Робота соціального педагога з обдарованими дітьми та молоддю



Скачати 197,29 Kb.
Дата конвертації02.10.2017
Розмір197,29 Kb.

Робота соціального педагога з обдарованими дітьми та молоддю
Мета: Ознайомлення з основними напрямками роботи соціального педагога з обдарованими дітьми.
Навчально-методичний матеріал
Вивчення теми доцільно розпочати з характеристики понять “обдарована дитини”, “талановита дитина”, “здібна дитина”. Далі слід зупинитись на питаннях діагностики обдарованої особистості, критеріях оцінки та способах розвитку обдарованості.
Аналізуючи роботу соціального педагога з обдарованими дітьми, доречно звернути увагу на соціально-психологічний підхід до соціального захисту обдарованих дітей, та соціально-інтегративний підхід до підтримки обдарованих дітей, а також на особливості соціально-педагогічної діяльності в навчальних закладах для обдарованих дітей.
Соціальний захист обдарованої дитини базується на врахуванні провідних підходів: охоронно-захисного, соціально-педагогічного, соціально-психологічного, соціально-інтегративного. Напрямок захисту обдарованої дитини відображено у Конвенції про права дитини і законах та актах про освіту. Так, в Лізі Націй була утворена Міжнародна асоціація піклування про дітей. У 1924 році була прийнята Женевська декларація прав дитини, яка захищала дітей від експлуатації.
У 1996 році Великобританія виступила ініціатором створення Всесвітньої ради обдарованих і талановитих дітей.
У 1988 році відбулася перша європейська Конвенція з проблем обдарованості дитини.
У 1989 році 44 сесія Генеральної асамблеї ООН прийняла Конвенцію про права дитини. У Конвенції в 54 пунктах вказано, що дитина повинна одержати захист від усіх форм дискримінації, право на психічне, фізичне становлення, право на збереження індивідуальності.
Обдарованість – це високий рівень розвитку будь-яких здібностей людини. Обдарованість може бути художньою, академічною, інтелектуальною, творчою, психомоторною. Обдаровані діти прагнуть до знань, люблять розумову працю, їх не треба примушувати навчатися, вони шукають спілкування із дорослими, оскільки старші розуміють їх краще, ніж ровесники, обдаровані діти емоційні та творчі, розуміють гумор, жарти.
За рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я обдаровані діти входять до “групи ризику”, як і розумово відсталі, діти алкоголіків, малолітні правопорушники. Вони потребують особливого виховання, спеціальних навчальних програм, спеціальних класів, шкіл, підготовлених вчителів. Як зазначають Ю.С. Василькова та Т.А. Василькова, у роботі з обдарованими дітьми виникають певні складнощі. Серед них бувають “зазнайки”, “фанатики”, “ліниві”, “психопати”, невротики”, “диваки”, скромні. Батькам і соціальному педагогу слід знати, як їх треба виховувати. Соціальний педагог повинен:
1) знайти шляхи взаєморозуміння з обдарованою дитиною, визначити її особливості, взаємовідносини в сім'ї, конфлікти в сім'ї;
2) налагодити зв'язок із батьками;
3) бути терплячим, ненав'язливим, довірливим.
Соціально-психологічний підхід до соціального захисту обдарованих дітей. Його сутність полягає в тому, що обдарованість дитини можуть встановити професійно підготовлені спеціалісти, які орієнтуються на такі параметри: інтелектуальні здібності, специфічні здібності до навчання, здібності щодо образотворчого мистецтва і музики, психомоторні здібності.
Соціально-інтегративний підхід до підтримки обдарованих дітей передбачає розгляд досвіду щодо створення різних типів навчальних закладів для обдарованої дитини. Ця проблема постає гостро. Так, певна кількість дослідників вважає, що поняття обдарованості не повинно існувати. Популярну точку зору займають прихильники елітної концепції навчання і виховання, які пропонують навчати таких дітей в окремих школах.
Соціально-педагогічний захист обдарованих дітей – це перш за все пом'якшення для них негативних наслідків процесів, які відбуваються в суспільстві, створення умов для реалізації інтересів і життєво необхідних потреб, спираючись на принципи: орієнтація на загальнолюдські цінності, гуманізм, стимулювання обдарованих дітей на розвиток їх особистісних сил.

Ю.З. Гільбух “Розумово обдарована дитина”


ОБДАРОВАНИЙ ЧИ ТАЛАНОВИТИЙ? Часто ці слова вживають як синоніми. Але таке використання цих понять малопродуктивне. Біль­ше того, воно створює двозначність, якої бажано уникнути. Тому багато дослідників “навантажують” термін “талановитий” спеці­альним значенням, а саме: той, хто має дуже високий ступінь здібностей до якої-небудь спеціальної діяльності (музичної, художньої, літературної, технічної, спортивної), причому ці здіб­ності вже значною мірою встигли реалізуватися в конкретних суспільно значущих продуктах. Крім того, в цей термін звичайно вкладаються ще дві ознаки: наявність виявленого творчого еле­мента і домінування природжених якостей. У такому розумінні шестирічний Моцарт, який здійснював разом з батьком концертне турне по європейських країнах, безперечно, талант (хоч поки що не геній); 18-річний Славко, який щойно закінчив фізичний фа­культет університету,– поки що тільки обдарований юнак.
При спільному вживанні терміни “обдарований” і “талановитий” виступають як рід і вид. Будь-яка талановита дитина (взагалі людина) є разом з тим обдарованою, але не кожну обдаровану дитину можна назвати талановитою. Деяким обдарованим дітям ще треба досягти рівня талановитості, і не всім, на жаль, це вдається.
Але якщо поняття “обдаровані діти” покриває весь об'єм поняття “талановиті”, то чому ж тоді в назвах популярних статей і брошур ці два терміни ставлять поряд, поєднуючи їх сполучником “і” (“обдаровані і талановиті діти”)? Безперечно, з погляду вимог логіки це неправомірно. Очевидно, таким поєднанням автори ви­словлюють свій намір не обмежуватись загальною характеристикою всіх обдарованих дітей, а й спеціально спинитися на тій їх частині, що належить до категорії юних талантів.
Для вираження розумового розвитку використовується так званий коефіцієнт інтелектуальності (КІ). Обчислюється він за формулою:
КІ= (РВ/ ХВ)х100
де КІ – коефіцієнт інтелектуальності в балах;

РВ – розумовий вік у місяцях; ХВ – хронологічний вік у місяцях; 100 – константа, яка використовується для виразу КІ в цілих числах.


У традиційних КІ-тестах практично немає творчих завдань, і, отже, вони не дають повної, всебічної характеристики інтелектуальної сфери обдарованої дитини.
Ученим довелося створювати спеціальні тести для діагностики творчої обдарованості. До них, зокрема, належать:
“Словесні асоціації”. Тут перевіряється знання й застосування слів-омонімів, таких, наприклад, як “коса”, “блискавка”. Оцінка виставляється як за загальною кількістю правильно наз­ваних значень, так і за кількістю рідковживаних.
“Використання предметів”. Треба назвати якомога більше різ­них способів використання таких предметів, як цегла, порожня консервна банка, газета і т. ін.
“Завершення казок”. Треба придумати по три різних закінчення до кількох казок, фабула яких обривається після кульмінації.
“Конструювання математичних задач” із запропонованих вихід­них даних. За кожним набором треба скласти якомога більше варіантів.
ПАЛІТРА ОБДАРОВАНОСТІ. Основні типи обдарованості: загальна (розумова) і спеціальна – художня, соціальна, спортивна. Кожний із цих типів, а він відповідає понят­тю групових здібностей, має ряд видів. А кожний з видів, у свою чергу, може розглядатися як спеціальна здібність. Так, розумові здібності поділяються за предметною ознакою на фізико-математичні (або просто математичні), здібності до вивчення гумані­тарних предметів тощо. При певному розвитку кожний із цих ви­дів навчальних здібностей може сформуватися у відповідну науково-дослідницьку здібність. Технічна обдарованість має два основних види: інженерна (її, в свою чергу, можна поділити на ряд підви­дів – конструкторсько-винахідницьку, технологічну тощо) і обда­рованість до технічної майстерності. Художня обдарованість поді­ляється на літературну, музичну, хореографічну та ін. Соціальна обдарованість охоплює здібності до правової діяльності, педаго­гічні, а також здібності, які стосуються організаторської діяльності в різних сферах життя суспільства.
Звичайно, усі ці типи й види обдарованості не ізольовані один від одного. Тут можна виділити щонайменше два типи зв'язків. Так, людина може мати якусь одну спеціальну здібність, а може бути обдарованою цілою групою споріднених здібностей (напри­клад, художніх або спортивних). Разом з тим усі типи обдарова­ності обов'язково передбачають певний рівень розвитку розумових здібностей. І чим він вищий, тим, за інших рівних умов, пліднішою та одухотворенішою виявиться діяльність у тій чи іншій сфері. Щодо технічної та загальної обдарованості, деяких видів художньої (наприклад, літературної) обдарованості це очевидно. Трохи по-іншому обстоїть справа в тих видах діяльності, де вирі­шальну роль відіграють фізичні та психофізичні якості індивіда (спорт, хореографія, живопис, деякі види технічної майстер­ності). Але при близькому розгляді виявляється, що і в цих видах діяльності досягти особливо видатних результатів можливо лише при досить високому розвитку розумових здібностей.
ТАЛАНТ ДОБРОТИ. Є таке поняття як соціальний інтелект. Під цим терміном розуміють спроможність розбиратися в людях і встановлювати з ними ефективні ділові відносини. Звичай­но, тут багато важать навички, які виробляються вихо­ванням, а також спеціальним тренуванням. Але безперечним є й те, що неабияку роль відіграють відповідні здібності.
Як і будь-яка здібність, соціальна обдарованість формується на основі певних задатків. Правда, їх склад поки що майже не вивчено. Можна припустити, що значну роль тут відіграє гармонійне поєднання сили і врівноваженості нервової системи. Про існуван­ня таких задатків свідчать і ранні прояви соціального інтелекту. Є діти, які не цікавляться індивідуально-психологічними особливо­стями людей аж до юнацького віку. А є такі, що вже в дошкіль­ному дитинстві виявляють виняткову спостережливість у цій сфері.
Зрозуміло, соціальна спостережливість, інтерес до людських характерів і доль не охоплює всю гаму якостей, які становлять соціальну обдарованість. Головне тут, що є мотивом такого інте­ресу, на що спрямовується соціальна спостережливість – на благо людей чи на задоволення власних егоїстичних інтересів.
Емпатія (здатність до співпереживання), активна, дійова доб­рота – стрижень соціального інтелекту. Оскільки ж мова йде про психологічну здатність, є люди, яким вона властива більшою чи меншою мірою. У багатьох випадках здатність до психологічної проник­ливості та активної доброти зовсім не є супутніми. Ма­буть це мав на увазі Б. Пастернак, який з гіркотою констатував: “Талантов много, духа нет”. Цими словами поета психолог В.П. Зінченко почав свою доповідь у вересні 1990 року в Москві на конференції з проблем роботи з обдарованими дітьми і молод­дю. Важко не погодитися з його основною тезою: обдарованість у духовній сфері – ось та якість, яку треба культивувати в на­шому суспільстві.
Духовність, активна доброта зростають із відповідних задатків і, звичайно ж, виявляються вже в дитинстві. Хто не знає вірш М. Заболоцького “Невродлива дівчинка”?
...Двум мальчуганам, сверстникам ее,

Отцы купили по велосипеду.

Сегодня мальчики, не торопясь к обеду,

Гоняют по двору, забывши про нее.

Она ж за ними бегает по следу.

Чужая радость так же, как своя,

Томит ее и вон из сердиа рвется,

И девочка ликует и смеется,

Охваченная счастьем бытия.
ЯК ФОРМУЮТЬСЯ ТАЛАНТИ
Ми ознайомилися з сутністю й типами обдарованості, з її головними проявами. Природно тепер з'ясувати, звідки ж беруться такі діти. Чи є обдарованість примхою природи чи це закономір­ний продукт виховання? Саме так ставиться питання з того часу, як у середині минулого століття освічена публіка звернула увагу на “чудо-дітей”. І хоч відтоді минуло понад сто років, воно так само зберігає наукову й практичну актуальність. Адже від того, яка буде відповідь на нього, залежить підхід педагогів, батьків, усього суспільства до обдарованих дітей. Але розглянемо все по порядку.
ЩЕ ОДИН ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИЧОК.

Його склав свого часу відомий психолог К.К. Платонов як засіб, що дає змо­гу уникнути термінологічної плутанини у тлумаченні факторів, що зумовлюють обдарованість. Словничок розрахований на вчених, а тому нам доведеться розшифрувати деякі терміни, які визна­чає автор.


Отже:
“Біологічне – усе спільне за походженням (гомологіч­не)[1], хоч і не обов'язково тотожне, у людини з тваринами.
Природне – все, що існує в людині незалежно від впливу на неї інших людей.
Уроджене – все, що існує, дозріває й старіє в людині на основі її пренатальних властивостей[2].
Природжене – все, що властиве людині вже в момент її народження.
Спадкове – все, що існує й розвивається в людині на осно­ві генного фонду її батьків.
Набуте – все, що виникає й розвивається в людині в резуль­таті зовнішніх впливів на неї.
Соціальне – все, що виникає в людини як члена суспільст­ва в антропогенезі[3] та історії людства і виникає в онтогенезі[4] в результаті спілкування з іншими людьми”[5].
Із словничка видно, що маємо справу зі спорідненими поняття­ми, зміст яких частково збігається. Разом з тим кожний з наведе­них термінів має й свій специфічний зміст. Спинимося на деяких із них.
1. Очевидно, що задатки людини треба віднести до “вроджено­го”. Але при цьому слід зауважити, що, оскільки йдеться про кору головного мозку, яка відразу ж після народження дитини починає “обростати” (вислів І. П. Павлова) умовно-рефлекторними зв'яз­ками (причому одночасно відбувається процес дозрівання голов­ного мозку), у “чистому” (первісному) вигляді задатки існують практично тільки в пренатальний період. Відразу після народження дитини на їх основі починають формуватися мозкові механізми різних здібностей. І ці механізми є, за висловом того ж І. П. Павлова, нероздільним сплавом уродженого і набутого.
2. Усе соціальне в психіці людини є, звичайно, набутим, але не все набуте – соціальним.
3. Аналогічно все спадкове є вродженим, але не все вродже­не – спадковим. Уроджене складається не тільки під впливом генетичної спадковості (хоч це, безумовно, головний фактор) – на нього впливають умови перебігу вагітності та пологів.
4. Найбільш близькими за значенням є терміни “вроджене” і “природжене”. Але зміст другого трохи ширший – він охоплює ще один змістовий відтінок: справжній (“природжений талант”).
Тепер, коли ми провели “рекогносцирування” термінологічного господарства, звернемося безпосередньо до проблеми, винесеної в заголовок цього розділу. Розглянемо її поетапно, розчленувавши на ряд взаємозв'язаних питань.
ЧИ УСПАДКОВУЄТЬСЯ ТАЛАНТ? Першим намагався з нау­кових позицій підійти до цього питання відомий англійський пси­холог і антрополог XIX століття Френсіс Гальтон, Як психолог Ф. Гальтон формувався під безпосереднім впливом еволюційного вчення Ч. Дарвіна (який, до речі, був його двоюрідним братом). Ф. Гальтон не тільки беззастережно сприйняв усі головні ідеї Ч. Дарвіна – про мінливість видів, спадкове передавання врод­жених і набутих відхилень, боротьбу за існування та природний відбір,– а й поклав собі за мету застосувати їх для пояснення індивідуально-психологічних відмінностей між людьми. Результа­ти своїх теоретичних і фактологічних досліджень він опублікував у 1869 році в книжці “Спадковість таланту, її закони і наслідки”[6].
Як же Ф. Гальтон доводив успадковуваність (а отже, і вродженість) таланту? Вихідні положення його міркувань прості й нібито логічні. Діти успадковують багато які фізичні характеристики своїх батьків. Особливо це помітне щодо зовнішнього вигляду: кольору волосся й очей, статури, тембру голосу тощо. Чому ж, міркував Ф. Гальтон, вони не повинні успадковувати особливості головного мозку, який є нервовою основою, механізмом функціонування інтелектуальних здібностей? Виходить, що в розумних батьків повинні народжуватися розумні діти і навпаки. Отже, спадковому факторові відводилася не те що вирішальна – виняткова, моно­польна роль.
Ф. Гальтон не приховував, в ім'я якої практичної мети він ви­сував свою гіпотезу,– “вивести високообдаровану расу людей за допомогою відповідних шлюбів протягом кількох поколінь”[7]. Іншими словами, мова йшла про те, щоб вирощувати інтелектуальних суперменів за допомогою штучного відбору – так, як виводять нові породи собак і декоративних рибок. Першим проголосивши хибну тезу про розумову неповноцінність негрів, про бідність їхнього генофонду, Ф. Гальтон тим самим заклав основи расистської теорії, взятої пізніше на озброєння фашистами.
Створюваній ним дисципліні, покликаній вивчати умови і способи поліпшення людської породи, Ф. Гальтон дав назву “євгені­ка”[8], заснувавши для її розвитку спеціальне товариство. Воно існує й досі. Нині послідовники Ф. Гальтона виступають під пра­пором неоєвгеніки, яка намагається спертися на досягнення сучас­ної генетики, генної інженерії тощо.
Але повернімося до поглядів самого Ф. Гальтона.
Намагаючись обґрунтувати висунуту ним гіпотезу про спадко­ву обумовленість таланту, засновник євгеніки розробив спеціальний метод, який дістав назву генеалогічного. Суть його полягає в дослідженні схожості між родичами різних поколінь. Ф. Гальтон вивчив біографії і простежив генеалогію 997 видатних людей Англії – відомих суддів, державних діячів, полководців, письменників, музикантів, художників. При цьому він не тільки вважав усіх знаменитих людей талановитими. Він був перекона­ний, що кожна обдарована дитина з часом сформується в талант, перетвориться на видатну людину. “Якщо людина,– писав він,– наділена широкою розумовою обдарованістю, енергійністю в ро­боті та здатністю до тяжкої праці, навряд чи якісь причини можуть перешкодити їй висунутися”[9]. Ця думка, пізніше названа принци­пом джерела (мовляв, подібно до джерела, справжній талант обов'язково проб'ється на поверхню), виявилась дуже живучою (вона має прихильників і в наш час).
Але, незважаючи на великий фактологічний матеріал, зібраний Ф. Гальтоном, обґрунтованих висновків йому зробити не вдалося. Правда, з його даних нібито випливало, що люди з високим сус­пільним статусом, як правило, походять з відносно невеликої гру­пи сімей. Зокрема, згадані 997 знаменитостей належали всього лиш до 300 сімей. Нарешті, Ф. Гальтон стверджував, що в міру зменшення ступеня спорідненості зменшується й зв'язок між та­лановитістю родичів.
Проте ці та подібні до них аргументи не підтвердили істинності висунутої Ф. Гальтоном гіпотези. Як справедливо відзначається в одному авторитетному посібнику з психології, “схожість поко­лінь за психологічними ознаками може пояснюватися не тільки генетичною їх передачею, а й соціальною спадкоємністю”[10]. Маю­ться на увазі такі фактори, як можливість здобути першокласну освіту, престиж інтелектуальних цінностей у сім'ї, насичена духов­на атмосфера, можливість для дитини відтворювати зразки інте­лектуальної поведінки батьків, слухати їхні професійні розмови тощо. Як відзначають сучасні психологи, неабияке значення мала також негласна протекція, що практикувалася в англійському суспільстві, на вищих щаблях його соціальної драбини. І, нареш­ті, сучасні автори відзначають крайній суб'єктивізм Ф. Гальтона у визначенні талановитих людей, зокрема “оптимістичне” ототожнен­ня таланту з високим суспільним статусом, з успішною кар'єрою.
Навіть при сукупному впливі спадковості й соціальної наступ­ності випадки прямого успадкування таланту трапляються по­рівняно рідко. Німецький хімік і філософ Вільгельм Освальд, який присвятив цій проблемі спеціальну монографію під назвою “Видатні люди”, висловив це так: “...геній, взагалі не передається спадково. Сестри й брати геніальної людини здебільшого не виявляються особливо видатними; так само нічим не виділяються зви­чайно ні батьки, ні потомство геніальної людини”[11]. Правда, як зазначає В. Оствальд, відомі й винятки з цього правила; один з них – фамільна обдарованість математиків Бернуллі. Але в істо­рії науки зафіксовано значно більше випадків, коли таланти й генії виходять з рядових, а іноді й зовсім неосвічених сімей. Найяскравіші приклади – М. В. Ломоносов і М. Фарадей.
Концепція Ф. Гальтона про спадкоємність таланту суперечить також положенням сучасної генетики. По-перше, всупереч тезі Ч. Дарвіна, некритично й однобічно сприйнятій Ф. Гальтоном, жит­тєвий досвід, нагромаджений батьками, ступінь розвитку здіб­ностей (як фізичних, так і розумових), якого вони досягли, не передаються механізмом генної спадковості. Якби кожний нащадок був ідентичний батькам, будь-яка еволюція виявилася б немож­ливою[12]. По-друге, “досвід суспільного розвитку” також не закла­дається в генотип[13], він заново відтворюється людьми в кожному наступному поколінні при взаємодії з іншими людьми[14]. По-третє, передавані механізмом генної спадковості природні передумови здібностей (задатки) зумовлюють тільки суто динамічний бік майбутніх здібностей. Змістовий же бік (а він, зрештою, і є вирішаль­ним) визначається соціальними факторами. І немає ніяких дока­зів того, що цей бік нібито потребує набору особливих “генів інте­лекту"[15]. Нарешті, по-четверте, діти дістають випадкові комбінації генів від кожного з батьків, і саме цей вид випадкових змін успад­ковується. При цьому в самих генах відбуваються непередбачувані мутації (зміни), які також передаються спадково[16].
Ці положення мають надзвичайно важливе значення для педагогіки. Зокрема, вони показують, що дитина з багатими інтелек­туальними задатками може народитися в будь-якій сім'ї, якщо батьки мають повноцінне здоров'я, незалежно від їхнього куль­турного рівня. А ось те, якою мірою ці задатки буде реалізовано, якого рівня здібності буде сформовано на їх основі, залежить від культурно-педагогічних факторів.
Заради справедливості треба сказати, що на кінець своєї нау­кової кар'єри Ф. Гальтон значною мірою відійшов від початкового переконання щодо спадкоємності таланту. Проведені ним антропоморфологічні спостереження привели його до висновку про так звану регресію спадкових характеристик у напрямі середніх показ­ників. Це означає, наприклад, що діти високих батьків є, як пра­вило, менш високими, а діти батьків дуже низького зросту – менш низькими. Іншими словами, можна сказати, що незвичайні комбі­нації генів, які спричиняють крайні відхилення якоїсь людської якості (в тому числі й задатків інтелекту), спостерігаються дуже рідко. Найбільш імовірні (часто повторювані) комбінації генів зумовлюють середні показники. Це ми, до речі, й спостерігаємо в повсякденному житті.
Отже, всупереч початковому переконанню Ф. Гальтона, талант не успадковується, хоча істотно залежить від спадкових факторів. Останню обставину досліджено за допомогою методу, ідею якого висунув той самий Ф. Гальтон,– методу близнят, який дає змогу максимально порівняти впливи середовища.

ПРО ЩО СВІДЧИТЬ “БЛИЗНЮКОВИЙ” МЕТОД? Логіка цього методу досить проста. Близнята бувають або монозиготні (однояйцеві), або дизиготні (двояйцеві). Ми їх позначимо ОБ і ДБ. Причому ОБ мають ідентичний генотип, а ДБ – неідентичний. Члени близнюкових пар будь-якого типу повинні мати подібне життєве середовище. “Тоді більша внутрішньопарна схожість монозиготних близнят порівняно з дизиготними може свідчити про наяв­ність спадкових впливів на мінливість досліджуваної ознаки"[17].



НЕПОМІЧЕНІ ОБДАРОВАННЯ. Прочитавши попередні сторінки, читач може запитати: “А як же бути з факта­ми так званого пізнього прояву обдарованості?”. Справді, у ба­гатьох видатних людей початок творчої кар'єри припадає на до­сить пізній вік. При цьому дехто з них у дитинстві та юності нічим не виділявся серед ровесників. Так, І. А. Крилов почав писати в 40 років, а С.Т. Аксаков – у 55. Ж.-Ж. Руссо до 37 років, не маючи змоги визначити свій професійний нахил, практично нічим не привертав до себе уваги оточення.
Такі факти – а їх перелік можна було б продовжити, – звичай­но, потребують пояснення. Тим більше потребують його випадки, коли в дитинстві майбутня знаменитість мала репутацію бездар­ного, тупого учня. Відома слабка шкільна успішність таких коло­сів науки, як Ч. Дарвін, Б. Паскаль, А. Ейнштейн, а також письменників О. Голдсміта, В. Скотта. Такі факти звичайно поясню­ють по-різному: лінощами майбутнього генія, відсутністю в нього належної дисципліни, почуття відповідальності, а також пізнім і несподіваним пробудженням здібностей у тих, хто в дитинстві був трохи тупуватим.
К. Кокс вирішила ґрунтовно вивчити такі аномалії. Вона вибра­ла 100 найкраще документованих біографій. З'ясувалося, що в усіх цих випадках факти різко розходилися з легендою – тупість була позірною. Справжня причина полягала в невідповідності шкільної програми, характеру шкільного навчання пізнавальним запитам і нахилам майбутнього генія.
“Ніколи не зустрічав такого тупого хлопчика”,– говорив про О. Голдсміта його вчитель. А цей семирічний хлопчик уже був ав­тором яскравих віршів, читав в оригіналах Горація й Овідія. У цьому ж віці Вальтер Скотт був начитаним, мав багатий словник, яким уже тоді з незвичайною точністю користувався в своїх перших творах. Багато хто з видатних природодослідників, наприклад Б. Паскаль, у дитинстві мав відразу до стародавніх мов, які в ті часи були обов'язковою частиною шкільної програми. Саме ця нелюбов і спричинила таку недобру репутацію.
“Видатні люди,– писав уже цитований нами автор,– майже всі були в дитинстві дуже поганими учнями. Це пояснюється тим, що школа прагне до того, щоб її вихованці набули певних “серед­ніх" знань у галузі найрізноманітніших предметів, а особлива здіб­ність і любов учня до окремих предметів, яка буває звичайно пов'язана з відразою до інших предметів, переслідується школою як у найвищій мірі небажаний напрям розуму. Але крайня одно­бічність якраз є однією з найхарактерніших (правда, не цілком безумовних) ознак майбутніх видатних людей, і прагнення школи усунути або знищити цю однобічність означає не що інше, як прагнення по можливості заглушити таланти майбутнього генія”[18].
У справедливості цих слів можна переконатися на прикладі юного А. Ейнштейна. Інтерес до математики з'явився в Ейнштей­на рано. У дванадцятирічному віці він придбав підручник з гео­метрії і, як роблять усі школярі, взявся його гортати. Перша ж сторінка захопила його, і він не міг відірватися від книжки. У мюнхенській гімназії, де минули його перші шкільні роки, він випередив своїх однокласників як з математики, так і з фізики. Але його не задовольняли схоластичні методи, які панували в цьому закладі. “Він відмовлявся від загальновизнаних методів і шукав нові способи розв'язання простих задач... Нестерпними ста­ли зубріння латинської й грецької мов, рутина й величезна кіль­кість непотрібних відомостей в інших предметах, казармений дух гімназії та неуцький апломб гімназичних властей... йому запро­понували залишити гімназію, оскільки його присутність руйнує в учнів повагу до школи...”[19]. Середню освіту Ейнштейн завершив у кантональній школі маленького швейцарського містечка Аарау. Цей навчальний заклад був одним з передових за методами нав­чання і за складом викладачів. Ейнштейн навчався там з великим захопленням і, закінчивши школу, без екзаменів вступив до цюріх­ського політехнікуму.
Американські психологи вивчили життєвий шлях 400 знаме­нитих людей. Виявилося, що 60% з них мали у школі серйозні проблеми щодо пристосування до її умов.
Отже, очевидно, було б неправильно подавати пізнє розкриття й утвердження таланту так, що до цього він ніяк себе не прояв­ляв. Імовірніше, що такі прояви були, але вони глушилися неспри­ятливими зовнішніми умовами.

ТВОРЦІ ПРОГРЕСУ. В книжці В. Оствальда “Видатні люди” автор розповідає: “Коли я був професором, один японець, мій учень, звернувся до мене, за пропозицією японського відомства освіти, із запитанням, як заздалегідь розпізнавати майбутніх ви­датних людей. На моє трохи здивоване запитання, навіщо це зна­ти, мені було пояснено, що йдеться про справу, яка має величезне практичне значення. Японський уряд асигнував значні суми з ме­тою виділяти й давати змогу розвиватися тим представникам підростаючого покоління, переважно з найбідніших верств насе­лення, від яких можна було б чекати в майбутньому значних успіхів, а отже, і відповідної користі для батьківщини”[20].


СЛОВНИК
Талант – природна обдарованість і видатні здібності до якої-небудь діяльності (наукової, політичної, художньої). Своєчасне розпізнання таланту допомагає його становленню.


Обдарованість – наявність у людини сприятливих задатків і здібностей до якого-небудь одного або декількох видів діяльності. Про людину судять згідно з характером розвитку її здібностей і оволодіння знаннями, навичками, уміннями, беручи до уваги успіхи, рівень досягнень у професійній практиці. Пізнавальні потреби є головною умовою розвитку обдарованості.
Здібність – особливості людини, які дозволяють їй успішно оволодіти тим чи іншим видом діяльності, професією, удосконалюватись, ефективно виконувати функціональні обов'язки в складних ситуаціях.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ


1. Розкрийте значення понять: “обдарована дитина”, “талановита дитина”.

2. Дайте характеристику обдарованої дитини.

3. Як охоронно-захисний напрямок відображено у вітчизняній правовій та загальнолюдській політиці?

4. Визначте основні напрямки соціально-педагогічної підтримки обдарованих дітей.



Література
1. Венгер Л.А. Педагогика способностей. – М., 1973.

2. Батори З., Йоо А. Обучение одаренных детей в Венгрии. Перспективы // Вопросы образования. – 1989. – № 1.

3. Гільбух Ю.З. Розумово обдарована дитина. – К., 1993.– 77 с.

4. Кащенко В.П. Нужно ли выделять даровитых детей из общей массы школьников // Антология педагогической мысли. Вторая половина ХІХ в. – М., 1990.

5. Крутецкий В.А. Проблема способностей в психологии. – М., 1971.

6. Лейтес Н.С. Об умственной одаренности. – М., 1960.

7. Психологічна діагностика умов формування обдарованості учнів /Метод. реком. –Івано-Франківськ.

8. Сергеева Н.И. Обучение одаренных детей в школах Великобритании //Советская педагогика. – 1990. – № 6.


--------------------------------------------------------------------------------
[1] Гомологічне — відповідне за походженням і функціями; наприклад, рука людини і крило птаха.

[2] Пренатальний — допологовий.

[3] Антропогенез — процес походження людини як виду (Ноmо sаріеns).

[4] Онтогенез — процес розвитку людського індивіда.

[5] Платонов К. К. Проблемы способностей.— М., 1972,— С. 128.

[6] Російський переклад було видано в Санкт-Петербурзі у 1875 р.

[7] Гальтон Ф. Наследственность таланта.Ее законі и последствия. – СПб., 1875. – С. 3.

[8] Від грец. eugenes – породистий.

[9] Гальтон Ф. Наследственность таланта.Ее законі и последствия. – СПб., 1875. – С. 39.

[10] Психология: Словарь /Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – М., 1990. – С. 212.

[11] Оствальд В. Великие люди.— СПб., 1910.— С. 307.

[12] Див.: Miller J.A. Psychology. The Science of Mental Lige. – L., 1969,— Р. 317.

[13] Генотип — сукупність генів даного організму, одержана ним від батьків.

[14] Див.: Дубинин Н. П., Булаева К- Б. Образование и проблемы биологического и социального в человеке // Сов. педагогика.— 1979.— № 4.— С. 94.

[15] Див.: Дубинин Н. П., Булаева К.Б. Образование и проблемы биологического и социального в человеке.— С. 94.

[16] Див.: Міllег J. А. РsусhоІоgу.— Р. 317.

[17] Психология: Слов. / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – С. 212.

[18] Оствальд В. Изобретатели и исследователи.— М., 1909.— С. 12.



[19] КузнецовБ. Г. Эйнштейн.— М., 1967.— С. 22, 24, 26, 27

[20] Оствальд В. Великие люди.— С. 1.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Робота соціального педагога з обдарованими дітьми та молоддю iconУправління освіти Первомайської міської ради Міський методичний кабінет Організація роботи з обдарованими дітьми та молоддю Методичний порадник Первомайськ-2014 зміст
Нормативно-правове забезпечення щодо організації роботи з обдарованою учнівською молоддю
Робота соціального педагога з обдарованими дітьми та молоддю iconТа результати роботи з обдарованими дітьми в навчально-виховних закладах м. Хуста
Організація роботи з обдарованою молоддю у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах
Робота соціального педагога з обдарованими дітьми та молоддю iconХерсонська академія неперервної освіти
Робота соціального педагога із дітьми, схильними до різних форм девіації. Методичні рекомендації./ Мартиненко А. Л. – Херсон: квнз...
Робота соціального педагога з обдарованими дітьми та молоддю iconВиховна робота з обдарованими дітьми з досвіду роботи Спаська Таїсія Іванівна Харків зміст
Харківська спеціалізована школа-інтернат «Ліцей міліції» Харківської обласної ради
Робота соціального педагога з обдарованими дітьми та молоддю iconПлан роботи з обдарованими учнями старокривинського нвк на 2016-2017 навчальний рік
Оновлення портфоліо для роботи з обдарованими дітьми з метою визначення обдарованих учнів та надання їм необхідної підтримки
Робота соціального педагога з обдарованими дітьми та молоддю iconТема семінару: «Функціональна структура діяльності соціального педагога з розвитку соціальності учнів у школі»

Робота соціального педагога з обдарованими дітьми та молоддю iconУправління освіти Шосткинської міської ради методичний кабінет зміст : До уваги педагогів
Аналіз участі школярів у ІІ (міському) етапі Всеукраїнських учнівських олімпіад та рекомендації педагогам щодо роботи з обдарованими...
Робота соціального педагога з обдарованими дітьми та молоддю iconЗміст робота з обдарованими дітьми-важлива ділянка роботи сучасної школи; Приклади І розв’язки нестандартних задач; Розв’язки рівнянь І систем рівнянь вищих степенів; Приклади самостійних І контрольних робіт вищого рівня
В цьому посібнику поміщені системи завдань, які можна розв’язувати з учнями додатково при вивченні тієї чи іншої теми. Також підібрані...
Робота соціального педагога з обдарованими дітьми та молоддю iconЗа матеріалами семінару Рівне – 2013
Система роботи позашкільного навчального закладу з обдарованими дітьми (за матеріалами семінару) / упоряд. Н. Ю. Давидюк, А. І. Намчук;...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка