Р. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту



Скачати 363.28 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації09.10.2017
Розмір363.28 Kb.
  1   2

Після здобуття нашої державної незалежності утвердження й захист культурної самобутності українців, нашої етнічної серцевини, не втратили свого значення, а тим самим, не втратив свого значення й художній переклад. Він – у нових умовах – повинен бути на передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову

Р.П. Зорівчак


Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад – це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнтуватися на мову-джерело, чи на цільову мову, або чи слід адаптувати даний оригінал до певних прагматичних настанов? Українська художня література і англійська не лише написані різними мовами, вони репрезентують різні культури і сильно відрізняються в плані лінгвістичних, літературних та культурно-соціальних умовностей.

Переклад художнього тексту – це відтворення максимального наближеної до вихідної картини світу, яка виражає етнокультурну специфіку соціуму. Здійснюючи переклад тексту, який створювався автором в іншому соціумі і представляє іншу картину світу, перекладач має дослідити особливості, що відрізняють картину світу автора оригінального тексту від його власної, і визначити, як саме такі особливості у тексті твору. Завдання перекладача має бає бути знаходження оптимальних засобів для відтворення цих особливостей при перекладі.

Переклад творів ставить перед перекладачем специфічні завдання і утворює специфічні труднощі, зокрема, це стосується перекладу хронологічно-віддалених творів, коли перекладачеві доводиться шукати золоту середину: дати зрозуміти сучасному читачеві, з одного боку, часову віддаленість, зберегти атмосферу часу написання твору, відтворити максимально точну картину світу, характерну для сучасників автора, а з другого боку, не архаїзувати надмірно твір. Власне, кожний художній текст кидає перекладачеві свої унікальні виклики: тут і жанр, і ідіостиль автора, і соціокультурні фактори, і підтексти чужої мови. Перекладач художнього твору не має права ставитися до будь-якого його елементу як до дрібниці, не вартої уваги. Велика повага до авторського задуму в усій його повноті мусить бути однією з головних засад перекладача художньої літератури.

Курс “Критика і редагування художніх текстів” націлює студентів на подолання неточності, термінологічних похибок, погрішностей оформлення перекладів та на вдосконалення навичок. Мета лекційних занять – навчити студентів знаходити вірне вирішення проблем, які виникають у процесі порівняння корелюючих текстів.

З поліаспектністю навчальної дисципліни студенти знайомляться на ознайомчо-орієнтовному рівні, а також в процесі осмислення концепції, методів дослідження та комунікативних засад редагування перекладу.
Нормативна база редагування. Сутність редагування. Об’єкт редагування

Основним обєктом редагування виступає авторський оригінал. Він може містити текстову, а також ілюстраційну, аудіо- чи відеочастини, які виступають рівноправними об’єктами редагування. Крім авторського оригіналу, у видавничому процесі в меншому обсязі, але завжди обєктом редагування виступає також видавничий оригінал, конструкція видання і проект видання, коли перевіряють дотримання, наприклад, поліграфічних норм. Вкрай рідко обєктом редагування може виступати і весь наклад видання.

У видавничому процесі вказані обєкти редагування (авторський оригінал, ви­давничий оригінал, конструкція видання та проект видання) традиційно фіксують на папері. Проте останнім часом внаслідок широкого використання у видавничій справі компютерів автори дедалі частіше подають авторські оригінали не тільки на паперових, а паралельно і на компютерних (наприклад, дискетах) чи тільки на компютерних носіях інформації. В цьому випадку перегляд таких оригіналів здійснюють на екрані дисплея.

Визначення предмета редагування є тим питанням, яке що потребує спеціального осмислення. Предметом редагування вважається приведення обєкта редагування у відповідність із чинними нормами.

Редагування — це препарація повідомлень до публікування. Редагування — це творчий процес. До процедур, які повинен виконувати редактор, належать: слідкування за дотриманням зрозумілості, стислості, логічності, впливовості; контроль за дотриманням орфографії, пунктуації; перевірка правильності імен, рубрик, цитат, математичних виразів; укладання біографічних довідок про авторів, редакційних приміток та анотацій; шрифтове розмічування тексту.

Вважаємо, що предмет редагування це приведення обєкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту.


Методологічна база редагування

Редагування існує тому, що автор і реципієнт обєктивно через відсутність зворотного звязку не можуть спілкуватися ефективно.

Як і будь-яка наука, едитологія має ряд аксіом, які створюють її методологічну базу. Ці аксіоми базуються на обєктивних відмінностях, що виникають між автором і реципієнтом у процесі передачі повідомлень.

До числа аксіом едитології належать такі:

- автор і реципієнт можуть по-різному оцінювати новизну повідомлення;

- автор і реципієнт можуть по-різному генерувати і сприймати модальність повідомлення;

- автор і реципієнт генерують і сприймають повідомлення в різний час, у різних місцях та різних ситуаціях, а також можуть по-різному сприймати час, місце та ситуацію, описані в повідомленні;

- автор і реципієнт можуть використовувати для передачі повідомлення різні мови (коди), в яких аналогічні знаки можуть позначати відмінні референти;

- автор і реципієнт можуть мати різні тезауруси;

- автор і реципієнт використовують різні механізми породження (генерування) і сприйняття повідомлення;

- автор і реципієнт можуть мати різну волю щодо необхідності сприйняття повідомлення;

- повідомлення, яке автор передає реципієнтові, в процесі передачі може бути спотворене шумами;

- автор і реципієнти можуть використовувати різні норми опрацювання повідомлень.

У редагуванні для опрацювання повідомлень використовують відповідні загальнонаукові методи:



Методи аналізу, наприклад, використовуються для виявлення відхилень у повідомленні; як синонім уживають терміни "контроль", "пошук відхилень (помилок)", "знаходження відхилень (помилок)" тощо. Здійснюють аналіз шляхом порівняння елемента тексту з конкретними нормами нормативної бази.

Методи синтезу реалізуються у вигляді виправлення (реконструкції) знайдених відхилень (помилок).

Алгоритмічні методи полягають у використанні наперед заданих послідовностей процедур, тобто операцій чи команд. Під час редагування застосовують цілу гаму таких алгоритмів.

Методи точних математичних та логічних розрахунків стосуються вико­ристання математичних, арифметичних операцій (дій) до числових даних, а також законів та правил виведення одиниць логіки у повідомленні. При цьому використовують метод вимірювань під час контролю норм верстання.

Методи наближених математичних та логічних розрахунків полягають у використанні методів імовірнісних розрахунків, є строго окресленими й однозначними. До них належать прогнозування ефективності, сприйняття повідомлення, використання імовірнісних логік, розв’язання задач за відсутності достатньої кількості потрібних вихідних даних тощо.

Методи соціологічних досліджень стосуються проведення найрізноманітніших опитувань (при визначенні ефективності редакційного етапу, в роботі з авторами, при оцінці виконаного виправлення).

Методи моделювання використовуються у створенні копії досліджуваного об’єкта. У ЗМІ моделі можуть бути теоретичні, кібернетичні й матері­альні. Кібернетичною моделлю є, наприклад, проект видання, отриманий у поліграфічній системі. Методи використовують під час редагування виробничої, інструктивної літератури, при дослідженні наслідків впливу відредагованого тексту на реципієнта тощо.

Методи інформаційного пошуку полягають у пошуку інформації, потрібної редакторові на різних етапах видавничого процесу бібліографічних і фактографічних довідок, джерел отримання інформації і т. п.

Метою редагування є трансляція повідомлень для отримання заданого соціального ефекту. Ця трансляція полягає в тому, що редактор повинен:

а) "перекласти" повідомлення з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта;

б) проконт­ролювати наявність його нормативної бази;

в) "привязати" до конкретних умов чинники часу, місця, обставин тощо;

г) оптимізувати референта за низкою параметрів.

Вказана мета досягається шляхом виконання наступних завдань.



Верифікація повідомлень. Редактор встановлює, в якому відношенні до дійсності перебуває інформація повідомлення, перевіряє істинність тверджень повідомлення, їх відношення до реальності.

Адаптація повідомлень. Редактор адаптує мову (код) та інформацію повідомлення до мови й тезаурусу реципієнтів.

Адвербіалізація повідомлень. Редактор подає інформацію у руслі місця (локалізація), часу (темпоралізація) та ситуацій, в яких реципієнти сприйматимуть повідомлення.

Нормалізація повідомлень. Редактор узгоджує повідомлення, реалізовані автором, у відповідності до тих норм, якими користується реципієнт (орфографічні, орфоепічні, граматичні та пунктуаційні норми, інженерна графіка для оформлення рисунків, креслень, схем тощо).

Рецепція повідомлень. Редактор осмислює механізми сприйняття інформації адресатами.

Інтерпретація повідомлень. Редактор править незрозумілі реципієнтові речення, пояснює відхилення їх від норм тощо.

Уніфікація повідомлень. Редактор повинен залежно від виду повідомлень: а) уніфіковано подавати однотипні елементи повідомлення для їх однозначної ідентифікації та полегшеного сприйняття реципієнтами; б) урізноманітнювати однотипні елементи повідомлення, щоби реципієнти отримували естетичне задоволення від "розшифровування" тексту. Як правило, уніфікацію проводять для понятійних повідомлень, а урізноманітнення — для образних. Крайнім випадком уніфікації є стандартизація повідомлень. Пор.: бібліографічні описи, скорочення, одиниці вимірювання і т.п.

Політизація / деполітизація повідомлень. Найчастіше політизацію здійснюють для тих повідомлень, які публікуються у виданнях, що є органами політичних партій чи належать до числа їх однодумців, а деполітизацію — для позапартійних видань.

Естетизація повідомлень важлива не тільки для художніх, а й для усіх інших дискурсу.

Етизація повідомлень полягає в узгодженні останніх з етичними нормами моралі, наприклад, з нормами професійної етики журналістів.

Цей перелік завдань редагування не можна вважати вичерпним, оскільки на практиці виникають неочікувані ситуації. Вибір завдань залежить від характеру повідомлення і мети, яку ставить перед собою ЗМІ.

Мети редактори досягають шляхом мінімізації кількості відхилень у повідомленні у руслі його якості та фінансових обмежень.
Домени редагування представлені тріадою референтів.

Образні повідомлення - у своїх описах використовують художні образи.

Понятійні (науково-технічні) повідомлення вербалізують поняття в їх метазнаках. Пор.: технічна, ділова та наукова література.

Образно-понятійні (публіцистичні) повідомлення включають одночасно і художні образи, і поняття (терміни). Пор.: публікації у газетах, журналах, трансляції по радіо чи телебаченню.

Виокремлюються три галузі редагування (домени) редагування науково-технічних, художніх і публіцистичних текстів.

За цим поділом повідомлення можна класифікувати на такі види: 1) художні;

2) публі­цистичні (друковані й радіотелевізійні);

3) ділові (офіційні);

4) наукові;

5) популярні;

6) інформаційні;

7) виробничі (технічні);

8) навчальні;

9) довідкові;

10) рекламні;

11) дитячі.

Кожен із цих видів повідомлень має свою тематичну та жанрову специфіку редагування.

Редагування публіцистичних повідомлень (друко­ваних) суттєво відрізняється від редагування повідомлень для радіо й телебачення. Редагування публіцистичної літератури стосується пові­домлень для друкованих і для електронних (радіо й телебачення) мереж ЗМІ. На часі виникає нова підгалузь—редагування повідомлень для комп’ютерної мережі Інтернет, — яка одночасно включає особливості як друкованих, так й електронних ЗМІ.
Аспекти редагування повідомлень стосуються одного чи одночасно кількох видів корекції.

Виокремлюють наступні аспекти редагування: смислове (перегляд тексту щодо його композиції), політичне дотримання у повідомленні видавничої ідеології, профілактичне (виправлення мовних та числових погрішностей), мовне (виправлення гра­матичних, пунктуаційних і синтаксичних помилок), об’єднувальне (коригування посилань за діючими формулами, таблицями, додатками), формативне (підпорядкованість рубрик, шрифтів, оформлення сторінок), стильове (жанрове), роз’яснювальне (інструкції для конструктора й художника) та координаційне.

Діючими є також:


  • літературне (узгодження норм: компо­зиційних, інформаційних, лінгвістичних, психолінгвістичних, логічних);

  • технічне (виконання поліграфічних норм);

  • політичне (дієвість політичних норм);

художнє (використання естетичних норм).

Виокремлюють також наукове редагування, об’єктивне представлення науки, фактичний матеріал якої описують у повідомленні.

Процес виділення аспектів редагування є соціально детермінованим.

Передача повідомлень відбувається на основі угоди (конвенції) між авторами й реципієнтами повідомлень.

Світоглядні, інтелектуальні та інші відмінності між автором і реципієнтом обумовлюють відхилення від норм.

Виникнення у реципієнтів відхилень під час сприймання повідомлень відоме ще з давніх часів. Успішно уникати їх можна, користуючись конвенційними нормами.

На підставі цих норм у ЗМІ формують нормативну базу редагування.

У 80-і роках XX ст. французькі дослідники стверджували, що ці два поняття є протилежними сторонами одного цілого: "Будь-яка теорія, яку будують на понятті відхилення, обов’язково передбачає наявність норми, чи нульового ступеня... Нульовий ступінь будь-якої позиції — це те, чого очікує в певній позиції читач... Відхилення — це помітна для читача зміна нульового ступеня".

Відхилення можна класифікувати на обєктивні та субєктивні. Об’єктивні виникають у більшості (80 — 90%) реципієнтів внаслідок існування між автором та реципієнтом об'єктивних відмінностей і не залежать від місця, часу, ситуації сприймання повідомлень. Суб’єктивні виникають у меншості (10 — 20%) реципієнтів внаслідок дії суб’єктивних факторів.

Редагування суб’єктивних відхилень, як правило, не може належати до обов’язків редактора.


Модель редагування

Незалежно від того, здійснюється редагування повідомлення традиційними (ручними) методами чи автоматизованими (на комп’ютері), участь людини (редактора) є облігаторною.

Незалежно від технології (ручної чи автоматизованої) для редагування повідомлення використовуються чотири засоби: мова, нормативна база, методи й правила редагування, які утворюють модель редагування: теоретичну (у разі ручного опрацювання повідомлень) та комп’ютерну (програми на комп’ютері). Останні називають системами редагування.

Правило редагування обов’язково повинно мати обґрунтування (пояснення).

Редактор вибирає для роботи наступні інструменти: папір, ручку, олівець і гумку. Далі редактор передає надрукований авторський оригінал операторам для виправлення. Тут спрацьовують екран дисплея компютера, клавіатура, мишка й текстовий редактор. Подання в ЗМІ оригіналу, написаного рукою, суперечить стандартові.

Перший варіант повідомлення вимагає більших витрат, зокрема на внесення оператором виправлень у текст. Оптимальнішим є другий, позбавлений такого недоліку. Для використання комп’ютеризованої технології виробничий процес ставить перед редактором низку кваліфікаційних вимог, зокрема вміння досконало працювати на комп’ютері за допомогою текстових редакторів. Використання комп’юте­ризованої технології вимагає суттєвих фінансових затрат для придбання комп’ютерної техніки. Але її використання суттєво змінює продуктивність праці працівників ЗМІ.


В едитології йдеться про структуру об’єкта редагування (авторського / видав­ничого оригіналів, конструкції / проекту видання), пор.: три типи композиції: оповідний, описовий та розмірковувальний (науковий або логічний).

Але об’єкт редагування бажано розглядати в кількох аспектах (у літературознавчому, видавничому, лінгвістичному, логічному, поліграфічному та інформаційному).

Видавничу структуру оригіналу утворюють компоненти:

а) обов’язкові (основний текст, вихідні відомості);

б) необов’язкові, або факультативні (масиви рубрик, змісту, колонтитулів, ілюстрацій, таблиць, формул, покажчиків, приміток). За іншою кла­сифікацією в об’єкті редагування виділяють вихідні, текстові компоненти, нетекстові компоненти й апарат видання.

Ядром компонентів є основний текст, до якого посиланнями (адресами) тяжіють всі інші компоненти видання: корпус приміток, додатків, формул, таблиць та ілюстрацій.

Перелічені масиви складаються з окремих елементів (окремих рубрик, окремих приміток і т. п.).
Текстова частина видання складається з лінгвістичної і нелінгвістичної частин. У нелінгвістичну входять цифри, спеціальні знаки. Лінгвістична складає левову частку повідомлень із синтаксично зв’язних і синтаксично незв’язних блоків.

Серед незв’язних блоків можна виділити:



  • пред­метні покажчики;

  • титульні елементи, рубрики, зміст.

У зв’язних текстах виокремлюються групи ієрархічно під­порядкованих між собою лінгвістичних одиниць елементарні знаки (літери (графеми), звуки (фонеми)), морфеми, слова, слово­сполучення, речення, надфразні єдності (НФЄ).

Виділення графем, морфем, слів, словосполучень, речень та НФЄ є загальноприйнятим. Під блоком розуміють лінійно розташовану множину, об’єднану темою. Найчастіше блоку в композиції тексту відповідає розділ чи підрозділ.

У композицію входять композиційні одиниці та композиційні звязки.



Композиція це упорядковано розташовані композиційні одиниці, обєднані відповідними звязками в одне ціле. Разом вони утворюють композиційну структуру повідомлення.

У композиційній структурі виділяють рівні речень, надфразних єдностей , підрозділів, розділів, частин і томів.

Композиційні зв’язки, в які вступають між собою одиниці, можна класифікувати за формою (послідовність, підпорядкованість, незалежність, перехрещення тощо) і за семантичним наповненням (зв’язки часові, причино- наслідкові, класифікаційні).

У літературі, присвяченій редагуванню, виділяють три традиційні види композиції: оповідна, описова і наукова. До них тяжіють діалогова, циклічна, ієрархічна та архівна.

Діалогову композицію застосовують не лише в драматургічних творах, а й у публіцистичних (інтерв’ю). Неабиякого розповсюдження набула й ієрархічна композиція, її широко використовують у препарації наукових, виробничих та ділових повідомлень. Архівний вид композиції постійно застосовують у виданнях довідкової літератури (словники, енциклопедії, тематичні довідники).

Повідомлення перелічених видів композиції призначені, як правило, для їх наскрізного читання реципієнтами. Архівний вид призначений для вибіркового читання. Композиції всіх видів мають лінійну (одномірну) структуру і є традиційними.

Останнім часом з’явилися повідомлення нетрадиційного ризоматичного виду. Такий тип композиції називають гіпертекстовим. Його широко використовують не лише в паперових виданнях, але й в електронних, наприклад у виданнях на оптичних дисках, у світовій комп’ютерній мережі Інтернет.

Структура нетекстової частини оригіналу

Ілюстрація — це інформація, зафіксована у двомірному просторі у вигляді крапок (пікселів) одного чи кількох кольорів тощо.

Кожна ілюстрація має три компоненти:


  • посилання в основному тексті на ілюстрацію,

  • власне ілюстрацію,

  • заголовок ілюстрації (нумераційний і тематичний), тобто її назву.

Перший і третій компоненти для деяких видів літератури (наприклад, публіцистич­ної— газет) є факультативними.

Розрізняють такі пікторальні види: малюнки (художні — оригінальні й репро­дукції), рисунки (технічні), графіки, креслення, схеми, карти та фотографії.

Із позицій пристроїв уведення (сканерів), систем опрацювання ілюстрацій (СОІ) та виведення (фотовивідних машин) кожна ілюстрація складається з множини найменших зображувальних елементів — крапок (пікселів). До кожного піксела задають його координати у двомірному просторі, колір та інтенсивність кольору. Сучасні електронні технології опрацювання ілюстрацій в СОІ мають взаємоузгоджені набори кольорів і градації їх інтенсивностей.
Таблиця — це форма подання однотипної інформації, в якій її подають у двомірному просторі у певному порядку (позиції).

У цій формі виділяють характеризований об’єкт (його ще називають підметом), а також одну чи кілька його характеристик.

У тексті повідомлення обов’язково повинно бути:


  • посилання на таблицю;

  • заголовок таблиці (нумераційний і тематичний);

  • власне таблиця.

Вказані елементи таблиці не завжди є обов’язковими (наприклад, нумераційний і тематичний заголовки). Так, у популярних та публіцистичних повідомленнях невелику таблицю можуть вставляти безпосередньо в речення як один із його членів. У цьому випадку такій таблиці не дають ні нумераційного, ні тематичного заголовка, а деколи ще й не ставлять лінійок між стовпцями та рядками. Такі таблиці називають виводами.

Крім таблиць, в оригіналах використовують подібні форми, таблоїди, що мають форму прямокутника, всередину якого вписані прямокутники різної величини, відокремлені один від одного лініями.



Формула це символьний запис твердження науки, поданий у двомірному просторі. Формули задають відношення між об’єктами, величинами (у матема­тиці, фізиці й технічних науках) або описують будову речовини (у хімії чи біології).

Будь-яка формула складається з трьох компонентів:



  • посилання на формулу,

  • власне формули,

  • порядкового номера (у розділі чи цілому виданні).

Загалом, посилання на формулу не є обов’язковими, оскільки формули часто включають у синтаксичну структуру речень; порядкові номери формул також не є обов’язковими (їх обов’язково використовують лише у складних наукових виданнях).

Із позиції поліграфії формули — це аплікація кількох прямокутників, у кожен з яких вписано потрібний символ. Вказані прямокутники можна "вставляти" один в другий за принципом російської національної іграшки — "матрьошки".


Будь-яке повідомлення можна передати безконечною кількістю способів. При цьому їх будують, використовуючи певні параметри, списки, шаблони, структури (моделі) та положення. Проте кожне суспільство накладає на повідомлення певні конвенційні обмеження (на мову, композицію, стиль і т. п.). Та й реципієнт сприймає його найефективніше тоді, коли воно має строго визначену одну чи кілька можливих варіантів форми, тобто особливості сприйняття реципієнта також накладають на повідом­лення обмеження. Мінімальна кількість повідомлень є оптимальною та нормативною. Норма це параметр, список, шаблон, структура (модель) чи положення, які в оптимальних повідомленнях служать для вираження компонентів їх структури.

Як і будь-які інші, норми редагування мають структуру, в яку входять:



  • агент норми (той, хто встановив норму; наприклад, суспільство, Національна Академія Наук, Книжкова палата, Держстандарт, дослідники редагування тощо);

  • адресант норми (виконавець норми; наприклад, автор, редактор, конструктор, художник);

  • зміст норми (дія, яку повинні або не повинні виконати);

  • характер норми (норма зобов’язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії);

  • умови норми (обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія); наприклад, умовою заміни прийменників у на в є лівосторонній та правосторонній
    контекст—наявність голосних чи приголосних літер у сусідніх до прийменника словах;

  • санкції (можливі наслідки невиконання певної норми; наприклад, через непра­вильне визначення читацької адреси реципієнти можуть не зрозуміти повідомлення,
    або воно може бути для них нецікавим).

Наявність структури норм вимагає вироблення єдиного спільного підходу до норм редагування.

Перерахуємо постулати, які повинні бути облігаторними в редагуванні.



  • Повідомлення повинно містити нову для реципієнта інформацію.

  • Повідомлення повинно мати визначену модальність.

  • Повідомлення повинно бути адаптоване до часу, місця і ситуації, в яких його сприйматиме реципієнт.

  • Автор повинен використовувати мову й значення слів, відомі реципієнтам.

  • Повідомлення повинно бути адаптоване до тезауруса реципієнта.

  • У повідомленні повинні бути реалізовані механізми сприймання інформації реципієнтом.

  • У повідомленні повинні бути реалізовані засоби, що змушують реципієнта його сприймати.

  • Повідомлення повинно бути захищене від потрапляння у нього шумів.

  • У повідомленні повинні бути дотримані норми, прийняті в конкретний час у конкретному суспільстві.

Будь-яку загальну (постулат) чи конкретну норму можна порушити, якщо це веде до поставленої мети.

Серед конкретних норм, які використовують для редагування повідомлень, за змістом виділяють такі види:



  • лінгвістичні (основна маса цих норм зафіксована в затверджених державою правилах орфографії та пунктуації; менша частина зафіксована в довідниках і підручниках з морфології, синтаксису та стилістики);

  • психолінгвістичні (поки що мало досліджені; окремі зафіксовані норми цього виду представлені в окремих монографіях);

  • логічні (зафіксовані у загальнодоступних підручниках з логіки; їх прикладне застосування в редагуванні описане в спеціальних монографіях, в окремих розділах підручників з редагування);

  • композиційні (нечисленні й поки що мало досліджені, проте, як правило, у всіх підручниках з редагування є окремі розділи, присвячені цій темі);

  • наукові (контроль за дотриманням цих норм не належить до прямих обов’язків редактора; відповідає за їх дотримання автор, рецензент і науковий редактор);

  • видавничі (найчастіше їх фіксують у загальнодержавних і галузевих стандартах, а також у спеціальних довідниках);

  • юридичні (зафіксовані в конституціях та інших законодавчих актах кожної країни; недотримання юридичних норм — на відміну від інших — може юридичну відповідальність автора чи редактора згідно з чинним законодавством);

  • політичні (в демократичних країнах ці норми використовують лише стосовно тих повідомлень, які публікують у виданнях політичних партій, наприклад, газетах; їх визначають програми політичних партій);

  • поліграфічні (найчастіше зафіксовані в спеціальних інструкціях чи галузевих стандартах);

етичні (зафіксовані в законодавчих актах країн; в кодексах журналістської етики спілок журналістів);

естетичні (оскільки самі категорії прекрасного важко піддаються формалізації, то й норми для них варіюються).

Зафіксовані норми мають різне матеріальне втілення. Із цієї точки зору за формою — в порядку зростання складності — можна поділити їх на п’ять типів.

Параметри. Параметри можуть бути двох різновидів: граничні значення (наприклад, дозволеність на сторінці не більше чотирьох переносів підряд, у рефераті — не більше 1000 знаків, а в анотації — не більше 600 знаків; наявність у бібліографічному описі не більше трьох прізвищ авторів) і константи — літерні та цифрові (наприклад, прізвища і дати народження й смерті історичних діячів).

Списки. Прикладами списків є найрізноманітніші словники, переліки скорочень, одиниць вимірювань тощо. Такі списки повинні мати свою видавничу специфіку. Так, орфографічний словник як редакційна норма повинен містити повну парадигму кожного слова (всі можливі його словоформи).

Шаблони, або зразки. Так, у випускових даних згідно з існуючими нормами повинно бути: а) прізвище автора; б) назва роботи; в) прізвище редактора; г) прізвище художнього редактора; д) прізвище технічного редактора; є) прізвище коректора; ж) поліграфічні особливості видання (формат і тип паперу, шрифт, обсяг видання, наклад тощо); з) адреса видавництва; і) адреса друкарні.

Структури, чи моделі. На відміну від шаблонів, які є статичними і, отже, готовими для проведення контролю, структури є динамічними об’єктами. Це означає, що структур, як потрібного готового кінцевого продукту, до процесу контролю може й не бути (існують лише компоненти, з яких у процесі контролю їх утворюють). Такі структури утворюють за наперед визначеними правилами. Прикладом може служити структура видання або речення.

Положення. У формі положень найчастіше виступають правила, що стосуються семантики повідомлень і є складними, тобто можуть мати кілька умов. Прикладом таких положень можуть виступати логічні правила класифікації, означення, логічні закони, лінгвістичні правила для редагування значень слів тощо.

Коли перші чотири типи норм можуть бути формалізовані повністю або частково, то останній тип норм не піддається формалізації або взагалі, або вкрай погано.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2

Схожі:

Р. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту icon"19"(075. 8) Ббк 81. 411. 4-7я73 К61 Рецензенти
К61Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років: матеріали до курсу "Історія перекладу" : навчальний посібник
Р. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту iconСловникова робота арабеска, и, жін. Вид орнаменту з геометричних фігур, стилізованого листу, квітів І т. ін., який поширився в Європі під впливом арабського мистецтва
Гротеск художній прийом у літературі та мистецтві, заснований на надмірному перебільшенні або применшенні зображуваного, на поєднанні...
Р. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту iconУроках світової літератури в профільній школі
У статті розкрито суть понять художній переклад, теорія та практика перекладу. Виокремлено завдання з практики перекладу для учнів,...
Р. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту iconМ.Є. Салтиков-Щедрін. Переклад з російської мови. Історія одного міста. К79р.=50грн
Степан Руданський. 1,2,3 том(3 книги). Співи, листи, переклад "Іліади". Пісні, приказки, байки, співи. К73р.=100грн
Р. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту iconТема. І. Франко. Короткі відомості про письменника. Історична правда та художній вимисел: постать українського мислителя ХVІІ століття. Художній образ у творі «Іван Вишенський»
Порівняти факти з життя визначного українського мислителя, полеміста Івана Вишенського та художній вимисел І. Франка
Р. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту iconМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни " Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Р. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту iconСині Води в усній народній та художній творчості До 650-річниці Синьоводської битви Сині Води в усній народній та художній творчості
Сині Води в усній народній та художній творчості / Упор. О. Д. Брайченко. – К., 2012. – 194 с
Р. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту iconЛітература як вид мистецтва. Художній образ
Мета : Виявити ознаки різних видів мистецтва;ознайомити з поняттям «художній образ», та його різновидами – «традиційний образ», «вічний...
Р. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту iconОдкровення на зламі тисячоліть
Один із чільних представників житомирської прозової школи. Мабуть не помилимося, якщо відзначимо: оригінальна стилістика Євгена Пашковського...
Р. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту iconВведення до Біблії Переклад Павла Смука



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка