Розділ І. Початки кінематографа на Україні



Скачати 492.51 Kb.
Сторінка3/4
Дата конвертації09.03.2018
Розмір492.51 Kb.
1   2   3   4

Висновок тогочасних критиків, і пізніших істориків був доволі однозначний: «маленька людина» усвідомлює, що не може стояти осторонь життя не можна бути нейтральним у класовій боротьбі. Але насправді йдеться про інше – звичайна людина, котра живе своїми клопотами, ніяк не бажає революційних перетворень, вона воліє лишатися у звичайному й прекрасному плині повсякденного життя. [21, 63] Обидва фільми («Два дні», «Нічний візник») відзняті оператором Д. Демуцьким, яки по праву вважається основоположником визнаної у світі української кінооператорської школи. [1, 44]

Розквіт українського кінематографа припадає на переломний 1928 рік, коли ВУФКУ засновує в Києві нову кінофабрику. Набираючи кінорежисерський штат, ВУФКУ надає перевагу українським театральним режисерам. В Одеській кіностудії також починається підйом виробництва. Однак, після всесоюзної партійної кінонаради 1928 року і приходом нового директора І. Воробйова замість О. Шуби, політика ВУКФУ змінюється. Це початок занепаду золотої доби національного відродження. Сприйняття західних цінностей, українізація на культурному фронті Сьомого Мистецтва, спонукають партійних керівників до чимдалі частіших реорганізацій на кіностудіях. [5, 41]

ВУФКУ також надає особливої уваги психології та емансипації жінки. Йдеться, зокрема про такі фільми, як «Дівчина з палуби» Олександра Перегуди та Георгія Кравченка, «Василина» Фавста Лопатинського, «Кіра-Кіраліна» Бориса Глаголіна й «Таміла» Ертугрула Мухсін-Бея.

На другу половину 20-х років припадає творчість генія українського кіномистецтва Олександра Довженка. Зняті впродовж цього періоду його картини «Звенигора» (1927) та «Арсенал» (1928) ввійшли до скарбниці як українського, так і світового кіно. Цим роботам передували фільми «Ягідка кохання» 1926 року, яку режисер пізніше не зараховував до свого доробку і «Сумка дипкур`єра» 1927 року, котру сам визначає як політичний детектив. В останній стічці сам Довженко з`являється на екрані – один-єдиний раз за свою кар`єру. [5, 40]

«Звенигора» (1927) є експериментальним твором, який можуть зрозуміти тільки глядачі, обізнані з історією України. Спонтанно знята за сто днів, ця епічна візуальна симфонія з дванадцяти пісень відтворює легенди скитів і варягів, феодальної України й запорозьких козаків, громадянської війни, петлюрівців, білих. Усі ці епізоди поєднані між собою синкретичним персонажем (Микола Надемський), дідом, який уособлює патріархальне селянство, прив`язане до цінностей минулого, але байдуже до революції. Один проти одного виступають його два онуки, контреволюціонер-націоналіст Павло (Олександр Подорожній) і комуніст Тиміш (Семен Свашенко). Молодший, Павло, вступає в конфлікт із законом і мігрує до Праги, звідки повертається з диверсійним завданням. Старший приєднується до революції, зрозумівши глибинну суть легенди: справжній скарб – земля. Самому ж дідові не щастить упоратись з завданням, яке йому доручає Павло, - пустити під укіс більшовицький потяг. Підібраний молодими пасажирами, він погоджується сісти до вагона, який повезе його в непевне світле майбутнє. Довженко виправдовує більшовицьку революцію – так, ніби сам приймає нову ідеологію, але попри це його все ж звинувачують в буржуазному націоналізмі. [5, 47-48]

«Арсенал» - це революційна епопея, кінопоема, в основі сюжету якої – трагедія національної поразки й робітниче повстання на київському заводі «Арсенал» проти Центральної Ради. Ця картина може бути сприйнята і як непрямий закид націоналістам – у тому, що вони втратили незалежність України, - а водночас і як докір критиці, котра несправедливо звинувачує митця в націоналізмі. Головну роль вже знайомого нам зі «Звенигори» Тимоша Стояна у фільмі виконує знов-таки актор Семен Свашенко. Щоправда роль дещо трансформується – персонаж стає більш зрілим і загартованим, перероджується в справжнього спасителя. Автор використовує у фільмі такі прийоми як медитативна паза, застосовуючи її в сценах, де на ворога направлено зброю або заміщення звук зоровим ефектом (сходження потяга з рейок компенсується падінням баяна). «Арсенал», ймовірно є найвидатнішим експресіоністським фільмом українського кіна. [5, 52-53]

Серед кіномитців розглядуваної нами епохи чільне місце посідає скульптор і кінорежисер Іван Кавалерідзе. В 1929 році на екрани виходить його фільм «Злива». В ньому автор ставить собі за мету зафільмувати 150 років історії України – від селянського повстання 1768 року під проводом Гонти й Залізняка до перемоги більшовиків над дивізіями Симона Петлюри. Використовуючи ефекти світлотіні та сповільної зйомки, Кавалерідзе надає концентрованості розлогим епізодам історії. [5, 49]

В середині 20-х років в Україні також отримує розвиток авангардизм. Його представником став організатор групи новаторів-кінодокументалістів «кіно-око» – Дзиґа Вертов (Денис Кауфман), який сповідує футуризм. В Україні він зняв три фільми – «Одинадцятий» (1928), «Людина з кіноапаратом» (1929), «Симфонія Донбасу» (1930). Сюжет кінопоеми «Одинадцятий» обертається навколо спорудження першої електростанції та перебудови країни. Картина є дещо фрагментарною та переповненою подвійними експозиціями. [5, 43] Найсміливішим і мистецьки найзавершенішим твором Вертова є його «Людина з кіноапаратом». У цьому експериментальному фільмі перитинаються й розходяться чотири провідні лінії: оператор у пошуках зображень; повсякденне життя громадянина; монтажерка, прикута до свого монтажного стола; глядач, який дивиться на екран. Переотяжений зоровими асоціаціями, колажами, багаторазовими різномасштабними експозиціями, фільм залишається незрозумілим для публіки. [5, 54]

В середині 20-х років в Україні утворюється й організаційно оформлюється ще одна галузь кінематографа – мультиплікація. 1926 року при ВУФКУ починає працювати анімаційний комбінат на чолі з В. Леондовським і В. Дев`яткіним. Серед інших стрічок, комбінат випускає «Українізація» (1927) В. Дев`яткіна, «Казку про солом`яного бичка» (1927) і «Казку про білочку-хазяєчку і мишку-лиходієчку» (1928) В. Левандовського. Б. Зейлінг, Г. Злочевський та Д. Муха ставлять перший в Україні об`ємний анімаційний фільм «Полуничне варення» (1929). [5, 55]

Золотий період 20-х років, що став наслідком так званої політики коренізації, більше ніколи не повториться в історії українського кіна. Ухвалена Сталіним, щоб заспокоїти селянство, починаючи з 1923 року українізація здійснюється непослідовно, слабкими засобами й нерішучими чинниками на тлі боязкого населення, на початку 1930-х років припиняється взагалі. Таким чином це призводить до занепаду національного кіно і профанацію інтересів радянської держави.
Українське кіно 1930-х років
Якщо революція і громадянська війна забезпечили основними темами українське кіно 20-х років, то будівництво соціалізму, зі свого боку, безперестанку позначатиметься на кінопродукції наступного десятиліття. [5, 59] В травні 1924 року відбувся черговий з`їзд Російської комуністичної партії більшовиків (РКП(б), на якій Й. Сталін виголосив: «Кіно є велетенським засобом масової агітації. Завдання – взяти цю справу в свої руки». За якихось п`ять років поставлене ним завдання було виконане. [1, 48] Як інструмент офіційної пропаганди кіно одержує своє визначення в гаслі, проголошеному Сталіним в 1930 році під час ХVІ з`їзду ВКП(б): національне за формою і пролетарське за змістом. [5, 59]

З 1930 року почав уже діяти єдиний Всесоюзний орган управління кіносправою – Союзкіно. 1933 року він був реорганізований в Головне управління кіно і фотопромисловості з безпосереднім підпорядкуванні Раднаркому. В 1936 році цей главк був ще раз перепідпорядкований Всесоюзному комітетові у справах мистецтв – з метою нібито посилення турботи про підвищення культурного рівня кінопрацівників і поєднання управління кіновиробництвом з розвитком мистецтва. Насправді це робилось для посилення централізації і здійснення тотального контролю як в цій, так і в інших галузях художнього виробництва, – цілковитого перетворення кінематографії на підрозділ агітпрокату.

Віднині кінематограф у СРСР загалом, кіновиробництво в Україні – зокрема, буде підпорядковуватись цим і тільки цим завданням більшовицької пропаганди й агітації. У такий спосіб вже наперед були запрограмовані твори однобічні, невиправдано тенденційні, а відтак і свідомі чи підсвідомі фальсифікації історії, містифікації реального життя. Цілком природно, що подібна централізація, яка вже сама по собі була виявом крайнього посилення тотальної духовної диктатури, та пов`язана з цим диктатури, та пов`язана з цим атмосфера наростаючого фізичного й морального терору, непевності, підозрілості, не могли не позначитись згубно на кінопроцесі.

Катастрофічне падіння кіновиробництва супроводжувалося й загальним пониженням ідейно-художнього рівня фільмів. Для України це означає ще й цілеспрямоване затирання рис національного обличчя в усіх виявах суспільного життя, особливо кінематографії. Більше того, сам кінематограф під ширмою інтернаціонального мистецтва ставав чи не найефективнішим засобом денаціоналізації та русифікації. [1, 48-50]

Як і в багатьох європейських країнах, в Україні представники кінопромисловості зацікавлюються звуковим фільмом іще з 1930 року. В Інституті кіна й на Київській кіностудії починаються дослідження і на Захід, здебільшого до Німеччини, відряджають кінематографістів для вивчення технологічних можливостей звукозапису. Тоді як у пресі точиться справжня суперечка з приводу необхідності звуку. Кіновиробники бояться, що з появою звуку, зображення втратить свою суть, що кіно знову стає театром і губить своє універсальне значення. Проте у нього є свої переваги – звук може бути використано в кінохроніці, музичній ілюстрації, а головне в науковому кіно та культфільмах. [5, 60-61]

Перехід від німих до звукових стрічок відбувається поетапно, залишаючи чимало часу для німого кіно – аж до Другої світової війни. Продовжують знімати німі картини, озвучувати зафильмовані раніше («Арсенал», «Два дні», «Нічний візник», «Злива») й демонструвати в німий спосіб звукові.

В 1930 році виходить перший український звуковий фільм «Симфонія Донбасу» Дзиги Вертова. Ця справжня симфонія шуму машин і повсякденного життя із синхронними записами людського голосу є ліричним і натуралістичним документальним фільмом про індустріалізацію Донецького басейну. При зйомці фільму режисер використовував метод звукового контрапункту за допомогою першої мобільної установки радянського синхронного кіно. [5, 62]

1930 року виходить «Земля» Олександра Довженка - останній шедевр «великого німого». Основою ігрового сюжету стає випадок, про який повідомлено в пресі, – вбивство місцевого сількора центральних газет, скоєне куркулями. Василь (Семен Свашенко), син середняка Опанаса (Степан Шкурат), приводить до села перший колгоспний трактор і позбавляє куркуля володіння землею, переорюючи його поля заодно з громадськими землями. Хома (Петро Масоха), куркульський син, убиває Василя, коли той повертається місячної ночі з побачення. У присутності всього села на похороні, Хома визнає свій злочин. Серед літніх персонажів – дід Василя Семен (Микола Надемський), який утілює давні традиції. Вдаючись до антиномії, Довженко протиставить природній смерті Семена насильницьку загибель його онука, що нагадує про біблійний злочин Каїна. Оператором фільму виступає Д. Демуцький. Спочатку керівництво «Українфільму» визнає, що «Земля» відповідає за своєю ідеологічною орієнтацією лінії партії, але згодом критика критика заявляє, що картина може бути такою небезпечною, що її не слід показувати глядацькому загалові і що вона викликає у глядача суперечливі почуття. 8 квітня 1930 року «Земля» виходить на київські екрани, проте вже 17-го числа картину знімають з показу, посилаючись на натуралізм і замах на звичаї. Стрічка мала величезний успіх в Європі і принесла своєму авторові визнання. [5, 62-66]

Тему колективізації також висвітлено в інших картинах: у «Перекопі» Івана Кавалерідзе, «Хлібі» Миколи Шпиковського, «Болотяних вогнях» Дмитра Ердманай В. Біязі та агітфільми Луки Ляшенка «Штурм землі». У «Перекопі»

Іван Кавалерідзе зображає епізоди колективізації на тлі громадянської війни та виконання п`ятирічного плану. Ми бачимо доволі органічну єдність обємних постатей першого плану, що неначе стоять на постаменті, і масштабний узагальнений фон. [16, 143] Автор дещо відходить від своїх формалістичних пошуків і задовільняється використанням монтажу атракціонів та близькоплановими епізодами. [5, 67]

Крім теми колективізації, кінематографістів помітно захоплює тема робітничого класу. Зразком такої тематики став фільм Анддрій (Арнольд) Кордюм «Вітер з порогів» (1930), в якому йдеться про проблеми спорудження греблі Дніпрогесу, що тягне за собою соціальні, економічні, екологічні та культурні наслідки. Остап не може змиритися зі зникненням порогів і віддаленням доньки, котра пішла працювати на Дніпробуд. Однієї ночі він вирішує перерубати линви і спрямувати плоти на перемичку, щоб затопити котлован, але сам тоне в вирі, ставши жертвою свого ж лихого вчинку.

Кінопродукцію 1930 року доповнено й історичними та революційними фільмами. Це «Чорні дні» Павла Долини, «Охоронець музею» Бориса Тягна (тут в останнє на екрані з`являється Іван Замичковський), «Мірабо» Арнольда Кордюма. Серед фільмів, присвячених соціалістичному вихованню свідомості можна назвати «Контракт» Євгена Косухіна, «Секрет рапіда» Павла Долини, «Квартали передмістя» Григорія Гричера-Чериковера та «Людина з містечка» Григорія Рошаля. Останніми фільмами, знятими під маркою ВУКФУ стали світські драми «Дві жінки» Григорія Рошаля, «Пять наречених» Олександра Соловйова й «Тобі дарую» Василя Радиша. [5, 68-69]

Ще одною запропонованою темою для кіномистецтва була боротьба комуністичної партії з куркулями. Продуктами даного напряму 1931 року стали срічки «Вовчі стежки» Луки Ляшенка та «Чатуй!» Павла Долини. Не забута й стара тематика – картин про індустріалізацію, перевиховання й залучення людини до соціалістичного суспільства безліч: «Життя в руках» Давида Маряна, «Свій хлопець» і «Останній каталь» Лазара Френкеля, «Чорна шкіра» Петра Коломойцева, «Штурмові ночі» Івана Кавалерідзе, «Італійка» Леоніда Лукова.

Історико-революційним картинам все ще належить вагоме місце в кінопродукції: «Полумя» Арнольда Кордюма, «Гннеральна репетиція» Павла Коломойцева та Мирона Білинського, «Кармелюк» Фавста Лопатинського, «Фата-моргана» Бориса Тягна. Картина «Кармелюк» Фавста Лопатинського – це пригодницький фільм, пройнятий романтизмом та духом історії, що відає нам про народного героя Устима Кармелюка, що кинув виклик царському режиму ХІХ століття. «Фата-моргана» Бориса Тягна розповідає про події, що відбувалися в селі Петрівці до й під час революції 1905 року – повсталі селяни й робітники грабують винокурню села, та після придушення революції власник повертає собі майно й бере участь у покаранні ватажків. Всупереч очікуваному успіху, фільм зазнає осуду за нібито хибне тлумачення революції, проте має значну мистецьку вартість, серед українського кіно.

Оскільки кіно повністю підпорядковане комуністичній партії, вона постійно вимагає переробляти фільми, зупиняти їх випуск чи зупиняє їх прокат. Із 27 фільмів, що над ними працювали 1932 року, – три зупинено в процесі продукування («Авангард» Миколи Шпиковського, «Вогні доків» Петра Чардиріна, «Можливо, завтра» Дмитра Дальського), трьох інших - не закінчено («Океан» Олександра Ржевського, «На заході зміни» й «Морська пристань» Мирона Білинського). З іншого боку – агітфільмів сила-силенна: «Атака» Георгія Тасіна, «Висота №5» Фавста Лопатинського, «Вирішальний старт» Бориса Тягна, «Товариш С-555» Леоніда Лукова, «Марш шахтарів» Йосипа Муріна, «Свято унірі» Павла Долини. Іспит на відповідність канонам агітпропу витримують хіба що картини для дітей: «Народження героїні» та «Діти шахтарів» Олексія Маслюкова, «Люлі-люлі, дитино» Лазаря Френкеля, «Рік народження – 1917» Лазаря Бодика. [5, 70-73]

1932 рік знаменується виходом на екрани кінокартини «Іван» Олександра Довженка. Знятий на початку голодомору, під тиском партії, фільм не відповідає дійсності. Головний герой твору Іван (Петро Масоха) – молодий колгоспник, який прийшов працювати на будівництві Дніпрогесу, вступає до партії і починає навчатись в інституті; йому протиставляється ледар Груба (Степан Шкурат), якого Івану належить перевиховати. Уперше на екрані можна почути українську мову, пісню й музику у їх реальному вимірі, хоч репліки короткі і лаконічні. Через поспіх і імпровізацію він виходить на екрани незавершений і фрагметований. «Іван» визнається фільмом десятиріччя, проте лишається твором з приводу якого Довженко завжди жалкуватиме. [5, 74-76]

Унаслідок проведення земельної реформи, 1933 року на Україну обрушується жахливе лихо. Штучно організований Сталіним, голодомор зачіпає всі верстви населення. Представники кінопрофесії потерпають меншою мірою, однак річний обсяг їхньої продукції зазнає різкого зменшення. Із 18 фільмів, які ставлять після неодноразових переробок, закінчено лише половину. Це, зокрема, звукові – «Зона» Михайла Капчинського, «Каховський плацдарм» Олександра Штрижака, «Любов» Олександра Гавронського й Ольги Улицької, «Коліївщина» Івана Кавалерідзе, «Степові пісні» Якова Урінова, – а також німі – «Приємного апетиту» Ханаана Шмаїна, «Рейд» Ісака Животовського, «Негр із Шерідана» Павла Коломойцева, «Роман міжгіря» Павла Коломойцева (у першій версії), а потім Фавста Лопатинського – у другій. Список фільмів, знятих із виробництва: «Вишневі потоки» Бориса Тягна, «Н.Р.О.» Павла Коломойцева, «Дружна сімя» Дмитра Ердмана, «Кульгаве щастя» Мечислави Маєвської, «Містечко Ладеню» Володимира Вільнера, «Сіль землі» Йосипа Муріна, «Хролін» Георгія Стабового.

Значною подією в кінематографі 1933 року став фільм Івана Кавалерідзе «Коліївщина». Ця картина описує останній епізод селянського повстання 1767-1768 років. Головна дійова особа, Семен Неживий (Лесь Сердюк), пригноблений селянин, котрий утікає від своїх польських панів, аби приєднатися до повстання, переконливіший за Гонту (Іван Мар`яненко) чи Залізняка (Данило Антонович). Кавалерідзе змушений показати головних героїв як зрадників нації у братовбивчій боротьбі між уніатами і православними. Він до сімнадцяти разів переробляє сценарій під час зйомок на веління радників ГУКФу. Так у фінальній сцені спів Шевченкового «Заповіту» усунуто й замінено на похоронний дзвін. [5, 77-78]

Як і повсюди в Радянському Союзі, в Україні від 1934 року література й мистецтво підпорятковується нормам соціалістичного реалізму. [5, 79] В цьому році відбувся Всесоюзний з`їзд письменників, в якому було визначено завдання для «інженерів людської душі»: «…правдивість та історична конкретність художнього зображення має поєднуватись із завданням ідеологічного розвитку і перевиховання трудящихся в дусі соціалізму. Цей метод художньої прози і літературної критики називаємо соціалістичним реалізмом…». Догматизований новий творчий метод, оскільки він офіційно визначався і дикретно нав`язувався митцям, ставав гальмом художнього процесу, шорами для митців, жорсто фіксуючи межі дозволеного. [1, 53]

Із 15 фільмів, запущених у виробництво 1934 року, до кінця доведено девять: німі «Мак цвіте» Йосипа Муріна, «Моє» Олександра Штрижака та звукові «Червона хустина» Лазара Френкеля, «Велика гра» Георгія Тасіна, «Страта» Мирона Білинського, «Кришталевий палац» Григорія Гричера-Чериковера, «Щасливий фініш» Павла Коломийцева, «Молодість» Леоніда Лукова й «Останній порт» Арнольда Кордюма. Зупинені у процесі виробництва або ж не запущені фільми чи їх негативи знищують. Так сталося із «Солдатом» Кавалерідзе, «Петром Роменом» Чатдиніна, «Чотирнадцятою люлькою» Коломойцева, «Полум`я» Капчинського.

Після з`яви в Україні ще наприкінці 1920-х років анімаційне кіно гуртується навколо Іполита Лазарчука, Євгена Горбача й Семена Гуєцького, які ставлять 1934 року «Мурзилку в Африці». [5, 80-81]

У другій половині 30-х років, коли після колективізації починається індустріалізація, радянська влада береться за соціалістичне виховання мас. Половину фільмів, що мали бути випущені за 1935 рік, знову знято з плану виробництва: це «Маскотта» Володимира Рапопорта, «Образа» Олександра Лейна, «Отаман хруст» Бориса Шелонцева, «Прощальна усмішка» за сценарієм Юрія Олеші та «Іван Іванович» за Миколою Гоголем, що його не закінчив Володимир Фрайденберг.

В 1934 році Олександр Довженко фільмує свій «Аероград». Це містифікація, котра скасовує поняття часу, розсуває межі простору. Виходячи з проекту побудови нових міст, які служитимуть базою для повітряної оборони на березі Тихого океану, Аероград повинен залишатися невидимим у фільмі як майбутній військовий об`єкт. Молодого чукчу, який пробігає 80 сонць, щоб прийти туди вчитись, зовсім не відштовхує його недоступність. Якщо Аероград ще не існує, він його побудує. Друг Дерсу Узала в особистому житті, тигролов Степан Глушак (Степан Шагайда) переслідує двох японських диверсантів. Після знищення першого він знаходить другого у свого друга Худякова (Степан Шкурат), котрий сам у змові з японцями. Старовари, яких обробляє куркуль Шабанов (Борис Добронравов), чинять опір побудові міста. Після придушення повстання Глушак страчує Худякова за зраду тоді, коли над тайгою пролітають сотні літаків із будівниками нового міста. Саме з виходом на екрани цього фільму Довженко визнає себе як співець сучасності. [5, 85-86]

Кінематограф розвивається під пильним наглядом цензури. У кращому випадку фільми виходять і за кілька днів щезають з екранів. Скажімо, «Заставу коло Чортового Броду» Мирона Білинського перероблено кілька раз і врешті припинено виробництво. Перебуваючи на Київській кіностудії, російський режисер Абрам Роом знімає картину «Суворі юнаки» за кіноп`єсою Юрія Олеші. Йому вдається зафільмувати твір рідкісної краси, але надто абстрактний на той час. Тому він зазнає критики за надмірний естетизм. Фільм не подобається верхівці і його забороняють для показу.

Не зважаючи на примус чи на поступки задля виживання, не всі режисери знімають ідеологічно знецінені картини. Леонід Луков в1936 році випускає фільм «Я люблю» про робітничий класна тлі шахтарського пейзажу дореволюційного Донбасу, із соціальною драмою в центрі твору. Ця прозаїчна картина насичена поезією, гумором і пристрастю, режисер не дбає про певний еталонний стиль.

В 1936 році Іван Кавалердзе знімає поспіль «Прометея» і «Наталку Полтавку». Перша – це друга частина незавершеної трилогії «Коліївщина» - «Прометей» – «Дніпро». Вона охоплює період від кінця ХVІІІ століття до Жовтневої революції і грунтується на мотивах Шевченкової поеми «Кавказ». Івася (Іван Твердохліб), бідного кріпака, який працює на землях поміщика Свічки (Лесь Сердюк), розлучено з його нареченою Катериною (Поліна Нятко), продано в дім розпусти. Рекрутований до війська, він вирушає на війну. Його друга Гаврілова (Данило Антонович) страчують за підбурювання до повстання. Але його останній крик пробуджують Івася і полонених грузинів та веде до повстання. «Прометея» визнано останнім великим твором Кавалерідзе. Перші критичні відгуки – схвальні, хоча невдовзі йому закидають недосконале знання історичних фактів і схематичність персонажів. Фільм негайно зникає з екранів і перспектива створення третьої частини трилогії перестає бути для нього реальною, завершити її вже ніколи не вдасться.

«Наталка Полтавка» – перша радянська кіноопера в дусі переповненої етнографізмом і театральності серії «Українських пісень на екрані». Наталка (Катерина Осмяловська) кохає бідного Петра (М. Платонов), котрий пішов шукати щастя. До неї тим часом залицяються дідугани: виборний Макогоненко (Іван Паторжинський) і возний Тетерваковський (Григорій Манько). Заскочені зненацька поверненням Петра, претенденти йдуть геть, і одруження молодої пари справді відбувається. [5, 88-89]

На екрани виходять і сатиричні комедії на зразок «Якось улітку» Ханаана Шмаїна (за сценарієм Іллі Ільфа та Євгена Петрова) та фільми для різних категорій дитячої аудиторії: «Кондуїст» Бориса Шелонцева, «Карл Бруннер» Олексія Маслюкова, «Пригоди Петрушки» Костянтина Ісаєва, «Справжній товариш» Абрама Окунчікова і Лазаря Бодика.

У царині анімаційного кіно Євген Гобач знімає стрічку «Жук в зоопарку», потім ставить свій найкращий твір – «Чарівний перстень». Того ж таки 1936 року Іполит Лазарчук випускає «Чванливе курча», а в 1937 закінчує перший український кольоровий анімаційний фільм «Лісова угода». Незадовго до війни йому вдається закінчити ще дві стрічки: «Папанівці» і «Заборонений папуга». У зв`язку з великими витратами виробництво анімаційних фільмів припиняється після шести стрічок і відновиться тільки на початку 1960-х років. [5, 90]



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconЖанри кінематографу
Мета: Продовжити ознайомлювати учнів із мистецтвом кінематографа, розглянути основні жанри кінематографа, ознайомити з творчістю...
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconЖанри кінематографу. Видатні режисери І актори світового кіно
Мета: Продовжити ознайомлювати учнів із мистецтвом кінематографа, розглянути основні жанри кінематографа, ознайомити з творчістю...
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconПлан-конспект художня культура 9 клас тема: Жанри кінематографу. Видатні режисери І актори світового кіно
Мета: Продовжити ознайомлювати учнів із мистецтвом кінематографа, розглянути основні жанри кінематографа, ознайомити з творчістю...
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconПрактична граматика
М. М. Гавриш (розділи 1, 5), О. П. Дмитренко (розділ 10), Л. М. Курченко (розділ 4), Т. А. Микал (розділи 3, 7), Н. Г. Приходько...
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconГайдамацьке повстання 1768 р
Початки Гайдамаччини. Семен Палій: перехід від козаччини до гайдамаччини. Повстання 1702 р
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconІнформація про його сім’ю; адреса учня. ІІ розділ «Мій девіз» ІІІ розділ «Портфоліо документів»
Цей розділ містить у собі перелік олімпіад, конкурсів, заходів, науково-дослідницьких, проектних та інших робіт з природничих дисциплін...
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconРозділ західні (гуманістичні, реформаційні, контрреформаційні) впливи на культуру українських земель у 15-17 ст
Розділ західні (гуманістичні, реформаційні, контрреформаційні) впливи на культуру українських земель у 15-17 ст. Ренесансна філософська...
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconРозділ Основні віхи життєвого шляху Джека Лондона Розділ «Джек Лондон, деньги, любовь, страсть»

Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconКоліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук
Початки Гайдамаччини. Семен Палій: перехід від козаччини до гайдамаччини. Повстання 1702 р.: народження Гайдамаччини. Перші гайдамацькі...
Розділ І. Початки кінематографа на Україні iconП. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор чи була філософія в україні?
Окремий розділ у роботі К. Ганкевич присвятив філософії українській. Таким чином, уперше постало питання про українську філософію...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка