Рішення страсбург 10 липня 2014 року остаточне 15/12/2014



Скачати 373.82 Kb.
Сторінка6/6
Дата конвертації21.03.2018
Розмір373.82 Kb.
ТипРішення
1   2   3   4   5   6

A.  Право на захист


108.  Заявник скаржився, що ненадання йому захисника у відповідь на його клопотання порушило його право на захист. Він зазначив, що подав скаргу на порушення його права на захист і що це підтверджувалось ухвалою Верховного Суду України від 29 травня 2003 року, в якій, серед іншого, вказувалося, що заявник скаржився на таке порушення.

109.  Уряд вважав, що ця скарга є неприйнятною у зв’язку з тим, що заявник не подав її до національних судів. Уряд зазначив, що недостатньо лише поскаржитись на порушення права на захист: заявник мав деталізувати, в який спосіб його право було порушено. У зв’язку з цим Уряд вказав, що заявник не скаржився про відсутність захисника на початкових етапах слідства ані до суду першої інстанції, ані у своїй касаційній скарзі.

110.  Суд не переконаний доводами заявника і робить висновок, що той у своїй касаційній скарзі не вказав на відсутність доступу до захисника на початкових етапах слідства. Дійсно, що у своїй касаційній скарзі заявник стверджував, що його право на захист було порушено, але касаційна скарга насправді була дуже конкретною (див. пункт 28) та не пов’язаною з цією скаргою, яку заявник вперше подав тільки до Суду. З цього випливає, що ця скарга має бути відхилена за пунктами 1 і 4 статті 35 Конвенції у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту.

B.  Право на виклик свідків


111.  Згідно з доводами заявника, при визнанні його винним та призначенні йому покарання національні суди відмовилися заслухати свідків, які могли б довести його невинуватість. Згідно з твердженнями заявника, суди несправедливо не взяли до уваги докази на його користь та надавали надмірної ваги свідченням інших обвинувачених у справі, які вони надали на етапі досудового слідства і від яких пізніше, під час судового провадження, відмовились.

112.  Уряд стверджував, що за клопотанням заявника Донецький обласний суд допитав пана П., який підтвердив алібі заявника стосовно одного з вбивств. Суд правомірно відмовив у заслуховуванні показів свідків, які ймовірно могли надавати докази жорстокого поводження із заявником під час тримання його під вартою в міліції. Уряд вважав, що національні суди не порушили правил доказування, а у кримінальному провадженні у справі заявника не було жодної несправедливості.

113.  Оскільки гарантії підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції є конкретними аспектами права на справедливий судовий розгляд, закладеного у вищенаведеному пункті 1 цієї статті, Суд розгляне скаргу на відмову заслухати у суді свідка Л. за двома положеннями, взятими у сукупності (див. рішення від 26 квітня 1991 року у справі «Аш проти Австрії» (Asch v. Austria), Series A no. 203, п. 25).

114.  Суд повторює, що допустимість доказів регулюється перш за все національним законодавством і, як правило, саме національні судові органи здійснюють оцінку доказів у справі. Завдання конвенційних органів полягає не у вирішенні питання, чи належним чином покази свідків було долучено як доказ у справі, а у встановленні того, наскільки провадження в цілому, включаючи спосіб отримання доказів, було справедливим (див. вищенаведене рішення у справі «Аш проти Австрії» (Asch v. Austria), с. 10, п. 26).

115.  Суд також нагадує, що використання в якості доказів показів, отриманих на стадіях розслідування правоохоронними органами та судового слідства саме по собі не є несумісним з пунктом 1 і підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції за умови, що дотримано права на захист. Як правило, ці права передбачають надання підсудному відповідної і належної можливості викликати та допитувати свідка обвинувачення, як коли такий свідок дає покази, так і на пізніших стадіях провадження (див. рішення від 15 червня 1992 року у справі «Люді проти Швейцарії» (Lüdi v. Switzerland), п. 49, Series A no. 238).

116.  Насамкінець Суд нагадує, що стаття 6 Конвенції не надає обвинуваченому необмеженого права на забезпечення явки свідків до суду. Зазвичай національні судові органи вирішують питання про необхідність або доцільність заслуховування певного свідка (див. рішення у справі «С.Н. проти Швеції» (S.N. v. Sweden), заява № 34209/96, п. 44, ECHR 2002-V).

117.  Повертаючись до фактів цієї справи, Суд зазначає, що апеляційний суд у змагальному провадженні, під час якого суд розглянув велику кількість доказів, визнав заявника винним.

118.  Суд зауважує, що апеляційний суд обґрунтував обвинувальний вирок заявникові головним чином наданими під час попереднього слідства показами пана Л., який стверджував про вину заявника. Суд першої інстанції не знайшов будь-яких ознак того, що цей доказ отримано під примусом, та постановив, що він узгоджується з іншими доказами в матеріалах справи, зокрема, з актами судово-медичних експертиз щодо тілесних ушкоджень потерпілих та причин їх смерті (див. пункт 22).

119.  З огляду на те, що під час очних ставок на стадії досудового слідства та судового розгляду стороні захисту було надано відповідну можливість ставити питання панові Л., Суд не може дійти висновку, що стосовно показів, наданих цією особою, права заявника на захист за статтею 6 Конвенції були недостатньою мірою дотримані або не були дотримані взагалі.

120.  Суд також зазначає, що клопотання заявника щодо заслуховування показів свідка, який міг би підтвердити його алібі, було задоволено. Той факт, що суд першої інстанції у своєму вмотивованому рішенні вирішив не враховувати покази пана П. на тій підставі, що вони суперечили показам заявника та іншим наявним доказам, не виявляє будь-яких ознак несправедливості.

121.  Що стосується відмови апеляційного суду Донецької області заслухати свідків стверджуваного жорстокого поводження із заявником, Суд вважає, що зазначене рішення не може вважатися необґрунтованим, зокрема, з огляду на той факт, що встановлення вини заявника не ґрунтувалось на його визнавальних показах, і, отже, у суду першої інстанції не було потреби оцінювати достовірність показів цих свідків (див., mutatis mutandis, рішення від 31 жовтня 2013 року у справі «Тарасов проти України» (Tarasov v. Ukraine), заява № 17416/03, п. 105).

122.  Відтак, ця частина заяви є очевидно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35.


IV.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ


123.  Заявник скаржився, що перегляд його кореспонденції до Суду та поміщення його до карцеру за надсилання листа без відома адміністрації становили порушення статті 8 Конвенції, відповідні частини якої передбачають:

«1. Кожен має право на повагу до… [своєї ] кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.»

A.  Прийнятність


124.  Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав.

B.  Суть

1.  Доводи сторін


125.  Заявник скаржився, що його кореспонденція до Суду та листи Секретаріату у відповідь переглядалися адміністрацією Донецького СІЗО. Він також скаржився, що поміщення його до карцеру в якості покарання за надсилання листів до вищестоящих органів державної пенітенціарної служби без відому адміністрації СІЗО, становило свавільне втручання адміністрації установи у здійснення його права на повагу до його кореспонденції.

126.  Уряд погодився з тим, що кореспонденція заявника до Суду переглядалася, що становило втручання у його право на листування. Проте Уряд доводив, що втручання відповідало відповідним положенням Закону України «Про попереднє ув’язнення», переслідувало законну мету запобігання перешкоджанню підозрюваними, які тримались під вартою, здійсненню правосуддя та з огляду на те, що третій учасник банди на час подій перебував на свободі, було за конкретних обставин цієї справи пропорційним. Уряд також стверджував, що застосовне на час подій національне законодавство не перешкодило заявникові писати листи до Суду.

127.  Уряд не надав зауважень щодо дисциплінарного стягнення, призначеного заявникові за те, що той надіслав листа без відома адміністрації.

2.  Оцінка Суду

(a)  Кореспонденція з Судом


128.  Суд в першу чергу зазначає, що сторони погодились з тим, що перегляд кореспонденції ув’язнених з органами у Страсбурзі, який існував на час подій та мав місце у випадку заявника, становив втручання у права, закріплені статтею 8 Конвенції. Таке втручання суперечитиме статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «відповідно до закону», не переслідує одну або більше легітимних цілей, зазначених у пункті 2, і, крім того, не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілей.

129.  У цій справі втручання мало під собою законні підстави, а саме статтю 13 Закону України «Про попереднє ув’язнення», і Суд погоджується, що воно переслідувало законну мету «запобігання заворушенням чи злочинам» (див. рішення у справі «Пірс проти Греції» (Peers v. Greece), заява № 28524/95, п. 83, ECHR 2001 III).

130.  Що стосується необхідності втручання, то Суд з огляду на принципи, які встановлені його попередньою практикою з цього питання (див. рішення від 28 листопада 2006 року у справі «Олекси проти Польщі» (Oleksy v. Poland), заява № 64284/01, п. 43-45), не вбачає вагомих підстав для перегляду відповідної кореспонденції, конфіденційності якої було важливо дотримуватися (див. рішення від 25 березня 1992 року у справах: «Кемпбелл проти Сполученого Королівства» (Campbell v. the United Kingdom), п. 62, Series A no. 233, та «Валашинас проти Литви» (Valašinas v. Lithuania), заява № 44558/98, п. 129, ECHR 2001 VIII). Зокрема, Суд не уявляє собі, яким чином потреба запобігти перешкоджанню заявником здійсненню правосуддя і той факт, що третій учасник банди все ще перебував на свободі, можуть виправдати перегляд кореспонденції заявника до Суду (див., mutatis mutandis, вищенаведене рішення у справі ««Пірс проти Греції» (Peers v. Greece), п. 84). Відтак, це втручання не було необхідним у демократичному суспільстві у розумінні пункту 3 статті 8 Конвенції.

131.  Відповідно, було порушення статті 8 Конвенції.


(b)  Стягнення за надсилання листа спосіб без відому адміністрації СІЗО


132.  Суд зауважує, що 4 квітня 2002 року до заявника було застосовано стягнення у вигляді тримання у карцері строком на десять діб за те, що він відіслав до вищестоящих органів державної пенітенціарної служби письмову скаргу на умови тримання його під вартою, скориставшись каналами в обхід адміністрації СІЗО, у порушення статті 13 Закону України «Про попереднє ув’язнення».

133.  Суд доходить висновку, що це стягнення становило втручання у право заявника на повагу до його кореспонденції у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції. Хоча покарання прямо не впливало на надсилання та доставку цього листа, воно мало на меті вплинути на вибір заявником способу надсилання листів такого характеру у майбутньому (див. рішення від 9 січня 2007 року у справі «Пузінас (№2) проти Литви» (Puzinas (no. 2) v. Lithuania), заява № 63767/00, п. 30).

134.  Суд зазначає, що вимога щодо надання заявником усіх листів адміністрації СІЗО перед їх відправленням та накладене на нього стягнення за те, що він так не вчинив, ґрунтувались на національному законодавстві (див. пункти 57-59) та були необхідні для «запобігання заворушенням чи злочинам».

135.  Що стосується необхідності втручання, тут мають враховуватись звичайні та обґрунтовані вимоги тримання під вартою. Так, певні заходи контролю за кореспонденцією осіб, що тримаються під вартою, потрібні, і самі по собі не є несумісними з Конвенцією (див. рішення від 25 березня 1983 року у справі «Сільвер та інші проти Сполученого Королівства» (Silver and Others v. the United Kingdom), п. 98, Series A no. 61). Проте такий захід не повинен бути непропорційним цілям, що переслідуються. Зокрема, характер та суворість стягнень, накладених на заявника, також є чинниками, які мають враховуватись при оцінці пропорційності втручання (див., mutatis mutandis, рішення від 27 травня 2003 року у справі «Скалка проти Польщі» (Skałka v. Poland), заява № 43425/98, п. 38).

136.  У вищенаведеній справі «Пузінас (№2) проти Литви» (Puzinas (no. 2) v. Lithuania), Суд не встановив порушення у застосуванні до ув’язненої особи незначного дисциплінарного стягнення за надсилання у заборонений спосіб листа посадовим особам державних органів та представникам приватних ЗМІ. Суд дійшов висновку, що позбавлення права на отримання передачі під час наступного особистого побачення, яке можна було оскаржити до суду, не може вважатися невідповідним цілям, що переслідувались.

137.  Суд зауважує, що ця справа у кількох аспектах відрізняється від справи «Пузінас (№2) проти Литви» (Puzinas (no. 2) v. Lithuania). По-перше, Суд зазначає, що поміщення пана Буглова до карцеру строком на десять діб було набагато суворішим стягненням (пункти 60-61). По-друге, не існувало порядку перегляду зазначеного стягнення судом або вищестоящим адміністративним органом (див. для порівняння та протилежного вищенаведеному рішенню у справі «Пузінас (№2) проти Литви» (Puzinas (no. 2) v. Lithuania), п. 34, та в якості прикладу див. рішення у справі «Янков проти Болгарії» (Yankov v. Bulgaria), заява № 39084/97, п. 91, ECHR 2003 XII (витяги)). Насамкінець, лист заявника було адресовано до центрального апарату Департаменту з питань виконання покарань у Києві і тому жодним чином не могло становити будь-який ризик перешкоджання процесу здійснення правосуддя, що, за твердженнями Уряду, було головною причиною перегляду кореспонденції осіб, що тримаються під вартою.

138.  З огляду на вищенаведені міркування Суд вважає, що за обставин цієї справи застосування стягнення у вигляді тримання у карцері строком десять діб було непропорційно суворим заходом.

139.  Відповідно, було порушення статті 8 Конвенції.


V.  ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ


140.  Заявник скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції, що його затримання 31 січня 2000 року не ґрунтувалося на розумних підозрах у тому, що він вчинив злочин. Він також посилався на пункт 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з ненаданням національним судом відповіді на його скарги щодо незаконності його затримання. Заявник стверджував за пунктом 1 статті 6 Конвенції, що провадження у його справі було невиправдано довгим і він не міг домогтися притягнення до відповідальності представників відповідних органів влади за це, як стверджувалося, його незаконне кримінальне переслідування та засудження. Заявник також наводив пункт 2 статті 6 Конвенції, стверджуючи, що факт трансляції його фото по телебаченню під час досудового слідства як особи, «яку розшукує міліція», суперечив презумпції невинуватості. Заявник стверджував, що втручання у його листування, а також ненадання йому органами влади певних документів порушили його право на отримання інформації, гарантованого статтею 10 Конвенції. Насамкінець, заявник скаржився за статтею 13 Конвенції, що його численні скарги до Президента України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та національних судів були безуспішними.

141.  Розглянувши ці скарги заявника, з урахуванням усіх наявних у нього документів та тією мірою, якою вони охоплюються його компетенцією, Суд вважає, що вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї.

142.  Відповідно, Суд відхиляє решту скарг у заяві відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтовані.

VI.  ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ


143.  Статтею 41 передбачено:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»


A.  Шкода


144.  Заявник вимагав 320 000 євро відшкодування моральної шкоди.

145.  Уряд вважав цю суму надмірною та необґрунтованою.

146.  Суд, вирішуючи на засадах справедливості, присуджує заявнику 12 000 євро відшкодування моральної шкоди.

B.  Судові та інші витрати


147.  Заявник також вимагав 1200 грн (що дорівнює 101 євро) компенсації судових та інших витрат, понесених у ході провадження у Суді.

148.  Уряд вважав, що заявник не обґрунтував витрати, компенсації яких він вимагав та не підтвердив доказами їхній зв’язок з провадженням у Суді.

149.  Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цій справі, враховуючи наявні у нього документи та з урахуванням вищезазначених критеріїв, Суд вважає за належне присудити суму, що вимагалася, у повному обсязі.

C.  Пеня


150.  Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1.  Оголошує скарги щодо жорстокого поводження працівників міліції із заявником, умов його тримання під вартою, тривалості досудового тримання його під вартою та втручання адміністрацій установ тримання під вартою у його листування прийнятними, а решту скарг у заяві – неприйнятною;
2.  Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції щодо жорстокого поводження із заявником;
3.  Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції щодо умов тримання заявника під вартою у Донецькому СІЗО;
4.  Постановляє, що було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції;
5.  Постановляє, що було порушення статті 8 Конвенції;
6.  Постановляє, що:

(a)  упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові нижченаведені суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i)  12 000 (дванадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;

(ii)  101 (сто один) євро компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені вище суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
7.  Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 липня 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.





Клаудія Вестердік

(Claudia Westerdiek)0

Секретар


Марк Віллігер

(Mark Villiger)



Голова








Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Рішення страсбург 10 липня 2014 року остаточне 15/12/2014 iconНовобузька районна рада рішення від 2014 року №

Рішення страсбург 10 липня 2014 року остаточне 15/12/2014 iconЛист-інформатор №14 від 10. 04. 2014
До 20. 05. 2014 завершити роботу щодо друкування списків дітей І підлітків шкільного віку. Графік прийому матеріалів від закладів...
Рішення страсбург 10 липня 2014 року остаточне 15/12/2014 iconА текст; б абзац; в заголовок; г всі відповіді вірні. Інформація у службовому документі оформлюється у вигляді
Проуш мені відпустку надати з 20 версня 2014 року по24 вересня 2014 року за сімейними без збереження заробітної плати
Рішення страсбург 10 липня 2014 року остаточне 15/12/2014 iconУкраїнська мова
Лист Міністерства №1/9-303 від 11. 06. 2014 Про навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів та структуру 2014/2015 навчального...
Рішення страсбург 10 липня 2014 року остаточне 15/12/2014 iconТом Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Рішення страсбург 10 липня 2014 року остаточне 15/12/2014 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Рішення страсбург 10 липня 2014 року остаточне 15/12/2014 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Рішення страсбург 10 липня 2014 року остаточне 15/12/2014 iconМетодичні рекомендації щодо навчання й вивчення української мови І літератури в 2013 2014 навчальному році Загальна інформація І. Структура 2013 2014 навчального року

Рішення страсбург 10 липня 2014 року остаточне 15/12/2014 iconЗвіт директора про свою діяльність за 2013-2014 н р
Шановні присутні! Закінчився ще один навчальний рік, І тому ми зібралися сьогодні, щоб зробити певні підсумки роботи колективу школи...
Рішення страсбург 10 липня 2014 року остаточне 15/12/2014 iconПоложення міського відкритого хореографічного фестивалю «квітнева феєрія 2014» м. Умань 11 квітня 2014 р
«Квітнева феєрія – 2014» запрошуються дитячі та юнацькі хореографічні колективи, організовані при державних дошкільних та загальноосвітніх...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка