Релігієзнавство



Сторінка10/27
Дата конвертації13.04.2017
Розмір4.81 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   27

Греко-католицизм для багатьох поколінь українців після Берестейської унії є традиційною, а згодом національною українською церквою, як і православ’я є національною церквою для частини колишніх греко-католиків, їх дітей і онуків, що були охрещені і виховані вже православною церквою, яку вони не бажають міняти, щоб повернутися до греко-католицизму. І в цій ситуації потрібна усвідомлена толерантність, повага до конфесійного вибору віруючих. Самою історією визначено бути Україні багатонаціональною і багатоконфесійною державою і близькими за Символом віри християнським церквам: православній, греко-католицькій, римо-католицькій, співпрацювати для блага всього українського громадянства, Української держави.

Було б трагічною помилкою з тяжкими наслідками для загальнонаціональної справи як штучно творити якусь “єдину українську церкву”, “одну державну релігію”, так і розчленити територію України на сфери переважаючого конфесійного впливу. Конфесійний поділ Лівану і значною мірою колишньої Югославії мали трагічні для цих держав наслідки. Водночас було б несправедливо і антидемократично, коли б лише за ознаками підпорядкованості тієї чи іншої церкви або релігійно! організації своїм закордонним центром ставити під сумнів їхню “українськість” чи відмовляти їм у патріотизмі. Вся територія України повинна бути вільною для функціонування будь-якої української церкви, якщо вона стоїть на засадах української громадянськості, утвердження соборності Української держави. Будь-які розмови про так звану канонічну територію тієї чи іншої церкви в Україні є шкідливими. Нині, на переломному етапі розбудови незалежної Української держави, коли особливо важливою стала проблема національного миру і політичної консолідації суспільства, серед частини віруючих різних сповідань, а також духовенства все більшої популярності набуває не ідея “єдиної національної церкви”, а ідея українського екуменізму.

Український екуменізм передбачає єднання зусиль усіх конфесій в Україні для досягнення певних суспільних і релігійних цілей (складниками такого єднання можуть бути спільні гуманітарні акції, підтримка різними заходами, притаманними релігійним організаціям, процесів українського державотворення, навіть спільні канонічно-церковні дії). Прихильники українського екуменізму є серед православних і греко-католиків. Ідею українського екуменізму, тобто єднання між західною і східною християнськими традиціями, свого часу обстоювали як православні, так і греко-католицькі ієрархи – митрополити Іларіо^н (Іван Огієнко), Андрій Шептицький, Василь Липківський і Иосиф Сліпий. На засадах такого єднання усіх християн України стоять і нинішні керівники УГКЦ, зокрема кардинал Мирослав Любачівський. Послідовники такої форми співжиття християнських церков в Україні є й серед сучасних діячів українського православ’я.

Отже, ідея українського екуменізму є животворною ідеєю, яка потрібна і може спрацювати на користь національного та духовного відродження України. Вона знаходить підтримку і в церковних колах, і серед широкої української громадськості.

http://www.readbookz.com/book/164/4804.html

РОЗДІЛ VIII. СУЧАСНИЙ ПРОТЕСТАНТИЗМ.
§1. Причини виникнення протестантизму.

Протестантизм (від лат. protes-tantis – той, хто заперечує, не погоджується) виник в епоху ранніх буржуазних революцій у країнах Західної Європи в XVI ст., коли поширились антифеодальні й антикатолицькі рухи. Причиною виникнення протестантизму були соціально-економічні та ідеологічні суперечності феодалізму.

В надрах феодалізму складалися нові, капіталістичні суспільні відносини. Здійснювалося первісне нагромадження капіталу, зростала торгівля, виникала капіталістична мануфактура. Нові продуктивні сили вступили у суперечність з феодальними суспільними відносинами.

Католицька церква сама була великим феодалом, католицизм панував у всіх сферах духовного життя, церква освячувала феодальні порядки, користувалася необмеженою владою. Всюди, де назрівав протест проти старих порядків, з’являлися папські булли, виникали постаті в темних сутанах, палали вогнища інквізиції. Все це зумовило зростання активності виступів опозиції до католицької церкви, що набула характеру масового суспільного руху з широкою соціальною базою. Князі й королі домагалися політичної незалежності від Риму, промисловці й торговці – вимагали вільного підприємництва, ліквідації різних податків і феодальної роздрібненості, збідніле дворянство та лицарство намагалося звільнити своїх підданих від пограбування церквою й усунути її як свого конкурента, діячі культури і науки прагнули звільнитися від впливу омертвілої церковної догми, селяни та міські низи – позбутися нестерпного гніту всієї суспільної піраміди.

Антифеодальний, антикатолицький рух дістав назву Реформації. Його безпосереднім напрямом було виникнення нової течії у християнстві – протестантизму. Ця течія об’єднала різні напрями християнства, що відокремилися від католицизму. Спочатку протестантизм був представлений лютеранством, кальвінізмом і англіканством. Продуктом пізнішого розвитку протестантизму є баптизм, адвентизм, методизм, євангелізм тощо. Нині протестантизм найбільш поширений у країнах Європи й Америки, в багатьох країнах Азії і Африки. У світі налічується близько 345 млн його послідовників.

Протестантські напрями різняться один від одного, проте усім їм властиві спільні риси. Головним є створення національної, простої та дешевої церкви. Звідси заперечення ролі церкви як посередника у спасінні, верховенства влади римського папи, а також ролі духовенства і чернецтва як посередника між Богом і людьми, ряду церковних обрядів, постів, пожертвувань, театралізованого богослужіння, пишних прикрас церкви і багатої одежі священиків. Заперечується віра в догмат про чистилище, відкидається культ ангелів, святих, поклоніння мощам, іконам. Число таїнств скорочено в основному до двох – хрещення і причастя. Богослужіння проводиться національною мовою і складається в основному з проповіді, колективної молитви і псалмоспівів. Основою віровчення є Біблія, особливо Новий Завіт. Допускається довільне тлумачення віруючими Біблії. Наголос робиться на особистій глибокій вірі як засобу спасіння душі. Церква визнає зверхність державної влади.

Протестантські течії по-різному реформували католицизм. Глибина перебудови залежала від історичних і соціальних умов країни, в якій складалася нова віра, від характеру віровчення антикатолицького руху, де відбувалася Реформація.

http://www.readbookz.com/book/164/4806.html
§2. Ранній протестантизм: лютеранство, анабаптизм, цвінгліанство, кальвінізм, англіканство.

Лютеранство. Історично початок реформаційного руху пов’язується з виступом німецького ченця Мартіна Лютера.

Мартін Лютер (1483–1546) 31 жовтня 1517 р. виголосив у Віттенберзькій церкві 95 тез проти всевладдя римського папи і торгівлі індульгенціями. Головна ідея його тез полягала в тому, що для спасіння необхідне внутрішнє покаяння грішника, яке не можна замінити ніякими зовнішніми обрядами та грошовим відкупом. Про радикальну реформу церкви не було й мови. Проте Рим на перегляд догматів відповів погрозами відлучення від церкви і розправою. Віттенберзький проповідник відмовився поступитися грубій силі. Почалися взаємні звинувачення, і справа закінчилась тим, що благочестивий монах публічно спалив папську буллу про відлучення його від церкви (10 грудня 1520 р.).

Це був нечуваний крок відходу від букви релігійної віри, значення якого порівнювалося з іскрою, що потрапила у бочку з порохом. Виступ Лютера проти католицької церкви був сигналом до виступу всіх опозиційних і революційних сил проти феодалізму, виступу, який вилився у селянську війну в Німеччині (1524–1526 рр.).

Основні принципи лютеранства викладені в “Книзі згоди” (“Книга конкордії”), а також “Великому” і “Малому” катехізисі М. Лютера.

М. Лютер рішуче нападав на претензію католицької церкви бути посередником між віруючими та Богом, на догму про те, що загробна доля залежить цілком від заслуг віруючого перед церквою. Між людиною і Богом, зазначав Лютер, не повинно бути ніяких посередників. Бог дає спасіння за своєю волею, а не за вимогами грішників. Доля віруючого визначається не церквою, а Божою милістю. Власними зусиллями досягти спасіння ніхто не може. Заслужити милість Бога і досягти спасіння віруючий може лише тоді, коли визнає себе безнадійно гріховною істотою, щиро повірить у “спокутну жертву Ісуса Христа”. Рятує лише глибока віра в Бога. Вчення про особисту глибоку віру як єдиний і достатній засіб спасіння становить основу протестантської догматики і вимагає переосмислення традиційного віровчення католицької церкви.

Висунутий Мартіном Лютером принцип “виправдання глибокою вірою” був спрямований проти католицької церкви та ієрархії. Лютер вимагав спрощення пишного католицького богослужіння, конфіскації церковного майна, ліквідації чернецтва, істотного скорочення кількості релігійних свят і таїнств. Він відкинув священний переказ (рішення церковних соборів, папські енцикліки, твори провідних богословів) як джерело віровчення і заявив, що основою віровчення є лише Біблія, зокрема Євангеліє. Тому лютеранська церква називає себе євангелістською. Все це зводило нанівець роль папства в церкві і духовному житті віруючих.

Лютеранська концепція не заперечувала феодальних відносин, але вона значно обмежила роль духовенства, вважаючи соціальну активність одним із проявів релігійності, виправдовуючи нові відносини, які формувалися. Виступ М. Лютера проти католицизму, його тлумачення християнства відповідало інтересам німецьких бюргерів і князів, які прагнули звільнитися від влади папства і водночас вимагали збереження релігії. Це і зумовило швидку перемогу лютеранства в Німеччині.

У тогочасному протестантизмі чітко визначилися два напрями: бюргерсько-поміркований, який очолював М. Лютер, і плебейсько-радикальний, який очолював Т. Мюнцер – ватажок селянського руху, відомий під назвою “анабаптизм” .

Анабаптизм. Теолого-філософське вчення Т. Мюнцера було спрямоване проти догматів не лише католицької церкви, а й християнства взагалі. За Мюнцером, щоб осягнути справжню істину, людина повинна розірвати зі своєю гріховною природою, відчути в собі дух Христа і від “безбожної мудрості” навернутися до вищої божественної мудрості, безкорисливої і піднесеної. Фундаментом цього не може бути ні вчення церкви, ні проповіді “лицемірних попів”, а лише глибока віра та її зміцнення через безпосереднє спілкування з Богом. Спілкування з Богом, учив він, приводить до зближення людської і Божої волі, коли людина стає складовою частиною божественного промислу, мислить і діє відповідно до Божих накреслень. Т. Мюнцер відмовився розглядати Біблію як єдине джерело одкровення, наполягав, що справжнє і живе одкровення – це розум. Соціальна програма Т. Мюнцера передбачала втілення християнських принципів на Землі. Царство Боже він розглядав як суспільний лад без багатих і бідних, де панують рівність, справедливість, братерство і свобода. Ця програма смертельно налякала німецьке бюргерство та його верхівку. Тільки-но почалася селянська війна, Лютер зрадив селянські маси і пішов на тісний союз з феодальними князями. Війна закінчилася поразкою і загибеллю Т. Мюнцера. Анабаптизм, який з Німеччини проник у сусідні країни, поступово виродився в менонітство, яке обстоювало принципи покірності, терпіння, непротивлення злу.

На основі вчення Лютера склалася лютеранська церква. Релігійний культ цієї церкви заперечує верховенство влади папи римського і всю католицьку ієрархію, відкидає чернецтво, культ святих, Богоматері, вшанування ікон, скульптур. Головну роль у лютеранському культі відіграють провідні, колективні молитви і псалмоспіви. Лютеранські священики звуться пасторами, а не отцями, або патерами, як у католиків. Основою церкви є релігійна громада, або конгрегація, якою керує церковна рада з пастором.

Лютеранські храми відзначаються суворістю архітектурної форми, простотою і скромністю внутрішнього оздоблення. Проте в них збереглися залишки впливу католицизму, зокрема, вівтарі, розп’яття, єпископат. Пастори одягаються у своєрідний одяг. Богослужіння супроводжується органною музикою.

Лютеранська церква кожної країни існує самостійно і підпорядковується державній владі. Вона управляється колегіально – синодом, що складається з представників лютеранського духовенства і мирян. Державна влада призначає чиновників церковного управління та пасторів.

Лютеранство поширено в Німеччині, Швеції, Норвегії, Данії, Фінляндії, Ісландії. Більшість лютеран німецького і скандинавського походження мешкає у США і Канаді. Лютеранські громади існують в Естонії і Латвії. У різних країнах світу налічується 190 самостійних лютеранських церков, які об’єднують майже 73 млн. віруючих. У 1923 р. виникло об’єднання лютеранських церков, яке нині має назву Лютеранська всесвітня федерація.

У Швейцарії виник напрям протестантизму, що виступав за більш рішучу, докорінну перебудову церкви. Він дістав назву “реформаторство”. Ця течія була представлена цвінгліанством і кальвінізмом.

Цвінгліанство. Ульріх Цвінглі (1484–1531 рр.) започаткував Реформацію у Швейцарії, перебуваючи під впливом філософії Еразма Роттердамського. У 1523 р. опублікував 67 тез, де обгрунтував своє вчення. Це була перша протестантська праця німецькою мовою. Основні принципи віровчення викладені у книзі “Про істинні й хибні релігії”. За основу свого віровчення Цвінглі бере послання апостола Павла, особливо його вчення про “спокутну жертву Ісуса Христа” і благодать Господню, яка дарується Богом глибоко віруючій особі. Цвінгліанство схоже в цьому плані з лютеранством, однак відрізняється від нього істотними рисами. Для У. Цвінглі істинним у релігійній вірі є те, що підтверджується Біблією, а для М. Лютера – те, що не суперечить Святому письму. Цвінглі більш послідовний спіритуаліст, ніж Лютер. Він вимагає викинути з культу все, що відволікає від віри: картини, музику, скульптуру, різні прикраси. Релігійні таїнства розглядаються як зовнішні ознаки, і Божа благодать через них не надходить. Наприклад, обряд причастя – лише спомин про спокутну жертву Ісуса Христа. Це по суті заперечення релігійних таїнств та обрядів. Відкидаються ним культ святих, пости, чернецтво, поклоніння мощам, проголошується принцип незалежності віруючих від єпископів і папи римського.

У. Цвінглі дискутує в Цюріху з католиками і здобуває перемогу. Міський магістрат проголошує основною релігією цвінгліанство, а Цвінглі обирається членом міської ради. Він спрямовує подальший розвиток реформації, полемізує з Лютером з питань церковної структури і державного устрою. Цвінглі обстоював республіканський устрій церкви, кращою державною формою правління вважав демократію. Особлива роль у державній структурі відводилася державному пророку, який повинен бути наставником і радником, сповіщати громадянам Божу волю. У. Цвінглі не лише пропагував нову релігію, він активно займався політикою: шукав союзників за кордоном, намагався організувати в Швейцарії союз протестантських кантонів, які б протистояли так званим “католицьким лісним кантонам”. В одній із воєн, які точилися між протестантами і католиками, У. Цвінглі загинув як військовий священик. Цвінгліанство не набуло значного поширення, згодом воно злилося в кальвінізмом.

Кальвінізм. Жан Кальвін (1509–1564 рр.) – французький богослов, активний діяч Реформації в Швейцарії. У Франції за антикатолицьку діяльність і пропаганду лютеранства він переслідувався, внаслідок чого і змушений був утекти із Франції та оселитися в Женеві. Ж. Кальвін грунтовно переосмислив у буржуазному дусі віровчення католицької церкви, вніс значні зміни до католицького культу.

Він висунув і розвинув учення про “абсолютне приречення”, згідно з яким Бог ще до створення світу визначив долю людей, тобто визначив тих, хто одержить спасіння, і тих, хто потрапить у пекло. Проте це, за Кальвіном, не повинно штовхати віруючого на пасивний шлях життя. Людині невідомо, чи буде вона врятована, чи ні. Вона своїм життям і діяльністю повинна заслужити милість Бога і довести, що вона є Божим обранцем. Успіх у справах може служити опосередкованим доказом того, що віруюча особа обрана для спасіння, а невдача – ознака приреченості. Цим самим кальвінізм освячував буржуазну заповзятливість у підприємництві. Послідовники кальвінізму поглибили це вчення, наголошуючи, що успішне підприємництво, доброчесність, набожність, працьовитість, покірність владі – все це прояви Божої обраності. Була висунута теза про “світське покликання” і “світський аскетизм”, які вимагають повної відданості людини своїм справам, бережливості, а також відмови від комфорту, розваг, радощів життя.

На грунті кальвінізму виникла кальвіністська церква. На відміну від компромісного лютеранства Кальвін істотно реформував християнську церкву, зробивши її простою, загальнодоступною і дешевою. Він повністю відмінив церковну ієрархію, запровадив виборність церковного керівництва, ліквідував єпископський сан. Основною ланкою церкви є релігійна громада, яку очолюють пастори і пресвітери. Пресвітери та пастори (їх ще називають “міністрами”) становлять консисторію, яка керує релігійними справами. Догматичні питання вирішуються на зборах провідних богословів, пасторів і пресвітерів, які дістали назву конгрегацій, а в межах однієї держави – синодів.

З релігійного культу була усунена розкіш, культ зазнав радикального спрощення. В кальвіністських храмах немає вівтарів, ікон і хрестів, органної музики, відсутні літургія та облачения пасторів. Богослужіння провадиться у формі спільних молитов, читання Біблії, співу псалмів. Із семи таїнств кальвіністи визнають лише хрещення і причастя, але розглядають їх лише як духовні символи, спомин про “спокутну жертву Ісуса Христа”.

Особливістю кальвінізму є нетерпимість до інших релігій і наукових знань, зокрема до тих відкриттів, які суперечать Біблії, а також прагнення обмежити громадське життя віруючих. Релігійні громади вдаються до дріб’язкового нагляду за громадським і особистим життям віруючих, забороняють розваги, яскравий одяг, танці, вимагають регулярного відвідування церковних служб. Прикладом ворожого ставлення до науки і культури було те, що сам У. Кальвін був ініціатором спалення іспанського вченого-гуманіста, відомого природознавця й анатома М. Сервета, який тоді випадково опинився у Женеві. Кальвін писав, що “Бог не щадить цілі народи, він велить вщент руйнувати міста і знищувати сліди їх, коли вони впадають в єресь”. Кальвінізм виявився найбільш радикальною формою пристосування християнства до потреб буржуазної епохи.

Подальша еволюція кальвінізму відбувалася на основі врахування національних особливостей тих країн, де він поширювався, а також особливостей тих соціальних верств населення, ідеологію яких він виражав. Згодом кальвінізм втратив крайній радикалізм і набув поміркованішого характеру. На основі кальвінізму виникли релігійні угруповання: реформаторство, пресвітеріанство та конгрегаціоналізм. Реформаторство поширене у Швейцарії, Франції, Голландії, Чехії, Словаччині, Угорщині, Польщі, Латвії. В Україні реформаторські громади є в Закарпатській області.

Пресвітеріанство і конгрегаціоналізм мають англо-шот-ландське походження, вони поширені у Великій Британії, США і ПАР.

Кальвіністські церкви об’єднані у Всесвітній пресвітеріанський союз, до складу якого входить 125 незалежних церков. Послідовників кальвінізму тепер налічується близько 50 млн. чоловік.

Англіканство. Виникнення цього напряму протестантизму зумовлено особливостями формування буржуазного суспільства у феодальній Англії. Реформація в Англії, на відміну від Німеччини, розпочалася з ініціативи правлячої верхівки. В 1534 р. англійський парламент прийняв “Акт про верховенство”, яким було встановлено підпорядкування церкви державній владі. Англійська реформація здійснювалася з політичних мотивів. Король Генріх VIII був оголошений главою церкви, зв’язки з Римом були повністю розірвані. Монастирі були закриті, а земля та майно церкви були конфісковані на користь короля і лордів. Реформа спочатку не привела до корінних змін в організаційній структурі церкви, її догматах і обрядах, які залишилися католицькими. Лише в другій половині XVI ст. при королеві Єлизаветі І була завершена розробка догматичних принципів і культу англіканської церкви.

Основи віровчення викладені у “Книзі спільних молитов” (1549 р.) і Символі віри, що містить 39 статей (1571 р.). Біблію було перекладено англійською мовою.

Віровчення англіканської церкви є конгломератом католицизму, лютеранства і кальвінізму. Концепція спасіння поєднує лютеранський принцип спасіння шляхом особистої віри і католицьке вчення про спасаючу силу церкви. Зберігаються такі католицькі догмати, як віра в Святу трійцю, спокутування гріхів, боговтілення, друге пришестя, воскресіння, пишне богослужіння. Прийняті також лютеранські догмати: заперечення главенства папи римського, целібату, поклоніння іконам і мощам, відмова від індульгенцій тощо. До англіканських догматів належать визнання короля главою церкви, збереження церковної ієрархії та єпископату, визнання за духовенством права дарувати віруючим святу благодать.

Релігійна Англія поділяється на дві провінції – Кентерберійську та Йоркську, на чолі яких стоять архієпископи, що призначаються монархом за рекомендацією уряду. Архієпископи мають постійні місця у палаті лордів. Нині англіканство містить 25 автономних церков і 6 церковних організацій, що входили в минулому до складу Британської імперії. Англіканські церкви, крім Великої Британії, існують насамперед в її колишніх колоніях, зокрема у Канаді, США, Новій Зеландії, Австралії, Індії, Пакистані. Зберігаючи самостійність, ці церкви утворюють Англіканську спілку церков. Всесвітнім консультативним центром цієї спілки є Ламбетська конференція, що скликається один раз на десять років з середини XIX ст. Прихильників англіканської церкви у світі сьогодні налічується близько 70 млн. чоловік.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   27

Схожі:

Релігієзнавство iconКонтрольна робота з дісципліни "релігієзнавство" на тему " церковне християнство"
Релігієзнавство як наука стр
Релігієзнавство iconМетодичні рекомендації з курсу «Релігієзнавство» для студентів заочної форми навчання
Методичні рекомендації з курсу «Релігієзнавство» (для студентів заочної форми навчання) /Укладачі: Бондаренко О. В., Бондаревич І....
Релігієзнавство iconРелігієзнавство

Релігієзнавство icon1 розділ предмет, структура І методологія курсу "релігієзнавство"
Соціальні, гносеологічні, онтологічні та психологічні чинники релігії
Релігієзнавство iconКнига дорогоцінних скарбів
Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання...
Релігієзнавство iconРеферат з дисципліни «Релігієзнавство»
Великий (бл. 285-337) стверджував панування християнства в Римській імперії. З цією метою йому довелось послідовно обмежувати вплив...
Релігієзнавство iconЛекція з навчальної дисципліни " релігієзнавство" тема № сучасні релігії світу. Релігійні течії та конфесії в україні
Навчальні: сформувати уявлення щодо національних, світових та нетрадиційних релігій сучасності. Надати знання про сучасну релігійну...
Релігієзнавство iconВ. Г. Короленка затверджую голова приймальної комісії М.І. Степаненко 27 березня 2017 р. Програма
Програма додаткового вступного випробовування з історії філософії для вступників на другий (магістерський) рівень вищої освіти зі...
Релігієзнавство iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Релігієзнавство iconМетодичні вказівки з латинської мови для студентів філософського факультету
Методичні вказівки з латинської мови для студентів філософського факультету cпеціальностей «філософія» та «релігієзнавство» / Укл.:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка