«Рідний краю, священна земля, твої люди окраса твоя!»



Скачати 85.16 Kb.
Дата конвертації19.08.2017
Розмір85.16 Kb.

РОЗРОБКА ГОДИНИ СПІЛКУВАННЯ ДЛЯ УЧНІВ 6 КЛАСУ
Тема: «Рідний краю, священна земля, твої люди окраса твоя!»

Л.Сиром’ятникова

Мета: формувати ціннісне ставлення особистості до людей рідного краю, до мистецтва, формувати соціальну, комунікативну компетентність; виховувати патріотизм.

Обладнання: картини А.В Суркова, збірки книг П.Василенка «Печенізьке поле», «Двоколос», «Мартова вітає Вас», поетичний альманах «І засвіти своє ім’я», вірші вчителів Печенізького району «Поетичні барви», українські рушники, колоски пшениці, слова пісні «Наш край».

Звучить музика.



Учитель.

Від Печеніг розгін у світ доріг,

А в селищі коріння твого роду,

Могили предків, батьківський поріг,

Надійні друзі, люті лиховоди.

Багато рік, а до душі – Донець,

Чимало селищ, а своє – найкраще.

Тут свій і чебрецевий вітерець,

І запах трав із лісової хащі.

Орав і сіяв твій селянський рід,

Діди любити нас навік привчили,

Блакитний обрій, синій небозвід,

Пшениці золотаві крутосхили.

Великий світ, а Батьківщина – тут,

Де хліб і сіль дала у руки мати,

Де народивсь, де правнуки ростуть,

Щоб, як і ти, край батьківський квітчати.

Ці чудові рядки Петро Василенко присвятив краю, де ми народилися і виросли, пізнали радість перемог і гіркоту поразок, таїну кохання і біль прощання, людина не вибирає собі Батьківщину, як не вибирає батька й матір. Ми народжуємося, одержуючи разом з життям, як безцінний дар,– Вітчизну. Для більшості присутніх в класі Батьківщина – це мальовниче селище Печеніги, що розкинулося на правому березі Дінця, це на диво красивий і багатий край з кремезними старими дубами і білокорими берізками, високими соснами і кленами з різьбленим листячком. Але мальовничий світ природи – це не єдине багатство Печеніг. У цім краю живуть талановиті люди, сильного духу і високої моралі, кмітливі і доброзичливі діти, які, я впевнена, в майбутньому стануть справжніми патріотами своєї країни. Але не можна бути справжнім громадянином країни, не знаючи її минулого, не дбаючи про її сучасне, не передбачаючи її майбутнього. У цьому пісенному краю народився видатний живописець Генріх Семирадський, письменниця Ольга Джигурда, оперна співачка Любов Кривцун. На цій землі писали вірші Афанасьєф-Чужбинський, Олександр Харченко, повісті – Яків де Бальмен, Ярослав Гримайло. На Слобожанщині народився і видатний поет Петро Василенко.



Історики Петро Пантелійович Василенко народився 29 червня 1937 р. в селі Мартова Печенізького району Харківської області в сім’ї колгоспників. У 1960 році закінчив Харківський сільськогосподарський інститут ім. В.В.Докучаєва, отримавши фах вченого - агронома-економіста. За спеціальністю пропрацював на селі 30 років. Друкувати твори почав з 1957 року – публікував поезії, оповідання, публіцистичні і літературно-критичні статті. Окремими виданнями вийшли збірки поезій «Двоколос» (1976), «Моя біографія – поле» (1979), «Кленове клечання» (1983), «Хрещатий барвінок» (1992), краєзнавчі нариси «Мартова вітає Вас» (1993), «Чугуївщина літературна» (1995), «Печенізьке поле» (1995), збірка поем «Печенізьке поле» (1997). Останні роки працював журналістом Печенізької районної газети «Печенізький край». Був членом ініціативної групи по створенні Національного ландшафтного парку «Печенізьке поле» на Харківщині. Крім України, вірші Петра Василенка друкувалися в виданнях української діаспори (Англія, Франція, ФРН). Багато виступав у пресі як публіцист і літературний критик, перекладав з російської. Але тяжка хвороба прогресувала і він був змушений покинути роботу в газеті, хоча продовжував писати до останнього дня. 29 листопада 2001року помер. Ми пишаємося своїм земляком і з гордістю читаємо його твори.

Учень.

Гімн Печенізькому полю
О поле, поле, поле, поле!

Тече срібляста ковила.

До тебе нас висока доля,

Любов незгасна привела.

Обійме душу ніжно трепет,

Струна небесна забринить,

Коли над степом лине трепет,

Велично лебідь пролетить.

Шумує на горі пшениця,

У балці степ байбачий ліг,

Сріблиться Бусова - Гнилиця,

Гойдає вітер тонконіг,

Цвітуть у річці орхідеї,

Летять на тихий став качки.

Не розлюбить краси цієї,

Вона у серці навіки.

Цвітуть блакитні небосхили,

На типчаку жива роса

Не помарніє вже ніколи

Довкіл божественна краса.

Кружляє чайка білокрила,

Цвіте горицвіт край води,

Не помарніє – ми зігріли

Красу серцями назавжди.

На тихі води, ясні зорі

Від Бога маємо права

Нам поле, Печенізьке поле

Серця і душу зігріва!

Петро Василенко
Учитель. Наш край пишається своїми попередниками. Вони потрапили в обійми вічності, але поруч з нами живуть і працюють їхні послідовники, перед талантами яких ми низько склоняємо голови.

Літературознавці

Перенесемося в далеку засніжену Сибір. Саме там, 30 серпня, 1941р., в родині робітників народився хлопчик, ім’я якому Анатолій. У 6 років Анатолій Васильович осиротів, а батька й матір йому замінила військова частина. В 11 років син полка одягнув військову форму. Нелегким було життя військового. Вночі – вахта на стрільбищі, а вдень – навчання в школі. Анатолій Васильович не лише старанно вчився, а й дуже рано почав виявляти хист до малювання, поезії, музики. В його доробку понад 1000 пейзажів, натюрмортів, портретів, копій картин. Зверніть увагу на цю виставку. Ці картини – плід любові і фантазії Суркова А.В. – вчителя образотворчого мистецтва ліцею ім.Генріха Семирадського. Його картини відомі всій Україні, їх можна побачити в музеї ім.І.Рєпіна,у Харківському та Київському художньому музеях, на фестивалі «Печенізьке поле». У 1959 році Анатолій Васильович приїздить на Україну до свого товариша. Чудові слобожанські краєвиди не могли залишити байдужим юнака, тому він вирішує поєднати свою долю з цією країною. У 1960 році складає іспити до музичного училища в Харкові, і в цьому ж році призивається до лав армії. Через 5 років бере шлюб з дівчиною своєї мрії Валентиною, яка також присвятила себе дітям. У 67-му році вступає до Бєлгородського педагогічного інституту ім.Ольмінського на заочне відділення, на факультет живопису і графіки.

Краса Слобожанщини полонили юнака, в 1967 році Печенізька середня школа стала другим домом для Анатолія Васильовича. Понад 35 років присвятив він вихованню підростаючого покоління. Це – справжній фахівець своєї справи, який вміє порадити і розрадити, заспівати пісню і зіграти чудову мелодію на кларнеті чи саксафоні, передати красу не лише фарбами, а й словом.

Учень

Осень

Прекрасна осень в убранстве

В звучанье ярком солнечного дня,

Волшебной кистью, взявшею изрядно

С палитры красок теплых у меня.

В шуршанье листьев шепот под ногами.

Глубокой осени, затухшие костры.

И кто-то щедрый властвует над нами,

И также щедро дарит нам дары.

Осенним днем извилистой тропою

Люблю бродить околицей села.

Последний клин курлычет надо мною,

Гроздями яркими рябина расцвела.

И я другой такой поры в году не знаю,

Где ожиданье грустное сквозит,

В весну другую в мыслях улетаю,

А время, как олень пугливый, пробежит.

Анатолій Васильович – романтична натура, здатна любити і дарувати свою любов не лише дітям, а й землі, що стала його другою Батьківщиною. Ми пишаємося тим, що Анатолій Васильович живе і працює на прекрасній слобожанській землі і саме нам передає вміння творити красу.



Учень:

Я – женщина, которая любила,

Под сердцем две кровиночки носила.

Я миру подарила двух сыночков,

Стремительно текут два ручеечка.

Сыночки, сыночки, сыночки – ручеечки.

Утро улетает, проходят ручеечки.

В прошлое уходят бессонные те ночки.

Время летело, в танце кружила,

Безмерно любя судьбу возносила

За счастье, за радость, за голубочков.

Придут в дом невестки – будут мне дочки.



Ці рядки належать Людмилі Гаврилівні Гуляєвій. Понад 15 років вона впевнено і наполегливо веде не одне покоління учнів у країну прекрасного. Людмила Разіна – поет від природи. Її вірші про любов, дружбу, красу людських стосунків, про вічність світу і буття. Людмила Гаврилівна вміє всією душею любити людей, природу у всіх її проявах. Це активний учасник Харківської літературно-поетичної спілки «Джерельний струмінь». Вірші Людмили Разіної ліричні, задушевні, постійно друкуються в журналах Спілки і в газеті «Печенізький край». Любов до прекрасного поетеса передає своїм вихованцям на уроках та на засіданнях клубу «Любителів прекрасного». Людмила Гаврилівна – справжній патріот своєї Батьківщини, її хвилює все, що відбувається навколо неї.

Спортсмени

Я хочу розповісти про людину, ім’я якої відоме не лише в Україні, а й далеко за її межами: Греції, Німеччині, Чувашиї, Росії, Латвії, але майже не відоме на землі, на якій він народився і виріс, розпочав свої перші кроки на шляху до почесних звань і перемог – Юрія Володимировича Орлова. На його рахунку 54 золотих медалі, 30 срібних, 10 бронзових, близько двохсот почесних грамот і дипломів. Народився Юрій у мальовничому селі Кицівка Печенізького району Харківської області у тиху ніч, коли по землі робить перші кроки вересень, у родині робітників Володимира і Тетяни. Малюк був третьою дитиною в сім’ї, тому браку любові і ніжності не відчував. Довгими зимовими вечорами сім’я збиралася у вітальні, і тато з мамою розповідали дітям казки. Юрію особливо подобалася казка про Іллю Муромця, і він весь час повторював: «Я також буду богатирем». Рідні лише посміхалися Але вже тоді в характері хлопчика почала проявлятися наполегливість. У 1981 році Юрій вперше переступив поріг Кицівської школи. Бути школярем хлопчику подобалося. Юнак багато читав, надавав перевагу гуманітарним предметам, вів спокійне врівноважене життя. Але Юрію завжди хотілося чогось більшого. Хлопчик записався в секцію «Дзюдо», із задоволенням тренувався. Вперше зрозумів, що спорт його стихія. Вдень – навчання, ввечері – тренування, а вночі – поглинання літератури. Десятки перечитаних книг сіяли сумнів в душу юнака: якому виду спорту віддати перевагу? Та одного дня все вирішилося: брат Олександр приніс Юрію книгу «Тайна залізного Самсона». Прочитавши яку, школяр зрозумів, що саме Самсон – герой його мрій і казок, і що саме на нього він хоче бути схожим. Цієї ночі Юрій не спав, дуже вразив його світовий силач, Олександр Іванович Засс, і дуже хотілося перемагати, як він. Вже тоді школяр зрозумів, що попереду нелегкі роки тренувань, але сили волі і бажання було надто багато. Наступного дня Юрій розробив план майбутнього становлення спортсмена – Чемпіона Світу. Нелегким було втілення в життя заповітної мрії, та Юрій ризикнув. Разом з друзями відкрив в селі Кицівка спортзал, на власні кошти зробили ремонт приміщення, ходили по хатах в пошуках спортивного інвентарю. Розпочалися роки великих тренувань заради великого спорту. Односельці лише посміхалися та говорили: «Чудовий син в тебе, Тетяно!». А Юрій наполегливо йшов до мрії, робив перші кроки до перемоги. До того часу ніхто, крім близьких друзів, не знав, що Юрій займається спортом. Незабаром Юрію запропонували взяти участь у чемпіонаті Чугуївського району з гирьового спорту. Юрій Володимирович погодився і виборов перше місце. У травні 1996 року він виступає за збірну Харківської області, а у квітні виборює першість на Чемпіонаті України з гирьового спорту і отримує звання «Майстер спорту України з гирьового спорту». З цього часу починається насичене наполегливими тренуваннями життя. Життя перетворилося на суцільні чемпіонати і бездоганні перемоги. У 2001 році Юрій вперше брав участь у Чемпіонаті України з гирьового спорту в місті Одеса – став Чемпіоном України. У листопаді 2001- 2004 років юнак виборов золоту і дві срібні медалі, а також почесне звання «Майстер спорту України». Протягом 2001-2004 років Юрій став чотирикратним Чемпіоном України, а також учасником збірної України, честь якої захищав в Греції, на Чемпіонаті Світу. І знову блискуча і справедлива перемога – золота медаль на грудях чемпіона. А попереду Чемпіонат Світу в Латвії, де Юрій завоював три срібних медалі. На Чемпіонаті Світу у Німеччині – срібна і бронзова медалі. У 2005 році на Чемпіонаті Світу в Харкові спортсмен посідає друге місце, на Чемпіонаті України в Києві – також перемога і срібна медалі. Всі сходинки Олімпу Юрію Орлову підкорилися. Хіба можна бажати більшого? Але Юрій не зупиняється на досягнутому. В перервах між чемпіонатами світу він захищає честь Харківської області.

Учні виконують пісню «Печенізький край» Сиромятникової Л.А.

Учитель. Печенізька земля! Її неможливо не любити. І де б ви не були, куди б вас не закинула доля, я впевнена, що кожен з вас буде з гордістю згадувати свою маленьку Батьківщину, куточок, де промайнуло дитинство і відбуяла юність, де вперше зустрів схід сонця і вимовив слово «мама», пізнав таїну кохання і біль прощання, радість перемог і гіркоту поразок. Адже любити, примножувати, берегти красу свого краю – обов’язок кожного поважаючого себе громадянина.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

«Рідний краю, священна земля, твої люди окраса твоя!» iconТвої люди, фастівщино. Косовський володимир іванович гусак Олег, вихованець історико-краєзнавчого гуртка «Люби І знай свій рідний край»
Малу батьківщину має кожний. Історія починається біля рідної домівки, від місцевих пам’яток, з родинних переказів І складається із...
«Рідний краю, священна земля, твої люди окраса твоя!» iconМій рідний край, моя земля…
Кіровоградщини; поглибити зміст поняття «Батьківщина», формувати у школярів ціннісне ставлення до Батьківщини, до держави, народу,...
«Рідний краю, священна земля, твої люди окраса твоя!» iconЛюди мистецтва І мій край Мета
Мета. Ознайомити дітей з епізодами життєвого та творчого шляху митців пов’язаними з Печеніжчиною. Будити почуття гордості за рідний...
«Рідний краю, священна земля, твої люди окраса твоя!» iconТарас Григорович Шевченко
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, І голос твій нам душі окриля. Встає в новій красі, забувши лихоліття, Твоя, Тарасе, звільнена...
«Рідний краю, священна земля, твої люди окраса твоя!» icon«А пам’ять священна?!»
Мета: розширити знання учнів про мистецький доробок творчої плеяди Донбасу з теми визволення рідного краю від німецько-фашистських...
«Рідний краю, священна земля, твої люди окраса твоя!» iconПодорожненська зш I-III ступенів «Мій рідний край – Кіровоградщина моя»
Мета І завдання: Збагатити учнів відомостями про рідний край – Кіровоградщину: про її рослинний І тваринний світ, про внутрішні води...
«Рідний краю, священна земля, твої люди окраса твоя!» iconГарно твоя кобза грає (А. Чужбинський)
України, рідного краю, історичного минулого рідної землі, поваги до Шевченка та його геніальної творчості
«Рідний краю, священна земля, твої люди окраса твоя!» iconТвої можливості, людино
«Твої можливості, людино» медико-біологічні та психологічні аспекти прихованих можливостей людського організму на межі виживання...
«Рідний краю, священна земля, твої люди окраса твоя!» iconУправління культури облдержадміністрації
До збірки „Зоря світанкова” увійшли поетичні твори та публіцистика читачів бібліотек з регіонів – переможців обласного літературно-краєзнавчого...
«Рідний краю, священна земля, твої люди окраса твоя!» iconФанфари І. «Мій рідний край – село моє» М. П. І К. М
Села, як І люди, мають свою біографію. І зараз ми поринемо в історію нашого села


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка