Розділ І. Початки кінематографа на Україні



Скачати 492.51 Kb.
Сторінка2/4
Дата конвертації09.03.2018
Розмір492.51 Kb.
1   2   3   4

У період Першої світової війни на екранах кінотеатрів демонструють величезну кількість невидатних, малопомітних фільмів. Однак мають місце і якісні кінопостановки, переважно екранізації класиків. Приміром у 1915році одночасно компанія А/Т «О. Ханжов і Ко», «А. Талдикін» і Т/Д «П. Тіман і Ф. Рейнгард» був екранізований роман Л.М. Толстого «Війна і мир». Також у цей час вийшли «Дворянське гніздо» і «Анна Кареніна» (1914 «Російська золота серія»); «Яма» (1915, «Російське кінематографічне т-во»); «Катюша Маслова» і «Пісня кохання, що тріумфує» (1915, А/Т О. Ханжов і Ко); «Пікова дама» (А/Т «І. Єрмольєв»); «Смерть богів» (1916, «Кінотворчість»).

Великим успіхом користувалися й фільми, сторені за спеціально написаними сценаріями: «Антихрист» (1915, «Люцифер»); «Відцвіли вже давно хризантеми в саду» (1915, А/Т «І. Єрмольєв»); «Столична отрута» і «Чаша забороненого кохання» (1916, Т/Д «Д.І. Харітонов»); «Візник не жени коней» (1916, А/Т «О. Ханжов і Ко»). Величезну популярністо здобув пригодницький серіал «Сонька золота ручка» (1914-1917, А/Т «О. Дранков»). Доситьпопулярні були й комедійні серіали з персонажами Антошею і Лисим, поставлені в 1915 році фірмою «Люцифер» і в 1916 – студією О. Дранкова.

У 1914-1915 роках відбувається звучний підйом кіновиробництва й в Україні. В ці роки випускається рекордна після 1911 року кількість картин – 22 фільми в 1914 році та 19 у 1915. Ця кінопродукція відрізнялася тематичною і жанровою розмаїтістю. В 1914 році ще виробляються картини на українські теми в Катеринославі – «Грицько Голопупенко», Харкові – «Травнева ніч або утоплена» (за М. В. Гоголем, режисер Т. Піддубний) і Києві «Переплуталися» (режисер О. Гамалій). Згадані фільми, очевидно, знімалися перед війною. [13, 36]

Через підбубювання чорносотенних організацій влаштовуються єврейські погроми. Своєрідною відповіддю стало активне створення фільмів на єврейські теми. В Одесі компанія «Мізрах», що почала свою діяльність у 1913 році випускає пропагандистські фільми «Війна і євреї» і «Життя євреїв в Америці». В 1913 році компанія випустила найбільший у Росії документальний фільм «Життя євреїв у Палестині». В 1914 році вийшов документальний фільм «Життя євреїв у Румунії». Фільми на єврейські теми також активно знімає київська кіностудія С. Писарєва «Світлотінь». У 1915 році І. Софєр створив фільми «Вихрест», «Помста жидівки» і «Страчений життям». В Одесі кіностудія «Мирограф» М. Гросмана випустила комедію «Граф Зікандр» і пропагандистський фільм пронімецькі звірства «Ганьба ХХ століття».

Інша кінопродукція в Україні була винятково пропагандистською. В 1915 році в Харкові були зняті «кіномовні картини»: «Герой з народу», «Відїзд на фронт або любов денщика», «За віру, царя та вітчизну» (режисер О. Олексєєнко), «Після смерті» (режисер Д. Байда-Суховій), «Спите орли бойові, або війна та життя» (режисер Д. Байда-Суховій). У Києві побачили світ «кінодекламації» К. Селіванова «Два вороги на полі брані або Серце російського солдата», «Прейскер у Каліші або Страшний привид» і Н. Наумова-Каліка «На подвиг ратний за Русь святу».

В 1915 році почесне місце в кіновиробництві займають, як і раніше ура-патріотичні агітки, хоча змінюється їх інтонація. Більшість фільмів присвячується подвигам російських солдатів на полі бою. В Одесі виходить агітка «Геройський подвиг офіцера-добровольця», у Києві – «Геройський подвиг розвідника Хаіма Шельдельмана», «Як вмирають герої», «Серце російського солдата». У Катеринославі на кіностудії Ф. Щетиніна режисер А. Варягін і оператор Д. Сахненко зняли фільми «Геройський подвиг сестри милосердя Рими Іванової», «Геройський подвиг телефоніста Григорія Манухи», «На поле брані», а татож і квінтестенцію цього жанру – масштабну стрічку «У славу російської зброї». [13, 37]

Три фільми представляли українську тему. У Києві вийшли «кіномовні картини» «Бувальщина» (режисер О. Суходольський) і «Сватання на Гончарівці» (режисер А. Гамалій). Картину «Богдан Хмельницький» (сценарист і режисер А. Варягін) випустила в Катеринославі кіностудія Ф. Щетиніна. Стрічка була екранізацією однойменної історичної п`єси М.П. Старицького.

У Києві найбільша кіностудія «Світлотінь» здійснила масштабні постановки «За старих часів живали діди» (сценарист і режисер С. Писарєв) – драму з поміщицького життя на сюжет пєси І. В. Шпажинського «Старі роки», екранізацію роману Ф.М. Достоєвського «Принижені і ображені» (режисер І. Соф`єр) і картину «Рабині розкоші і моди» (режисер І. Соф`єр). В основі фільму «Невільниці розкоші і моди» були використані два джерела – роман Е. Золя «Дамське щастя» і матеріал скандального процесу над московською кравчинею.

В 1914-1916 роках у Львові працювала компанія «Полонія» Норберта Гохмана й Станіслава Фрида. На студії велися роботи зі створення картини «Львівські квіткарки». Однак з причини Першої світової війни фільм не був закінчений. Також не завершили стрічку «Як бавиться Львів». В 1916 році в компанії почалась робота над стрічкою «Безодня» за однойменним романом С. Пшибишевського. Однак виробництво довелось перевести у Москву, де львівські і московські творчі працівники (режисер В. Ленчевський, оператор Г. Лемберг, художник В. Раковський, актори Е. Божовська, М. Мирська, В. Ленчевський) закінчили постановку. Прем`єра фільму відбулась 31 серпня 1917 року. [3, 85-56]

1916 року в Україні почався спад кіновиробництва. Основною причиною зниження кількості фільмів, що випускають, був гострий дефіцит сирої плівки, що виник у провінції. В 1914-1915 роках запас плівки швидко висохнув. О. Ханжонков по своїх каналах одержував плівку з Італії, І. Єрмольєв користувався плівкою фірми «Бр. Пате», що фінансувала його фірму. В 1916 році в Росію з Америки почала експортуватись плівка «Кодак». За рішенням російського уряду всі надходження цієї плівки були розподілені між трьома найбільшими фірмами країни – А/Т «Ханжонков і Ко», Т/Д «П. Тіман і Ф. Рейнгардт», які перепродували її меншим компаніям, найчастіше за завищеними цінами.

Кіностудії в Україні в 1916 році випустили 10 фільмів – в основному – «кіномовні картини» на військову тему, які були поставлені у Києві («Братовбивча війна», «У кривавому лютому бої») та Катеринославі («Помер бідолаха в лікарні військовій»). Ці картини на відміну від ура-пропагандистських агіток 1914 року, втілювали «пораженські» настрої, які особливо яскраво виявилися у 1916 році з причини невдач царської армії на полях боїв Першої світової. Кіностудія С. Писарєва «Світлотінь» у Києві випустила дві картини. Мелодрама «Влада жінки» (режисер С. Писарєв) розповідала про нещасну любов юнака, котрий згодом став знаменитим піаністом. Драма «Вбивство на постоялому дворі» (режисер І. Софєр) була вільною екранізацією роману Еркмана-Шатріана «Таємниця вапняної печі».

Ательє Робинкова й Когана в Катеринославі й московське товариство «Продалент» здійснили спільну постановку «Тринадцять чорних лебедів» (драма про давню ворожнечу російської та єврейської родин).

До 1917 року в Україні різко зменшується випуск «кіномовних картин», і основне місце в кіновиробництві займають професійні ігрові фільми нових кіностудій. Інтенсивне зростання кіновиробництва в Росії, що досягло кульмінації в 1916 році, не припинялося й у перші місяці 1917 року. Виникнення потужних прокатних організацій, що впливали на весь російський кіноринок, обумовлено інтенсивним розвитком під час війни кіновиробництва й кіномережі. [13, 41]

Після Лютневої революції на екрани вийшли десятки картин про царську охранку, провокаторів, Григорія Распутіна, революцію 1905 року, про безправне становище євреїв у царській Росії і тому подібне. Великі ж кінофірми з хорошою репутацією продовжували екранізувати класику, випускати салонні мелодрами й містичні картини. Останні передавали загальний настрій людей, пов'язаний з нестабільною ситуацією в країні. Не випадково в цей час дуже популярними стали всілякі провісники, вожаки, чаклуни й цілителі. В 1917 році найбільш примітними картинами стали «Андрій Кожухов», «Сатана радісний» (А/Т «І. Єрмолов»), «Діти Сатани» (А/Т «Нептуна»), «Прокурор» (А/Т «О. Ханжонков і Ко»), «Біля каміна» (Т/Д «Д.І. Харітонов») та ін. [3, 123-142]

Між Лютим і Жовтнем вирує політичне життя. Загострюється політична й економічна криза. Ситуація, що склалася, не обійшла й кінематограф. Через паливну кризу й нестачу електроенергії низка кінотеатрів змушена була закритися. Крім цього, виник гострий дефіцит чистої плівки. Отриманий незабаром дозвіл на ввіз необхідної кількості кіноплівки дав можливість не припиняти заплановане кіновиробництво. Хвиля страйків робітників на кінофабриках О. Ханжонкова, І. Єрмольєва, Д. Харітонова і страйків кіномеханіків десятків кінотеатрів негативно позначилась на раніше стабільній роботі кіномережі. В результаті виникла нова організація підприємницьких союзів – Всеросійське ОКО (Об`єднання кіновиробничих суспільств). Незабаром вона перетворилася на певну суспільну силу, що представляла російську кінематографію в офіційних органах країни й за кордоном. Очолив ОКО найбільший кінопідприємець П. Антік. [4, 326]

Пізніше в Росії був створений союз творчих працівників, що об`єднав акторів, режисерів, художників, сценаристів й операторів. Після цього виникли союз кіномеханіків, союзи робітників та службовців кінофабрик. Коли почалося об`єднання кінопрацівників за професіями, союзи кіномеханіків, товариства театровласників і т.п. одразу ж виникли у Києві, Харкові, Одесі й Катеринославі.

В Україні після спаду кіновиробництва в 1916 році почався підйом, що тривав до 1917-1918 років (19 фільмів в 1917 році й 25 - в 1918). Однак кіностудії в Україні не створили жодного фільму на українську тему. В 1917 році публіка також не побачила екранізацій творів українських письменників. Єдиним таким фільмом був «Іди жінко у солдати» (Харків). Стрічка декламувалася українською мовою, являла собою військову агітку. Основний репертуар українських кіностудій становили фільми революційними та єврейської тематик, екранізації європейської літератури й скандальних судових процесів, а також драми, поставлені за оригінальними сценаріями.

Київська студія «Світлотінь» наприкінці березня 1917 року випустила скандальну картину «Віра Чібіряк». Наприкінці квітня за вимогою профспілкових організацій картина була знята з демонстрації в Москві. У серпні в Києві зявилась нова кіностудія «Аргус» В. Іванова. Наприкінці грудня 1917 року товариство «Аргус» випускає перший фільм - драму «Спрага життя й кохання». Для його постановки запросили з Москви режисера М. Бонч-Томашевського. Надалі Бонч-Томашевський разом з О. Вознесенським продовжував працювати в цій компанії, що злилася у вересні 1918 року з новоствореним «Художнім екраном». [13, 45]

В 1917 році стався дебют київського товариства «Російське кіноділо». Перший фільм компанії – «Таємниці високої дами» («Юність Вирубової») на екрани не вийшов. В Одесі товариство «Мізрах», перетворене на акціонерне товариство, продовжує випускати фільми єврейської тематики. Режисер з Москви О. Артаков створив дві картини – комедію з єврейського життя «Хочу бути Ротшильдом» і драму «Судіть, люди» - екранізацію розповіді І. Переця «Розбиті скрижалі». Ательє «Мирограф» М. Гросмана в Одесі в 1917 році випустило картину «Син» - екранізацію однойменного роману Гі де Мопассана.

Єдиним фільмом в Україні у 1917 році, що відбивав революційні події в Україні, стала постановка одеської контори «Кінострічка». У липні на екрани вийшов біографічний фільм «Життя й смерть лейтенанта Шмідта» - спроба створити біографічний нарис про життя й революційну діяльність героя.

У Харкові кіноконтора Прошина й Гордина випустила картину «Справа Болотіної» - інсценівку сенсаційного процесу в Києві. В 1917 році автори випущених в Україні «кінодекламацій» орієнтувалися на революційні й політичні події в Російській імперії: «Революційна російська армія» (Одеса), «Уперед, товариші, помремо за вільну Росію»; «Іди, жінко, у солдати»; «Ірина-солдатка»; «Любовні пригоди Гришки Распутіна» (Харків), «Він жертвою пав у боротьбі фатальній».

З кінця 1917 року через початок більшовицького терору кінодіячі поспішно виїжджають з центра Росії. До Києва, Одеси, Ялти й Харкова прямують кінопідприємці зі своїми працівниками. В 1918-1919 роках центром кіновиробництва на території колишньої Російської імперії стає Україна. [13, 46]
Історія українського кінематографа в 20-ті роки ХХ століття
Після проголошення Української Народної Республіки Центральною Радою було вжито деяких заходів до відновлення національного життя, зокрема до відродження та розвитку культури: заснована Українська академія наук, утворена Академія мистецтв, організовано виробниче об`єднання «Українфільм», на яке покладалось завдання розвитку кіносправи. Останнє, однак так і не встигло розгорнути своєї роботи. [1, 34]

З укладенням радянсько-польського мирного договору 18 березня 1921 року в Ризі Україну поділено на дві частини. Після короткої незалежності 1918-1919 років Галичину віддано Польщі, Закарпаття й Буковина дісталися Чехословаччині та Румунії. 30 грудня 1922 року Україна підписує угоду про створення Радянського Союзу з Білорусією, Росією та Закавказзям. [5, 20]

Встановлення радянської влади в Україні спричинило новий поворот у суспільному житті взагалі, галузі культури, особливо кінематографії, зокрема. Утворюється Державний Всеукраїнський кінокомітет, покликаний здійснювати облік фільмів і контроль за репертуаром, координувати діяльність кіноустанов, виконувати агітаційні, пропагандистські, освітні завдання засобами кіно, розпочати кіновиробництво. Заходами новостореного органу розгорнулась робота по націоналізації кінопромисловості, централізації керівництва нею, що організаційно остаточно завершилась з утворенням 1922 року Всеукраїнського фотокіноуправління – ВУКФУ. [1, 35]

Існування державної кінематографії вимагало цілеспрямованої підготовки кадрів. З цією метою було вирішено створити Державну школу кінематографічного мистецтва при народному комісаріаті освіти УРСР. Навчальний заклад мав включати два підрозділи – навчально-освітній і науково-академічний. Здійснитись цим планам не судилось – завадили умови громадянської війни. Частково задум був реалізований трохи згодом – в утворенні кількох різних навчальних закладів: студії екранної майстерності у Києві (1923), яку очолив О. Вознесенський, Державного технікуму кінематографії в Одесі та Кіносемінару при Київському державному музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. Випускники цих освітніх закладів покликані були задовольнити потребу в кадрах утворених у Ялті, Одесі та Києві осередках кіновиробництва. [1, 35]

Налагодження кіносправи радянська влада починала з кінохроніки як більш простої у виробництві, порівняно з ігровими фільмами, а головне - більш підходящої для завдань агітації та пропаганди ідей революції, комунізму. І «хроніка» виправдала надії, що покладалася на неї більшовиками. Показуючи, «доповнюючи» події, ілюструючи свої гасла, документальна кінематографія сприяла як поширенню правди та напівправди про революційні події, так і швидкому витворенню нових легенд і міфів – про революцію, її вождів, героїв, «жертви» тощо. В УРСР перші хронікальні зйомки здійснюють піонер українського кіно Д. Сахненко, оператори з великим досвідом роботи в дореволюційному кіно В. Доброжанський, А. Майнс, М. Полянський, Г. Дробін, О. Грінберг та ін. [1, 36]

В роки, коли проходила підготовка і здійснення так званої культурної революції, враховуючи, що дві третини населення було неписьменним, надзвичайно важливі культурні завдання покликаний був виконати, насамперед, просвітницький кінематограф. Тоді й розпочалась справді велика організаційна і творча робота працівників кіно: задіяння пересувних кіноустановок, використання найрізноманітніших форм культурно-освітньої пропаганди тощо. Особливого значення ВУФКУ надає також просвітницько-виховним картинам, так званим культфільмам. Багато уваги приділяється санітарно-освітній роботі і нормам гігієни в кінематографі. Зявляються стрічки «Жертва підвалу» М. Бака, Л. Замкового, «Азіатська гостя» М. Вернера. Саме з цієї тематики починається виробництво просвіницьких фільмів, і йому приділяється особлива увага.

Трохи пізніше, відповідно до нагальних потреб розвитку народного господарства, на екрани виходять стрічки, покликані знайомити глядача з новітніми технікою та технологією, передовими методами роботи в промисловості і сільському господарстві, оглядові фільми про багатства надр, природу України – «Боротьба з посухою», «Боротьба з шкідниками», «Одеська сіль», «Трактор», «Перлина степу», «Одеські курорти» тощо. Найпершим науково-популярним фільмом вважається стрічка «На крилах книжки», що розповідала про історію розвитку книгодруку, а найзначнішим для того періоду – «Людина і мавпа» (1930) А. Вінницького, який продовжив напрям, започаткований знаменитою «Механікою головного мозку» (1925) В. Пудовкіна. [1, 39]

Тим не менше, розвивається й ігровий кінематограф. Між 1921 і 1928 роками в Україні розквітає справжнє національне кіномистецтво з його чільними представниками Володимиром Гардіним, Петром Чардиніним і Лесем Курбасом.

Знаний російський режисер Володимир Гардін поставив до революції понад тридцять стрічок. Прибувши до Ялти, він створює на Ялтинській та Одеській кінофабриках кілька ігрових картин для ВУФКУ. 1922 року він знімає «Останню ставку містера Еніока», за мотивами оповідання Олександра Гріна «Життя Гнора», 1923 року за оповіданнями Едгара По «Маска червоної смерти» – «Привид ходить по Європі». Перша – це романтична історія двох юнаків і красуні (Олег Френліх, І. Таланов і Зінаїда Баранцевич), де любовна колізія поступається класовій боротьбі. Друга картина – велика алегорія на тему революції, також не позбавлена тривіальної любовної інтриги – між імператором (Олег Френліх) і красунею-пастушкою (Л. Іскрицька). 1924 року Гардін ставить поспіль чотири картини. Одна з них – «Поміщик» – за художніми особливостями близька до агітфільмів. Вона розповідає про невільне життя селян та про амурні пригоди пана-ласолюба з кріпачкою. Інша стрічка – «Слюсар і канцлер» – знята за однойменною пєсою А. Лунчаровського, ілюструє посилення й перемогу революційного руху у вигаданій країні Центральної Європи – Норландії. Ці перші фільми виробництва ВУФКУ, систематично актуалізовані з підміненою на смак глядацької публіки тематикою підкоряються соціальним, політичним і комерційним імперативам. Відтак Гардін ставить два свої найкращі в Україні фільми – «Отаман Хміль» та «Остап Бандура». «Отаман Хміль» – це оповідь про буржуазного інтелігента (Олег Френліх), зрадженого й обдуреного жінкою, яка переходить на бік більшовиків. Стрічка захоплює глядачів, ласих на контрреволюційні сюжети і її незабаром знімають з екранів. В «Остапі Бандурі» йдеться про молодого селянина, якого революція перетворює на командира кавалерійського ескадрону. Остання картина також захоплює симпатії глядачів, легендарний герой залишається двозначним. Саме там востаннє з`являється на екрані в ролі скорботної матері велика актриса Марія Заньковецька. [5, 28-29]

Ще одна постать золотого віку ВУФКУ – Петро Чардирін – російський режисер, кінематографіст підприємства Ханжонкова, котрий зняв 200 стрічок до революції. Після повернення в 1923 році з еміграції зняв на Одеські кіностудії 16 стрічок. Серед перших його ігрових фільмів соціального чи антирелігійного характеру – «Магнітна аномалія» (1923), «Хазяїн чорних скель» (1923), «Кандидат у президенти» (1924). Одним з найкращих його доробків вважається фільм «Указія» 1925 року (за сценарієм Г. Стабового). Ця картина пригодницького жанру про радянського розвідника, якому доводилось діяти у ворожому оточенні становить перший детектив більшовицького типу. [5, 31]

В 1926 році Чардирін знімає автобіографічний фільм «Тарас Шевченко». Зйомка цієї двосерійної стрічки була приурочена до 112-ї річниці від дня народження поета і являла собою цілісний опис його життя. Успіхом цього великого фільму завдячувати слід Амвросію Бучмі – за блискуче виконання ним головної ролі. Нажаль фільм вийшов доволі скромним, у ньому переважає схематичний переказ біографії поета. На догоду існуючим на той час уявленням автори вдалися до прямолінійних протиставлень різних верств, ілюструючи назрівання «класової боротьби». [21, 59] Проте «Тарас Шевченко» був сприйнятий як велика культурна подія в Україні, а незабаром й здобув міжнародний успіх.

Наступний фільм Чардиніна – «Тарас Трясило» був поставлений в 1927 році за мотивами однойменної поеми Володимира Сосюри і присвячений одному з ватажків повстань ХVІІ століття проти польської шляхти. Головну роль виконував вже добре відомий Амвросій Бучма. Задум фільму втілено як народну епічну трагедію. В боротьбі за волю гинуть батько й мати героя, сестра Марина, кошовий Кобза; конає страшною смертю сам Трясило. Картина мала великий касовий успіх, але незабаром критика починає бачити в ній авторську тенденційність – коли приділено забагато уваги козацькій старшині і замало соціальному аспектові. [5, 32]

Визначною постаттю в кіноіндустрії 20-х років був театральний режисер, засновник мистецького об`єднання «Березіль» Лесь Курбас. В 1924-1925 роках на Одеській кінофабриці він ставить три картини, котрі хоч і не збереглися, однак добре описані в кінознавчій літературі. [21, 60] 1924 року Курбас знімає свою дебютну картину «Вендета» (за сценарієм М. Борисова і Г. Страбового), в якій йдеться про чвари попа і дяка, що нагадує антиклерикальну агітку. Саме в цій стрічці дебютував великий актор українського кіно Амвросій Бучма. Того ж року Курбас ставить фільм «Макдональд» - справжній памфлет на адресу англійських можновладців, насичений елементами трюкового детективу, втечами, розслідуваннями, запозичених з традиції цирку і мюзик-холу. Знятий 1925 року, наступний фільм «Арсенальці» вважають найдосконалішою його роботою. Це пригодницька фабула про більшовицьке січневе повстаня 1918 року, в центрі якої молодий патріот і вродлива розвідниця, котрі мають налагодити контакт між робітниками заводу «Арсенал» та червоноармійцями. В цій стрічці вперше в радянському кіно застосовуються прийоми подвійного екрана, панорами та наїзду. [5, 27]

Із розвитком кіноіндустрії та переповненням екрана імпортними фільмами ВУФКУ намагається привабити до себе весь український творчий потенціал - письменників, журналістів, драматургів, фотографів, художників-декораторів. Встановлюючи нагляд над усіма секторами кінопромисловості, партія аж ніяк не слабше контролює й ідеологічне спрямування кіно. З метою засудження незалежницьких кіл та їхнього політичного провідника Симона Петлюри, ВУКФУ замовляє низькопробний фільм «ПКП/Пілсудський Купив Петлюру». Ще одна спроба історичної хроніки, знята студентами Одеського кінотехнікуму – «Трипільська трагедія» є розповіддю про комсомольців Київщини, які приєдналися до червоноармійського полку і який замордували петлюрівці. Ця історична підробка вважається більшовицьким варіантом битви під Крутами. [5, 34-35]

В 1925 році із 16 фільмів, які виходять на екрани, половина сценаріїв створена штатними вуфківськими письменниками з революційними та інтернаціоналістичними сюжетами про безробіття і страйки в західних країнах. Такими є «Боротьба велетнів» Віктора Туріна, «Гамбург» Володимира Базелюка.

Поєднуючи мистецькі фільми з популярним кіно, ВУФКУ орієнтує своє виробництво на екранізацію класиків літератури. Свідченням можуть бути фільми 1927 року: «Микола Джеря» й «Навздогін за долею» Марка Терещенка за твори Івана Нечуя-Левицького та Михайла Коцюбинського, «Сорочинський ярмарок» Григорія Гричера-Чериковера, за Миколою Гоголем, «Королі воску» Йозефа Рони, за повістю Івана Франка «Борислав сміється» та ін. [5, 38] Такі екранізації розцінювались, передусім як засіб здійснення пропагандистських завдань і являли собою переважно примітивні кіноілюстрації літературних першоджерел. [1, 40-41]

Серед знаних кінорежисерів 20-х років чільне місце в українському німому кіно посідають Георгій Стабовий і Георгій Тасін, що перш ніж здійснити власні постановки співпрацювали з В. Гардіним та П. Чардиріним як сценаристи. 1927 року Стабовий ставить свій перший повнометражний фільм за сценарієм Соломона Лазуріна «Два дні». Сюжет фільму – дворецький Антон (Іван Замичковський) охороняє маєток господарів, оточений більшовиками, серед яких і його син Андрій (Сергій Мінін), котрого Антон любить, хоча й не поділяє його політичних поглядів. Як тільки повертаються білогвардійці, син господаря видає Андрія, якого засуджують до смертної кари. Антон вирішує помститися за сина й підпалює будинок. Майже одночасно з «Двома днями» було поставлено фільм Г. Тасіна «Нічний візник» (1928). Картина оповідає історію візника Гордія Ярощука (Амвросій Бучма), який щоб порятувати дочку від впливу революціонерів-більшовиків, до яких вона приєдналась, наводить на них контррозвідку. Трапляється ж так, що її саму заарештовують і розстрілюють, а розлючений Годій мститься своїм кривдникам. [21, 62]



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconЖанри кінематографу
Мета: Продовжити ознайомлювати учнів із мистецтвом кінематографа, розглянути основні жанри кінематографа, ознайомити з творчістю...
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconЖанри кінематографу. Видатні режисери І актори світового кіно
Мета: Продовжити ознайомлювати учнів із мистецтвом кінематографа, розглянути основні жанри кінематографа, ознайомити з творчістю...
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconПлан-конспект художня культура 9 клас тема: Жанри кінематографу. Видатні режисери І актори світового кіно
Мета: Продовжити ознайомлювати учнів із мистецтвом кінематографа, розглянути основні жанри кінематографа, ознайомити з творчістю...
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconПрактична граматика
М. М. Гавриш (розділи 1, 5), О. П. Дмитренко (розділ 10), Л. М. Курченко (розділ 4), Т. А. Микал (розділи 3, 7), Н. Г. Приходько...
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconГайдамацьке повстання 1768 р
Початки Гайдамаччини. Семен Палій: перехід від козаччини до гайдамаччини. Повстання 1702 р
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconІнформація про його сім’ю; адреса учня. ІІ розділ «Мій девіз» ІІІ розділ «Портфоліо документів»
Цей розділ містить у собі перелік олімпіад, конкурсів, заходів, науково-дослідницьких, проектних та інших робіт з природничих дисциплін...
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconРозділ західні (гуманістичні, реформаційні, контрреформаційні) впливи на культуру українських земель у 15-17 ст
Розділ західні (гуманістичні, реформаційні, контрреформаційні) впливи на культуру українських земель у 15-17 ст. Ренесансна філософська...
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconРозділ Основні віхи життєвого шляху Джека Лондона Розділ «Джек Лондон, деньги, любовь, страсть»

Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconКоліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук
Початки Гайдамаччини. Семен Палій: перехід від козаччини до гайдамаччини. Повстання 1702 р.: народження Гайдамаччини. Перші гайдамацькі...
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconП. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор чи була філософія в україні?
Окремий розділ у роботі К. Ганкевич присвятив філософії українській. Таким чином, уперше постало питання про українську філософію...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка