Публічна політика: теоретичний вимір І сучасна практика



Сторінка1/4
Дата конвертації09.05.2018
Розмір0.63 Mb.
ТипАвтореферат
  1   2   3   4





НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

ЧАЛЬЦЕВА Олена Михайлівна

УДК 323.21



ПУБЛІЧНА ПОЛІТИКА: ТЕОРЕТИЧНИЙ ВИМІР
І СУЧАСНА ПРАКТИКА

Спеціальність 23.00.02. – політичні інститути та процеси




АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня


доктора політичних наук

Київ – 2018

Дисертацією є монографія.
Робота виконана на кафедрах політичних наук і соціальної філософії, філософії освіти та освітньої політики Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.
Науковий консультант – доктор філософських наук, професор,

член-кореспондент Національної академії наук України, академік НАПН України



Андрущенко Віктор Петрович,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова, ректор.
Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Денисенко Валерій Миколайович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри теорії та історії політичної науки;


доктор політичних наук, доцент

Малкіна Ганна Миколаївна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри політології;


доктор політичних наук, професор

Співак Віктор Миколайович,

Академія праці, соціальних відносин і туризму,

завідувач кафедри соціології та суспільних наук.
Захист відбудеться 12 лютого 2018 року о 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
Автореферат розісланий 12 січня 2018 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук М.Д. Ходаківський



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Формування нового світового порядку, глобального політичного простору та публічного поля політики обумовило зміни функціональних можливостей політичних інститутів та сприяло оновленню практик взаємодії публічних акторів. Глобальні тенденції вплинули на суб’єктність публічних акторів у різних типах систем, ускладнивши процес формування публічної політики та виокремивши національні моделі цього багатоскладового явища, які мають свої унікальні особливості.

В українській моделі публічної політики спостерігаються суперечливі процеси, що потребують наукового осмислення й детального вивчення. З одного боку, в ній відображаються глобальні тренди формування публічної політики, які містять інноваційні форми взаємодії між акторами; з іншого – реалізуються імітаційні практики, що не дозволяє країні вийти на новий рівень відносин між суб’єктами і створити сприятливі умови для формування демократії і повноцінного суспільного діалогу.

Актуальність теми пов’язана також із пошуком залежності ефективності публічної політики від режимного середовища політичної системи, в якому вона здійснюється. Ця обставина викликана тим, що публічність є важ­ливою характеристикою політики будь-якої сучасної держави, яка формує стратегію і реалізовує тактичні політичні рішення у своєму просторі.

Чим відкритішим і демократичнішим є суспільство, тим менше воно залежить від державної політики і тим більше впливає на процес планування та здійснення політичних рішень. Механізми вироблення публічної політики тим самим ускладнюються і пред’являється дедалі більше сучасних вимог до її здійснення. У демократичних системах планування та реалізація публічної політики здійснюються шляхом обговорення й узго­дження інтересів держави та суспільства, під пильною увагою громадян­ського контролю, який має за мету аудит усіх прийнятих владою рішень.

Демократичні держави з їх національними моделями публічної політики стали своєрідними орієнтирами для країн, що почали перехід до нових політичних систем, зокрема й України. Процес запозичення західних моделей не є механічним, тому що проходить адаптацію в умовах національних політичних реалій суспільства, яке їх запозичує. Імпорт державної моделі веде до виникнення так званої «гібридної держави», яка, в свою чергу, формує нові інституціональні практики (імітаційні або інноваційні) і відповідно визначає характер взаємодії між акторами («монологовий» або «діалоговий») залежно від режимності системи. Поєднання імітаційної практики та монологової моделі взаємодії акторів при домінуванні ролі держави свідчить про авторитарну режимність і обмежену можливість реалізації публічної політики. Протилежний варіант з’єднує інституціональну інновацію та діалоговість у взаємодії акторів, формує національні практики публічної політики, відповідні демократичній традиції та ефективному управлінню. Перехідні системи реалізовують обидва ці варіанти, формуючи власні унікальні моделі, пов’язані із соціокультурним контекстом національних політій й глобальними тенден­ціями. У трансформаційних системах, схильних до посилення авторитарних тенденцій, відбувається консервація публічної політики та відмова від демократичної моделі публічної політики. Переформатування національної моделі відповідно до демократичних принципів, навпаки, сприяє формуванню публічного поля політики з активною та ефективною участю акторів у прийнятті рішень і розвиненим інформаційно-дискурсивним простором.

Можливості демократичного середовища для формування публічної політики забезпечуються політичними інститутами, які визначають алгоритм і норми взаємодії різних суб’єктів у процесі формулювання порядку денного та прийняття рішень, а також виступають основними амортизаторами й регуляторами конфліктів у системі. В силу інституціо­нальних змін у демократичних системах публічне поле політики послідовно розширюється завдяки активному включенню громадського сектора до процесу прийняття рішень, що призводить до форматування нових соціальних практик, спрямованих на співучасть в управлінні. Позначення вищеозначених тенденцій у публічному процесі потребує нових наукових підходів щодо їх дослідження.

Публічна політика як науковий концепт увійшла в політичну науку порівняно недавно, але є одним із таких напрямів, що швидко розвивається, є популярним й затребуваним часом. Академічний інтерес викликаний пошуком нових методологічних підходів до пояснення сучасної публічної політики, вивченням та систематизацією ефективних і адекватних своєму часу й національному контексту моделей цього процесу.

Актуалізація проблеми публічної політики та її теоретичне оформлення були розпочаті представниками західної політичної думки, такими, як: Ю. Габермас, Х. Арендт, В. Парсонс, Дж. Андерсон, П. Кньопфель, П. Флінгстін, А. Гайденгаймер, Г. Гекло, К. Адамс, Е. Остром, Т. Лоуї, П. Сабатьє, Х. Дженкінс-Сміт, Дж. Капано та ін.

Пошук змістовного наповнення феномена «публічна політика» і розгляд національних практик у перехідних системах поклав початок формуванню самостійних напрямів і наукових шкіл на пострадянському просторі. Ґрунтовні дослідження з проблеми публічної політики в Україні здійснені такими вітчизняними дослідниками, як В. Анрущенко, Е. Афонін, С. Дацюк, В. Денисенко, В. Дзюндзюк, В. Горбатенко, Л. Губерський, Є. Головаха, А. Колодій, І.  Кресіна, Г. Малкіна, М. Михальченко, М. Розумний, Н. Паніна, В. Співак, В. Степаненко, С. Телешун, В. Тертичка, О. Третяк, М. Шаповаленко та ін. Серед політологічних досліджень різних аспектів публічної політики необхідно виділити російську політологічну школу, яку представляють: Т. Алексєєва, О. Галкін, Ю. Красін, Н. Шматко, О. Сунгуров, Л. Сморгунов, О. Соловйов, М. Горний, Г. Купряшин, Л. Ніковська, В. Якімець, Н. Бєляєва, О. Зайцев, Д. Зайцев, О. Малінова, А. Волкова, О. Кольба, Л. Тімофєєва, О. Зоткін, І. Пригожин, І. Мірошніченко, А. Курочкін, І. Семененко, С. Перегудов та ін. Переважно, у працях зазначених вчених аналізуються соціально-філософські та окремі практично-політичні аспекти проблематики формування публічної політики. Проте цілісного дослідження публічної політики, яке б повноцінно відображало реалії сучасної України чи дозволило сформувати відповідну модель, досі не існує, що й зумовило вибір теми пропонованого дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер­таційна робота є узагальненим результатом напрацювань, отриманих під час участі автора у виконанні комплексних наукових розробок: в рамках тематичного плану науково-дослідної роботи Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова «Дослідження проблем гуманітарних наук», затвердженого Вченою радою НПУ імені М. П. Драгоманова (протокол № 6 від 26 грудня 2013 р.) і наукової програми кафедри політології та державного управління Донецького національного університету імені Василя Стуса «Динамічні аспекти суспільно-політичних процесів в Україні та світі в другому десятиріччі ХХІ століття» (реєстраційний номер 0117U003535).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є концептуалізація теорії та існуючих практик інституціоналізації публічної політики на глобальному, регіональному і національному рівнях.

Для досягнення зазначеної мети було визначено такі дослідницькі завдання:

– виокремити основні тенденції, проблеми та змістовну специфіку концепту «публічна політика» крізь призму теоретико-методологічних підходів щодо його осмислення та філософсько-аксіологічного, просторового й функціонально-управлінського вимірів наукового пояснення цього феномену;

– обґрунтувати міждисциплінарні теоретико-методологічні підстави дослідження сучасної публічної політики;

– визначити особливості сучасних концептуальних моделей публічної політики та з’ясувати можливість їх використання для різних типів політичних систем;

– розкрити сучасні тенденції зміни суб’єктності акторів у формуванні публічного капіталу;

– охарактеризувати форми та практики процесу інституціоналізації публічних акторів;

– виокремити глобальні тренди публічної політики та практики взаємодії публічних акторів;

– з’ясувати оптимальні методики та інструменти зовнішнього оцінювання ефективності публічної політики;

– дослідити кореляційні зв’язки між показниками публічності, що відображають якість інституціонального розвитку акторів для виявлення рівня ефективності публічної політики;

– виявити сутнісні характеристики української національної моделі публічної політики та ступінь впливу ендогенних і екзогенних факторів на її трансформацію;

– зафіксувати основні тенденції і проблеми інституціоналізації публічної політики в Україні, окреслити перспективи її розвитку.

Об’єктом дослідження є процес формування простору публічної політики.



Предметом дослідження є теоретико-практичні детермінанти публічної політики в контексті інституціональної взаємодії акторів глобального, регіонального та національного рівнів.

Методи дослідження. Розв’язання визначеної мети й поставлених завдань стало можливим за допомогою поєднання аналізу й синтезу, індукції і дедукції, критичного і раціонального, універсального і національного в систематизації досліджуваного матеріалу.

Специфіка всебічного осмислення публічної політики спонукала до використання історичного методу, який дозволив дослідити еволюцію наукових дискурсів щодо публічної політики; порівняльно-політологічного методу (глобальний, регіональний, темпоральний), що допоміг виділити концептуальні моделі, типи та стилі публічної політики, виявити та оцінити кореляційні зв’язки між показниками її ефективності, сфоку­сувати аналіз на проблемі інституціоналізації публічних акторів та форм їх взаємодії у різних країнах, за різними параметрами публічності; нормативно-правового методу, який дав можливість проана­лізувати законодавчу базу публічної політики в Україні.

Широке застосування системного методу дозволило проаналізувати структурну складову публічної політики як системи, що включає в себе процес взаємодії акторів у межах єдиного простору; розглянути її функціональну складову, представлену інститутами, що встановлюють і підтримують стійкі форми діяльності акторів, а також визначити чинники оптимізації, гармонізації / дисгармонізації відносин між різнорівневими суб’єктами політики, виявити форми кооперативної готовності й конвенціональних можливостей суб’єктів, що реалізуються в процесі їх спільної діяльності з виробництва, розподілу та використання ресурсів; проаналізувати процесуальну складову публічної політики, вивчити її причини, фактори та механізми в єдності структурних і функціональних змін; дослідити й визначити логіку змін кількісних і якісних характеристик у межах певного публічного простору; виявити специфіку, тенденції та результати діяльності суб’єктів, які в умовах конфлікту та конкуренції прагнуть до власного коеволюційного й синхронного саморозвитку.

Поряд з вищезазначеним у дисертації використано спеціальні прикладні методи забезпечення політологічних досліджень: лінійний кореляційний аналіз, що дозволив встановити безпосередні зв’язки між змінними величинами з їх абсолютними значеннями, використовуючи дані глобальних індексів в якості емпіричного інструменту; компаративний метод case study, який дав змогу проаналізувати публічну політику в Україні та виокремити специфічні ефекти процесу інституціоналізації публічного капіталу в національному контексті; метод моделювання, що дозволив емпірично довести процес публічної політики, акцентуючи увагу на конкретних деталях в умовах окремо взятої країни; економетричний метод, що сприяв формуванню поліноміальних моделей (парної регресії) для аналізу рівня ефективності, тенденцій і перспектив розвитку публічної політики в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації представлена авторська концептуалізація публічної політики, яка полягає у розробці теоретичної моделі взаємодії інституціоналізованих акторів публічного процесу в сучасному політичному просторі для визначення ефективності публічної політики під впливом ендогенних та екзогенних факторів. На цій основі визначено наукову гіпотезу дослідження: чим вищим є рівень інституціоналізації публічних акторів, каналів і форм взаємодії між ними, тим вищий рівень ефективності публічної політики в умовах заданого режимного середовища. Відповідно в роботі сформульовано наступні результати, які характеризуються науковою новизною.

Вперше:

– на основі аналізу існуючих теоретичних моделей формування публічної політики доведено необхідність створення її теоретико-концептуальної моделі, яку доцільно застосовувати для розгляду нестабільних систем, в тому числі й для аналізу публічних процесів в Україні. Запропонована авторська теоретична акторно-мережева модель «зустрічних траєкторій» публічної політики, де обґрунтована необхідність виділення двох напрямів суб’єкт-об’єктних взаємин, у межах яких формулюються соціально-політичні проблеми й визначаються способи їх вирішення в публічному просторі політики. Доведено, що інституціоналізовані актори виконують домінантну роль у формуванні публічної політики, знаходяться в постійній взаємодії між собою як по вертикалі, так і по горизонталі, створюючи мережеві конструкції, які спираються на ідеї деліберативної демократії й співпраці;

– за допомогою соціального неоінституціоналізму та мережевої теорії з’ясовано глобальні тенденції зміни суб’єктності інституціоналізованих публічних акторів під впливом екзогенних та ендогенних факторів, які призвели до якісних трансформацій традиційних і появи нових публічних акторів, зміни характеру їх взаємодії в публічному полі. Визначено доціль­ність використання в науковому дискурсі таких категорій, як: «публічна влада», «публічні інститути», «публічні інституції», «стейкхолдери», «медіатори», «гібридні суб’єкти» та ін. Доведено, що в різних типах політичних режимів публічні актори формують особливі форми публічного капіталу, який відображає ступінь ефективності, відкритості та конфліктності політичної системи;

– узагальнено процес інституціоналізації публічних акторів та практик їх взаємодії, що передбачає створення й розвиток вертикальних, горизонтальних і мережевих каналів, за якими відбувається обмін інформацією та здійснюються регулярні практики соціального партнерства, що включають як оновлені традиційні, так і нові інтерактивні інституціональні форми співпраці;

– на підставі порівняльного аналізу світових показників публічності для 3 кластерів країн доведено, що ефективність публічної політики залежить від якості інститутів і характеру середовища, в якому вона здійснюється. Встановлено кореляції, які характеризують сучасні тенденції зміни якості публічних інститутів та процесів, що формують тренди публічності на майбутній розвиток: 1) пряма лінійна залежність ефективності управління від таких показників, як право, боротьба з корупцією, соціально-економічний стан, політична участь, якість регулювання; 2) надмірна залежність між усіма показниками якості інститутів і режимності; 3) помірний зв’язок між показниками демократії та електронного урядування. У проведеному дослідженні не виявлено кореляцій з показни­ками слабкого зв’язку (на рівні 0,1–0,3), що підтверджує правильність припущень щодо каузальної залежності між показниками публічної політики. Доведено, що остання формується під впливом цілого комплексу чинників, де вирішальне значення мають рівень організованості інституцій та інституціоналізація каналів взаємодії між владою і суспіль­ством;

– виявлені загальні тенденції ефективного управління, властиві для всіх країн запропонованої вибірки: 1) країни з високою якістю публічних інститу­тів, високим рівнем соціально-економічного розвитку, правопорядку, стабільності, високою якістю регулювання, низькими показниками корупції і включенням у процес співуправління громадського сектору мають ефективну публічну політику; 2) країни, що демонструють слабкість інститутів, недостатність правопорядку, низький рівень соціально-економічного розвитку, високі показники корупції, характеризуються конфліктністю й нестабільністю системи, низькою (або взагалі відсутньою) залученістю громадян у публічний діалоговий простір, не можуть мати ефективної публічної політики, яка найчастіше замінюється штучними або імітаційними формами взаємодії влади й суспільства;

– узагальнено українську практику публічної політики та визначено її сутнісні, структурні, правові та процесуальні характеристики; запропо­новано періодизацію формування публічної політики в Україні; показано роль ендогенних та екзогенних факторів трансформації національної моделі публічної політики та специфіку формування інституціонального дизайну;

– з’ясовано тенденції й проблеми публічної політики в Україні. Дове­дено, що позитивні та негативні ефекти інституціоналізації формують зміст національного публічного капіталу в державі та визначають його буття в політичній перспективі. На підставі аналізу емпіричних даних і скон­струйованих поліноміальних моделей визначено, що українська публічна політика є суперечливою, нестабільною і малоефективною з точки зору керованості та регульованості, проте має деякі позитивні тенденції (бо­ротьба з корупцією, вплив громадського сектору) зміни якості публічного капіталу.



Удосконалено:

– категоріальний апарат дослідження публічної політики. Виявлено проблеми застосування класичних визначень категорії «публічна політика» для пояснення публічних процесів у лімінальних системах перехідного типу, де гальмуються демократичні перетворення й публічність є фор­мальністю та декорацією в полі політики; запропоновано для подібного роду систем введення в науковий обіг нових термінів: «часткова публічна політика», «недостатня публічна політика» або «імітаційна публічна політика»;

– визначення поняття «публічний простір» з уточненням територіально-часових, комунікаційних, соціально-політичних, інституціональних, глобалізаційних, культурно-ціннісних характеристик;

– обґрунтування категорії «глобальна публічна полі­тика», яка, з одного боку, є похідною глобального простору, з іншого – керує ним за допомогою інституціоналізованих та неінституціоналізованих публічних акторів політичного процесу;

– концепцію публічної політики, яка розкриває її складний, полікомпонентний та багаторівневий характер; доведено доцільність включення в авторську методологічну конструкцію дослідження сучасної публічної політики теоретичних напрацювань неоінституціональної парадигми, конфліктоло­гічного підходу, менеджеріальної, мережевої та системної теорій, які дозволили синтезувати їх в оригінальну теоретичну конструкцію та емпірично верифікувати;

– методику оцінювання, сферу використання та доцільність методів дослідження ефективності публічної політики. В якості емпіричного інстру­мента зовнішнього оцінювання ефективності публічної політики в роботі використовуються критерії глобальних індексів, які показують якість функ­ціонування інститутів публічної політики та ефективність діяльності влади.



Набули подальшого розвитку:

– інституціональна концептуалізація публічної політики як напряму політичної науки: здійснено комплексне політологічне дослідження фено­мену «публічна політика» крізь призму проаналізованих теоретико-методо­логічних підходів, а також крізь філософсько-аксіологічний, просторовий, функціонально-управлінський виміри; визначено складності операціона­лізації терміну «публічна політика» в сучасній політичній науці, в резуль­таті чого були внесені корективи в категоріальний апарат дослідження;

– просторовий дискурс публічної політики. На основі моделі поля публічної політики Н. Бєляєвої розроблена модель поля для конфліктних систем, яка дає можливість розкрити специфіку публічного простору в нестабільному середовищі;

– систематизація глобальних трендів сучасної публічної політики, засно­ваної на принципах організації «зверху» та самоорганізації глобального громадянського суспільства «знизу». З’ясовано, що розширення та якісне оновлення публічної політики в трансграничному просторі є результатом інтенсифікації зв’язків між акторами за допомогою інтерактивних техно­логій, їх підсилюючого взаємопроникнення на різних рівнях політики, появи нових інституціоналізованих форм взаємодії. Доведено, що полі­центричність глобального простору створює свої закони взаємодії між суб’єктами і свої мінливі правила гри, які залежать від інтересів сильних, ресурсно впливових гравців на політичній арені. Саме вони визначають головні тренди глобальної публічної політики, формують мережеву конфігурацію зв’язків, генерують ідеологічні паттерни і формують комунікативний простір.



Практичне значення одержаних результатів полягає у створенні теоретико-методологічних концептуальних засад для подальшого наукового вивчення публічної політики. Розроблена авторська методологія публічної політики продемонструвала свої евристичні та теоретичні можливості і може бути використана при дослідженні нових інституціоналізованих форм взаємодії акторів, які отримали розповсюдження у світовій практиці.

Практична значимість роботи полягає в тому, що запропонований формат емпіричного аналізу дозволяє не тільки діагностувати і прогнозувати розвиток публічної політики в сучасній Україні, але й пропонувати шляхи вирішення проблемних явищ через вироблення конкретних рекомендацій, орієнтованих на підвищення ефективності публічної політики.

Окремі положення та результати дисертаційної роботи були використані у підготовці в складі робочої групи проекту Розвитку громадянського суспільства в Донецькій області (Розпорядження №5 від 25.08.2010 р.). Сформульовані в дисертації ключові положення, висновки та рекомендації знайшли впровадження в діяльності Вінницької обласної державної адміністрації (Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю) (довідка № 02-268 від 17.11.2017 р.), ГО «Трансперенсі Інтернешнл Україна» (довідка №TI-123 від 20.11.2017 р.), ГО «Центр аналізу та розвитку громадських комунікацій «ДІАЛОГ» (довідка № 311017-01 від 31.10.2017 р.).

Наукові здобутки дисертаційної роботи впроваджені у навчальний процес Донецького національного університету імені Василя Стуса, а саме: у процесі викладання дисциплін «Публічна політика», «Теорія і практика демократії», «Методологія політичної науки», «Світова політика» (довідка № 368/01 – 08/01.13 від 2.11.2017 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження були представлені у вигляді доповідей на 13 міжнародних та загальноукраїнських науково-практичних конференціях, конгресах, семінарах, таких як: ІІ, ІІІ міжнародна конференція «Розвиток демократії і демократична освіта в Україні» (Одеса, 24–26 травня 2002 р.; Львів, 20–22 травня 2005 р.); міжнародна наукова конференція «Досвід країн Центрально-Східної Європи у вступі до Європейського Союзу: реалії для України» (Івано-Франківськ, 25–26 жовтня 2013 р.); міжнародна конференція «Сети в глобальном мире: структурные трансформации в Европе, США и России» (Санкт-Петербург, 22–24 червня 2012 р.); І Всеросійський елітологічний конгрес з міжнародною участю (Ростов-на-Дону, 7–8 жовтня 2013 р.); міжнародний семінар «Публичные ценности и политико-административные культуры: российские и международные контексты» (Санкт-Петербург, 21–22 червня 2013 р.); всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю «Модернізація соціогуманітарного простору: історичний досвід, виклики та перспективи» (Вінниця – Житомир, 14–15 травня 2015 р.); міжнародний семінар «Управ­ление публичной политикой: культуры и режимы в сетевых контекстах» (Санкт-Петербург, 27–28 червня 2015 р.);VІІ Національний конвент Міжна­родної асоціації студентів політичної науки (Одеса, 21–22 квітня 2017 р.).

Отримані результати дисертаційного дослідження були впроваджені у підготовці і проведенні І Всеукраїнської школи публічної політики та адмі­ністрування 29 жовтня 2016 р. – 4 лютого 2017р. (Вінниця, 2016–2017 рр.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження містяться у 46 наукових публікаціях. За результатами дослідження опублікована одна авторська монографія, 21 стаття у наукових фахових виданнях України, 2 – у фахових виданнях України, які включені до міжнародних наукометричних баз, 7 – у наукових періодичних виданнях України та інших держав, які включені до міжнародних наукометричних баз, 2 – у наукових виданнях інших держав, 13 тез і доповідей міжнародних та загальноукраїнських науково-практичних конференцій.


Каталог: files
files -> Тема. Адам Міцкевич. «Кримські сонети». Тл: сонет Мета
files -> Наталія звольська
files -> Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір
files -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
files -> Для вчителів зарубіжної літератури
files -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
files -> Только мертвый, спокойствию рад. Только мертвый, спокойствию рад
files -> Талант людини це божий дар


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Публічна політика: теоретичний вимір І сучасна практика iconДругий вимір у творчості Селінджера

Публічна політика: теоретичний вимір І сучасна практика iconСучасна світова культура”
Сходу І заходу. Сучасна культура – це поліфонія країн, традицій, мов, релігій, філософій, мистецьких практик
Публічна політика: теоретичний вимір І сучасна практика iconВ. Г. Короленка Навчальна практика з фахових методик
...
Публічна політика: теоретичний вимір І сучасна практика icon$RR00001,4,1,2,0,2 Поняття "політика" найчастіше вважається похідним від
Тлумачення поняття "політика" через значення англійських слів policy І politics запропонував
Публічна політика: теоретичний вимір І сучасна практика iconНа минулому тижні Президент України
Віктор Янукович: Ми пропонуємо країні новий курс, в основі якого політичний діалог, соціальний мир, нова гуманітарна політика, економічні...
Публічна політика: теоретичний вимір І сучасна практика iconІ. Теоретичний тур
Чому сільське господарство України має зональний характер спеціалізації? Відповідь обґрунтуйте конкретними прикладами
Публічна політика: теоретичний вимір І сучасна практика iconПоетика національного міфу в романній творчості Пола Остера
Розділ І. Національна міфологія сша: історико-теоретичний та культурологічний аспекти 15
Публічна політика: теоретичний вимір І сучасна практика iconПрограма навчальної дисципліни сучасна телогія. Протестантська теологія галузь знань 0203 Гуманітарні науки Спеціальність 02030103 Богослов’я
Метою нормативної дисципліни «Сучасна теологія ІІ модуль: Протестантська теологія ХХ ст.» є вивчення протестантської релігійної філософії...
Публічна політика: теоретичний вимір І сучасна практика iconЛюдина І закон: публічно-правовий Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011

Публічна політика: теоретичний вимір І сучасна практика iconМіністерство культури України Управління культури, національностей та релігій
Українська музична культура очима молоді: теоретичний, історичний І педагогічний аспекти


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка