду наркотика та мінімальних показників, встановлених лабораторією, де цей аналіз проводиться).

Важливою складовою моніторингу ходу лікування також є клінічне спостереження. Так, медичним працівникам слід звертати увагу на можливі ознаки вживання наркотиків, частоту контактів, кількість пропущених зустрічей пацієнта з медичними працівниками та кількість пропущених прийомів препарату.

Якщо цілей лікування досягти не вдалося, необхідно провести перегляд підходів до лікування, у т.ч.:



  • ролі психосоціальних інтервенцій;

  • рівня нагляду та моніторингу;

  • розміру дози замісного опіоїдного препарату;

  • ролі ад’ювантних інтервенцій; та, у кінцевому підсумку

  • альтернативних варіантів опіоїдної фармакотерапії. Наприклад, пацієнтів, яким не вдається на тривалий час припинити/скоротити вживання інших опіоїдів навіть за умови прийому великих доз бупренорфіну, можна перевести на схему лікування з використанням великих доз агоністів опіоїдів, як-от метадону.

Одним з найважливіших та найбільш вирішальних факторів у ЗПТ є те, наскільки від пацієнтів вимагається припинити або скоротити вживання заборонених наркотиків (або наскільки вони самі цього хочуть). Завдання повної відмови від вживання заборонених наркотиків є нереалістичним, особливо протягом перших декількох місяців лікування. Якщо перед пацієнтом поставити таке завдання, це, вірогідно, негативно позначиться на ході лікування та на відносинах між клінічними працівниками і пацієнтом.

3.6 Облік та звітність

Необхідно організувати та належним чином підтримувати ведення документації про пацієнтів, в якій детально описується клінічна історія (історія захворювання) та хід лікування пацієнтів.

У законодавстві суб’єктів федерації (штатів та територій) можуть встановлюватися мінімальні стандарти щодо ведення медичної карти пацієнта. Такі стандарти мають охоплювати зміст, якість, конфіденційність, безпечність та питання доступу до медичної карти.

Необхідно зауважити, що доступ до медичної карти пацієнта може надаватися через правові шляхи (наприклад, відповідно до вимоги суду), і хоча провайдер медичної послуги може прагнути обмежити доступ до медичної карти, це не завжди можна забезпечити.

У медичну карту потрібно вносити чіткі та стислі записи із зазначенням імені і прізвища медичного працівника, дати внесення запису та підписом. Окремо потрібно вести структуровану картку призначень (рецептів). Хорошим варіантом буде видати другу копію такої картки пацієнту і при кожному призначенні тієї чи іншої схеми лікування вносити відповідно інформацію до цієї картки та просити тих, хто бере участь у наданні допомоги/здійснення догляду за пацієнтом, підписати її.

До мінімального набору даних, які провайдери послуг повинні регулярно збирати та оцінювати, мають входити такі:



  • Кількість пацієнтів, зареєстрованих у програмах лікування, з розподілом за:

  • місцем проведення терапії;

  • віком;

  • статтю (чоловіки, жінки);

  • статусом зайнятості (у т.ч. отримання допомоги на випадок захворювання, інвалідності, пенсії, виплат одинокій матері/батьку, наявність роботи тощо як окремими категоріями);

  • часткою пацієнтів, які починають лікування вперше, повторно, продовжують лікування;

  • Утримання у системі лікування:

  • середній показник тривалості;

  • Середня доза метадону чи бупренорфіну, яка була призначена пацієнтам;

  • Рівень смертності:

  • кількість смертей (від усіх причин) пацієнтів, які станом на момент смерті продовжували активне лікування протягом звітного періоду, та частка смертей, пов’язаних із вживанням опіоїдів.

Кожний суб’єкт федерації відповідає за здійснення централізованого моніторингу та регулювання питань, пов’язаних з призначенням метадону та бупренорфіну.

Уряд Австралії відповідає за зведення національних даних про хід та результати лікування із використанням метадону та бупренорфіну. Ці дані збираються та надаються Уряду Австралії суб’єктами федерації.

Суб’єкти федерації повинні щорічно збирати дані про кількість пацієнтів, зареєстрованих у програмах терапії метадоном та бупренорфіном, з розподілом за:


  • типом провайдера, який призначив лікування (державний, приватний або пенітенціарна установа);

  • видом призначеного препарату;

  • типом пункту, який видає дозу препарату пацієнту (державна клініка, приватна клініка, аптеки або пенітенціарні установи).

У медичній карті пацієнта має зазначатися інформація про кожний контакт між провайдером та пацієнтом. Записи у медичній карті мають бути розбірливими та заноситися одразу після кожного контакту.

У медичній карті повинна записуватися така інформація:



  • особисті дані (у т.ч. перевірка особи);

  • соціальна та сімейна ситуація;

  • досвід вживання наркотиків (у т.ч. алкоголю, заборонених та фармацевтичних наркотиків і препаратів, які пацієнт вживає нині);

  • історія попереднього наркологічного лікування;

  • інші фактори, що свідчать про залежність;

  • медична історія (анамнез), у т.ч. психічні розлади;

  • результати обстежень, оглядів та тестів;

  • основні аспекти плану лікування, у т.ч усі цілі лікування, про які медичний працівник та пацієнт домовилися протягом початкової та подальших оцінок.

У медичній карті пацієнта записуються результати комплексного обстеження та кожний епізод взаємодії між провайдером та пацієнтом, у т.ч. результати регулярного огляду прогресу, досягнутого пацієнтом. Інформація у медичній карті є конфіденційною та має зберігатися безпечно.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   69   70   71   72   73   74   75   76   ...   85

Схожі:

Психічні та поведінкові розлади iconПредмет психології
Записати у словник визначення понять: психологія, психіка, психічні процеси, психічні стани, психічні властивості особистості, біхевіоризм,...
Психічні та поведінкові розлади iconЛабораторна робота 3 Дослідження психічних властивостей людини-оператора Мета роботи Вивчити загальні поняття про психічні прцеси які
Вивчити загальні поняття про психічні прцеси які відбуваються у людини-оператора: відчуття, сприйняття, уявлення І уява, увага, пам’ять...
Психічні та поведінкові розлади iconЗгідно поставленої мети були намічені основні задачі дослідження
При цьому клінічна картина протікає важко І прогностично несприятливо, гостра симптоматика часто переходить в хронічну, провокуючи...
Психічні та поведінкові розлади iconРобоча програма навчальної дисципліни сучасні проблеми міжетнічних та міжцивілізаційних взаємин у теоретичному та практичному вимірах
...
Психічні та поведінкові розлади iconПсихічні й психофізіологічні властивості людини-оператора людина-оператор як ланка
Саме вона формулює мету функціонування системи, планує, спрямовує й контролює основні процеси. Тому діяль-ність оператора є підгрунтям...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка