Релігієзнавство



Сторінка6/27
Дата конвертації13.04.2017
Розмір4.81 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

http://www.readbookz.com/book/164/4793.html
§3. Особливості віровчення та культу, організаційна структура УАПЦ.

Віровчення УАПЦ було визначене на першому Соборі 1921 р. Фактично воно не відрізняється від канонів Руської православної церкви, сформульованих першими вселенськими соборами. Це, зокрема, вчення про триєдиного Бога, віра в сходження святого духу лише від Бога-отця, віра і Спасителя – сина Божого Ісуса Христа, в його друге пришестя і воскресіння всіх у день страшного суду для життя вічного. Прибічник УАПЦ зобов’язаний визнавати святість єдиної апостольської церкви. Важливе місце у віровченні посідає так само догмат про гріховну природу людини. Автокефальне православ’я вимагає від своїх прибічників смирення та терпіння задля “небесного” блаженства.

В культі УАПЦ головну роль, як і у руському православ’ї, відіграють сім християнських таїнств (хрещення, миропомазання, причастя, сповідь, священство, шлюб, соборування), яким приписують чудодійний вплив на віруючих. Визначена ціла низка свят. Найважливіші з них так звані двунадесяті свята: Великдень, Різдво Христове, Хрещення, Стрітення, Благовіщення, Вхід Господній в Єрусалим (Вербна неділя), Вознесіння Господнє, Трійця, Преображення Господнє, Успіння Богородиці, Різдво Богородиці, Введення Богородиці у Храм. Відзначаються і визнані престольні свята, серед яких головне – Покрова Богородиці.

На першому Всеукраїнському православному церковному соборі в канонах УАПЦ було ухвалено “непохитно тримати православну християнську віру, стверджену на семи Вселенських соборах, що її прийняли наші предки за Св. Володимира”. Єпископсько-самодержавний устрій церкви, який склався за монархічної системи, змінився соборноправним устроєм; на зміну собору єпископів запроваджувався собор представників усіх віруючих. Була порушена ідея утворення Всесвітньої єдиної соборної апостольської православної християнської церкви, в якій “ніякої залежності церкви бути не повинно”. Собор визнав акт 1686 р. про передання Київської митрополії під юрисдикцію московського патріарха недійсним. Визнані так само недійсними постанови московського (1917 р.) і київського (1918 р.) соборів, що утверджували панування єпископату над церквою. Було вирішено щорічно, починаючи з 14 жовтня 1921 р., святкувати урочистим молебнем по всіх парафіях відродження УАПЦ. Собор закликав відновлювати канони церковного життя перших століть християнства. В церковній службі УАПЦ мала звучати жива українська мова, для чого слід було розпочати переклад богослужбових книг.

Собор висловив своє ставлення до монастирів, зауваживши, що вони “повинні бути перетворені в первісні релігійно-трудові громади”, які будуть входити як окремі братства до складу тих парафій, у межах яких перебувають. Було запропоновано змінити старий статут, пристосувавши його ближче до реалій життя. Собор визнав за необхідне грунтовно переглянути церковні служби та обряди, так само осучаснити церковні відправи. На першому Соборі було зазначено, що походження і шлюбний стан не мають бути перешкодою для набуття духовного сану, ченці не повинні мати у цьому жодних привілеїв. Священикам УАПЦ дозволялося носити цивільний одяг у позаслужбовий час і стригти волосся. Організаційну структуру УАПЦ складали: український православний церковний собор з представників віруючих і духовенства; Всеукраїнська православна церковна рада з єпископів і духовенства; Всеукраїнська православна церковна рада з єпископів та представників парафій; повітові (окружні) церковні ради; волосні (районні) зібрання й волосні (районні) церковні ради; парафіяльні церковні зібрання і парафіяльні церковні ради.

У червні 1922 р. було прийнято рішення про внесення суттєвих змін у віровчення: вилучити із богослужбових книг і молитов слово “раб”, яке принижує гідність людини; внести зміни в молитви хрещення та вінчання, вилучити слова “зречення сатани”.

http://www.readbookz.com/book/164/4794.html
§4. Діяльність УАПЦ у сучасних умовах.

Початок сучасного етапу УАПЦ в Україні пов’язаний з відновленням українських визвольних змагань, боротьбою за незалежність України, одним із складників якої вважалася боротьба за незалежну Українську державу. В лютому 1989 р. у Києві було створено Ініціативний комітет за відновлення Української автокефальної православної церкви. До його складу ввійшли п’ять осіб, учасників різних громадсько-політичних формувань, які ставили за мету відродження національної церкви українців.

Уже в липні 1989 р. до органів влади надійшла заява про реєстрацію релігійної громади УАПЦ у Києві. Отримавши відмову, Ініціативний комітет переніс центр діяльності до Львова. Восени того самого року в районах Львівщини було утворено перші парафії УАПЦ. Духовенство цих парафій звернулося за підтримкою та визнанням до Константинопольського патріарха. Згодом почав виходити друкований орган УАПЦ “Православ’я – наша віра”. Було відновлено видання часопису “Церква й життя”, який УАПЦ видавала з 20-х років.

У вересні 1989 р. у Львові відбувся собор священників, які вийшли з РПЦ. Собор запропонував єпископу Іоану очолити УАПЦ, на що він погодився, оскільки був усунутий від керівництва єпархією РПЦ. Рішенням синоду РПЦ Іоан був позбавлений духовного сану. Митрополит Мстислав затвердив його в сані архієпископа з титулами Галицький і Волинський.

У західних областях України відбулося кілька нарад православного духовенства, що підтримали ідею автокефалії православ’я в Україні. Було започатковано створення ієрархії УАПЦ. Це підготувало умови для скликання першого Всеукраїнського собору, який відбувся у Києві 5–6 червня 1990 р. Серед 703 делегатів собору були представники релігійних громад з усіх областей України: 7 єпископів, понад 200 священиків і миряни. З гостей були присутніми народні депутати України, представники творчої інтелігенції, іноземні гості, представники засобів масової інформації.

Собор обрав митрополита Мстислава (Степана Скрипника 1898–1993 рр.) патріархом Київським і всієї України, а патріаршим місцеблюстителем – архієпископа Іоанна, якому присвоєно сан митрополита Львівського і Галицького. На соборі було обговорено становище УАПЦ у сучасних умовах, прийнято Статут церкви, програму відновлення діяльності монастирів, духовних навчальних закладів, розширення видавничої справи, визначено ставлення УАПЦ до Руської православної церкви.

Патріарх С. Скрипник народився в м. Полтаві, був племінником Симона Петлюри, колишній хорунжий його штабу. З 1921 р. перебував в еміграції. У 1930–1939 рр. був Депутатом польського сейму. З початком гітлерівської окупації С. Скрипник повернувся до України. В травні 1942 р. у Києві він серед шести інших церковних діячів, які дотримувались автокефалістської орієнтації, був висвячений на єпископа Переяславського. Згодом він зазнає утисків окупаційної влади, потрапляє до в’язниці.

Утворення УАПЦ на тимчасово окупованій території України було засуджене Архієрейським собором Руської православної церкви. Глава УАПЦ Сікорський та інші єпископи були позбавлені священного сану. З визволенням України всі православні парафії підпадають під юрисдикцію руського православ’я. Мстислав разом з іншими ієрархами та духовенством УАПЦ залишив Україну і виїхав до Німеччини, де було дозволено утворити для українців нові громади УАПЦ.

Наприкінці 40-х років Мстислав – правлячий єпископ Української греко-православної церкви в Канаді. Після об’єднання єпархій Канади та США головою собору єпископів було обрано митрополита І. Теодоровича, а його заступником – архієпископа Мстислава. По смерті Теодоровича він очолив УАПЦ в США, Західній Європі, Австралії, мав титул архієпископа Київського і Переяславського. Резиденція митрополита як глави церкви перебувала у штаті Нью-Джерсі (США). Тут створено український музей, бібліотеку, видавництво з власною друкарнею, українську православну семінарію.

Собор 1990 р. вирішив створити Львівсько-Галицьку митрополію при соборі апостолів Петра і Павла у Львові, а також дві архиєпископії – Тернопільську та Івано-Франківську. Рішення третього собору УАПЦ (1930 р.) про самоліквідацію церкви було визнано недійсним. Внаслідок визнання неканонічності рішення про приєднання Київської митрополії до Московського патріархату вирішено направити делегацію до константинопольського патріарха. Висунуто вимогу про повернення УАПЦ церков, які були відібрані у неї в 30–40-х роках. Вирішено відновити діяльність монастирів. Собор ухвалив відкрити духовні семінарії в Києві, Львові, Івано-Франківську, регентсько-дяківську школу, порушив питання про відкриття духовної академії УАПЦ в Києві, ухвалив рішення утворити при кожному храмі релігійні школи для дітей і юнацтва. При патріархії УАПЦ затверджено відділи: закордонний, видавничий, господарський, пенсійного забезпечення. Вирішено так само сприяти розвитку братств.

Собор прийняв звернення до українського народу. У телеграмі на адресу Помісного собору РПЦ висловлюється впевненість, що автокефалія – це не відчуження від братерської РПЦ, а шлях до поглибленої християнізації народу. Собор проголосив толерантність щодо інших християнських церков.

Собор констатував пробудження релігійно-національного життя в Україні. Водночас було визнано наявність міжконфесійної боротьби між РПЦ і УГКЦ, в яку втягнута й УАПЦ. Однак собор наголосив, що “значення цього конфлікту сильно перебільшується і штучно розпалюється як деякими засобами масової інформації, так і представниками влади”. На думку собору, ситуація ця скороминуща і не переважує того факту, що в “Україні відбувається процес духовного церковного відродження”.

Перший Всеукраїнський собор УАПЦ, який відбувся в червні 1990 р., прийняв статут церкви. В його основу покладено організаційні принципи, прийняті на першому Всеукраїнському православному соборі УАПЦ у 1921 р. Вищими органами церковного управління визнано архієрейський собор і синод єпископів при патріархові.

Поучений собор скликається патріархом чи намісником престолу, синодом єпископів не рідше одного разу на три роки.

Архієрейський собор скликається не менше одного разу на рік і є підзвітним Помісному соборові. Він здійснює нагляд за впровадженням у життя постанов Помісного собору, узгоджує церковні відправи, звітує про переклади Біблії українською мовою, канонізує святих і затверджує нові богослужби, створює чи анулює єпархії.

Синод єпископів, очолюваний патріархом, керує церквою в період між соборами. До складу синоду входять: патріарх – голова, два постійних і два тимчасових члени. Синод має чотири сесії на рік. Обов’язками синоду єпископів є: тлумачення святого письма, норм християнської моралі та набожності; забезпечення єдності з християнськими церквами; організація внутрішньої й зовнішньої діяльності церкви; піклування про нормальні відносини між УАПЦ і державою згідно з чинним законодавством тощо. Синод обирає та пропонує кандидатів на єпископів УАПЦ, розглядає звіти єпархій, контролює діяльність архієреїв.

За статутом УАПЦ поділяється на єпархії, що складаються з парафій, об’єднаних Деканатами (Благочиннями), а також з монастирів, які знаходяться на даній території. Межі єпархій визначаються синодом єпископів з урахуванням адміністративно-територіального поділу. Єпископ очолює єпархію. На день виборів він має досягти 30 років, мати богословську освіту і прийняти чернечий постриг. У цьому суттєва відмінність від рішень собору 1921 р. про шлюбний єпископат.

Архієрей керує єпархією спільно з єпархіальними зборами, які складаються з однакової кількості представників духовенства і мирян. Збори скликаються не рідше одного разу на півроку. Збори обирають членів єпархіальної ради, делегатів на Помісний собор, стежать за єпархіальним життям. Єпархіальна рада, до якої входять декани єпархії та члени ради з мирян, займається підготовкою засідань єпархіальних зборів, розглядає звіти благочинних, провадить описи церковного майна.

Консисторія, головою якої є єпископ даної єпархії, керує буденним життям церкви. Єпархія, в свою чергу, поділяється на деканати, на чолі яких стоять декани, обрані духовенством. Деканати утворюються з парафій, що складаються зі священнослужителів і мирян. Парафією управляють парафіяльні збори на чолі з настоятелем, парафіяльна рада та ревізійна комісія. УАПЦ діє на засадах самофінансування.

Процес становлення УАПЦ є складним і суперечливим, супроводжується розколами. Він полягає у пошуках взаєморозуміння з іншими конфесіями, органами влади, шляхів консолідації суспільного життя в Україні.

http://www.readbookz.com/book/164/4795.html

РОЗДІЛ VI. КАТОЛИЦИЗМ.
§1. Католицька церква, її походження, особливості віровчення і культу.

Католицизм – це західний напрям у християнстві. Чисельність його прихильників перевищує один мільярд чоловік. Найбільше католиків у країнах Латинської Америки, Європи, Африки, Азії. У країнах Східної Європи католицизм поширений у Чехії, Словаччині, Польщі, Білорусії, Литві, Україні. В органах державної влади України зареєстровано близько 700 громад римо-католицької церкви. Католицька церква виникла в 1054 р. внаслідок розколу в християнстві. Процес її формування тривав до 1204 р. і відбувався в умовах гострої боротьби між феодальними державами за сфери впливу. Пізніше римська церква дістала змогу стати ідеологічним центром з об’єднання роздрібнених держав і князівств феодальної Європи в єдину політичну систему. Це посилило вплив церкви на політичне життя, зміцнило її позиції, сприяло утвердженню зверхності влади папи римського над державною.

Характерними особливостями католицької церкви є:

а) високий рівень централізації управління й організації духовного життя. Такий централізм застерігає католицьку церкву від сепаратизму, забезпечує конфесійну монолітність;

б) концентрація вищої церковної влади в руках римського первосвященика, якому присвоєно титул папи, тобто батька християнської церкви. Це абсолютизм католицької церкви;

в) претензія на зверхність влади папи римського над державною владою (владою королів, імператорів, князів, президентів).

Цим зумовлені намагання втручатися у внутрішні справи тих держав, де панує католицизм;

г) право папи доповнювати основи християнського віровчення новими догматами, обрядами та іншими культовими елементами.

Це зумовлює динамічність релігійного життя католицької церкви, дає можливість пристосовувати її віровчення до конкретно історичних умов, істотно відрізняє від православ’я.

Католицизм формувався як ідеологія феодального суспільства. Вище католицьке духовенство мало привілеї нарівні з дворянами у феодальному суспільстві. Церква та монастирі були великими феодальними власниками. Лише після утвердження капіталізму в європейських країнах католицизм став різновидом ідеології буржуазного суспільства. Тепер католицька церква володіє величезною власністю, вартість якої становить десятки мільярдів доларів. Вона – великий підприємець, банкір-лихвар, монополіст засобів масової інформації тощо.

Основою віровчення католицької церкви є Біблія і свята спадщина, яку становлять рішення 21 собору, повчання римських пап і так званих отців церкви (провідних богословів).

Стрижнем віровчення є християнський Символ віри, тобто визнання і поклоніння Святій трійці, Богоматері, святим, Ісусу Христу, дотримання семи християнських таїнств, здійснення літургії.

Католицькі богослови, на відміну від православних, вважають за необхідне до основ віровчення вводити нові догмати. Першим відступом від загальноприйнятих у християнстві догматів було рішення Толедського собору у 589 р., який доповнив Символ віри тим, що благодать Господня надходить не лише від Бога-отця, а й від Бога-сина (філіокве). Це було зроблено для того, щоб посилити релігійну значущість Ісуса Христа й укріпити авторитет папи римського у християнстві. На третьому Вселенському соборів 431 р. був прийнятий догмат, що діва Марія є Богородиця. Його визнають усі християнські течії. Потім Папа Пій IX у 1854 р. проголосив догмат про непорочне зачаття Богородиці. У 1950 р. Папа Пій XII ввів догмат про вознесіння діви Марії після смерті на небо. У 1964 р. Папа Павло VI проголосив Богородицю “матір’ю церкви”. Всі ці доповнення були введені папськими енцикліками. Нововведення римських пап до християнських догматів не поділяють православні і протестанти.

Одним із основних є догмат про главенство папи римського в християнстві. Цей католицький догмат обґрунтовується тим, що папа є спадкоємцем апостола Петра, а останній був призначений заступником Ісуса Христа на землі і названий засновником церкви.

Важливе місце в католицизмі посідає догмат про право церкви забирати у святих “надлишок добрих справ”, нагромаджувати їх у себе (скарбничка добрих справ) і продавати тим людям, у яких не вистачає для спасіння власних добродійних вчинків. Квитанції про факт продажу як гарантія законності вчиненої операції видавались як папські грамоти, що називались індульгенціями (від лат. indulgentia – милість, прощення). Торгівля індульгенціями була поширена в епоху середньовіччя і нерідко набувала скандальних форм, що підривало авторитет церкви. Проте ця торгівля приносила їй казкові прибутки. Гостра критика з боку прогресивних діячів науки та культури змусила католицьку церкву відмовитися від продажу індульгенцій.

Догмат про чистилище був введений Флорентійським собором у 1439 р. і підтверджений Тридентським собором у 1562 р. Це місце, де перебувають душі грішників перед тим, як потрапити у потойбічний світ. Цей догмат повинен стимулювати пожертвування на користь церкви з боку рідних і близьких померлого католика, вселяти надію, що часті пожертвування, наймання служб за упокій душі небіжчика прискорюють очищення від гріхів і допомагають їй швидше потрапити до царства Божого. Православні не визнають цього догмату.

Католики зобов’язані вірити в непорочне зачаття Ісуса Христа і його матері діви Марії, так само в те, що Божа матір тілесно вознеслася на небо, царствує там зі своїм сином і Богом.

Особливе значення в католицизмі відіграє догмат про непогрішимість папи римського, коли він виступає з питань релігійної віри і моралі. Цей догмат був прийнятий першим Ватиканським собором у 1870 р. Православні віруючі, протестанти цих католицьких догматів не визнають.

Багато специфічних особливостей має культ католицької церкви. Богослужінню притаманна пишна театралізованість. Вона відправляється переважно латиною і в супроводі музики. В інтер’єрах храму домінують скульптури. Під час богослужіння католики в храмі сидять, коли стають на коліна, то підкладають подушечки. Вони хрестяться п’ятьма пальцями з лівого плеча на праве.

Певні відмінності є і в обрядах католицької церкви. Обряд хрещення дітей проводять у два етапи. Спочатку дають ім’я новонародженому і кроплять його водою. Миропомазання, або конфірмація (прийняття релігійної віри), здійснюється у 10–14 років, обов’язково єпископом. Віруючих після сповіді причащають, в основному прісним хлібом, а служителі культу причащаються хлібом і вином.

У католицизмі більше, ніж в інших релігіях, поширений культ діви Марії. Богородиці присвячено цикл релігійних свят, вона розглядається як заступниця жінок і зразкова мати, яку треба наслідувати. Екзальтоване поклоніння Богородиці задовольняє певні соціально-психологічні потреби віруючих католичок. Зазначимо, що образ діви Марії як заступниці жінок і як втілення любові до них історично витіснив попередні образи богинь у дохристиянських релігіях. Католицизм асимілював багато елементів дохристиянських релігій, переосмисливши їх. Досить поширеними є культ святих реліквій, поклоніння “святим місцям”, віра в чудеса тощо. Все це є виявом зв’язку католицизму з дохристиянськими релігіями. У святах католицької церкви використовуються різні елементи традиційних народних свят і карнавалів.

http://www.readbookz.com/book/164/4797.html
§2. Соціальна доктрина католицької церкви, ставлення до науки і культури.

Соціальне вчення католицької церкви – це сукупність ідейно-політичних, соціально-економічних та етичних концепцій, розроблених богословами і схвалених папою римським. Воно включає погляди на суспільство, державу, історію суспільства, революційні та національно-визвольні рухи, ставлення до науки і культури. В поглядах на суспільство та його історію католицька церква спирається на позиції провіденціалізму.

Провіденціалізм – це релігійна концепція, згідно з якою будь-яке соціальне явище, вся суспільна історія відбуваються з волі Бога, згідно з наперед визначеними Богом планами і накресленою метою. Ідеї провіденціалізму розроблялися багатьма богословами. Але найбільш систематизованого викладу вони набули в працях релігійного філософа Августина, зокрема в його трактаті “Про град Господній”. Історію світової цивілізації Августин змальовує як реалізацію божественного плану, спрямованого на Досягнення людьми “царства Божого”. Ці ідеї набули значного поширення в епоху середньовіччя, а тепер вони відроджуються у “християнській філософії історії” і досить поширені серед західних богословів.

У поглядах на державу католицька церква віддає перевагу теократії (від грец. “теос” – Бог, кратос – влада).

Теократія – форма правління, за якої влада належить главі церкви і духовенству. Це по суті монархія. Така форма правління була властивою для рабовласницького і феодального суспільства. За сучасних умов найпоширенішою формою правління є демократія, з цим католицька церква змушена рахуватися. Проте Ватикан фактично є теократичною державою, де політична, економічна і духовна влада належить папі римському. Католицька церква і донині дотримується погляду, що церковна влада є найвищою формою державного правління, усі керівники держав повинні коритися папі римському, оскільки його влада, як зазначав Фома Аквінський, Богом дана, а церква є досконалішою формою державного устрою.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Схожі:

Релігієзнавство iconКонтрольна робота з дісципліни "релігієзнавство" на тему " церковне християнство"
Релігієзнавство як наука стр
Релігієзнавство iconМетодичні рекомендації з курсу «Релігієзнавство» для студентів заочної форми навчання
Методичні рекомендації з курсу «Релігієзнавство» (для студентів заочної форми навчання) /Укладачі: Бондаренко О. В., Бондаревич І....
Релігієзнавство iconРелігієзнавство

Релігієзнавство icon1 розділ предмет, структура І методологія курсу "релігієзнавство"
Соціальні, гносеологічні, онтологічні та психологічні чинники релігії
Релігієзнавство iconКнига дорогоцінних скарбів
Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання...
Релігієзнавство iconРеферат з дисципліни «Релігієзнавство»
Великий (бл. 285-337) стверджував панування християнства в Римській імперії. З цією метою йому довелось послідовно обмежувати вплив...
Релігієзнавство iconЛекція з навчальної дисципліни " релігієзнавство" тема № сучасні релігії світу. Релігійні течії та конфесії в україні
Навчальні: сформувати уявлення щодо національних, світових та нетрадиційних релігій сучасності. Надати знання про сучасну релігійну...
Релігієзнавство iconВ. Г. Короленка затверджую голова приймальної комісії М.І. Степаненко 27 березня 2017 р. Програма
Програма додаткового вступного випробовування з історії філософії для вступників на другий (магістерський) рівень вищої освіти зі...
Релігієзнавство iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Релігієзнавство iconМетодичні вказівки з латинської мови для студентів філософського факультету
Методичні вказівки з латинської мови для студентів філософського факультету cпеціальностей «філософія» та «релігієзнавство» / Укл.:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка