Релігієзнавство



Сторінка19/27
Дата конвертації13.04.2017
Розмір4.81 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   27


Відносна легкість проникнення в Україну і сприйняття неорелігій пояснюються, зокрема, специфікою вітчизняного менталітету, який через географічне розташування України – її граничний стан між сходом і заходом, півднем і північчю – був відкритий різноманітним впливам. Це сформувало у нашого народу особливий плюралізм світогляду, терпиме ставлення до інакомислення.

Загальна ідея нетрадиційних рухів – поєднання сходу та заходу через об’єднання всіх релігій – отримала в Україні підтримку в настроях і бажаннях здолати розмежованість християнства на три православні церкви, греко-католиків, католиків, множину напрямів протестантського руху. За умов міжконфесійних конфліктів синкретизм та універсальність неорелігій стають певною мірою привабливим чинником для віруючих інших конфесій.

Як цілком позанаціональні релігійні неорухи, крім неоязич-ництва, значного поширення набули поміж українців, росіян та інших національностей у східних і південних районах України, де міститься найбільша кількість громад та їхніх членів, серед яких відсутні чи значно послаблені християнські та національні традиції.

Крім етнічної специфіки, склад неосект в Україні має деякі інші особливості. Якщо в інших країнах приплив до неорелігій відбувався за рахунок віруючих, які йшли по шляху переосмислення офіційних церковних доктрин і релігійного культу, їх раціоналізації чи розмивання системи догматичних релігійних норм, то в нашій країні в неорелі-гійні рухи об єднувалися переважно невіруючі, тобто ті, хто не був обтяжений релігійною традицією, не мав до цього попереднього містичного досвіду. Тому послідовники неорелігій в Україні у своїй вірі не так глибоко переконані, як, скажімо, їхні західні одновірці.

До цього можна додати, що коли на Заході неомістицизм мав вплив на широкі верстви населення, внаслідок чого соціальний склад неосект був неоднорідний, то в Україні коло посвячених виявляється вкрай обмеженим. Це передусім художня і технічна інтелігенція, в тому числі вчителі, науковці природничих галузей, спортсмени тощо. У них, як правило, низький рівень гуманітарної освіти і багато амбіцій. Оскільки духовний голод не задовольнявся здобутими офіційно знаннями, вони орієнтувалися на езотерику (таємне вчення), яка без високого загальнокультурного рівня сама собою мовчазна. Завдяки духовним потребам цих людей, які постійно ставили перед собою питання про сутність буття (особистого, етнічного, вселюдського), про життя і смерть, про добро і зло, прагнули до самовизначення та самовдосконалення, вони приходять до такого досвіду трансформації, який практикують філософія чи релігія.

Основною формою організації неомістицизму в Україні залишається громада, гурток. Українські організації ще віддалені від створення одновірцями виробничих одиниць у галузі промисловості, торгівлі чи сільського господарства, хоча такі корпоративні (вузькогрупові, відокремлені) об’єднання дуже привабливі. Поки що вони є формою духовного спілкування.

Нетрадиційні рухи в Україні мають також свої особливості в культурі, в організації, у відносинах з державою та громадськістю. Багато з них перебувають у стані формування. Тому незавершеність процесу передбачає його постійне вивчення.

Аналіз причин появи неорелігій в Україні, особливостей їх поширення, характеристика сучасного стану нетрадиційної релігійності дає змогу визначити перспективи розвитку різних течій, врахувавши як їх позитивні,’так і негативні моменти.

http://www.readbookz.com/book/164/4821.html

РОЗДІЛ ХІІ. ВІЛЬНОДУМСТВО В ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ.
§1. Основні історичні етапи розвитку вільнодумства. Походження вільнодумства: гносеологічні джерела та соціальні потреби.

Вільнодумство як науково обгрунтоване сприйняття реального світу в його реальності – сталий та неодмінний елемент духовного життя будь-якого суспільства на всіх етапах його розвитку. Елементи наукового світогляду завжди притаманні культурі суспільства, становлять її найбільш реалістичну частину. Наукове вільнодумство впродовж історії пройшло через складну і тривалу еволюцію. Воно змінювалось разом із зміною соціально-економічних відносин у суспільстві, з розвитком наукового знання, накопиченням людством практичного досвіду. Але його незмінною рисою завжди залишалися несприйняття будь-яких догм і метафізичних постулатів, зокрема релігійного змісту, прагнення наукового пояснення всіх природних і суспільних явищ, матеріалістичний погляд на природу і суспільство.

Існують дві групи основоположних причин, що зумовили виникнення і постійне існування вільнодумства. Це причини гносеологічного та соціального характеру.

Гносеологічні джерела та витоки вільнодумства.

I. Наївний реалізм – це сприйняття, розуміння і тлумачення світу таким, яким цей світ постає в наших почуттях; яким ми відчуваємо його на дотик, на смак, бачимо, чуємо – сприймаємо на психофізичному рівні. Оскільки людина через свої органи чуття не сприймає надприродне, то наївний реалізм являє нам світ без богів, дияволів, духів. Наївний реалізм є джерелом первісного, стихійного матеріалізму. Цей же наївний реалізм, сенсуалізм

(лат. “сенсис” – почуваю), є джерелом первісного наївного та стихійного атеїзму.

Хоча вже доведено певну обмеженість і ступінь надійності наївного реалізму, його роль у сприйнятті, розумінні й тлумаченні світу донині дуже значна. Органи почуттів, звичайно, найближчі людині, найбільш звичні їй. Наприклад, ще з часів Коперника люди достовірно знають, що стосовно Землі Сонце стоїть на місці, хоча наївний реалізм свідчить, що Земля нерухома, а Сонце рухоме, воно сходить і заходить. Ми досі поступаємося наївному реалізму і в астрономічних календарях позначаємо “схід”, “захід” Сонця.

Наївний реалізм і в добу науково-технічного прогресу продовжує живити наукове сприйняття світу, яке заперечує богів, дияволів, духів. Ми зовсім не відходимо від істини, коли висловлюємо судження, що нічого надприродного не існує, оскільки ми його не бачимо, не чуємо.

II. Здоровий глузд – більш високе сприйняття дійсності, з елементами аналітичного й раціонального. Навіть коли наукова критика релігії сягає високого рівня теоретичного мислення, спирається на досягнення найновіших наукових відкриттів, вона не може абстрагуватися від здорового глузду. Незвичайне і незвичне в науці та практиці стає зрозумілим і прийнятним для людей, коли воно осягається в межах здорового глузду.

Отже, здоровий глузд – це постійний супутник людського життя, що споконвічно є живильним середовищем вільнодумства: протягом століть він показує суперечність релігійних вірувань перед судом допитливого розуму. Вагома частка і сучасної наукової критики релігії – це критика релігії з позицій здорового глузду. Здоровий глузд – гносеологічне джерело та союзник вільнодумства.

ІІІ. Наукове пізнання дійсності – розкриває дійсний зміст релігійного світогляду, витісняє надприродне з усіх сфер пізнання. Перед науковими доказами звужується сфера впливу релігії, можливості її задовільних відповідей на актуальні питання буття. Інтелектуальну силу наукових стверджень використовує вільнодумство, спирається на них, органічно вміщуючи їх у коло своїх тверджень. Сам висхідний процес розвитку науки збагачує, урізноманітнює потенціал доказовості та сферу поширення вільнодумства.

Соціальні джерела та витоки вільнодумства.

I. Подолання старого, віджитого, консервативного. Суспільству органічно притаманний соціальний прогрес, який, безумовно, не може стояти на місці, тому безперервно розвивається. Застій або регрес – це врешті-решт загибель суспільства, як і будь-якого живого організму. Розвиток по висхідній лінії є неодмінною умовою та нагальною потребою суспільства. Здійснення ж соціального прогресу вимагає реалізації певних вимог,

у межах яких формується необхідність функціонування вільнодумства.

В історії соціально неоднорідних суспільств релігія виступала ідеологічним виправданням, моральною санкцією застійного, звичного порядку речей, який став анахронізмом, перепоною для розвитку нового. Усунути цю перепону, відкрити шлях новому, прогресивному неможливо без девальвації релігійної апологетики. Ці функції знецінювання в суспільній свідомості релігійних санкцій і брало на себе вільнодумство. Отже, якщо існує об’єктивна потреба в руйнуванні освяченого релігією старого, наявна й об’єктивна потреба в існуванні вільнодумства.

II. Адекватне пізнання навколишньої дійсності. Без такого пізнання не може бути і реальних, відповідних назрілим умовам змін у суспільстві. Релігійне ж відображення суспільного буття не адекватно відображає дійсність, а в соціальному плані до того ж на користь панівним верствам. Вільнодумство як одна із соціальних функцій об’єктивно покликане до критичного аналізу релігійних інтерпретацій соціальних проблем.

III. Утвердження нового, прогресивного в суспільстві. Одним із критеріїв соціального прогресу є інтенсивність утвердження в суспільстві нового, передового. У світоглядному плані це нове для соціального прогресу пов’язане і з вільнодумством. Іншими словами, своїм світоглядом відкриває простір розвитку нового, захищає його, є істотним елементом новизни. Отже, вільнодумство виступає і як потреба соціального прогресу, і як його складова частина.
Закономірності розвитку вільнодумства

У процесі свого розвитку вільнодумство пройшло складний історичний шлях. Головною метою його завжди залишалась боротьба з мракобіссям, догматизмом, метафізикою. Головним опонентом вільнодумства завжди була релігія, головним гонителем – офіційна церква і пов’язана з нею державна влада. Вивчення історії становлення вільнодумства дає змогу виявити найбільш загальні та суттєві його закономірності. Вони простежуються як у гносеологічному, так і в соціальному аспектах.

У гносеологічному аспекті вільнодумство в історії людства розвивалося в усі часи і серед усіх народів у певній системі взаємозв’язків, а саме:

I. Як єдиний і цілісний світогляд. У цьому відношенні вільнодумство протилежне релігії, прогресуючий світогляд якої завжди був замкнений будь-якою конфесією. Кожна окрема релігія автономна, відокремлює себе від інших релігій. Вільнодумство ж розвивається історично, в будь-які часи і в різних народів зазнавало впливу історичних обставин й особливостей національних культур. Проте від цього воно ніколи не ставало специфічно

німецьким, китайським чи російським, подібно до того, як закон всесвітнього тяжіння не став англійським від того, що його відкрив англієць Ньютон.

Вільнодумство розвивалося за законами науки. Досягнення і відкриття у різні часи і в різних широтах збагачують одну й ту саму науку, одне й те саме вільнодумство. Таким чином, досягнення вільнодумства в Стародавньому Китаї, Стародавньому Єгипті, Стародавній Греції, Франції, Росії, Україні збагачують одне й те саме вільнодумство, сприймаються вільнодумством.

II. В органічному зв ‘язку з розвитком науки. В окремі ж періоди розвиток науки був за своїм змістом прямим і безпосереднім розвитком вільнодумства. Згадаємо хоча б відкриття М. Коперника, Г. Галілея, Ч. Дарвіна, які у свій час відверто і слушно були визнані вченнями, що суперечать теологічному розумінню світу.

III. Теоретичні основи вільнодумства як типу світогляду розробляються в межах філософських шкіл, а якщо поза ними, – то завжди лише філософськи. В конкретних історичних умовах світоглядні проблеми вільнодумства можуть розроблятись як у школах матеріалізму, так і в школах ідеалізму.

Наприклад, можна згадати хоча б плідний розвиток світогляд них проблем філософами-ідеалістами Д. Юмом, І. Кантом, Г. Гегелем та ін.

Розвиток вільнодумства став можливим і в матеріалізмі, і в ідеалізмі тому, що релігія і філософія – це окремі і певною мірою альтернативні форми суспільної свідомості. Релігія закликає до непохитної віри, філософія прагне доказів, апелює до розуму. Характерною рисою вільнодумства, що склалося на основі матеріалістичної філософії, є повне заперечення релігії. Матеріалізм за своїм змістом, типом світогляду, методологією розуміння і тлумачення світу збігається, а нерідко й ототожнюється з вільнодумством.

У соціальному аспекті розвиток вільнодумства має такі закономірності:

I. Органічний зв’язок вільнодумства з інтересами прогресивних верств суспільства. Для прогресивних суспільних сил вільнодумство, критика релігії були могутньою зброєю в боротьбі за торжество прогресу, проти відживаючих суспільних порядків, інституцій і традицій. Через це вільнодумство завжди було об’єктом критики з боку суспільних сил, що сходять з історичної арени.

Наприклад, коли молодий клас буржуазії, як історично прогресивний, ішов на завоювання політичної влади, на повалення феодального ладу, в його ідейному арсеналі було і вільнодумство. Згадаємо блискучу плеяду французьких філософів XVIII ст. – П. Гольбаха, Д. Дідро, Ж. Ламетрі, Ж. Д’Аламбера, Ж. Нежона та інших, ідейні погляди яких виражали докорінні інтереси буржуазії, її історичне покликання. Конституюючись у панівний клас, наростивши свою економічну міць, буржуазія згодом ужила заходів щодо нейтралізації вільнодумства, послаблення його впливу в суспільному житті.

II. Неухильне збагачення змісту й зростання соціокультурної ролі вільнодумства у ході соціального та культурного прогресу. Виникнувши на початку історії і потім склавшись в опозиційну щодо релігії течію, вільнодумство відіграло значну роль у долях людства.

Соціально-історична значущість вільнодумства простежується в багатьох аспектах. Головні з них такі:

І. Вільнодумство – перший, а згодом основний і постійний евристичний принцип наукового пізнання.

У науці існує кілька принципів, які, хоча і не доведені вичерпно, приймаються за абсолютну істину і виявляються ефективним засобом у процесі наукових досліджень. Такі принципи мають назву евристичних (від грец. “еврика” – знайшов, “відомий вигук Архімеда після відкриття ним закону дії рідини на занурене в неї тіло”). Евристичними принципами є, наприклад, постулати Евкліда, закон збереження, так зване “лезо Окка-ма”, тощо.

Вільнодумство збагатило науку головним її принципом, а саме недопущенням існування надприродного у явищі, яке вивчається. Завдання науки – пояснити світ, усе існуюче в ньому природними причинами. І розвиток науки – це по суті некерований ланцюг доказів евристичного принципу, згідно з яким у певному вивченому наукою явищі немає нічого надприродного. Лише виходячи із висловленого вільнодумством переконання про неіснування богів, дияволів, духів, наука в змозі прийти до дійсно наукових результатів.

II. Вільнодумство – наслідок наукового подвигу і геніального здогаду. Ще на світанку людської культури, а потім і в епоху неподільного панування релігії в духовній культурі суспільства вільнодумці вели полеміку з теологами, говорили про відсутність богів, дияволів, духів, заперечували чудеса, стверджуючи, що все у світі відбувається за законами природи.

Для подібних тверджень вільнодумці того часу мали досить вузьку базу доказових підстав. Зробити правильні наукові висновки за обмеженою кількістю і якістю достовірних даних можна було лише в результаті наукових передбачень, часто – геніальних здогадів. Вільнодумці випереджали розвиток науки на багато століть, їх твердження стали неспростовними науковими фактами лише внаслідок майбутніх відкриттів.

ІІІ. Вільнодумство – прояв чесності і громадської мужності. Впродовж століть вільнодумство як переконання вимагало від його носіїв прояву високих людських якостей, у тому числі стійкості й чесності. Вільнодумці чесно говорили про світ те, що бачили в ньому, що в ньому справді існує. У період панування релігійного світогляду в суспільній свідомості для відкритої заяви своїх поглядів від вільнодумців вимагалася ще й неабияка особиста мужність. Сократ, Гіпатія, Уріель Акоста, Джордано Бруно і багато інших поплатилися життям за публічне виявлення переконань, що йшли всупереч з релігійним ученням.

http://www.readbookz.com/book/164/4823.html
§2. Історичні форми вільнодумства.

Вільнодумство формувалося впродовж століть, розроблялося різноманітними філософськими школами, а також представниками політичної, художньої і наукової думки. Внаслідок цього склалися різні типи та форми вільнодумства. Існує вільнодумство, непримиренне до релігії та помірковане щодо неї; послідовне й непослідовне; відкрите і приховане; матеріалістичне та ідеалістичне; стихійне і наукове тощо.

Відкритим філософським вільнодумством було вчення давньогрецького філософа Епікура, римського філософа Лукреція Кара, китайського філософа Ван Чуна, російських й українських революційних демократів – В. Г. Бєлінського, О. І. Герцена, М. О. Добролюбова, М. Г. Чернишевського, Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, Лесі Українки, П. А. Грабовського та ін.

До не до кінця послідовних, а інколи до прихованих форм вільнодумства можна віднести такі системи світоглядних концепцій.

Скептицизм – недовіра до істинності релігійних тверджень, сумніві у них.

Агностицизм – визнання неможливості знати без сумніву, є Бог чи немає.

Деїзм – учення, яке визначає Бога за начало світу, визнає його законодавцем природи, але заперечує його втручання в існуючий світ і тому позбавляє сенсу молитви, богослужіння, релігійний культ взагалі, сподівання на Бога.

Пантеїзм – система уявлень, за якою Бог розчиняється у природі, ототожнюється з природою, що позбавляє його особистості, свідомості.

Природничо-науковий атеїзм сформувався наприкінці минулого століття. Його зміст зумовили фундаментальні відкриття у природознавстві, зокрема поява нових космологічних теорій, вчення про вищу нервову систему, відкриття атому, клітини, проникнення людини в космос. Світоглядна інтерпретація відкриттів у природознавстві не збігається з релігією, а іноді докорінно суперечить релігійним догмам.

За рівнем історичного розвитку в спеціальній літературі розрізняють стихійний (буденний) і науковий (теоретичний) етапи розвитку вільнодумства. Це два суттєво різних рівні одного й того самого вчення.

Стихійне вільнодумство. Характерною особливістю стихійного вільнодумства є непослідовний критичний аналіз релігії, вузька наукова і соціальна база. Вагомий його внесок у духовний процес цивілізації полягає у тому, що завдяки йому:

а) були закладені основи вільнодумства як світогляду, проголошені принципи, що характеризують і сучасне вільнодумство;

б) вперше було піддано критичному аналізові релігійний світогляд;

в) було піддано критиці елементи релігійного світогляду –ідеї Бога, потойбічного життя, догмати Біблії, що сприяло збагаченню ідейного підмурка вільнодумства в цілому.

Ці досягнення й досі залишаються складниками ідейного змісту вільнодумства як наукового світогляду.

Водночас стихійне вільнодумство позначено обмеженістю поглядів і розумінь.

I. У соціальному плані воно здебільшого мало замкнений, елітарний характер, не апелювало до мас. Непослідовність виражалась і в переконанні носіїв стихійного вільнодумства в тому, що трудящим масам життєво необхідна релігія. Показовим у цьому відношенні були численні

висловлювання Вольтера: “Я в Бога не вірую, тому що він не існує. Але я не скажу цього ні своїм селянам, ні своїй дружині.

Тому що коли і селяни не будуть вірувати в Бога, то вони будуть красти мою пшеницю, а дружина наставлятиме мені роги”; “Якщо

Бога і не було б, то все одно його слід було б вигадати”, – вважав мислитель.

II. У гносеологічному науково-теоретичному плані стихійне вільнодумство обмежене в можливостях. Воно не змогло вирішити ряд кардинальних проблем. Наприклад, якщо Бога немає, то чому люди повірили в його існування?

III. Стихійне вільнодумство, розвиваючись у межах різних філософських шкіл, зазнавало їхнього впливу. Відповідно недоліки філософських шкіл впливали на стихійне вільнодумство.

IV. Стихійне вільнодумство не мало змоги спертися на міцний фундамент природничо-наукових даних, оскільки наука перебувала лише на початковій стадії розвитку, ще не нагромадила достатньо емпіричних фактів,практичних доказів.

Наукове вільнодумство. Виникло і сформувалося на основі розвитку філософської думки і наукових відкриттів. Воно не відкинуло досягнень попереднього етапу, а творчо сприйняло їх, переосмислило, розвинуло далі. Зміст наукового вільнодумства становлять: ідеї різних філософських шкіл; результати наукових розробок, досліджень й узагальнень в поглядах на природу, суспільство і людину.

Загалом вільнодумство, як і наука в цілому, пов’язане з прогресивними ідеями епохи, відбиває інтереси прогресивних сил суспільства.

http://www.readbookz.com/book/164/4824.html

РОЗДІЛ XIII. УЯВЛЕННЯ ПРО РЕЛІГІЮ В ІСТОРИЧНИХ ФОРМАХ ВІЛЬНОДУМСТВА
§1. Культурно – історичний зміст вільнодумства.

Вільнодумство – одна з ідейних філософських течій, що характеризується критичним ставленням до релігії і церкви в умовах прогресуючої секуляризації. Воно виникло як закономірне явище в історії суспільства, його культури, тісно пов’язане з прогресом людства, тобто з розвитком людських відносин, духовним розвоєм особи, збагаченням її знаннями, глибшим проникненням у таємниці довколишнього світу, необхідністю його творчого осмислення і перетворення. Зародження та розвиток вільнодумства, зумовлені реальними потребами розвитку людства, відображають таку сторону відношення людей до навколишньої дійсності, як прагнення панування над стихійними силами природи й суспільства. Ставлення людини до природи і суспільства виражається у відносному характері здобутих про навколишній світ знань, що зумовлене відносною недосконалістю способу виробництва матеріальних благ. Історія свідчить, що розвиток наукового знання має складний і суперечливий характер. Знання торують собі шлях у боротьбі з незнанням, різними хибними уявленнями про довколишній світ, у тому числі й релігійними. Ця боротьба в різні епохи мала свої особливості. Перші уявлення людини про природу нерідко були надто поверховими, наївними, багато в чому помилковими. Вони стосувалися головним чином окремих явищ і речей природи. За таких умов релігія претендувала на роль узагальнюючої теорії пояснення навколишнього світу. Вона вміло використовувала відносну обмеженість наукового пізнання для доведення божественного характеру всіх явищ природи та суспільства, перекрученого пояснення очевидних явищ дійсності. Так, зриме добове обертання світил на небосхилі було використане для доведення ідеї антропоцентризму; стихійні лиха, війни і масові епідемії пояснювались як кара Господня за вчинені людьми гріхи. Внаслідок цього релігійний світогляд панував у стародавньому світі і в епоху середньовіччя. Досить поширений він і нині.

Водночас перші успіхи наукового знання окриляли мислителів, озброювали їх проти містичного поклоніння надприродним силам і страху перед ними. Яскравим вираженням цього є крилата фраза Архімеда: “Дайте мені точку опори, і я зрушу Землю”, що стала виявом прагнення людини до ґрунтовного та необмеженого пізнання закономірностей розвитку природи й суспільства. Суспільна практика, перемоги, хоч і незначні, в освоєнні довколишнього світу формують у людини наївно-реалістичні погляди на природу і суспільство. Будь-якій особі – незалежно від того, релігійна вона чи ні, – властиве відносно правильне відображення об’єктивної дійсності. Без цього неможливі ні праця, ні життя людей.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   27

Схожі:

Релігієзнавство iconКонтрольна робота з дісципліни "релігієзнавство" на тему " церковне християнство"
Релігієзнавство як наука стр
Релігієзнавство iconМетодичні рекомендації з курсу «Релігієзнавство» для студентів заочної форми навчання
Методичні рекомендації з курсу «Релігієзнавство» (для студентів заочної форми навчання) /Укладачі: Бондаренко О. В., Бондаревич І....
Релігієзнавство iconРелігієзнавство

Релігієзнавство icon1 розділ предмет, структура І методологія курсу "релігієзнавство"
Соціальні, гносеологічні, онтологічні та психологічні чинники релігії
Релігієзнавство iconКнига дорогоцінних скарбів
Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання...
Релігієзнавство iconРеферат з дисципліни «Релігієзнавство»
Великий (бл. 285-337) стверджував панування християнства в Римській імперії. З цією метою йому довелось послідовно обмежувати вплив...
Релігієзнавство iconЛекція з навчальної дисципліни " релігієзнавство" тема № сучасні релігії світу. Релігійні течії та конфесії в україні
Навчальні: сформувати уявлення щодо національних, світових та нетрадиційних релігій сучасності. Надати знання про сучасну релігійну...
Релігієзнавство iconВ. Г. Короленка затверджую голова приймальної комісії М.І. Степаненко 27 березня 2017 р. Програма
Програма додаткового вступного випробовування з історії філософії для вступників на другий (магістерський) рівень вищої освіти зі...
Релігієзнавство iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Релігієзнавство iconМетодичні вказівки з латинської мови для студентів філософського факультету
Методичні вказівки з латинської мови для студентів філософського факультету cпеціальностей «філософія» та «релігієзнавство» / Укл.:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка