Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ



Сторінка11/25
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.68 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   25

ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ –

ЗАПОРУКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
НАТАЛІЯ ШТЕФАН, доцент, кандидат технічних наук

ТИМОФІЙ ГРИВКО, магістр

Національний гірничий університет, Україна
У сучасних умовах інновації є одним з найважливіших чинників, що забезпечують економічне зростання.

Інтеграція України у високотехнологічне конкурентне середовище зумовила потребу у формуванні інноваційної моделі розвитку вітчизняної економіки. Визначена владою мета – вступ України в “двадцятку” провідних держав світу до 2020 року – може бути досягнута тільки за умови створення в країні нової моделі інноваційної економіки [1]. Тому на сучасному етапі необхідно посилити вплив держави на формування інноваційної економіки, використовуючи при цьому не адміністративні механізми, а ринкові. Мається на увазі перетворення олігархічно-монопольної структури капіталу в державно-корпоративну, що поставить під державний контроль фінансові потоки, направивши їх на інновації, і таким чином сформує нову модель економіки.

Дослідження останніх років свідчать, що інноваційна модель економіки має складний характер. Вона складається з багатьох елементів, які знаходяться в динамічному взаємозв'язку. Головними елементами інноваційної моделі є такі:

- система освіти та підвищення кваліфікації;

- система комерціалізації наукових знань та інновацій;

- система використання інновацій;

- система управління і регулювання інноваційного розвитку економіки.

Проголошена інноваційна модель економічного розвитку України передбачає реалізацію стратегії розвитку національної економіки, спрямованої на істотне підвищення її ефективності, зростання ВВП шляхом широкої цілеспрямованої діяльності щодо створення, освоєння у виробництві і просування на ринок технологічних і організаційно-управлінських інновацій, що забезпечить Україні стійке економічне зростання, високий рівень конкурентоспроможності економіки і дозволить зайняти гідне місце у світовій господарсько - економічній системі.

Наукова література з питань інноваційної складової та її удосконалення не дає достатньо повного уявлення про завдання інноваційної політики з урахуванням умов сучасного етапу євроінтеграції

України. До сьогодні не вирішено проблему пошуку шляхів євроінтеграції нашої держави в рамках підвищеної конкуренції та інноваційного відставання від ряду країн-членів Європейського Союзу. Це потребує удосконалення інноваційного механізму та формування сучасної моделі (стратегії) інноваційного розвитку в умовах існуючих глобалізаційних викликів. [2]

Одним із найважливіших аспектів сучасної економіки найбільш розвинених країн світу є інноваційний, про що свідчить його переважання в економічному зростанні країн – головних інноваторів. Використання знань і новітніх технологій забезпечує високий рівень конкурентоспроможності будь-якої країни у сучасній моделі міжнародного поділу праці, яка базується на новій постіндустріальній парадигмі глобального розвитку суспільства. Швидке і якісне впровадження інноваційної політики, поглиблення міжнародної інтеграції дозволили більшості країн Західної Європи, США, Японії та ряду нових індустріальних країн отримати першість у глобальному економічному розвитку, взявши за основу досягнення конкурентоспроможності саме інноваційний фактор. Порівнюючи розвиток вітчизняної науки та інноваційної діяльності з тенденціями ЄС (Швеція, Німеччина, Великобританія), США, варто зазначити, що Україна загрозливо наближається до стану економічно відсталої, неконкурентоспроможної країни, що зафіксували дані рейтингів Всесвітнього економічного Форуму (ВЕФ).

Україна за останній рік у рейтингу глобальної конкуренто-спроможності втратила 11 позицій, з 73 до 84, отримавши показник 4,05 бали з 7 можливих [3]. За цією методикою Україна належить до країн, які забезпечують міжнародну конкурентоспроможність “на основі ресурсів”, а підприємства конкурують між собою на рівні цін, отримуючи конкурентні переваги від дешевих факторів. У той час як високорозвинені (трійка лідерів не змінилася порівняно з попереднім роком, оскільки Швейцарія, Сінгапур і Фінляндія утримують ті самі 1-ше, 2-ге та 3-тє місця) знаходяться здебільшого на стадії інновації чи на стадії ефективності.

Обравши вектор на досягнення в Україні такого рівня життя, який відповідає рівню країн ЄС з урахуванням національних особливостей, необхідно звернути увагу на ті досягнення цих країн, в яких переважно інноваційність давно вже перетворилася в основну складову сучасного економічного життя.

Формування й ефективне використання української інноваційної системи, покращення інноваційного забезпечення економіки і врегулювання питань зближення з Євросоюзом сприятиме становленню України як інвестиційно-привабливої країни та підвищенню її міжнародної конкурентоспроможності. Відповідно ефективна інноваційна політика є визначальним фактором розвитку економіки країни на сучасному етапі євроінтеграції України.

Іноваційна діяльність є наслідком пошуку ьільш прибуткових сфер вкладення капіталу за умов падіння середньої норми прибутку. В умовах розриву виробничого та фінансового капіталів і недостатності останнього механізм ринкового стимулювання іновацій не спрацьовує. Іновації досі не стали належним засобом підвищення конкурентоспособності. Оцінка вартості інтелектуальних благ відбувається на деформованоу ринку, відокремлено від потенційного економічного ефекту впровадження іновацій. Це не стимулює вдосконалення виробництва інтелектуального продукту – основи іновації.

Сучасні аналітики виділяють основні фактории, що стримують розвиток іноваційної діяльності вітчизняних підприємств (табл. 1).


Таблиця 1 – Фактории, що стримують іноваційну діяльність вітчизняних підприємств

Фактор

Частка підприємств,%

Нестача власних коштів

83,0

Недостатня фінансова допомога держави

56,6

Великі витрати па нововведення

55,9

Високий економічний ризик

38,9

Недосконалість законодавчої бази

37,7

Тривалий термін окупності нововведень

34,6

Відсутність коштів у замовників

31,7

Нестача інформації про нові технології

19,5

Відсутність можливостей для кооперації з інтими підприємствами та науковими організаціями

18,5

Нестача інформації про ринки збуту

18,3

Відсутність кваліфікованого персоналу

17,2

Відсутність попиту на продукцію

16,0

Несприйнятливість підприємства до нововведень

14,5

З-поміж сприятливих чинників для впровадження нововведень: здатність керівників підприємств і прсоналу визначати та оціювати економічні, соціальні, технологічні зміни у зовнішньому середовищі; орієнтація керівників на дострокову перспективу, наявність чітких стратегічних цілей; розширена система сбуту та і маркетингу, здатна оцінювати ринкові тенденції; безперервний пошук нових ринкових пропозицій; вміння аналізувати й реалізовувати нові ідеї.

Модель створення локальних інноваційних осередків (у вигляді технопарків, техополісів тощо чи стимулювання винятково «високопродуктивних» галузей і виробництв) в Україні малоефективна через низьку сприятливість економіки до інвестицій. Така політика за сучасних умов не сприятиме зміцненню всієї економіки, а породжує зловживання і корупцію. Державне стимулювання інновацій пільговим оподаткуванням та інноваціями без впровадхення дієвих стимулів для впрвадження інвестиційної діяльності (точніше – повного виведення інвестицій з-під оподаткування) спричиняє припинення розриву між наукою і виробництвом, марнування державних коштів. Так схема видається значно менш ефективною для запровадження інноваційної моделі розвитку, ніж надання податкових пільг для інвестиційної діяльності без пільгового стимулювання інновацій.

Україна повинна прискорити процес напрацювання механізму визначення національних економічних інтересів загалом та інноваційній сфері зокрема. До того ж інноваційна політика повинна базуватись на домінуванні таких елементів:

– партнерство держави та бізнесу;

- створення політики структурних перетворень, при якій основні зусилля держави будуть спрямовані на зміну економічної структури всього господарського механізму.

– широка диверсифікована підтримка інноваційної активності національних підприємств;

– міжнародне співробітництво у сфері технологій і становлення вітчизняної індустрії венчурного капіталу як пріоритетної форми фінансування нововведень на початкових стадіях створення бізнесу.


Список використаних джерел:

1. Парламентські слухання. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://kno.rada.gov.ua. 5. Рекомендації парламентських слухань на тему “Національна інноваційна система України: 1.

2. World Economic Forum. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.weforum.org/.

3. Аналіз індексу конкурентоспроможності України в 2013–2014 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://infolight.org.ua/ content/analiz-indeksukonkurentospromozhnosti-ukrayini-v-2013-2014-rr.



ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ПОЛІТИКИ ТА ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ

ГЛОБАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА
ВАЛЕРІЯ ЯРМОЛЕНКО, магістр напряму «Менеджмент організацій»

Дніпропетровський державній аграрно-економічний університет, Україна
Усі сфери життя будь-якого суспільства, особливо в умовах глобалізації, тісно взаємопов'язані. Сьогодні тенденція взаємозалежності різних сфер суспільного життя проявляється надзвичайно виразно не тільки всередині держав, але і в рамках світового співтовариства. Найбільш яскраво ця тенденція простежується на прикладі взаємозв'язку політики та економіки.

Існує декілька точок зору на взаємозв'язок політики та економіки. Відповідно до першої (концепція матеріалістичного розуміння історії, сформульована ще у XIX ст. К.Марксом), політика - це всього лише надбудова над економікою, яка не має своєї внутрішньої логіки функціонування і розвитку, детермінована функціонуванням і розвитком економіки, яка є базисом суспільства (політика - це концентроване вираження економіки). Хоча Маркс допускав можливість взаємодії базису і надбудови, впливу надбудови на базис, все ж таки головним у його соціологічної концепції була теза про те, що економіка визначає політику. Іншими словами, взаємозв'язок економіки і політики в теорії Маркса носить причинно-наслідковий характер: економічні явища виступають причиною, а політичні - наслідком. Ця теорія в сучасній суспільній науці піддалася серйозній критиці.

Відповідно до другої концепції (це питання було глибоко проаналізоване у відомій роботі К. Поппера "Відкрите суспільство та його вороги"), висновок, до якого автор приходить в результаті аналізу теорії Маркса, прямо протилежний. Відповідно до позиції К. Поппера, політична влада має фундаментальний характер, вона може контролювати економічну міць. Завдяки їй можна розробити програму захисту економічно слабких, створити закони, що обмежують експлуатацію, застрахувати робітників на випадок втрати працездатності, безробіття, старості та інше. Іншими словами, політична влада служить ключем до економічного захисту, вона і властиві їй способи контролю - найголовніше в житті суспільства.

Однак, будь-яка теорія, що має односторонній підхід до питання, апріорі, помилкова. Тому невірно буде намагатися визначити "пальму першості" між політикою та економікою. І найбільш розумне, в даній ситуації, буде розгляд їх у тісному взаємозв'язку, їх існування і функціонування.

Наприклад, можна з упевненістю сказати, що економічна криза істотно загостряє політичні суперечності в суспільстві і вносить корективи в політичні розклади. Багато політиків розглядає ситуацію, з точки зору впливу, який криза справляє на настрої населення. Таке становище ще більше посилює економічну ситуацію в країні. І тоді вона може потрапити відразу під обидві кризи, які в сукупності можуть ввести її в надзвичайно скрутне становище. В таких умовах, уряд змушений шукати методи державного регулювання економіки. Кризовий стан і його подолання вимагає спеціальних методів управління. Ринкова економіка виробила велику систему фінансових методів діагностики кризи і виробила методику прийняття управлінських рішень в умовах його погрози. Основна роль у системі антикризового управління відводиться широкому використанню механізмів фінансової стабілізації. Це пов'язано з тим, що успішне застосування цих механізмів дозволяє не тільки зняти фінансовий стрес, але і прискорити темпи його економічного розвитку.

В той же час, вплив економічних стосунків на політику існує, хоча воно і не завжди буває помітним в повсякденному житті. Економічний чинник визначає головні параметри соціальної градації суспільства: класову, професійну, майнову, що позначається на політичному житті. Так, наприклад, рівень політичної стабільності залежить від співвідношення багатих і бідних в структурі суспільства, наявність значного середнього класу. Політичні інтереси людей перш за все детерміновані їх економічними інтересами. Визначальну роль грають стосунки власності і розподілу. Це породжує різні політичні вимоги, програми і гасла. Економічне інтереси "вимагають" бізнес-еліту фінансувати виборчі кампанії, безпосередньо впливати на політиків для ухвалення вигідних для бізнесу рішень. Економічна нестабільність і кризи породжують кризи довіри до уряду, є причинами зміни влади, росту протестних форм активності населення і революцій. Зовнішня політика держави будується з урахуванням інтересів національної економіки. Зворотний вплив політики на економіку проявляється в наступному: стабільність політичної ситуації впливає на стабільність економічного життя, робить країну привабливою для інвестицій, політична нестабільність призводить до втечі капіталу за кордон, до так званого "витоку мізків". Вплив держави проявляється в реалізації його економічної функції; розробляючи нові концепції економічного розвитку, держава утілює їх в економічних реформах, тим самим змінює економічне середовище.

Отже, політика та економіка є фундаментами усієї системи суспільних зв'язків. Політика глибоко опосередкована економічною сферою, економічними відносинами і економічними інтересами суспільства. Вплив політики на економічне життя суспільства істотній і багатогранний. Необхідність і можливість цього впливу неухильно зростає, оскільки збільшуються масштаби самої економічної сфери, ускладнюється її структура і поглиблюються економічні взаємини в суспільстві і між країнами.


НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ


«МӘҢГІЛІК ЕЛ» – ҰЛТТЫҚ ИДЕЯ
БАЖАЙ АЛИ ХУАНДАГУЛЫ, «Ақпараттық технологиялар» факультетінің студенті

М.Қозыбаев атындағы Солтүстік Қазақстан Мемлекеттік университеті, Қазақстан Республикасы
Бұл әрбір қазақ үшін, не болмаса, Қазақ елі үшін ғана өзекті мәселе емес екендігі баршаға түсінікті мәселе! Олай дейтініміз, басқа мемлекеттердің онда өмір сүріп жатқан сол елдердің азаматтарының да көкейкесті мәселесі тұрғысынан түсінуіміз қажет. Себебі, қай мемлекеттің мәңгілік ел болғысы келмейді дейсіз. Олардың бәрі де мәңгілік ел болғылары келеді, олар да армандайды, олар да тек армандап қана қарап отырған жоқ, әрекет етуде, сол армандарына жетуге шамаларынша тырысуда.

Қайсыбірі саяси құйтырқылықпен жетсе, енді бірі сол биіктікті табиғи болмысымен, шынайы жасампаздығымен бағындыру үстінде. Енді біреулері қысқа мерзімде жетсе, кейбірі ұзақ жылдар бойғы тарихи кезеңдерді бастарынан өткізді. Бұл өмір заңдылығы.

Бүгінгі таңдағы өзекті мәселе - ол Ел басқару ісі екені жасырын емес. Елді сауатты басқара білу - мемлекетті басқаруды дамытудың стратегиялық бағыттарын түбегейлі нақтылап, анықтап алу деген сөз. Тақырыптың негізі ретінде өз еліміздің нақты жағдайын мысалға ала отырып, Елбасы Н.Ә.Назарбаевтың ел басқарудағы озық тәжірибесіне оқырман назарын аудартқым келеді.

Тұңғыш Президентіміз, Елбасы Н.Ә.Назарбаев Ел басқару тәжірибесінде «Мәңгілік Ел» ұғымын жиі қолданылады.

«Мәңгілік Ел» ұғымының мәні нені меңзейді? Ол ұғымның маңызы неде? Бұл сұрақтарға Тұңғыш Президентіміз, Елбасы Н.Ә.Назарбаев 2014 жылғы 17 қаңтардағы «Қазақстан жолы – 2050: Бір мақсат, бір мүдде, бір болашақ» тақырыбында Қазақстан халқына Жолдауы барысында өзі жауап береді: «Мәңгілік Ел – ата-бабаларымыздың сан мың жылдан бергі асыл арманы. Ол арман – әлем елдерімен терезесі тең қатынас құратын, әлем картасынан ойып тұрып орын алатын Тәуелсіз Мемлекет атану еді. Ол арман – тұрмысы бақуатты, түтіні түзу ұшқан, ұрпағы ертеңіне сеніммен қарайтын бақытты Ел болу еді. Біз армандарды ақиқатқа айналдырдық. Мәңгілік Елдің іргетасын қаладық. Мен қоғамда «Қазақ елінің ұлттық идеясы қандай болуы керек?» деген сауал жиі талқыға түсетінін көріп жүрмін. Біз үшін болашағымызға бағдар ететін, ұлтты ұйыстырып, ұлы мақсаттарға жетелейтін идея бар. Ол – Мәңгілік Ел идеясы. Тәуелсіздікпен бірге халқымыз Мәңгілік Мұраттарына қол жеткізді.  Біз еліміздің жүрегі, тәуелсіздігіміздің тірегі – Мәңгілік Елордамызды тұрғыздық. Қазақтың Мәңгілік Ғұмыры ұрпақтың Мәңгілік Болашағын баянды етуге арналады.   Ендігі ұрпақ – Мәңгілік Қазақтың Перзенті.  Ендеше, Қазақ Елінің Ұлттық Идеясы – Мәңгілік Ел!» - деп, жан-жақты, әрі түсінікті тілде анықтама беруі, анықтама беріп қана қоймай, Мәңгілік Ел ұғымын ұлтымыздың ұлы бағдары – «Қазақстан 2050» стратегиясының түп қазығы етіп алуы болашақ ұрпақ алдында Қазақтың сара жолы осы, міне осы жолдан адаспаңдар, дегенді ашық меңзейді. Осылайша айқын тұжырым жасай отырып, «Мәңгілік Ел» ұғымының маңызын былайша баяндайды Елбасымыз: «Тәуелсіздікке қол жеткізгеннен гөрі, оны ұстап тұру әлдеқайда қиын. Бұл – әлем кеңістігінде ғұмыр кешкен талай халықтың басынан өткен тарихи шындық. Өзара алауыздық пен жан-жаққа тартқан берекесіздік талай елдің тағдырын құрдымға жіберген. Тіршілік тезіне төтеп бере алмай жер бетінен ұлт ретінде жойылып кеткен елдер қаншама. Біз өзгенің қателігінен, өткеннің тағылымынан сабақ ала білуге тиіспіз.  Ол сабақтың түйіні біреу ғана – Мәңгілік Ел біздің өз қолымызда. Ол үшін өзімізді үнемі қамшылап, ұдайы алға ұмтылуымыз керек. Байлығымыз да, бақытымыз да болған Мәңгілік Тәуелсіздігімізді көздің қарашығындай сақтай білуіміз керек», - деп тереңінен түсіндіреді [1].

Бұл арада менің айтпағым, әрбір елжанды азамат Елбасымыздың «Қазақстан-2050» Стратегиясының жаңа логотипіндегі береке - бірлік идеясын, мақсат – мүддесі ортақ қазақстандық қоғамның ынтымағын бейнелейтіндігін ұрпақ алдында шынайы ниетпен, жасандылықпен емес, жасампаз табиғи болмысымызбен бойына сіңіре отырып, тәрбиелейтін ең басты құрал ретінде орынды қолдана білулері тиіс демекпін. Ол үшін ең әуелі өзімізді патриоттық тұрғыдан тәрбиелей отырып, ғылым мен білімге арқа сүйеп, озық технологияларды игеруде ұдайы алға ұмтылуымыз керек. Елбасымыздың «Үш тұғырлы тіл» саясатының негізгі мәнін дұрыс түсіне отырып, ана тіліміздің беделін асқақ ұстап, өзге тілге құрметпен қарап көп тілді жетік игере білсек, кәсіби мамандарымыздың қызмет ету кеңістігі мен беделі арта түсері сөзсіз.

Менің ойымша, тілі мен ділі берік тәрбиелі елдің ұрпағы - Мәңгілік Елдің ірге тасының шынайы сапасын, бет-бейнесін айшықтай алатындығы. Бұл турасында ата-бабамыздың: «Адам - мың жасамайды, адамның ұрпағы - мың жасайды»,- деген аталы сөзін өткен тарихымызбен бүгінімізді, бүгініміз арқылы болашақты болжауда, дәуірлер байланысының жүйелілігін сақтап тұруда мәңгілік, әрі бұлжымас басты қағидат ретінде мұра етіп тұжырымдап кеткенін ашық мойындауымыз қажет.

Ата-бабамыздың жоғарыдағы заман өзгерсе де өзгермейтін, тіпті өзгертуді қажет те етпейтін, шынайы, әрі табиғи қағидат өсиеті – мәңгілік ұрпақ арқылы Мәңгілік Елдің болмысын аңсағандары, соған сай ұрпақ тәрбиелеуде дәстүрлі тәрбие көзін ана тілмен қоса сіңіруі, бүгінгі Қазақстанның қол жеткізген тәуелсіздігі мен халықаралық деңгейдегі жеткен жетістіктеріне өзіндік ықпалы болғаны сөзсіз.

Сондықтан болашақ ұрпақ тәрбиелеп, оларды тұлға етіп қалыптастыру жолында «Қазақстан-2050» Стратегиясының жаңа логотипінің негізіне шаңырақ алынғандығын, шаңырақтың - бейбітшілік пен келісімде өмір сүріп отырған түрлі мәдениеттер мен этностар өкілдерінің ортақ үйінің символы ретінде бейнеленгендігін, қазақтың киіз үйінің кеңдігі мен шаңырағының беріктігі жымдасқан керегеге байланысты екендігін ұғындыра отырып, «Қазақстан-2050» Стратегиясының жаңа логотипіндегі бейнеленген керегенің тоғысқан тұсы Қазақстанның көпұлтты халқының жарасымды өмір сүруі идеясын білдіретіндігін тәрбие көзі ретінде балабақшадан бастап жоғары оқу орнынан кейінгі білім беру үрдісінде, тіпті қоғам арасында насихаттауда тәрбиені бірінші орынға қоя отырып, орынды қолдана білуді бүгінгі күннің аса өзекті мәселесі тұрғысынан түсінгеніміз абзал [2].

Осындай тәрбие негізінде қалыптасып, өркендеген елдің әлемдік қоғамдастықта өзінің лайықты орнын алуға ұмтылған ұлттың қайраты мен ауызбіршіліктің қуаты шеңберлене бейнеленген нұр сәулесімен ажарлана алатындығын анық болжауға болады.

Ел азаматтары «Мәңгілік Ел» Ұлттық идеяның жүзеге асуына кері әсерін тигізетін жағымсыз әрекеттер мен ықпалдарға қоғамдық төзбеушілік ахуалын қалыптастыруға тиіс. Ұлттық қауіпсіздігімізге қарсы қайшылықтарды сезіну, алдын алу, болдырмау бәріміздің қолымыздан келеді, және қолымыздан келетіндігін дәлелдей білуіміз керек.

Қорытындылай келе, жеке бастың идеясын - «Мәңгілік Ел» ұлттық идеяға айналдыру біздің еліміздің өзекті мәселесі ретінде ұғынғанымыз жөн. Себебі Мәңгілік Ел болу өз қолымызда. Ол – Ел жанды, саналы, парасатты, иманды ұрпақ тәрбиесі екені сөзсіз. Ұлттық тәрбиенің сапалылығы қазіргі жаһандану үрдісінде жұтылып кетпей, Елдің болашағын Мәңгілік етудің бірден-бір кепілі болмақ.



Мемлекет басшысы Нұрсұлтан Назарбаев 2015 жылғы 
6 мамырдағы үкіметтің кеңейтілген отырысында бес институционалдық реформаны жүзеге асыратын 100 нақты қадамды белгіледі. Елбасының 5 институционалдық реформасын іске асырудағы ұлтымыздың қадамдық жоспары баспасөзде жарияланды. «100 нақты қадам» – бұл жаһандық және ішкі сын-қатерлерге жауап және сонымен бір мезгілде, жаңа тарихи жағдайда ұлттың дамыған мемлекеттердің отыздығына кіруі жөніндегі жоспары. «100 нақты қадам» елімізге «2050-Стратегиясын» жүзеге асыру мен мемлекеттілігімізді нығайтуға, жолдан адаспауға, күрделі кезеңнен сенімді өтуге жағдай туғызатын беріктік қорын жасап беретін болады. Жоспардың негізгі мақсаты – «аурудың сыртқы белгісін» сылап-сипап қою емес, оларды «жүйелі емдеу» болып табылатын қоғам мен мемлекетті түбегейлі қайта өзгертуге негіз қалайды», – делінген [3]. Міне, басқа мемлекеттер үшін Мемлекетті басқарудың Қазақстандық үлгісінің шыныменен назар аударта бастағаны біз үшін мақтанарлық жағдай дер едім.

Қайнар көздері:

  1. Қазақстан Республикасының Президенті Н.Ә.Назарбаевтың Қазақстан халқына Жолдауы.//www.mk.gov.kz/kaz/poslaniya

  2. «Қазақстан-2050» Стратегиясының жаңа логотипі //www.mk.gov.kz/kaz/novyi_logotip_2050

  3. «100 нақты қадам» https://strategy2050.kz/page/message_text2014/



ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АЛЬТЕРНАТИВНИХ

ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ В УКРАЇНІ
ЄВГЕНІЯ БОЙКО, к.е.н., доцент

Національний університет кораблебудування ім. адмірала Макарова, Україна
Важлива роль у покращенні ситуації в енергетичній сфері надається розосередженій генерації, використанню альтернативних традиційних та поновлюваних джерел енергії. На сьогодні когенераційні установки, вітроенергетика, сонячні колектори та теплові насоси реально конкурентоспроможні порівняно з традиційними формами енергопостачання, характеристики витрат на їх створення та експлуатацію мають тенденцію до зменшення, тоді як ціни на традиційні енергоносії органічного походження постійно зростають.

Ефективне державне управління в формуванні системи альтернативного енергозабезпечення повинно бути методом формування та здійснення політики захисту національних інтересів, незалежно від наявних і потенційних загроз внутрішнього та зовнішнього характеру в енергетичній сфері.

На сьогодні практично всі провідні країни світу розробляють принципово нову ідеологію побудови та функціонування енергетичної галузі з метою надання безпечного, надійного, економічно доцільного та екологічно прийнятного енергозабезпечення споживачів. Зазначена ідеологія базується на активній інформатизації та інтелектуалізації енергетичних об’єктів, широкому використанні розосередженої генерації, в першу чергу, на рівні розподільних електричних мереж середньої та низької напруги, створенні та впровадженні провідних енергоефективних технологій у сфері генерації, акумулювання, розподілу енергії, систем зв’язку та телекомунікацій, засобів керування та захисту, формуванні нової тарифної та регуляторної політики [1].

За кордоном відомі та знаходять своє впровадження у повсякденне життя системи облаштування та функціонування житла за напрямами – інтелектуальний дім, green house, пасивний будинок, які забезпечують зменшення енергоспоживання з одночасним покращенням рівня комфортності та якості життя завдяки інтелектуалізації управління підсистемами життєзабезпечення житла; застосування екологічно чистих джерел енергії; ефективного використання огороджувальних конструкцій як акумуляторів тепла/прохолоди.

За даними Міністерства енергетики США, лише за рахунок біопалива, відбувається зниження обсягів споживаної нафти на 14% (до 824 барелів на день), що за рік становить 47,7 млрд. літрів. Особливою популярністю в Америці користується біопаливо з кукурудзи. Близько 112,5 млн тонн зерна використовують для виробництва етанолу [3].

Ефективний розвиток на державному рівні альтернативних видів енергетики, потребує створення єдиного національного інформаційного середовища, спільної економічної зацікавленості всіх суб’єктів та єдиної ідеології управління в державі.

Слід зазначити, що згідно зі ст. 3 Закону України “Про альтернативні джерела енергії”, основними засадами державної політики у сфері альтернативних джерел енергії є [2]:

– нарощування обсягів виробництва та споживання енергії, виробленої з альтернативних джерел, з метою економного витрачання традиційних паливно- енергетичних ресурсів та зменшення залежності України від їх імпорту шляхом реструктуризації виробництва і раціонального споживання енергії за рахунок збільшення частки енергії, виробленої з альтернативних джерел;

– додержання екологічної безпеки за рахунок зменшення негативного впливу на стан довкілля при створенні та експлуатації об'єктів альтернативної енергетики, а також при передачі, транспортуванні, постачанні, зберіганні та споживанні енергії, виробленої з альтернативних джерел;

– додержання безпеки для здоров'я людини на об'єктах альтернативної енергетики на всіх етапах виробництва, а також при передачі, транспортуванні, постачанні, зберіганні та споживанні енергії, виробленої з альтернативних джерел;

– науково-технічне забезпечення розвитку альтернативної енергетики, популяризація та впровадження науково-технічних досягнень у цій сфері, підготовка відповідних фахівців у вищих та середніх навчальних закладах;

– додержання законодавства всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, збереженням, транспортуванням, постачанням, передачею і споживанням енергії, виробленої з альтернативних джерел;

– додержання умов раціонального споживання та економії енергії, виробленої з альтернативних джерел;

– залучення вітчизняних та іноземних інвестицій і підтримка підприємництва у сфері альтернативних джерел енергії, в тому числі шляхом розробки і здійснення загальнодержавних і місцевих програм розвитку альтернативної енергетики.

Слід наголосити, що розвиток державного управління в ефективному формуванні системи альтернативного енергозабезпечення країни, здійснюється перш за все через надання податкових пільг енергокомпаніям, що працюють на альтернативних джерелах енергії. Вивільнені кошти за рахунок наданих пільг мають спрямовуватись на зменшення собівартості виробленої продукції. Згідно з внесеними змінами до Закону “Про податок на додану вартість”, до 1 січня 2019 р. звільняються від оподаткування операції з увезення на митну територію України обладнання для виробництва енергії з альтернативних джерел енергії, якщо таке обладнання не виробляється на митній території України.

Не менш важливим позитивним кроком можна вважати механізми стимулювання державою розвитку альтернативної енергетики, а саме, прийняття Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про електроенергетику” щодо стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії” від 20.11.2012 р. № 5485-VI. Даний Закон встановлює чіткі схеми розрахунку так званого “зеленого тарифу” для кожної галузі альтернативної енергетики залежно від кількості енергії, яку вона виробляє. Такий крок робить більш прозорими схеми встановлення тарифу для конкретної енергокомпанії; зобов’язання оптового ринку електроенергії України на законодавчому рівні купувати весь обсяг виробленої електричної енергії з альтернативних джерел енергії; формування державного фонду енергозаощадження; податкові та митні пільги; пільгове кредитування; державні субсидії.


Список використаних джерел:

1. Енергетика сталого розвитку КПІ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kpi.ua/1010-9#sthash.b9dib923.dpuf

2. Закон України “Про альтернативні джерела енергії” [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/555-15.

3. Маслянко О. Биоэнергетика избавит от энергозависимости / О. Маслянко. Электронный ресурс. – Режим доступа: http://ekonomika. eizvestia.com/full/587-bioenergetika-izbavit-ot-energozavisimosti



СУЧАСНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ

ГРОМАДАМИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СІЛЬСЬКИХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ
СВІТЛАНА БОЛІЛА, кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри менеджменту організацій

Херсонський державний аграрний університет, Україна
Сьогодні за умов ринку особливої актуальності для розвитку територіальної громади набуває врахування передового досвіду менеджменту та маркетингу.

Сучасна система поглядів на управління сформувалася під впливом змін у світовому суспільному та економічному розвитку. З'явились нові можливості для зростання бізнесу, особливо в галузях, що орієнтувалися на задоволення безпосередніх потреб людей. Істотного значення в цих умовах набули такі характеристики бізнесу, як гнучкість, динамічність, адаптивність, що є актуальним і в управлінні територіальними громадами. Виникла потреба в нових методах управління, які б враховували сучасні реалії та ґрунтувалася на системному та ситуаційному підходах до управління організаціями та була б спрямована на результат.

На сьогодні серйозні виклики стоять перед очільниками територіальних громад на селі. Сільський, селищний голова в сучасних умовах повинен бути кваліфікованим менеджером та добре знати: загальнотеоретичні основи управлінської діяльності та правничих дисциплін в обсязі, необхідному для здійснення професійного керування у сфері місцевого самоврядування, зміцнення законності та правопорядку бездоганного виконання своїх службових обов'язків; загальні, конкретні та практичні проблеми в галузі соціальної та гуманітарної політики, які мають місце в його територіальній громаді; зміст основних економічних процесів на рівні територіальних громад (регіону) в умовах трансформації економіки; загальні теоретичні та правові засади здійснення управління селом, селищем; розподіл сфер діяльності в процесі управління селом, селищем; етику та культуру ділового та політичного спілкування; функції регіону в галузі управління фінансами та бюджетом; організацію, форми і методи роботи органів територіального самоврядування; проблеми соціального захисту членів територіальної громади; основні законодавчі положення щодо державно-церковних відносин, питань національних меншин та міграції населення; основи раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища; основні заходи із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та зменшення їх збитків у разі їх виникнення; основи кадрової політики; механізми прийняття управлінських рішень; основи організаційно-правової роботи; основи службового діловодства; основи експлуатації комп'ютерної техніки та сучасних засобів телекомунікації .

Очільник територіальної громади на селі повинен демонструвати вміння професійного менеджера громади, а саме: визначати пріоритети напрямків розвитку територіальної громади; досягати дієвості та результативності виконання управлінських рішень; оперативно та дієво опрацьовувати інформацію та на належному рівні готувати проекти ухвал рішень та забезпечувати дієвий контроль за їх виконанням; систематично підвищувати свою професійну кваліфікацію; розв'язувати конфліктні ситуації та управляти комунікаційними технологіями; бути лідером [1].

Для очільників територіальних громад на селі характерний розширений обсяг вмінь та знань аналітично-прогностичної та координаційної діяльності, що зумовлено розробленням стратегії та тактики діяльності керованих ними органів місцевого самоврядування на рівні села, селища. Відповідні вміння та знання із організаційно-забезпечувальних функцій передбачають спроможність створювати та впроваджувати механізми нормативно-правового, матеріально-технічного, економічного, фінансового та інших видів забезпечення функціонування керованих ними структур. Координаційні та контрольні функції вимагають сукупності вмінь та знань, що приходять із досвідом професійної діяльності, вміння належного використання існуючої законодавчо-нормативної бази [2].

Сукупність перелічених функцій вимагає певних рівнів компетенції голови територіальної громади . Для сучасного керівника територіальної громади вже недостатньо першого рівня компетенції, який регламентує виконання стандартних операцій та визначених процедур. Виникає потреба в керівниках-професіоналах, які зацікавлені в розвитку власного стилю розв’ язання проблем, а відповідно і в розширенні своїх знань, та керівниках - творчих особистостях, які демонструють мистецтво управління. Керівник другого рівня компетенції основну увагу приділяє формуванню особистого ставлення до того, що відбувається. У процесі розв'язання проблем у керівника цього рівня можуть виникати й творчі ідеї, він може застосовувати принципово нові підходи як до вирішення старих, так і нових проблем. У керівника на третьому рівні компетенції повною мірою починають діяти такі фактори, як персональні стандарти, цінності та моральні норми.

Досить часто персональні цінності перебувають у протиріччі з тими, що існують в організації. Для вирішення цих проблем керівники сільських, селищних, громад повинні докласти максимум зусиль для того, щоб об'єднати членів громади, дати можливість усвідомити їм, наскільки важливе питання єдності. Об'єднуючи активних та свідомих членів громади її очільник повинен щоденно дбати про просвітницьку, культурно-виховну та патріотичну роботу серед населення. За високої духовності членів громади легко долати будь-які труднощі, що виникають у процесі їх життєдіяльності. В умовах єдності і злагоди територіальна громада зможе вирішувати складні господарські питання. У нашій країні є поодинокі приклади територіальних громад, які вміють підтримувати розвиток селянських спілок, фермерських господарств, підприємців, інноваційних технологій тощо.

В нагоді для очільників територіальної громади може стати знання новітніх управлінських концепцій в менеджменті: технократичного менеджменту; сучасного біхевіоризму, продуктом якого стала теорія людського капіталу; управління за цілями (стратегічне управління); менеджменту якості за системою TQM; системи «канбан»; інтрапренерства, реінжинірингу, концепції внутрішніх ринків корпорацій, теорії альянсів, сучасного інституціоналізму та ін.

Крім того, для сучасного керівника достатньо важливо на сьогодні для підвищення конкурентоспроможності та розвитку територіальних громад виходити з позицій маркетингу. Ринкова ефективність враховує те, що будь-яка організаційна діяльність націлена на задоволення потреб ринку. Невміння пристосувати організацію, її працівників, технологію до змін у структурі попиту спричиняє її низьку загальну ефективність. Тому сільські голови, як менеджери, мають спрямувати свої зусилля на розроблення іншої концепції розвитку територіальної громади; вибір нової стратегії, переосмислення відносин міх керівниками та персоналом тощо. Як свідчить практика менеджменту в бізнесі та діловому адмініструванні, досить часто зорієнтованість на задоволення існуючих потреб призводить до втрати динаміки розвитку, до накопичення ресурсів, які можуть стати непотрібними внаслідок несподіваної зміни у вподобаннях. Щоб забезпечити стабільно високу ефективність, слід брати до уваги не стільки існуюче коло потреб, скільки потенційні запити споживачів. Для того щоб своєчасно виявити небезпеку, спричинену нестабільністю споживацьких переваг, організація мусить бути постійно готовою до змін. Цього досягти складно, оскільки ефективна робота протягом певного часу породжує інерцію, яка, в свою чергу, зумовлює опір будь-яким змінам. Тривале перебування у такому стані спричиняє кризову ситуацію, для виходу з якої організація мусить докласти значно більше зусиль, ніж для підтримання активної рівноваги. Активна рівновага полягає в тому, що організація, випускаючи певну продукцію, якої потребує ринок, здійснює зондування його на предмет виявлення нових потреб, для чого заохочуються дослідницькі проекти. Причому дослідницькі роботи зазвичай не ініціюються керівництвом фірми, а є результатом бажання її працівників реалізувати свої здібності. Організації такого типу називають високоефективними. У високоефективній організації завдання управління полягає, з одного боку, у вивільненні енергії людей, створенні сприятливих умов для їх розвитку і творчого зростання, а з іншого - у спрямуванні їхньої діяльності на досягнення загально організаційних цілей (бажання працівника реалізувати власний проект не має перешкоджати фірмі виготовити заплановану кількість продукції у передбачені угодою терміни).

Орієнтація організації на споживача, а не на боротьбу з конкурентами сприятиме тому, що вона завжди перебуватиме попереду.


Отже, ринкова ефективність організації залежить від її здатності своєчасно реагувати на зміни у запитах і вподобаннях споживачів, а це можливо лише за систематичної та цілеспрямованої інноваційної діяльності щодо формування нових способів задоволення потреб споживачів [3].

Таким чином аналіз досвіду менеджменту у сфері бізнесу дозволяє зробити певні висновки і для інших сфер, в тому числі і в галузі територіального управління. На нашу думку, значну роль для розвитку територіальної громади відіграє стратегічне планування, як важливий інструмент підвищення конкурентоспроможності.

Методологія роботи з розробки стратегічного плану підвищення конкурентоспроможності територіальної громади повинна включати наступні етапи:

- організаційні роботи (визначення географічних меж населеного пункту; створення комітету стратегічного розвитку, склад якого повинен адекватно відображувати структуру регіону і усіх зацікавлених суб’єктів: органи влади - місцеві та районні, приватні компанії, науково-дослідні установи тощо; узгодження графіку розробки стратегії, що є інструментом управління і розробляється з метою забезпечення вчасної реалізації проекту);

- аналітичні роботи (проведення ретельного аналізу розвитку основних галузей і секторів економіки населеного пункту; складання економічного профілю регіону; проведення опитування думки підприємців та представників влади і громадськості; визначення головних секторів економіки і напрямків розвитку та їх аналіз; визначення пріоритетів розвитку населеного пункту (головні сектори (галузі) та напрямки розвитку економіки; SWOT - аналіз в розрізі напрямків розвитку та відібраних секторів; визначення стратегічного бачення населеного пункту та його місія);

- роботи з планування (складання плану дій у розрізі напрямків розвитку та головних секторів економіки населеного пункту; визначення переліку проектів);

- роботи з реалізації плану (визначення органів, відповідальних за реалізацію стратегічного плану; розроблення бюджету реалізації кожного проекту; ухвалення плану територіальною громадою; створення органів з управління впровадженням і моніторингу стратегічного плану розвитку територіальної громади).

Таким чином, головним у забезпеченні ефективного управління територіальною громадою є вивчення конкретних умов її діяльності та застосування її очільниками, як професійними менеджерами, сучасних прийомів та методів управлінської діяльності й дієвих інструментів маркетингового менеджменту, що буде сприяти розвитку сільських територій та підвищення їх конкурентного потенціалу.


Список використаних джерел:

  1. Біленчук П.Д. Місцеве самоврядування в Україні. Муніципальне право: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. / П.Д. Біленчук, В.В. Кравченко, М.В. Підмогільний; Європ. ун-т управління, безпеки та інформ.-прав. технологій; Т-во науковців по сприянню муніцип. реформі. - К.: Атіка, 2000. - 304 с.

  2. Чемерис А.О. Місцеве самоврядування: Монографія. - Кн. 1. Організація роботи сільського, селищного голови / А.О. Чемерис, П.І. Шевчук, П.Ф. Гураль .- Львів: Ліга-Прес, 2002. - 390 с.

  3. Цуруль О.А. Менеджмент у державних організаціях/ О.А. Цуруль - К.:КНЕУ, 2002.-142с.



БЮДЖЕТУВАННЯ ЯК МЕХАНІЗМ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
МИХАЙЛО ГЛАДКИЙ, аспірант

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
Кризовий стан економіки, дефіцит державних ресурсів зумовив процес забезпечення функціонування освіти в Україні в умовах обмеженості бюджетного фінансування. У результаті недоотримання фінансових ресурсів, що виділяються державою, застарілістю нормативно-правового забезпечення та механізмів залучення і використання позабюджетних коштів освітня галузь не отримує необхідного розвитку. Державні навчальні заклади не завжди приділяють питанню розробки та впровадження системи бюджетування достатньої уваги і тому проблема удосконалення фінансово-економічного механізму освітньої діяльності є вельми актуальною для нашої країни.

Зазначимо, що законодавчо прийнятим методом фінансування освіти в Україні є бюджетне фінансування, яке здійснюється на основі єдиного кошторису доходів та видатків. Джерелами формування кошторису є як бюджетні кошти, так і кошти, отримані з інших джерел (від надання закладом додаткових освітніх послуг, прибутки від реалізації навчально-виробничої продукції, від здачі приміщень в оренду, кредити банківських установ, добровільні внески). При цьому співвідношення між бюджетними та небюджетними фінансовими ресурсами змінюється залежно від наявності бюджетних ресурсів та адекватної державної політики у сфері освіти, темпів економічного розвитку, форми власності навчального закладу, співвідношення між державним та недержавним секторами економіки тощо [1].

Основним чинником максимізації ефективності освіти в Україні має бути принцип повноти забезпечення бюджетних установ освітньої сфери фінансовими ресурсами, що передбачає упровадження наступних заходів: збільшення нормативу при плануванні видатків на утримання бюджетних установ, а це дозволить поліпшить умови фізичного, розумового, духовного розвитку особистості; оптимізація мережі загальноосвітніх навчальних закладів (насамперед у сільській місцевості), шляхом максимальної доступності освітніх послуги для всіх категорій населення через спрямування коштів бюджетів на розвиток сучасної освітньої інфраструктури; раціональне використання кадрового потенціалу педагогічних працівників навчальних закладів та підвищення рівня оплати їх праці відповідно до навантаження, педагогічного стажу тощо; створення умов для здобуття учнями і студентами освіти світового рівня в Україні, що сприятиме їх адаптації в умовах ринкової економіки; забезпечення доступу до якісної освіти групам населення, які потребують особливої уваги в умовах ринкової економіки (діти із малозабезпечених родин, безпритульні, люди з особливими потребами); відповідність освітніх послуг вимогам ринкового середовища та демократичного суспільства; вивчення і запровадження у навчально-виховний процес нових прогресивних форм і методів роботи (особливий акцент при цьому має робитися на впровадженні інтерактивних методів навчання, подальшої гуманізації навчально-виховного процесу); поліпшення соціального забезпечення вчителів, незадовільність якого негативно впливає на якість освіти, оскільки педагогічні працівники змушені шукати додаткові джерела заробітків і т. д.

Проведене дослідження сучасного стану фінансування освіти в Україні засвідчує, що для розв’язання проблем галузі необхідно розробити цілісну систему державних заходів, що будуть спрямовані на забезпечення її ефективного розвитку. При цьому головним завданням має стати забезпечення достатнього фінансування галузі шляхом оптимізації бюджетних та позабюджетних джерел її розвитку [2].

Особливу роль повинна також відігравати система управління та контролю за діяльністю бюджетних установ щодо ефективності використання фінансових ресурсів держави. Для поліпшення ж наявного стану, який склався нині, політику фінансування освіти потрібно формувати відповідно до соціально-економічної доцільності здійснених бюджетних видатків та поєднання вітчизняного зі світовим досвідом [3-4].

Отже, на підставі вищезазначеного можемо стверджувати, що розробка методів і критеріїв оптимізації фінансового механізму освітньої галузі є складним фінансовим і організаційним завданням. А його ефективне розв’язання має передбачати наступне: удосконалення інформаційної бази прийняття управлінських рішень; наукове обґрунтування цільових планових показників бюджетування; залучення до процесу бюджетування всіх працівників закладів; підвищення зацікавленості працівників усіх підрозділів у результатах їх діяльності; розробку та запровадження системи внутрішніх звітних форм та організацію документообігу; розробку або придбання програмного забезпечення процесу бюджетування; виділення коштів на фінансування заходів щодо переходу на нову систему управління ресурсами навчального закладу тощо.


Список використаних джерел:

  1. Буковинський В. С. Шляхи удосконалення планування витрат на освіту / В. С. Буковинський // Фінанси України. - 2004. - № 9. - С. 74-83.

  2. Куклін О.В. Економічні аспекти вищої освіти: Монографія / О.В. Куклін. - К.: Знання України, 2008. - 331 с.

  3. Воловник В. Є. Логістичний підхід до організації управління і контроль якості навчального процесу у вищій школі / В. Є. Воловник // Наука і освіта. - 2005. - № 7/8. - С. 141-145.

  4. Сиченко В.В. Сутність та особливості маркетингу освітніх послуг в Україні / В.В. Сиченко // Державне будівництво [Електронне видання Харківського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України]. – 2007. - № 2. – Режим доступу до журн.: http://www.kbuapa.kharkov.ua.



Державне регулювання трансформації заощаджень в інвестиції: методологічні засади
Олександр задоя, аспірант

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, Україна
До найбільш важливих категорій сучасних теорій макроекономічної рівноваги належить заощадження та інвестиції. Спільним елементом суттєво відмінних теорій збалансованості національної економіки є визнання важливості досягнення рівноваги заощаджень та інвестицій. Як кейнсіанські, так і класичні теорії виходять з того, що рівність чистих інвестицій валовим заощадженням може забезпечити рівновагу сукупного попиту та сукупної пропозиції. Цей постулат сприймається як даність, що не викликає особливих заперечень.

Найчастіше проблему прискорення економічного розвитку пов’язують зі збільшенням інвестицій. Досить поширеною є точка зору, що країни, у яких питома вага інвестицій у ВВП (середня схильність до інвестування) не перевищує 15%, відносяться до деградуючий економік, (режим проїдання) (зокрема, сюди віднесено й Україну). Якщо ж цей показник знаходиться на рівні 15-25%, економіку таких країн можна віднести до стабільних систем (режим стабілізації). А от необхідну модернізацію можна забезпечити лише тоді, коли країна більше 25% свого ВВП буде використовувати на інвестиції (режим модернізації)[1]. Звідсіля й заклики до прискореного інвестування.

Однак, на наш погляд, проблему не можна звести тільки до створення відповідного інвестиційного клімату, різного роду державних заохочень інвестиційної діяльності, тощо. Не слід забувати, що з макроекономічної точки зору головним джерелом інвестицій можуть виступати заощадження. Якщо ж в односторонньому порядку всяк заохочувати лише інвестування, країна може зіткнутися з гострими проблемами макроекономічної рівноваги, що, як правило, позначиться й на темпах економічного зростання.

Таким чином, частиною державної інвестиційної політики повинна стати система заходів, спрямованих на стимулювання заощадження та їх трансформацію саме у інвестиції.

Разом з тим, економічна наука практично зупинилася у дослідженні самої суті та мотивів заощаджень. Якщо інвестиціям присвячена величезна кількість спеціальних досліджень та теорій, їх автори отримали широке міжнародне визнання та стали лауреатами престижних міжнародних наукових премій (зокрема, і Нобелівської), то виявити сьогодні у величезному потоці наукових публікацій дослідження, деб спеціальним об’єктом теоретичного аналізу стали заощадження, досить складно. У відповідь на запити суспільства багатьох дослідників більше цікавить, як уберегти грошові заощадження від знецінення та як обрати найкращу форму зберігання заощаджень, ніж глибоке дослідження мотивів та стимулів заощаджень як таких. Відсутність же відповідей на останні питання робить неможливим як обґрунтоване прогнозування названих процесів, так і у випадку необхідності ефективне державне регулювання трансформації заощаджень у інвестиції, що підтверджується більш частими та глибшими фінансово-економічними кризами останніх десятиліть.

На наш погляд, при формуванні державної політики регулювання заощаджень, інвестицій та процесу трансформації перших у останні необхідно враховувати наступні методологічні застереження:



  1. Заощадження є частиною наявного доходу економічного суб’єкта, яку він не використовує на поточне споживання. Мотивами такої відмови від поточного споживання може бути або намагання відтермінувати споживання в часі (відкладене споживання), або альтернативне використання наявного доходу (наприклад, інвестування для подальшого збільшення доходів). Якщо говорити про домогосподарства, то заощадження першого роду за своєю природою є споживацькими заощадженнями, і при збільшенні терміну аналізу вони просто співпадають (заощадження на відпочинок протягом зими стануть споживанням влітку). Заощадження другого роду, як правило, набувають форму пасивного інвестування (банківські депозити чи портфельні інвестиції у цінні папери). Однак, у будь-якому випадку, збільшення заощаджень відносно зменшують споживацькі витрати в даний момент та негативно позначаються на сукупному попиті як чиннику економічного зростання. Тому державна політика повинна запропонувати варіанти компенсації втрат сукупного попиту від зменшення поточного споживання, найймовірніше за рахунок збільшення інвестицій.

  2. Приймаючи рішення про поділ наявного доходу на поточне споживання та заощадження, економічний суб’єкт керується загальними принципами пошуку рівноважного стану: збільшення поточного споживання буде відбуватися до тих пір, доки гранична корисність грошової одиниці, витраченої на споживання, не зрівняється з граничною корисністю заощадженої грошової одиниці. Розуміння цього факту дає можливість регулювати пропорцію поділу наявного доходу на споживання та заощадження через вплив на граничну корисність кожного варіанту використання доходу. Наприклад, підвищення споживацьких стандартів в країні буде збільшувати граничну корисність споживання, а зростання реальної відсоткової ставки по депозитам буде чинником збільшення граничної корисності заощаджень.

  3. У будь-якому разі існує межа збільшення заощаджень. Вони не можуть бути більшими ніж перевищення наявного доходу над автономним споживанням. Оскільки економічний суб’єкт не може споживати менше автономного споживання (адже у цьому випадку виникне загроза самому існуванню економічного суб’єкта), то і жодні засоби стимулювання заощаджень за ці межі будуть неефективними. Країни з невисоким рівнем розвитку мають досить високу питому вагу автономного споживання у наявному доході. Саме це обмеження робить не можливим для слаборозвинених країн за рахунок внутрішніх доходів сформувати заощадження, достатні для досягнення бажаних обсягів інвестування. Висока ж питома вага валових нагромаджень в окремих країнах (наприклад, Китай чи В’єтнам) може бути пояснена пануючими у них аскетичними стандартами споживання, що скорочує обсяги автономного споживання. Інші ж країни цієї групи значною мірою формують інвестиційні ресурси за рахунок зовнішніх джерел.

  4. Трансформація заощаджень у інвестиції може здійснюватися як безпосередньо власником наявного доходу (наприклад, через реальне інвестування шляхом закупівлі обладнання, будівництва чи збільшення оборотних активів), так і опосередковано, через передачу коштів фінансовим посередникам (інвестиційні фонди, інститути спільного інвестування, банки, тощо). При цьому у ланцюгу «заощадження-інвестиції» можуть виникати (а точніше, обов’язково виникають) розриви, які несуть загрозу макроекономічній стабільності. По-перше, значна частина заощаджених доходів взагалі не попадає до суспільного обігу, вилучаючись власниками на певний час. По-друге, значна частина фінансових інвестицій (наприклад, відкриття депозитного рахунку в банку чи придбання облігацій) ніколи не перетворюється у реальні інвестиції. Тому досягнення рівноваги заощаджень та інвестицій не можливе без активної участі банківської системи, здатної, використовуючи грошовий мультиплікатор, перетворювати первинні мобілізовані заощадження у більшу суму кредитних активів.

  5. Аналіз світового досвіду не підтверджує наявність жорсткої залежності між питомою вагою валових нагромаджень у ВВП та темпами його зростання. Більше того, зростання питомої ваги валових нагромаджень, як правило, передувало черговій економічній кризі: напередодні кризи цей показник був на 1,5 - 2відсоткових пункти вищим, ніж у середньому за період [2].Перехід сучасної економіки від індустріальної до інформаційної стадії значно зменшує значення інвестицій в основний капітал та збільшує роль споживання як чинника економічного зростання.

  6. У сучасній економічній системі існують групи чинників, які мають як односпрямований вплив на стимулювання заощаджень та інвестицій (наприклад, рівень доходу), так і різноспрямований вплив (наприклад, банківський відсоток). Крім того, у ланцюгу «заощадження-інвестиції» у силу об’єктивних причин (неспівпадіння суб’єктів, які приймають рішення про заощадження та інвестування) виникають значні розриви. Тому ймовірність досягнення рівноваги інвестицій та заощаджень внаслідок дії суто ринкових механізмів залишається або надто малою, або надто витратною для суспільства.

Таким чином, забезпечення макроекономічної рівноваги потребує державного регулювання процесів формування заощаджень та інвестицій, яке б базувалося на засадах поєднання ринкових та поза ринкових механізмів.
Список використаних джерел:

1. Віктор Галасюк , Україна: від проїдання до модернізації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// obozrevatel.com/blogs/81329-ukraina-vid-proidannya-domodernizatsii/ part2.htm.

2. Задоя А.А. Сбережения, инвестиции и экономическая цикличность: эмпирическая проверка теоретических гипотез / А.А. Задоя // Академічний огляд. – 2015. - №2. – С.5-12.


СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОНТЕКСТ ПРОБЛЕМ

ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В УКРАЇНІ
АЛІСА МАГДІЧ, кандидат економічних наук, доцент

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, Україна
Питання про вплив макроекономічних факторів на економічне зростання зберігає свою актуальність протягом десятиліть, що є стимулом для проведення великої кількості емпіричних досліджень. Глобальна фінансово-економічна криза підкреслила важливість соціальних факторів у системі заходів антикризової політики та політики економічного зростання. Сучасна економіка України переживає важкий і болісний період системних змін, який супроводжується наростанням негативних тенденцій у соціальній сфері, погіршенням умов життя населення, різким посиленням диференціації доходів, кризою суспільно-політичної системи. Зростання безробіття, масова бідність і падіння реальних доходів призводять до зростання соціальної напруженості в суспільстві, ускладнюють вихід національної економіки країни з кризи. У зв’язку з цим виявлення особливостей і механізму впливу соціальних факторів на зростання національної економіки має важливе теоретичне і практичне значення в сучасних умовах реформування економіки в нашій країні.

Дослідимо соціально-економічний контекст проблем економічного зростання в Україні у порівняні з іншими європейськими країнами.

Згідно даних Державної служби статистики України обсяг реального внутрішнього валового продукту України у 2015 р. скоротився на 9,9%. З початку 2014 р. динаміка ринку праці України в точності повторює криву розвитку економіки в цілому. Політична криза та економічний спад призвели до банкрутства багатьох компаній, скорочення їх витрат та скорочення штатів. Ринок праці залишається слабким у зв’язку з тривалою економічною стагнацією. В останніх оприлюднених даних Державна служба статистики фіксує зменшення рівня економічної активності населення віком 15-70 років з 64,9% до 62,4%, зменшення рівня зайнятості з 60,2% до 56,6% та збільшення рівня безробіття (за методологією МОП) з 7,3% до 9,3%.

Станом на 1 січня 2015 р. в Україні, як і в усьому світі, найвищий рівень безробіття спостерігався серед молоді віком 15-24 роки (23,1%). Молоді люди залишаються особливо вразливою групою, оскільки рівень безробіття працівників молодше 25 років продовжує зростати. Для порівняння, до початку світової фінансової кризи цей показник складав 12,5% на 1 січня 2008 р.

Однією з найгостріших соціальних проблем в Україні залишається великий розрив між високою вартістю життя і низькою ціною праці. Робоча сила в Україні недооцінена в порівнянні з середньою в країнах Європейського Союзу вдвічі, а в порівнянні з Бельгією, Францією, Швецією – в 4 рази [1].

Погіршення економічної ситуації у країні спричинило подальше падіння і реальної заробітної плати. Реальна заробітна плата за І квартал 2015 р. склала 79,9%, що на 20,1% менше порівняно з відповідним періодом минулого. Падіння реальної зарплати становило 6,5% [1].

Серед численних проблем у сфері оплати праці  особливе занепокоєння викликає низька питома вага витрат на робочу силу в собівартості виробництва. Частка заробітної платні у собівартості українських товарів становить близько 6%, тоді як у країнах Західної Європи сягає 50-60%. Водночас обсяг ВВП України менший за ВВП європейських країн лише у 4-5 разів, тоді як заробітна плата менше у 7-20 разів.

Існує багато причин малої частки зарплати в собівартості продукції: низький рівень доданої вартості створюваної на українських підприємствах, практика отримання надприбутків шляхом скорочення витрат на заробітну плату найманого працівника замість модернізації виробництва, відсутність сильного профспілкового руху на відміну від кран Сходу, надмірне податкове навантаження на фонд оплати праці, велика корупційна складова витрат вітчизняних підприємств, низька продуктивність праці.

Залишається значною диференціація заробітної плати за видами економічної діяльності. Найвищі розміри номінальної заробітної плати у липні 2015 р. спостерігались у працівників авіаційного транспорту (18886 грн), фінансового та страхового сектору (9108 грн), що в 4,3 – 2,1 рази перевищує середній рівень заробітної плати за видами економічної діяльності по Україні. Низькою залишається заробітна плата у працівників зайнятих у поштовій та кур’єрській діяльність (2239грн); тимчасовому розміщуванні й організації харчування (2818 грн) [2].

Інститут мінімальної заробітної плати, який сьогодні в Україні не виконує покладеної на нього функції соціального стандарту оплати праці, а є по суті лише технічним нормативом для розрахунку зарплати в бюджетній сфері, залишається ще однією гострою проблемою забезпечення належного рівня оплати праці. На відміну від розвинутих країн світу специфіка розрахунку мінімальної заробітної плати в Україні полягає в тому, що в основу розміру мінімальної заробітної плати закладається прожитковий мінімум, в той час як, наприклад, у США це дані офіційної статистики про вартість життя для сім’ї з 4 людей. При цьому в Україні рівень бюджетного впливу на розмір мінімальної заробітної плати залишається суттєвим, що часто нівелює дію інших чинників. В результаті, мінімальна заробітна плата в Україні чимало відстає від мінімальної заробітної плати європейських країн: мінімальна зарплата в Німеччині становить 1473 €, Польщі – 410 €, Румунії – 218 €, Молдові 95 €, Україні – 53 € [2].

Таким чином, можна констатувати, що в Україні заробітна плата перестала бути надійною основою відтворення населення, отже, для забезпечення високих темпів сталого розвитку в першу чергу потрібні інвестиції в людський капітал.

Серед основних тенденцій ринку праці у 2016 р. зберігаються песимістичні настрої. За прогнозами Міжнародного валютного фонду рівень безробіття зменшиться до рівня 8,8 % лише у 2017 р.

Все більш актуальною стає проблема старіння населення в Україні, яка виявляється у збільшенні частки осіб похилого віку, що свідчить про погіршення демографічної ситуації в Україні (рис. 1). В умовах низької продуктивності праці активне трудове населення неспроможне утримувати зростаючу кількість населення пенсійного віку. Частка пенсійних видатків у ВВП країни вже перевищила 17%. За часткою пенсійних видатків у ВВП Україна посідає одне з найперших місць в світі. Ситуація з фінансуванням пенсійних видатків, ймовірно, у подальшому також загострюватиметься.
Рис. 1. – Демографічне навантаження на населення у віці 16-59 років, на 1000 осіб постійного населення

Побудовано за даними Держстату України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/


Однією з найбільш гострих в Україні залишається і проблема трансформації заощаджень в інвестиції. Норма заощаджень в Україні в останні десять років неухильно скорочується (рис. 2). У 2004 р. вона досягла 31,4% ВВП, у 2008 р., незважаючи на зростання ВВП, скоротилася до 20,6%, а за підсумками 2015 р. впала, за офіційними даними, до 9,9% ВВП. Це ознака серйозних внутрішніх дисбалансів. Норма заощаджень в Україні набагато нижче середньосвітової (25%), суттєво менше показників країн Західної Європи (17-19%), а також Польщі та Румунії (21-22% ВВП).
Рис. 2. – Динаміка норми інвестицій та норми заощаджень в Україні, 1999-2015 рр.

Побудовано за даними Міжнародного валютного фонду [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.imf.org/


З метою привернути увагу міжнародної спільноти до різноманітних аспектів людського розвитку Програма розвитку ООН публікує щорічно звіт з людського розвитку. Методика обчислення Індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП) включає обробку трьох компонентів: рівня освіти, здоров’я та матеріального забезпечення населення. Дещо штучне обмеження лише цими показниками пояснюється тим, що далеко не всі держави мають статистичну базу, здатну надати більш детальні відомості. Крім того, деякі країни надають необхідний мінімум інформації із запізненням майже на два роки.

У 2014 р. Україна за Індексом розвитку людського потенціалу посіла 81 місце з 188 країн. Значення ІРЛП, 0,747, відноситься до високій категорії людського розвитку. За період з 1990-2014 рр. значення ІРЛП України зросло з 0,705 до 0,747, проте ВНД на душу населення зменшився на 24,2% а очікувана тривалість життя при народженні зменшилася на 0,8 року.

Крім того, слід відзначити, що ІРЛП України залишається традиційно низьким порівняно з іншими країнами Центральної та Східної Європи та деякими перехідними економіками азіатського регіону (рис. 3).


Рис. 3. – Індекс розвитку людського потенціалу, 2014 р.

Побудовано за даними Програми розвитку ООН (UNDP) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hdr.undp.org/en/


Аналіз соціально-економічного контексту проблем економічного зростання в Україні дозволив окреслили ті аспекти, які перешкоджають стійкому та тривалому економічному зростанню. Сучасна теоретична та методологічна база дослідження економічного зростання недостатня для того, щоб відповісти на виклики, спричинені глобалізаційними процесами та особливостями суспільно-економічних перетворень, що відбуваються зараз в Україні. Глобальна економічна криза, зростаюча міжнародна конкуренція та загострення всього комплексу соціальних проблем об’єктивно вимагають кардинально змінити підходи до джерел та чинників економічного зростання вітчизняної економіки, приділити особливу увагу соціальним факторам економічного зростання.
Список використаних джерел:

  1. Офіційний сайт Департаменту соціального захисту населення: http://dszn-zoda.gov.ua/

2. Офіційний сайт Міністерства соціальної політики України: http://www.mlsp.gov.ua/

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯКІСНОГО РОЗВИТКУ МАЛИХ ТА СЕРЕДНІХ ПІДПРИЄМСТВ НА ОСНОВІ РЕЙТИНГУ

DOING BUSINESS
ВАЛЕРІЙ МАРЕНІЧЕНКО, аспірант

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   25

Схожі:

Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconРадмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації
Та особливості реалізації державної кадрової політики України в умовах глобалізації, розкрито роль кадрового потенціалу сучасних...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconСборник тезисов научных работ
Стратегічно-інноваційний розвиток суб’єктів економічної системи в умовах глобалізації: Збірник тез ІІ міжнародної науково-практичної...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconВідей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2012
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconІнституційні трансформації сучасної економіки: виклики
Пов'язаних з актуальними проблемами регулювання соціально-економічного розвитку в умовах трансформації економіки
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconКаталог вибіркових дисциплін програми підготовки бакалаврів факультету економіки та менеджменту



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка