Романтизм (кн. 18ст. 30 – 40 рр. 19 ст. ) Презентація доби Романтизм



Сторінка1/5
Дата конвертації02.05.2017
Розмір0,74 Mb.
  1   2   3   4   5

Романтизм (кн.18ст. -- 30 – 40 рр.19 ст. )

Презентація доби

Романтизм – це напрямок у літературі і мистецтві, який характеризується прагненням до національної та індивідуальної самобутності, до зображення ідеальних героїв та почуттів. Представники: Англія: В. Скотт, Байрон, Шеллі; Франція: Жорж Санд, В. Гюго, Дюма; Німеччина: Гейне, Гофман; Польша: А.Міцкевич; Угорщина: Ш.Петефі

Слово «романтизм» є похідним від назв двох середньовічних жанрів — «романсу» (лірична та героїчна іспанська пісня) та «роману» (епічна поема про лицарів), які писалися не латиною, а однією з романських мов і спиралися не стільки на історичні, скільки на вигадані події. «Романтичне» (дивовижне, фантастичне, незвичайне)

Принцип: незвичайні герої у незвичайних обставинах

Історичні події

- 1789 – 1794 – французька буржуазна революція (зруйнування королівської в’язниці Бастилії, прийняття «Декларації прав Людини і Громадянина», „Рівність, братерство, свобода» — гасло Французької буржуазної революції; громадянська війна; якобінський терор)

- 1799 – 1815 – доба Наполеонівських війн (здійснення Наполеоном державного перевороту та оголошення себе імператором)

- Реставрація

- 1830 р. Липнева французька революція

Романтизм виник тоді, коли Європа пережила сильне духовне потрясіння і глибоке розчарування у зв’язку з цими подіями



Філософська основа романтизму – ідеалістична філософія Гегеля, Канта, Шеллінга, Гердера, в них письменників приваблювала складність людської душі, боротьба в ній протилежних начал, роздвоєність свідомості.

Основні літературні постулати романтизму сформував Гюго у «Передмові до «Кромвеля»

У багатьох країнах Європи в епоху романтизму розкрився геній великих національних поетів: у Франції – Гюго; у Польщі – Міцкевич; у Росії – Пушкін; в Україні – Шевченко; в Угорщині – Ш.Петефі



Ідеї романтизму

Г.Гайне: «Світ розколовся навпіл і тріщина пройшла через серце поета»

- розчарування, песимістичне і трагічне розуміння світу, життя

- утвердження духовної самобутності і неповторності кожної окремої людини.

- протиставлення творчої індивідуальності безликому натовпу

- «світова скорбота» (творчість Байрона)

- заперечення будь-яких правил, канонів у мистецтві; свобода митця

Риси романтизму

- Заперечення раціоналізму, індивідуалізм

- культ уяви, фантазії, почуттів;

- культ природи

- інтерес до внутрішнього світу людини.

- символіка.

- для героя-романтика характерне поривання до волі, творча фантазія, надзвичайний розмах почуттів, індивідуальний протест проти світу. Він — мрійник, ідеаліст, який пережив тяжкі розчарування, крах своїх ідеалів; самотній мандрівник, вигнанець, стихійний бунтівник; пристрасно любить і пристрасно ненавидить, зневажаючи світ обмежених людей

- зображення ідеальних героїв та почуттів

- протиставлення ідеального реальному

- тема самотності

- звернення до жанру лицарського роману, доби Середньовіччя (фантастичність, зображення високого ідеального кохання, добрі та злі чарівники)

- звернення до фольклору

- інтерес до минулого; історизм, бажання передати колорит епохи та колорит місцевості, національну своєрідність

- співчуття до «маленької людини»

- встановлення теорії і практики перекладу

- формування поняття «світова література»



Жанри літератури

 поема: Лонгфелло «Пісня про Газавату»

 роман: В.Скотт, Гюго, Дюма, Ж.Санд

 роман у віршах: Байрон

 повість: Гофман

 цикл романів: Купер

 балада: Міцкевич, Жуковський

 літературна казка: брати Грімм, Гофман, Гаус

 детектив: Е.А.По

 лірика: Байрон, Гете, Пушкін,Шевченко, Лєрмонтов



Художники доби романтизму: Ежен Делакруа, Гойя, Кіпренський, Айвазовський, Брюлов

Музиканти і композитори: Паганіні, Шопен, Ліст, Верді, Вагнер

Технічні відкриття: залізниця, телеграф, газове освітлення, велосипед
Романтизм як літературний напрямок. Назарець В.

Назарець В. М. Зарубіжна література: Підручник для 9 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. — К.: Вежа, 2009. — С.134-144

Індивідуальність поета стала найвищою

властю... поезія сталась вітхненням, ясновидінням,

чимсь божеським і безсмертним. І. Франко

Розвиток романтизму. Якщо епоха Просвітництва найбільшим своїм здобутком вважала відкриття «людини мислячої», мірилом людяності якої є розум, здатність мислити, бажання пізнати таємниці землі та неба, то чи не найбільшим здобутком нового літературного напряму — романтизму — стало відкриття «внутрішньої людини», природу якої визначає не стільки її інтелект, скільки багатство та глибина її душі. Саме в такому розумінні говорив про літературу початку X IX ст. французький письменник-романтик Віктор Гюго, стверджуючи пріоритет людської душі перед інтелектом, хоча б і спрямованим в небесні вершини: «Є видовище прекрасніше, ніж небо: глибина людської душі!» Російський критик В. Бєлінський також визначив романтизм як «внутрішній світ людини, сокровенне життя її серця». Лише поет, на думку романтиків, по-справжньому здатен осягнути світ і серце людської душі, глибини людського духу, і саме тому, за висловом І. Франка, особа поета набуває в літературі романтизму виняткової ваги — духовного

лідера і поводиря нації, а твори його сприймаються як вище, божественне одкровення.

Історичні передумови. Романтизм — це літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. й існував у літературах Європи й Америки у першій половині XIX ст. Саме слово романтизм є похідним від назв двох середньовічних жанрів — «романсу» (лірична та героїчна іспанська пісня) та «роману» (епічна поема про лицарів), які, на відміну від класичних (пізньоантичних), писалися не латиною, а однією з романських мов і, крім того, спиралися не стільки на історичні, скільки на вигадані події. Пізніше, починаючи з XVII—XVIII ст.. під романтичним стали розуміти все дивовижне, незвичайне, таємниче, фантастичне. Наприкінці XVIII ст. німецькі теоретики мистецтва брати Шлегель протиставили романтичне класичному, звідки, у свою чергу, виникло протиставлення романтизму та класицизму. Саме в боротьбі з класицизмом, на ґрунті заперечення його основних ідейних та художніх засад, визначаються теоретичні принципи романтизму як літературного напряму, формуються його ідеологія та естетика.

Історичним підґрунтям романтизму стала негативна реакція широких кіл громадськості на ті історичні події, які відбувалися в Європі після Великої Французької революції, а саме — загарбницькі наполеонівські війни, загострення політичних відносин між європейськими державами та зростання їх імперських амбіцій, хвиля національно-визвольних повстань, придушених і потоплених у ріках крові, нарешті, ствердження нових — буржуазних — соціально-економічних відносин, які, замість побудови обіцяного ідеологами Просвітництва царства розуму та справедливості,лише поглиблювали соціальну нерівність, посилювали матеріальне та духовне закріпачення людської особистості. Із пошуку нових ідеалів суспільного та духовного розвитку європейської цивілізації, які б стали гідною альтернативою ідеям Просвітництва, що себе не виправдали, і починають

складатися ідейні концепції та художні явиш;а, які стануть основою для формування нового літературного напряму — романтизму.



Окремі ідейні передумови романтизму можна відшукати вже в естетиці сентименталізму. Так, письменники-сентименталісти першими звернули увагу на внутрішній, емоційний дослідити почуття людини. Важливе значення мала для романтизму і концепція людини, яку висунув один із фундаторів сентименталізму — Жан-Жак Руссо, а саме відмова від переважно раціоналістичного розуміння людської природи, перенесення акценту з розуму на почуття, на «серце». Руссо був і одним із перших, хто почав користуватися означенням «романтичний», зокрема для опису дивовижної краси швейцарської природи. Внутрішній зв’язок романтичного та сентиментального усвідомлювали і самі романтики. Фрідріх Шлегель, наприклад, зазначав, що «романтичним є саме те, що створює сентиментальний зміст за допомогою фантастичної форми».

Європейський романтизм. Як літературний напрям романтизм виникає наприкінці XVIII ст. відразу в кількох країнах Європи. Майже одночасно з естетичними маніфестами і трактатами, що знаменували народження романтизму, виступили: так звані енські романтики — в Німеччині, Франсуа Рене де Шатобріан та Анна Луїза Жермена де Сталь — у Франції, представники «озерної школи» — в Англії.

В розвитку романтизму виділяють три історичні етапи:

першийранній романтизм, кінець XVIII — початок X IX ст.;

другийзрілий романтизм, 20-ті—40-ві роки X IX ст.,

третійпізній романтизм, після європейських революцій 1848 р.

Найбільш потужний розвиток романтизм мав у німецькій (брати Я. та В. Грімм, Е. Т. А. Гофман, Г. Гейне та ін.) та англійській (Дж. Г. Байрон, В. Скотт, П. Б. Шеллі та ін.) літературах, значного розповсюдження він набув у Франції (Жорж Санд, А. Дюма-батько, В. Гюго, П. Меріме та ін.), США (Ф. Купер, Е, По, Г. В. Лонгфелло, Г. Бічер-Стоу та ін.), західно- та східнослов’янських країнах — Польщі (А. Міцкевич, Ю. Словацький, 3. Красінський та ін.), Росії (В. Жуковський, О. Пушкін, М. Лєрмонтов та ін.), Україні (Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, Т. Шевченко та ін.).

Інтерес до романтизму, що згаснув наприкінці 40-х років X IX ст., буде відроджений в європейській літературі на рубежі XIX і XX ст. у вигляді нового літературного напряму — неоромантизму. Неоромантики заперечуватимуть побутовізм та типовість і спробують відшукати в потоці буденності нетипові, виняткові людські натури, незвичайні чи навіть екстремальні обставини, акцентуватимуть увагу на особистості у зв’язку з проблемами етичного вибору та морального обов’язку.

Естетичні принципи романтизму. Ідейні засади. Ідеологія романтизму спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу до людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього «я». Філософським підґрунтям цієї ідеології стала німецька ідеалістична філософія (праці Іммануїла Канта, Августа Вільгельма Шлегеля, Фрідріха Вільгельма Шеллінга) і особливо суб’єктивний ідеалізм Йоганна Готліба

Фіхте, який проголошував людське «Я» єдиною реальністю, декларував почуття глибокої поваги до сильно вираженої індивідуальності, закликав до необмеженої особистої свободи, часто навіть до нестримуваного свавілля.

Концепція особистості, висунута романтиками, не просто суттєво відрізнялася від концепції людини, висунутої теоретиками Просвітництва, а була принципово новою позицією, яка не стільки протиставлялася попереднім, скільки просто їх перекреслювала. Індивідуальне «Я» людини було цінним для Просвітництва в тій мірі, в якій воно було корисним для суспільства. Воно цікавило просвітителів не саме по собі, а як засіб, інструмент, використовуючи який можна досягти певних цілей — позитивних і потрібних, але зовнішніх до самого «Я» людини. Навпаки, для

романтиків критерій суспільної вартості не визначав справжньої ціни людського «Я », яке було для них самоцінним, тобто цікавило саме по собі і саме в собі, а не в зв’язку з чимось; цікавило, інакше кажучи, не як засіб чи інструмент, а як та кінцева мета, на яку і має спрямовуватись увага митця.



В центрі уваги поетів-романтиків не просто людське «Я», його індивідуалізована суть, а особистість, яка протиставляє себе за ознакою

своєї осібності всьому іншому світові, особистість, яка в своїй неповторній,

яскравій осібності немовби підноситься над сірою масою. Найвищим, класичним взірцем такої сильної і яскраво вираженої особистості на кінець XVIII — початок X IX ст. був Наполеон.

Особистість у творах романтиків розвивається й усвідомлює себе в конфлікті і з Богом, і з суспільством, і з самою собою. Герой романтизму протестує проти суспільних умов, що обмежують його свободу, він — бунтар, революціонер або розбійник, його душа, як правило, роздвоєна між світом реальності і світом мрій, а його доля найчастіше трагічна.

Внутрішню конфліктність і суперечність людського «я» романтики розглядають не через її раціональну сферу, як просвітителі-класицисти, а через сферу почуттів. Сприйняти розумом великий світ природи і місце людини в ньому, з погляду романтиків, було неможливо. Розуму вони не

довіряли. Розумом, вважали вони, не можна збагнути і внутрішню природу людини. Цього можна досягти лише через почуття.



Пріоритет почуття, почуттєвої сфери перед розумом, раціональною природою людини дещо зближує романтиків з їхніми попередниками — сентименталістами, але сентименталісти в чуттєвості і чуттєвій сфері намагалися знайти те, що об’єднує всіх людей, наприклад здатність людини до співчуття ближньому, а романтики, навпаки, шукали в чуттєвому світі людини її особистісно єдине і неповторне, не «ми», а «я».

Ідеологія, епіцентром якої було гіпертрофоване «Я», загострене відчуття своєї осібності, визначила й основні художні принципи романтизму.



Художні відкриття романтизму. Поетика романтизму протиставила себе поетиці класицизму. Насамперед, романтизм заперечив жорстку нормованість поетики класицизму, встановлену в ній систему канонів і правил та принцип обумовленості жанру і стилю твору його темою. На місце загальнообов’язкової поетики норм і правил класицизму романтики поставили індивідуальну поетику, закони якої встановлювали не загальноприйняті норми і смаки, а сам творець, його особисті уподобання і смаки.

«Нехай вірить поет, — писав Віктор Гюго, — у єдиного Бога або в багатьох богів, у Плутона або в Сатану... або ні в що не вірить; нехай пише прозою або віршами; нехай оселиться в будь-якому сторіччі, в будь-якому кліматі; нехай зараховує себе до стародавніх або нових авторів; нехай музою його буде антична муза або середньовічна фея... Поет вільний. — Станьмо на його точку зору та будемо виходити з неї».

Романтики відчутно деформували систему жанрів класицизму. З одного боку, це знайшло свій вияв у тому, що в жанровій системі романтизму на роль провідних висунулись не епічні, а ліричні і так звані ліро-епічні жанри, тобто такі, в яких акцент міг переміщуватися з того, про що розповідається, на того, хто розповідає. Зокрема, найулюбленішими жанрами романтиків стали поема (поетична повість) та балада. З іншого боку, романтики відчутно деформували самий жанровий принцип літератури: не дотримуючись чистоти жанру, тобто чіткої обумовленості побудови та змісту твору його тематикою (високою, нейтральною або низькою), романтики змішували в межах одного твору ознаки різних жанрів, що на практиці призводило до неможливості дати їхнім творам конкретні і чіткі жанрові визначення. Твори

романтиків характеризуються також так званою вільною композицією , яка не підпорядковувалась раціональним вимогам чіткості і ясності в побудові твору. Крім цього, романтики не дотримувались обмежень, введених класицистами для мовного стилю творів, тобто романтики не визнавали вимоги залежно від «висоти» теми твору вживати в ньому слова високого, низького або нейтрального мовного стилю. В межах одного твору, а інколи й суміжних речень, романтики змішували ознаки різнопланових мовних стилів,

досягаючи цим незвичайних стилістичних ефектів. У цілому ж специфіку мови романтиків визначала настанова на підкреслену індивідуальність уживаного мовного стилю.

Попереднє мистецтво, тобто мистецтво класицизму, романтики сприймали як вимушене, що створювалось за наперед заданими раціональними правилами. У своїй власній творчості романтики орієнтувались не на правила, а на фантазію, уяву, основною вимогою була не відповідність наявній взірцевій схемі, а оригінальність, неповторність, не абстрактність і суха повчальність, а чуттєвість. Звідси — інтерес до народної творчості і тісний зв’язок романтизму з фольклором, який асоціювався з оригінальним, природним (а не штучним), з найбільш життєвим і органічним для людини мистецтвом.

Таким чином, якщо класицисти спирались у своїй творчості на античне мистецтво, яке підносилось ними як найвищий взірець, то романтики подібним найвищим взірцем вважали народне мистецтво. Але й тут були відмінності між — романтиками й класицистами. Якщо для класицистів творчість античних майстрів була беззаперечним авторитетом, зразком, який можна було прямо і сліпо наслідувати, то романтики, які не визнавали над собою жодних авторитетів, орієнтувалися скоріше на дух, а не на букву народного мистецтва. На практиці це означало, що про ніяке сліпе копіювання творів народного мистецтва не могло бути й мови. В найпростіших випадках романтики стилізували свої твори під народні, тобто свідомо надавали їм рис схожості з народними. У складніших випадках романтики користувалися фольклором як невичерпним джерелом тем, образів, сюжетів і мовних прийомів, але, користуючись усім цим запозиченим арсеналом художніх засобів, надавали йому у своїх творах принципово нових форм, нового звучання, нової інтерпретації. Конкретно це виявлялось, по-перше, в тому, що фольклорному матеріалу, який за своєю початковою природою міг бути достатньо примітивним і нерозробленим, надавали досить складної, вишуканої художньої форми; по-друге, в тому, що суто фольклорні теми й образи у творчості романтиків вступали в цікаві художні комбінації з темами та образами суто літературного походження.



Підвищений інтерес до фольклору з боку романтиків (зокрема, слов’янських країн) пояснювався також тим, що утвердження романтизму

тут відбувалось у період формування та ствердження націй або консолідації прогресивних сил нації навколо патріотичних рухів. Романтиків, інакше кажучи. цікавили не тільки особистісні і загальнолюдські духовні засади власного «Я », а й специфіка його національного виразу; романтиків цікавила осібність «Я» кожної окремо взятої нації.

Пошуки національного виразу зумовили ще одну характерну рису романтичної творчості — історизм. Романтиків дуже цікавили питання рушійних сил, вузлових моментів національної історії, а також ролі сильної особистості в історичних процесах. Зацікавленість історією, особливостями її національних моделей виявлялася в підвищеній увазі романтиків до змалювання національних звичаїв, особливостей поведінки, манери спілкування, національних особливостей вбрання, побуту тощо, тобто суми*етнографічних реалій. Ця сума етнографічних реалій, змалювання якої

стало майже обов’язковим для романтиків, дістала назву місцевого колориту. Саме романтикам належить честь відкриття нового жанру — історичного роману, заснованого шотландським письменником Вальтером Скоттом.

У центрі художнього зображення письменників-романтиків — винятковий характер у виняткових обставинах. Винятковий характер — це нетиповий, непересічний характер, це особистість незвичайна, не схожа на інших людей, навіть «дивна» з погляду її оточення. У такої особистості часто хвороблива уява, вона схильна до містицизму і самопожертви, її поведінка непередбачувана і фатальна, а світовідчуття наскрізь трагічне. Виняткові обставини, в яких діє такий винятковий герой, — це найчастіше ситуації, пов’язані із загрозою для його життя, це вороже або напіввороже людське оточення, яке не розуміє героя, протистоїть йому, намагається пригнітити його волю, обмежити його свободу. Найчастіше у конфлікті з цим зовнішнім ворожим середовищем герой гине.

Одним з найважливіших здобутків романтизму став принцип романтичної іронії, розроблений у працях німецького теоретика мистецтва Фрідріха Шлегеля. Іронія — це прихована насмішка, висловлена у формі зовнішнього схвалення. Якщо традиційна іронія використовується для підсилення тих або інших комічних сторін зображуваного, то романтична іронія стає загальним, універсальним принципом осмислення світу, позицією автора, якою він підкреслює недосконалість, суперечливість світу, а відтак і неможливість його вичерпного розуміння та пояснення.

З романтичною іронією пов’язаний ще один визначальний для поетики романтизму принцип осмислення світу, який дістав назву «світової скорботи». «Світова скорбота»це вищий ступінь розчарування та песимізму, відчаю та безнадії, з якими значна частина письменників-романтиків сприймала дійсність. «Весь світ мені чужий, і я чужий для світу», «Життя для мене — це безмежна пустинь, безпліднеє і дике узбережжя», — говорить Манфред — один із найромантичніших персонажів, герой однойменного твору Байрона.

Загальна настанова романтичного напряму на незвичайність, дивовижність, фантастику, на все, що протиставляється буденній, звичайній, сірій реальності, зумовила ще — одну характерну рису романтизму — екзотичність його образів і сюжетів. Екзотику романтики шукали або у фантастиці та містиці, або в легендарних сюжетах, яким вони надавали вигляду не менш фантастичного, або, нарешті, у зверненні до національного середовища, яке сприймалося представниками даної нації як екзотичне. Так, загальноприйнятим для романтиків усіх європейських країн стало звернення до східних тем і сюжетів. Типовий сюжет: освічений, цивілізований європеєць потрапляє в дике чи напівдике нецивілізоване оточення, наприклад до циган, на Кавказ або у країни Близького Сходу. Роль подібного екзотичного середовища для таких слов’янських країн, як Польща і Росія, певний час виконувала й Україна, зокрема історичні її події, пов’язані з козаччиною, а також багатий фольклор українського народу.

Куточок допитливого

• Поняття «романтизм» уживається не тільки щодо літературних явищ. Часто воно використовується як синонім поняття «романтика». Наприклад, коли говорять про юнацький романтизм, мають на увазі схильність до ідеалістичного, підкреслено оптимістичного погляду на життя, а також активність життєвої позиції. І все ж особливість романтичного світовідчуття найповніше виявляється саме в мистецтві, насамперед у музиці як самому емоційному з видів мистецтва. Вважаючи, що мистецтво за своєю суттю є синтетичним, романтики закликали творити так, щоб музика могла малювати, розповідати зміст роману або трагедії, щоб поезія користувалася такими формами звукопису, які б звучанням нагадували музичний твір, щоб живопис міг відтворювати образи літератури і т. д.

• В жодному з художніх напрямів, що історично передували романтизму, не набули такої концентрованої і виразної форми описи природи та кохання до жінки. Природа в романтиків виходить далеко за межі звичайного опису місця, де відбувається дія, і сама перетворюється на дійову особу. Російський поет Федір Тютчев писав про природу: «У неї є душа, у неї є свобода, у неї є любов, у неї мова є». Тютчев поділяв погляди німецького філософа Шеллінга, який вважав природу вмістилищем божественного духу. А німецький романтик Вакенродер розрізняв дві мови світу — мову Бога і мову природи. Особливого значення романтики надавали й почуттю кохання. Лише закоханий є зрячим, стверджували вони. З почуттям кохання вони пов’язували глибину духовного змісту особистості. Про кохання писали й

раніше, але тільки в романтиків, як справедливо зауважувала Жермена де Сталь, воно стало облагородженим, одухотвореним і здатним до самопожертви. Власне, саме існування людини тепер почало пов’язуватись із життям коханої або коханого. Тому герої багатьох романтичних творів помирають, якщо загинули ті, кого вони кохали.

• Не меншу увагу письменники-романтики приділяли у своїх творах обставинам внутрішнього та зовнішнього життя власної особистості, якій часто надавали майже космічного масштабу. «Ким є звичайні люди щодо інших створінь землі, тим є митці — щодо звичайних людей», — писав

Фрідріх Шлегель. Тому у творах романтиків біографія головного персонажа часто ставала облагородженим і прикрашеним віддзеркаленням біографії його автора.


Каталог: ld
ld -> Ахматова Анна Андріївна Ахматова Анна Андрі́ївна (Горенко) — російська поетеса, родом з України, представниця акмеїзму. Лауреат міжнародної літературної премії «Етна-Таорміна»
ld -> Творчість
ld -> Освіта. Виховання. Навчання бабенко, Тамара Василівна
ld -> 49 науково-дослідних робіт із 52, які виконувалися за договорами із замовниками у 2013 році, були складовими частинами державних і галузевих програм (планів)
ld -> Альбер Камю. Життєвий І творчий шлях. Філософські й естетичні погляди. Камю І екзистенціалізм. Провідні мотиви творчості
ld -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів
ld -> Проект змін до програми Робоча група
ld -> Художня спадщина: студії
ld -> В. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи]
ld -> Державна науково-педагогічна бібліотека україни


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Романтизм (кн. 18ст. 30 – 40 рр. 19 ст. ) Презентація доби Романтизм iconЗміст Що таке романтизм? Прояв романтизму в різних видах мистецтва
У 18 столітті терміном «романтизм» називалося все фантастичне, таємниче, дивне, незвичайне, нереальне. В кінці 18 початку 19 століття...
Романтизм (кн. 18ст. 30 – 40 рр. 19 ст. ) Презентація доби Романтизм iconРомантизм у літературі. Байрон І Шевченко «володарі дум» цілої доби
Вид уроку: інтегрований (українська та зарубіжна література), літературно – детективне агентство
Романтизм (кн. 18ст. 30 – 40 рр. 19 ст. ) Презентація доби Романтизм iconРеферат за темою: "Український романтизм. Микола Васильович Гоголь"

Романтизм (кн. 18ст. 30 – 40 рр. 19 ст. ) Презентація доби Романтизм iconРеферат за темою: "Український романтизм. Микола Васильович Гоголь" План реферату

Романтизм (кн. 18ст. 30 – 40 рр. 19 ст. ) Презентація доби Романтизм iconМетодична розробка уроку
Ф. Шопена, з його внеском у світову музичну культуру; поглибити уявлення учнів про романтизм
Романтизм (кн. 18ст. 30 – 40 рр. 19 ст. ) Презентація доби Романтизм iconОрієнтовне календарно-тематичне планування уроків мистецтва, 9 клас
Великі європейські стилі: античний, візантійський, романський, готичний, Ренесанс, бароко, рококо, класицизм, романтизм, реалізм
Романтизм (кн. 18ст. 30 – 40 рр. 19 ст. ) Презентація доби Романтизм icon«Романтичні тенденції у творчості Вільяма Блейка»
Історія англійської літератури (Сентименталізм. Романтизм) для студентів курсу Інституту філології та соціальних комунікацій, 22а...
Романтизм (кн. 18ст. 30 – 40 рр. 19 ст. ) Презентація доби Романтизм iconУкраїнський романтизм. Поети-романтики
Скотта, Байрона, Шеллі (англійська література), Шиллера, Гейне, Ґете (німецька), Гюго (французька), Шафарика, Ґанки, Коллара (чеська),...
Романтизм (кн. 18ст. 30 – 40 рр. 19 ст. ) Презентація доби Романтизм iconКонспект уроку із зарубіжної літератури для 9 класу
Історичні, естетичні, філософські чинники розвитку романтизму. Основні ознаки романтизму як напряму в літературі й мистецтві. Романтизм...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка