Режисерський задум вистави


СТРУКТУРА РЕЖИСЕРСЬКОГО ЗАДУМУ



Сторінка4/13
Дата конвертації20.05.2017
Розмір2.16 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

СТРУКТУРА РЕЖИСЕРСЬКОГО ЗАДУМУ


В нашій театрознавчій науці до цього часу не вироблено єдиної ДУМКЦ З питання про структуру режисерського задуму. Важко відповісти: "Що раніше кристалізується у свідомості режисера - надзавдання чи запропоновані обставини.; який зв'язок і "субординація" між надзазданням і наскрізною дією ЧИ розгортання наскрізної дії приводить до визначення надзавданню чи навпаки - надзавданню детермінує розвиток наскрізної дії; або ж чи запропоновані обставини є умовою формування характерів, чи може, розробка характерів вимагає створення необхідних

запропонованих обставин? У KO~HOГO режисера подібні ~итання вирішуються по­

своєму, тому можна вважати. справеДЛИВИj\1 заперечення встановлення якоїськанонічної схеми постановочного процесу. Видатний російський теоретик театру

Сергій Васильович Владимиров з статті "0 творческой режиссуре" говорить так: "Роботу режисера над виставою зоqражують як ряд регламентованих етапів: від задуму, який заранні повністю склався в голові, - до його планомірного втілення на сцені. Постановник читає п'єсу і працює з драматургом, він формулює ідею майбутньої вистави, створює її образне вирішення, разом з художником і композитором придумує живописне і музичне оформлення, розробляє з акторами внутрішні лінії характерів, будує мізансцени, розставляє режисерські акценти, нарешті випускає виставу на глядача. 64

Таку схему визнають правильною, однак вона, сама по собі, ще не гарантує створення інтересних вистав. І справа, звичайно, не в тому, що сама лише схема не може забезпечити творчості, а й в тому, що представлена в такому поетапному розгортанн-і,J суворо регламентована, вона не адекватна творчому процесові створенню вистави, вона не може увібрати в собі всієї глибини і багатогранності творчості режи­сера, не може визначити значення окремих етапів і структурних елементів дляздобуття художньої цілісності вистави. Однак для зручності вивчення складовихелементів постановочної роботи ми мусимо їх вивчати кожен зокрема, хоч в

реальності вони виступають в складному взаємозв' язку і взаємодії. Зрештою такийпідхід застосовується не лише в театрознавстві, а й у інших науках. Отже: надзавдання і наскрізну дію вистави треба розглядати як визначальний компонент режисерського задуму. Станіславський так говорив про надзавдання: "Так само як з зерна виростає рослина, так же з окремої думки та почуття письменника виростає його твір.

...Передача на сцені почуттів і думок автора, його прагнень, .мук і радощів е

головним завданням вистави. Домовимося... називати цю основну, головну, всеохоплюючу мету, яка притягує до себе всіх без винятку завдання, викликає поривання рушійних сил психологічного життя та елементів самопочуття артисто­

ролі, надзавданням твору письменника. .

Лев Миколайович Толстой все життя прагнув самовдосконалення, і багато з

його творів виросло саме з цього зерна, яке і є їхнім надзавданням.

Антон Павлович Чехов боровся з вульгарністю, з міщанством і мріяв про краще життя. Ця боротьба за нього і прагнення його стали надзавданням багатьох його творів.

...Все, що відбувається в п'єсі, всі її окремі великі чи малі задачі, всі творчі замисли і ідеї спрямовуються на виконання надзавдання п'єси. Спільна мета з нею та

залежність від неї всього, що робиться у виставі настільки значні, що навіть найменш!

значна деталь, яка не має відношення до надзавдання, стає шкідливою, лишньою, такою, що відволікає увагу від головної суті твору. Спрямованість до надзавдання мусить бути всеохоплюючою безперевною, такою, що проходить через всю п'єсу і роль. Крім безперервності, необхідно розрізняти саму якість і проходження такої спрямованості.

Вона може бути акторською, формальною і даватиме більш-менш вірний загальний напрям. Така спрямованість не зможе розбудити справжнІО продуктивну і цілеспрямовану дію. Вона не потрібна для сцени. Однак може бути інше - справжнє ЛЮДСf)ке дійове прагнення, бажання досягнути оснбвної мети п'єси. Таке безперервне прагнення насичує, наче головна артерія, весь організм артиста і зображуваної особи,

дає життя і ЇМ, і всій п'єсі.

Таке справжнє живе прагнення збуджує сама якість надзавдання, її творча принадність.

Ставлячи питання яка якість надзавдання потрібна театральним працівникам, Станіславський тут же дає відповідь: "...Нам потрібно мати надзавдання, аналогічне з думками письменника, але неодмінно таке, яке збуджувало б відгук в людській душі самого актора... Надзавдання треба шукати на тільки в ролі, але і в душі самого

артиста. .

.. .Артист повинен сам знаходити і любити надзавдання. Треба вміти зробити кожне надзавдання своїм власним здобутком... відшукати в ньому внутрішню суть, споріднену з власною душею. "65

В надзавданні проявляється громадянська позиція режисера, його активне ставлення до життя. Надзавдання вистави завжди віддзеркалює суб'єктивний спосіб розуміння і відчуття режисером драматургічного твору. Режисерське надзавдання вистави завжди може бути дуже близьким до авторського, але може і суттєво, або в певному відвошенні розходитися з ним. Так само як надзавдання одної і тієї ж самої ролі не може "не звучати" в душі кожного з акторів по-своєму, так ніколи не можуть співпадати надзавдання вистав, що ЇХ поставили різні режисери за матеріалами одної

п'єси.

В залежності від надзавдання майбутньої вистави, серед запропонованих



обставин п'єси і кожної ролt починають виділятися більш вагомі обставини, вирішальні, які виростають до масштабу подій. Викристалізовуються також головні події вистави, а деякі з ситуацій п'єси, умов життя дійових осіб, деякі лінії взаємостосунків персонажів начеqто гублять свою значимість, відступ~ють на задній план.

Режисерам не слід обмежуватися навіть найбільш сумлінним вивченням запропонованих обставин п'єси, іти шляхом простого нагромадження навіть дуже цікавих відомостей і фактів. Адже все, що не допомагає вираженню провідної думки вистави, не потрібне і навіть заважає її художній організації.

Надзавдання визначає напрям і логіку режисерського аналізу п' єси та особливості роботи режисера з актором. Кожна п'єса і кожна вистава вимагає свого режисерського ключа. Режисер разом з акторами, художником, -композитором вибудовує на фундаменті п'єси свій власний, новий - сьогоднішній твір. П'єса існуватиме завжди, вистава - лише певний відрізок часу. Однак в роки свого життя вистава дуже тісно зв'язана з життям глядачів і цю тканину зв'язку злагоджує не

лише драматург, але й режисер та актори. Сьогоднішня вистава на відміну від п'єси, не повториться ніколи. "66

Отже, розглядаючи значення надзавдання в режисерській роботі, ми знову повертаємось до вахтанговської формули. Створюючи "ідеальний" режисерський

задум, режисер зобов'язаний визначити: чому я хочу ставити сьогодні саме таку п'єсу, саме такого автора і якраз для такого глядача, який зможе прийти до мого театру? Заради чого я все це роблю? Що хочу утвердити своєю виставою, які думки, емоції, прагнення хочу викликати у глядача?

Питання формування надзавдання надзвичайно складне, для цього процесу не може бути якогось одного, раз і назавжди даного рецепту. Товстоногов так говорить про це: "Ви прочитали п'єсу, зона вас обпекла, ви відчули, що хочете її поставити.

Ви ще не можете сказати, що саме зворушило вас. Ви просто знаєте, що Чехов ­

геніальний письменник, що тут не може бути жодного слова неправди, що психологіявибудована бездоганно. Це не може не впливати. Однак робити аналіз/передчасно. Перш за все треба вирішити зарапи чого ви бупете ставити ІІЮ п'єсу. Іноді, під час аналізу, ви все знайдене будете перевіряти своїм першим враженням. Може статися, що ваше надзавдання зміниться. Якою не була б певна методологія, ми не повинні перетворювати її в догму. Все може змінитися. Але не поставити цього питання перед собою ви не можете, не маєте пра~а: Аналіз може привести вас до більш тонкої,

більш глибокої, більш чіткої формули - це вже інша справа. Зустріч з акторами ­це новий поворот у процесі роботи, який може, припровадити вас до такогонадзавдаННЯj"'ЯКОГО ви навіть не передбачали." 67

Товстоногов далі зауважує, що визначити надзавдання сучасні режисери вміють, хоча це і досить складна справа. Однак їм значно важче втілити свій задум, реалізувати його через систему образних засобів. Слухаєш такого режисера, то аж, дух захоплює від його задуму, а подивишся виставу - і нічого того, що він так.

впевнено говорив не побачиш. Надзавдання мусить жити в кожній клітинці вистави розробці окремих сцен, в конфліктній системі, в "природі почуттів", трактуванні дійових осіб, а головне - в наскрізній дії. іЗ теоретичній літературі про театральне мистецтво де.скрізна дія визначається дуже важливим структурним елементом вистави, але' сказано про вибудовування цього процесу надзвичайно мало.

Звернемося знову до Станіславського, адже це він безупинно твердив: "Наскрізна дія та надзавдання - в цьому весь сенс... Глядач нас любить у тих виставах, де ми маємо чітке, інтересне надзавдання та наскрізну дію. Надзавдання та наскрізна дія - головне у мистецтві. "68

Зміст кожного драматичного твору має характер дії та контрдії, що розгортаються перед читачем та глядачем. В цьому зіткненні, в цій боротьбі беруть участ:р всі персонажі відповідно до своїх характерів і тих обставин, в які вони потрапляють. Всі вчинки дійових осіб не існують у драматичному творі відокремлено один від одного, вони нанизані на один стрижень і спрямовані до досягнення одної загальної мети - надзавДання. "Якщо ви граєте на сцені без наскрізної дії, значить ви не дієте на сцені у запропонованих обставинах і з магічним "якщо б"... значить ви не творите на сцені... все, з чого складається система, потрібне, перш за все, для наскрізної дії та надзавдання. "69

Приклади розробки наскрізної дії тісно пов'язаної з трактуванням характеру, загостренням запропонованих обставин, виділенням смислових акцентів ми знаходимо у роботі Н.А.Зверєвої "Замисел спактакля". Ніна Олександрівна Зверєва довгий час працювала разом з Марією Йосипівною Кнебель, особливо тоді, коли Марія Йосипів­на ставила такі вистави як: "Безприданниця", "Таланти і поклонники". Записи репе­тиційної роботи з акторами та художниками над реалізацією режисерського задумупоказують нам, яким шляхом треба йти, щоб "ідеальний" задум режисера стававконкретною реальністю сценічної дії. Аналізуючи "Безприданницю", Кнебель перш завсе ~амагалася відчути природу драматургіЧНОГОіконфлікту, визначити основні режи­серські акценти в роботі над виставою. Тема влади грошей і соціальної нерівності, недивлячись на всю її значимість, вже не видавалося ЇЙ головною при сьогоднішньомупрочитанні п'єси. "...Однак було, є і буде вміння кохати і невміння кохати. Тількидехто з людей посідає цей рідкісний талант - вміння кохатц. Цим талантом обдарована Лариса. Не завжди цей талант приносить щастя людям! Життя без кохання для таких людей нестерпне, втрату кохання вони подолати в собі' не можуть.

Основна подія - вбивство Лариси. Загинула жінка обдарована талантом кохання.

Конфлікт п'єси Марія Йосипівна бачила не лише у протиставленні характеру Лариси тим людям, що її оточують, але і в нестерпно болісному, трагічному переплетенні в душі кожного, щирості і фальшу, поривання серця і боягузтва, закоханості та хворобливості самолюбства, безкорисливості та розрахунку, прагнення кохання та нездатності до нього. Наскрізна дія 'п'єси визначалася як боротьба за Ларису. На фунті цього було розроблено цілий ряд режисерських дійових акцентів. Кнуров надзвичайно гостро сприймав повідомлення про те, що Лариса виходить заміж. Адже він був впевнений, що з нею, після всього, що було, ніхто не'схоче од­ружитися, що у неї залишився лише один вихід - шукати багатого покровителя. Сцену Кнурова і Вожеватова, задовгу для експозиції, необхідно було скоротити,

oд~aK Кнебельне погодилася на це, вона сказала: "Або вже в цій сцені ми зуміємо

домогтися спра:вжньогоконфлікту, або нічого і братися за "Безприданницю". Не треба "підганяти сюжет", треба організувати зіткнення характерів. "71 Звідси виходить і трактування характеру Вожеватого. Режисери часто вірять в практичну тверезість і

холоднуватість цього молодого купчика. Слова Вожеватого, що у нього відсутнє "те, що зветься любов'ю", приймаються за правду. Тим часом Кнебель звернула увагу на надто ранній цинізм Вожеватого. Він навіть за ремарками Островського надто багато насмjхається, надто злісно глузує. Кнебель доходить висновку: Вожеватов надто злий, щоб бути байдужим. Киуров йому не вірить. Кнуров розуміє, що хлопець "зачепився", і лише надмірне самолюбство не дозволяє йому визнати свою закоханість. Однак у свідомості Вожеватого залягла думка, що Лариса його не любить і ніколи не полюбить, все це розпалює його прагнення домогтися свого. Отже вже в першій сцені ведеться двобій між Кнуровим і Вожеватовим за Ларису, двобій підступний, з обхідними маневрами.

Відповідно до трактування характерів та надзавдання будувалася і сцена першої розмови між Карандишезим та Ларисою. Ця сцена зазвичай відігравалася і сприймалася так, що вся безодня між Ларисою і Карандишезим, вся їхня несумісність і все взаємне роздратування стають відразу очевидними. Однак сцену можна трактувати й інакше і для цього можна знайти грунт в самому тексті. Адже і

Лариса, і Карандишев хочуть, щоб Їх зрозуміли, вони ,прагнуть щирості і ясності t стосунках. Лариса намагається пробитися до Карандишева через стіну докорів, і Карандишев відповідає їй найбільш щирим і навіть ніжним каяттям: "Ларисо Дмитрівно, це я сказав так, я без злого наміру, прошу мені пробачити."

В цей період часу Лариса і Карандишев потрібні одне одному. Ларисі більше ніж кому-небу~ь з персонажів п'єси притаманний внутрішній душеВНИЙа конфлікт, неоднозначність характеру, динамічність і напруженість в розвитку і зміна тих чи інших психологічних ходів, нарешті, об'ємність і складність "другого плану" життя.72

Висхідною подією п'єси з згода Лариси на одруження з Карандишезим, отже, аналізуючи першу та другу дії "Безприданниці", Кнебель намагалася максимально підкреслити все те, що зміцнює в Ларисі віру в можливість віднайдення душевної рівноваги у шлюбі з Ка}:>андишевим. І якщо в першіЙ дії ми бачимо початок

"одужання" Лариси, після 'удару нанесеного розлукою з Паратовим, то в другому ­

це вже подолання душевної кризи, це перша і, начебто, успішна спроба прожити безкохання, поза владою кохання. Тому прощання з минулим повинно стати головноюподією другої дії. Найбільш виразно ця подія проявилася в сцені Лариси з Паратовим. Вирішення цієї сцени мал~ f!еликє' значеНliЯ для створення драматичного

. конфлікту вистави. Кнебель вважалd, що підсумком цієї сцени повинна стати поразка

Паратова. Формально вигравши, він по суті, програє. Дівчини, яку він знав рік тому, більше не існує і влади над новою Ларисою. у нього, нема. Поразка Паратова загострила розвиток н?скрізної дії, вона активізує поведінку всіх дійОВl;І.Х осіб. Паратову необхідно відомстити Лари~і за свою поразку, і він починає діяти негайно і нацористе. Паратов прагне відомстити Карандишеву за ту шанобудо HborQ, яку проявила Лариса. План Паратова вдався. Він підпоїв Каранд:ищева, і той починає компрометувати себе. Проявляючи передчасну владу над Ларисою, він забороняє їй співати. І тут настає дуже важливий, крутий поворот у розстановр:і конфліктуючих сил. Лариса не зважає на заборо.ну Карандишева. Вона буде співати! Пошана до &рандишева зникає. Лариса вперше Э таl}ОЮ відвертістю зізнається, що життя без кохання для неї неможливе, ВОІІа не може більше прикидатися. Третя дія кардинально виріЦlУЮ взаємостосунки діЙОВІ:ІХ осіб. Кнебель вважала, що і Паратов змінився ~ цій ситуації. Дісля романсу Лариси він зовсім щиро каже: "Та Господь з ни~, З ЩІМ багацтвом, я втратив вас; я страждаю самий і вас примусив страждати." Кн~бель наполягає на тому, що Паратов не бреше. Лариса також повинна бачити, що

Паратов щирий у своїй поведінці, що вона потрібна йому. Ця віра повинна додати Щ сил боротися за своя кохання. Звідси згода на поїздку за Волгу. Це рішення Лариси - не скорення долі, ц~ виклик долі. "Виклик долі" ~TaK, напевно, треба було б

назватиQ,СНОВНУ подію третьої дії.

Однак боротьба Лариси за своя кохання завершується трагіЧНОIQ пора;акою й

загибеллю.

Поразка - основна подія останньої дії. Поразку потерпіла не лише Лариса, її потерпіли всі: Карандишез, Кнуров, Вожеватов і навіть Паратов. Кожний з них програв ту боротьбу, яку він проводив з оточенням і, головним чином, з самим собою: самолюбство або розрахунок, обер.,ежність або ревнощі взяли верх над закоханістю, вірністю, безкорисністю.

Ларису Огудалову природа обдарувала великим талантом кохання, всіх інших

- ні. .

М.Й.Кнебель реалізувала свій задум перш за все через акторів. На кожній репетиції вона вибудовувала переконливий ланuюг подій,.. який спрямувався до



реалізапії головної мети вистави - надзавдання. .­

Режисерський задум визначав також і всю логіку відбору та аналізузапропонованих ОQставин п'єси. Деякі з них виявилися менш суттєвими для розвиткунаскрізної дії, інші набирали важливого значення, ще інші перетворювалися всуттєву подію вистави. Таким чином надзавдання і наскрізна дія тісно пов'язувалисяз запропонованими обставинами та характерами, задум ре.лsисера не декларувався, вінпрониэував весь процес створення вистави, він був присут.ній"" У кожній клітинці

майбутньої вистави" Надзавдання -це не декларативний постулат, який часто дуже. ефектно проголошують окремі режис<;ри, це не цише встановлена розумом мета сценічної дії, це перш за все відгук в душі актора думок і почуттів автора та режисера, які диктує час та умови суспільного життя.

Вчення про надзавдання на наскрізну дію головне в творчому методі к.с.Станіславського. Тут він вивів з своєї багатолітньої практики і всього театрального досвіду, заКОli, якиЙ став професіональною основою роботи режисера і актора.

О.д.попов вважав надзавдання і наскрізну дію, ФУІІдаментом мистецької цілісності І

вистави. Нехтування цими найважливішими ~нниками "системи" він вважав недопустимими. Він писав: "Відхід від надзавдання та наскрізної дії в. нашіЙ роботі - це не тільки втрата ідеЙної цілеспрямованості, це одночасно і розпад форми, під час якого вистава у режисера і образ в актора роздрібнюються на окремі шматки, що не створюють цілого".






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Схожі:

Режисерський задум вистави iconДух пориває мене: про нові починаю співати
В змінених формах тіла. О боги,- бо ж од вас переміни, Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився
Режисерський задум вистави iconХарченко Валентина Іванівна Основною метою урок
Завдання вчителя художньої культури навчити кожного школяра уміння самостійно задовольняти власні естетичні потреби, цінувати прекрасне,...
Режисерський задум вистави iconДраматургічна та театральна творчість І. Карпенка-Карого
Тобілевича ще в дитинстві. Від матері, яка дуже любила театр І знала напам'ять майже всю “ Наталку Полтавку “, хлопець часто чув...
Режисерський задум вистави iconРозділ Життя І творчість хореографа 1 Шлях до визнання
«постмодерн данс», від умовної балетної пантоміми у стилі хіхст до стилізованих народних танців та побутових жестів. Також складні...
Режисерський задум вистави iconСобака Баскервілів (Дойл Артур Конан)
Задум написати цю невеличку повість вперше виник у мене після того, як Ви розповіли мені легенду, що існує в західній частині Англії....
Режисерський задум вистави iconКонкурс Різне Новини з осередків 1 Долина
Долинський осередок, хоча й молодий, але дуже активний. Обидва рої – дівчата з рою мю «Золоті троянди» та хлопці з сю підготували...
Режисерський задум вистави iconРосійський балет. Видатні композитори та виконавці Мета: навчальна: познайомити учнів з поняттям «балет», «лібрето», «антрепренер»
Сьогодні ми здійснемо уявну подорож у часі та просторі. Мандруючи крізь століття. Ми переглянемо вистави російськог балету від часів...
Режисерський задум вистави iconЕдіт Піаф. Три театри – три історії
На сьогоднішній день у Києві вистави про Едіт Піаф йдуть у кількох театрах. Виокремимо з поміж них постановки Національного академічного...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка