Роман Федорів народився на Івано-Франківщині. Ще зовсім дитиною залишився сиротою І усе життя відчував потребу у материнській любові



Дата конвертації18.08.2017
Розмір445 b.





Роман Федорів народився на Івано-Франківщині. Ще зовсім дитиною залишився сиротою і усе життя відчував потребу у материнській любові.

  • Роман Федорів народився на Івано-Франківщині. Ще зовсім дитиною залишився сиротою і усе життя відчував потребу у материнській любові.



У складний час друкував у журналі твори, які не вельми подобались КДБ, але Р.Федорів уміло оминав підводні рифи, підтримуючи і почасти рятуючи колег-літераторів. Трилогіями «Кам’яне поле», «Жорна», «Ворожба людська», романами «Жбан вина», «Танець Чугайстра», «Отчий світильник», «Єрусалим на горах» люди зачитувались. Р.Федорів багато працював в архівах і бібліотеках. Спершу писав від руки, потім друкував текст на машинці, розповідає вдова письменника.

  • У складний час друкував у журналі твори, які не вельми подобались КДБ, але Р.Федорів уміло оминав підводні рифи, підтримуючи і почасти рятуючи колег-літераторів. Трилогіями «Кам’яне поле», «Жорна», «Ворожба людська», романами «Жбан вина», «Танець Чугайстра», «Отчий світильник», «Єрусалим на горах» люди зачитувались. Р.Федорів багато працював в архівах і бібліотеках. Спершу писав від руки, потім друкував текст на машинці, розповідає вдова письменника.



«Писав з самісінького ранку. Вставав о 5 годині, о 7 любив уже попорпатись у саду. Але казав: «Якщо щось роблю, то голова в мене весь час думає. Романи писав зосереджено, тяжко було за цим спостерігати. Він писав і плакав, був дуже емоційний. Ще малим казав, якщо помре і на небі потрібен буде письменник, то ним він там буде»

  • «Писав з самісінького ранку. Вставав о 5 годині, о 7 любив уже попорпатись у саду. Але казав: «Якщо щось роблю, то голова в мене весь час думає. Романи писав зосереджено, тяжко було за цим спостерігати. Він писав і плакав, був дуже емоційний. Ще малим казав, якщо помре і на небі потрібен буде письменник, то ним він там буде»



«Роман був дуже неординарна особистість, надзвичайна і непересічна, людина без фальші. Десь був дуже дитячим і водночас рішучим. Тому мені так важко про нього писати, – розповіла вдова. – Любив життя і людей, завжди жартував. Пригадую, як запитував у мене, де у людини душа. Мабуть, у серці, казав, бо серце завжди чує, плаче і сміється, як душа».

  • «Роман був дуже неординарна особистість, надзвичайна і непересічна, людина без фальші. Десь був дуже дитячим і водночас рішучим. Тому мені так важко про нього писати, – розповіла вдова. – Любив життя і людей, завжди жартував. Пригадую, як запитував у мене, де у людини душа. Мабуть, у серці, казав, бо серце завжди чує, плаче і сміється, як душа».



На робочому столі письменник залишив недописані сторінки. Ще за 5 хвилин до смерті говорив дружині, що не має права вмерти, бо ще так багато хоче написати. Уже після смерті побачила світ повість «Кларнет із лісу на піщаних горбах». Повісті Романа Федоріва написані на історичних сюжетах, за що він був неодноразово критикований.

  • На робочому столі письменник залишив недописані сторінки. Ще за 5 хвилин до смерті говорив дружині, що не має права вмерти, бо ще так багато хоче написати. Уже після смерті побачила світ повість «Кларнет із лісу на піщаних горбах». Повісті Романа Федоріва написані на історичних сюжетах, за що він був неодноразово критикований.



Мама Романа Федоріва тричі виходила заміж і народила 11 дітей, які у неї вмирали. Коли жінка вийшла заміж за батька майбутнього письменника і народився Роман, то батьки обдурили смерть і винесли його до хрещення через вікно. «А смерть собі чекала за дверима...», – сказав Роман Федорів менше аніж за три місяці до смерті.

  • Мама Романа Федоріва тричі виходила заміж і народила 11 дітей, які у неї вмирали. Коли жінка вийшла заміж за батька майбутнього письменника і народився Роман, то батьки обдурили смерть і винесли його до хрещення через вікно. «А смерть собі чекала за дверима...», – сказав Роман Федорів менше аніж за три місяці до смерті.



«Хіба нам з тобою звикати до смертей, руїн і до наруги? Але ж бачиш: косять нас, розстрілюють, топлять, розпинають, вішають... а ми сутні на цій землі... ми вічні на цій землі. І шлях до Єрусалиму, що на горах, до висот і до волі, до духовного розкріпачення, іще не має кінця. Іще треба до нього дійти, брате. А ти маєш перед собою чисту стіну, маєш пензель, маєш талант, а мучеників у твоєму верхньому світі на нашій землі для нової Голгофи вистачає. Ти чуєш їхній біль і крик? Твоє призначення – їх чути». Це фрагмент з роману «Єрусалим на горах» Романа Федоріва.

  • «Хіба нам з тобою звикати до смертей, руїн і до наруги? Але ж бачиш: косять нас, розстрілюють, топлять, розпинають, вішають... а ми сутні на цій землі... ми вічні на цій землі. І шлях до Єрусалиму, що на горах, до висот і до волі, до духовного розкріпачення, іще не має кінця. Іще треба до нього дійти, брате. А ти маєш перед собою чисту стіну, маєш пензель, маєш талант, а мучеників у твоєму верхньому світі на нашій землі для нової Голгофи вистачає. Ти чуєш їхній біль і крик? Твоє призначення – їх чути». Це фрагмент з роману «Єрусалим на горах» Романа Федоріва.



Ми не були з п. Романом знайомі на побутовому рівні, нас поєднувала лишень українська література, отже й стосунки були виключно ділові й почалися вони невдовзі по тому, як п. Роман став головним редактором журналу „Жовтень”, що потім перетворивсь у „Дзвін”.

  • Ми не були з п. Романом знайомі на побутовому рівні, нас поєднувала лишень українська література, отже й стосунки були виключно ділові й почалися вони невдовзі по тому, як п. Роман став головним редактором журналу „Жовтень”, що потім перетворивсь у „Дзвін”.



Саме „Жовтень” у 1970 році (нр.6) надрукував оповідання „Перелесник” з моєї фольклорної фантастики, а 1982 року повість-преамбулу „Дім на горі” (нр.2-3), рухнувши таким чином видання мого, здається, найвідомішого роману, що його тепер вивчають на гуманітарних факультетах університетів.

  • Саме „Жовтень” у 1970 році (нр.6) надрукував оповідання „Перелесник” з моєї фольклорної фантастики, а 1982 року повість-преамбулу „Дім на горі” (нр.2-3), рухнувши таким чином видання мого, здається, найвідомішого роману, що його тепер вивчають на гуманітарних факультетах університетів.



Серії романів чи повістей, звісно, я не написав, але саме так постало моє „Мисленне дерево. Віки Троянові”, в якого я так заглибився, що забув про білий світ, адже поставив перед собою завдання досі певною мірою нечуване: дати образ культури дохристиянського Києва. Творив цей роман у 1985-1986 роках, маючи від Р.Федоріва тверде запевнення, що той буде відразу ж надрукований, як тільки я його йому надішлю. Отож я зануривсь у наукові розвідки, археологію, фольклор, мітологію, особливо звернувши увагу на казки, бо деякі бачив як залишки найдавнішої нашої епічної творчості.

  • Серії романів чи повістей, звісно, я не написав, але саме так постало моє „Мисленне дерево. Віки Троянові”, в якого я так заглибився, що забув про білий світ, адже поставив перед собою завдання досі певною мірою нечуване: дати образ культури дохристиянського Києва. Творив цей роман у 1985-1986 роках, маючи від Р.Федоріва тверде запевнення, що той буде відразу ж надрукований, як тільки я його йому надішлю. Отож я зануривсь у наукові розвідки, археологію, фольклор, мітологію, особливо звернувши увагу на казки, бо деякі бачив як залишки найдавнішої нашої епічної творчості.



Саме в розпалі цієї роботи Р. Федорів приїхав до Києва, і ми з ним випадково здибалися на Басарабці; відтак і запитав мене, чи пишу я обіцяного романа-есе. І там, на Хрещатику, ходячи туди й сюди, я почав розповідати про свої відкриття, бачення найархаїчніших пластів нашої культури – це протривало кілька годин.

  • Саме в розпалі цієї роботи Р. Федорів приїхав до Києва, і ми з ним випадково здибалися на Басарабці; відтак і запитав мене, чи пишу я обіцяного романа-есе. І там, на Хрещатику, ходячи туди й сюди, я почав розповідати про свої відкриття, бачення найархаїчніших пластів нашої культури – це протривало кілька годин.

  • — Саме це нам і потрібно, — сказав пан Роман. — 3 нетерпінням чекатиму рукопису.

  • Свого слова він дотримав: як тільки роман-есе був „Жовтнем” одержаний, став пущений до роботи і з'явивсь у номерах 10-12 за 1986 рік. Публіка на той час на подібну літературу була жадібна, тираж журналу миттю розійшовся, твір читався, як доходили до мене чутки, активно, а в 1989 році вийшов тридцятитисячним тиражем і відразу був розкуплений. Отже, в появі й успіху цього твору завдячую таки Роману Федоріву.



Після перетворення журналу в „Дзвін” контакту певний час у мене з ним не було, але в 1996 році саме „Дзвін”, за сприяння Р. Федоріва, надрукував мій роман про народження руху шістдесятників „Юнаки з вогненної печі” (нр.1-3), після чого наші ділові стосунки відновилися, п. Роман часом писав мені листи своїм характерним почерком, якого розбирати було не легше як стародавні рукописи. Я тимчасом стежив за його активністю: відродження журналу „Літопис Червоної калини”, видання цілої бібліотечки „Скрипторій української історичної прози”, від якої я був у захопленні, присилав мені й свої книги з яскравими палітурками – дивовижну енергію розвинув цей чоловік, а я таких людей завжди шанував і шаную.

  • Після перетворення журналу в „Дзвін” контакту певний час у мене з ним не було, але в 1996 році саме „Дзвін”, за сприяння Р. Федоріва, надрукував мій роман про народження руху шістдесятників „Юнаки з вогненної печі” (нр.1-3), після чого наші ділові стосунки відновилися, п. Роман часом писав мені листи своїм характерним почерком, якого розбирати було не легше як стародавні рукописи. Я тимчасом стежив за його активністю: відродження журналу „Літопис Червоної калини”, видання цілої бібліотечки „Скрипторій української історичної прози”, від якої я був у захопленні, присилав мені й свої книги з яскравими палітурками – дивовижну енергію розвинув цей чоловік, а я таких людей завжди шанував і шаную.



у 2000 році в нр.3-4 я надрукував безгонорарно у „Дзвоні” роман „Тіні зник омі” і справно дістав пакунка з авторськими примірниками.

  • у 2000 році в нр.3-4 я надрукував безгонорарно у „Дзвоні” роман „Тіні зник омі” і справно дістав пакунка з авторськими примірниками.

  • Але чи міг я думати, що це остання моя публікація у „Дзвоні”, схвалена Романом Федорівим? „Літературна Україна” з траурним сповіщенням про його смерть мене приголомшила. Десь перед цим прийшов ще пакунок із його новою книгою, був і лист з пропозиціями, але всі ці плани нещадно обрізала своїми немилосердними ножицями Парка. А ще перед цим я прочитав чудову повість Р. Федоріва „Пустеля без броду” і написав йому про свої враження.

  • І справді, Роман Федорів наприкінці свого життя був у горінні та творчому піднесенні. Той вогонь його й спалив. Од цього сум і жаль, але ради нема.



Він прийшов у прозу з журналістики й через журналістику. І це виразно помітно на його перших книжках — «Жовтнева соната» (1959), «Таємниця подвигу» (1961), «Колумби», «Капелан жовтого лева» (1962). Хоча критика зустріла їх загалом прихильно, але й не бралася стверджувати, що в особі автора визріває справді серйозний прозаїк.

  • Він прийшов у прозу з журналістики й через журналістику. І це виразно помітно на його перших книжках — «Жовтнева соната» (1959), «Таємниця подвигу» (1961), «Колумби», «Капелан жовтого лева» (1962). Хоча критика зустріла їх загалом прихильно, але й не бралася стверджувати, що в особі автора визріває справді серйозний прозаїк.



Присвячений Олексі Довбушеві роман у легендах «Жбан вина» (1968) став новим етапом у творчій біографії автора. Це твір, у якому гармонійно узгодилися між собою матеріал і стиль. Метафорична вишуканість і патетичний тон не видаються тут недоречними, оскільки легендарний опришок живе в народній пам'яті справді романтично піднесеним, любовно зреалізованим.

  • Присвячений Олексі Довбушеві роман у легендах «Жбан вина» (1968) став новим етапом у творчій біографії автора. Це твір, у якому гармонійно узгодилися між собою матеріал і стиль. Метафорична вишуканість і патетичний тон не видаються тут недоречними, оскільки легендарний опришок живе в народній пам'яті справді романтично піднесеним, любовно зреалізованим.



Майже всі тогочасні повісті Федоріва мають історичні сюжети. Це неодноразово ускладнювало життєву ситуацію письменника — нищівної «партійної» критики зазнали його «Знак кіммерійця», а також повість «Рудий Опришок» (1984).

  • Майже всі тогочасні повісті Федоріва мають історичні сюжети. Це неодноразово ускладнювало життєву ситуацію письменника — нищівної «партійної» критики зазнали його «Знак кіммерійця», а також повість «Рудий Опришок» (1984).



Монументальним, справді епічним полотном з життя Галицької Русі кінця XII століття став роман «Отчий світильник» (1976). Двоє людей увічнюють діяння князівські в «Отчому світильнику». Перший — Ян — плете павутиння лестощів, зображуючи правителя найхоробрішим, наймудрішим, найчеснішим, найсправедливішим і т. ін. І його анітрохи не обходить, що він зневажає правду. Янів антипод — Іван Русин — важко, в сумнівах і муках, дошукується правди, бачить багато незрозумілого в навколишньому житті: «Дивно мені, що часом мудрі оточують себе дурнями, дивно мені, що часом милосердні милосердя чинять жорстокими руками». Виразна пульсація в творі таких «вічних» морально-етичних питань, багата інваріантність людських характерів, висока художня пластика — все це справді дає право поставити «Отчий світильник» у ряд найвищих художніх досягнень українського історичного роману.

  • Монументальним, справді епічним полотном з життя Галицької Русі кінця XII століття став роман «Отчий світильник» (1976). Двоє людей увічнюють діяння князівські в «Отчому світильнику». Перший — Ян — плете павутиння лестощів, зображуючи правителя найхоробрішим, наймудрішим, найчеснішим, найсправедливішим і т. ін. І його анітрохи не обходить, що він зневажає правду. Янів антипод — Іван Русин — важко, в сумнівах і муках, дошукується правди, бачить багато незрозумілого в навколишньому житті: «Дивно мені, що часом мудрі оточують себе дурнями, дивно мені, що часом милосердні милосердя чинять жорстокими руками». Виразна пульсація в творі таких «вічних» морально-етичних питань, багата інваріантність людських характерів, висока художня пластика — все це справді дає право поставити «Отчий світильник» у ряд найвищих художніх досягнень українського історичного роману.



Паралельно з іншими книжками створив Р. Федорів і романічну тетралогію — «Кам'яне Поле» (1978), «Жорна» (1983), «Ворожба людська» (1987) і «Єрусалим на горах» (1993). Хоч у «Єрусалимі...» не зустрічаємо героїв із трьох попередніх романів, усе ж твір споріднений з ними і проблематикою, і гострими колізіями, які передовсім пов'язані з питаннями духовного буття народу й збереження його історичної пам'яті. Р. Федорів любить розгортати оповідь кількома потоками. Це бачимо в усіх чотирьох романах про долю західноукраїнського села XX ст. Тут наявна сучасна для оповідача подієва площина, а крім того, існує і «нижній ярус» — ретроспективна лінія, яка багато прояснює в долях героїв і всій логіці подій. Саме в цих широких ретроспекціях докладно відтворено драматичну історію правдошукацтва Якова Розлуча, якому не судилося переінакшити світ, і він засумнівався, чи можна добротою змінити його.

  • Паралельно з іншими книжками створив Р. Федорів і романічну тетралогію — «Кам'яне Поле» (1978), «Жорна» (1983), «Ворожба людська» (1987) і «Єрусалим на горах» (1993). Хоч у «Єрусалимі...» не зустрічаємо героїв із трьох попередніх романів, усе ж твір споріднений з ними і проблематикою, і гострими колізіями, які передовсім пов'язані з питаннями духовного буття народу й збереження його історичної пам'яті. Р. Федорів любить розгортати оповідь кількома потоками. Це бачимо в усіх чотирьох романах про долю західноукраїнського села XX ст. Тут наявна сучасна для оповідача подієва площина, а крім того, існує і «нижній ярус» — ретроспективна лінія, яка багато прояснює в долях героїв і всій логіці подій. Саме в цих широких ретроспекціях докладно відтворено драматичну історію правдошукацтва Якова Розлуча, якому не судилося переінакшити світ, і він засумнівався, чи можна добротою змінити його.



Критика постійно відносила Р. Федоріва до послідовних і яскравих представників «химерної» прози. Цим не в усьому точним означенням охоплювалися письменники, схильні до метафорично яскравої стилістики, фольклорних аналогій, різних паралелей і прийомів казкової фантастики. Усі ці прикметні риси прози письменника не згубилися й у його новому романі «Єрусалим на горах», хоча тут автор не зашифровує текст, а, як кажуть, називає речі їхніми іменами. У творі йдеться і про переслідування людей, які намагаються берегти нашу історію та культуру, й про жорстокі розправи комуністичного режиму з ними, і про облудливо-демагогічну радянську пропаганду, і про приреченість тих, кого називали дисидентами (гине головний герой роману у нерівному поєдинку з можновладцями). Якщо «Кам'яне Поле», «Жорна» й «Ворожбу людську» для спрощення визначень можна назвати «романами запитань», то «Єрусалим на горах» у такому разі можна назвати «романом відповідей».

  • Критика постійно відносила Р. Федоріва до послідовних і яскравих представників «химерної» прози. Цим не в усьому точним означенням охоплювалися письменники, схильні до метафорично яскравої стилістики, фольклорних аналогій, різних паралелей і прийомів казкової фантастики. Усі ці прикметні риси прози письменника не згубилися й у його новому романі «Єрусалим на горах», хоча тут автор не зашифровує текст, а, як кажуть, називає речі їхніми іменами. У творі йдеться і про переслідування людей, які намагаються берегти нашу історію та культуру, й про жорстокі розправи комуністичного режиму з ними, і про облудливо-демагогічну радянську пропаганду, і про приреченість тих, кого називали дисидентами (гине головний герой роману у нерівному поєдинку з можновладцями). Якщо «Кам'яне Поле», «Жорна» й «Ворожбу людську» для спрощення визначень можна назвати «романами запитань», то «Єрусалим на горах» у такому разі можна назвати «романом відповідей».



Цей роман покликаний часом.

  • Цей роман покликаний часом.

  • Настала нарешті пора, копи можна конче потрібно сказати чесне, безкомпромісне слово правди про усе те, що діялось на західноукраїнських землях і на початку п'ятдесятих років, і в період так званого „застою”, а ще й також до і після „золотого вересня” 1939-го. Бо ще й досі, на жаль, ці такі трагічні чи не для кожного галичанина дні і літа трактувалися фальшиво й однозначно не лише кон'юнктурними політологами та істориками, а й талановитими письменниками (згадаймо лише твір Михайла Стельмаха „Над Черемошом”).



Схематизм, бездумне вторування брехливим постулатам, тільки чорні і білі кольори — все це у сукупності своїй і породило той застрашливий стереотип ворога в особі „западенця-бандьори”, який ще й дотепер побутує в умах обивателя „ковбасника” Східної України. Та й чи ж тільки обивателя?..

  • Схематизм, бездумне вторування брехливим постулатам, тільки чорні і білі кольори — все це у сукупності своїй і породило той застрашливий стереотип ворога в особі „западенця-бандьори”, який ще й дотепер побутує в умах обивателя „ковбасника” Східної України. Та й чи ж тільки обивателя?..

  • Цей роман покликаний на світ уразливою совістю письменника-патріота, котрого болить наше трагічне минуле, драматичне сучасне і який з надією дивиться у ще не зовсім виразне майбутнє.



І щоб воно, те майбутнє наше, набрало чітких обрисів, виразної перспективи, і необхідно у минулому та сучасному нарешті справедливо все розставити на свої належні їм місця: правду і кривду та брехню, героїзм і боягузтво, чесність і підлість... „Єрусалим на горах” Романа Федоріва — роман, який справді позначений широчінню, масштабністю

  • І щоб воно, те майбутнє наше, набрало чітких обрисів, виразної перспективи, і необхідно у минулому та сучасному нарешті справедливо все розставити на свої належні їм місця: правду і кривду та брехню, героїзм і боягузтво, чесність і підлість... „Єрусалим на горах” Романа Федоріва — роман, який справді позначений широчінню, масштабністю



Нескладна, проте добре продумана фабула роману, в основі якої – історія знахідки та реставрації давньої фрески у церкві Святого Духа, дає можливість письменникові торкатися розмаїтих аспектів буття, вільно почуватися у різних часових вимірах, бути свідком і співпереживачем нелегких, а то й трагічних людських доль. Власне, долі людські і є основою, якщо так можна сказати, підсюжетів, своєрідних притоків основного русла роману: життєві перипетії Данила Вербеня, Северина Ґайдаша, Павла Ключара, Івана Слободяна, по суті, можуть бути й окремими повістями, та, вживаючись у річище розповіді головного героя та оповідача Василя Бережена, розширюють, доповнюють, збагачують її, зливаються з нею, становлячи єдине, нероздільне ціле.

  • Нескладна, проте добре продумана фабула роману, в основі якої – історія знахідки та реставрації давньої фрески у церкві Святого Духа, дає можливість письменникові торкатися розмаїтих аспектів буття, вільно почуватися у різних часових вимірах, бути свідком і співпереживачем нелегких, а то й трагічних людських доль. Власне, долі людські і є основою, якщо так можна сказати, підсюжетів, своєрідних притоків основного русла роману: життєві перипетії Данила Вербеня, Северина Ґайдаша, Павла Ключара, Івана Слободяна, по суті, можуть бути й окремими повістями, та, вживаючись у річище розповіді головного героя та оповідача Василя Бережена, розширюють, доповнюють, збагачують її, зливаються з нею, становлячи єдине, нероздільне ціле.



Головною темою роману, власне, і є людська доля в її динамічному поступальному рухові на фоні суспільства, свого народу, історія духовного сходження людини, зв'язаної з довколишнім світом тисячами ниток і кровоносних шляхів.

  • Головною темою роману, власне, і є людська доля в її динамічному поступальному рухові на фоні суспільства, свого народу, історія духовного сходження людини, зв'язаної з довколишнім світом тисячами ниток і кровоносних шляхів.



Усіх героїв роману (і чільних, і епізодичних) об'єднує ще й те, що всі вони, хто у зрілому, а хто й у зовсім юному віці, пережили особливо страшне лихоліття на західноукраїнських землях; сталінські репресії в 1939-1941 роках та масовий терор сталінського НКВС проти місцевого населення після 1945 року. Вони, ці репресії і терор, лягли тяжким відбитком на їхню психіку, формування характеру, вони і зумовлюють їхні дії та вчинки у дещо пізніший період, теж нелегкий і драматичний, – період так званого брежнєвсько-сусловського „застою”.

  • Усіх героїв роману (і чільних, і епізодичних) об'єднує ще й те, що всі вони, хто у зрілому, а хто й у зовсім юному віці, пережили особливо страшне лихоліття на західноукраїнських землях; сталінські репресії в 1939-1941 роках та масовий терор сталінського НКВС проти місцевого населення після 1945 року. Вони, ці репресії і терор, лягли тяжким відбитком на їхню психіку, формування характеру, вони і зумовлюють їхні дії та вчинки у дещо пізніший період, теж нелегкий і драматичний, – період так званого брежнєвсько-сусловського „застою”.



На відміну від своїх попередників Роман Федорів з об'єктивністю сумлінного історика зображає особливий трагізм ситуації, коли українцям у Другій світовій війні через історичні катаклізми довелося бути у лавах різних армій, зіштовхнутися у братовбивчому протистоянні. Нарешті в художній літературі дано належну оцінку героїчної боротьба УПА проти гітлеризму і сталінізму, нарешті в усій потворності зображено криваву антиукраїнську політику кремлівських опричників.

  • На відміну від своїх попередників Роман Федорів з об'єктивністю сумлінного історика зображає особливий трагізм ситуації, коли українцям у Другій світовій війні через історичні катаклізми довелося бути у лавах різних армій, зіштовхнутися у братовбивчому протистоянні. Нарешті в художній літературі дано належну оцінку героїчної боротьба УПА проти гітлеризму і сталінізму, нарешті в усій потворності зображено криваву антиукраїнську політику кремлівських опричників.



Проте, зображаючи макабричні злочини „енкаведистів», Роман Федорів, як чесний художник, не ідеалізує і другу сторону: робили окремі непродумані, а то й помилкові вчений й українські повстанці. Згадаймо, наприклад, смерть Юстини Монашки через несправедливий, поспішливий суд есбе, а також розправу над селянином Степаном Чепрагою: „Хлопці з лісу”, есбе... не мали ні часу, ні охоти, ні умов, на довгі слідства — суд їх був коротким, а ще коротша кара — зрадникам смерть.

  • Проте, зображаючи макабричні злочини „енкаведистів», Роман Федорів, як чесний художник, не ідеалізує і другу сторону: робили окремі непродумані, а то й помилкові вчений й українські повстанці. Згадаймо, наприклад, смерть Юстини Монашки через несправедливий, поспішливий суд есбе, а також розправу над селянином Степаном Чепрагою: „Хлопці з лісу”, есбе... не мали ні часу, ні охоти, ні умов, на довгі слідства — суд їх був коротким, а ще коротша кара — зрадникам смерть.



Це була війна УПА одночасно проти двох агресорів — фашистської Німеччини і комуністичної Російської імперії, війна із своїми суворими воєнними законами, які, на жаль, інколи і призводили до помилок. Але невинні жертви, від поспішливих рішень есбе — краплина в морі, вони меркнуть і гаснуть порівняно з тим, що коїли в Галичині енкаведисти: „Дівчина тільки один раз устигла скрикнути, бо енкаведист сів задницею їй на обличчя, а ще інші тримали за руки й за ноги, тіло її билося у конвульсіях, гола його білизна спалахувала при свічках кривавим полум'ям. Врешті вона зомліла, бо стихла, а „голомозий командив стрілив їй з револьвера просто в лице... і другій мучениці теж стрілив ув обличчя, потім солдати поволокли їх за коси до купи мерців”.

  • Це була війна УПА одночасно проти двох агресорів — фашистської Німеччини і комуністичної Російської імперії, війна із своїми суворими воєнними законами, які, на жаль, інколи і призводили до помилок. Але невинні жертви, від поспішливих рішень есбе — краплина в морі, вони меркнуть і гаснуть порівняно з тим, що коїли в Галичині енкаведисти: „Дівчина тільки один раз устигла скрикнути, бо енкаведист сів задницею їй на обличчя, а ще інші тримали за руки й за ноги, тіло її билося у конвульсіях, гола його білизна спалахувала при свічках кривавим полум'ям. Врешті вона зомліла, бо стихла, а „голомозий командив стрілив їй з револьвера просто в лице... і другій мучениці теж стрілив ув обличчя, потім солдати поволокли їх за коси до купи мерців”.



Картини вивезень, облав, катувань в енкаведистських застінках — це жахлива, десятиліттями замовчувана правда про те, що принесли „червонозоряні визволителі” на західноукраїнські землі. І святим обов'язком чесного письменника було показати її в усій своїй моторошності, кривавості, звірстві. Правду цю мусять знати всі, а передовсім – жителі Східної України, роками, десятиліттями настирливо та безсоромно обдурювані комуністичною пропагандою. Мабуть, одне із найголовніших завдань, яке ставив перед собою Роман Федорів, і було – зірвати полуду з їхніх очей, спростувати в їхніх умах фальшиві ідеологічні нашарування, що, без сумніву, повинно бути одним із найважливіших чинників у подальшій консолідації, загальнонаціональному єднанні нашого народу.

  • Картини вивезень, облав, катувань в енкаведистських застінках — це жахлива, десятиліттями замовчувана правда про те, що принесли „червонозоряні визволителі” на західноукраїнські землі. І святим обов'язком чесного письменника було показати її в усій своїй моторошності, кривавості, звірстві. Правду цю мусять знати всі, а передовсім – жителі Східної України, роками, десятиліттями настирливо та безсоромно обдурювані комуністичною пропагандою. Мабуть, одне із найголовніших завдань, яке ставив перед собою Роман Федорів, і було – зірвати полуду з їхніх очей, спростувати в їхніх умах фальшиві ідеологічні нашарування, що, без сумніву, повинно бути одним із найважливіших чинників у подальшій консолідації, загальнонаціональному єднанні нашого народу.



Немає можливості зупинятися на всьому тематичному розмаїтті роману: майже кожна його сторінки — так чи інакше торкається певної сфери нашого буття, зачіпає тривожне і наболіле. Частково передані вони у болях Северина Гайдаша, які приходять до нього довгими безсонними ночами.

  • Немає можливості зупинятися на всьому тематичному розмаїтті роману: майже кожна його сторінки — так чи інакше торкається певної сфери нашого буття, зачіпає тривожне і наболіле. Частково передані вони у болях Северина Гайдаша, які приходять до нього довгими безсонними ночами.



Болить йому і злодійська пошесть, що розвинулася повсюди, поголовне пияцтво, екологічна забрудненість, збайдужіння до пісні, рідного слова, до віри, суцільна брехня, відречення від минулого... І в кінцевому підсумку все це зводиться до одного — нема нічого страшнішого, нічого згубнішого для людини, для особистості, ніж жити у бездуховному тоталітарному суспільстві із штучно створеними ідолам. Людина часом і сама добре не усвідомлює, як під пресом, тоталітаризму позбувається усього найчистішого, найшляхетнішого, найсокровеннішого, що палало в її душі.

  • Болить йому і злодійська пошесть, що розвинулася повсюди, поголовне пияцтво, екологічна забрудненість, збайдужіння до пісні, рідного слова, до віри, суцільна брехня, відречення від минулого... І в кінцевому підсумку все це зводиться до одного — нема нічого страшнішого, нічого згубнішого для людини, для особистості, ніж жити у бездуховному тоталітарному суспільстві із штучно створеними ідолам. Людина часом і сама добре не усвідомлює, як під пресом, тоталітаризму позбувається усього найчистішого, найшляхетнішого, найсокровеннішого, що палало в її душі.



Головний герой роману Василь Бережан відчуває, як починає його засмоктувати болото кон'юнктури, конформізму, як боїться він перейнятої більшовиками від царизму політики „батога та пряника”, і добре, що врешті-решт знаходить сили виборсатися з цієї тванюки. Тяжіння конформізму переборов поет Павло Ключар, та для нього це закінчується трагічно — він гине при „нез'ясованих обставинах” (як уже у реальному житті Алла Горська та Володимир Івасюк), Северин Гайдаш під пресом тоталітаризму втрачає найдорожче – дружину Ірину та віру в людей. Не має змоги розвинутися на всю потужність Богом даний талант сільському мудрецеві Данилові Вербеню...

  • Головний герой роману Василь Бережан відчуває, як починає його засмоктувати болото кон'юнктури, конформізму, як боїться він перейнятої більшовиками від царизму політики „батога та пряника”, і добре, що врешті-решт знаходить сили виборсатися з цієї тванюки. Тяжіння конформізму переборов поет Павло Ключар, та для нього це закінчується трагічно — він гине при „нез'ясованих обставинах” (як уже у реальному житті Алла Горська та Володимир Івасюк), Северин Гайдаш під пресом тоталітаризму втрачає найдорожче – дружину Ірину та віру в людей. Не має змоги розвинутися на всю потужність Богом даний талант сільському мудрецеві Данилові Вербеню...



Та й кожен характер у зображенні Романа Федоріва постає перед нами у своїй багатогранності: мають свої слабкості позитивні герої, а у негативних персонажів, ні-ні, та й проб'ється щось людське (згадаймо Сашка Козаченка, Марію Рибку, Ярослава Ґонтаря). Навіть у Подолюка, цього своєрідного Мефістофеля біля Фауста-Бережана, не відбереш певного інтелекту та й, зрештою, тверезого осмислення системи, породженням якої він є і в якій надійно прижився, а тому й відстоюватиме її до кінця своїх днів.

  • Та й кожен характер у зображенні Романа Федоріва постає перед нами у своїй багатогранності: мають свої слабкості позитивні герої, а у негативних персонажів, ні-ні, та й проб'ється щось людське (згадаймо Сашка Козаченка, Марію Рибку, Ярослава Ґонтаря). Навіть у Подолюка, цього своєрідного Мефістофеля біля Фауста-Бережана, не відбереш певного інтелекту та й, зрештою, тверезого осмислення системи, породженням якої він є і в якій надійно прижився, а тому й відстоюватиме її до кінця своїх днів.



І вce-таки загальна тональність роману „Єрусалим на горах” життєствердна. Як би не шаленів Подолюк та іже з ним, та вже духовно протистоїть їм не тільки Василь Бережан, а й рідний син Подолюка, молодий цікавий графік Адось.

  • І вce-таки загальна тональність роману „Єрусалим на горах” життєствердна. Як би не шаленів Подолюк та іже з ним, та вже духовно протистоїть їм не тільки Василь Бережан, а й рідний син Подолюка, молодий цікавий графік Адось.



Протистоять їм вічні і незнищенні духовні скарби нашого народу, уособленням яких с у романі фрески церкви Святого Дуxa. „Єфрейторам” та іншим покручам духовно протистоять Матері (образи їхні в романі виписані з такою переконливою силою, що сприймаються як своєрідні символи вічності, як обереги України), протистоять інші світлі особистості — Гайдаш, Вербень, Ключар.

  • Протистоять їм вічні і незнищенні духовні скарби нашого народу, уособленням яких с у романі фрески церкви Святого Дуxa. „Єфрейторам” та іншим покручам духовно протистоять Матері (образи їхні в романі виписані з такою переконливою силою, що сприймаються як своєрідні символи вічності, як обереги України), протистоять інші світлі особистості — Гайдаш, Вербень, Ключар.







Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Роман Федорів народився на Івано-Франківщині. Ще зовсім дитиною залишився сиротою І усе життя відчував потребу у материнській любові iconІва́н Анто́нович Малко́вич
Народився 10 травня 1961 року в Березові Нижньому Косівського району на Івано-Франківщині в сім'ї Антося Малковича та Юлії Малкович...
Роман Федорів народився на Івано-Франківщині. Ще зовсім дитиною залишився сиротою І усе життя відчував потребу у материнській любові iconЗ'являється перша збірка Шевченка "Кобзар"
Його батьки були кріпаками. 1822 р батько віддав його в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати....
Роман Федорів народився на Івано-Франківщині. Ще зовсім дитиною залишився сиротою І усе життя відчував потребу у материнській любові iconГ. В. Петрюченко / / Н.І. Гелеверя/ 2015р
...
Роман Федорів народився на Івано-Франківщині. Ще зовсім дитиною залишився сиротою І усе життя відчував потребу у материнській любові iconЯвірська зош і-іііст
Петро Ілліч Осадчук 2 грудня 1937 року в селі Острівець Городенківського району на Івано-Франківщині в сім'ї хліборобів. З дитинства...
Роман Федорів народився на Івано-Франківщині. Ще зовсім дитиною залишився сиротою І усе життя відчував потребу у материнській любові iconБбк 91 о 24 «Я народився І жив для добра І любові»
«Я народився і жив для добра і любові» : інформаційно-бібліографічний список літератури/ матеріал підготувала О. І. Гурин; Березнівська...
Роман Федорів народився на Івано-Франківщині. Ще зовсім дитиною залишився сиротою І усе життя відчував потребу у материнській любові iconТема. «Я народився І жив для добра І любові» О. Довженко
Огляд життя І творчості Олександра Довженка
Роман Федорів народився на Івано-Франківщині. Ще зовсім дитиною залишився сиротою І усе життя відчував потребу у материнській любові icon1384 пам’ятники Тарасу Шевченку у світі
В україні найбільше пам’ятників встановлено на Івано-Франківщині 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська...
Роман Федорів народився на Івано-Франківщині. Ще зовсім дитиною залишився сиротою І усе життя відчував потребу у материнській любові iconВіхи життя великого педагога олександра антовича захаренка 02. 1937 – народився у м. Кам’янці Черкаської області у сім’ї службовців
Поспішаймо робити добро. Воно стократ цінніше від матеріального. Повторімося в наших вихованцях прекрасними рисами національної культури,...
Роман Федорів народився на Івано-Франківщині. Ще зовсім дитиною залишився сиротою І усе життя відчував потребу у материнській любові iconПавличко Павличко
Стопчатові на Івано-Франківщині у багатодітній родині, коли копати картоплю мати з батьком йшли тверда земля Дмитрові була за ліжко,шорсткий...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка