Радмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації



Скачати 159.26 Kb.
Дата конвертації02.03.2018
Розмір159.26 Kb.

Радмила ВОЙТОВИЧ

ДЕРЖАВНА КАДРОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ

У статті проаналізовано сутність та особливості реалізації державної кадрової політики України в умовах глобалізації, розкрито роль кадрового потенціалу сучасних управлінців, ви значено особливості нарощення їх інтелектуального ресурсу як одного із засобів оптимізації державної кадрової політики в постіндустріальному суспільстві.

Ключові слова: державне управління, кадрова політика, кадровий потенціал, система кадрової політики України.

Одним з пріоритетних завдань у розвитку української держави є створення ефективної державної кадрової політики, яка б була ідентична рівню її національного роз­витку, а таким чином дозволила їй протистояти сучасним викликам глобалізації. Остання створює реальні ризики для функціонування національної системи кадрової політи­ки України, адже з боку економічно розвинених держав де­кларуються уніфіковані та стандартизовані критерії вимог до змісту діяльності кадрового потенціалу, дотримуючись яких можна втратити імперативи національної ідентичності у творенні державної політики в цілому. Саме тому сьогод­ні Українська держава має віднайти адекватну формулу на­рощення кадрового потенціалу аби з одного боку вписатися в сучасні глобалізаційні процеси і зайняти в них достойне міс­це, а з іншого не втратити власної національної ідентичності.

Одним з основних принципів реалізації кадрової політи­ки в українському суспільстві стало проголошення антропоцентризму, який кардинально змінює критерії ставлення до сучасної людини, до її інтелекту, діяльності та засобів функціонування та реалізації. На противагу економічному принципу, який протягом тривалого часу виступав основним засобом суспільного розвитку, новий принцип вказав на те, що основним конгломератом такого розвитку є людина з її здатністю швидко адаптуватися до сучасних глобалізацій­них умов та можливостями віднайти ефективні ресурси мо­дернізації такої практики. Це безпосередньо вказує на те, що основна інвестиція, яку робить людина у сучасному постін­дустріальному суспільстві – це її інтелектуальний потенціал, саме тому є всі підстави вважати, що глобалізація це не лише економічний фактор розвитку сучасного світу, а це й фактор максимального використання інтелектуального потенціалу кадрового ресурсу. Тому важлива увага в умовах глобаліза­ції має приділятися саме нарощенню інтелектуального по­тенціалу кадрового ресурсу, який би відповідав потребам державно-управлінської практики і був здатен забезпечити динамічний та потужний розвиток нашої держави.

Відповідно до цього метою даної статті є проаналізува­ти сутність та особливості реалізації державної кадрової по­літики України в умовах глобалізації, досягнення даної мети обумовлює розв’язання низки завдань, а саме: розкрити роль кадрового потенціалу сучасних управлінців, визначити осо­бливості нарощення їх інтелектуального ресурсу, обґрунту­вати зміну принципів реалізації державної кадрової політи­ки в постіндустріальному суспільстві та роль кадрового по­тенціалу як важливого засобу протистояння негативним тен­денціям прояву сучасних глобалізаційних процесів.

Окремі аспекти розгляду даної проблеми виступали предметом спеціального аналізу у працях таких вчених як В. Б. Авер’янов, В. А. Гошовська, С. Д. Дубенко, Н. Р. Ниж­ник, В. М. Князєв, І. Ф. Надольний, М. І. Пірен, І. В. Розпутен­ко, О. І. Турчинов та ін. В межах вітчизняної науки держав­ного управління даній проблемі приділялась незначна увага, що стосується зокрема аналізу зміни особливості реалізації кадрової політики саме в сучасних глобалізаційних умовах. Це реально вплинуло на формування відповідного предмет­ного поля для дослідження специфіки даної проблеми.

В умовах глобалізації принципово змінюється парадигма державного управління України, послаблюється роль національних державно-управлінських структур, накладаються відповідні регламентації на національний суверенітет, роз­ширюються формати втручання транснаціональних струк­тур в стабілізацію суспільного життя, а тому це безумовно і впливає на особливості реалізації державної кадрової по­літики. Саме такі умови визначають новітню стратегію роз­витку держави та обумовлюють потребу формування нової моделі функціонування управлінських кадрів, яка б відпові­дала потребам часу, володіла сучасними глобальними техно­логіями, новим стилем мислення та баченням перспективи розвитку суспільства.

Розробляючи концептуальні засади реалізації кадрової по­літики в умовах глобалізації, доцільно особливо враховувати ментальні, культурно-психологічні та соціально-політичні форми ідентифікації спільноти, які мають стати пріоритетни­ми у процесі комплектування апарата державного управління і відповідно закласти підвалини проголошення нової ідео- логії (глобалізаційного) розвитку держави. Дана сентенція висуває нові критерії вимог до формування та функціонуван­ня державного кадрового потенціалу, а саме підвищуються вимоги до його компетенції та професіоналізму, продуктив­ності та результативності як могутнього ресурсу, який визна­чає та забезпечує формування нової конфігурації глобально­го, соціально-економічного та політичного розвитку держави.

В умовах глобалізації надзвичайно потужна роль на­лежить кадровому потенціалу, адже на нього покладається основне завдання оберігати національну ідентичність дер­жави, а з іншого боку вміти підлаштуватись під цивілізацій­ні стандарти суспільного розвитку. Таким чином, щоб мати можливість в першу чергу реалізувати власні національні інтереси, сповідувати свої управлінські цінності, насліду­вати свої звичаї та норми системи державного управління. Це вказує на потребу формування принципово нового типу кадрового ресурсу в Україні, який має запобігти зіткненню вітчизняних реалій із певними стандартами глобалізаційно­го розвитку, точніше він має виробити ефективні механізми управління глобалізаційними процесами шляхом інтенси­фікації контактів між транснаціональним кадровим ресур­сом. Саме такий кадровий ресурс має взяти на себе завдання перетворити Україну на конкурентоспроможну державу у світі за всіма стратегічними напрямами.

Відповідно до цього, в умовах глобалізації особливого значення набуває нарощення інтелектуального потенціалу кадрового ресурсу, а тому перехід від технократії до гумані­таризації системи підготовки керівних кадрів є очевидним. Керівні кадри сьогодні в перш чергу мають бути високоін­телектуальним та високопрофесійним ресурсом, відкрити­ми до впровадження різних форм новацій та застосування технологічних модернізацій з метою забезпечення сталого розвитку суспільства. Сьогодні держава має обернутись об­личчям до людини, забезпечивши „високий рівень професійної підготовки кадрів та професійної культури як важливої цін­ності суспільства в умовах глобалізації”. [1, c.12]

Кадровий ресурс як важливий інструмент динамічно­го розвитку держави – особливо в умовах глобалізації, має виступати активним суб’єктом забезпечення ефектив­ності соціально-економічних, технологічних, соціально-психологічних процесів, що відбуваються в суспільстві, модернізувати систему державного управління, а це в свою чергу дозволить здолати інерцію, усталені стереотипи мис­лення, які реально протистоять оптимізації кадрової політи­ки в ситуації глобальної інтеграції. Це в особливий спосіб увиразнює потребу оновити систему наповнення органів державного управління згідно з умовами суспільного роз­витку, виробити механізми поліпшення управлінських про­цедур, створити раціональну організацію праці в органах управління, а також сформувати національну модель кадро­вого забезпечення з урахуванням ментальних та культурно-психологічних ознак спільноти.

Сучасні глобалізаційні процеси в особливому ракурсі ви­сувають потребу впровадження інноваційної технології здій­снення кадрової політики, відповідно до якої передбачається виробити новий стиль кадрового забезпечення органів дер­жавної влади високопрофесійним управлінським персона­лом, здатним задовольняти потреби населення шляхом на­дання якісних та ефективних управлінських послуг. Все це передусім вимагає докорінних змін у самій стратегії здій­снення державно-управлінської діяльності, принципового оновлення кадрових структур, які потребують нестандарт­них, новаторських підходів до прийняття державних рішень.

Важливим кроком у цьому напрямі є визначення нових пріоритетів технології вирішення кадрових питань, від­повідно до умов глобалізаційного розвитку, виходячи при цьому з розуміння кадрів як важливого ресурсу суспільного розвитку з своєю логікою, закономірностями, механізмами самоорганізації та саморозвитку. В цьому плані також вар­то вказати на те, що сьогодні державний кадровий потенці­ал має бути спрямований на організацію своєї діяльності, орієнтуючись на світові стандарти, але обов’язково при цьо­му враховуючи національні традиції України.

Це у свою чергу обґрунтовує потребу розробити нову тех­нологію кадрового оновлення державного управління, яка відповідала б потребам часу і володіла „сучасними інфор­маційними технологіями, методологією підготовки держав­них службовців, глобальними технологіями налагодження державно-управлінської практики, технологіями впрова­дження реформ та інші” [2, c. 39].

Це зокрема вказує на те, що сьогодні Україні потрібні іні­ціативні, компетентні кадри, з новим стилем мислення та баченням перспективи розвитку суспільства, які володіють демократичними методами управління і здатні забезпечи­ти економічний та соціальний розвиток держави в умовах глобалізації. Таким чином, можна вказати на такі основні вимоги до реалізації своїх функцій кадровим потенціалом держави як: здатність діяти в сучасних умовах суспільного розвитку; бути відкритими до впровадження відповідних новацій, діяльність кадрів не повинна бути декларативною та абстрактною, а стосуватися реалізації конкретних функ­цій у системі державного управління. В умовах глобалізації на державний кадровий потенціал покладається функція не лише забезпечення єдності державних, суспільних та націо­нальних інтересів, але і створення такої системи інтересів. Кадровий потенціал держави сьогодні має спрямовувати свою діяльність на реалізацію в першу чергу власного за­гальнонаціонального інтересу, а не транснаціонального.

В умовах глобалізації особливо важливим ризиком в кон­тексті реалізації держаної кадрової політики є високий рівень плинності кадрів, що в кінцевому випадку може привести до „кадрового дна”, коли теперішній управлінський резерв буде вичерпано, а відповідного та своєчасного йому наповнення не буде здійснено. Держава, не здійснюючи відповідного прогнозування та планування кадрового потенціалу необ­хідного для оптимальної організації системи державного управління в сучасних глобалізаційних умовах, опиниться в ситуації „кадрового дна”, з якого піднятись буде надзви­чайно важко. На нашу думку, система державної кадрової політики має бути надзвичайно мобільною та відкритою до сучасних глобалізаційних умов, в цьому плані постійно має оновлюватись система кадрового забезпечення відповідно до реалізації потреб та інтересів громадянина, як основної мети організації державно-управлінської практики.

В умовах глобалізації особлива роль належить технологі­ям прогнозування та планування потреб в кадрах, особливо це обумовлено потребами створення відповідних структур, покликаних оптимізувати функціонування кадрової політи­ки в умовах глобалізації. Сьогодні мова іде про розширення чисельності кадрів у зв’язку з появою нових завдань та функ­цій, які покладаються на управлінські структури в умовах глобалізації, все частіше національні інституції управління набувають транснаціонального характеру, а тому і зміню­ється система організації їх діяльності, відповідно до цього створюються нові структурні підрозділи, запроваджуються нові посади та спеціальності, які відповідають новому типу суспільного розвитку, який визначається глобалізацією.

Одним з механізмів реалізації державної кадрової по­літики є створення необхідних умов для професіоналізації керівних кадрів, що у свою чергу включає сприяння про­фесійному розвитку, у тому числі набуття професійного досвіду та здійснення професійного добору, критерії якого чітко регламентовані сучасними глобалізаційними умовами.

Відповідно до цього чим більше кадри включені у профе­сійну діяльність, тим більше вони мають можливостей набу­ти професіоналізму та компетентності, а тому бути реально адаптованими до сучасних умов. Основними принципами ді­яльності кадрів на нашу думку, є професійно-глобалізаційна самоідентифікація, яка передбачає співвідношення мож­ливостей з вимогами глобалізації, які пред’являються до конкретної форми діяльності, та опредметнення власного професійного досвіду, коли відбувається накопичення інди­відуального досвіду у сфері управлінської практики.

Таким чином, державна кадрова політика має бути спря­мована на формування інтелектуального потенціалу кадрів, управління професійною кар’єрою, коригування професій­ного складу кадрів, раціональне використання їх можли­востей та здібностей, створення стратегії управлінської ді­яльності відповідно до імперативів сучасності, створення багатоваріантної системи розв’язання кадрових проблем. З цією метою доцільно розробити конкретні програми прийняття державно-управлінських рішень, які дозволять швид­ко реагувати на зміни суспільного розвитку, а також забез­печувати оптимальність державно-управлінської стратегії керівного складу в глобалізаційних умовах, швидко і точно діяти на основі „алгоритмів мислення” та поведінки, розробляти інноваційні проекти з метою забезпечення ефективнос­ті державного управління.

Кожна держава має свою власну ментальну модель фор­мування та здійснення кадрової політики, яка визначає мен­тальні особливості формування керівного складу апарату, механізми кадрового забезпечення державного управління, критерії формування та розвитку його інституту державної служби. Ця модель має бути зорієнтована на виключну реа­лізацію загальнонаціональних інтересів, особливо в умовах глобалізації.

Оскільки державна кадрова політика має здійснюватись відповідно до характеру соціальних, економічних, техноло­гічних, соціально-психологічних процесів, які відповідають як потребам суспільства, так і рівню його розвитку, отже, щоб підвищити його ефективність, українське суспільство має виробити нову „канву” стратегії кадрового забезпечен­ня, визначити мету, зміст, функції та терміни її реалізації. Це підтверджується тим, що ефективність кадрового забез­печення вимагає високої якості в діяльності керівних кадрів та відповідної його чисельності, оскільки вона, безумовно, визначає умови динамічного розвитку суспільства.

Реалізація державної кадрової політики відповідно до ім­перативів сучасності, дасть змогу модернізувати систему державного управління, подолати інерцію, усталені стерео­типи мислення, які протистоять модернізації управлінської діяльності та її відповідності сучасним інтеграційним ви­могам. Розробка такої кадрової політики має здійснюватись відповідно до завдань, які стоять перед суспільством.

Отже, ефективне функціонування держави, її економічний та соціальний розвиток неможливі без високопрофесійного, ка­дрового ресурсу нового типу, здатного приймати ефективні дер­жавні рішення та забезпечувати успіх соціально-економічних та політичних перетворень в умовах глобалізації. Для цього необхідно передусім створити чітко регламентовану систему наповнення кадровим ресурсом державно-управлінські струк­тури (шляхом добору та розстановки кадрів, формування ка­дрового резерву, стажування, підготовки, перепідготовки і під­вищення кваліфікації, стимулювання управлінської ініціативи й активності), що реально відповідає вимогам сучасного глоба­лізаційного розвитку.

Кожна держава має свою власну ментальну модель фор­мування кадрового потенціалу – зорієнтовану на реалізацію загальнонаціональних інтересів. Тому сьогодні суспільство має піднятися до рівня розуміння її крайньої необхідності. Адже саме від кадрового потенціалу залежить вибір методу – кардинального розв’язання проблем, які виникають в умовах глобалізаційного розвитку. Тому держава має запропонува­ти власний дієвий інструментарій діяльності з урахуванням ідеологічних, суспільно-політичних, ментальних чинників, а також традиції у виборі альтернатив управління самими гло­балізаційними процесами.

Проте, слід відзначити, що складність діяльності управ­лінських кадрів сьогодні якраз і позначується на формуван­ні адекватної стратегії національної системи державного управління, яка полягає не лише в тому, щоб зберегти дер­жавність, але й дійти злагоди у суспільстві, розділеному пе­реважно на людей зі стилем мислення індустріальної (які часто не розуміють викликів сучасної ситуації, обумовленої розвитком глобалізаційних процесів) та постіндустріальної епохи (які вбачають у державі перш за все сервісну інститу­цію – спрямовану на надання управлінських послуг).

Саме тому в умовах глобалізації кадровий потенціал має виступати гарантом збереження в першу чергу традиційних загальнонаціональних цінностей шляхом національного на­слідування, що є результатом відсутності інтелектуальних „розривів” у суспільстві, оскільки в протилежному випадку будь-яка управлінська культура зникла би з обличчя землі, якщо б її носії не сповідували думку про підтримання основних її цінностей. При цьому загальні цінності еліти в умовах глобалізації є центрами кристалізації нових культур, тому саме вона має виступати носієм нової організаційної культури. Це також вказує на те, що в умовах глобалізації формальних де­мократичних інститутів, ще не достатньо для констатації де­мократичного стану чи процесу, адже індикатором демократії можуть стати лише управлінські кадри, які забезпечать лібе­ральну демократизацію зміни влади, а також і її ефективність.

У цьому плані слід відзначити, що в сучасному світі на­лежним чином може розвиватися лише та країна, яка здат­на максимально розширювати коло учасників управлінсько­го процесу, бути відкритою для світового простору, зміню­вати способи організації управлінської діяльності, і в той же час володіє власними національними критеріями збережен­ня своєї самобутності, які не дозволяють їй розчинитися в умовах загальносвітової стандартизації. Тому основна роль у таких процесах належить саме розробці спеціальних соці­альних технологій кадрової політики, спрямованих на мак­симальний розвиток інтелектуального потенціалу управлін­ських кадрів, головною якістю, якої має стати високий про­фесіоналізм та громадська позиція.

Наявність цього забезпечується вмінням раціонально роз­поділяти завдання між підлеглими, координувати їх діяльність, сприяти досягненню намічених цілей, використовуючи найно­віші методики та технології прийняття управлінських рішень, запропоновані світовою спільнотою. Тому на сьогодні саме кадровий потенціал визначає функціональний зміст управ­лінської структури в умовах глобалізації, надає значимості та загальнообов’язковості інституціональним відносинам, які складаються між суб’єктами державного управління, щоб та­ким чином „легітимізувати механізми державно-управлінської стратегії в конкретних суспільно-історичних умовах” [3]. Управлінець вищої ланки має здійснювати свою діяльність, виходячи з тенденцій сучасного глобалізаційного розвитку, а саме: розробляти проект стратегічного планування, розробляти програми проектів, планів, сценаріїв своєї діяльності з урахуванням бажаного майбутнього.

У той же час слід відзначити, що реальне проникнення но­вих інформаційних технологій в державно-управлінську ді­яльність формує співтовариство людей з новою суспільною свідомістю, яка обумовлена глобалізаційними процесами.

Сучасний управлінець за таких умов занурюється у світ гло­бальних технологій, з рівнем зростання яких його світогляд гіпертрофується, що реально засвідчує розрив культур, до яких він належить. Фактично розвиток сучасних глобальних інформаційних технологій приводить до зміни управлін­ського потенціалу свого ставлення до апробованих прийомів корпоративного управління в постіндустріальну добу.

Слід відзначити, що з одного боку, саме національний ка­дровий потенціал є могутнім фактором ініціювання еволю­ційних змін у суспільстві в умовах модернізації або архаїзації системи управління, з іншого – він являє собою абсолютно інертну структуру, яка не відповідає природі глибинних со­ціальних перетворень, і таким чином саме вона і блокує при­родне вирішення суперечностей, що назрівають. Тому, аналі­зуючи зміну функцій кадрового потенціалу України в умовах глобалізації, можна вказати, що вона певним чином „прива­тизувала собі” українське суспільство, а тому і будь-що утри­мує його в перехідному стані від традицій до сучасності, від бажання відповідати новим умовам розвитку. Хоча в цьому і є певний сенс, коли ми говоримо про розвиток національної держави в умовах глобалізації, коли майже всі держави сві­ту мають різні стартові умови для сучасного розвитку, тому різні функції виконує й кадровий потенціал, який має висту­пати могутнім механізмом збереження національної специ­фіки розвитку та функціонування системи управління. При цьому слід наголосити, що в умовах глобалізації державність як така не зникає, але трансформується у світову імперію, яка виникає вже на основі існуючої держави, достатньо могут­ньої, щоб підпорядкувати собі всі інші країни.

В епоху вибухового розвитку інформаційних технологій особливого значення набуває розуміння взаємозалежності знань та суспільного розвитку, оскільки різні рівні кадрово­го потенціалу адаптуються до іноземного продукту, мають різний рівень розвитку та можливості для власної модерні­зації системи управління. Саме тому основними формами діяльності кадрового потенціалу на сучасному етапі глоба­лізаційних процесів мають стати співробітництво та страте­гічне партнерство. Тому сьогодні доцільно чітко визначити цілі та функції діяльності кадрового потенціалу, оскільки саме він має визначати стратегію суспільного розвитку, рі­вень підготовленості якого має здійснюватись, виходячи із потреб такого розвитку. Все частіше сьогодні постає пробле­ма формування кооперативного глобального управління, яке висуває ряд вимог, а саме визначення певного кола сучас­них та перспективних проблем розв’язання, які неможливі в межах однієї держави. Наступною фундаментальною ви­могою є інституціалізація та мобілізація управлінського по­тенціалу нації. Сьогодні, виходячи з нових глобалізаційних умов, управлінські кадри мають виробити нові соціально- ідеологічні конструкції, які б забезпечили стратегію глоба­лізації, шляхом реалізації інтересів тих, хто отримує від гло­балізації найбільшу користь та дотримання справедливості по відношенню до країн менш розвинених. Отже, саме на кадровий потенціал сьогодні покладено виробити нові світо­ві стандарти управління, які мають забезпечити радикальну модернізацію національних держав.

Одним із типів, який визріває сьогодні в умовах глобалі­зації, є так званий клас глобалізованих бюрократів, до яких належать службовці державних та наднаціональних струк­турних утворень. У межах даного аналізу формування на­ціонального кадрового потенціалу доцільно також згадати такий тип керівних кадрів, як конс’юмеристський, до якого відносять всіх тих, хто розробляє та впроваджує ефективні інформаційні технології. Роль діяльності таких кадрів на сучасному етапі суспільного розвитку має неабияке зна­чення, оскільки інтеграція України у глобальний простір має відбуватися на основі максимального використання інформаційних та інтелектуальних ресурсів. Тому в Україні відповідно до цього доцільно виробити нову концепцію випереджального суспільного розвитку, яка тим самим змі­нить інерційний, індустріальний розвиток на розвиток ін­новаційний. Така концепція має включати механізми узго­дження досвіду світового співтовариства щодо реалізації системи кадрової політики з невикористаними можливос­тями України, які вона може реалізувати в сучасному гло­бальному світі.

Таким чином, в межах даної статті нами проаналізовано особливості реалізації державної кадрової політики України в умовах глобалізації; розкрито роль кадрового потенціалу, а також визначено особливості нарощення його інтелектуаль­ного ресурсу; обґрунтовано зміну принципів реалізації дер­жавної кадрової політики в постіндустріальному суспільстві та роль кадрового потенціалу, як потужного засобу проти­стояння сучасним ризикам глобалізації, яка приводить до розширення фізичних кордонів національних держав.



Список використаних джерел:

1. Турчинов А. Государственная кадровая политика как фактор динамичного развития России в условиях глобализации / А. Тур- чинов. – Режим доступу: http://www.rags.ru/person.php?id=51.

2. Мальцев В. А. Государственный служащий / В. А. Мальцев. – М.: Новгород, 1995. – 452 с.

3. Государственная кадровая политика: концептуальные основы, приоритеты, технологии реализации. / под ред. С. Пирогова. – М.: РАГС, 1996. – 253 с.



4. Войтович Р. В. Вплив глобалізації на систему державного управління: теоретико-методологічний аналіз / Р. В. Войтович. – К.: НАДУ, 2007. – 640 с.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Радмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації iconРозвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації (Т1)
Радмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації iconВідділ рукописів Мирослава Дядюк
На основі архівних документів висвітлюється історія відділу руко­писів лннбу ім. В. Стефаника, формування та переміщення його фондів,...
Радмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Радмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації iconСборник тезисов научных работ
Стратегічно-інноваційний розвиток суб’єктів економічної системи в умовах глобалізації: Збірник тез ІІ міжнародної науково-практичної...
Радмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації iconЗакон України "Про інформацію". Сутність інформатизації. Закон України "Про Національну програму інформатизації". Етапи створення І тенденції розвитку засобів обчислювальної техніки. Принципи побудови та роботи персонального комп’ютера
Сутність інформатизації. Закон України “Про Національну програму інформатизації”
Радмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації iconСтворення сприятливих умов для успішної адаптації учнів перших класів в умовах реалізації Державного стандарту загальної початкової освіти

Радмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації iconПрограма всеукраїнської науково-практичної конференції
«Формування духовно-моральних цінностей особистості в умовах реалізації нової моделі школи екологічної культури»
Радмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації iconДержавна наукова установа
Соціологія 14 32 Політика. Політологія 15 33 Економіка. Економічні науки 19 34 Право. Юриспруденція 38 35 Державне адміністративне...
Радмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації iconДержавна наукова установа
Соціологія 32 Політика. Політологія 33 Економіка. Економічні науки 34 Право. Юриспруденція 35 Державне адміністративне управління....
Радмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації iconПрограма з учнями 5-9 класів «Від \"я\" до \"Я\"»
Сучасна школа, що перебуває в умовах загрозливої моральної деградації суспільства, потребує оновлених підходів до реалізації мети...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка