Роман «народжується місто» в контексті ранньої творчості о. Копиленка



Скачати 150.47 Kb.
Дата конвертації16.03.2018
Розмір150.47 Kb.




РОМАН «НАРОДЖУЄТЬСЯ МІСТО»

В КОНТЕКСТІ РАННЬОЇ ТВОРЧОСТІ О. КОПИЛЕНКА
Творчість Олександра Івановича Копиленка належить до недосліджених сторінок історії української літератури і зокрема літератури Харківщини як окремого специфічного культурного регіону, що має багату мистецьку традицію. Окрім невеликої монографії О. Килимника, що вийшла друком 1962 р., згадки про О. Копиленка обмежуються замітками в газетах та часописах, передмовами до видань його творів та присвятами з нагоди чергового ювілею.

Певна річ, що переважна більшість із цих розвідок, написаних у роки радянської влади, містили численні ідеологічні кліше, завдяки яким письменник вважався «одним із зачинателів української радянської прози», а його твори визнавалися такими, що «служать справі комуністичного будівництва в нашій країні» [9, 52]. Правда, як зазначає П. Свідер, «пережив письменник складний процес росту, знає і перемоги і невдачі, але в його творчому розвитку твердо намічена лінія висхідна – як в ідейному, так і в художньому розумінні» [там же].

Сучасний дослідник, вже звичний прочитувати між рядків радянського літературознавства, може побачити за цими фразами цілу життєву трагедію або історію звичайного ренегатства, пристосовництва до обставин.

Тому вважаємо актуальним дослідження творчості О. Копиленка з нових позицій. Нашим завданням буде не розвінчати ідеологічні міфи, але звернутися до творчої долі письменника, простежити його зв’язки із харківським культурним середовищем, де О. Копиленко формувався як творча особистість. Важливою метою є з’ясування особливостей письменницької манери, що відбиває авторську індивідуальність. Уважаємо, що формування індивідуального стилю також було зумовлене загальною культурною атмосферою Харкова 1920-х років, який став осередком справжніх талантів і ареною суворої боротьби між творчою одиницею і системою, що намагалася придушити будь-яку вільну думку. Звертаючи основну увагу на роман «Народжується місто», його художню концепцію і систему образів, ми вкажемо на обставини, що спричинили появу роману, розглядаючи його, таким чином, у контексті біографії О. Копиленка загалом і його ранньої творчості зокрема.

За своїм походженням Олександр Копиленко пов’язаний із Слобожанщиною. Він народився 1 серпня 1900 р. у м. Костянтинограді (нині Красноград Харківської обл.). Закінчивши школу та вчительську семінарію, вступає на біологічний факультет Харківського університету, який закінчує 1925 р. [5, 4-5].

Проте вже навчаючись в університеті, О. Копиленко відчув потяг до літературної діяльності. З 1921 р. він починає співробітничати в газетах «Селянська правда», «Вісті», «Комуніст», бере участь у роботі журналу «Студент революції». Тут 16-літній юнак друкує низку статей і нарисів під власним іменем і під псевдонімами. Пише молодий Копиленко і вірші, котрі носять характер наслідування, а тому, зрозумівши їхню слабкість, повністю переходить до прози. Першим опублікованим прозовим твором Копиленка було оповідання «Там мабуть краще» («Плуг», 1922, №1), в якому зроблена спроба відтворити картину голоду на селі 1921 р. [9, 52].

На той час О. Копиленко вже входить до літературних організацій «Плуг» і «Гарт», що ставили собі за мету виховувати пролетарську ідеологію серед трудящого селянства та робітників [5, 3]. Ставши відразу на бік революційних мас, письменник у своїх перших творах, що 1923 р. склали збірку оповідань «Кара-Круча», намагається показати гостру класову боротьбу бідноти проти куркулів на селі. Звертаючись до конфлікту, що згодом став «класичним» для радянської літератури (мужній революціонер виступає проти реакційних сил села, очолених куркулем Данилом – оповідання «Кара-Круча»), автор прагне передати власне захоплення весною революції та змінами в житті українського села. Подібні романтичні погляди, як відомо, були притаманними всім молодим митцям, що пройшли фронти громадянської війни або просто влилися в літературні лави на початку 1920-х рр. Щиро відданими більшовицьким переконанням були Микола Хвильовий, Василь Еллан-Блакитний, В.Сосюра, М.Куліш, М.Бажан, А.Головко, Ю.Смолич, Ю.Яновський. Ці письменники намагалися оспівати романтику революції, розуміючи її як очисну зливу, що омила й оновила старий світ.

Такими постають події періоду громадянської війни у «Чотирьох шаблях» (1930) Ю.Яновського. Автора звинувачували в тому, що його роман творився на хвилі «націоналістичної романтики», а також у надмірному захопленні козацькою історією [3, 320]. Подібні закиди робилися й щодо перших новел О. Копиленка – не даремно серед дослідників склався стереотип, висловлений П. Свідером у характеристиці раннього періоду творчості автора: «Проте письменник ще нерідко зазнає невдач. Вчинками борців за радянську владу – Андрона («Кара-Круча») і Петра («Весняні закутки») – керують переважно бунтарські стихійні пристрасті. Автор взагалі поетизує стихійні сили, руйнівницькі інстинкти. Суттєвим недоліком оповідань є описовість, фрагментарність, зловживання імпресіоністичними засобами, стильова строкатість – риси, які були притаманні творам багатьох молодих письменників того часу» [9, 53].

У такий спосіб дослідник вводить творчість О. Копиленка в інтертекстуальне коло його сучасників і співтоваришів по мистецькій праці в пореволюційному Харкові. І для сучасного читача «описовість, фрагментарність, зловживання імпресіоністичними засобами, стильова строкатість» є не недоліком, а свідченням перебування автора в річищі стильових пошуків і експериментів.

Ті самі «недоліки» властиві й найбільшому твору, присвяченому подіям громадянської війни – повісті «Буйний хміль» (1925). Романтизування стихійного начала та певна орнаментальність стилю характеризують цей твір, в основу якого покладено протистояння двох непримиренних таборів: денікінців, буржуазії, чиновників, куркулів – і селянських мас. Як і Ю.Яновський у «Чотирьох шаблях», О.Копиленко у численних ліричних відступах стверджує, що властивий селянству дух непокори іде з дикого степу (а саме так називалась територія нинішньої Слобожанщини до появи на ній поселенців!), із глибини віків, що бунтарство – вроджена риса українця.

Очевидно, що ці спільні для українських письменників ідеї та стилістичні засоби живилися тією атмосферою, що панувала у Харківському колі літераторів, котрі гуртувалися довкола Миколи Хвильового, який висунув гасла романтики вітаїзму, Євразійського Ренесансу, окремішності української літератури від російської та орієнтації на культурну Європу [3, 291].

Багато в чому формуванню позиції Хвильового сприяли розчарування, що їх принесли перші роки «соціалістичного будівництва». Переосмислення подій революції і громадянської війни, а також невідповідність реального життя більшовицьким ідеалам спричинили, як знаємо, тяжку кризу у свідомості вчорашніх мужніх борців за «загірну комуну».

Цими змінами у свідомості харківських митців покликане виникнення нового літературного угруповання ВАПЛІТЕ, членом якого стає О. Копиленко, покинувши лави «Гарту» і «Плугу». Низка творів О.Копиленка періоду ВАПЛІТЕ і «Літературного ярмарку» оцінюються як песимістичні та викривлені [9, 59].

Насправді у романі романі «Визволення» (1929), що друкувався на сторінках «Літературного ярмарку», автор намагався чесно відтворити життя, подаючи комуністичну експансію на Україну як трагедію, що розколола націю, призвела до братовбивчої війни. Петро Гамалія пішов з «червоним прапором за свою Україну», а молодший брат Антін «надіявся на жовто-блакитні легіони». Невдовзі старший засудив через ревтрибунал молодшого на десятилітнє ув’язнення. Про розуміння О. Копиленком реальної суспільно-політичної ситуації свідчать вкладені в уста інженера Гайдерна міркування про те, що в країні відбуваються зовсім не ті процеси, на які сподівалися прості «творці революції»: замість обіцяної демократії панує диктатура і терор, плодиться підлабузництво і бюрократизм [3, 312].

Проте розгорнуте цькування Хвильового та «хвильовізму», неокласиків та українських буржуазних націоналістів, кульмінацією якого став процес вигаданої Спілки визволення України, що відбувся у Харкові і завдав нищівного удару українській культурі, примусив деяких відомих письменників, у тому числі й О. Копиленка, до тяжкого вибору. 1929 р. він разом із П. Панчем, Ю. Яновським, Остапом Вишнею, Ю. Смоличем та О. Донченком підписують лист-звернення до радянського уряду і всього українського народу з вимогою покарати ворогів [4, 19]. Зазначимо, що багатьох із митців, що стали на шлях конформізму, це не врятувало від подальшого арешту або довгих років замовчування і в кожному разі вимушене служіння офіційній ідеології наклало свій відбиток на розвиток їх таланту і життєву долю.

Постанова ВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій» від 23 квітня 1932 р. і створення Спілки Радянських письменників знаменує початок якісно нового етапу розвитку української літератури.

Даниною новим процесам є роман О. Копиленка «Народжується місто» (1932), написаний на матеріалі особистого життя. Майже два роки письменник проводить на будівництві Харківського тракторного заводу не просто спостерігачем, а активним учасником виробничого процесу. І хоча сама поява роману була, на нашу думку, своєрідною спокутою за старі гріхи перебування на боці Хвильового, для нас він цінний саме тим, що розповідає про події, які відбувалися в Харкові в період формування його як індустріального центру. Місто, що народжується на сторінках роману, – це наш Харків, а тому закономірним є виникнення інтересу до цього твору О.Копиленка, важливих подробиць, що прочитуються між рядками.

У романі ми бачимо Харків часів першої п’ятирічки, коли ціною неймовірних зусиль зводяться грандіозні індустріальні будови: Дніпробуд і Турксиб, Магнітогорськ і Комсомольськ-на-Амурі. Вже перша сцена роману, що, як прийнято вважати, вводить читача в напружену атмосферу дії [5, 21; 7, 60], демонструє подиву гідний ентузіазм бригадира комсомольців Раї Душі, котра «кілька разів майже вигукнула, майнувши над столом широкими рукавами брезентового плаща:

– Я не можу, я так умру, коли й сьогодні ще буде хоч година простою!..» [6, 9].

Виробничий запал героїв Копиленка так не асоціюється зі сформованим протягом останній «доперебудовних» років образом будівельника – вічного нероби, що тільки грає в карти і зловживає алкоголем. Утім, такого плану негативні герої у романі «Народжується місто» складають табір ворогів соціалістичного будівництва: «У Рибки зібралися переважно старі, з багаторічним стажем, штукатури, які звикли колись працювати з підрядчиками і ще й тепер намагалися, хоч і дуже обережно, чинити опір новим порядкам» [6, 74]. З розвитком дії опір стає не таким уже й обережним: Свирид Решітник і його племінник Мурий доходять навіть до поножовщини. Такої сміливості вони набираються виключно завдяки підтримці вищих посадових осіб – керівників-бюрократів Кущоби та Безрукого, правою рукою якого є Всеволод Кааб, рідний брат головної героїні Тані Кааб.

Як бачимо, конфлікт будується все за тією ж основною схемою протистояння прихильників нового і старого в суспільному житті та виробництві. Однак із сцен мужнього долання комсомольцями виробничих труднощів і негараздів постає вражаюча картина дійсно тяжкого стану на будівництві ХТЗ: «Холод упав несподівано, осінь, чи що?.. Людей треба добре взути, і спецівок не вистачає. І в бараках не топлять!.. А де чоботи? Та душу з управління треба витрусити, а взуття й одяг привезти. Мої тримаються комсомольською дисципліною, але й вони ж живі люди?!», – доводить керівникові будівництва Стальгорода Микиті Павлюкові Рая Душа [6, 11].

У труднощах і важкій праці, подібній до військової діяльності, провадиться будівництво нового індустріального міста. Стальгород для Копиленка є своєрідною метафорою, містом-ідеалом. Реальний Харків існує стосовно новобудови ніби в паралельному просторі. Зазначмо, що подібна умовність є характерною для О. Копиленка взагалі. У пізнішому романі «Дуже добре» дія відбувається в місті, про яке сказано досить неконкретно як про «місто, що лежить на перехресті індустріальних шляхів України, під п’ятдесятим градусом північної широти і тридцять шостим градусом східної довготи» [7, 12], хоча ці координати дозволяють ідентифікувати саме Харків.

У романі «Народжується місто» в описаних Копиленком вулицях і майданах ми впізнаємо географію сучасного Харкова: «Хоч Вахрах і повільно йшов, але не відставав від Тані. Так вони разом вийшли на вулицю Карла Лібкнехта. Вниз серединою вулиці до майдану Тевелєва в повітрі летіла кривуляста блискуча стрічка ліхтарів… На розі Ветеринарної люто блимав червоним квадратним оком сигнал, попереджаючи громадян про кров на рейках від необережного переходу вулиці. Праворуч суцільним вогнищем крізь дерева здіймався будинок Держпрому, підносив свої поверхи в чорне, низьке небо…» [6, 149-150].

Цей реальний Харків не є цілком доброзичливим містом, на що вказує досить натуралістична згадка про кров на рейках, показ нескінченної юрми городян, що без упину снують тротуарами: «Перейшли Ветеринарну, обминаючи квапливих перехожих. Більшість поспішала, переганяючи одне одного, ніби змагалася на першість ходіння… Поспішаючи, перехожі обминали високу, дивну постать Вахраха… Обличчя мигтіли на розі, де перехрещувалися тротуари» [6,150].

Так автор описує прогулянку головної героїні Тані Кааб вечірнім містом з диваком-філософом Вахрахом, від якого «тхнуло кислим і цвіллю» [6, 149], адже він, за задумом О. Копиленка, мав уособлювати віджилі реалії. На тлі роздумів Вахраха про душу в її почуттях і відчуваннях Таня сприймає потужний ритм Харкова, який вихлюпує на неї різні прояви свого життя, що в тексті роману зображено через «вигуки» афіш, що проносяться мимо: «Молодь, будь в авангарді виконання п’ятирічки за чотири роки! – Прем’єра «Кармен». – До роковин Жовтня готуйся виконанням промфінплану. – Народження велетня. – пролог. – Жінко, зміцнюй роботу Авіахіму! – Гастролі Давида Ойстраха. – Гастролі Ксаті-Паті з муштрованими черепахами. – Госпрозрахункова бригада зміцнює фінанси…» – гукали заклики і афіші на щитах [6,150].

Цим імпресіоністичним прийомом автор зображує вирування життя в Харкові, що є цінним для сучасного читача, який бажає зазирнути у минуле культурне життя рідного міста. А в художній моделі роману цей калейдоскоп символізує переплетіння в першій столиці різних тенденцій. Комуністичні заклики, що проте вже є позначеними офіційною шаблоновістю, пошлою пафосністю «лозунгів», власне високе мистецтво (концерти Ойстраха, «Кармен») і міщанські розваги (муштровані черепахи) сусідять на афішах і у мистецькому житті Харкова.

Натомість Стальгород є окремою територією, містом-ідеалом, подібним до «загірної комуни» Хвильового. Власне, подібне бачення міста висловлюють у своїй розмові Сашко Неїжмак і Микита Павлюк: «Ми будуємо Стальгород, соціалістичне місто. Тільки утопісти мріяли про щось подібне. Більшовики будують… Мені дуже подобаються на плані ці слова… Лінія напрямку вітрів, які віють тут найчастіше. Віють із Стальгорода, з нашого славного города! На завод!.. Метеорологи здорово назвали ці вітри – панівні вітри… Робітничий клас будує міста, що своїм творчим вітром обвівають заводи, фабрики…» [6, 65].

Професор Вахрах, який, за задумом О. Копиленка, мусить залишитися в новому суспільстві на маргінесі історії, відчуває, одначе, незвичайність нових процесів. У його міркуваннях Копиленко обігрує промовисте прізвище дівчини-бригадира Раї Душі. Прочитавши в газеті, що «бригада Душі показала справжні соціалістичні темпи і веде перед у соцзмаганні на будівництві Стальгорода» [6, 148], Вахрах ділиться з Танею Кааб відкриттям: «Я відкрив душу. Душа панує над містом. Я пропоную знайти цю душу, і я знайду. Зв’яжу ремінці і піду пішки шукати в Стальгород і там скажу: я приніс істину, бо істина в нас. В нове місто вселяйте тільки пастеризовану людину, очищену душею. Пастеризація душі – ось істина для нового міста. Вселяти людей без речей. Навіщо це? Речі – то наша уява, я пропоную нову душу… Я приніс вам трактат про пастеризацію душі» [6, 148].

Слова напівбожевільного філософа відбивають гуманістичний пафос і ще раз окреслюють територію Стальгорода як міста, в якому панує істина, близька до сакральної (для позитивних героїв роману – суто більшовицької).

Образ професора Вахраха, на нашу думку, перегукується із постаттю «самопомазаного народного наркома» Малахія Стаканчика із п’єси М. Куліша «Народний Малахій» (1927), який також намагається відстояти те нове і краще, що вбачає в революції. Водночас він бачить у щойно народженій республіці багато порушень людської етики і зловживань, яким прагне протиставити свою «голубу реформу людини», співвідносну з «пастеризацією душі» Вахраха. «Протоколами зла не зруйнуєш і соціалізму не збудуєш, – проповідує Малахій з цього приводу. – Бо головне ж тепер – реформа людини, і саме про це проекти я склав…» [8, 26].

Як бачимо, в Стальгороді не тільки неможливе сусідство «старих» і «нових» тенденцій. Це місто виключно соціалістичне, більшовицьке і поширює свій переможний дух на всю країну. Проте в ньому може точитися і ще точиться боротьба з ворожими силами, як внутрішніми, так і зовнішніми, тому загальна атмосфера Стальгороду протягом основної частини роману змальовується сірими барвами: «Над Стальгородом нависло важке сіре небо, схоже на свіжозаштукатурену стелю» [6,151]. Однак перед внутрішнім зором будівників Стальгороду постійно стоїть місто майбутнього – таке, яким воно неодмінно стане.

Особливо яскраво це існування міста в ідеальному просторі проступає у сприйнятті Тані, адже її особистий конфлікт також вирішується автором через протиставлення реального Харкова і Стальгороду. З Харковом у Тані асоціюється власна родина: батько-ретроград, професор старої школи Кааб, позбавлена громадських інтересів мати, сестра Галина, «нероба й розпусниця» [5, 23], брат Всеволод, що приєднався до групи шкідників, очолюваних в будівельному тресті інженером Безруким. Вихована радянською школою, піонерською й комсомольською організаціями Таня намагається порвати з середовищем, з якого вийшла. Символом нового життя для неї якраз і є Стальгород, у якому дівчина знаходить нову сім’ю і самореалізацію. Показовою у цьому плані є сцена розриву з родиною, внаслідок якого Таня вночі їде до Стальгороду. Місто (Харків) змальоване Копиленком як вороже, воно набирає потворних рис і ніби не відпускає, засмоктує Таню: «На вулиці свіжий туман вогкими долонями доторкнувся до щік. Холодні пухирі ліхтарів плавали вгорі. Трамвай захрипів на звороті. Витрішкувато блимнуло фарами авто, повертаючи на вулицю Лібкнехта. Мотор муркотів приглушено» [6,163]. Прогнати тяжкі думки та набратися мужності для нового життя допомагають Тані картини майбутнього міста-велетня, що поширює свої межі на всю країну, хоча зараз перед героїнею ще багато важкої, часто виснажливої та брудної роботи, а також боротьби, що точиться вже не на жарт (на її близьку подругу Раю Душу скоєно замах). «Перед її очима, – пише О. Копиленко, – постала вся країна, яка перебудовується за планом першої п’ятирічки. На голих місцях виростають заводи, фабрики, гідростанції. Сотні тисяч радянських людей – робітників, інженерів – винятковими темпами працюють на цих будівництвах… Це росте нове життя… буйно шумить воно в творчій праці… Яке щастя ось цими руками творити його… І це нове, як буря, змете таких, як Решітник, Безрукий, Всеволод, ба навіть професора Кааба» [6,163].

Апофеозом нового ладу є описане на останніх сторінках роману вселення до міста-новобудови, що загалом містить усі продиктовані політичною ситуацією атрибути: «Червоні птахи прапорів билися над головами і не могли ніяк полетіти. Через увесь майдан червона стрічка накреслила вислів вселюдської мудрості трудящих. Під написом коротенький підпис – Ленін» [6,163].

Однак цій урочистій події передує інша промовиста сцена, в якій Павлюк, котрий повертається з Харкова до Стальгороду машиною, бачить дивну постать, що спиняє авто прямо посеред шосе. «Микита побачив перед собою високого незграбного чоловіка з бородою пірата, в старомодному пальті і в капелюсі клоуна» [6,174]. Ним виявився «філософ без філософії» Вахрах, який дізнався про завтрашнє вселення до нового міста Стальгороду. «Я зав’язав ремінці на своїх ногах і йду туди, - пояснює він Павлюкові. – Мені треба вселитись у нове місто. Я несу світу трактат про пастеризацію душі нової людини в новому місті. Без цього я не даю дозволу на вселення!» [6,174].

Проте професор безславно опиняється на узбіччі нового життя, як і Малахій Стаканчик: «Отямившись, він глянув на огні, на дим, на заграви і сказав:

– У них свої, червоні мрії. Яка трагедія!

Закрив очі й пішов. Услід йому гриміла симфонія труда» [8,72], – ці рядки «Народного Малахія» цілком могли б стати заключними і для роману «Місто».

Подібні паралелі є яскравим свідченням того, настільки виразним є вплив мистецького середовища Харкова, де сформувався О. Копиленко як письменник.

Розгляд його роману «Народжується місто» є відбиттям характерних тенденцій розвитку української літератури того періоду. Традиційно твір Копиленка пов’язують із романами соцреалізму і виробничими романами, такими як «Цемент» і «Енергія» Ф. Гладкова, «Соть» Л. Леонова, «Гідроцентраль» М. Шагінян, «Великий конвеєр» Я. Ільїна, а також українськими творами подібної тематики «Повість наших днів» П. Панча, «Роман Міжгір’я» Івана Ле, «Інженери» Ю. Шовкопляса [6, 6].

Проте в аналізованому романі центральним є не виробничий вимір, а соціально-психологічний, завдяки чому соцреалістичні принципи зображення зазнають впливу характерних для раннього та ваплітянського періодів творчості письменника імпресіоністичних та романтичних впливів. Конфлікт розгортається в міфопоетичному просторі, який формується за через символічне розуміння образу міста, що є своєрідним концептом, котрий розкривається у кількох паралельних планах: Харків, в якому перетинається старе й нове, місто реальне і водночас змальоване як напівдемонічна істота, що не відпускає головну героїню Таню Кааб до нового життя. Іншим планом вираження образу міста є Стальгород, величезне будівництво, що асоціюється із утопічним осередком всесвітнього щастя, рівності і благоденства. Вважаємо, що у романтизованих образах міста та його молодих будівників, які долають усі труднощі заради світлого майбутнього, вивляються ті романтичні та експресіоністичні риси, апологетизація невичерпних сил народу, які поетизував Копиленко у своїх ранніх творах, подібно до Ю. Яновського.



Безперечно, чітке ідеологічне спрямування дає підстави розглядати роман як своєрідну розплату автора за перебування у лавах контрреволюційної ВАПЛІТЕ і молодість, проведену в оточенні Хвильового. Однак пронизливість останніх сцен із професором Вахрахом, таких подібних до гротескового і водночас іронічно-сумного бачення радянської дійсності Миколою Кулішем, свідчить про неоднозначність позицій Копиленка.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Білоус Д. Він знав і любив життя. До 75-річчя з дня народження Олександра Копиленка // Дніпро. – 1975. - № 8. – С. 135-137.

  2. Забужко С.І. Олександр Копиленко (До 70-річчя з дня народження // Українська мова і література в школі. – 1970. – № 8. – С.88.

  3. Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн. / За ред. чл.-кор. НАН України В. Г. Дончика. – К.: Либідь, 1998. – Кн. 1. – 461 с.

  4. Килимник О. Наши современники. К 60-летию со дня рождения Александра Копиленко // Советская Украина. – 1960. – № 8. – С.122-133.

  5. Килимник О. Олександр Копиленко. Нарис життя і творчості. – К.: Державне видавництво дитячої літератури УРСР, 1962. – 139с.

  6. Копиленко О.І. Народжується місто: Роман. – Х.: Прапор, 1980. – 175с.

  7. Копиленко О. Твори. – К.: Молодь, 1955. – 540с.

  8. Куліш М. Народний Малахій. Трагедійне // Куліш М. Твори: В 2 т. – К.: Дніпро, 1990. – Т. 2. – С. 4-83.

  9. Свідер П.І. Олександр Копиленко // Радянське літературознавство. – 1958. – № 6. – С.53-69.


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Роман «народжується місто» в контексті ранньої творчості о. Копиленка iconРоман «Місто» В. Підмогильного. Проблематика. Основний мотив підкорення людиною міста, самоствердження
Тема: Роман «Місто» В. Підмогильного. Проблематика. Основний мотив підкорення людиною міста, самоствердження
Роман «народжується місто» в контексті ранньої творчості о. Копиленка iconКонтрольна робота. Творчість Т. Г. Шевченка І варіант Встановіть
Основна тематика ранньої творчості Т. Шевченка: історичне минуле, сатира на царизм, самотність
Роман «народжується місто» в контексті ранньої творчості о. Копиленка iconКалендарне планування з української літератури 11 клас
Життєвий шлях поета, трагізм його творчої долі. Загальна характеристика ранньої творчості Поетичний стиль І світосприймання Павла...
Роман «народжується місто» в контексті ранньої творчості о. Копиленка iconБіографічний ланцюжок. Біографічний ланцюжок
Афганська тематика провідний мотив ранньої творчості Василя Слапчука
Роман «народжується місто» в контексті ранньої творчості о. Копиленка iconУ творчості видатного українського письменника Олеся Гончара, чиє ім'я шанується в усьому світі, роман «Собор» посідає особливе місце
Офіційні кола сприйняли «Собор» різко негативно, адже роман, відкидаючи догматизм класових уявлень, утверджував загальнолюдські,...
Роман «народжується місто» в контексті ранньої творчості о. Копиленка iconРозділ Психологія творчості. Психологія творчості в контексті психоаналізу
Звісно, це застереження не зупинить нас у нашому бажанні зазирнути за завісу, доторкнутись до невидимих струн поетичної душі. Але...
Роман «народжується місто» в контексті ранньої творчості о. Копиленка iconІсторичний роман п. Угляренка в контексті української літератури
Роботу виконано на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса...
Роман «народжується місто» в контексті ранньої творчості о. Копиленка iconВирішення завдань
Кам’янець-Поділ. (місто Кам’янець-Подільський), м. Корсунь-Шевченків. (місто Корсунь-Шевченківський), м. Камінь-Кашир. (місто Камінь-Каширський),...
Роман «народжується місто» в контексті ранньої творчості о. Копиленка iconУрок світової літератури в 11 класі Тема. Михайло Булгаков. Життєвий І творчий шлях письменника. Роман «Майстер І Маргарита» вершина творчості письменника
Тема. Михайло Булгаков. Життєвий І творчий шлях письменника. Роман «Майстер І маргарита» – вершина творчості письменника
Роман «народжується місто» в контексті ранньої творчості о. Копиленка iconЛітературний диктант за романом В. Підмогильного «Місто» І варіант
Що довго роздивлявся Степан у вітрині магазину одразу після приїзду в місто? (Книги)


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка