Релігієзнавство



Сторінка16/27
Дата конвертації13.04.2017
Розмір4.81 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   27


Нині серед модернізаторів ісламу спостерігається прагнення знову звернутися до шаріату, відмовившись лише від деяких застарілих його норм. Але вони і далі виступають за примирення науки і релігії, активно підтримують позицію зближення з іншими релігіями. Діяльність модерністів спрямована на пристосування ісламу до вимог сучасності. Сьогодні модерністський напрям властивий усім країнам з переважним поширенням ісламу, однак яскравіше виражений у Тунісі, Алжирі, Сирії, Єгипті.Багато сучасних ідеологів ісламу твердять, що їхня релігія не суперечить науці. Дехто з них проводить аналогії між релігійними та науковими принципами, а також намагається довести, що значна частина ідей сучасної науки міститься або в Корані, або в творах мусульманських богословів. Наприклад, вислів Корану “вони (тобто планети) рухаються круговим шляхом” ідеологи ісламу тлумачать як наукову тезу про рух планет довкола Сонця; слова “подивись на твого осла” – як наказ вивчати анатомію.

Сучасні модерністи інтерпретують священну книгу мусульман як джерело мудрості та знання, наголошують, що в ньому можна знайти вказівки на те, що вже було відкрито наукою та, що належить відкрити їй у майбутньому. Модерністи зауважують, що досягнення у галузі науки і техніки втілюють прояв мудрості Аллаха й підтверджують істинність Корану.

Еволюційне вчення, згідно з реформаторами, було започатковане в IX ст. ісламськими теологами – “братами чистоти”. Визнання еволюції людини як тілесної істоти модерністи пов’язують з ученням про одночасне створення людини Богом як духовної істоти. І природознавство використовується для обгрунтування істинності ісламу. Відомо також, що окремі теологи для доведення своєї тези про необхідність обмеження раціонального знання релігійною вірою апелюють, зокрема, до наукової спадщини Н. Бора й А. Ейнштейна.

Деякі мусульманські богослови проголошують Коран не лише вмістилищем наукових знань, а й джерелом ідей рівності та справедливості. У деяких країнах Близького і Середнього Сходу нині поширена концепція ісламського соціалізму. Вона відображає зацікавленість широкої громадськості, в тому числі місцевих підприємців, у зміцненні політичної та економічної незалежності країн, які розвиваються. Водночас цьому вченню властива проповідь класового миру й можливості побудови соціалізму без суперечностей між працею і національним капіталом. Акцент робиться на особливостях розвитку ісламських країн. Усе це засвідчує домінування релігійного чинника в політиці, економіці, культурі країн Близького і Середнього Сходу.

У наш час гасла ісламу використовують різні верстви населення для популяризації своїх соціально-політичних програм. У 60-ті роки XX ст. політична та суспільна роль ісламу помітно активізувалась, особливо в районах Близького та Середнього Сходу. З одного боку, відбувається розмежування багатьох мусульманських рухів і організацій, з іншого – виявляється тенденція до консолідації мусульманського світу на основі моделей “третього шляху розвитку”, які використовуються правлячими колами країн Сходу та Африки як альтернатива і капіталістичному, і соціалістичному шляхам розвитку.

Сучасний стан релігійної активності відображає спадкоємність ідей панісламізму колоніальних часів з рухом “ісламської солідарності”. Концепція “ісламської солідарності” як гнучка форма здійснення ідеї міждержавної єдності на релігійній основі набула свого практичного втілення у діяльності мусульманських міжнародних організацій. Перша організація цього типу, “Всесвітній ісламський конгрес”, виникла в 1926 р. Нині значним впливом відзначаються сформована у 1962 р. “Ліга ісламського світу” і найбільш представницьке міжнародне об’єднання на урядовому рівні “Організація ісламської конференції”, яка була заснована в 1969 р.

Для модернізації ісламу використовуються деякі філософські вчення, зокрема філософія Декарта: спираючись на картезіанський принцип дуалізму, теологи обґрунтовують думку про рівновагу між розумом і вірою, між західною та східною культурами. Робляться спроби модернізувати іслам і за допомогою введення в нього ідей екзистенціалізму та персоналізму, які розцінюються теологами як гуманістичні вчення. Відомий факт використання інтуїтивізму Бергсона для підсилення релігійно-етнічної концепції; людину наближує до Бога інтуїція, яка знаходить своє вираження у мові,’ що не втратила зв’язку з прамовою (мова – арабська).

Модернізація ісламу, зумовлена новими умовами, не змінює його сутності: основоположні п’ять принципів ісламу залишаються недоторканними.

Іслам в Україні. Представлений лише одним із його напрямів – сунізмом. Віруючі мусульмани об’єднані у 255 релігійних громад, більшість з яких функціонують у Криму та інших областях півдня України. Представницькою є й мусульманська громада Києва.

Духовні лідери цих громад у проповідницькій діяльності намагаються привести у відповідність з вимогами сучасності принципи ісламу, пропагувати загальнолюдські аспекти мусульманського мислення, спростувати поширене в буденній свідомості уявлення про іслам як войовничу релігію. Духом сучасності наповнена й соціально-політична орієнтація мусульманських громад в Україні. Йдучи назустріч прагненням віруючих, духовенство закликає всіх громадян до співпраці за мир, активної участі в демократичних перетвореннях. Мусульманські громади в Криму домагаються повернення в її межі та відновлення у громадянських правах кримсько-татарського населення. Іслам в Україні є самобутнім елементом строкатої палітри рівноправних релігій, що відіграє свою роль у духовному житті суверенної держави.

http://www.readbookz.com/book/164/4817.html

РОЗДІЛ XI. НЕТРАДИЦІЙНІ РЕЛІГІЇ.
§1. Причини появи нетрадиційних релігій, їх специфічні риси.

Сучасне релігійне життя людства пов’язане не лише з відомими традиційними релігіями – християнством, ісламом, буддизмом, а й з новими релігійними вченнями та культами, що стають чинником духовного життя суспільства. Нові нетрадиційні релігії – специфічна форма релігійних вірувань, своєрідний тип організації. В них, як правило, не розроблена система віровчення і культу. Побудова релігійних громад має жорстку структуру, на чолі якої знаходиться харизматичний лідер, який має необмежену владу. Вони негативно ставляться до загальнолюдських моральних і соціальних цінностей, перебувають в опозиції щодо офіційних релігій. Релігійні громади ведуть, в основному, замкнений спосіб життя, їх члени легко піддаються сугестії. Культ у релігійних громадах має колективний характер, активно використовується “техніка” психологічних маніпуляцій, психотерапія. Особлива увага приділяється новооберненим – прозелітам (особам, що прийняли нове віросповідання), яких не залишають без опіки ні вдень, ні вночі, намагаються швидко пристосувати їх до “нового” способу життя в релігійній групі. На міжнародній арені об’єднання нетрадиційних релігій діють як могутні міжнаціональні корпорації, які займаються великим бізнесом, мають свої філії в багатьох країнах світу.

Масова поява і стрімке поширення нових релігійних течій припадає на 60–70-ті роки XX ст. – період так званого релігійного буму. Батьківщиною більшості нетрадиційних течій вважаються США, звідки вони почали поширюватись в Європі, Азії і Латинській Америці. їх об’єднання діяли під різними назвами: “нетрадиційні релігії”, “релігії Нового віку”, “неканонічні вірування”, “альтернативні культи”, “молодіжні релігії”, “східні культи” тощо. В цей період західні країни переживали кризу традиційних соціальних цінностей і панівної релігійної ідеології.

Глибокої кризи зазнала християнська релігійна свідомість, яка не змогла адекватно відповісти на зміни у суспільному житті, пояснити природних і суспільних катаклізмів. Традиційні релігії, що злились з суспільними структурами країн Заходу, несли відповідальність за соціальні катаклізми. Розчарування в офіційних цінностях споживацького технократичного суспільства, почуття самотності, втрата життєвої перспективи – все це стало соціально-психологічною причиною пошуку нової системи цінностей, нових життєво важливих суспільних ідеалів, іншого способу життя. Лідери нових релігійних рухів вчасно відчували перепади в суспільних настроях і вміло реагували на них. Вони різко викривали вади цього “гріховного” світу, вдало рекламували себе як унікальних спасителів, оповісників вищої божественної мудрості і моралі.

У науковій літературі питання про причини появи нетрадиційних релігій і культів висвітлено неоднозначно, оскільки воно виявилось досить складним. Деякі автори причину появи нових релігій пов’язують з наявністю глобальних проблем людства. До таких проблем належать економічні кризи, соціальні катаклізми, руйнування природи, загроза термоядерної війни, різні воєнні конфлікти тощо. Врешті-решт саме ці явища є причиною негативних суспільних настроїв, формують почуття песимізму, втрати перспективи у житті. Не останню роль у цьому процесі відіграє, на думку окремих вчених, криза ідей гуманізму і цінностей духовної культури, яка істотно зачепила більшість населення.

У різних країнах криза духовної культури проявляється неоднаково. Україна, наприклад, як велика держава, перебуває на перехресті доріг, де переплітаються геополітичні інтереси різних держав. Вона переходить від однієї системи суспільних відносин до іншої – ринкових. Це болючий процес, що супроводжується затяжною кризою всіх форм суспільного життя і зачіпає інтереси широких народних мас. Загалом це і створює сприятливі умови для поширення нових релігій.

Комплекс наведених причин зумовив відчуття безперспективності життя певної частини людей, неможливість встановити гармонійні відносини в суспільстві, реалізувати гуманістичні ідеали. Нові релігії обіцяли кожному спасіння, безмежні можливості морального вдосконалення, самовираження і подолання безвихідності.

Історія релігії свідчить, що виникнення альтернативних течій в ортодоксальній церкві – явище нерідкісне. їх поява завжди була обумовлена глибинними соціальними процесами, в яких виражалися інтереси різних соціальних груп.

Офіційні церкви завжди негативно ставились до будь-яких спроб оновити традиційне віровчення або культову практику. Модернізація сучасних релігійних систем, особливо поява нових релігій, сприймається офіційними богословами як неприпустима авантюра від релігії. Нові віровчення розглядаються як єретичні, віруючих вважають схизматами, які одурманені пропагандою і психологічним впливом харизматичних лідерів.

Прихильником нових релігій в наш час стала молодь. Це вихідці в основному з середнього класу, що мають середню або вищу освіту і достатню матеріальну забезпеченість. Проте в них порушені соціальні зв’язки і втрачена перспектива реалізувати свої творчі здібності. Крім того, громади нових релігій нерідко стають притулком для людей, вибитих із звичної життєвої колії. В нових релігіях приваблює чітко організований спосіб життя, тверді моральні правила поведінки, авторитет духовного пастиря. До нових релігій примкнули передусім бітли, панки, хіпі та ін.

Для неофітів найпривабливішими виявилися ті ідеї, що несуть у собі нові вчення.

Послідовникам нових релігій пропонується віровчення, що вбирає в себе елементи християнства, буддизму, ісламу, індуїзму, а також ідеї окультизму (містичне вчення про можливість спілкування з надприродними силами через певні магічні дії і заклинання); спіритизму (віра в посмертне існування душ померлих і можливість людей безпосереднього спілкування з ними); теософії (релігійне вчення про можливість богопізнання через інтуїцію і одкровення); антропософії (містичне вчення, яке на місце Бога ставить людину, що людина на основі пробудження прихованих у ній таємничих сил здатна панувати над природою, маніпулювати її закономірностями); астрології (вчення про вплив планет і зірок на долю народів й окремих людей) тощо.

Нові релігії і культи будуються, як правило, на принципі синкретизму і є цілком еклектичними. Віровчення і культова практика їх перебувають у процесі становлення. При цьому кожна релігійна течія претендує на універсальність і певну винятковість свого віровчення. Кожний з лідерів цих течій доводить, що його релігія найсправедливіша і найкраща, а сам він є живим земним богом або пророком Всевишнього, якого повинні шанувати віруючі. Саме культ земного бога є однією з характерних ознак нетрадиційних релігій.

Іноді прихильники нових релігій і культів намагаються довести, що принципи їх вчення нічого спільного з релігією не мають, вони виключно спрямовані на самовдосконалення особистості. Отже, для нетрадиційних релігій характерні такі основні ознаки, як віра в надприродне і система зв’язків з ним, що є необхідним атрибутом будь-якої релігії. Вправи йоги, сеанси медитації і самонавіювання як форми обрядових дій сприяють виникненню релігійного екстазу і відчуття “злиття з богом”.

Нетрадиційним релігіям і культам властива своєрідна організаційна структура. їхні послідовники об’єднуються в “братства”, “сім’ї”, “комуни”, “ашрами” (монастирі), що очолюються харизматичним лідером, якого часто називають гуру (вчитель). Члени релігійних громад безоплатно працюють, передають до фонду братства свої заощадження та цінні речі. В такий спосіб нагромаджуються великі багатства нових релігійних течій.

Неорелігії формувались як різновид харизматичних культів.

Головні ознаки нетрадиційних релігій.

I. Очолює релігійну громаду харизматичний лідер, який вважає, що він нібито дістав від надприродної сили, Бога, нове унікальне

“об’ явлення” і покликаний виконувати роль нового месії. Кожний, хто не поділяє його поглядів, глибоко помиляється і є послідовником сатани.

II. Лідер створює власну релігійну громаду, яку називає “сім’єю”, “комуною”, “місією”, “колонією” або “центром”. У цій релігійній

громаді лідера називають “батьком” або “вчителем”. Він має

необмежену владу.

ІІІ. Лідер, як головний керівник релігійної громади, встановлює обов’язкові правила та норми поведінки членів громади, що оголошуються священними. Сам лідер не обов’язково дотримується встановлених правил і живе в значно кращих умовах, ніж його послідовники.

IV. Релігійна громада дотримується, як правило, апокаліптичних поглядів на світ. її члени відмовляються від власного майна

на користь релігійної групи, змінюють місця проживання, а також власні імена.

V. Члени релігійної громади в основному ізолюються від зовнішнього світу за допомогою своєрідної техніки контролю за

поведінкою віруючих. Це досягається максимальною насиченістю програми різними груповими заходами, що проводяться протягом

доби. Участь в заходах такої програми розглядається віруючими та їх наставниками як зразок високої релігійної дисципліни. В науковій літературі це дістало назву “промивання мозгів”.

Для “промивання мозгів” віруючих у релігійній організації існують сприятливі умови.

Кожна релігійна громада – це згуртований колектив, який має групові потреби і єдине завдання. Ставши членом такого колективу, людина відчуває себе учасником спільної справи і позбавляється почуття самостійності, прилучається до тих цінностей і взаємовідносин, які, з її точки зору, давно забуті грішним світом. Розуміючи привабливість подібних почуттів і настроїв, лідери нетрадиційних культів наполегливо рекламують свої організації як оазиси “справжньої людяності”, прообрази зразкового колективізму, царства справедливості, райського блаженства і любові. Така реклама приваблює людей, передусім тих, кого спіткала байдужість і бездуховність оточуючих. Пропагандистська реклама, на яку витрачаються величезні кошти, поєднується з чіткою системою вербовки прозелітів – на вулицях, вокзалах, в метрополітенах, стадіонах, навчальних закладах, клубах, будинках культури тощо. Все це дає позитивний ефект.

Згодом, коли людина вже попала у світ так званих “гармонійних відносин”, то її ілюзії в релігійній громаді починають поступово вивітрюватись і вона відчуває на собі тиск нещадного деспотизму, останній має широкомасштабний характер, оскільки закріплюється принципами віровчення, внутрішнім розпорядком життя релігійної громади і системою репресивних заходів щодо віруючих. Ефективність впливу нетрадиційних релігій на свідомість віруючих пояснюється вдалим поєднанням вкрай примітивного, буквального пояснення релігійних принципів з агресивними методами впливу на особистість.

Віруючих переконують у тому, що коли вони впустять у своє серце Ісуса Христа, то водночас збудуться усі їхні бажання. Подібне навіювання спрямоване на придушення критичних почуттів і розумових здібностей людини. Вищим законом для члена релігійної громади є слово наставника як богообранця і неповторного спасителя.

Лідери нетрадиційних культів прагнуть домогтися повного впливу на віруючих. Вони різними способами ізолюють членів громади від впливу навколишнього світу, відвертають їх від світських моральних цінностей і звичок, паралізують волю і самосвідомість.

Поставлене завдання досягається за допомогою насиченої програми різних групових заходів, що містить спільні молитви і співбесіди, релігійні семінари, багаторазове виконання одних і тих самих пісень, вивчення текстів “священних книг”, прослуховування записів уроків лідера про принципи віровчення, лекції на релігійні теми, спільні трапези. Крім того, обов’язком кожного віруючого є збирання пожертвувань і милостині на вулицях, розповсюдження релігійної літератури.

Розпорядок дня планується так, щоб кожна хвилина життя віруючого була заповнена, щоб він не залишався на самоті з власними роздумами. Виснажують нервову систему людини постійне недосипання, нічні зборища, систематичне недоїдання.

Керівники релігійних громад намагаються контролювати навіть почуття і переживання віруючих, їх думки та інтереси. Вони безапеляційно втручаються в найінтимніші стосунки віруючих, регламентують почуття їх власних симпатій, право обирати друзів і супутників життя, особливо за межами релігійної громади. Жорсткі засоби впливу вживаються до тих, хто не досить лояльний або вагається у виборі релігійної віри. їх залякують, погрожують різними карами, чинять тиск на свідомість, нерідко вдаються до тілесних покарань, позбавляють нормального сну і харчування. Не випадково деякі дослідники нетрадиційних релігій зазначають їх антигуманний характер і називають тоталітарними культами.

Основні напрями нетрадиційних релігій. Нетрадиційні релігії досить різноманітні, кількість їх назв перевищує тисячу. Поміж розмаїття нетрадиційних культів умовно можна виділити п’ять основних груп:

I. Неоорієнталістські (тобто східні) культи – модернізація різних варіантів індуїзму та буддизму. До них належать “Товариство Свідомості Кришни”, “Тихоокеанський дзенбуддійський центр”, “Місія Божественного світла”, “Міжнародна комуна саньясинів”, “Трансцендентальна медитація” тощо. Основним є містичний шлях звільнення, тобто пробудження в людини іманентного божественного начала. Для злиття з божественною природою віруючий використовує різні способи медитації.

II. Неохристиянські об’єднання – синкретизм християнської ідеології з елементами східних релігій. Це “Церква Уніфікації”,

“Діти Бога”, “Церква Тіла Христова” та ін. У них релігійний лідер вважається посланцем Бога, який покликаний довести до людей нову звістку про спасіння, нові моральні настанови.

III. Сайєнтологічний напрям утворюють “Церква сайєнтології”, “Космічні релігії”, наприклад “Товариство Астаріус”, які проповідують зв’язок Землі і вищих космічних сил, “космічного розуму”. Для цих культів характерний містицизм, вважається, що фізичні прилади здатні реєструвати біологічну природу начебто надприродних сил, їх таємний вплив на людину.

IV. Нова магія, спіритизм – нові магічні вчення та інститути, що об’єднують погляди, практику східних і західних, давніх і

сучасних традицій, а також “спонтанну творчість” нових чаклунів і ворожбитів. До них належать також різні спіритичні секти – рухи, що практикують спілкування з душами померлих.

V. “Сатанинські” групи –звеличують зло і насилля, проповідують спілкування з містичними джерелами зла – демонами, сатаною та ін. Серед них найвідоміша “Церква сатани”, що проголосила себе антиподом християнства. Сатанізм бере свій початок з Стародавнього Ірану, його основні принципи викладені у “Синій книзі”.

Класифікація нетрадиційних релігій є дещо умовною, оскільки між різними течіями відсутнє чітке розмежування. Наприклад, “Трансцендентальну медитацію” і “Товариство Свідомості Кришни” можна віднести до сайєнтологічних культів. Водночас “Церква сайєнтології” Хаббарда запозичила деякі ідеї з буддизму, зокрема вчення про нірвану. Неохристиянські культи широко використовують медитацію і магію, запозичену із східних релігій. В той самий час неоорієнталістські релігії свій понятійний апарат запозичили у християнства і світських західних філософських шкіл. У цілому, нетрадиційні релігії – це еклектичні культи, на перший план яких висувається емоційно-психологічна сторона.

Найпоширенішими поміж них є “Міжнародне товариство Кришни”, “Міжнародна комуна саньянсинів”, “Церква об’єднання” Муна, різні товариства чи рухи трансцендентальної медитації, місії божественного світла та ін.

http://www.readbookz.com/book/164/4819.html
§2. Віровчення і культ основних течій нетрадиційних релігій.Товариство свідомості Кришни.

“Міжнародне Товариство свідомості Кришни”, або релігійна організація вайшнавів, найпоширеніше серед нетрадиційних сучасних релігій. Воно було створене в 1966 р. у Нью-Йорку індійським проповідником Абхай Чаран Де (1896–1977 рр.), який прийняв ритуальне ім’я Бхак-тиведанта Свамі Прабхупада. Своє вчення він виклав у книзі “Бхагават Гіта як вона є”, “Шрімад Бгагаватан” та інших працях.

Завдяки активній місіонерській діяльності засновника Товариства свідомості Кришни і його послідовників “нове” релігійне вчення швидко поширилось у різних країнах світу. Діяльність Товариства свідомості Кришни на території колишнього СРСР розпочалася в 1971 р. її започаткував сам Свамі Прабхупада. В Україні дозвіл на діяльність громад кришнаїтів офіційно було дано в 1990 р. Всеукраїнський центр громад Свідомості Кришни зареєстровано в 1995 р. Нині діє близько 50 громад Міжнародного Товариства свідомості Кришни в різних областях України.

Віровчення кришнаїтів генетично пов ‘язане з індуїзмом. Всіляко наголошується, що джерела кришнаїзму беруть початок з ведичної культури, тобто з часів творення, коли Верховний Бог Кришна вклав ведичне знання в серце Брахми як першої живої істоти у Всесвіті. В свою чергу, Брахма передав знання своєму синові і учневі Нарада Мунчі, який був учителем Шріли В’ясадеви – автора Вед. У нашу епоху ця традиція дійшла до Бхактиведанта Свамі Прабхупади, який подав вчення на зрозумілій для сучасної людини мові з урахуванням традицій європейської культури. Отже, кришнаїзм є не що інше, як сучасна достовірна інтерпретація ведичного вчення.

Віровчення кришнаїтів грунтується на принципі монотеїстичного пантеїзму, відповідно до якого існуючі божества є формами прояву одного Абсолютного Бога – Кришни. Згідно з вченням Прабхупади Кришна виступає в трьох іпостасях: Бхагаван, Брахман, Параматма. Кожне з цих божеств втілює ті чи інші риси Абсолютного Бога. Бхагаван – втілює найвищі якості Верховного Бога як особи, зокрема такі, як могутність, силу, красу, славу тощо. Брахман – це неперсоніфікований аспект Абсолютного Бога, що випромінює трансцендентальне тіло божественної Особи, всюдипроникаючу абсолютну істину, незбагненну, безлику силу. Параматма є виразником Верховної Душі, яка, поряд з індивідуальною душею (джіва), перебуває в серці кожної живої істоти. Абсолютний Бог вічний, має безліч форм прояву. Він володіє сильною енергією, що має два рівні: вищий і нижчий. Вищий рівень енергії – це духовний, нижчий – це матеріальний, що творить світ і все живе. У відповідності з безмежністю дій Верховний Бог має безліч імен. Головне ім’я Бога – Крщина (Всепривабливий). Він здатний перевтілюватися безліч разів. Його нерідко зображають як гарного хлопця з темною шкірою. Інші божества уявляються як аватари (втілення) Кришни або напівбоги. Ісус Христос, згідно з віровченням кришнаїтів – це повноважний представник Кришни, син і світло Кришни як Бога-особи. Кришна проживає в трансцендентальному світі, його резиденція знаходиться на планеті Кришналока, де він насолоджується різними іграми і прикрасами (лілами). Водночас, завдяки своїй енергії, він перебуває в кожній точці Всесвіту.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   27

Схожі:

Релігієзнавство iconКонтрольна робота з дісципліни "релігієзнавство" на тему " церковне християнство"
Релігієзнавство як наука стр
Релігієзнавство iconМетодичні рекомендації з курсу «Релігієзнавство» для студентів заочної форми навчання
Методичні рекомендації з курсу «Релігієзнавство» (для студентів заочної форми навчання) /Укладачі: Бондаренко О. В., Бондаревич І....
Релігієзнавство iconРелігієзнавство

Релігієзнавство icon1 розділ предмет, структура І методологія курсу "релігієзнавство"
Соціальні, гносеологічні, онтологічні та психологічні чинники релігії
Релігієзнавство iconКнига дорогоцінних скарбів
Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання...
Релігієзнавство iconРеферат з дисципліни «Релігієзнавство»
Великий (бл. 285-337) стверджував панування християнства в Римській імперії. З цією метою йому довелось послідовно обмежувати вплив...
Релігієзнавство iconЛекція з навчальної дисципліни " релігієзнавство" тема № сучасні релігії світу. Релігійні течії та конфесії в україні
Навчальні: сформувати уявлення щодо національних, світових та нетрадиційних релігій сучасності. Надати знання про сучасну релігійну...
Релігієзнавство iconВ. Г. Короленка затверджую голова приймальної комісії М.І. Степаненко 27 березня 2017 р. Програма
Програма додаткового вступного випробовування з історії філософії для вступників на другий (магістерський) рівень вищої освіти зі...
Релігієзнавство iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Релігієзнавство iconМетодичні вказівки з латинської мови для студентів філософського факультету
Методичні вказівки з латинської мови для студентів філософського факультету cпеціальностей «філософія» та «релігієзнавство» / Укл.:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка