Релігієзнавство



Сторінка23/27
Дата конвертації13.04.2017
Розмір4.81 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27


Незважаючи на глибокий науковий аналіз релігії, Л. Фейербах не зумів, з’ясувати її соціальних витоків. Цьому заважав антропологічний характер його матеріалізму. Філософ розглядав людину як біологічну істоту, а релігію – як історичне явище. Він вважав, що людина не може обійтися без релігії і висунув ідею створення нової релігії, яка б мала земний характер, грунтувалася на принципі “Я” і “Ти”, тобто на принципі загальнолюдської любові. В цьому полягає обмеженість поглядів Фейербаха на релігію. Глибоко гуманістичний атеїзм філософа справив величезний вплив на його сучасників, ставши одним із джерел розвитку марксистського та сучасного буржуазного атеїзму.

Вільнодумство революційної демократії – це важливий крок у розвитку вільнодумства в XIX ст.

Яскраве атеїстичне забарвлення мали філософські погляди українських і російських революціонерів-демократів, зокрема В. Г. Бєлінського (1811–1848), О. І. Герцена (1812–1870), М. Г. Чернишевського (1828–1889), Т. Г. Шевченка (1814– 1861), /. Я. Франка (1856–1916), Лесі Українки (1871– 1913) та інших. Атеїстичні погляди зазначених мислителів формувалися в епоху підготовки буржуазно-демократичної революції в Росії.

Революціонери-демократи розробляли філософсько-теоретичні основи критики релігії, пропагували природничо-наукові уявлення про навколишній світ, викривали соціальну роль церкви як опори самодержавства, критику релігії пов’язували з революційно-демократичним рухом селянства. їхні матеріалістичні погляди, пропаганда ідей наукового соціалізму справили великий вплив на розвиток визвольного руху та духовного життя в Росії.

Критику релігії революціонери-демократи пов’язували з досягненнями науки і науково-технічним прогресом. Наприклад,

О. І. Герцен, спираючись на закон збереження і перетворення енергії, відкидав релігійне уявлення про кінець світу, висміював богословські домисли про теплову смерть Всесвіту.

Ідейну боротьбу з релігією революціонери-демократи пов’язували з боротьбою проти будь-яких форм соціального гноблення. Так, М. О. Добролюбов, О. І. Герцен і М. Г. Чернишевський підкреслювали, що в умовах царату не можна дати освіту і свободу народу, оскільки ні держава, ні церква не зацікавлені в цьому. Добролюбов, наприклад, вважав, що прилучити народ до освіти і культури можна лише за умови знищення самодержавства. Звільнення народу від духовного гніту революційні демократи пов’язували з успіхами селянської революції.

Революційні демократи більш чітко визначили соціальну роль релігії. Герцен, наприклад, називав релігію дурманом. Чернишевський доводив, що богословська проповідь аскетизму і смирення служить інтересам гнобителів. “Мета проповіді про аскетизм, – писав філософ, – привчити нещасних і голодних до думки, що вони вічно повинні бути голодними і радіти з того, що така їхня доля”. Релігію він розглядав як ідейну опору гнобителів. Т. Г. Шевченко писав, що церква зображує земні діла як втілення мудрості і справедливості творця. Однак про яку справедливість може йти мова, коли одні “сотворіння божі – мов кабани годовані”, а з інших “латану свитину з шкурою знімають”. Поет не лише заперечує мудрість і справедливість творця, а й відверто та категорично стверджує, що “немає господа на небі! Немає!”.

У поясненні причин походження релігії революційні демократи стояли ближче до марксизму, ніж попередні представники вільнодумства. Наприклад, О. І. Герцен і М. Г. Чернишевський причини релігійності селян вбачали в їх пригнобленості та забитості. В. Г. Бєлінський називав православ’я опорою неуцтва. У відомому “листі до Гоголя” він писав, що бачить порятунок Росії не в містицизмі, не в аскетизмі, “...а в успіхах цивілізації, освіти, гуманності. їй потрібні не проповіді, не молитви, а пробудження в народі почуття людської гідності...”

Вільнодумство революційної демократії, особливо молодшого покоління її представників, формувалося під безпосереднім впливом марксизму. Знайомство з діалектичним матеріалізмом дає змогу їм більш послідовно і безкомпромісно вести наукову критику релігії. Наприклад, І. Я. Франко здійснив глибокий історичний і природничо-науковий аналіз релігії, зробивши висновок, що наука несумісна з релігією. Наука та релігія, на думку письменника, – це “дві ворожі сили”, і чим сильніше розвивається наука, тим більше слабне, блідне релігія”. Він вказував на класовий характер релігії і пояснював релігійність соціальними умовами життя людей. “Коли всі люди на землі дійдуть до того, – зазначав І. Франко, – що будуть мати забезпечений матеріальний добробут, політичну волю, тоді віра, релігія зійде до нуля”.

Леся Українка закликала народ до боротьби проти соціального, національного та духовного рабства, яке освячується релігією. Вона твердила, що релігія гальмує розвиток науки та культури, а християнська мораль має антигуманний характер. Проповіді священиків про любов до ближнього і милосердя – це фальш. Найбільш моральною справою письменниця вважала боротьбу за свободу і щастя. Раб-неофіт, герой її поеми “У катакомбах”, відкидає рабську мораль християнства і заявляє: “А я піду за волю проти рабства. Я виступлю за правду проти вас”. Він покинув християнську громаду в катакомбах і пішов до табору рабів-повстанців.

Вільнодумство і атеїзм революційної демократії було нововведенням у розвитку наукової критики релігії. Воно мало міцну філософську основу, спиралося на більш досконале природничо-наукове обгрунтування, пов’язувалося з ідеями гуманізму, свободи та демократії, завданнями соціальної перебудови суспільства. В Україні, Росії та Білорусі вільнодумство у XIX ст. перетворилося на широкий рух передової інтелігенції, істотно вплинуло на розвиток культури народів.

Водночас вільнодумство революційних демократів було історично обмеженим, оскільки у поглядах на суспільство та осмисленні духовної культури революціонери-демократи дотримувались ідеалістичного світогляду. Це не давало змоги їм ґрунтовно розкрити соціальні витоки і функції релігії. Як революціонери, вони не могли однак визначити основних революційних сил суспільства, місця робітничого класу в історичному процесі, рушійну силу соціальних перетворень вбачали в селянській громаді. Тому в питаннях про звільнення свідомості людей від релігії революціонери-демократи перебували на просвітницьких позиціях.

http://www.readbookz.com/book/164/4829.html
§5. Сучасний атеїзм і його форми: марксистський та атеїзм західних філософських шкіл.

Наприкінці XIX – на початку XX ст. значно поширилися революційно-демократичні ідеї, які заволоділи умами різних верств населення земної кулі. Одним із наслідків цього є розвиток сучасного атеїзму в таких його різновидах, як марксистський, позитивістський та екзистенціалістський.

Марксистський атеїзм. Засвоївши все цінне, що було нагромаджене вільнодумством, подолав історичну та соціально-класову обмеженість попередніх учень. Релігія, згідно з марксизмом, розглядається як одна з форм суспільної свідомості, що відображає суспільне буття людей. Прийнявши тезу попереднього атеїзму про релігію як продукт фантазії людини, марксизм поглибив розуміння релігії на основі принципово нового підходу до осягнення сутності людини. Л. Фейербах розглядав людину абстрактно, як біологічну істоту і це не давало змоги йому ставити походження релігії в залежність від матеріального життя суспільства. Розуміння людської сутності як сукупності суспільних відносин дозволило марксизмові виявити та розкрити соціальну природу релігії. За марксизмом, релігія – це не вигадка окремої особи, а витвір людей, які вступають між собою у певні виробничі відносини і спілкування. Розкриваючи соціальну природу релігійного світогляду, К. Маркс зазначав, що людина – це не абстрактна, десь поза світом існуюча істота. Людина – це світ людини, держава, суспільство. Ця держава, суспільство породжують релігію. Релігія є загальною теорією цього світу, його енциклопедичним компендіумом, логікою в популярній формі... Встановивши залежність релігії від матеріальних умов життя людей, марксизм розкрив характер впливу самої релігії на суспільство та особу, соціальні умови, які породили і живлять релігію.

Вихідним принципом марксистського атеїзму є теза діалектичного матеріалізму, що боротьба протилежностей виступає як джерело саморуху матерії, що світ вічний і нескінченний в просторі і часі. Марксистський атеїзм заперечує ідею про першооснову світу в будь-яких формах її прояву, незалежно від того, є це абсолютна ідея, чи комплекс відчуттів, чи Бог.

У нових історичних умовах марксистський атеїзм був осмислений В. І. Леніним. Зокрема, він розкрив особливості фідеїзму, його спекуляції на складних гносеологічних проблемах, порушених революцією у природознавстві, показав зв’язок фідеїзму з новітніми течіями сучасної буржуазної філософії.

Ленін обгрунтував теоретичні засади політики правлячої партії та соціалістичної держави щодо релігії, церкви й віруючих. Ці теоретичні принципи порушувались у практиці комуністичного будівництва в колишньому СРСР, коли нерідко ігнорувалися права віруючих, руйнувалися церкви, піддавались репресіям священнослужителі та віруючі.

Західні філософські школи атеїзму. У західних країнах існують численні філософські школи, які критикують релігійну ідеологію і діяльність церкви в умовах бурхливого науково-технічного та суспільного прогресу, зростаючої секуляризації. З одного боку, сучасна критика релігії в буржуазному суспільстві зумовлена пошуком форм пристосування буржуазної ідеології, зокрема релігії, до умов зростання і поширення наукових знань, впровадження досягнень сучасної науки у виробництво. З іншого – вона виражає настрої дрібного та середнього класу, а також демократичної інтелігенції, які протестують проти засилля влади монополістичного капіталу, посилення експлуатації, що освячується релігією. Форми критики та заперечення релігії західними філософами різноманітні. Вони виражаються переважно у критиці християнства, викритті християнської моралі та пропаганді світської, в антиклерикалізмі, пропаганді раціоналізму, пантеїзму, деїзму, проявах скептицизму щодо релігії, бунтарського і нігілістичного її заперечення.

Послідовники сучасного західного атеїзму, дотримуючись традицій просвітницької і натуралістичної критики релігії, називають себе вільнодумцями, гуманістами, раціоналістами чи секуляризаторами.

У сучасному західному вільнодумстві виділяють два основні напрями.

Перший напрям – нігілістичний, анархістсько-бунтарський напрям заперечення релігії і церкви, що дістав назву екзистенціа-лістського атеїзму. Він бере свій початок у ніцшеанстві і переплітається з екзистенціалістською філософією. Критика релігії представниками цього напряму має більш богоборчий, емоційний характер, ніж теоретичний.

Другий напрям – агностичний, спирається на ідеї Канта і Юма, а також на неопозитивістську філософію. Критика релігії представниками цього напряму ведеться з позицій скептицизму. Він дістав назву позитивістського атеїзму.

Водночас у країнах Заходу, зокрема в Німеччині, Італії, Франції, Великій Британії, є марксистські філософські школи, що здійснюють критику релігії з діалектико-матеріалістичних позицій.

Отже, вільнодумство в західних країнах пов’язане з різними філософськими школами, проте воно більш зумовлене успіхами науки, зростанням секуляризації в сучасному світі, прогресом цивілізації.

Екзистенціалістський атеїзм. Спирається на філософський принцип, згідно з яким світ набуває значущості й структурності лише завдяки екзистенції, тобто існуванню особи. Вкинута у вир чужого їй буття, людина шукає в ньому свою сутність. Ці шукання викликають неспокій, жах, відчуття трагедії буття. І це становить головний сенс особистого життя людини. У звичайному житті людина не завжди усвідомлює себе як екзистенцію, для цього необхідно, щоб вона опинилася у критичній ситуації. Такою ситуацією є межа смерті. Звідси – заперечення соціальних цінностей, у тому числі релігії. Людині протистоїть суспільство, церква як щось чуже, вороже, що руйнує внутрішній світ особи, її свободу. Жити як всі – означає втратити свою індивідуальність і свободу. Людина самотня у навколишньому світі, їй ніхто не може допомогти. Французький філософ і письменник Жан Поль Сартр (1905 –1980) вважав, що не існує ніякої надприродної сили, яка могла б визначати сутність особи. Людина є вільною, вона творить сама себе і повністю відповідає за свої вчинки перед собою. Крайній індивідуалізм неминуче призводить до асоціальності й песимізму. Екзистенціалісти не лише заперечують релігійні цінності, вони й не визнають ніяких принципів моралі, заявляючи, що кожна людина сама вирішує, у що їй необхідно вірити, що слід вважати моральним чи аморальним. Сутністю життя, особи є пошук смерті. Такий моральний принцип екзистенціалістів суперечить релігії. Ці ідеї справили глибокий вплив на мистецтво та літературу сучасного західного суспільства, на погляди значної частини буржуазної інтелігенції. Екзистенціалістський атеїзм має нігілістичний, бунтарський характер.

Позитивістський атеїзм. Грунтується на принципі заперечення можливості пізнання об’єктивного світу та на визнанні раціональними лише тих наук, які спираються на безпосередній досвід людини. Мета науки – описувати і впорядковувати факти за допомогою логічних понять. Наприклад, австралійський філософ Отто Нейрат (1882–1945) на основі так званої “фі-зикалістської соціології”, яка грунтується на єдиній універсальній мові науки, виключив релігію з духовного життя суспільства. Англійський філософ Бертран Рассел (1872 –1970) у працях “Чому я не християнин”, “Становище вільної людини”, “Сутність релігії”, “Містицизм і логіка” з’ясовував питання про позитивний внесок релігії у розвиток цивілізації і дійшов висновку, що релігія є головною перешкодою на шляху людського прогресу. Він з позицій логіки спростовує богословські доведення буття Бога, заперечує основні релігійні догмати, викриває релігійну мораль. Релігію Б. Рассел критикує з позицій науки та здорового глузду. Особисту світоглядну позицію вчений пов’язує із загальнолюдськими ідеалами та моральними цінностями, з гуманізмом, з необхідністю залучити народ до освіти й культури. Він порушує і науково обґрунтовує вимогу повністю відокремити церкву від держави і школу від церкви, звільнити людину від релігійних ілюзій. Його атеїзм має гуманістичний і просвітницький характер.

Фрейдистський атеїзм. Його основоположником є австрійський філософ, психотерапевт Зігмунд Фрейд (1856– 1939). У своїх працях він не лише розкриває сутність релігії, а й обґрунтовує психологічну природу атеїзму. Якщо релігія виникає на основі безсилля людини перед грізними силами природи і внаслідок неприборканих внутрішніх людських інстинктів, то атеїзм обумовлений продуктивним подоланням цих причин. Учений дійшов висновку, що звільнення людини від релігійних ілюзій значною мірою зумовлене швидкістю викорінення її інфантильної безпорадності, перетворення на самостійну, свідому особистість.

3. Фрейд спростовує богословське твердження про те, що релігія є основою моралі. Людина, на його думку, повинна покладатися на власні сили. Лише людина, звільнена від влади авторитету релігії, здатна правильно використати свій розум і талант, об’єктивно пізнати навколишній світ, правильно визначити своє місце та роль у ньому, не впадаючи в релігійні ілюзії. Вчений виступає проти релігійного виховання, вважаючи, що воно є перешкодою у розумовому розвитку особи.

Неофрейдизм. Ідеї 3. Фрейда розвинув німецько-американський філософ і психолог Еріх Фромм (1900–1980) – один із основоположників неофрейдизму. Він різко засудив і відкинув авторитарну релігію як систему відчуження людини. Цій релігії вчений протиставляє гуманістичну релігію, яка концентрує свої погляди на людині як найвищій цінності. В основі такої релігії є віра в творчі можливості людини, в силу її розуму. В цій релігії людина здобуває повну свободу і сама відповідає за свою долю.

Вільнодумці та атеїсти західноєвропейських країн об’єднані у дві міжнародні організації: Всесвітню спілку вільнодумців (ВСВ), яка заснована у 1880 р. та об’єднує демократично настроєних учителів, лікарів, службовців і студентів, і Міжнародну гуманістичну та етичну спілку (МГЕС), яка заснована в 1952 р. й об’єднує прогресивну частину творчої інтелігенції – вчених, письменників, художників, викладачів вищих навчальних закладів. Спілки вільнодумців мають свої періодичні видання. Наприклад, у Великій Британії і Швейцарії виходить друком щомісячний журнал “Вільнодумець”, а в США – журнал “Гуманіст”.

Сучасному західному вільнодумству притаманна широка пропаганда антиклерикальних ідей, секуляризації різноманітних сфер суспільного життя, принципів загальнолюдської моралі, філософського та природничо-наукового обгрунтування атеїстичних поглядів. Одним із першочергових завдань зарубіжних спілок вільнодумців є критика релігійної моралі. Певною мірою це зумовлено тим, що в сучасному християнстві основна увага зосереджується на проблемах етики. Вільнодумці західного світу всупереч релігійній моралі проголошують принципи світського гуманізму, добра, милосердя, справедливості, свободи. Релігія, твердять вони, не сумісна з гуманізмом, оскільки вона насаджується за допомогою насильства. Б. Рассел писав, що “більшість людей вірять у Бога тому, що цю віру в них втлумачували з дитячих років...”. Тому, на його думку, засобом подолання релігії повинна бути глибока реформа освіти і системи виховання. Дехто з учених звільнення людей від релігій пов’ язують із соціальними змінами. Так, у резолюції ВСВ (1954 р.) зазначається, що духовна свобода людства зумовлена економічною незалежністю всіх людей. Проте в цілому ВСВ і МГЕС перебувають на позиціях просвітництва щодо звільнення свідомості людей від влади релігії.

Вільнодумство й атеїзм західноєвропейських країн пов’язані з політичними рухами. Так, ВСВ активно проповідувала ідеї пацифізму, боролася проти війни та фашизму. Нині ВСВ і МГЕС проводять активну боротьбу за мир, знищення термоядерної та хімічної зброї, за охорону навколишнього природного середовища, виступають проти клерикалізму, за соціальну справедливість і рівність, вимагають відокремлення церкви від держави і школи від церкви в тих країнах, де існують панівні державні релігії, домагаються втілення в життя принципу свободи совісті.

Сучасне вільнодумство й атеїзм розкрили земні витоки релігії, її соціальну сутність і функції, обгрунтували роль психологічних, гносеологічних та історичних причин релігії, показали значення освіти, культури і виховання у звільненні свідомості людей від релігійних нашарувань, залежність еволюції релігії від соціально-економічних умов життя суспільства, природничо-наукову базу й філософські основи процесу секуляризації усіх сфер життя суспільства. В цьому і полягає нині їхнє значення.

http://www.readbookz.com/book/164/4830.html

РОЗДІЛ XIV. СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ РЕЛІГІЇ ТА ВІЛЬНОДУМСТВА.
§1. Наука та релігія.

У процесі історії взаємозв’язки науки і релігії характеризувалися як гострими, нерідко трагічними конфліктами, так і спробами примирити науку й релігію. Конфлікти вибухали тоді, коли релігія намагалася привласнити монопольне право визначати все духовне життя суспільства, бути вищим арбітром істини в поглядах на світ. У боротьбі з теологією наука завоювала собі право на незалежне від релігії існування. Відбулося розмежування сфер релігійної віри і наукового пізнання – наука, пізнаючи навколишній світ, використовує власні методи і відповідно до принципів наукового мислення пояснює його на основі внутрішніх закономірностей розвитку. Релігія зосередила свою увагу на так званих граничних питаннях людського буття, зокрема на питаннях про походження людини, сенсу і цінності життя, безсмертя душі, її існуванні в потойбічному світі тощо. Головним методом вирішення цих питань у теології є релігійна віра.

Питання про те, що знаходиться в центрі Всесвіту – Земля чи Сонце – більше не є предметом дискусій між наукою та релігією. Будова і закономірності розвитку Всесвіту знаходяться повністю в компетенції науки. Здобуті наукою знання про навколишній світ не розглядаються як абсолютні. В процесі пізнання вони уточнюються і поглиблюються. Але релігія й нині претендує на абсолютну істину у розв’язанні таких питань, як походження світу, людини, сенсу і цінності її життя. Зберігаються розбіжності між наукою і релігією у поглядах на істину. їх суттєві ознаки такі:

I. Як наука, так і релігія пропонують людині певний вибір положень, кожне з яких видається за істинне. Водночас вихідний пункт і обгрунтування істин науки і релігії різні. Науковий світогляд, пропонуючи як істинні, наприклад, твердження про те, що Всесвіт нескінченний у просторі й часі, що причиною грому є електричні розряди, а грипу – віруси тощо, виходить із реальної дійсності та міри проникнення у цю дійсність.

Коли ж релігія пропонує на віру, наприклад, те, що існує потойбічне життя, що Ісус Христос своєю кров’ю сплатив Богові за наші гріхи та забезпечив нам райське життя на небі, що згодом настане Армагеддон і т.п., – для ствердження цього вона посилається на тексти священних книг: Біблію, Коран, Зенд-Авесту, Веди, Трипітаки тощо.

II. Вивчаючи дійсність, наука формує свої положення у вигляді гіпотез, теорій і законів. Релігія ж формує свої положення у вигляді “абсолютних істин”. Зміна догм веде до зміни релігій: вклоняєшся іконі – ти православний, перестав вклонятися іконі – ти протестант. Хрестишся трьома пальцями –православний, двома – старообрядець, п’ятьма – католик.

III. Істинність наукових положень підтверджується чуттєвим сприйняттям, раціональним аналізом, перевіркою на практиці. Жодна з релігій не витримує такої перевірки, її основні положення сприймаються на віру.

IV. Наукові положення сприймаються і засвоюються людиною завдяки їх переконливості, доказовості, доступності для вивчення, перевірки на практиці. Релігійні вірування прищеплюються людині навіюванням і самонавіюванням. У дитинстві релігії навчають батьки, а в подальшому житті стереотипи, що склалися, підтримуються у віруючого релігійними проповідниками, спілкуванням з одновірцями. Читання молитов, діяльна участь у релігійному житті громади є активною формою самонавіювання релігійних вірувань. Отже, віруючий в оточенні мусульман і сам стає мусульманином, серед християн – християнином, серед буддистів – буддистом. Бурхливий розвиток наукових знань, величезні здобутки науково-технічного прогресу поступово формують нове ставлення до навколишнього світу, новий тип культури і розуміння пізнавальних можливостей людини, яке, за влучним висловом Аапласа, не потребує гіпотези про Бога. В минулому релігія посиланнями на Бога довела пояснення людині тих явищ, яких вона не розуміла і пояснити не могла. Релігійна віра, як говорили філософи, компенсувала людині незнання. Нині ситуація цілком змінилась. Наукове пізнання навколишнього світу не залежить від релігії.

http://www.readbookz.com/book/164/4832.html
§2. Співвідношення наукових знань і релігії.

Роль науки як засобу пізнання істотно зросла в XX ст. і продовжує зростати. Саме науці людство зобов’язане величезним приростом знань про навколишній світ, проникненням у таємниці макро- і мікросвіту. Здобуті знання істотно розширили горизонти бачення людиною природи і творчого її освоєння. Проте зростання знань про навколишній світ не привело до автоматичного відмирання релігії, як це вважалося з точки зору просвітництва. Взаємодія науки та релігії виявилась значно складнішою. Розвиток науки пов’язаний не тільки з досягненнями, а й з втратами. Успішне вирішення одних проблем породжувало інші, часто драматичні, проблеми. В наш час зростає попит не тільки на наукові знання, а й на моральну оцінку цих знань, особливо діяльності людини в сфері економіки, нових технологій, політики. Людство зіткнулось з гострими екологічними проблемами. В такій ситуації релігія виступає як критичний чинник щодо матеріально-технічної бази сучасної цивілізації, яка досить швидко розвивається. Триває діалог науки і релігії з глобальних проблем сучасності, обговорюється майбутнє людської цивілізації.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27

Схожі:

Релігієзнавство iconКонтрольна робота з дісципліни "релігієзнавство" на тему " церковне християнство"
Релігієзнавство як наука стр
Релігієзнавство iconМетодичні рекомендації з курсу «Релігієзнавство» для студентів заочної форми навчання
Методичні рекомендації з курсу «Релігієзнавство» (для студентів заочної форми навчання) /Укладачі: Бондаренко О. В., Бондаревич І....
Релігієзнавство iconРелігієзнавство

Релігієзнавство icon1 розділ предмет, структура І методологія курсу "релігієзнавство"
Соціальні, гносеологічні, онтологічні та психологічні чинники релігії
Релігієзнавство iconКнига дорогоцінних скарбів
Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання...
Релігієзнавство iconРеферат з дисципліни «Релігієзнавство»
Великий (бл. 285-337) стверджував панування християнства в Римській імперії. З цією метою йому довелось послідовно обмежувати вплив...
Релігієзнавство iconЛекція з навчальної дисципліни " релігієзнавство" тема № сучасні релігії світу. Релігійні течії та конфесії в україні
Навчальні: сформувати уявлення щодо національних, світових та нетрадиційних релігій сучасності. Надати знання про сучасну релігійну...
Релігієзнавство iconВ. Г. Короленка затверджую голова приймальної комісії М.І. Степаненко 27 березня 2017 р. Програма
Програма додаткового вступного випробовування з історії філософії для вступників на другий (магістерський) рівень вищої освіти зі...
Релігієзнавство iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Релігієзнавство iconМетодичні вказівки з латинської мови для студентів філософського факультету
Методичні вказівки з латинської мови для студентів філософського факультету cпеціальностей «філософія» та «релігієзнавство» / Укл.:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка