Роки. Події. Люди



Сторінка14/23
Дата конвертації09.04.2017
Розмір2.79 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   23

ОЮБ ім. О. М. Бойченка бере активну участь в організації відпочинку та оздоровлення дітей під час літніх канікул (2010 р.)



Вечір-зустріч «Українське козацтво: від витоків до сьогодення» за участі представників управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю облдержадміністрації, Кіровоградського обласного козацького товариства Всеукраїнської громадської організації «Українське реєстрове козацтво», обласної спілки війська Запорізького Кодацько-Інгульського округу. (2010 р.)






Зустріч з представниками Кіровоградської обласної благодійної організації національно-культурного товариства циган «Де Девла Бахт» (Тиждень національних культур в рамках обласного фестивалю «Степова веселка»), 2010 р.

Презентація хрестоматії творів письменників Приінгулля «Блакитні вежі», автором і упорядником якої є Василь Васильович Бондар, голова обласної організації Національної спілки письменників України (2010 р.)



СПОГАДИ ПРАЦІВНИКІВ БІБЛІОТЕКИ



Дигало В. М., перший директор

ОЮБ ім. О. М. Бойченка

Кіровоградська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка розпочала свою історію, як самостійна структура, з 1978 року. На виконання постанови ЦК КПРС (1974 р.), в обласному центрі було прийнято рішення Кіровоградської обласної Ради народних депутатів (1978 р.) про відкриття обласної бібліотеки для юнацтва на базі приміщення обласної наукової бібліотеки ім. Н. К. Крупської, яка на той час була розташована на вул. Декабристів 6/15. Дане рішення дало змогу мати окреме приміщення після переїзду наукової бібліотеки в новобудову на вул. К. Маркса.

Бібліотека з 1978 року носить ім’я О. М. Бойченка – українського письменника, самовідданого борця за справедливість.

Відкриття такої структури в місті дало змогу створити центр культурного і духовного спілкування молоді віком від 14 до 21 року. А для бібліотек районної ланки вона стала методичним центром з організації обслуговування молоді області. Виникла необхідність створення окремих молодіжних бібліотек в районах області, де молоді проживало більше 5 тисяч осіб. Такими центрами стали бібліотеки в містах Олександрія та Знам’янка.

Створювати бібліотеку було дуже важко, починати потрібно було з підбору кадрів, комплектування фондів, ремонтувати передану будівлю. Тогочасний начальник управління культури Сиченко М. І. прикладав багато зусиль і допомагав нашому становленню.

Спочатку кількісний склад кадрів був невеликий і налічував 11 одиниць.

Одними з перших працівників бібліотеки були: Шушкет З. М. – заступник директора, Настояща Л. І., Савченко Л. О., Берла О. О, Коршунова В. В., Гурьєва З. Ф., Корінь Н. М., Чмихун Л., Пахомова Л., Вахляєва А.

Кадри підбиралися з вищих навчальних закладів міст Києва та Харкова. В 1980 році з випускників вищих навчальних закладів першими прибули на роботу – Гурба Людмила, Яськів Тетяна, з Олександрійського культурно-освітнього училища – Товстопят Наталія. Практика з підбору кадрів ясна і зрозуміла: навчати молодих спеціалістів роботі з молоддю та з молодіжною книгою. За час роботи бібліотеки її кількісний склад зріс з 11 до 42 осіб.

Удосконалювалась і сама структура бібліотеки, розширювалась сфера її впливу, але вона завжди залишалась культурним центром для молоді. На той час були створені нові відділи: інформаційно-бібліографічний, комплектування, методичний, мистецтв, сектор періодичних видань та науково-технічної творчості молоді. Все це дало змогу створити саме таку бібліотеку, яка з часом стала за змістом роботи однією з кращих бібліотек для молоді в Україні. Це була заслуга не одного керівника, а самовіддана праця всього колективу.

Неодноразово бібліотека ставала базою для проведення республіканських семінарів та нарад директорів обласних бібліотек України для юнацтва. Всього їх було проведено – 4. Ми пишалися цим та намагалися працювати ще краще. Матеріальна база бібліотеки була хороша і відповідала сьогоденню. Повсюди була присутня атмосфера затишку, чистоти, душевного комфорту.

Розуміли, що контакт з читачами, їх інтерес до бібліотеки може йти через створення молодіжних клубів за інтересами. Поступово кількість клубів зросла від 3 до 7. Серед них: „Ровесник” – для дітей з обмеженими фізичними можливостями, „Пізнання” – дискусійний, „Дивосвіт” – з творчо-обдарованою молоддю, лекторій „Молодь і право”, літературно-музична вітальня „Оріана” та інші. Час від часу вони змінювалися за своєю тематикою і в залежності від відвідувачів.

Великим досягненням стало створення молодіжного телевізійного клубу „Відкриті двері”, який існував 5 років. Ідея його створення з’явилася в 1996 році. У стінах бібліотеки готувались і йшли зйомки ток-шоу, зустрічей з видатними людьми нашого міста, тематичних засідань із проблем сьогодення і майбутнього молоді. Свідченням зацікавленості до засідань стало кількісне його проведення – 325 разів. Майже 60 осіб – юнаків і дівчат стали постійними членами клубу. Це учні та студенти навчальних закладів міста, дитячо-юнацького центру. Часто пропозиції щодо тем засідань надходили від самих учасників. Оргкомітет клубу намагався зробити все, щоб засідання були цікавими і актуальними, адже вони проводились один раз на тиждень. Скільки праці, пошуку цікавих людей стоїть за всім цим!... Ми дійсно робили корисну справу.

Час минав, змінювались і завдання бібліотеки. В новому столітті першочерговими стали такі питання, як збереження мережі юнацьких структурних підрозділів, впровадження нових комп’ютерних технологій. Але змінити ситуацію на краще в автоматизації бібліотечних процесів могло тільки достатнє фінансування цієї статті у місцевому бюджеті. На жаль, цього не сталося. Робота з впровадження нових технологій проводилася самотужки. Бібліотека однією з перших серед юнацьких бібліотек України розпочала автоматизацію бібліотечних процесів. У 2002 році ми мали 11 комп’ютерів, ксерокс, факс, відеокамеру та інше технічне оснащення.

Наполегливо працювали з творчо-обдарованою молоддю. До цього процесу залучали місцевих письменників і поетів. Знайшли спонсорів і видали 2 збірки віршованих творів молодих поетів-початківців: „Брунька розкрилась учора” (1996 р.) та „Білі крила” (2001 р.). Це була загальна перемога. Талановита молодь брала участь в обласних конкурсах, а кращі із кращих отримали путівку в Артек.

Робота з молоддю настільки багатогранна і цікава, що кожного року переглядали форми роботи, шукали нові форми, які допомагали популяризувати книгу. Це сприяло різноманітненості видів і тематики заходів, підвищенню їх популяризації серед користувачів та працівників бібліотеки. Щорічно підвищувалась цікавість до бібліотеки, до її заходів. Значно зросло і число користувачів: від 5491 (1983 р.) до 17526 (2002 р.). Цьому сприяло багато факторів. Одним з яких є застосування бібліотекою новітніх технологій та покращення якісного складу книжкового зібрання.

Безумовно, зміни, що відбувалися, викликали радість, але одночасно і тривогу – зростало навантаження на працівників відділів обслуговування. Потрібно було швидше реагувати на нові потреби користувачів. Оскільки головним і визначальним в організації роботи бібліотеки є запит читача, його інтереси, уподобання, особливості, допомога в навчальному процесі.

Життя показало, що бібліотека давно вже стала авторитетним культурним молодіжним закладом, з яким охоче співпрацюють різні державні і недержавні структури, громадськість. Вона є улюбленим місцем одержання інформації та міжособистого спілкування учнів, студентів і всіх, хто працює з молоддю.

Тож, докладаємо всіх зусиль, щоб підтримувати досягнутий рівень і активно розвиватися далі.
Бібліотека для мене є рідною домівкою.....”(особисте)

Настояща Л. І.

Прийшла працювати в обласну бібліотеку для юнацтва ім. О. М. Бойченка, коли мені було 30 років. Всі етапи становлення і діяльності цієї бібліотеки відбувалися на моїх очах і за моєї безпосередньої участі: ремонти та реконструкції приміщення, навантаження та розвантаження бібліотечного майна, устаткування та оформлення відділів, проведення щорічних заходів та курсів підвищення кваліфікації бібліотечних працівників області різних категорій, конкурси, заняття обласних шкіл передового досвіду, творчі відрядження до бібліотек Києва, Харкова, Миколаєва Москви, турпоїздка до міст-героїв.

Крім того, що всі ми дуже багато і віддано працювали, ще й вміли цікаво відпочивати. А які у нас „капусники” були до кожного свята! До цих пір пам’ятаю пісню, що склали наші бібліотекарі на мотив всім відомої „Мы бродячие артисты”:
Мы по области кочуем,

Но покоя не хотим,

Где придется – заночуем,

Где придется – поедим.

В учреждениях культуры

Мы ремонты проведем,

И надои мы повысим –

Никого не подведем.


Припев: Мы – трудяги-методисты,

Мы в дороге день за днем.

Ряд гостиниц неказистых –

Это наш привычний дом.

Мы приедем – мы уедем:

Летом, осенью, зимой...

А районам долго снится наш фургончик расписной.

Не страшны командировки

И комисий строгий тон,

Переезды и ночовки –

Область – наш родимый дом.

Мы в Ольшанке заночуем,

А в Петрово поедим.

Мы с приписками воюем –

Им пощади не дадим!

Припев: тот же

На работе методисты –

Планы, сведенья даем,

А в душе – мы все артисты:

Сочиняем и поем.

Никогда не расстаются

С нами музыка и смех.

Если в НМО смеются –

Есть надежда на успех.

Припев: Мы – трудяги-методисты,

Мы в дороге день за днем.

Ряд гостиниц неказистых –

Это наш привычний дом.

Ничего, что нет таланта –

Тут надеждам не конец:

Мы певцы и музыканты

По велению сердец.


А наші стінгазети знамениті!.. Робилися вони не тільки до свят, але й для кожного працівника – до дня народження!

До 40-річчя від дня мого народження Таня Ротар (тоді вона була методистом) підрахувала, що за 10 років моєї роботи в ОЮБ, один рік я була у відрядженнях. Жартівливі стінгазети випускали і на замовлення друзів бібліотеки.

Згадуються також пригоди, які відбувались зі мною під час відряджень... Організовували колективні поїздки: в Софіївський парк, Знам'янський та Олександрівський ліси, де збирали гриби, культпоходи в кіно, театри.

А як ми нашим колективом віддавали заміж Валентину Вовк! Проводили молодих до РАЦСу та зустрічали їх біля дверей нашої рідної бібліотеки. За матір була В. М. Дигало, директор бібліотеки, за батька – заступник директора З. М. Шушкет.

Радісно відмічали колективом і родини і ювілеї: Л. О. Савченко, В. М. Дигало, В. В. Тітової, Т. Д. Нікітіної, О. Ф. Ленченко.

Кожен працівник бібліотеки небайдужий був до радості і біди в колективі, відчував надійне плече і підтримку колег.


Зеленіна (Черкашина) В. А. 

Бібліотека, як і людина, має свою біографію. Є в ній зіркові роки, важливі події, важкі часи.

1982 рік приніс бібліотеці подію, яка позначилась на її подальшому розвитку: до бібліотеки, після закінчення Харківського державного інституту культури, приїхали аж 11 молодих спеціалістів (Білецька Л. П., Вовк В. Г., Гога Л. І., Колеснікова В. В, Колодова Н., Лисенко Н. Д., Лукаш К., Мошура Г., Смирнова М. Ю., Солянікова О. В., Черкашіна В. А.). Ні до 1982 року, ні після – такого вже не було. Приїздили двоє – четверо, а тут – одинадцять і всі як одна – впевнені в собі, вимогливі до інших, у кожної – свій характер, але всі мали одну спільну рису – величезне бажання працювати.

Важко довелося директору бібліотеки В. М. Дигало – треба було прийняти людей, визначити схильність до роботи в тому або іншому відділі, вирішити питання гуртожитків. А поки що, майже всі, місяць жили у гуртожитку бібліотеки (двокімнатній квартирі на вулиці Тімірязєва, де , до речі, в одній із кімнат зберігались ще й бібліотечні меблі, а в іншій – проживали троє працівників бібліотеки, що приїхали на рік-два раніше). Тому спати доводилось і по двоє і „валетом”, і на „розкладушках”. Та за півроку всі питання було вирішено.

Сама бібліотека на той час знаходилась у напівпідвальному приміщенні (трикімнатній квартирі на вул. К. Маркса). В одній кімнаті був розташований відділ абонементу, у другій – кабінет директора, вона ж – приймальня, книгосховище, у третій – читальна зала, де були розташовані декілька столів для користувачів та працівників всіх відділів бібліотеки. В кожній кімнаті до самої стелі були складені стільці, телевізори, програвачі, килимові доріжки та інше. За браком місця всі нові книги, що надходили до бібліотеки, оброблялись, зв’язувались і складались під стелажами – бібліотека готувалась до переїзду в інше приміщення. А поки що велась копітка щоденна робота.

З приїздом молодих спеціалістів у 1982 році, було розпочато створення нового відділу – відділу мистецтв. Білецька Л. П. була призначена на посаду старшого бібліотекаря, Черкашіна В. А. – бібліотекаря. Бібліотека на той час мала близько тисячі грамплатівок, літературу з мистецтва, діафільми. Але для повноцінного функціонування відділу потрібна була окрема кімната. За її відсутністю мали один стіл на двох у читальній залі, працювали над створенням каталогів і картотек звукозаписів, готували масові заходи і напрацьовували позитивний імідж шляхом їх проведення в навчальних закладах, гуртожитках, на літніх майданчиках, знайомились з викладачами, працівниками закладів культури, представниками творчих спілок і просто цікавими людьми. Першим масовим заходом була бесіда про колекціонера Павла Третьякова „Почесний громадянин Москви”, під час проведення якої використовувались уривки з його біографії, ілюстрації картин, що дали початок створенню Третьяковської галереї. У той заполітизований час захід мав широкий резонанс і дуже добре сприймався аудиторією.

Навесні 1983 року бібліотека отримала приміщення по вулиці Декабристів 6/15, в якій до того часу була розташована обласна універсальна наукова бібліотека ім. Н. К. Крупської (зараз Д. І. Чижевського). Одразу ж було розпочато ремонтно–реставраційні роботи, до яких залучались всі працівники бібліотеки: носили сміття, мили, фарбували тощо. У той же час викладачами та учнями ПТУ № 14 в бібліотеці створювалось панно „Іван та Мар’я”, яким планувалось прикрасити відділ мистецтв. Саме тоді працівники відділу мистецтв засвоїли техніку макраме і вже закінчували панно без сторонньої допомоги. Після відкриття бібліотеки панно довгий час було окрасою відділу мистецтв, поки не було замінено на килим ручної роботи Народної художниці України Людмили Жоголь, яка на запрошення директора Дигало В. М. неодноразово приїздила до бібліотеки, робила ескізи, узгоджувала їх з працівниками бібліотеки.

Після закінчення ремонтних робіт бібліотека переїхала у просторе приміщення, між відділами були поділені та закріплені фонди. Для працівників були створені всі необхідні умови для творчої роботи. Але, через низьку заробітну плату, протягом всього часу існування бібліотеки спостерігалась висока плинність кадрів і дирекції потрібно було бути неаби якими психологами, щоб здійснювати вірний добір кадрів.

Відділу мистецтв завжди щастило на талановитих неординарних людей, таких як Соболєва Н. Г., Череватенко О. А., Устаніна О. В. Вони, як магніт, притягували до бібліотеки молодь. Устаніна О. В. цікавилась авторською піснею і Клуб авторської пісні знайшов притулок у бібліотеці. Члени Клубу зустрічались у відділі мистецтв, проводили разом вечори, брали участь в бібліотечних заходах, готувались до участі у фестивалях авторської пісні, що проходили у різних містах України. Заходи Н. Г. Соболєвої „Зірка на ім’я В. Цой”, „Біблійні оповідання у живописі”, „Адресати пушкінської любові” та ін., мабуть, прослухала молодь всієї Кіровоградщини. Її сценарії стали надбанням бібліотеки і використовувались на замовлення протягом багатьох років. Бібліотекарі, що давно працюють у бібліотеці, пам’ятають, якою вимогливою до підготовки масових заходів була О. Череватенко, як ретельно підбирався музичний супровід, ілюстративний ряд тощо. Завдяки її зусиллям кожен захід ставав мініспектаклем.

Багато зусиль щодо становлення та розвитку відділу мистецтв додали бібліотекарі: В. Тітова, Н. Шиян, Г. Бондар, Т. Ротар, О. Роміцина, Т. Правда. Декілька років очолювала відділ ініціативна, енергійна О.А.Чужа. Бондар Г. П. прийшла до відділу „молодим спеціалістом” після закінчення Київського державного інституту культури, з часом очолила інший відділ бібліотеки – сприяння технічній творчості молоді.

Теплі дружні стосунки працівники відділу завжди підтримували і підтримують з однодумцями – представниками інших установ та організацій: режисером В. Дейнекіним (на жаль вже пішов з життя) та його послідовниками зі студентського театру „Резонанс”, завлітературною частиною обласного музично–драматичного театру ім. М. Л. Кропивницького В. Шураповим та актрисою Л. Охватенко, головним художником обласного театру ляльок В. Остапенком, директором музею музичної культури ім. К. Шимановського І. Рябцевим, викладачами дитячої музичної школи № 3 О. Полячком та К. Сиротюк, краєзнавцем Л. Пузенко, кореспондентом телебачення Л. Несен, членом Національної спілки художників України А. Надєждіним та багатьма іншими.

Саме завдяки такій співпраці робота відділу наповнювалась цікавим змістом, інформація поширювалась серед молоді м. Кіровограда та області, що сприяло зростанню позитивного іміджу бібліотеки та зародженню нових цікавих проектів.

Так, поряд з книжковими з’явились художні виставки відомих в області та за її межами митців – Л. Бондаря, А. Сузюмова, О. Лісовенка, В. Медяника, В. Сорбота та ін. Це дало поштовх до приділення більшої уваги творчо–обдарованій молоді: почали організовувати презентації книг, виставки робіт, зустрічі художників–початківців з користувачами бібліотеки.

На сторінках газети „Народне слово” у 1993 році започатковано проведення краєзнавчих вікторин : з історії театру корифеїв , до 100–річчя Ю.Яновського та ін.

У 1996 році за ініціативи бібліотеки спільно з обласною телерадіокомпанією був організований перший в Україні телевізійний молодіжний клуб „Відкриті двері”. До вибору назви, запрошення учасників, підготовки питань для обговорення спочатку залучались майже всі працівники бібліотеки. Справа була нова і в нагоді була кожна цікава думка. Засідання клубу проходили в формі дискусій і транслювались на всю область. З часом форми проведення заходів стали більш різноманітними: ток–шоу, зустрічі, тематичні передачі. До участі запрошувались відомі в м. Кіровограді та Україні люди. На засіданнях розглядались питання, які цікавили в той час молодь: платне навчання, реформа школи, проблеми талановитої молоді, профорієнтація і працевлаштування, хворі на СНІД, молодь і політика та ін. Клуб проіснував понад 5 років, а потім змінив свій статус – був зареєстрований як громадська організація ТІМО „Відкриті двері”.

Але в житті бібліотеки були і важки часи. Коли в Радянському Союзі розпочалась перебудова, не вистачало коштів на утримання закладу, встало питання про скорочення кадрів і, навіть, про закриття бібліотеки. Директор прийняла важке, але на той час дійсно вірне рішення. З метою збереження кадрів бібліотеки всі працівники були переведені на 0,75 ставки, декілька відділів довелось об’єднати (методичний відділ з бібліографічним, відділ комплектування і обробки літератури з відділом зберігання документів). Затримка мізерної заробітної плати була по 3-4 місяці. Дехто з працівників не витримав і бібліотека, на жаль, втратила частину висококваліфікованих кадрів. На жаль, це відувається і дотепер. Коли встало питання про закриття бібліотеки, працівники звернулись по допомогу до громадськості міста й області, до тих, з ким працювали: колективів навчальних закладів, діячів культури і мистецтва, депутатів різного рівня, представників громадських організацій. Було підготовлено сотні листів, звернень, здійснено десятки зустрічей. Завдяки високому іміджу бібліотеки серед населення, підтримці громади, депутатського корпусу і особисто В.Панченка, тоді – викладача Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.С.Пушкіна (зараз КДПУ ім. Володимира Винниченка), який на той час очолював комісію по культурі, бібліотеку вдалося зберегти.

Подумки повертаючись назад, з вдячністю і повагою завжди згадуються не тільки колеги – однолітки, з якими було добре і комфортно працювати, а й в першу чергу – колеги старші за віком, які були першими наставниками і порадниками на довгому трудовому та життєвому шляху: В. М. Дигало, З. М. Шушкет, Л. І. Настояща, О. О. Берла. Саме завдяки їх зусиллям колишні „молоді спеціалісти” стали справжніми фахівцями, відданими своїй справі.

Протягом усіх років свого існування колектив книгозбірні завжди був відкритий до всього нового, цікавого, намагався зробити бібліотеку затишною та привабливою для молоді. Бібліотека неодноразово була базою проведення Всеукраїнських заходів, першою серед юнацьких бібліотек України придбала комп’ютер, першою стала повноправним членом об’єднання обласних наукових бібліотек по корпоративній каталогізації. Завдяки проектній діяльності в бібліотеці з’явився Інтернет-центр.

Сьогодні, як і завжди, працівники бібліотеки у творчому пошуку і свої надбання та досвід роботи колег інших бібліотек поширюють серед бібліотек області, які працюють з молоддю.

Гурба Л.В.

Після закінчення у 1980 році Харківського державного інституту культури за направленням я приїхала на роботу в обласну бібліотеку для юнацтва ім. О.М. Бойченка на посаду головного бібліотекаря бібліографічного відділу.

Спочатку була представлена, як „молодий спеціаліст” в обласному управлінні культури, начальником якого на той час був Сиченко М. І.

Оскільки бібліотека тільки створювалася, відділу бібліографічного ще не було, ввели лише одиницю головного бібліографа. Але спочатку директор бібліотеки Дигало В. М. побоялася брати на таку посаду молодого спеціаліста і я була оформлена на посаду бібліотекаря відділу абонементу. Лише через три місяці мене офіційно перевели з відділу абонементу до офіційно створеного довідково-бібліографічного відділу (листопад, 1980 року).

Як молодого працівника, мене зобов’язали від бібліотеки, після роботи ходити на навчання в університет марксизму-ленінізму. Були такі заклади по підвищенню політичної освіти інтелігенції. Навчання тривало 2 роки, по закінченні видали посвідчення, що я маю вищу політичну освіту.

Працювала над створенням відділу, а головне – над створенням ДБА бібліотеки.

За 1981 рік було створено картотеки:


  • систематичну газетно-журнальних статей;

  • краєзнавчу;

  • рекомендаційних бібліографічних покажчиків;

  • персоналій;

  • лауреатів літературних премій;

  • назв художніх творів, надрукованих в журналах.

Разом з відділом комплектування протягом року було придбано необхідні довідкові видання: покажчики, словники.

Велося й обслуговування користувачів бібліотеки. Протягом року було видано 300 усних і надіслано 5 письмових довідок.

В місцевій пресі було надруковано огляд нової літератури, присвяченої утворенню СРСР (Кіровоградська правда, 30 грудня 1981 року).

Було розіслано бібліотекам районів схеми картотек „Газетно-журнальних статей” та „Рекомендаційних бібліографічних покажчиків”, створених згідно таблиць ББК.

Працювати було важко, тому що йшов період становлення бібліотеки, не було свого приміщення, бібліотека чекала, коли добудують приміщення для обласної наукової бібліотеки ім. Н. Крупської (так тоді називалася ОУНБ ім. Д. І. Чижевського), щоб зробити капітальний ремонт приміщення по вул. Декабристів 6/15 і переселитися туди, не вистачало кадрів (лише в 1982 році до бібліотеки приїхало одразу 11 „молодих спеціалістів”, які закінчили Харківський інститут культури – це був великий потенціал кадрів).

Приміщення по вул. К. Маркса, 20, де до 1983 року знаходилася юнацька бібліотека розташовувалося в напівпідвальному приміщенні житлового будинку і мало 3 кімнати. В цих кімнатах було 2 бібліотеки: міський філіал ім. Т. Г. Шевченка і бібліотека ім. О. М. Бойченка. Тут же дві бібліотеки обслуговували користувачів, вели документацію, комплектували фонди, а також придбавали меблі, апаратуру, люстри і т. д. Згодом бібліотека майже перетворилася на склад. Разом з читачами сиділи працівники усіх відділів, але робота йшла.

Ремонт приміщення - це окрема сторінка в історії бібліотеки. Всі, починаючи від обласного керівництва, дирекції та працівників, хотіли якнайшвидше переїхати до нового приміщення, в нормальні умови праці, тому ремонт проводився й силами працівників бібліотеки, особливо те, що стосувалося чорнової роботи: грузити сміття на машину, ламати перестінки, носити цеглу, обдирати стіни. Одна частина працівників протягом півроку з самого ранку йшла на ремонт, а інші до бібліотеки - обслуговувати читачів. В суботу також продовжувався ремонт приміщення. Але вже потім, коли з трьох кімнат у підвалі бібліотека переїхала у двоповерхову будівлю – це було справжнім раєм. Кожен відділ отримав своє приміщення, працівники – побутову кімнату з перукарнею (працювали там студенти ПТУ № 18), тобто побут був налагоджений і, звісно, краще працювалося.

Запам’яталося, що в Кіровограді у 3-х обласних бібліотеках було доброю традицією збирати всіх „молодих спеціалістів”, які щороку прибували за призначенням на роботу, і посвячувати їх у бібліотекарі. Це було урочисте дійство з подарунками, театралізованими виставами.

Колектив в бібліотеці був молодий і, звичайно, відбувалися весілля, народження дітей. Найпершою вийшла заміж Кондратьєва Валентина, але це було в старому приміщенні, а в новому Мошура Галина. Наречені прямо з РАЦСу приходили до бібліотеки, їх урочисто зустрічали, накривали стіл, дарували подарунки. Це стало доброю традицією в бібліотеці.

В 1982 році відділ поповнився ще одним працівником – після закінчення Харківського державного інституту культури прийшла „молодий спеціаліст” – Мошура Галина. Почали організовувати масові заходи: бібліотечні уроки, дні інформації. Проводили їх переважно за межами бібліотеки – безпосередньо у школах № 5, 6, 34, а також у ПТУ № 6 та № 14, у машинобудівному технікумі.

Згодом штат відділу збільшився до 4-х працівників. Відділ мав дві кімнати – одна для безпосередньої роботи та збереження фонду, а інша – була окремою кімнатою каталогів, згодом там був установлений перший в бібліотеці комп’ютер „Іскра”. Досвід роботи бібліотеки з використання комп’ютера набув всесоюзного масштабу, приїжджали навіть кореспонденти з м. Москви і висвітлювали досвід на сторінках журналу „Библиотекарь”.

Смішно тепер згадувати, як нас завантажували в радянські часи роботою по комсомольській політпросвіті: створювали кабінет юного марксиста, юного політінформатора тощо. Або їздили у відрядження по районах з перевіркою стану підготовки до зими. Але були й приємні та корисні відрядження. Раз у рік 10-15 осіб з бібліотеки групами по троє-четверо їздили по Україні та Росії у творчі відрядження. Ці поїздки планувалися з різних напрямів: в якій бібліотеці краще була організована робота з того чи іншого питання – туди їхали працівники. Звичайно, господарі організовували для нас і культурну програму, тим самим працівники бібліотеки мали змогу познайомитися з іншими містами та розширити свій світогляд.

За час існування бібліотеки неодноразово проводилися республіканські семінари. Звичайно, це було для бібліотеки дуже відповідально: протягом півроку, а то й більше вся бібліотека ретельно готувалася – продумувалась та обговорювалась кожна дрібниця, починаючи від зустрічі гостей та учасників семінару, розселення, культурної програми, транспорту і т.ін, не говорячи вже про зміст заходу. Дуже допомагали спонсори: „Урга”, ВАТ „Птахокомбінат”, „Ласка” і т. д. Все лягало на плечі працівників бібліотеки, але все проходило на дуже високому рівні.

Бібліотека розвивалася, нарощувалися темпи роботи, змінювалися напрямки та пріоритети, але завжди першочерговим було обслуговування користувачів.

В історії бібліотеки є і чорні сторінки, а найчорніша з них, коли у 1998 році хотіли закрити бібліотеку у зв’язку зі скороченням фінансування закладів культури. Довелося відстоювати бібліотеку. Підключили громадськість міста, користувачів, депутатів і юнацька бібліотека залишилася. Але виживали, як могли: працювали по 4 дні у тиждень (на 0,75% ставки), об’єднували відділи, скорочували штат бібліотеки... Пережили „підрив”, коли напроти приміщення бібліотеки вночі підірвали чиюсь машину і в будинку повилітали всі шибки, двері і т. д. Прийшлося колективу разом з солдатами військової частини все прибирати, а директору – Дигало В. М. – шукати кошти на ремонт. Майже півроку вікна другого поверху були замість скла частково затягнуті плівкою.

Але життя йшло, треба було рухатися вперед. Покращувалося з кожним роком технічне оснащення бібліотеки, навіть у кімнаті каталогів стояли 3 маленькі магнітофони, де була записана інформація про те, як користуватися каталогами і картотеками. Читач приходив, вдягав навушники і прослуховував інформацію. Але замінити живого спілкування читача і бібліотекаря магнітофони не змогли...

Відділ проводив також великі заходи для всього міста. Спільно з організацією „Знання” вели університет „Книга”, де розповідали про історію і сучасність книги, про її майбутнє.

Нині штат відділу складається з трьох працівників: Гурба Людмила Володимирівна, Товстопят Наталія Сергіївна, Єрьоменко Валентина Федорівна.

Сьогодні багато процесів у роботі бібліографів автоматизовано, значно розширився інформаційний пошук, але й запити користувачів стали значно складнішіми.
Сторінки минулого

Яськів (Сітор) Т.А.

В 1980 році, після закінчення Миколаївського культурно-освітнього факультету Київського державного інституту культури ім. О. Корнійчука, я, як „молодий фахівець”, приїхала до Кіровограда і зв’язала з ним все своє подальше життя.

28 років моєї роботи в Кіровоградській обласній бібліотеці для юнацтва збігли, як одна мить. Але в пам’яті назавжди залишилися читачі та працівники бібліотеки, віддані улюбленій справі.

Із вдячністю згадую сьогодні наших ветеранів: Дигало В. М. – першого директора бібліотеки, Шушкет З. М. – заступника директора, Савченко Л. О. – першого завідувача відділу комплектування і обробки літератури, Берлу О. П. – завідувача відділу комплектування і обробки фондів, Коршунову В. В. – старшого бібліотекаря відділу використання і зберігання єдиного книжкового фонду, Гурьєву З. Ф. – старшого бібліотекаря відділу комплектування і обробки фондів, Настоящу Л. І. – завідувача науково–методичного відділу.

Рідними і вірними супутниками на все життя для мене стали молоді спеціалісти бібліотеки – Людмила Гурба, Ольга Прядко, Наталія Шамрай, Валентина Зеленіна, Наталія Товстопят, Валентина Кондратьєва, нинішні співробітники відділу комплектування і зберігання документів - Людмила Шматько, Тетяна Чебанова.

Розпочала трудову біографію з бібліотекаря відділу комплектування і обробки літератури. Протягом 1980-1982 років працювала під керівництвом першого завідувача відділу комплектування і обробки літератури – Савченко Лідії Олександрівни – привітної, літньої жінки, яка завжди була готова прийти на допомогу доброю порадою та із задоволенням передавала мені свій досвід з комплектування бібліотечного фонду, його технічної бібліотечної обробки. Під її керівництвом формувалась моя професійна майстерність.

Щойно створена бібліотека потребувала ретельного формування бібліотечного фонду, створення каталогів /спочатку картки писались від руки, а пізніше на друкарській машинці „Ятрань”/. Директор бібліотеки та завідуюча відділом комплектування неодноразово їздили у відрядження до інших міст нашої країни, відбирали літературу в обмінних фондах провідних бібліотек міст Москви, Києва. Активно комплектувалась бібліотека грамплатівками від Апрелівської бази Роспосилторгу /м. Москва/.

Біля 70% всіх надходжень становили документи, придбані через обласний бібколектор, який на той час був основним джерелом комплектування. Можна сказати, що в ті роки в бібліотеці були найвищі показники надходжень: 1981 р. – 15002 одиниці документів, 1982 р.-12579 одиниць документів. Нова література надходила до бібліотеки, оброблялась і пакувалась, чекаючи переїзду в нове приміщення.

З 1982 до 1995 року відділ комплектування і обробки фондів очолювала Берла Ольга Панасівна, педагог за освітою. На жаль, в 1995 році її не стало. Але в пам’яті вона залишилася не тільки справжнім професіоналом бібліотечної справи, а й людиною щирою, доброзичливою, відвертою і справедливою. До неї часто зверталися за порадами, консультаціями. Всі, хто з нею спілкувався, завжди цінували її порядність, принциповість, чуйне і любляче ставлення до своїх колег та рідних.

Завдяки енергії, мудрості, ініціативі та наполегливості першого директора бібліотеки Дигало Валентини Максимівни, книгозбірня поступово зростала, „ставала на ноги”, поповнювалася новими книгами, висококваліфікованими кадрами, зростала і кількість користувачів бібліотеки. Валентина Максимівна сама підбирала працівників, сформувала колектив творчих та енергійних однодумців, які почали роботу з організації обслуговування категорії юнацтва в місті та в області /справа створення обласних бібліотек для юнацтва в Україні тоді була новою/.

Саме в цей час, на початку 80-х років, до бібліотеки приходять молоді фахівці після закінчення вузів Харкова, Києва, Миколаєва. Надзвичайно приємно сьогодні згадати, яке гарне свято посвячення молодих спеціалістів у бібліотечні працівники було організовано адміністрацією двох обласних бібліотек в читальному залі обласної наукової бібліотеки ім. Н. К. Крупської . Відчувалась згуртованість, душевність молодих бібліотекарів.

Яскравою подією в житті нашого колективу став переїзд до нового приміщення, яке залишилося у спадок від обласної наукової бібліотеки ім. Н. К. Крупської /нині ім. Д. І. Чижевського/.

Історичний пам’ятник архітектури кінця ХІХ-початку ХХ століття потребував реставрації. Більше року тривали ремонтні роботи. Колектив бібліотеки брав активну участь в упорядкуванні приміщення під час ремонтних робіт та після них. До оформлення бібліотеки після ремонту запрошувались різні спеціалісти, художники. Я пам’ятаю, як привезли з Києва гарний гобелен, витканий спеціально для бібліотеки народним художником України Людмилою Жоголь. Він і сьогодні прикрашає інтер’єр відділу мистецтв.

З 1 березня 1984 року бібліотека відкрила свої двері для обслуговування читачів. Вона мала близько 80 тисяч примірників книг, 150 найменувань газет і журналів та чимало затишних куточків, де можна працювати з книгою. Багато зелені і квітів. Гарні умови праці було створено для кожного відділу.

На шляху свого розвитку бібліотека пережила і тривожні часи: вибух автомобіля під вікнами І-го поверху бібліотеки, коли було пошкоджено приміщення абонементу /вересень 1995 року/, і боротьбу колективу бібліотеки та всієї громадськості міста з претендентами на наше приміщення /кінець 90-х років/.

На жаль, за роки перебудови та переходу до ринкових відносин для бібліотеки наступили не кращі часи /1994 – 2000 рр./, коли не те що на комплектування бібліотечного фонду, а навіть на сплату комунальних послуг, охоронну сигналізацію, виплату заробітної плати бібліотека не отримувала належного бюджетного фінансування. Надходження літератури значно скоротилося, порівняно з минулими роками. В 1997 році до фонду бібліотеки було придбано всього 1902 одиниці обліку, це найнижчий показник надходжень за всі роки існування бібліотеки. Протягом 1998 – 2000 років бюджетні кошти виділялися тільки на передплату періодичних видань.

В січні 1997 року бібліотека змушена була об’єднати два самостійні відділи, споріднені за роботою – відділ комплектування і обробки літератури та відділ зберігання і використання фонду в один: відділ комплектування і зберігання бібліотечного фонду, зі штатом 3 працівники.

В ці важкі часи було розпочато пошук альтернативних джерел фінансування і комплектування. З 1997 року в бібліотеці запроваджено платні послуги, частина яких стала використовуватися на придбання літератури та передплату періодичних видань. Майже всі працівники бібліотеки брали активну участь у пошуках спонсорів. Якщо в 1996 році фінансова допомога спонсорів на придбання літератури була незначною - 156 грн., то уже в 1998 році – 1710 грн., 1999 році – 1100 грн. Нам допомагали: ВО „Артеміда”, РНВЦ „Горн”, РА „Антураж”, політична партія „Громада”, Кіровоградське єпархіальне управління, 1-й оптовий ринок, фірма „Періодика” /м. Київ/ та багато інших організацій.

В 1998 році розпочалася співпраця бібліотеки з видавництвами України. Вперше у вересні цього ж року бібліотека успішно провела презентацію українських видавництв з м. Києва: „Либідь” та „Наукова думка”, в березні 1999 року – Українського Центру Духовної Культури. За домовленістю з УЦДК бібліотека протягом року провела велику роботу, реалізувавши продукцію цього видавництва центральним районним бібліотекам області на суму 4300 гривень. Від видавництва бібліотека одержала в дарунок новинки книжкової продукції та телефон–факс.

В травні 1999 року за спільною ініціативою Кабінету Міністрів України, Міністерства інформації України, ОЮБ, підтриманою облдержадміністрацією та обласним управлінням культури в бібліотеці пройшли Дні української книги. Вони були досить представницькими. Шість учасників – видавництв з м. Києва: „Либідь”, „Наукова думка”, ВД „Альтернативи”, АртЕк, „Основи”, „Освіта” представили свою продукцію та передали в ОЮБ біля 300 примірників україномовних видань з різних галузей знань. Свято української книги зробило наш край ще більш українським. Презентації видавництв в бібліотеці продовжуються і понині.

З 1998 року в бібліотеці щорічно організовуються благодійні акції серед читачів „Подаруй бібліотеці книгу!”, які дають змогу поповнювати фонди нашої книгозбірні виданнями із домашніх зібрань окремих користувачів, приватних осіб, творами письменників–земляків, краєзнавців, викладачів.

Майже за 30 років існування бібліотеки відбулося багато змін у свідомості і бібліотекарів, і читачів. Тепер наші користувачі мають зовсім інше бачення світу, інше життя, інші запити, що вимагають і від бібліотечних працівників бути постійно у пошуку нових цікавих форм роботи, вдосконалювати діяльність бібліотеки для повноцінного, оперативного і якісного задоволення запитів користувачів, створення для них комфортних умов.

З прийняттям державних програм поповнення, збереження бібліотечних фондів є надія на їх покращення.

Історія бібліотеки продовжується. ОЮБ, без сумніву, буде і надалі для молодого покоління користувачів широко і привітно відчиняти браму у світ знань, книги, інформації, сприятиме реалізації їх обдарувань та здібностей. Служити цій справі важко, але й почесно. Бібліотекарі за покликанням мене зрозуміють.


Прядко (Солянікова) О. В. 
Мабуть, якби не збірка, і не було б нагоди записати все, що було колись, дуже давно…

Починалось все ще в дитинстві. Пригадую, як батько читав нам з сестрою поеми О. С. Пушкіна. Потім, коли настала пора обирати професію, подруга зауважила: „Любиш читати, так і вступай до інституту культури”. „А може і справді”, - подумала я, – „ все своє життя знаходитись поряд з книгами – це ж чудово!”

Потім був Харківський державний інститут культури. Зринають у пам’яті високі колони, мармурові сходи, викладачі. Багатьох з них з подякою згадує не одне покоління студентів. Саме там нас, студентів, вчили не тільки любити книгу, але і професійно працювати з нею, доносити зміст до читача.

До Кіровограда я приїхала у серпні. Місто сподобалось. Широка площа, мощені бруківкою вулиці, дуже цікаве історичне минуле. Була у захваті від спектаклів студентського театру „Резонанс”. На виставу „Попелюшка” й інші постановки ми ходили багато разів. З тих часів пам’ятаю і своїх перших читачів: Вадик Канцедал, Вітя Крікуненко, Ігор Клочек, Валера Спринчан - чотири веселих товариша-старшокласника ЗОШ № 5 заходили у напівпідвальне приміщення колишньої бібліотеки ім. Т. Г. Шевченка щодня після уроків. До нашого приїзду вони вже були постійними користувачами, друзями бібліотеки. І саме вони допомогли нам адаптуватись і в бібліотеці, і в Кіровограді. Вони приходили і потім, коли вже стали дорослими. Брали книжки, спілкувалися, розповідали про своє життя…

Пригадую працівників бібліотеки. Вони всі були молодими, розумними і привабливими жінками. Тоді вони були не набагато старші від нас теперішніх. Заступник директора З. М. Шушкет, цікава людина і дуже хороший фахівець. До неї можна було звертатися за допомогою з будь-яких складних професійних і особистих питань. Л. І. Настояща, як мати, турбувалася про своїх підлеглих, яких призначили працювати у методичному відділі. Л. Я. Шевелева, її призначили моїм наставником, вразила польською красою. У неї ми вчилися проводити масові заходи. О. П. Берла – навчила любити українську мову. Викликало повагу те, що вона, коли всі розмовляли російською, вживала тільки українську мову. Це було тоді незвично. Чиста українська мова мене здивувала ще раз тоді, коли я познайомилися з журналістами відомої у ті часи місцевої газети „Молодий комунар”. Молодь міста із задоволенням приходила на літературні вечори, які проводились у бібліотеці за участю тоді ще починаючих поетів та прозаїків – Володимира Вакуліча, Петра Селецького, Василя Бондаря, які у той час працювали у „ Молодому комунарі”.

У Кіровоградському житті мене приваблювало і те, що приїхало багато однокурсниць. Здавалося, продовжується студентське життя. Спочатку нас було одинадцять. Всіх розселили по гуртожиткам. На вулиці Тимірязєва за клопотанням Валентини Максимівни міськвиконкомом була виділена одна квартира, у якій також було поселено молодих працівників бібліотеки. З дівчат, які приїхали на декілька років раніше, і тих, хто приїхав у наступні роки, склалася велика дружня компанія. Ми святкували разом дні народження, гуляли по місту, відвідували батьків, а пізніше гуляли на весіллях своїх подруг. Пам’ятаю, ще була традиція влаштовувати у вихідні „дні вареників”, на які збиралися усі бажаючі.

І головне, мене дуже приваблювала робота. Хотілося стати гарним професіоналом, багато чому навчитися, бути корисною людям. Впевненість у тому, що саме так і буде, виникала від одного погляду на директора бібліотеки. Валентина Максимівна випромінювала енергію і впевненість у тому, що наша бібліотека буде найкращою у всьому світі. Це дуже приваблювало. І ми не цуралися ніякої роботи: провести захід для учнів ПТУ, обміняти книжки у робочому гуртожитку чи фарбувати стелю у читальній залі і винести будівельне сміття – все було завданнями „державної важливості” і накази „не обговорювались, а виконувались”. Валентина Максимівна була безумовним авторитетом не тільки для нас, працівників бібліотеки. її знали і поважали у місті.

Знали і нас, працівників ОЮБ ім. О. М. Бойченка, команду, якій дійсно, як і мріялось колись, вдалося здійснити багато складних, важливих справ. Кожний такий, як зараз кажуть, проект, був черговою сходинкою і у розвитку бібліотеки, і в особистому рості кожного з нас.

Мрія Валентини Максимівни – телевізійний клуб „Відкриті двері”, був відомим не тільки у Кіровоградській області, але і далеко за її межами. Ще задовго до створення клубу вона думала, яким він повинен бути, кому вона могла б довірити проведення засідань. Коли клуб був створений, ми допомагали у проведенні засідань: підказували важливі для молоді теми програм, запрошували фахівців і молодь, брали участь в обговоренні проблем. Це було дуже цікаво, складно і дуже відповідально. Були й інші заходи.

Я брала безпосередню участь у конференціях для фахівців, що працюють з молоддю: „Молодь у правовому полі: час нових підходів” (2000 рік) та „Патріотичне виховання в контексті підготовки до служби в Збройних силах України та її захисту” (2002 рік). Це були дійсно важливі, потрібні суспільству заходи. Відкривали конференцію начальники управлінь: культури, у справах сім’ї та молоді, освіти і науки Кіровоградської облдержадміністрації.

На конференцію„Молодь у правовому полі: час нових підходів” ми вперше запросили представників громадських організацій, які запропонували тоді новий, незвичний погляд на проблеми молоді і шляхи їх вирішення. Про нові підходи до вирішення проблеми СНІДу у світі та, зокрема, у місті Полтаві розповів Президент благодійного фонду „Анти–Снід” А. О. Протопопов. Пом’ятаю, всіх учасників конференції вразила тоді велика кількість друкованої продукції з проблем СНІДу, яку привезли із собою полтавчани. Яскраві та змістовні буклети багато років допомагали проводити профілактичну роботу з молоддю у навчальних закладах і закладах культури Кіровоградщини.

У конференції з проблем патріотичного виховання молоді погодився взяти участь Мальчин Г. В., голова громадського військово–патріотичного об’єднання „Майбутнє України”, член Національної Ради з питань молодіжної політики при Президенті України. У конференції брали участь начальники відділів у справах сім’ї та молоді міськвиконкомів, організатори та керівники підліткових клубів, лідери громадських організацій, заступники директорів з виховної роботи загальноосвітніх навчальних закладів м. Кіровограда, лікарі, бібліотечні працівники, працівники правоохоронних органів, військові, спеціалісти обласного центру соціальних служб для молоді.

Було відчуття того, що ми дійсно робимо корисну для усього суспільства справу. Саме тоді ми всі спрацювали як команда, якій під силу вирішувати складні завдання. Треба було зустріти учасників конференцій, розселити у готелі, організувати харчування, забезпечити квитками на зворотній проїзд. Але все вдалося. Ми одержали подяку від управління культури облдержадміністрації. Моя участь в організації цих заходів відмічена Грамотою Міністерства культури України, яка сприймається як бойова нагорода і є дуже цінною для мене відзнакою.

Все, що починалося колись, продовжується і зараз. Телевізійний клуб „Відкриті двері” знайшов своє продовження у діяльності громадської організації „Відкриті двері”. Буклети, журнали, газети, методичні матеріали Полтавської громадської організації „Анти-СНІД” стали основою бібліотеки громадської організації „Відкриті двері”. Потім бібліотека організації отримала значне поповнення фонду завдяки виданням інших громадських організацій.

Досвід проведення великих заходів допоміг у роботі в наступні роки. Дружні зв’язки, які виникли давно, приносять користь бібліотеці і молоді міста Кіровограда і зараз. Вже два роки за домовленістю з керівництвом КІРУЄ в бібліотеці діє консультпункт з питань профорієнтації. Він створений за сприяння викладача КІРУЄ Маргарити Юріївни Перзеке. Колись вона, Рита Смирнова, за першою освітою бібліотекар-бібліограф, також за направленням приїхала до бібліотеки.

За ініціативи колишнього заступника директора бібліотеки Шамрай Н. А., у 1999 році створено лекторій „Молодь і право”, який діє і сьогодні. Продовжується робота з профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі.

Завдяки співпраці з громадською організацією „Український інформаційний центр з проблем алкоголю та наркотиків” у Кіровоградській області було розповсюджено 600 комплектів книг „Куріння і діти”. Книги одержали всі організації, що працюють з молоддю. Сподобався молоді і конкурс на антитютюнову тематику „Ми проти паління”, ідея і програма проведення якого виникла завдяки Інтернет–бюлетеням цієї організації.

Черговою сходинкою у розвитку громадської організації ТІМО «Відкриті двері» стала проектна діяльність. Участь у написанні та реалізації проектів сприяє покращенню іміджу бібліотеки та професійному зростанню співробітників. Для мене ця діяльність починалась зі „Школи лідерів”, яку проводили представники громадської організації „Центр підтримки творчих ініціатив” Л. А. Станкевич і Л. К. Абрамов. Саме завдяки участі у „Школі лідерів” я побачила, що ті негаразди, які так заважають нашому життю, можна усунути шляхом активної участі всієї громади. Це дійсно демократичний і прогресивний шлях позитивних зрушень у суспільстві.

Значне місце у моєму професійному житті займає проведення соціологічних досліджень. Вони починались від аналізів читання. Я з задоволенням робила їх, коли працювала у відділі абонементу. Було цікаво, яка саме література подобається молоді? А потім, коли створювалась соціологічна служба, з задоволенням взялась за цю роботу. Моїм першим вчителем з проведення соціологічних досліджень стала старший бібліотекар методичного відділу ОУНБ ім. Н. К. Крупської (Д. І. Чижевського) Мельцнер І. М. Саме її дослідження стали для мене зразком. З нею разом ми відвідували „Соціологічні читання”, які проводила один раз на два роки Національна Парламентська бібліотека України.
Дім, до якого завжди хочеться повертатися...”
Шамрай-Яблонська (Горних) Н.А., м. Миколаїв

1983 рік…Для Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва імені О. М. Бойченка він став визначним. Замість напівпідвального приміщення по вулиці Карла Маркса бібліотеці виділено те, в якому до цього часу знаходилася обласна універсальна наукова бібліотека імені Д. Чижевського. В цьому ж році я закінчила Миколаївський факультет Київського державного інституту культури і, як молодий фахівець, приїхала до цієї бібліотеки, з якою пов’язала своє життя майже на 16 років.

Мене зустрів молодіжний колектив, повний енергії та завзяття – в основному випускники 1982 року з Харківського інституту культури і мої перші наставники Дигало Валентина Максимівна, Шушкет Зінаїда Миколаївна, Настояща Любов Іванівна.

Почалися мої перші кроки в бібліотечній діяльності з роботи на будівництві, саме розпочався період ремонтних робіт у приміщенні на розі вулиць Леніна та Декабристів. Ми опановували професії муляра, циклювальника, підсобного робітника. Спільна праця дуже згуртувала колектив, а переїзд надихнув на творчий пошук. Після напівпідвального приміщення з трьох кімнат двоповерховий будинок – пам’ятник архітектури кінця ХІХ століття здавався нам найкращим у місті. В цьому приміщенні хотілося працювати, творити, впроваджувати нове та прогресивне.

Якщо озирнутися назад і замислитися, то кожний рік існування бібліотеки був важливою віхою в її становленні і формуванні. Завдяки ентузіазму, наполегливості, винахідливості, підтримці небайдужих колег директор бібліотеки В. М. Дигало успішно вирішувала нагальні проблеми: перші кроки в автоматизації бібліотечних процесів, „відвойовуванні” приміщень першого поверху, оформленні відділів. Завдяки цьому обласна бібліотека для юнацтва стала одним із найкрасивіших культурно-освітніх закладів не тільки в місті, але і за його межами.

Я ж оволодівала професією методиста науково-методичного відділу. Починала свою бібліотечну діяльність під керівництвом Л. І. Настоящої. Вимоглива до себе і своїх підлеглих, вона була добрим наставником не лише у фахових, але і в житейських справах – чуйною людиною у ставленні до своїх колег, рідних та близьких. У численних відрядженнях до бібліотек області намагалася бути не стільки інспектором з обласного центру, скільки порадником, помічником.

Комплексні перевірки, виїзди з метою надання методичної та практичної допомоги... Немає жодного райцентру, міста Кіровоградської області, який би я не відвідала. Семінари, практикуми, лекції, узагальнення передового досвіду бібліотек області... Так набувався досвід, розуміння людей, повага до професії.

Дуже важкою для бібліотеки була середина 90-х років. Затримували зарплатню, працювали 4-х денний робочий тиждень, існувала загроза закриття, пережили пошкодження бібліотеки після підриву машини біля її дверей. Але ми продовжували працювати. Саме на ці роки припадають найбільш цікаві проекти бібліотеки: Тиждень національних культур (в рамках обласного фестивалю національних культур «Степова веселка»), книжково-експозиційна виставка „Всі ми, Україно, твої діти”, обласний конкурс „Кращий читач року”, клуб інвалідів-колясочників „Ровесник”, телевізійний молодіжний клуб „Відкриті двері”… Була перша спроба написання проектів на міжнародний фонд „Відродження”: проект створення молодіжного муніципалітету та школи преси і телебачення. Налагоджували нові зв’язки. Жодна книга, що виходила з друку в місті Кіровограді, не проходила повз нашу бібліотеку завдяки співпраці з обласною організацією Спілки письменників України, зокрема з її головою Василем Бондарем. Проводили презентації нових книг. Всі заходи проводили спільно з обласним управлінням у справах сім’ї та молоді (начальник управління А. Абрамов), соціальною службою для молоді (директор С. Давидяк). Скільки нових друзів з’являлося після кожного з засідань телевізійного молодіжного клубу „Відкриті двері”!

Вже 8 років минуло з того часу, як я виїхала з Кіровограда, повернулася до свого рідного міста Миколаїва. Працювала в обласній універсальній науковій бібліотеці імені О. Гмирьова завідувачем відділом комплектування, в Центральній бібліотеці для дорослих імені М. Кропивницького міської ЦБС головним бібліотекарем, завідувачем відділом маркетингу та менеджменту. Зараз працюю в обласній бібліотеці для юнацтва заступником директора по бібліотечній роботі, але завжди згадую колег з міста Кіровограда.

Головним кредо в багатогранній діяльності і цілеспрямованості колективу Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва ім. О.М.Бойченка є намагання не лише не відстати, але й іти у житті попереду, працювати задля покликання. Працівникам цієї бібліотеки притаманні бажання творчості, непохитна віра в успіх та ентузіазм, який допомагає переборювати перешкоди.

В цьому колективі є люди, які визначають, активно створюють моральний клімат, грунтують дружні стосунки між колегами. Від їх доброзичливої посмішки, в певній мірі, залежить імідж бібліотеки. Хочеться знайти добрі слова для Людмили Гурби, Тетяни Яськів, Ольги Прядко, Валентини Зеленіної, Наталії Товстопят, Людмили Шматько, Тетяни Ротар та багатьох інших. З появою нового директора Лариси Миколаївни Савенко бібліотека запрацювала з новим імпульсом, з творчою динамікою, сполучаючи традиційні функції з інноваційними. Колектив цей постійно розвивається. І щороку мене мов магнітом тягне до Кіровограду, до моєї рідної бібліотеки, де завжди комфортно, де тебе зустрічають доброзичливі посмішки колег, де пройшла моя молодість.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   23

Схожі:

Роки. Події. Люди iconОсобливості вивчення основ терії ймовірностей у 6-му класі за новим державним стандартом
Ключові слова: методика навчання математики, індивідуальне навчання, випробування І події; неможливі, достовірні та випадкові події,...
Роки. Події. Люди iconПрограма кандидата на посаду директора кам’янець-подільського індустріального коледжу ільєва олексія івановича
Все, що з’явилось у вашому житті, І люди, І події стали реальні лише тому, що ви їх намалювали. І саме від вас залежить, що робити...
Роки. Події. Люди iconМузеї Львова: події, колекції, люди : матеріали науково-практичної конференції, Львів, 30—31 жовтня 2014 року / Львів. іст музей; ред кол.: О. Роман (відп ред.), О. Перелигіна, І. Полянська; відп за вип

Роки. Події. Люди iconДумки над історичним портретом Г. П. Кравченка
Мета: Схарактеризувати події, що відбулися в нашому краї в роки війни. Розкрити героїзм мешканців нашого краю. Виховувати учнів у...
Роки. Події. Люди iconУкраїна в 20-ті 30-ті роки ХХ століття
Україні у 20-ті роки. Українізація здійснювалася в певних, дозволеним центром межах. Рушійною силою у справі українізації став Наркомат...
Роки. Події. Люди iconЗавдання для учасників ІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії
Запишіть у таблицю найважливіші, на Вашу думку, історичні події, від дати яких у 017 р виповнюється вказана в таблиці кількість років....
Роки. Події. Люди iconПовідомлення про якісь події, що розгортаються в часі. Загальна схема розповіді така: початок дії; розвиток подій; кінець події
Класифікація текстів за сферою використання, метою, структурними особливостями. Види текстів у діловому, професійному мовленні. Тексти...
Роки. Події. Люди iconТема: СРСР у роки “відлиги ” (1953-1964рр.) та “застою” (1964 1985 рр.) Мета: навчальна
М. Хрущова та розкрити роки правління Л. Брежнева; розглянути особливості дисидентського руху в СРСР
Роки. Події. Люди iconНе можуть бути всі панами,мусять бути й люди
«Не можуть бути всі панами,мусять бути й люди» (Компаративний аналіз комедій «Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого та «Міщанин-шляхтич»...
Роки. Події. Люди iconПлан Юнні роки Здобуття популярності
Наступні роки Рембрандт працює в Лейдені, здобувши репутацію майстра біблійних І міфологічних сцен. У 1631 переїжджає в Амстердам,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка