Розділ І функція кольору у художній творчості 1 Естетизм Оскара Уайльда



Сторінка1/6
Дата конвертації09.05.2018
Розмір0.57 Mb.
  1   2   3   4   5   6
    Навігація по даній сторінці:
  • Вступ


Зміст
Вступ

Розділ І Функція кольору у художній творчості

1.1 Естетизм Оскара Уайльда

1.2 Колір як об'єкт розгляду лінгвістичних дисциплін



1.3 Семантична характеристика колірної лексики

1.4 Розвиток та збагачення системи кольоропозначень



Розділ II Теорія перекладу

2.1 Основи теорії перекладу

2.2 Кольорова картина світу. Особливості англійських кольоропозначень при перекладі на російську мову

Розділ ІІI Кольоропозначальна лексика в романі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея"

3.1 Кольорна гама та її функція в оригинальному тексті

3.2 Частотний аналіз кольоропозначень

3.3 Кольоропозначення у тексті оригінала та його перекладі на російську мову

Висновок

Список використанної літератури

Summary


Вступ

Роль головних компонентів прозаїчного зображення в тексті: свідомість, особистість, активність "я". Проза так само, як і лірика, може безпосередньо відображати предмети художнього сприйняття зовнішнього й внутрішнього світу письменника й поета. Тому література більш ніж інші види художньої творчості здатна до зображення складних процесів, що виникають у душевному світі людини. Вона може передати, моменти внутрішнього "життя", що зовні не передаються, що протікають на основі "внутрішньої мови", на основі станів природи, які відбиваються в кольорі, звуці, у музиці. І ця передача може здійснюватися тільки за допомогою мови письменника або поета. Таким чином, у вивченні стилю письменника зацікавлені як літературознавство, так і лінгвістика, оскільки творчість письменника, його авторська особистість, його герої, теми, ідеї й образи втілені в мові.

Оскар Уайльд (1854 – 1900) – художник перехідної епохи, яка відбилася у всіх сферах його життя й творчості. Він став особистістю часу перелому стійких переконань і цінностей і знаходження нових, що безпосередньо торкнулося різних видів мистецтв.

Предметом дослідження є кольоропозначальна лексика, використовувана Оскаром Уайльдом у романі "Портрет Доріана Грея".

Актуальність дослідження обумовлена активним використанням даної лексики в англійській мові, що знаходить висвітлення в наукових працях лінгвістів, літературознавців, психологів.

Метою роботи є аналіз кольоропозначальної лексики та особливості її перекладу, представленої в романі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея"; виявлення її місця в художній системі письменника, а також визначення її ролі у відображенні світовідчування автора.

Для досягання поставлених цілей необхідно вирішити наступні завдання:


  • Простежити, якими засобами створюється наочність у прозі.

  • Визначити частотність використання кольоропозначальної лексики у романі.

  • Розкрити символіку кольору у творчості О. Уайльда.

  • Дослідити особливості перекладу кольоропозначень на російську мову.

У ході роботи використані наступні методи дослідження:

  • Структурно-семантичний метод, відповідно до якого виявлені й описані семантичні особливості колірної лексики.

  • Кількісний метод, який дозволив установити частотні й домінантні використання компонентів колоротивной лексики.

Крім того, використані також метод спостереження, аналізу, зіставлення й опису.

Звертання до цієї теми не випадково, тому що використання кольору й кольоропозначання відіграє велику роль у художній літературі. Проблемі кольоропозначання у творчості окремих поетів і прозаїків також присвячено великий ряд робіт. Однак досліджень, у яких розглядається проблема кольору у творчості Оскара Уайльда, дуже мало. Тому аналіз колірної лексики, широко наданої в романі "Портрет Доріана Грея", допоможе виявити не тільки функціонально-стилістичне призначення даної категорії слів, але й зрозуміти задум автора.

Робота складається зі вступу, двух теоретичних та практичного розділів, висновків, списку використаної літератури.
Розділ I Функція кольору у художній творчості


    1. Естетизм Оскара Уайльда

У творчості Уайльда чітко розріняються два періоди.

Більшість творів найрізноманітніших жанрів було написано в перший період (1881 - 1895): вірші, естетичні трактати, казки, його єдиний роман "Портрет Доріана Грея", драма "Саломея" і комедії. До другого періоду (1895 - 1898) належать лише твори, у яких повною мірою відбилася духовна криза пережита письменником. Поетична спадщина Уайльда не занадто велика. Вона представлена двома книгами віршів: "Вірші" (1888г) і "Вірші, що не ввійшли в збірники, 1887 - 1893", а також кілька лірико-епічних поем, найбільшу популярність із яких придбала написана незабаром після звільнення з в'язниці "Балада Редингской в'язниці" (1898). Більшість віршів першого збірника Уайльда перевантажені эстетскими порівняннями й образами.

"Естетські крайності Уайльда, безсумнівно, впадають в око, але очевидний і непримиренний протест, заснований на твердій позиції художника, що враховує історію мистецтва, умови його розвитку й реальний стан. Позиція Оскара Уайльда очевидна: він проти приземленості, "наслідування правді", міщанських прописів і порожньої риторики. Словом, проти всього того, що, претендуючи на місце в мистецтві, мистецтвом не є. Ця особливість позиції й поглядів Уайльда знайшла вираження в його казках і романі." [21, 26]

Своєрідність стилістики казок Уайльда проявляється в їхній лексиці й стилістиці. Чудовий знавець мови ( як і личило пристойному естетові), він був точний не тільки у виборі потрібного йому слова, але й в інтонаційній побудові фрази. Конструкція фрази гранично проста і є одним із класичних зразків англійської прози. "В то же час вплив декадентскої манерності заставляє письменника то і діло уклонятися від лаконічності розповідання і насичувати свою розповідь всілякою екзотикою типа "рожевих ібісів, котрі довгою фалангою стоять вздовж Нільского берега" або "чорного, як чорне дерево, царя луних гір, який поклоняється великому куску хрусталя". Особливо помітне прагнення до зайвої декоративності в другому збірнику казок ("Гранатовий будиночок"). Не може не вразити така дрібниця: скільки естетичної радості доставляло йому, наприклад, споглядання дорогоцінних камінь. "Він часто проводив цілі дні, пересиваючи із шкатулки в шкатулку олівково зелені хризоберіли, котрі здаються червоними при світлі лампи." і так далі." [21, 27]

З не меншим захватом Уайльд писав про людський одяг. Якщо книги Достоєвського часто були надбанням психіатрів, то книги Оскара Уайльда можуть бути незамінні для ювелірів і кравців.

Від казок, з їх чітко вираженими соціальними мотивами, Оскар Уайльд переходить до найбільш типового твору декадентської літератури - до "Портрета Доріана Грея" (1891 рік). У творчій спадщині Уайльда це його єдиний великий твір художньої прози. Сам автор не дав йому жанрового визначення. "Його називають романом, однак його можна назвати й повістю, і навіть "драмою в прозі". "Портрет Доріана Грея" позбавлений чіткої жанрової визначеності, тому й виникають уточнюючі характеристики: романеалегорія, роман-символ, романаміф." [21, 103]

Сюжет роману заснований на традиційному мотиві угоди з дияволом і участі магічного предмета у фатальній долі героя. Коли говорять про джерело безпосереднього впливу на творчий задум Уайльда, звичайно називають "Шагреневу шкіру" (1831) Бальзака. На думку автора, "Портрет Доріана Грея" - не імітація того або іншого літературного джерела, а незрівнянне мистецтво.

Оповідання в романі "Портрет Доріана Грея" засноване на сюжеті й характерах, що поєднують правдоподібність і фантастику, і пов'язане із традицією жанру romance. Як і звичайно для цього жанру, створені Уайльдом характери, включаючи Доріана Грея, не відрізняються життєвою повнотою. Навпаки, у наявності свідомий і послідовний розрив із традиціями реалізму. "Уайльд виключає своїх героїв з їхніх суспільних зв'язків, підмінюючи значні життєві конфлікти штучно створеними "проблемами". Світ, що цікавить тут автора, насамперед, - це світ "вибраних" людей, перевагу яких над "сірою масою" він наполегливо підкреслює." [17, 52]

Незабаром слідом за романом "Портрет Доріана Грея" з'являються кращі уайльдовскі п'єси: комедії "Ідеальний чоловік" (1895), " Як важливо бути серйозним" (1895), "Віяло леді Уиндермир" (1892) "Свята блудниця, або жінка, обсипана коштовностями" (1893), "Жінка, не варта уваги" (1893); драми "Флорентійська трагедія", "Герцогиня Падуанска", "Віра, або Нігілісти" і "Саломея" (1893).

Естетичне кредо Уайльда, сформульоване на рубежі 90-х рр. в есе "Занепад неправди", "Критик як художник", "Перо, полотно й отрута", "Істина масок" і в "Передмові до "Портрета Доріана Грея", виражало його переконаність у пріоритеті мистецтва над життям і було свого роду романтичним протестом проти всевладного раціоналізму, проти мистецтва, що копіює дійсність. "У творчості Уайльда й у його естетичних деклараціях можна виявити скільки завгодно "впливів" - прерафаелітів і художнього критика Уолтера Пейтера, його улюбленого Китса й Бодлера, Э.По й Гюісманса. Можна говорити про "дух часу", який втілив у собі Уайльд. Але насамперед він втілив самого себе, блискуче реалізувавши те, що було дано йому від народження - і виявилося потрібним часу. У першу чергу - так цінимий ним "художній інстинкт, цю здатність, що ніколи не змінює, сприймати геть усе під знаком краси." [21,71]. І особливий склад розуму, помножений на гостре відчуття невідповідності між показним і зворотним боком суспільства, що й породило характерний уайльдовский стиль - стиль парадоксів. На парадоксах письменник будував свої сюжети, вони ввійшли в поетику його творів, ними пронизана його естетична теорія. "Тверезий іронічний розум з'єднувався в ньому з найбагатшою фантазією, однаковою мірою, що керувала ним і в застільних бесідах, де Уайльду не було рівних, і коли він придумував свої чудесні казки, і коли творив власне життя, у яке, як зізнався він Андре Жидові, вклав увесь свій геній, залишивши творчості тільки талант." [21, 63]

В англійській літературі кінця XIX століття ім'я Уайльда в першу чергу пов'язане з рухом естетизму, концепція якого у творчості письменника сформувалася під впливом Рескина й Пейтера. Для Уайльда естетизм став бунтом проти викторіанскої моралі з її підміною поганого гарним і навпаки. Ритуалізація повсякденного ставала формою організації реальності за законами краси. Естетська поза була покликана образити загальноприйняті смаки й умовності, у цьому виражався своєрідний протест проти засилля практичності й абсолютизації здорового глузду.

Творчість Оскара Уайльда неоднозначна й викликає дискусії серед критиків і дослідників, авторів численних монографій і критичних статей. У більшості цих робіт розглядаються окремі аспекти творчості письменника, але проблема взаємодії жанрів не одержала достатнього осмислення, хоча творчість Оскара Уайльда дає безліч підстав для цього. У своїх творах він використовує ті самі сюжетні схеми. Письменник у своїх творах торкається досить вузького кола проблем. Для його творчості характерне використання постійних мотивів, образів, прийомів.

"При цьому Уайльд працював у самому широкому спектрі жанрів: вірш, балада, поема, роман, казка, повість, п'єса. Відсутність певних жанрових переваг є однією з особливостей його творчості. Безумовно, виникає питання, чи не відбувалося змішання принципів кожного з жанрових основ протягом літературного життя письменника, необхідно також виявити жанрову домінанту" [21, 40].

У жанровому відношенні творчість Оскара Уайльда надзвичайно різноманітна. "У період з 1854 по 1881 рік формуються естетичні погляди й переконання письменника. Уайльд шукає самого себе, власний стиль, і полем експериментів для нього стає поезія. 1881 – 1886 роки для Уайльда – проба пера в драматургії. Перші п'єси були невдалими й не мали успіху. Потім Уайльд звертається до епічних жанрів: новели, роман, казки, есе. Написання всіх цих творів відбувалося з 1887 по 1891 роки. Із цього часу Уайльд починає писати комедії, які відкрили його талант із нової сторони. Тюремне ув'язнення надовго перервало його письменницьку діяльність. Вийшовши на волю, Уайльд зміг написати тільки "Баладу Редингскої в'язниці" і "De Profundfis", які підводять підсумок його життєвому і художньому шуканням" [21, 51]

Вивчаючи творчість письменника, видно, що в окремі періоди він приділяє більше уваги ліричним, епічним або драматичним жанрам.

Жанрові форми випливають один за одним і неминуче взаємодіють. В основі більшості творів Уайльда лежить романтичний конфлікт реального й ідеального, що розкривається й вирішується залежно від етапу створення. Об'єктом художньої творчості для письменника завжди було внутрішнє й зовнішнє життя людини, життя його серця й душі в її відношенні до ідеального.

Процес переходу від серйозності до гри відбувся на рівні образної системи творів. Фатальна особистість, настільки трагічно сприймана в поезії, трансформувалася в пародію на саму себе в прозаїчних творах і комедіях. Другим типом героя, що переходить із одного твору в інший, є денді. Ці типи були запозичені з мелодрами й комедії положень, і тому їх слід розглядати як засіб посилення драматичного початку.

У драмі й прозі Уайльда важлива також функція другорядних персонажів. Вони сприяють посиленню соціальної складової загального конфлікту, і дуже часто саме з ними позв'язані іронія й парадокс як спосіб вираження авторської позиції в тексті. Це дозволяє говорити про постійну присутність автора в творах, що для драми означає посилення епічної складової.

Важливою характеристикою у визначенні взаємодії жанрових початків є співвідношення форм мови в тексті. "Переважною для більшості ліричних і епічних творів є форма діалогу, що часто приймає на себе функцію дії. Це сприяє посиленню драматичного початку при збереженні сильної авторської позиції, що розкривається через іронію й парадокси або декоративні фрагменти" [25, 27] Парадокс як основа сюжету, характеру –часто зустрічається у творах Уайльда.

Символічні деталі й образи, важливість внутрішньої дії й підтексту свідчать про посилення ліричного початку в драмах, казках і романі Уайльда.

"Письменник часто використовує художні прийоми, властиві поетичному тексту (ритмізація, створювана за допомогою повторів і звукопису), у драмі й прозі. "Саломея" повністю будується на цих принципах, що дозволяє говорити про високий ступінь лірізації в цій драмі. У комедіях ці прийоми використовуються як складова частина елементів декоративності, яка акцентує переломний момент, що також свідчить про посилення ліричного початку. У казках ліричне проявляється за допомогою імітації біблійного тексту." [25, 63]

Декоративність є для творчості Уайльда важливим формальним аспектом, що виражає взаємодію жанрів. "Можна виділили три основні функції цього прийому в творах письменника: маркер внутрішнього перелому у свідомості героїв або напруженого моменту, тло розвитку дії, спосіб вираження авторської позиції. Кожна із цих функцій, що співвідноситься із проявом певного жанрового початку, перша – драматичного, друга – ліричного, третя – епічного. У драмі декоративність використовується в першій позначеній функції, у малих прозаїчних творах виконує функцію тла. У романі ця функція зберігається в поєднанні з функціями вираження авторської позиції й заміни дії. У казках представлені всі три функції, однак найбільш активними є перша й друга." [25, 105]

Отже, у творчості письменника переважають ліричний і драматичний початки, причому другий виражений яскравіше. Це два своєрідні полюси, між якими перебувають усі епічні твори письменника. Однак драматичний елемент сильніше ліричного, що підтверджується при звертанні до біографії письменника.

У цьому випадку мова йде про психологічний аспект жанру. Жанр як форма художнього мислення повинен відбивати світогляд автора, його спосіб світогляду. Уайльд своє життя будував за законами драми.

Дослідження взаємодії жанрів, у яких працював письменник, дає ключ до розуміння специфіки й унікальності його творчості.


1.2 Колір як об’єкт розгляду лінгвістичних дисциплін
Розглядаючи ті або інші аспекти феномену кольору, фахівці частенько ігнорують глибинний, історичний і культурний досвід самої людини, якій властиве постійне прагнення називати предмети і явища, які його оточують. Не дивлячись на очевидні зв'язки з людською нейрофізіологією, значеннями назв кольору (як і значення позначень емоцій) є артефакти культури. Колірна картина світу, будучи значимим компонентом мовної картини світу, не є виключенням. Тому у лінгвістів кольоронайменування є однією з найпопулярніших лексичних груп. Мовознавці, типологи, етимологи, лексикологи, семасіологи в ході дослідження десятків мов прийшли до висновку, що в системі кольоропозначеннь існує ряд універсальних рис. Крім того різні відношення до того або іншого відтінку відбиваються в образних виразах, ідіомах і приказках, що існують в мові. Адже вони акумулюють соціально-історичну, інтелектуальну, емоційну інформацію конкретно національного характеру.

З проблемою вивчення кольоропозначень в лінгвістиці тісно зв'язана гіпотеза Сепіра Уорфа, або гіпотеза лінгвістичної відносності, яка виникла в лінгвістиці США під впливом праць Е. Сепіра і Б. Уорфа.

На їх думку, мова і образ мислення народу взаємозв'язані. Опановувавши мову, його носій засвоює певне відношення до світу, відбите в структурах рідної мови. Оскільки мови по-різному класифікують навколишню дійсність, то і їх носії розрізняються за способом відношення до неї. "Ми розчленовуємо природу в напрямі, що підсказується нашою рідною мовою. Ми виділяємо в світі явищ ті або інші категорії і типи не тому, що вони самоочевідни; навпаки, світ з'являється перед нами як калейдоскопічний потік вражень, який має бути організований нашою свідомістю, а це означає в основному – мовною системою, що зберігається в нашій свідомості" [8, 63].

Наслідком визнання гіпотези лінгвістичної відносності є визнання того, що мова зберігає в собі певну систему цінностей, а виражені в неї значення складаються в колективну філософію, властиву всім носіям даної мови. Іншими словами, в свідомості мовця існує ряд базових прототіпічеських референтів, які він використовує при назві того або іншого кольору. Можливо, дане твердження вірне, але для пізніших кольоропозначень, які виникають моделі "такий за кольором, як ." (коричневий – кольори кориці; англ. navy – кольори одягу флоту і так далі). Проте можна передбачити, що для архаїчного мислення було характерне особливе синкретичне усвідомлення.

"Існують різні точки зору з питання того, що лежить в основі кольоропозначень. У спростування гіпотези Сепіра-Уорфа англійські учені Б. Берлін і П. Кей провели ряд досліджень і прийшли до виводу, що процес виникнення і розвитку кольоронайменувань в різних мовах є свого роду мовною універсалієй. Б. Берлін і П. Кей вивчали етимологію кольору і описали свої дослідження в книзі "Основні колірні терміни". Вони прийшли до виводу, що 95% кольорів походять від назв предметів і лише 5% слів не мають чіткої етимології" [8, 320]. В ході дослідження даними ученими також були відкриті універсальні прототипи для визначення одинадцяти основних кольоропозначень, а також універсальна послідовність виникнення колірних категорій в мовах світу. Їх дослідження починається з двох процедур вживання правила обмеження даних. Перше, "колірна" класифікація полягає у них в розчленовуванні перцептивного простору, заздалегідь зумовленому поняттями тону, інтенсивності і насиченості (таким чином, звужується референциальний спектр поняття "кольори" як він розуміється, принаймні, в деяких культурах).

Звичайно, вірно, що значення номінацій кольору активно обговорювалося філософами, тому лінгвісти і психологи можуть з великою користю для себе звернутися до робіт таких мислителів, як Д. Локк і Г. Вітгенштейн. Проте вирішальна відмінність полягає в тому, що філософів цікавила мова, лінгвісти ж, цікавилися мовами. Для лінгвіста проблема полягає не лише в тому, щоб зрозуміти, що означають (наприклад, англійські) слова red і blue, або що означає японське слово aoi (синій, але набагато більшого діапазону, чим англійське blue). На думку Алімпієва Р. Ст, відповідності, такі, як укр. блакитний = blue або нім. blau = blue або синій = blue, безумовно, неадекватні, оскільки сфера застосування кожного слова своя в кожній з мов, і вона не може бути точно встановлена на підставі подібних процедур міжмовного зіставлення.

Традиція використання слів, що позначають колір, як важливий експресивний засіб також відходить в далеке минуле. У прадавніх текстах кольоропозначення виконували перш за все функцію символічну. Колір, через свою природну значущість для людини, обумовленою важливістю для нього того предмету або явища, яке цим кольором наділялося, не сприймався естетично, а слова, що його називають, не використовувалися для жівопісанія світу. У древньому тексті недоречними були індивідуалізований портрет і живописний пейзаж – звідси і слабка насиченість текстів кольоропозначеннями. "Якщо колірна ознака витянута і показана в поетичному плані як важлива властивість, тоді така ознака – не просто колір... він символ" [ 27, 45].

Колірна палітра розглядається як один із смислових параметрів, що має змістовне значення для організації пошуку значимих (вербальних і невербальних) компонентів в змістовно інтеграційних художніх текстах. Розуміння значення кольору і уміння встановити його культурні і емоційні коннотації мають величезне значення для системного семантичного аналізу художнього тексту, оскільки колір і колірні поєднання допомагають сприйняти тональність повідомлення, його суть, а також викликати потрібну реакцію читача. Цим керуються автори при створенні свого художнього світу. Так, наприклад, Оскар Уайльд – "справжній художник" поетичного слова, уміло використовуючи кольоропозначення для створення образів своїх героїв, дуже часто включає переносні значення кольору і в психологічний портрет персонажів.

Звернемося до назви його романа "Портрет Доріана Грея" як сильній позиції тексту. Пряме значення прикметника grey (сірий) - офіціоз, консерватизм, витонченість, проте, проаналізувавши характер головного героя, а також події, події з ним, читач розуміє, що ім'я героя символічне: воно несе в собі негативну коннотацию. Сірий колір – символ воскресіння з мертвих, колір трауру.

Перед нами не що інше, як "живий труп", зовні розфарбований в привабливі фарби: gold hair (золоте волосся: золотий із значенням розкоші, надмірності, яскравості, традицій); made of ivory and rose leaves (створений із слонової кістки і пелюсток троянд: значення рожевого кольору – солодкість, задоволення, грайливість, романтика, витонченість, колір слонової кістки – безтурботність, задоволення); scarlet lips (яскраво-червоні губи – життя, спокушання); frank blue eyes (ясні блакитні очі – символ заспокоєння, інтелекту, невинності).

"До основних психосемантичних характеристик кольоророзлічення відносять тон, світлість (яскравість) і насиченість, запозичені з фізики. Головний компонент – тон (основний колір), залежні компоненти – насиченість, яскравість" [23, 235]. Будь-яке ім'я кольору містить вказівку на колір у власному сенсі, але немає таких імен кольору, які б містили інформацію про яскравість або насиченість без вказівки відносно тону (основного кольору). З виводів, витікає, що найпривабливішими кольорами з позитивним значенням вважають кольори середньої яскравості і насиченості, а перевага їх вибору безпосередньо залежить від того, світлий він або темний. Очевидне те, що колір – це не лише світло, якого повинно вистачать, це ще і думка, а значить функція багатьох змінних, а не однієї лише довжини хвилі. Кольоронайменування, можливо, більшою мірою, чим яка-небудь сфера мови, антропоцентрічно і етноцентрічно – воно має якийсь специфічний вимір в мові, релевантний в аспекті комунікативної значущості.

Сукупність всіх мовних одиниць, які передають колірну семантику в творах письменника, складає семантичне поле "Колір", яке репрезентує індівідуально- авторські колірні концепти і їх організацію. Дослідження проблематики кольоронайменувань в сучасній лінгвістиці ведеться вже давно (наприклад, у відомих роботах І.М. Кобозевой, Е.В. Рахиліной, Р.М. Фрумкиной, що мають психолінгвістичний характер). Сьогодні ця проблема встає і перед творцями інтегрованих пошукових систем, орієнтованих на проведення пошуку, заснованого не лише на традиційних лінгвістичних механізмах. У таких системах робляться спроби здійснити пошук невербальних знаків (зображень) по їх смислових атрибутах. У фокусі даного повідомлення знаходиться проблематика кольоронайменувань, яка пов'язана з вирішенням пошукових завдань.

Труднощі, що виникають при семантичному і, відповідно, когнітивно-прагматичному дослідженні кольоронайменувань в лінгвістиці, і проблема зіставлення вербальних і невербальних знаків, зв'язаних параметром "колірна палітра", обгрунтовані тим, що кольоропозначення є, по термінології Пірсу, "образні іконічні знаки", що характеризуються "фактичною подібністю означаємого і що означає".

Лексеми типа "червоний", "жовтий" і так далі відносяться до базових категорій людського мислення і "містять таку кількість інформації про об'єкт або явище, якого виявляється досить для більшості ситуацій, в яких людина з ними зустрічається". Як писала Р.М. Фрумкина, "цікаво описувати ті лексичні групи, які представлені як системи. При досить строгому підході до визначення самого поняття "системно організована множина об'єктів" по-справжньому структурованою виявляється лише незначна частина лексики – як правило, безліч слів і словосполук, виділених за "семантичним" принципом, точніше, по тому шматку дійсності, який вони покликані описувати" [26, 294]. Найбільш типовим прикладом такої безлічі, поряд з термінами спорідненості, якраз і є система кольоропозначень.




    1. Каталог: data -> file doc
      data -> Освіта. Виховання. Навчання бабенко, Тамара Василівна
      data -> Відділення «науково-дослідний центр періодики» Сімнадцять років творчого поступу І наукових здобутків Мирослав Романюк
      data -> Модуль Історія України від найдавніших часів до сучасності
      data -> «Економічне вчення Томаса Мальтуса»
      data -> Порівняльна характеристика економічних поглядів С. Сісмонді та П. Ж. Прудона Вступ
      data -> Освіта. Виховання. Навчання актуальні проблеми дошкілля
      file doc -> Про патріотизм, віру та самоідентичність поляків, або «Bóg honor I Ojczyzna»1
      file doc -> Про патріотизм, віру та самоідентичність поляків, або «Bóg honor I Ojczyzna»1


      Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Розділ І функція кольору у художній творчості 1 Естетизм Оскара Уайльда iconКафедра зарубіжної літератури курсова робота з теми: Роль фантастики у романі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея" І повісті Миколи Гоголя "Портрет"
Роль фантастики у романі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея" І повісті Миколи Гоголя "Портрет"
Розділ І функція кольору у художній творчості 1 Естетизм Оскара Уайльда iconВзаимодействие жанров в творчестве оскара уайльда

Розділ І функція кольору у художній творчості 1 Естетизм Оскара Уайльда iconПитання до семінару За темою: «Роман Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея»
Поясніть, як ви розумієте слова Г. Лессінга: Краса душі надає чарівності навіть непоказному тілу точнісінько так, як потворність...
Розділ І функція кольору у художній творчості 1 Естетизм Оскара Уайльда iconСині Води в усній народній та художній творчості До 650-річниці Синьоводської битви Сині Води в усній народній та художній творчості
Сині Води в усній народній та художній творчості / Упор. О. Д. Брайченко. – К., 2012. – 194 с
Розділ І функція кольору у художній творчості 1 Естетизм Оскара Уайльда iconФункція. Графік функції. Лінійна функція
Любі діти! Одного разу польський письменник Станіслав Лем сказав, що, для того, щоб щось дізнатись, необхідно вже щось знати. Скажіть,...
Розділ І функція кольору у художній творчості 1 Естетизм Оскара Уайльда iconЗміст розділ сторінками життя І творчості емілі дікінсон 6 розділ особливості поетичного світу е. Дікінсон. 13 Стиль, провідні мотиви І домінуючі настрої в творчості. 13 Унікальність поетичного доробку. 18 Висновки 28 вступ
Не можна беззаперечно говорити про багато явищ світового літературного процесу (наприклад, про англійський роман, американський та...
Розділ І функція кольору у художній творчості 1 Естетизм Оскара Уайльда iconСекція: українська література художні засоби у творчості тараса шевченка та у віршах тамари голобородько роботу виконала
Розділ народна та романтична спрямованість у творчості Тараса Шевченка
Розділ І функція кольору у художній творчості 1 Естетизм Оскара Уайльда icon"фразеологічні звороти з морською термінологією у морських оповіданнях джека лондона"
Розділ Теоретичні аспекти вивчення творчості Дж. Лондона, історія вивчення творчості Дж. Лондона
Розділ І функція кольору у художній творчості 1 Естетизм Оскара Уайльда iconДипломних робіт з курсу "Українська література І пол. ХІХ ст."
Поетика національно-історичної істини в художній творчості Т. Шевченка
Розділ І функція кольору у художній творчості 1 Естетизм Оскара Уайльда iconТема. І. Франко. Короткі відомості про письменника. Історична правда та художній вимисел: постать українського мислителя ХVІІ століття. Художній образ у творі «Іван Вишенський»
Порівняти факти з життя визначного українського мислителя, полеміста Івана Вишенського та художній вимисел І. Франка


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка