Релігієзнавство



Сторінка13/27
Дата конвертації13.04.2017
Розмір4.81 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   27


Більшість свідків Єгови в нашій країні позитивно зустріли реформи, політичне та національне відродження України. Вони сумлінно працюють у сфері виробництва, їхня моральна свідомість орієнтована не лише на релігійні, а й на світські духовні цінності. Під впливом соціальної дійсності віруючі поступово долають відчуженість і замкненість. Багато з них задоволені своєю професією, наслідками праці. Зростає їх інтерес до наукових знань, засобів масової інформації, зокрема до телепередач на суспільно-політичні та науково-природничі теми. Все це істотно впливає на духовний світ сучасних віруючих.

Єговізму властива чітка структура організаційного управління. Низовою ланкою є група чи студія, яка об’єднує 6–7 віруючих. Крім молитовних зборів, вони проводять один раз на три місяці збори груп території. Декілька груп об’єднуються в обводи, останні в певному регіоні утворюють округи. Ними керують пастирі, наглядачі й старійшини. Далі йдуть крайові комітети, що очолюються слугами Єгови. Вони безпосередньо підпорядковані Міжнародному бруклінському центру. Всі слуги та службовці на місцях призначаються лише керівною корпорацією головного управління кадрів у Брукліні. Єговістські теологи обґрунтовують необхідність ієрархічної системи кліру в своїй організації посиланням на ранньохристиянські громади, де були єпископи, пресвітери, наглядачі й старійшини.

В управлінні на рівні всіх підрозділів єговізму провідна роль належить корпорації старійшин. Структура корпорації на рівні зборів території така: голова корпорації, якого змінюють щорічно; наглядач проповідницького служіння; наглядач за вивченням Біблії і відповідної літератури; наглядач теократичної школи; наглядач фінансів; наглядач території; правовий комітет. Така система управління єговістськими громадами дає змогу суворо регламентувати релігійне життя віруючих, забезпечувати належну дисципліну в організації. Інститут корпорацій старійшин запроваджений у кожній місцевій громаді єговістів. У світі сьогодні налічується понад 30 тис. єговістських громад і відповідна кількість корпорацій старійшин. В Україні діє близько 570 єговістських громад, які об’єднані в “Релігійну організацію свідків Єгови України”.

http://www.readbookz.com/book/164/4808.html
§4. Сектантство на грунті православ’я.

Сектантство як відгалуження певної релігії притаманне не тільки протестантству, а й іншим релігіям. Особливу групу християнського сектантства становлять релігійні течії, що виникли на грунті православ’я і які мають власне історичне коріння, а також власну етимологію відходу від офіційного православ’я.

Старообрядництво. Виникло внаслідок розколу, який стався у Руській православній церкві в другій половині XVII ст. Старообрядці не прийняли реформ, проведених тодішнім главою Руської православної церкви патріархом Никоном. Якщо протестанти Заходу домагалися створення національної церкви й оновлення релігії, то російські розкольники виступали проти релігійних реформ. Сутність реформ полягала у виправленні неточностей, допущених при перекладі богослужебних книг з грецької мови на старослов’янську, скороченні тривалості церковних служб, запровадженні поклоніння шестиконечному хресту замість восьмиконечного, хрещення трьома пальцями замість двох тощо.

Характерним для старообрядництва було різке протистояння навколишньому світові, в якому, на їх думку, оселився антихрист. Прихильники цієї течії утримувалися від будь-яких контактів зі “світом антихриста”, обмежували себе в продуктах харчування, вважали гріховним вживання алкогольних напоїв. Найбільш фанатичні віруючі обирали для себе крайню форму релігійного протесту – самоспалення. Спалювали себе цілі сім’ї і навіть окремі села старообрядців, вважаючи, що “хрещення вогнем” очистить їх від “скверни антихриста” і забезпечить блаженство в царстві Божому. Багато старообрядців тікали від реального світу в глухі ліси і необжиті місцевості Уралу, Сибіру, околиці Росії. В Україні старообрядці поселилися на території нинішніх Вінницької, Одеської, Чернігівської та деяких інших областей.

Старообрядництво ніколи не було єдиним ні в організаційному, ні в ідеологічному відношеннях. Усі численні угруповання, на які розпалося старообрядництво, поділяються умовно на дві основні групи: попівці та безпопівці.

Попівці. Ближче до православної церкви, помірковане крило у старообрядництві. У проведенні богослужінь і церковних обрядів тут брали участь священики, які переходили до них із православної церкви. За це вони дістали назву біглопопівців. Прихильники цього толку зберегли традиційну православну обрядовість і підпорядковувалися православній церкві. Представляє попівців білокриницька церква, яка виникла в 1846 р. Свою назву вона дістала від села Біла Криниця на Буковині (нині Чернівецька область). Сьогодні очолює церкву архієпископ Московський і всієї Русі. В Україні тепер існують 52 громади Руської православної старообрядницької церкви (білокриницька згода).

Безпопівці. Найрадикальніша течія у старообрядництві. Серед них є дрібні толки – бігунський, Феодосіївський, спасівський тощо. Вони відстоюють принцип “загального священства” і відкидають на цій основі необхідність священиків, з церковних обрядів визнають лише хрещення і спокутування гріхів, а спасівці відкидають усі християнські обряди і таїнства. Богослужіння здійснюють виборні наставники та диякони. Безпопівці дотримуються різних містичних вчень, зокрема про “світ антихриста”, близький “кінець світу”. На цій основі серед старообрядців поширювався релігійний фанатизм, що супроводжувався негативістським ставленням до державної влади, православної церкви, шлюбних відносин. Деякі толки безпопівців, зокрема пилипівський, проповідували крайню форму спасіння від антихриста – самоспалення. Внаслідок історичної еволюції та соціального розшарування безпопівців їхній фанатизм і аскетичні тенденції значно ослабли.

Безпопівці нині розпалися на багато течій (толків) і груп (згод), що перебувають у стані взаємної конфронтації. Сьогодні однцм із найбільш поширених і найвпливовіших є поморський толк. Його громади існують у країнах Балтії, Білорусі і в Росії. В Литві функціонує Вища старообрядницька рада. В Україні існує 12 громад безпопівців, зокрема вони є у Вінницькій, Житомирській, Закарпатській, Одеській і Харківській областях. Єдиного керівного центру в Україні безпопівці не мають, їхні громади існують автономно.

У наш час ворожнеча у взаєминах старообрядців і Руської православної церкви відійшла в минуле. Собор РПЦ в 1971 р. анулював прокляття на старообрядців і визнав їх православними. Однак корінного зближення між православною церквою і старообрядцями ще не відбулося, оскільки багато суперечностей, що виникли протягом віків взаємної ворожнечі, і досі не усунено.

Поява духоборів, молокан, хлистів, істинно-православних християн та істинно-православної церкви була зумовлена не стільки релігійними, скільки соціально-політичними чинниками. Релігійний фанатизм послідовників цих віровчень, їхній аскетизм і екстремістська поведінка окремих віруючих не сприяли поширенню цих сект. Невеликі групи істинно-православної церкви існують у Вінницькій і Донецькій областях, а молокан – у Донецькій і Запорізькій областях. Тенденція до посилення цих релігійних течій за рахунок молоді нині не спостерігається.

http://www.readbookz.com/book/164/4809.html

РОЗДІЛ IX. БУДДИЗМ.
§1. Походження буддизму, його віровчення та культ

Буддизм – найдавніша світова релігія, що виникла в Індії у VI ст. до н. є. На початку І тис. н. є. буддизм поширився по всій території Азіатського материка, і наприкінці тисячоліття він уже розпросторився від Каспійського моря до Тихого океану, від Якутії до Індонезії. Далі буддизм поступово розчинявся у національних культурах, витіснявся ісламом і християнством. З XV ст. у степових народів складається буддистська церква – ламаїзм. У XIX ст. європейські сходознавці “відкрили” існування буддистської літератури, після чого інтерес до буддизму почав швидко зростати, з’явилися численні буддологічні школи в країнах Європи, Росії та США.

Наприкінці XIX ст. починається піднесення національно-визвольного руху в країнах Азії, що привело до відродження традиційних східних релігій, у тому числі буддизму. Російський індолог І. П. Минаєв зазначав, що відродження буддизму розпочалося тоді, коли ченці довідалися про вивчення священних буддійських текстів у Європі, про інтерес європейської демократичної громадськості до вчення Будди. Це спонукало їх вступити в полеміку з християнськими місіонерами, а успіхи буддійських ченців у диспутах прискорили процес ідеологізації вчення Будди і полі-тизації буддійської громади – сангхи.

До 60-х років XX ст. буддизм переживає своєрідний ренесанс здебільшого у країнах Азії, а буддійські громади, монастирі й центри виникли у багатьох країнах Європи, Америки та Австралії. Нині послідовників буддизму налічується близько 700 млн чоловік.

Історичні джерела свідчать, що про буддизм людям нібито возвістив Шак’ямуні (пустельник з племені шак’їв) і відбулося це понад 2,5 тис. років тому в Індії. За переказами, після незліченних перероджень Будда (що означає на санскриті просвітлений вищим знанням, осінений істиною) з’явився на землю, щоб виконати свою рятівну місію, вказати людству шлях, який допоможе позбутися страждань. Для свого останнього переродження спаситель обрав подобу царевича Сиддхартхи, що належав до знатного роду Готама (звідси його родове ім’я Гаутама).

Рід цей входив до племені шак’їв, яке жило за 500–600 років до н. є., у долині р. Ганг, в середній її течії. Мати Сиддхартхи –-дружина правителя Майя (або Махамайя) – побачила одного разу уві сні, що в її бік увійшов білий слон, через певний час вона народила немовля, яке з’явилося на світ також незвичним шляхом (вийшло з боку матері), одразу зробило кілька кроків і подало клич, який почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Думбіні, розташованому нині на території Непалу, в 10 км на північ від індійського кордону. Цариця прямувала зі своєї столиці Капілавасту в батьківський дім. Боги піднесли новонародженому дарунки. Через сім днів після пологів мати померла.

Довідавшись про народження царського сина, палац повелителя шак’їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши на тілі новонародженого “прикмети величі”, Асита розсміявся, а згодом заплакав. “Я сміюсь, – сказав він, – від радості, що спаситель з’явився на землю, і плачу від того, що мені не випаде щастя жити досить довго, щоб бачити звершення ним свого подвигу”. Немовля назвали Сид-дхартхою, що означає “той, що виконав своє покликання”.

Однак повелитель не хотів втрачати сина, що неминуче сталося б, коли б син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину розкішшю, ретельно приховуючи від неї всі непривабливі сторони життя. LLJe підлітком Сиддхартха вражав усіх своїми незвичайними здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши зрілості, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім’ї було сповнене радощів, принад, щастя.

Проїжджаючи колісницею під час прогулянки по місту в оточенні танцюючих і співаючих дівчат, Сиддхартха побачив вкритого виразками хворого чоловіка, згорбленого роками немічного діда, похоронну процесію і поглиненого в глибокі роздуми аскета. Ці “чотири зустрічі” все в ньому перевернули. Він довідався про властиві людині страждання. І тієї самої ночі крадькома залишив свій дім, щоб у пустельництві шукати шлях, який допоможе позбутися страждань.

Через раптове осяяння внаслідок довгого, глибокого споглядання Гаутама відкрив шлях до спасіння. Це було на березі річки

Напранджани в містечку Урувілья, в сучасній Бух Бодх-гайі. Сидячи під деревом, Сиддхартха пізнав “чотири благородні істини”, тобто став Буддою.

Прийнято вважати, що сутність буддизму, з ясована Гаутамою в день великого прозріння, була чітко викладена Буддою у першій виголошеній ним проповіді. В ній стисло подано вчення про “чотири благородні істини”. Істини проголошують, що:

1) життя є страждання;

2) причина всіх страждань – бажання;

3) страждання можна припинити позбавленням від бажань,

“погашенням” останніх;

4) слід вести доброчинне життя за законами “правильної

поведінки” і “правильного знання”.

Перша з “чотирьох благородних істин” формулюється так: “У чому полягає благородна істина про страждання? Народження – страждання, розлад здоров’я – страждання, смерть – страждання, скорбота – стогнання, горе, нещастя і відчай – страждання, союз з нелюбом – страждання, розлука з коханим – страждання, неотримання пристрасного жаданого – страждання, коротко кажучи, п’ять категорій існування, в яких виявляється прив’язаність (до земного) – страждання”.

Хоча страждання зумовлюються передусім чинниками біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (скорбота, відчай тощо), буддизм не обминає чинники іншого порядку. Будді, наприклад, приписують такі слова: “Государі, які правлять царствами, володіють скарбами і багатствами, з пожадливістю позирають один на одного, потураючи своїм ненаситним бажанням. І якщо вони діють так невтомно, пливучи в потоці непостійності, ваблені зажерливістю та плотським жаданням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?”

Важливо зазначити, що буддизм возводить страждання в абсолют, у провідну властивість суттєвого буття в усіх його виявах, робить страждання сутністю буття. Будь-яке життя, існування завжди, всюди, в будь-якому його прояві є обов’язково, безумовно і неминуче стражданням, злом. Такою постановкою питання буддизм відрізняється від більшості релігій, які передували йому й виникли після нього.

Справді, в усіх релігіях світ земний та чуттєвий всіляко принижується, а протиставлений йому “світ небесний” підноситься, утверджується як “істинне надбуття”. Отже, перебування у земному світі повинне бути використане для підготовки до “життя” в світі небесному. Природно, “вічне життя” дається як нагорода за перенесені страждання і біди під час земного існування.

Взявши за вихідний пункт свого вчення тотожність будь-якого існування зі стражданням, буддизм не міг припустити можливість іншого існування, крім повного страждання. Сама смерть, як страждання, не приносить порятунку від мук. Після неї починається нове, сповнене страждань існування. Вчення брахманізму про переродження залишилось у буддизмі непохитним. Звідси неминучий висновок про необхідність примирення зі стражданням.

Проте буддизм на цьому не зупиняється. Вимагаючи безпристрасного ставлення до всіх проявів чуттєвого буття (ця вимога становить найважливіший принцип буддійської моралі), а саму безпристрасність розглядаючи як головний чинник подолання страждань, буддизм не завершується безвихідним песимізмом. Він проголошує шлях до спасіння, до подолання страждань. Цей шлях полягає у повному припиненні будь-якого “існування, у виході з коловороту буття”, у досягненні абсолютного кінця, небуття, “нірвани”.

Висновок про можливість спасіння сформульований у “третій благородній істині”, яка проголошує: “Що ж є благородною істиною про припинення страждань? Це – повне загасання і припинення усіх бажань і пристрастей, їх відкидання і відмова від них, визволення та відокремлення від них”.

Чуттєвий світ у буддизмі називається сансара, слово запозичене буддистами з брахманізму. Переконувати віруючих в Індії епохи формування буддизму в тому, що світ сповнений страждань, не було особливої потреби. Це стверджували пануючі релігійні філософські традиції, цього зазнавали прості трудівники на життєвому шляху, коли руйнували вікові суспільні устрої, коли раніше незнаний податковий прес вичавлював з людей усі життєві соки, коли на кожному кроці людину підстерігала жахлива перспектива розорення, злиденності, рабства. За цих умов традиційно релігійне критичне ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли перспективу радісного, щасливого життя тому, хто відродиться раджею, багатим купцем, могутнім воєначальником завдяки дотриманню релігійних настанов, обітниць і принесення жертв, то буддійські проповідники повністю заперечували саму можливість існування життя поза злом, поза стражданнями.

Демон зла, бог смерті Мара намагався залякати “Просвітленого” царевича страшними бурями. Він підсилав до царевича Гаутами своїх дочок – пристрасть, турботу і насолоду, з метою спокусити його й примусити відмовитися від провіщення людям шляху спасіння. Сім днів (за іншими версіями – чотири тижні) міркував Будда і все ж подолав сумніви: неподалік Бенареса в “Оленячому парку” (сучасний Сарнатх) він проголосив перед п’ятьма майбутніми учнями й двома оленями свою першу проповідь. У ній він коротко сформулював основні положення нової релігії, як зазначають буддисти, “привів до руху колесо дхарми”. Згодом ці положення набули системного вигляду – в канонічному збірнику буддизму “Трипітака” (санскр. “трипітака” – три корзини або три частини цього збірника). Впродовж 40 років оточений учнями Будда ходив містами та селами долини Гангу, творячи чудеса й проповідуючи своє вчення.

Спочатку це вчення мало назву дхарма, що в цьому разі слід розуміти як закон життя. Згідно з буддійським вченням, усе в світі є наслідком нескінченного руху дхарм, які бачаться у вигляді духовних нематеріальних частинок. Різні комбінації рухомих дхарм утворюють предмети, тварин, людину. Розпад такої комбінації дхарм призводить до смерті. Проте дхарми не зникають, а об’єднуються в нові комплекси, внаслідок чого відбувається переродження. Від позитивних і негативних діянь людини залежить краще чи гірше переродження.

Форму нового переродження визначає карма, або закон, згідно з яким усі вчинки людини мають наслідки для її “майбутнього життя” після смерті. Якщо людина бідна, нещасна, хвора, то у попередніх переродженнях вона вела неправедний спосіб життя. При цьому людина може перевтілюватись у нещасливця, тварину, комаху, рослину. Завдяки хорошій кармі можна стати ангелом, багатою та щасливою людиною.

Кінцевою метою доброчесного життя, згідно з буддизмом, є злиття з Буддою, тобто занурення у нірвану.

Сам Будда помер за переказами у 80-річному віці в Кушина-гарі (як вважають, відповідає нинішній Каспі). Будда ліг під деревом у позі лева, звернувся до ченців і мирян, які зібралися довкола нього, з такою промовою: “Тепер, ченці, мені нічого більше сказати вам, окрім того, що все створене приречене на зруйнування! Прагніть усіма силами до спасіння”. Відхід Будди від життя віруючі називають досягненням великої нірвани. Згідно з канонами, Будда помер у день травневого повного місяця. Цю дату шанують так само, як дату народження і прозріння, тому її називають “тричі святим днем”.

Дотримання “четвертої благородної істини” має важливе значення у буденному житті кожного буддиста. “Правильна поведінка” означає життя відповідно до таких моральних принципів: не вбий і не чини нікому шкоди (принцип ахімси), не вкради, не бреши, не чини перелюбу, не вживай алкогольних напоїв і наркотиків. Для чернецтва головним у поведінці повинен бути аскетизм, тому буддійським ченцям заборонено бути присутніми при розвагах, спати у зручному ліжку, користуватися натираннями, парфумами, мати золото та срібло, а також їсти після полудня.

“Правильне знання” передбачає самозаглиблення й внутрішнє споглядання – медитацію. “Правильна поведінка” і “правильне знання” дають змогу людині поступово вирватися з безкінечного ланцюга перероджень, досягти нірвани. Етичне вчення буддизму вимагає від його прихильників цнотливості, поваги до чужої власності, чистоти в думках і справах, щедрості й благодійництва, воно забороняє вбивати живі істоти. Спасіння людини релігія буддизму шукає у внутрішньому вдосконаленні. Ідеал абсолютної відчуженості від навколишнього світу приводить прихильників цієї релігії до відмови від необхідності такого вдосконалення. Важливо зазначити, що більшість груп буддистів не залишається осторонь гострих проблем сучасності та бере активну участь у суспільно-політичному житті своїх країн.

Особливості культу буддизму легко зрозуміти, аналізуючи за їх вченням світобудову. В космічному тілі час від часу матеріалізуються Будди, кожний з яких створює свій простір, у просторі конкретного Будди виникає буддійська громада – сангха, що іменується “незрівнянним полем заслуги в цьому світі”. У свою чергу, поле сангхи складається з безлічі локальних буддійських громад, які перебувають найчастіше в монастирях.

Отже, зазначені світоглядні уявлення нібито розподіляються на інформативні блоки, символічно уречевлені в культових об’єктах. Наприклад, космологічні блоки інформації у ступах й аман-далах; космографічні – в плануванні монастирів і храмових комплексів; медитативні – в діаграмах та янтрах, в статуях і зображеннях Будд, Бодхісагв, міфічних істот. Сукупність таких об’єктів формує культову систему буддизму. Буддійському культові не властиві жертвопринесення та інші релігійні вимоги. Культ відправляється ченцями; миряни в організації богослужіння участі не беруть.

http://www.readbookz.com/book/164/4811.html
§2. Основні напрями в сучасному буддизмі.

У сучасному буддизмі існують три напрями, які значною мірою різняться і за доктринальними положеннями, і за характером культової практики. Це хінаяна (“вузький шлях спасіння”), або індо-південний і південно-східний буддизм; махаяна (“широкий шлях спасіння”), або дао-буддизм (далекосхідний буддизм); ваджраяна, або тантраяна (центральноазіатський буддизм).

Перший напрям – хінаяна – тісно взаємопов’язаний з раннім буддизмом. Він визнає Будду людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Головним у ньому є особисте спасіння, що вважається досяжним лише через відхід від світу, тобто прийняття чернецтва. За межами Індії хінаяна поширилася лише там, куди проникли індійські поселенці (Південна та Південно-Східна Азія). У країнах цих регіонів – М’янмі, Камбоджі, Лаосі, Таїланді, Індонезії, Шрі-Ланці – буддизм сприймається як високорозвинена індійська культура, спроможна задовольнити всі верстви населення.

Другий напрям – махаяна – визнає можливість спасіння не лише для ченців, а й для мирян. Увага зосереджується на необхідності рятувати інших, на активній проповідницькій діяльності та проникненні у різні галузі суспільного та державного життя. Подолавши аскетичні крайності хінаяни, махаяна легше адаптувалася до нових умов і вийшла далеко за межі Індії (на Далекий Схід). Другий напрям буддизму – основа багатьох місцевих тлумачень і течій буддизму.

У махаяні склалися численні автономні общини, які, виступаючи частиною суспільства, мають специфічне віровчення і культ, здатні виконувати допоміжні функції як в інших релігіях, так і в суспільній ідеології. Тому буддизм махаяни став інтегральною частиною релігійної свідомості населення далекосхідного регіону поряд з конфуціанством, даосизмом, синтоїзмом та іншими релігіями. У кожній країні існує своя національна специфіка буддизму. Наприклад, у Японії зареєстровано 160 буддійських сект, що належать шести школам: Тендай, Сикгон, Дзьодо, Нітіран, Нара, Дзен.

Сьогодні буддійська секта дзен (чань) набула популярності й серед молоді західноєвропейських країн, а також США. Особливості дзен-буддизму, заснованого ще VI ст. у Китаї індійським ченцем Бодхідхармою, полягають у передачі (“від серця до серця”) вчення, вірі в можливість безпосереднього контакту з всеосяжною істинною мудрістю Будди, у відмові від писемності як засобу передачі вчення Будди, переконаності у здатності осягнення його зверненням до внутрішнього світу людини. Важливе значення буддійська секта дзен надає практиці самодисципліни та психічному тренуванню.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   27

Схожі:

Релігієзнавство iconКонтрольна робота з дісципліни "релігієзнавство" на тему " церковне християнство"
Релігієзнавство як наука стр
Релігієзнавство iconМетодичні рекомендації з курсу «Релігієзнавство» для студентів заочної форми навчання
Методичні рекомендації з курсу «Релігієзнавство» (для студентів заочної форми навчання) /Укладачі: Бондаренко О. В., Бондаревич І....
Релігієзнавство iconРелігієзнавство

Релігієзнавство icon1 розділ предмет, структура І методологія курсу "релігієзнавство"
Соціальні, гносеологічні, онтологічні та психологічні чинники релігії
Релігієзнавство iconКнига дорогоцінних скарбів
Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання...
Релігієзнавство iconРеферат з дисципліни «Релігієзнавство»
Великий (бл. 285-337) стверджував панування християнства в Римській імперії. З цією метою йому довелось послідовно обмежувати вплив...
Релігієзнавство iconЛекція з навчальної дисципліни " релігієзнавство" тема № сучасні релігії світу. Релігійні течії та конфесії в україні
Навчальні: сформувати уявлення щодо національних, світових та нетрадиційних релігій сучасності. Надати знання про сучасну релігійну...
Релігієзнавство iconВ. Г. Короленка затверджую голова приймальної комісії М.І. Степаненко 27 березня 2017 р. Програма
Програма додаткового вступного випробовування з історії філософії для вступників на другий (магістерський) рівень вищої освіти зі...
Релігієзнавство iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Релігієзнавство iconМетодичні вказівки з латинської мови для студентів філософського факультету
Методичні вказівки з латинської мови для студентів філософського факультету cпеціальностей «філософія» та «релігієзнавство» / Укл.:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка