Релігієзнавство



Сторінка15/27
Дата конвертації13.04.2017
Розмір4.81 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   27


З монотеїзмом взаємопов ‘язаиа важлива в ісламі ідея абсолютної покірності Богові, слухняності та смирення. Покірність всеосяжна: людина мусить підкорятися Богові, правителям, усталеному порядку речей, діти – батькам, жінки – чоловікам. Неважко зрозуміти соціальний зміст вимоги покірності наявним порядкам. Іслам санкціонував майнову нерівність, проголосивши від імені Бога: “Ми... підносимо одних над іншими в ступенях, так що одні... мають інших за підвладних собі неволь-ників” (Коран, 43 : 31). Протягом століть панівні верхівки за допомогою ісламу вкорінювали в свідомість основної частини населення ідею покірності, домагаючись жорсткої дисципліни, слухняності кожного мусульманина.

Дехто з ісламських богословів нині доводить, що покірність, богобоязливість визначають нормальні стосунки людей у суспільстві. В ісламі ідея рівності перед Богом набуває дещо іншого характеру, ніж у християнстві (рівність у гріховності) чи буддизмі (рівність у стражданні).

Іслам проголошує рівність людей перед Богом у покірності і послуху. Вимога безумовної покори відбилася в ісламському вченні про всемогутність божественної волі, про приречення. У релігієзнавчій літературі зазначається, що основу мусульманства становить фаталізм. Вчення про співвідношення божественної і людської волі у Корані викладене суперечливо.

І прихильники ідеї абсолютного приречення, і прихильники абсолютної свободи людської волі знаходять у Корані підтвердження своїм поглядам. Суперечливість Корану в цьому питанні пов’язана з тим, що в ранній (мекканський) період Мухаммед та його послідовники, виступаючи проти аристократії, проповідували свободу волі. Коли ж іслам став офіційною ідеологією, ідея приречення вийшла на перший план: вона повинна була освятити класові відносини, а також загарбницькі війни. Віра в приречення мала навіяти основній частині населення думку про неможливість посягань на тодішні соціальні порядки.

Космогонія, антропологія й есхатологія ісламу викладені в Корані відповідно до іудео-християнських уявлень з незначними відхиленнями. Світ, за Кораном, створений Богом з нічого за шість днів. Перші люди, Адам і Єва, створені з матерії (глини, води, праху, краплини крові). При цьому Аллах нібито надав їм свого образу і вдихнув свій дух. Іслам прийняв і вчення про двоїсту природу людини (тілесну і духовну), про смерть тіла і безсмертя душі, яка залежно від учиненого людиною на землі відправиться в рай або пекло. Людині приписують вади: вона слабка, суєтна, нерозумна, на відміну від могутнього, мудрого Аллаха. Неважко побачити тут суперечність між уявленням про людину як образ Божий і тими вадами, які їй приписують.

Головне місце в ісламі посідає есхатологія. Мусульманська теологія розробила вчення про прийдешню долю світу: на землю прийде страшний велетень, якого вб’є Іса (Ісус). Через певний час настане страшний суд: Аллах присудить людей до пекла чи раю, що нагадує християнські пекло та рай. Дехто з представників мусульманського духовенства тлумачать рай і пекло як моральні насолоди або муки за добрі чи злі справи.

Три головних напрями ісламу: сунізм, шиїзм та суфізм.

Сунізм. Прихильники сунізму називають себе людьми Суни і вважають, що саме вони дотримуються традиції пророка, яка спотворюється шиїзмом. Це вчення не визнає можливості посередництва між Аллахом і людьми після смерті Мухаммеда. Всі рішення з правових питань і з деталей ритуалу грунтуються на канонічних збірниках – хадисах, в яких зафіксована Суна, тобто шлях, вчинки та висловлювання пророка Мухаммеда. Більшість мусульман – суніти.

Шиїзм. На відміну від сунітів, проголошує принцип спадкоємності духовної влади в ісламі. Законними спадкоємцями Мухаммеда вважаються Алі і його нащадки. Алі – четвертий халіф і зять Мухаммеда. Згідно з шиїтською легендою, імам Мухаммед, убитий наприкінці IX ст., нібито був узятий на небо живим. У день страшного суду він як спаситель (махді) зійде на землю, щоб ствердити рівність і справедливість. Шиїти алегорично трактують ті місця в Корані, які можна використати для возвеличення Алі. В Суні вони визнають лише ті місця, які пов’язані з іменами Алі та його послідовників. Крім того, шиїти мають власний “священний переказ” під назвою ахбари. На відміну від сунітів, шиїти практикують обряд “шахсей-вахсей”, що здійснюється в пам’ять вбитого в бою Хусейна, сина першого імама. Шиїзм згодом відійшов від ортодоксального ісламу і використовується як опозиційна халіфатській владі сила. Відмінність між шиїтами і сунітами полягає і в різному тлумаченні поняття “імамат”. Для сунітів імам є духовний і світський глава, що обирається людьми, а серед шиїтів панують погляди, що імами – носії божественної субстанції, яка передається від одного імама до іншого. Протягом усієї історії ісламу шиїти вели збройну боротьбу за передачу влади нащадкам Алі. Більшість шиїтів проживають у країнах Близького Сходу.

Суфізм. Опозиційна секта в ісламі, яку у VIII–IX ст. вважали єретичною. Прихильники цієї секти виступали проти соціальної нерівності, проповідували бідність, аскетизм, відкидали почуття страху перед Аллахом, відмовлялися виконувати релігійні обряди. Суфізм у містичній формі проповідував рівність усіх людей перед Богом незалежно від їхнього соціального стану.

Прихильники суфізму алегорично трактували Коран. Теологія суфізму містить елементи неоплатонізму та буддизму, що надали їх поглядам пантеїстичного характеру. На їхню думку, існує єдина божественна сутність, виявом якої є видима багатоманітність світу. Головна мета суфіїв – злиття з Богом, єднання з Абсолютом. Ці ідеї надали містико-аскетичного спрямування суфізму, яке суперечило ортодоксальному ісламові.

Згодом теолог аль-Газалі запровадив деякі елементи суфізму в систему ортодоксального ісламу. Він прийняв суфістський принцип містичної інтуїції як засобу пізнання Бога і на цій основі принизив значення розуму у пізнанні. Містичне споглядання, на думку Газалі, може привести до осягнення Бога лише внаслідок осяяння людського духу. При цьому він вважав за необхідне дотримання мусульманських обрядів. Містичний теїзм аль-Газалі цінують та широко використовують сучасні ісламські теологи. Соціальною основою суфізму є інститут “учитель – учень” (шейх – мюрид), де учень беззастережно підкоряється вчителеві. Найчастіше суфійські братства зустрічаються у країнах ісламського світу.

http://www.readbookz.com/book/164/4815.html
§2. Мусульманські свята та обряди.

В ісламі система свят і обрядів є досить складною. Вона пов’язана з дотриманням п’яти основних принципів ісламу. До них належать: сповідування віри, що проявляється у повторенні формули: “Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед – посланець Його”; виконання намазу (п’ятикратної щоденної молитви); дотримання урази (посту у місяці рамазан); виконання закяту (обов’язкової милостині); здійснення хаджжу (паломництва до Мекки, що супроводжується різними обрядами).

Мусульмани дотримуються урази впродовж рамазану – дев’ятого місяця мусульманського місячного календаря. Він становить один з п’яти канонічних обов’язків мусульман. Іслам забороняє мусульманам протягом усього рамазану в денний час, від ранкової зорі до заходу сонця, їсти, пити, курити тощо.

Тридцятиденний піст місяця рамазан сягає обрядових установлень, які виконувались у стародавній Аравії. Цілком імовірно, що цей піст виконувався колись найспекотнішого літнього місяця. Звідси, мабуть, і назва місяця рамазан (рамадан), яка походить від арабських слів “рамад харр”, що означають сильну спеку, спекотний час.

Літо в Аравії, особливо наприкінці його, було найважчою в господарському відношенні порою року, коли запаси продуктів вичерпувались, а нещадне сонце випалювало поля. Ця пора змушувала арабів до поміркованості в харчуванні та до виконання більшої частки господарських справ у прохолодніші вечори й ночі. Водночас давні араби, які вірили в добрих і злих духів, богів, влаштовували благальні моління. Не скріплюючи очей у першу половину ночі, вони молились богам і духам про дарування дощу; в очікуванні його забороняли собі споживати їжу і пити впродовж дня.

Отже, вимоги мусульманського посту місяця рамазану – нічого не їсти й не пити з раннього ранку до настання темряви, не вдихати ніяких пахощів, не купатися тощо – переважно повторюють доісламські звичаї, які визначались передусім особливостями господарського життя давніх арабів, низьким рівнем продуктивних сил, безсиллям у боротьбі з природою.

В ісламі свята і обряди набули нового соціального змісту. Так, під час посту в місяць рамазан віруючим навіювалась думка про їхню повну залежність від Бога та від “його тіні на землі”, як урочисто називали халіфа та інших самодержців. Необхідність дотримання посту в місяці рамазані ісламські богослови пояснювали тим, що нібито протягом цього місяця Аллах при посередництві ангела Джебраїла (в ісламі ангел, подібний архангелові Гавриїлу в християнській міфології) вперше передав пророкові Мухаммеду у вигляді “одкровення” Коран. Поширюючи цю легенду, духовенство виховує у віруючих повну покору. Міф про “дарування” Корану в місяць рамазан спростовує справжні витоки посту (урази), які беруть початок у багатобожних культах стародавньої Аравії.

Як засіб ідеологічного впливу на основну частину населення, піст місяця рамазану завжди підтримувався пануючими верствами. Не випадково у Казахстані ще хан Букіївської (Внутрішньої) орди Джангер заганяв своїх підлеглих у мечеть нагаями, а царський уряд видавав накази, якими примушував мусульман під загрозою тілесних покарань виконувати всі вимоги своєї релігії. Траплялось, що порушників обрядів посту замикали в підвалах мечетей, піддавали тортурам.

Ураза-байрам, або ід аль-фітр, – свято завершення посту, свято розговіння, яке справляється в перший день наступного за рамазаном місяця – шавваля. Під час цього триденного свята віруючий має прозвітуватися за минулий піст, почати відбувати покарання за його порушення і сплатити так зване очищення свята перерви, фітр-садака (закат – аль-фітр). На доказ необхідності цього податку, який іде немовби на благодійницькі потреби, теологи розробили відповідні обгрунтування. До пророка Мухаммеда віднесли характерний вислів (хадас): “Піст рамазану висить між небом і землею, доки раб Божий не подасть належної з нього милостині”. Для бідняків ця “милостиня” у вигляді нових податків завжди була тягарем. Ураза-байрам – свято, під час якого віруючим навіюється думка про те, нібито дотримання обрядів урази робить їх щасливими.

Курбан-байрам – свято жертвоприношення, справляється через 70 днів після завершення урази. Провідним ритуальним дійством курбан-байраму є принесення кривавої жертви (переважно барана чи верблюда). У цей самий час здійснюється паломництво (хаджж) до Мекки (Аравія).

Курбан-байрам пов’язаний з релігіями стародавньої Аравії. Ще задовго до виникнення ісламу це свято та приурочене до нього паломництво до Мекки були у звичаї арабських племен. У календарі давніх арабів це свято припадало, певне, на осінь. У торговельному центрі міста Мекки, найбільшому у Західній Аравії, знаходилося святилище Кааба, культ якого помітно посилився у зв’язку з об’єднувальними процесами арабських племен. До Ка-аби постійним ставало паломництво арабів різних племен і родів, які політично й економічно залежали від пануючої тоді в Мецці родової та племінної курейшитської знаті. Прибуваючи до Мекки й здійснюючи в- її околицях, а також біля Кааби криваві жертвопринесення та інші обряди, віруючі благали богів, щоб ті подбали про добрий приплід отарам, багатий урожай злаків і фініків тощо.

Ці звичаї збереглися в ісламі, хоча їм було дане нове тлумачення. Для цього мусульманське духовенство використало біблійний міф про спробу принесення праотцем Авраамом (Ібрагімом) у жертву Богові свого сина Ісаака (в ісламі – Ісмаїла). В мусульманському переказі, подібно до біблійного, символізується перехід від людських жертвопринесень до принесення в жертву богам тварин.

Пізніше Мекка та її храм Кааба стали релігійним центром не лише мекканців-курейшитів, а й новонавернених мусульман, які мешкали в різних областях Аравії й далеко за її межами. Внаслідок цього курбан-байрам, який спершу був місцевим релігійним святом, отримав значення загального свята мусульман, більшість з яких не є арабами. Пов’язане зі святом жертвопринесення паломництво втратило первісний характер. Уже Коран говорить про необов’язковість здійснення паломництва до Мекки всіма мусульманами (Коран, 3 : 91). Натомість в ісламі були встановлені жертвопринесення не лише у Мецці, а й у інших місцях, де мешкають мусульмани.

У дні курбан-байраму для жертвопринесень добирали найкращу худобу. В це свято, за шаріатом, вівця і коза можуть бути забиті за “гріхи” однієї людини, корова та бик – за сім чоловік, а верблюд – за десятьох. Жертвопринесення необхідне, за ісламом, для того, щоб потрапити до раю. За мусульманським ученням, потрапити туди можна лише проминувши Сират-міст, перекинутий над пеклом; він тонший за жіночу волосину, гостре лезо меча та гаряче полум’я. Біля входу на Сират пастимуться верблюди, корови, барани, забиті віруючими на курбан-байрам. На них віруючі і перейдуть через Сират. Хто ж не приносив жертв, не зможе втриматися на мосту і впаде у пекло.

Це сказання запозичене з давньої релігії зороастризму. І_Це за правління іранської династії Сасанідів (III–VII ст.), до виникнення ісламу, легенда про міст Сират, який називався тоді “Чинват”, була викладена в зороастрійській священній книзі й використовувалася жерцями.

Мирадж, або раджаб-байрам, – свято вшестя або подорожі пророка на небо – відзначається за місячним календарем у місяць раджаб. Мирадж був встановлений у ранньому середньовіччі, коли в ісламі, після утвердження влади халіфів, був перейнятий культ Єрусалима (аль-Кудс). Стала в пригоді легенда, за якою, в 27-му ніч раджаба пророк Мухаммед, піднятий з ліжка ангелом Джебраїлом, здійснив на фантастичній крилатій тварині Бураці (від араб, блискучий, блискавка) подорож до Єрусалима і звідти – на сім небес, до престолу Аллаха. Тут він нібито мав бесіду з Аллахом, вимовивши при цьому 99 тисяч слів. Але все це відбувалося настільки швидко, що, повернувшись, Мухаммед застав свою постіль ще теплою, а з перекинутої при відправленні в подорож посудини не встигла витекти вода. Питання про характер “вознесіння” Мухаммеда (тілесний чи духовний) є предметом давніх суперечок між богословами. В останні роки мирадж нерідко тлумачать як вказівку на можливість освоєння людиною космосу.

У легендах про мирадж чимало спільного з міфами інших релігій про незвичайні подорожування або вшестя їхніх богів і святих, а також про чудесну “нараду” Бога зі своїми пророками. Неважко простежити аналогії з іудейськими міфами про нараду Бога з Мойсеєм на горі Синай, бесідами з Богом Іллі-пророка, християнськими сказаннями про вшестя Ісуса Христа тощо.

Маулід ан-набі (аль-маулід) – свято “народження пророка” Мухаммеда, відзначається мусульманами за місячним календарем у місяць раби аль-авваль. Так само, як і мирадж, маулід встановлений довільно, значно пізніше події, покладеної в його основу. Відомо, що мусульманські сказання про Мухаммеда повторюють багато фрагментів релігійних переказів інших релігій про їх пророків і посланників. Слід зауважити, що мусульманські богослови, досить вичерпно говорячи про понеділок, коли народився Мухаммед, і про ті чудеса, які у зв’язку з цим відбувалися, замовчували або суперечили один одному в питанні про те, коли конкретно був цей понеділок. Згодом він був віднесений до 12 числа місяця раби аль-авваль.

Крім молитов і роздачі милостині, свято вимагає читання вголос віршів, що прославляють Мухаммеда, урочистих процесій із запаленими ліхтарями та із зображеннями матері Мухаммеда – Аміни.

Маулід ан-набі пов’язане передусім з суфійськими братствами, широко відзначається в Єгипті, Північній Африці, Сирії, однак не всіма мусульманами. Це свято є нововведенням, яке заперечують численні прихильники суворого, традиційного ісламу. Маулід ан-набі виникло під впливом християнського свята Різдва.

Ритуальне обрізання (сунет) в ісламі стосується установлень, запозичених з культів стародавньої Аравії. Виник цей обряд у первісному суспільстві як один з присвятних обрядів, що ним знаменувався перехід юнака в старшу вікову групу роду. Подібні болісні обряди (не лише обрізання, а й вибивання зубів та інші тілесні ушкодження), пов’язані з випробуванням мужності юнаків, існували у давніх арабів, африканців, австралійців та інших народів в епоху їх первісного розвитку.

В ісламі, так само як і в іудаїзмі, обряд обрізання отримав нове тлумачення. Він є зовнішньою ознакою релігійної належності і служить цілям відокремлення мусульман від людей інших вір, прищеплює віруючим ідею мусульманської винятковості. Проте обряд обрізання нерідко здійснюється в антисанітарних умовах, викликає зараження, хворобливо позначається на психіці дитини. Ашура (“хайсей-вахсей”) – жалобні релігійні церемонії у мусульман-шиїтів, які здійснюються на десятий день місяця му-хараму. За мусульманськими переказами, свято встановлене в пам’ять про мученицьку кончину внука пророка Мухаммеда, шиїтського імама Хусейна.

Історичні джерела свідчать, що смерть Хусейна не була мученицькою і “не спокутувала людську свободу і право”, як вчать мусульманські проповідники. Хусейн загинув у запеклій боротьбі за владу. Свобода та право від цього не перемогли. Навпаки, за загибеллю Хусейна люди, спровоковані на повстання його прихильниками, були піддані жорстоким переслідуванням. Однак халіфові Ієзиду не вдалося винищити всіх прихильників Хусейна, шиїтів. Діючи приховано, вони не залишали своїх домагань політичної влади. Натомість шиїти активно поширювали розповіді про святість Хусейна, а в річницю вбивства влаштували траурні церемонії. Було висунуте гасло: “Помста за Хусейна!” Вигук, що супроводжував розповіді про загибель Хусейна: “Шах Хусейн, вах, Хусейн, ах, Хусейн!”, зрештою ввійшов до траурної церемонії і згодом у європейців став синонімом назви ашури, свята шах-сей-вахсей. У VIII ст. численні прихильники Хусейна переселилися до’Ірану і почали поширювати своє віровчення. До XVI ст., коли шиїзм в Ірані став державною релігією, виробився складний культ Хусейна. День його смерті був проголошений траурним, його проведення супроводжувалося релігійними обрядами.

Багато з цих обрядів, у тому числі криваве самокатування, були запозичені шиїтським напрямом ісламу з давніх культів вмираючих і воскресаючих богів рослинності (Тамуза, Адоніса тощо). Давні люди вірили, що за допомогою магії вони можуть впливати на явища природи. В дні релігійних свят вони проливали власну кров, оскопляли себе, сподіваючись викликати цим пробудження природи, настання весни тощо. У релігійних міфах цих народів осінь зображували як смерть богів, а весну – як їхнє воскресіння.

Центром щорічних жалобних урочистостей ашури є місто Кер-бела, де, за переказами, поховане тіло Хусейна. На час ашури туди з’їжджаються паломники – шиїти з усіх кінців мусульманського світу. Офіційні урочистості в пам’ять про події ашури вперше були організовані в Іраку в 963 р.

На перші десять днів мухараму припадає й святкування початку мусульманського (місячного) Нового року.

http://www.readbookz.com/book/164/4816.html
§3. Традиціоналізм і модернізм в ісламі.

З часу свого виникнення і донині іслам зазнав деяких змін. Він пристосувався до умов життя будь-якого народу, до різних соціальних устроїв, до рівня розвитку матеріальної та духовної культури. Водночас іслам зберігає ортодоксальний вплив у деяких країнах (зокрема, в Ірані) і на широкі верстви населення (зокрема, селянські). Останнім часом спостерігається відродження ортодоксального ісламу і його претензії відігравати панівну роль в усіх сферах існування держави, прагнення перетворити її на чисто ісламістське утворення (Судан, Алжир).

Значний вплив ісламу на економічне, політичне, духовне життя східних районів, згідно з концепціями деяких європейських та американських вчених, пояснюють такі чинники.

I. Молодість ісламу. Мусульманська релігія виникла пізніше інших релігійних систем і на відміну від них не вичерпала своїх

можливостей. Іслам перебуває у розквіті, відіграючи активну роль у сучасному світі.

II. Життєвість і гнучкість мусульманської релігії.

Життєздатність ісламу, на думку деяких західних спеціалістів, виявляється в тому, що він вистояв, не втратив своїх позицій, незважаючи

на тривалий період колонізації. Його гнучкість пов’язується з відсутністю централізованої організації духовенства, що заважає

оперативному та своєчасному вирішенню нагальних проблем.

III. Тотальність ісламу. Під тотальністю ісламу західні вчені розуміють широке охоплення ісламською релігією всіх сфер життєдіяльності віруючих. Це не лише віра, а й економічний та соціальний устрій, управління, родина й побут. Шаріат визначає як правові, так і моральні відносини. Все це загалом приводить до того, що іслам виступає як спосіб життя, оскільки цілком визначає світогляд і поведінку людей.

IV. Простота та доступність ісламу як релігії. Простота ісламу виявляється у його догматах і культі, які простіші, ніж

в інших релігіях. Доступність ісламської релігії дослідники пояснюють тим, що іслам максимально враховує місцеві умови, не

заплямував себе колоніальною політикою тощо. На їхню думку, в міру цих причин іслам значно поширився останнім часом в Африці та інших районах світу.

V. Нетерпимість і войовничий характер ісламу, його прагнення до світового панування. Саме цими властивостями мусульманської релігії західні автори намагаються пояснити боротьбу східних народів проти колоніалізму за своє національне визволення.

VI. Ідея “завершення пророцтва”. В трактуванні мусульманських теологів ця ідея означає, що пророк Мухаммед був останнім посланцем Бога на землю й приніс людству остаточну істину. Це свідчить про виключність мусульман як богообраного народу й про особливе становище ісламу порівняно з іншими релігіями.

VII. Аутентичність ісламу й особистості мусульманина. Аутентичність, на думку західних ісламознавців, – це повне вираження мусульманської релігії в особистості віруючого.

Мусульмани всіх країн однакові. Це люди, сформовані ісламом,вони складають єдину спільноту – “умму”. Тому мусульмани незалежно від країни, в якій вони мешкають, тягнуться один до одного як брати за вірою. Внаслідок цього існують різні панісламістські концепції, що пропагують об’єднання всіх мусульман світу в єдину державу.

Сучасний іслам має два напрями – традиційний і модернізований.

Традиційний іслам. Взятий на озброєння консервативними силами, які прагнуть зберегти існуючі відносини, у країнах Сходу, де збереглися залишки феодалізму. Консервативне духовенство настроєне проти будь-яких нововведень, проповідує повернення до ісламу в його “первозданній чистоті й простоті”, заперечує використання наукових і технічних досягнень інших країн, вважаючи, що прогрес у суспільному житті забезпечать Коран і шаріат. Традиціоналісти нетерпимі до інаковіруючих, настроєні проти надання жінкам рівних прав з чоловіками. Вони прагнуть теократії. Традиціоналізм в ісламі поширений переважно серед найвідсталішої частини мусульман.

Модернізований іслам. Ідеологія більшої частини національної буржуазії в її прагненнях ліквідації феодальних відносин. Мусульманські реформатори ще в XIX ст. намагалися “підтягнути” іслам до рівня західної культури. Вони пропонували замінити шаріат буржуазним правом, спростити обряди, сміливіше використовувати досягнення науки й техніки країн Західної Європи. Ці принципи були втілені у 20-х роках XX ст. у Туреччині, яка раніше від інших країн Близького Сходу стала на шлях капіталістичного розвитку.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   27

Схожі:

Релігієзнавство iconКонтрольна робота з дісципліни "релігієзнавство" на тему " церковне християнство"
Релігієзнавство як наука стр
Релігієзнавство iconМетодичні рекомендації з курсу «Релігієзнавство» для студентів заочної форми навчання
Методичні рекомендації з курсу «Релігієзнавство» (для студентів заочної форми навчання) /Укладачі: Бондаренко О. В., Бондаревич І....
Релігієзнавство iconРелігієзнавство

Релігієзнавство icon1 розділ предмет, структура І методологія курсу "релігієзнавство"
Соціальні, гносеологічні, онтологічні та психологічні чинники релігії
Релігієзнавство iconКнига дорогоцінних скарбів
Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання...
Релігієзнавство iconРеферат з дисципліни «Релігієзнавство»
Великий (бл. 285-337) стверджував панування християнства в Римській імперії. З цією метою йому довелось послідовно обмежувати вплив...
Релігієзнавство iconЛекція з навчальної дисципліни " релігієзнавство" тема № сучасні релігії світу. Релігійні течії та конфесії в україні
Навчальні: сформувати уявлення щодо національних, світових та нетрадиційних релігій сучасності. Надати знання про сучасну релігійну...
Релігієзнавство iconВ. Г. Короленка затверджую голова приймальної комісії М.І. Степаненко 27 березня 2017 р. Програма
Програма додаткового вступного випробовування з історії філософії для вступників на другий (магістерський) рівень вищої освіти зі...
Релігієзнавство iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Релігієзнавство iconМетодичні вказівки з латинської мови для студентів філософського факультету
Методичні вказівки з латинської мови для студентів філософського факультету cпеціальностей «філософія» та «релігієзнавство» / Укл.:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка