Розпад радянського союзу



Скачати 494,57 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації01.09.2017
Розмір494,57 Kb.
  1   2   3


THE COLLAPSE OF THE SOVIET UNION

THE ORAL HISTORY OF INDEPENDENT UKRAINE - 1988-1991

A Video Archive by Margarita Hewko and Sara Sievers
РОЗПАД РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

УСНА ІСТОРІЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРAЇНИ - 1988-1991

Відео Архів – Автори: Марґарита Ґевко та Сара Сіверс
Anatoliy Zlenko Анатолій Зленко

Interviewed by Dmytro Ponamarchuk Інтерв’юер:Дмитро Понамарчук



October, 1996 Жовтень, 1996

Tape 1 Касета 1

(00:00:37) Анатолію Максимовичу, пане перший міністр незалежної України, ми дуже дякуємо Вам за те, що Ви згодилися взяти участь у проекті «Усна Історія Незалежної України». Дуже Вам дякую від імені директорів. І одразу перше запитання. Розкажіть, будь ласка, як пролягала Ваша доля, як Ви стали міністром УРСР, а затим і першим міністром (00:01:00) незалежної України?
Можна сказати зразу, що ніхто себе не готує до чогось. Я себе не готував до міністерства. Це так уже випала доля, я думаю, - стати міністром. А взагалі я став на стезю професійну як дипломат. Після закінчення Київського державного університету я був призначений на роботу до Міністерства закордонних справ на посаду аташе, першу дипломатичну таку посаду, і починав свою дипломатичну кар’єру. Потім піднімався по цим, значить, драбинкам вище, вище і вище, і вище, — сумлінно, звичайно, працюючи, покладаючи багато... докладаючи багато зусиль, оволодіваючи новими знаннями. Так я поступово і ріс як професіонал. Ну, а серед посад, які на цьому шляху були, і закордонні відрядження були. Я вперше виїхав (00:02:00) у закордонне відрядження, в тимчасове відрядження в 1968-му році на Генеральну конференцію ЮНЕСКО. Потім виїздив ще раз, ще декілька разів, а потім виїхав на роботу, мене було прийнято на роботу безпосередньо до секретаріату цієї міжнародної організації. І я працював як міжнародний службовець; працював протягом шести років в секретаріаті цієї організації, от, в секторі, який займався міжнародними зв’язками. Це було з 1973-го по 1979 роки. Потім я повернувся до України, значить, мене було призначено знову на чергову посаду в Міністерстві закордонних справ. Я став відповідальний секретар комісії України, на той час комісії Української РСР в справах ЮНЕСКО. Працював багато. Були тісні зв’язки з творчими колективами, (00:03:00) з творчою інтелігенцією, з науковцями, з різними міністерствами і відомствами, які займались такими питаннями як наука, культура, інформація, ряд інших гуманітарних питань. Після цього мене призначили на роботу знову до Франції. І я поїхав постійним представником України при ЮНЕСКО. Я працював з 1983-го по 1987 роки. І був достроково відкликаний, мені запропонували посаду заступника міністра, — це був 1987-й рік, березень-квітень місяці. Я почав займатися в Міністерстві закордонних справ новою ділянкою роботи. На той час був міністр закордонних справ Кравець Володимир Олексійович. (00:04::00) У нього були заступники. Здається, на той час був заступником Ліпатов Валентин Миколайович. Я був призначений другим заступником. Це йшов уже процес такий в колишньому Радянському Союзі — перебудова, нові підходи, нові виміри, бажання. І ми себе бачили, вже як співробітники Міністерства закордонних справ, в такому вже більш незалежному вимірі. Ми намагалися більше робити щось конкретного, більш бути незалежними, шукали різні варіанти, підходи для того, щоб більше і більше відчувати себе незалежними. Хотів би сказати, що підходів вже в період… в 90-му році мене призначили вже першим заступником міністра закордонних справ, і потім в 90-му році, якраз після проголошення, (00:05:00) не після проголошення, а після прийняття Декларації про державну незалежність...
Про державний суверенітет України...
Державний суверенітет України, - це 16 липня 90-го року, і, після цього мене... був обраний Парламент, як Ви пам’ятаєте, от — це були...— це був зовсім інший Парламент, Верховна Рада. Всі були вже збагачені такими ідеями, що є можливість зараз зробити все для того, щоб була незалежна Україна, хоча виношувалися ці плани ще в 90-му році, знаєте, обережно, але поштовх, поштовх до того, щоб саме і депутатський корпус, і його урядові структури думали якраз саме в цьому контексті, — це підставою була Декларація про державний суверенітет України. Мене запропонували на посаду (00:06:00) міністра закордонних справ. Я щиро і відверто міг би сказати зараз телеаудиторії і співрозмовникам своїм, що в мене такого намагання не було, я не виношував плани — бути міністром чи не бути міністром. Мені запропонували. Я дуже так спокійно це сприйняв, оскільки я розумів, що попереду ще мають узгодження бути, переузгодження і таке інше. Але мені запропонували якраз... ну, що ж, я погодився. І почалися слухання в комісіях, почалися бесіди і таке інше. Парадоксально, але скажу відверто, що не так просто мені вдавалося пройти ступені цих погоджень. Коли скажімо, комісія мене рекомендувала, комісія в закордонних справах рекомендувала мене на цю посаду, то в цей день я був викликаний до ЦК компартії України, і один із чиновників мені прямо сказав: (00:07:00) «Ви, що, дійсно, так би мовити, йдете? Кажу: «Ну, мені запропонували, от». —«Ні. Я думаю, що треба Вашу кандидатуру знімати». Я говорю: «Ну, все рівно, якщо знімати, то знімати, але я тільки нагадаю Вам, що уже, що вже комісія вчора прийняла рішення». — «Як прийняла?» Кажу: «Ну вчора прийняла рішення комісія». Піднімається трубка, доповідається, на той час першому секретареві: отак і так і так, якась там розмова неприємна, от, і мені призначають зустріч, значить, з першим секретарем. А в той час, Ви ж пам’ятаєте, була боротьба: 236-ть, яке склалося...
239-ть...
239-ть, яке склалося, вибачте, у Верховній Раді, і комуністична партія ще відповідно, так би мовити, просапала, чи прополювала, (00:08:00) відповідних кандидатів. Я, звичайно був дещо такий не те, що стурбований, а збентежений, відверто кажучи. Тому я подумав: ну чого треба було оце починати? Я вже зрозумів, що це воно піде зараз щереверз... все повертається. І тут, я знаю, ще радіо вранці передало, що комісія відбулася, рекомендували такого-то такого на таку-то посаду, а тут на наступний день уже почалося оце все... Я власне ішов на роботу і тут мене викликає, значить, зразу після роботи на ці бесіди. В цей день не відбулася бесіда з цією людиною, з першим секретарем...
Першим секретарем на той час був Станіслав Гуренко...
Станіслав Іванович Гуренко був, да. Ну, я зрозумів так, що група, яка тоді розглядала всі кандидатури в ЦК компартії України, була проти моєї кандидатури. Виношувалися інші кандидатури, і я так зрозумів, що саме та перша людина, з якою я мав бесіду, (00:09:00) мабуть, вона була однією з кандидатів на цю посаду. Але потім така зустріч відбулася. І я хотів би сказати, що вона так почалася, десь, дуже обережно...
З першим секретарем ЦК компартії України?
Так з першим секретарем..., почалася дуже обережно, і з того, що: «Кто Вас рекомендовал? Як це сталося? Ми нічого не знали. Якби ми знали», -там і так далі. Я вже бачу, що... Я говорю: «Я, по-перше не спішив, я туди не спішив. Я туди... в мене немає ніякої руки, ні правої, ні лівої, яка б штовхала до цього. Мабуть, це мій досвід минулий, мій великий, до речі, досвід — я вже працював 10 років за кордоном. На той час працював сумлінно, і працював, до речі, на Україну, — це я можу сказати відверто. Я, мабуть, думаю, що це перш за все слугувало тому, що я був рекомендований. «Ну як же це так, - значить, і так далі і так далі. — Ну, хорошо, ми, значить, порадимось». Таким чином я пішов. Порадилися... (00:10:00) А в цей же день збирається уже спільні декілька комісій, які мають розглянути конкретні кандидатури, в тому числі і мою кандидатуру. І я зараз пригадую, це було в Будинку офіцерів на нинішній вулиці Грушевського. Там ми зібралися, ще хтось до мене йшов, потім я вийшов на трибуну, і навіть конкретні запитання. Я пригадую, що вів тоді це засідання спільних комісій, здається, Іван Степанович Плющ, здається. Він ще був тоді як заступник, мені заступник...
Так, він був заступником Голови Верховної Ради...
Да... Здається він вів це засідання..

.

Після обрання Кравчука Головою Верховної Ради, він був першим заступником голови Верховної Ради...


Ну я вийшов, звичайно, на трибуну. Я висловився відносно того, як я бачу себе, якщо буду призначений на посаду міністра закордонних справ. (00:11:00) І відповів на низку запитань, на низку запитань... «До речі, як Ви там, - коли ще Українська РСР була, - як Ви будете захищати інтереси України? Як Ви захищали інтереси, скажімо, наших громадян з точки зору поважання прав людини, прав національних меншин? Чому там, те-то свого часу не робилося, чого те не робилося?» І таке інше. Нормальні запитання. Я відповів на ці запитання і там ще після мене... здається, ще хтось розглядався. Відверто кажучи, вся ця (усмішка), всі ці комісії, які зібралися... спільне засідання рекомендувало. І тут уже ж починається боротьба, як далі буде? Як та група буде, яка проти, і рахуватися з тим, що уже мене, значить, поставили, уже проголосували, я маю йти уже на Верховну Раду. Звонок: «В общем, все нормально, идите. Мы Вас поддержим. Извините за инцидент». 27 (00:12:00) липня я уже був запрошений на засідання Верховної Ради, і дали мені можливість виступити, і я виступив уже з тезами. Тезами такими, які, можна сказати, лягли потім в концепцію основних напрямів політики України. Це був невеличкий виступ. Він починався з біографічних даних, так було рекомендовано, а потім я вже зупинився на цих концептуальних конкретних питаннях. Там було відображено, в цих, значить, тезах моїх виступу, і скажімо становлення зовнішньої політики України: основні напрями цієї зовнішньої політики, двосторонніх відносин, започаткування відносин з нашими сусідами, теж на яких засадах це має все робитися...
З західними сусідами малося на увазі?
Малось на увазі з усіма сусідами, які нас оточують. (00:13:00) І східні і західні, і південні, звичайно, тобто всі наші сусіди, — я мав це на увазі. Потім європейська спільнота, потім великі, звичайно, країни, і серед них такі, як Сполучені Штати Америки. Це все викладено коротко в моєму виступі. Я відповів на низку запитань. Десь у мене, здається, і зараз зберігається... Я писав на палітурці своєї такої невеличкої папочки кожне запитання, щоб там запам’ятати, скажімо. Зараз для історії знадобляться мені, звичайно, ці запитання. Я відповідав.
Ще й, пригадую, стояло запитання: «А коли ми підемо, скажімо, до Європи, розумієте? А як ми будем будувати відносини там з Росією? А як ми будемо, там, відноситися, скажімо, налагодження наших відносин з усіма країнами», - і так далі. Тобто це були перші такі запитання, (00:14:00) які... вони ще й були такі, знаєте, некваліфіковані, до певної міри, тому що це була тільки щойно обрана Верховна Рада. Зовнішня політика, звичайно, наших людей була на задньому плані тоді, я сказав би так. Ми більше володіли внутрішньою політикою, звичайно, і тими перипетіями, які на той час траплялися нам на шляху, скажімо, наших перших кроків до державобудівництва. І такі різні питання, нормальні питання..., через них можна було, через ці запитання, відчути, скажімо, почуття людини, розуміння, скажімо, майбутнього,— де має бути Україна. Розуміння тих зв’язків, які мали бути, налагоджуватися Україною в перший період її становлення, і таке інше. На ці всі запитання я відповів і, десь Ви знаєте, за мене проголосували, я зараз не пам’ятаю скільки, досить пристойно, — більше ніж 239-ть і таке інше, от і, став міністром закордонних справ.
Анатолію Максимовичу, можна Вас запитати... (00:15:00) Можна відповідати, можна — ні. Хто Вас рекомендував на посаду міністра?
Значить, свого часу були різні люди, які підходили до мене і питали: «Чи Ви погодитесь, чи не погодитесь?» Перш за все це був мій міністр закордонних справ, колишній — Кравець Володимир Олексійович. Він мені прямо казав, що Анатолій Максимович, не бачу іншої людини на цей період, хто міг би в цей, скажем, важкий період, в такий перехідний період, витягнути це... всю цю зовнішню політику, і, головне не витягнути, а поставити, налагодити — це він був один із ініціаторів того, щоб, скажімо, я був рекомендований на цю посаду. І він, мені здається, в комісії закордонних справ цю ідею, як кажуть, ну... пропагував, пропагував, і комісія в закордонних справах... я не пам’ятаю, хто... (00:16:00) чи це Павличко, чи хтось був із його заступників, просто хтось із рядових...вони починали...
Там голова Павличко був, Богдан Горинь, заступник Павло...
І ще хтось там, здається, хтось починав зі мною працювати з комісії, так десь на такій відстані починали зондувати, а чи я взагалі піду на це, чи не піду, отаким чином, розумієте. Тому я хотів би ще чітко і ясно відповісти на це запитання, що це... перш за все це Кравець Володимир Олексійович, а потім це комісія вже підхопила, розумієте. Більше ніхто зі мною не говорив, більше ніхто зі мною не говорив.
Чи Ви можете назвати особу в ЦК компартії України, яка виступала начебто проти, напочатку, Вашої кандидатури?
Ви знаєте, я на ці засідання не ходив. Я в ЦК компартії ніколи не працював, от, але там була група, якась група була, яка розглядала кожну конкретну кандидатуру. І мені здається від, від 239-ти вона приймала рішення, (00:17:00) ця група, розумієте? Вони, мені здається, напередодні збиралися, — приймали відповідне рішення. Я Вам скажу, що навіть перше засідання комісії з закордонних справ, де я також відповідав: біографія, відповідав на запитання, викладав моє бачення нової зовнішньої політики України. І я відповів на всі питання блискуче, тобто я повністю дав відповідь. В мене не було ніяких непорозумінь. Коли, я пам’ятаю, голова комісії ставив питання на голосування, то двоє із 239-ти...я не буду називати прізвища...
Не голова комісії, очевидно, а голова «групи 239...»
Голова комісії — це ж було не на групі, а вже на комісії слухався я, на першій, то двоє... Двоє сказали: «Ні, ні, ні»...
Із «групи 239?..»
Да. Прямо було сказано: «Спішить не треба, спішить не треба». Я зрозумів — це якийсь сигнал був, розумієте? Тому що я знав цих людей, що вони саме з цієї групи. «Нет, нет, спешить не надо. (00:18:00) А вот, как Вы там... А как Вы вот, а як Вы то-то, то-то»… — я бачив, що почало уже після всіх цих моїх відповідей на запитання, таке прискіпливе якесь до мене ставлення і з таким досить запитаннями які б, ну, скажімо, могли б деякою мірою підірвати, скажімо, мої відповіді, і взагалі, скажімо, змінити, скажімо, ставлення до мене. Я спокійно відповів на ці запитання, от. Я пам’ятаю, що один був з Донбасу, це точно...
..Мармасов...
Я не буду називати, з Донбасу, до речі з Луганської області, я його знаю, от, а другий десь був, мені здається, десь звідти, отак от в районі Маріуполя, десь так, можливо, я помиляюся відносно другого, от. І я так зрозумів, але в усякому разі почалася така якась заминка в цій комісії після цього всього. (00:19:00) Ну і вони вже почали між собою з’ясовувати ці всі відносини, але в кінці кінців рекомендували, в кінці кінців рекомендували, і ото після цього я вже пішов на спільне засідання. Таким чином відповідь на Ваше запитання…
Чи можете Ви назвати інші кандидатури, зокрема, які рекомендувалися від «групи 239»?
Знаєте, я... не знаю, чесне слово не знаю, тому що... по-перше, я не пропонувався 239-ма. Ну я думаю, що на той час багато пропонувалося, достатньо я хотів би сказати. Я думаю, що були, тому що конкретних людей розглядали 239-ть. Ну, не можу сказать, що це 239-ть, але якась група була, я так розумію, що вона була під керівництвом керівництва компартії України, яка, так би мовити, розглядала конкретні кандидатури. Тоді ж ще партія правила. Це було, так би мовити, розумієте, то природно (00:20:00) з одного боку, але з другого боку уже почалися інші, інші, започатковувалися інші, так би мовити, тенденції, які вже не співпадали з позицією партії.
Ви сказали що у 88-87-му році Міністерство закордонних справ УРСР уже перебирало на себе уже деякі аспекти зовнішньої політики. Хто керував цим процесом на той час?
Ви знаєте, так сталося, що міністр закордонних справ, Кравець Володимир Олексійович, десь в 88-му році, здається... я боюсь тут помилитися, він був обраний депутатом Верховної Ради СРСР?
В 90-му році... в 89-му році навесні...
В 89-му році навесні — перші вибори народних депутатів СРСР на з’їзд народних депутатів, весна 89-го року...
Можливо...
...І ось він, значить, депутат Верховної Ради СРСР, і він прямо говорив: «Анатолій Максимович, це ж мені треба (00:21:00) переїздить туди»...
Бо він отримав іще, мені здається, керівництво комітетом... чи якусь посаду отримав...?
Да..., але він відмовився. Йому пропонували, але він відмовився, — це я знаю. Йому якраз в закордонних відносинах...
В Раді Союзу, якісь...
Комітет у справах закордонних відносин чи як він там називався — зарубіжних зв’язків. І він вже їхав в Москву, і він казав: «Бери все, тому що я там буду сидіть місяць. Там, - каже, - я приїду, може там в неділю-суботу, але ж я там повинен працювати на постійній основі. Перебирай все, — керуй, якісь питання, значить, виникають — ми можемо по телефону передзвонити, з’ясувати», - і таке інше, і таке інше. Тому я Вам скажу, що я вже починав, так би мовити... от якраз ті процеси, які починалися, я вже їх підхоплював. Ну, по-перше, нами, коли Союзний цей договор розроблявся, ми розробляли свій, своє бачення, скажімо, як будем здійснювати зовнішню політику. (00:22:00) Ми навіть з Міністерством закордонних справ давали пропозицію до того, щоб якісь були чи власні тенденції, які б працювали, скажімо, на нашу державу. Тобто ми генерували цілу низку ідей. Важко було, їх не всі пропускали, але з Міністерства закордонних справ, — це можуть архіви доказати навіть, уже йшли на той час надзвичайно сміливі і глибокі документи, які, скажімо, підказували, от, який шлях треба обрати, скажімо, після... і так далі, і так далі, і так далі... Хотів би так відповісти на це запитання.
Ви можете згадати перший день на роботі на посаді міністра закордонних справ?
Ну Ви знаєте, перший день... Мене, здається, обрали 27 липня десь в першій половині дня, в першій половині дня... Ну я йшов з Верховної Ради в Міністерство закордонних справ, старий будинок був на Карла Лібкнехта в той час (00:23:00) — це зараз Шовковична. Я спокійно йшов собі додому, тому що я ішов сюди, до Міністерства закордонних справ, от. Прийшов на роботу...Звичайно, перше, що мене вразило, коли я прийшов на роботу, я отримав від свого товариша телеграму, який з мого району, — це ж пройшов невеличкий проміжок часу, розумієте, і там скільки, ну, поки там, може, в коридорах, скажімо, Верховної Ради хтось мене поздоровляв і таке інше.
З Вашого району, якого?..
Я народився в Ставищах Київської області. Я прийшов, і я отримав цю телеграму. Вона мені була дуже і дуже близька до серця, тому що в силу моїх службових обов’язків я не так часто буваю у цьому районі, розумієте, але товариші, з якими я вчився і закінчував там середню школу, — ми залишилися добрими старими друзями, от, і це перше... і так ми не переписуємося особливо, але перше — (00:24:00) я отримав цю телеграму, мені надзвичайно було приємно, оце, розумієте... А потім, значить, прийшов я... Ви ж розумієте, що постала ціла низка питань, яких? З чого починати? Як Ви сказали… Почали з наради. Це ж уже було 27 липня, я нагадую 1990-го року, після прийняття Декларації про державний суверенітет. У нас...
Через одинадцять днів...
У нас в головах зовсім інше було, уже інше було. Нам треба було, скажімо, знайти такий підхід, який би став би правонаступником того досвіду напрацьованого колись раніше нашими співробітниками, який би дав можливість зараз започатковувати зовсім іншу політику тому, що в декларації уже було все сказано, в одному із розділів, де міжнародний розділ, сказано було, (00:25:00) як нам далі... і таке інше, таке інше, таке інше... Тому була нарада. На цій нараді треба було вирішувати багато питань, багато. Я ж не міг їх вирішувати, скажімо, до свого призначення, хоча я був перший заступник міністра, був ще міністр, розумієте, і таке інше. Виникла низка питань. Перш за все, — це перебудова роботи самого відомства, друге питання — це розстановка кадрів: правильна розстановка кадрів. Треба було подивитися, де є твої сподвижники, де є кваліфіковані люди. Де є можливість, скажімо, для того, щоб якийсь зробити ефект, який би давав би результат відповідний. Тобто маса виникла питань. Далі: налагодження відносин з Головою Ради Міністрів, на той час (00:26:00) Голова Ради Міністрів — був Масол. До речі з ним також погоджувалося це питання, потім уже погоджувалося це питання...
Щодо призначення...
Щодо призначення. Я так розумію, що він не заперечував, я так розумію, він не заперечував. Значить треба було обмінятися думками, і, звичайно, шукати зустрічі з, на той час, Головою Ради Міністрів для того, щоб визначити окремі, так би мовити, питання. Тобто поставити питання визначення пріоритетів і на основі цих пріоритетів поставити конкретні питання перед Головою Ради Міністрів. Міністерство закордонних справ на той час було дуже скромне, дуже скромне. У нас десь працювало. Я вам скажу, мабуть, десь 50-60 дипломатів...
І скільки за кордоном із них працювало?
За кордоном десь 20-ть, 20-ть працювало. Розумієте, це... таку кількість людей при баченні масштабних завдань, дуже важко було вирішувати. (00:27:00) Тому, я пам’ятаю, коли прийшов Масол, і офіційно мене представив перед колективом Міністерства закордонних справ, і ... І там, так звана, дзеркальна зала була. То перше моє запитання було так: напівжартома я його поставив, напівсерйозно, що «вам не з... може не зручно виступати перед такою аудиторією, може тут треба щось зробити, щоб якось вона була більш-менш репрезентативною». І Ви знаєте, я в перший же раз тут поставив це питання на цій нараді, і ми збільшили на 25 осіб, зразу на 25 осіб, буквально в цей день, коли він мене представляв. Він погодився і каже: «Підготуйте матеріали», - ну, звичайно ми вже підготували ці матеріали... І мені вдалося вже збільшити на 25 осіб, а потім поступово, поступово... Тобто я хотів би сказати, що дуже важко йшло становлення початку, незважаючи на той досвід, який у нас був (00:28:00) звичайно, але, коли стояли інші завдання, завдання стояли — зовсім іншого характеру стояли завдання, і ми їх усвідомлювали, ці завдання, і нам треба було багато-багато серйозних питань, серйозних питань. Я не буду їх зараз перераховувати, мабуть ми підійдемо пізніше до них...
Я хотів би тоді запитати, а хто привітав Вас із колег тодішнього складу Радянського Союзу і закордонних колег, і яка була реакція, скажімо відверто, Москви на Ваше призначення? Це два запитання, будь ласка.
З колег... якщо взяти міністерство закордонних справ, то мене багато привітали, звичайно. Багато друзів у мене було, я звичайно потім отримав від них привітання...
Я маю на увазі з Міністром закордонних справ...
З Міністром закордонних справ, Ви знаєте, на той час йшов, йшов процес створення міністерств закордонних справ, як самостійних, хоча вони й були, якщо я називаю цифру на 60-т там, то в Казахстані 6-ть всього, (00:29:00) і міністр закордонних справ, розумієте, от. Ці колєги, звичайно, поздоровляли. В той час мене поздоровляв і Козирєв, в той час він був міністром закордонних справ Росії, в той час він вже був Міністр закордонних справ Росії, — він мене поздоровляв... Ну..., і в той час був, здається, міністр закордонних справ Радянського Союзу Шеварднадзе, я не пригадую.
Він був так в 90-му, бо він пішов десь взимку 91-го року, коли він оголосив про...
Я кажу Вам чесно, не пригадую... Я не відмічаю, я не відмічаю... Я не пригадую, не пригадую, але не виключаю. Це треба подивиться архів... Я думаю, що він також мене поздоровляв, я думаю, що він також мене поздоровляв. То от такі... Я пам’ятаю, здається, з міжнародної організації я отримав, з ЮНЕСКО поздоровлення з цим призначенням. Ну від колєг наших, які працювали за кордоном, отримав. (00:30:00) Це призначення... В той час тут працював Удовенко Генадій Йосипович, який поздоровляв з цим призначенням, от, ну..., зараз важко перерахувати всіх, хто поздоровляв.
Каталог: wp-content -> uploads -> 2011
2011 -> Стипендія ім. Григорія Сковороди
2011 -> Т. Г. Шевченка нан україни Павло Михед Слово художнє, слово сакральне
2011 -> «україна-туреччина» Гриф Історико-культурної асоціації «Україна-Туреччина»
2011 -> Гордість вінниччини
2011 -> Марченко тетяна михайлівна + 82-94 епоха богдана хмельницького в російській романтичній картині світу: трансформація фольклорних, літописних, історіографічних традицій
2011 -> Усе рухалося, вирувало, було охоплено
2011 -> Розпад радянського союзу
2011 -> The Oral History Усна Історія of Independent Ukraine Незалежної України 1988-1991


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Розпад радянського союзу icon1. Верховна Рада урср ухвалила Закон Про економічну самостійність Української рср з метою
Тести з історії України з теми Розпад Радянського Союзу та відродження незалежності України
Розпад радянського союзу iconТест 28. Розпад Радянського Союзу І відродження незалежності України у завданнях 1—4 вкажіть одну правильну
Вкажіть місце підписання угоди між керівниками України, Росії та Білорусі про припинення існування СРСР І створення снд 8 грудня...
Розпад радянського союзу iconДовідка Героя Радянського Союзу Ольшанського Костянтина Федоровича
К. Ф. Ольшанський – Герой Радянського Союзу, в роки Великої Вітчизняної війни був командиром роти автоматників 384-го окремого батальйону...
Розпад радянського союзу icon1920 – 2007 Герой Радянського Союзу, радянський офіцер

Розпад радянського союзу iconЗаходи щодо відзначення в 2010 році 90-річчя з дня народження тричі Героя Радянського Союзу Кожедуба І. М. На виконання постанови Верховної Ради України від 19. 01. 2010 р
На виконання постанови Верховної Ради України від 19. 01. 2010 р, №1810-уі про відзначення 90-річчя з дня народження тричі Героя...
Розпад радянського союзу iconГеоргій Тимофійович Береговий
Льотчик-космонавт срср, генерал-лейтенант, двічі Герой Радянського Союзу
Розпад радянського союзу iconОлександр покришкінтричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації
Поки фурман, стьобаючи коня, під'їздив до нас, я в думці немовби переносив себе з одного століття в інше
Розпад радянського союзу iconКалендар знаменних І пам'ятних дат донецької області. 2012 рік (Витяг)
Василя Михайловича Лозовського (1917–1981), Героя Радянського Союзу. До війни працював на скляному заводі у Костянтинівці
Розпад радянського союзу iconІнтерв’ю про Володимира Бочковського, Героя Радянського Союзу
Мати, Клавдія Іванівна, займалася домашнім господарством. У володимира Олександровича був ще молодший брат Анатолій, який у роки...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка