Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ



Сторінка18/25
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.68 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   25

НАПРЯМИ ТА ЧИННИКИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА
ЛАРИСА ГУБАРЕНКО, старший викладач

СЕРГІЙ АНІКАНОВ, студент

Національна металургійна академія України
Сучасні умови господарювання, нестабільна політична ситуація, складність прогнозування подальшого стану економіки в цілому та окремих характеристик конкурентного середовища ускладнюють можливості підприємств щодо росту та розширення обсягів діяльності, вимагають фокусування уваги на збереженні досягнутого рівня виробництва та реалізації, стабілізації роботи в цілому. Витрати на виробництво продукції є індикатором діяльності підприємства. Витрати – це грошова оцінка вартості матеріальних, трудових, фінансових, природних, інформаційних та інших видів ресурсів на виробництво та реалізацію продукції за певний період. Чим економніше підприємство використовує матеріальні, трудові та фінансові ресурси при виготовленні продукції, тим ефективніше здійснюється виробничий процес, тим більшим буде прибуток і рівень рентабельності продукції. Витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями) чи груп однорідних виробів [1,2,3]. Собівартість є основним фактором ціноутворення і формування прибутку. З урахуванням цього актуальним питанням є обґрунтування напрямків зменшення витрат на виробництво продукції.

Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Впровадження нової техніки, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів, вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів дозволяють значно знизити собівартість продукції [4].

Дію усіх чинників впливу на витрати підприємства спрогнозувати та врахувати практично неможливо, тому варто досліджувати ті, які суттєво впливають на їх рівень за конкретних умов діяльності підприємства, виділивши чинники внутрішнього та зовнішнього середовища.

Чинниками внутрішнього середовища, які виникають в процесі діяльності підприємства і впливають на його витрати є: виробнича інфраструктура, рівень технологічного оснащення і автоматизації виробництва, застосування у виробництві інноваційних технологій, кваліфікація працівників, продуктивність праці, ефективність управління тощо. До чинників зовнішнього середовища, виникнення яких не залежить від господарської діяльності підприємства, але які мають значний вплив на витрати, можна віднести: ринкові ціни на сировину, матеріали, паливо, їх якісні характеристики; особливості ринків збуту продукції; законодавче і податкове навантаження; політичну ситуацію; рівень конкуренції; розвиток інноваційних технологій; особливості міжнародних економічних відносин; інфляцію. Поділ чинників впливу на внутрішні та зовнішні має важливе значення для формування ефективної системи управління витратами і дає можливість підприємству адекватно і своєчасно реагувати та певним чином регулювати їхню дію [6].

Крім того, варто враховувати негативні чинники впливу на фінансово-господарську діяльність промислових підприємств, а саме: втрату зовнішньоекономічних зв’язків із контрагентами; суттєве подорожчання енергетичних і матеріальних ресурсів у складі собівартості продукції; обмеженість внутрішнього ринку споживання промислової продукції; наявність протиріч між інтересами бізнесу і довгостроковими громадськими цілями; обмеженість бази стимулювання ефективності виробничої діяльності підприємства.

Основними шляхами зниження витрат на виробництво і рівня собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу в їх структурі. Аналіз динаміки та структури операційних витрат промислових підприємств (на прикладі ПАТ «ІНТЕРПАЙП НТЗ» та ПАТ ДЗПВ) за економічними елементами свідчить про значну частку саме матеріальних витрат (табл.1).



В умовах ПАТ ДЗПВ частка матеріальних витрат в загальній сумі операційних витрат складає більше 50%, а при виробництві прокатних валків у вальцеливарному цеху (ВЛЦ) витрати на метал (задане) складають 65–72% виробничої собівартості ливарних виробів. В умовах ПАТ ДЗПВ чавун та відходи чавунних виливок є основною сировиною при виробництві валків, а зростання цін на чавун негативно впливає на рівень собівартості виробництва прокатних валків. Одним із напрямів зниження собівартості лиття є виплавка чавуну на дешевій шихті, тобто заміна дорогих ливарного та переробного чавуну сталевим ломом. Досягти скорочення витрат на сировину та матеріали в умовах ПАТ ДЗПВ пропонується за рахунок заміни чавуну синтетичним чавуном. Синтетичним називають чавун, що отримують шляхом переплавки металевого брухту з подальшим вуглецюванням розплаву і доведенням його хімічного складу до заданого. Синтетичний чавун характеризується більш високими властивостями міцності та пластичності, підвищеною статичною в'язкістю, герметичністю, зносостійкістю [5] .
Таблиця 1 – Структура операційних витрат промислових

підприємств, %

Елементи витрат

2013 рік

2014 рік

ПАТ «ІНТЕРПАЙП НТЗ»

ПАТ ДЗПВ

ПАТ «ІНТЕРПАЙП НТЗ»

ПАТ ДЗПВ

Матеріальні витрати

62,45

50,01

46,75

53,60

Витрати на оплату праці

3,93

21,22

2,96

24,14

Відрахування на соціальні заходи

1,92

8,71

1,44

8,97

Амортизація

6,69

9,96

3,59

8,09

Інші операційні витрати

25,01

10,10

45,25

5,20

Разом

100,00

100,00

100,00

100,00

Як показала практика, найкращі показники ливарних і механічних властивостей синтетичного чавуну досягається при використанні в шихті до 50% сталевих відходів, що дає змогу здешевити вартість заданого майже на 15%. В умовах ПАТ ДЗПВ використання синтетичного чавуну в якості сировини для виготовлення валків дозволило знизити виробничу собівартість валків у ВЛЦ на 10,3%, а собівартість реалізованої продукції на 7,6%. За рахунок зменшення собівартості реалізованої продукції підприємство має змогу збільшити прибуток від реалізації на 15,6%. Рентабельність реалізованої продукції збільшилась на 5,8 в.п.


Список використаних джерел:

  1. Бойчик І.М. Економіка підприємств: навчальний посібник / І.М. Бойчик, П.С. Харів, М.І. Хопчан. – 2-ге вид. випр. і доп. – К.: Каравела, 2001. – 298 с.

  2. Гринчуцький В.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник / В.І. Гринчуцький, Е.Т. Карапетян, Б.В. Погріщук– К.: Центр учбової літератури, 2010. – 304 с.

  3. Економіка підприємства: навчальний посібник / О.О. Гетьман, В.М. Шаповал. - 2-ге вид. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 488 с.

  4. Леонов А.Д. Пути снижения себестоимости продукции промышленного предприятия / А. Д. Леонов // Экономист. – 2004. – № 7. – С. 41.

  5. Синтетический чугун / В.С. Шумихин, П.П. Лузан, М.В. Жельнис М.В. – К.: Наукова думка, 1971. - 160 с.

  6. Система управління витратами на промисловому підприємстві [Електронний ресурс] / А.А. Балан, А.В. Крисенко // Економіка: реалії часу. Науковий журнал. – 2014. – № 3 (13). – С. 43-49. – Режим доступу до журн.: http://economics.opu.ua/files/archive/2014/n3.html



ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ

ТЕХНОЛОГІЙ В УПРАВЛІНСЬКОМУ ОБЛІКУ
КАТЕРИНА ДАНЕЛЮК, аспірант

Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», Україна
Будучи невід’ємним атрибутом сучасних підприємств, інформаційні технології супроводжують їх діяльність від запровадження першого комп’ютера та з’єднання з мережею інтернет до сьогочасного проектування якісно нових рішень для реалізації запланованої стратегії. Помітного впливу від їх використання зазнає не лише обліковий процес, а й система управлінського обліку суб’єктів господарювання, оскільки сучасні інформаційні технології (ІТ) впевнено знімають її традиційні обмеження.

Управлінський облік та ІТ зливаються в єдину систему, що дає можливість збирати дані та інформацію з різних ресурсів або відділів, які використовують технології пошуку і аналізу даних. Такі технології використовують єдиний репозиторій баз даних, що зберігає різнорідну інформацію, необхідну для функціонування облікової системи підприємств. Таким чином, інформація щодо бюджету або вартості надається керівництву для прийняття рішень в точному реальному часі негайно (натомість під час ведення традиційного бухгалтерського обліку процес отримання відповіді на зазначені питання може зайняти кілька годин, а то й днів). Означена технологія здатна обробляти велику кількість даних й характеризується багатозадачністю для досягнення бажаного результату. Так, для більш повного й логічного аналізу поточного стану справ на підприємстві, підзвітні системи управлінського обліку здатні формувати зручні наочні 3D - графіки презентацій й надавати можливість обговорювати проекти. Завдяки швидкодії ІТ та можливості створення автоматизованих додатків стало більш зручніше виявляти розмір кредиторської заборгованості та формувати фінансову звітність для аналітичних потреб керівництва.

Перевагами використання інформаційних технологій в управлінському обліку є їх здатність задовольняти потреби підприємств у виконанні наступних функцій:

- комунікаційної: електронна пошта (E-mail) стала основним засобом спілкування між співробітниками, постачальниками і клієнтами. Окрім цього, на сьогодні дістали свого розвитку такі засоби комунікації за допомогою живих інтернет-систем: чат (chat), онлайн-конференції та відеоконференції, передача голосу по інтернет-протоколу (VoIP), використання смартфонів, планшетів, wifi – всі ці системи пропонують ще більш переваг для зручного спілкування, проведення нарад, ведення ділової переписки [1];

- управління запасами: можливість відстеження кількості кожного виду запасу, яким володіє суб’єкт господарювання та відправлення автоматичного запиту щодо замовлення додаткового запасу, коли в цьому є необхідність;

- управління даними: підприємства поступово відмовляються від використання великих кімнат та рядів шаф для збереження облікової інформації у величезній кількості теках. Сьогодні документи зберігають у формі цифрових даних на серверах і спеціальних пристроях;

- управління інформаційними системами: можливість відстежувати дані стосовно обсягу продаж (в тому числі на щоденній основі), понесених витрат і рівнів продуктивності та рентабельності;

- управління взаємовідносинами з клієнтами (сustomer relationship management - CRM): дана система формує клієнтську базу підприємства, передбачає функціонування колл-центру. Дієвість такого центру помітно впливає на діяльність підприємства, формуючи її позитивний імідж і репутацію, гарантує ефективне реагування на спектр можливих проблем і суперечок.

Не менш важливий вплив на стан управлінського обліку чинить використання хмарних технологій (Cloud), що покликані:

- вирішити питання підвищення безпеки даних;

- скоротити витрати на забезпечення технічної підтримки;

- забезпечити еластичність послуг й гнучке надання інформації - в будь-якому місці, в будь-який час і для будь-якого інтернет-сумісного пристрою;

- запровадити більш просте програмне забезпечення, яке оновлюється централізовано [2].

Застосування інформаційних технологій окрім плюсів, має й окремі мінуси: неможливість постійно йти в ногу з часом у зв’язку із недешевими цінами програмних продуктів; ризик виникнення непланових витрат у разі впровадження недоречно обраних інформаційних систем і технологій [3]; загроза безпеці підприємства (розголошення конфіденційної інформації, доступ до обмеженої користувацької інформації небажаних осіб). Проте кількість плюсів перекриває можливість розвитку песимістичного сценарію у зв’язку із використанням ІТ.

Отже, застосування інформаційних технологій в управлінському обліку є неминучим, так як прогрес входить в усі сфери й форми існування суспільства, тим самим спрощуючи процеси бізнес-планування, аналіз показників ефективності, прийняття рішення щодо ресурсного забезпечення тощо. Інформаційні технології покликані поліпшити й підвищити функціональність управлінського обліку, а для цього нагальною є готовність керівників, бухгалтерів, менеджерів до пізнання, навчання й роботи в умовах автоматизації облікового процесу.
Список використаних джерел:

1. Thompson S.H. Information Systems Orientation and Business Use of the Internet / S.H. Thompson, L.T. Bee //An Empirical Study, International Journal of Electronic Commerce. -Vo.4, No.4. – 2000. - pp.105-130; Retrieved March 13, 2016, from: http://www.bsad.uvm.edu/Academics.

2. Baltzan P. Business Driven Technology: 3 ed / P. Baltzan, A. Phillips, S. Haag. - McGraw-Hill Publishing, 2009.

3. Павлюковець М.П. Концепція побудови сучасної системи обліку на сільськогосподарському підприємстві в умовах інтернет-технологій / М.П. Павлюковець // Облік і фінанси. - №2 (64) – 2014. – С. 66-70.



СТАН, ПЕРСПЕКТИВИ ТА НАПРЯМКИ КООПЕРАТИВНОГО РУХУ НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ
ІННА ЗАСТАВА, ІРИНА БАЙДАК, старші викладачі

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
Підтримка малих та середніх форм господарювання у сільському господарстві визначається пріоритетною у аграрній політиці більшості успішних країн світу. Вони є учасниками торговельних відносин держави і активним прошарком суспільства, мають своє представництво у органах державної влади і готові стати на захист власних інтересів.

За 2010-2015 роки в Дніпропетровській області реалізуються різні проекти міжнародної допомоги, одним з яких є «Кооперативний зерновий проект» уряду Канади. В межах цього проекту збудований елеватор на 36 тис. тонн зернових в смт. Васильківка на базі сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу (СОК) «Зерновий». Обсяг інвестицій канадської сторони складає біля $2 млн. По завершенню роботи проекту кооператив об’єднуватиме 75 виробників.

Кооперативний рух може вирішити питання працевлаштування та розвитку общин. Розвиваючи кооперативний зерновий рух, Дніпропетровщина зможе забезпечити себе якісною зерновою продукцією і розвивати експортну мережу в цьому напрямку.

Актуальні також проекти з розвитку молочної галузі. Зокрема проект «Розвиток молочного бізнесу в Україні». Уже створено об'єднання СОК «Господар» в Дніпропетровській області, яким засновано спільне підприємство (ферма) з виробництва молока з використанням передових технологій і механізації. Реалізація проекту дасть можливість покращити умови життя понад 1100 селянських родин.

З Дніпропетровського обласного бюджету виділено фінансування на придбання молоковозів та доїльного обладнання для членів об'єднання: два молоковози кооперативу «Українське» (Апостолівського району) і кооперативу «Добробут Андріївки» (Покровського району) та доїльні апарати для переможців районних конкурсів.

Зараз вже створено 5 молочних СОК в Апостолівському і Покровському районах Дніпропетровщини, членами яких стали 400 чоловік. Кооперативи «Добробут Андріївки» і «Світанок Олександрівки» спільно заготовляють в середньому 2 тонни молока на добу. Коли почнуть діяти всі 5 кооперативів, заготівля молока на добу підвищиться до 6,5 тонн (в розрахунку на одну корову це вище ніж в колгоспах), завдяки застосуванню передових наукових методик і технологій.

Реалізація подібних проектів дозволяє вибудувати систему довгострокового співробітництва між владою, бізнесом та місцевими громадами. Досвід успішної модернізації сільськогосподарської галузі в подальшому буде застосовуватися і в інших районах Дніпропетровської області. Відтепер для вивчення кращого світового досвіду молочного фермерства українцям не треба буде їздити в ЄС, Америку чи Канаду, передовий досвід можна отримувати у нас на Дніпропетровщині.

Зараз з 34 СОК, які створені і діють в області, 14 - молочного напрямку. Найбільші з них - «Світанок Олександрівки» та «Добробут Андріївки» в селах Покровського району, членами яких є відповідно 209 і 96 індивідуальних селянських господарств. Кооперативи мають всю необхідну інфраструктуру та обладнання для збору, зберігання і транспортування молока на переробні підприємства. У минулому році члени цих кооперативів в рамках проекту розвитку молочного скотарства отримали безкоштовно ремонтний молодняк. За правилами проекту через 2 роки кожна сім'я, яка його отримала, повинна передати іншій сім'ї кооперативу отриманий приплід. Таким чином кількість худоби в індивідуальних господарствах буде зростати в геометричній прогресії.

У Дніпропетровську 16-17 лютого 2016 р було проведено навчання для сімейних фермерів в рамках Проекту USAID/Fintrac/Партнерство заради інновацій: «Розвиток сімейних ферм, об’єднаних у СОК», що з липня 2015 року виконується МБФ «Добробут громад» у партнерстві з компанією «Данон» в Україні, ДОГО «Сільськогосподарська консультаційна служба» та СОК «Господар» за співфінансування «Данон Екосистем» Фонду та Уряду Канади, за підтримки Міністерства аграрної політики та продовольства України, яке також є бенефіціаром даного проекту.

Проект «Кооперативна молочна ферма та послуги» реалізується Данон Україна разом з міжнародною благодійною організацією «Добробут Громад». Олександр Прищепа, директор із закупівлі молока «Данон-Юнімілк»в Україні відмітив: «Ми прийшли до Дніпропетровської області 1,5 роки тому і вже інвестували близько 1 млн. грн., створивши спільно з нашими партнерами 4 сільськогосподарських кооперативи. Ще один кооператив ми маємо намір відкрити в цьому році».

Американське агентство з міжнародного розвитку (USAID) тривалий час сприяє розвитку сімейних ферм, СОК, молокопереробних підприємств, організованих ринків у рамках проекту «Агроінвест». Уже створено 20 СОК, 1 національний та 7 регіональних оптових ринків сільськогосподарської продукції, 4 плодоовочесховища і 1 молокопереробне підприємство.

Все більше кооперативних об'єднань отримають доступ до фінансових ресурсів, фахового навчання і зможуть спрямувати отриману допомогу на модернізацію виробництва, підвищення конкурентоздатності продукції, що особливо важливо для виходу на європейський ринок. З'явиться стимул для створення нових сільгосппідприємств та ферм.



ОСНОВНІ ЧИННИКИ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ
ТЕТЯНА КАПІТУЛА, студент

Науковий керівник – к. е. н., викладач-методист Городенко Світлана Володимирівна



ВП НУБіП України «Ірпінський економічний коледж», Україна
Перехід до ринкових умов господарювання вимагає особливо глибоких змін у сфері стратегічного планування. Адже завдяки всеосяжному централізованому плануванню, звична для вітчизняних підприємств модель управління, сформована в рамках адміністративно - командної системи, ґрунтувалася на зумовленості основних подій і процесів на багато років вперед. План був, перш за все, інструментом розподілу ресурсів для реалізації жорстко заданих командною системою цілей, засобом контролю й оцінювання діяльності підприємства, а виконання і перевиконання плану слугувало підґрунтя для стимулювання його працівників [1, с.154].

Під стратегією розвитку сучасного підприємства, відповідної до виконання основних поставлених перед підприємством функцій, слід розуміти узагальнюючу модель дій, представлену у вигляді комплексу розроблених напрямків або рекомендацій. Визначення поняття «стратегія» повинне містити в собі характеристику всіх процесів, що відбуваються в системі розглянутого об'єкта. Причому характеристика процесів повинна відбуватися «від простого до складного». Тільки в цьому випадку, можлива комплексна оцінка факторів, що визначають стратегію.

Стратегія підприємства має ієрархічну будову. Зарубіжні і вітчизняні економісти для багатопрофільного підприємства виокремлюють чотири рівні стратегій. Найвищий рівень у ієрархії займає корпоративна стратегія, вона визначає загальний напрямок діяльності підприємства: зростання, стабілізація або скорочення. До другого рівня відносять конкурентні (ділові, бізнесові) стратегії, які підпорядковані корпоративній і вказують шляхи досягнення обраного нею напряму в кожній стратегічній одиниці бізнесу. Конкретизують і доводять корпоративну і конкурентні стратегії до функціональних служб господарства функціональні стратегії, які посідають третє місце в ієрархії. Функціональні стратегії розробляють для кожного функціонального напряму: виробництво, фінанси, маркетинг, інновації, управління персоналом тощо. До найнижчого, четвертого рівня відносять операційні стратегії, тобто стратегії для структурних підрозділів підприємства. Існує тісний взаємозв’язок між усіма рівнями: кожен з вищих рівнів утворює стратегічне середовище для нижчого рівня й обмежує його у чомусь, і навпаки, кожен нижчий рівень помітно впливає на формування вищого рівня [4, с.76].

В ході формулювання власної стратегії розвитку в умовах невизначеності, вітчизняні підприємства часто змушені використовувати сильно узагальнену, неповну і неточну інформацію щодо різних альтернатив і не можуть передбачити усі можливості, які відкриються під час процесу реалізації даної стратегії, коли з’явиться точніша інформація і виникнуть нові альтернативи.

Стратегія розвитку потребує значних капіталовкладень і перед керівниками вітчизняних підприємств постає проблема невідповідності між бажаним, відображеним у цілях, станом об’єкта управління і його поточним станом [3, с.86].

Для підприємства, яке функціонує в конкурентному середовищі, конкурентні переваги можуть бути досягнуті на основі економічних, технічних, організаційних, інноваційних та інформаційних аспектів, що формують систему його стратегічного розвитку (рис .1).c:\users\user\desktop\безымянный.png




Рис.1. – Чинники стратегічного розвитку підприємства


Тенденції сучасного розвитку економічної ситуації в Україні характеризуються високим динамізмом, активізацією структурних зрушень на користь сфери послуг, загостренням конкурентної боротьби. Набувають ознак комплексності, взаємодоповнюваності та взаємопричинності процеси у зовнішньому середовищі. Ці явища обумовлюють необхідність наукового пошуку нових механізмів і методів стратегічного управління, стрижнем якого є стратегія розвитку підприємства яка повинна відповідати перетворенням в національній економіці, гармонізувати вплив і взаємозв’язки між факторами внутрішнього та зовнішнього середовища [2, с.123].

Перспективи розвитку підприємства залежать від комплексної оцінки основних аспектів його функціонування. Ухвалюючи управлінські рішення в процесі реалізації стратегії, керівництво підприємства моделює чинники, які впливають, насамперед на рівень витрат в короткостроковому періоді. Реалізація таких управлінських рішень має забезпечити досягнення поставленої мети підприємства, а отримувані грошові надходження – задовольнити потреби всіх зацікавлених в економічних результатах виробництва осіб: власників, кредиторів, керівників, працівників [1, с.167].

Висновок: Стратегія підприємства складається із запланованих дій (спрямована стратегія) і необхідних поправок у разі виникнення непередбачених обставин (незаплановані стратегічні рішення). Підприємство повинно мати добре обґрунтовану стратегію дій, але повинно також бути готовим адаптуватися до неврахованих обставин, які можуть виникнути у майбутньому.

Тенденції сучасного розвитку економічної ситуації в Україні характеризуються високим динамізмом, активізацією структурних зрушень на користь сфери послуг, загостренням конкурентної боротьби.

Суттєвим фактором впливу як на стратегію підприємства, так і на стратегію індустрії в цілому є регуляторні норми, що запроваджуються на державному та регіональному рівнях, тому корпоративна стратегія розвитку підприємства має підпорядковуватися загальнодержавній стратегії розвитку.
Список використаних джерел:


  1. Гришко Н. В. Використання аналізу стратегічного позиціонування в управлінні конкурентоспроможними витратами промислових підприємств / Н. В. Гришко // Економіка промисловості. – 2013. – № 4. – 170 с.

  2. Довгань Л.Є. Стратегічне управління: навч. посібник / Л. Є Довгань, Ю. В.Каракай, Л. П.Артеменко – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 440 с.

  3. Шелегеда Б.Г. Стратегічне управління потенціалом підприємства:монографія / Б.Г. Шелегеда, Н.В. Касьянова, А.Я. Берсуцький. – Донецьк: ІЕПНАН України, 2011. – 219 с.

  4. Шульга В. М. Механізм стратегічного управління витратами підприємства в конкурентному середовищі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 «Економіка та управління підприємствами» / В. М. Шульга. – Київ, 2013. – 210с.


Проблемні аспекти оплати праці

в сільському господарстві
Олексій Карасьов, кандидат економічних наук, доцент

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
На сучасному етапі розвитку економічних відносин в аграрній сфері актуальним питанням залишається створення ефективної системи оплати і стимулювання праці у галузі. Слід визнати, що сучасний рівень оплати праці у більшості сільськогосподарських підприємств є досить низьким.

Питання організації оплати праці на сільськогосподарських підприємствах за сучасних умов залишається актуальним тому, що праця є найважливішим елементом витрат виробництва, а ефективне її використання сприяє підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, підвищенню прибутку та ефективності виробництва.

Саме значна частка заробітної плати у загальних доходах сприяє зростанню попиту, розширенню ринку, що в цілому посилює процеси максимізації прибутку. Тому регулювання заробітної плати залишається центральним питанням соціальної політики кожної держави.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці», заробітна плата є винагородою, обчисленою, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. При цьому розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. На рівень оплати праці в сільському господарстві впливає валовий прибуток як кінцевий результат діяльності підприємства.

Проте незалежно від формулювання сутності заробітної плати більшість науковців вважають, що вона повинна відбивати існуючі в державі соціальні, економічні та виробничі відносини. У свою чергу, такі відносини виявляються через функції заробітної плати. Основні функції заробітної плати наступні: відтворювальна, відповідно до якої оплата праці покликана бути достатньою для задоволення життєвих потреб людини; стимулююча – оплата праці повинна стимулювати залучення робітників до процесу праці і ефективне їх використання; розподільча – за допомогою заробітної плати визначається місце праці кожного окремого робітника.

Наведені функції заробітної плати тісно взаємопов'язані між собою, і лише за їхньої сукупної наявності досягається ефективна організація заробітної плати. Проте за сучасних ринкових умов заробітна плата не спроможна виконувати дані функції. її рівень забезпечує не більше 21% відтворення робочої сили, що не відшкодовує навіть прямих витрат праці і стимулює зацікавленість в переорієнтації робочої сили на пріоритетні сфери діяльності.

На сьогодні заробітна плата виконує зовсім інші функції, головними з яких є:

– збереження зайнятості;

– забезпечення соціальних гарантій;

– стримування інфляції (через затримку виплати заробітної плати);

– перерозподіл зайнятих за галузями і сферами економіки;

– посилення мобільності робочої сили.

Заробітна плата є одним із головних показників і чинників рівня соціально-економічного життя кожної країни, колективу, людини. Найгострішою соціальною проблемою в Україні є велика різниця між високою вартістю життя і низькою ціною праці. Серед накопичених проблемних аспектів у сфері оплати праці особливе місце посідає низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва.

Слід зазначити, що на сьогодні є велика наявність реальних тіньових економічних інститутів, тому глобальною проблемою в суспільстві є тіньова економіка, а відповідно, і заробітна плата, що стали звичними для більшості населення явищем – люди щодня зіштовхуються з тіньовою діяльністю, і вона не викликає практично ніякого осуду суспільства. І це, у свою чергу, породило певний суспільний парадокс: тіньова економіка та заробітна плата певною мірою перестали бути тіньовими, тобто схованими від суспільства і невідомими йому.

Одним із можливих напрямів антикризової політики у такій ситуації може стати перевірений закордонний досвід підвищення податкового тиску на високооплачувані прошарки населення та застосування диференційованої шкали оподаткування для населення з низьким рівнем заробітних плат.

Негативні процеси державного регулювання заробітної плати як основного джерела формування доходів населення є результатом недостатньо дієвих стратегій і тактик їх реформування. До того ж реальні дані свідчать, що фактичне зниження ціни праці є наслідком недостатньо ефективної державної інноваційно-інвестиційної політики, відсутності системних заходів щодо реформування ринкової економіки та розбудови соціальної держави, до чого зобов'язує Конституція.

Необхідно також зазначити, що відсутній дієвий правовий механізм, який би забезпечував зв'язок оплати праці з певними критеріями. Правило про залежність розміру заробітної плати від складності, умов виконуваних робіт, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства хоча і сформульоване у вигляді обов'язкової норми, все-таки не може розглядатися як правовий механізм прямої дії. Тому воно не може беззастережно надавати право працівнику вимагати коригування умов оплати його праці, які встановлюються на підприємстві.

Питання організації заробітної плати формують основу соціально-трудових відносин у суспільстві, оскільки поєднують в собі інтереси усіх учасників трудового процесу. Будь-які зміни, що стосуються оплати праці, прямо чи опосередковано впливають на доходи всіх членів суспільства, а також на найважливіші макроекономічні показники.

Безпосередньо робота з організації заробітної плати на підприємстві полягає у виборі моделі формування заробітної плати (тарифної чи безтарифної), виборі форм і систем заробітної плати, розробці умов і правил преміювання. При цьому критерієм економічної ефективності організації заробітної плати повинно бути випереджаюче зростання доходу підприємства порівняно зі зростанням фонду заробітної плати. Якщо таке випередження не забезпечується, необхідно детально проаналізувати причини цього і розробити додаткові заходи, спрямовані або на зростання доходу, або на економію витрат на оплату праці.

Вирішення поставлених питань сприятиме не лише покращанню основних показників діяльності сільськогосподарських підприємств, зростанню продуктивності праці та рентабельності виробництва, але й зниженню рівня плинності кадрів, підвищенню привабливості аграрної праці та рівня життя і добробуту сільського населення.

Питання вдосконалення державного регулювання оплати праці в Україні можна вирішити насамперед шляхом перегляду механізму державного регулювання у частині посилення контролюючих функцій держави за процесом оплати праці та дотриманням відповідних встановлених вимог чинного законодавства у цій сфері.

Підвищення заробітної плати – потужний стимул для всебічного розвитку вітчизняної економіки, завдяки якому можна розраховувати на зростання внутрішнього попиту, піднесення національного виробництва, створення нових робочих місць, загальне поліпшення життя населення та формування у суспільства відчуття захищеності та впевненості у майбутньому.



ІННОВАЦІЙНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ

АГРАРНОГО СЕРВІСУ
МАРИНА КОСТЮЧЕНКО, студент

Науковий керівник – к. е. н., викладач-методист Городенко Світлана Володимирівна



ВП НУБіП України «Ірпінський економічний коледж», Україна
Реформування агропромислового комплексу призвело до значного падіння сільськогосподарського виробництва, скорочення обсягів промислового виробництва, руйнування цілісної системи агропостачання й інженерно-технічного забезпечення. Непродумана приватизація агропостачальних та агротехсервісних підприємств, перепрофілювання їх діяльності призвели до знищення цілісної системи агротехсервісу. На даний час система агротехсервісу не має системного комплексного характеру і не забезпечує ефективного якісного технічного обслуговування сільськогосподарської техніки [4, с.134].

Основним завданням підприємств аграрного сервісу є надання сільськогосподарським товаровиробникам виробничих послуг для підвищення ефективності та прибутковості основних видів їх діяльності. До основних функцій підприємств аграрного сервісу належать: організація вивчення попиту на різні види товарів і послуг, динаміки споживчого ринку; реалізація різних видів товарів і послуг; визначення суспільно прийнятних цін на товари і послуги; боротьба з монополізмом у системі ціноутворення на сільськогосподарську продукцію; здійснення логістичних послуг; запобігання та боротьба з порушеннями паритету цін на товари та послуги [1, с.52].

Основним напрямом системного оновлення матеріально-ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки, його технічного переоснащення є інтенсифікація сільськогосподарського виробництва та сервісних послуг на основі розвитку інноваційної діяльності. Для підвищення інноваційної активності агросервісних підприємств необхідним є: створення умов для зростання ринкового попиту на інновації в сільськогосподарському виробництві; сприяння розвитку конкурентного середовища, заохочення капіталовкладення в інновації; надання пріоритетної підтримки розвитку аграрної науки й освіти; забезпечення захисту інтелектуальної власності та підвищення якості робочої сили тощо [2, с. 187].

До основних елементів державної податкової підтримки інноваційної діяльності в зарубіжних країнах належать:

— відстрочення податкових платежів у разі виникнення додаткових витрат на інноваційні цілі;

— зменшення податку на суму приросту витрат на інноваційні цілі;

— звільнення від оподаткування прибутку, отриманого від реалізації інноваційних проектів протягом декількох років;

— пільгове оподаткування дивідендів, отриманих за акціями фірм, які здійснюють інноваційну діяльність;

— зниження ставок податку на прибуток з метою спрямування резервних коштів на замовленні державою та спільні науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки;

— надання пільг за проектами, що виконуються за пріоритетними програмами;

— зменшення прибутку, що підлягає оподаткуванню, на суму вартості приладів й устаткування, переданих вищим навчальним закладам, НДІ та іншим інноваційним організаціям;

— вирахування з прибутку до оподаткування внесків до благодійних фондів, діяльність яких пов'язана з фінансуванням інновацій;

— зарахування частини податку з прибутку інноваційної організації на спеціальні рахунки з подальшим використанням на інноваційні цілі [3, с. 74].

У розробці та впровадженні інноваційної моделі розвитку в перспективі важливу роль буде відігравати науково-методичне забезпечення сільськогосподарських підприємств, яке здійснюється через науково-дослідні установи, вузи, служби науковотехнічної інформації, консультаційні центри й організації, а також інші установи всіх форм власності та відомчої підпорядкованості [5, с. 60].

Висновок. Інноваційна діяльність є важливою складовою системи заходів щодо прискорення розвитку підприємств аграрного сервісу, підвищення його конкурентоспроможності й ефективності.

Економічні відносини між наукою та виробництвом недостатньо налагоджені, повільно впроваджуються у виробництво наукові розробки.

Оновлення сільськогосподарського виробництва новими сортами, технікою, технологіями стримує також низька платоспроможність сільськогосподарських товаровиробників і недостатня інформованість їх щодо новітніх досягнень вітчизняної сільськогосподарської науки.

Інноваційний шлях розвитку підприємств аграрного сервісу є оптимальним для нашої держави на найближчу перспективу. Тому розвиток підприємництва в сфері аграрного сервісу на інноваційній основі є якісно новою формою інтеграції науки, виробництва і послуг, суть якої полягає в освоєнні, впровадженні та реалізації підприємницькими структурами різноманітних нововведень, розроблених за участю науково-дослідних інституцій.


Список використаних джерел:

1. Грановська В.Г. Адаптація аграрного сервісу до ринкових умов / В.Г. Грановська // Бізнес-навігатор. – Херсон, 2007. – Вип. 2. – С. 52-56.

2. Дацій О.І. Розвиток інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві України: моно-графія / О.І. Дацій. – К.: ННЦ ІАЕ, 2004. – 428 с.

3. Задихіна О.Є. Інвестиційноінноваційні моделі розвитку аграрного підприємництва / О.Є.Задихіна // Бізнеснавігатор. – 2009. – № 2. – С. 74-78.

4. Федорак В.І. Інвестиційне забезпечення інженерно-технічних послуг аграрного виробництва / В.І. Федорак // Інноваційна економіка. – 2011. – № 1. – С. 133-136.

5. Федун І.Л. Основні тенденції інноваційного забезпечення аграрної сфери економіки / І.Л. Федун // АгроІнКом. – 2008. – №11-12. – С. 60-62.



ЭКОЛОГО-ЭКОНОМИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ РАЗВИТИЯ

АГРАРНЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ
АНДРЕЙ КОШЕВАРОВ, аспирант

Международный университет бизнеса и права, Украина
Современные тенденции развития организационно-экономических форм сельскохозяйственной деятельности особо выделяет группу проблем, связанных с использованием природных ресурсов, поскольку реальное состояние качества окружающей природной среды показывает, что в настоящее время в рамках аграрных систем недостаточно организации только производства сельскохозяйственного сырья. Необходима целенаправленная работа по воспроизводству природных ресурсов, вовлеченных в сельскохозяйственный оборот, так как в действительности даже одинаковые по качественным и количественным параметрам технологических процессов отраслевые производства отличаются друг от друга неповторимостью экологических факторов, что приводит к различным взаимодействиям хозяйственной деятельности с окружающей природной средой. Тогда как большинство аграрных предприятий практически не имеют долгосрочных эффективных стратегий экологизации природопользования, то есть неуклонной и последовательной реализации технологических, управленческих и других мероприятий, позволяющих повышать эффективность использования естественных условий и ресурсов, наряду с улучшением (или хотя бы сохранением) качества природной среды, прежде всего, на локальном уровне. Именно на этом должна реализовываться комплексная политика в оптимизации взаимосвязей и взаимообусловленности таких противоречий, как «экономическая необходимость (целесообразность)» и «экологическая безопасность» хозяйственной деятельности.

Неблагополучное состояние окружающей природной среды и его ухудшение до уровня депрессивности в большинстве регионов территории Украины и чаще всего является следствием противоречий, возникающих из несоответствия современным экологическим требованиям масштабов размещения производительных сил, несовершенства отдельных элементов хозяйственного механизма и институциональной системы общества.

С позиций управления природопользованием и поддержания качества среды обитания это неблагополучие особенно велико в настоящее время в сельском хозяйстве, так как в условиях кризиса и реформирования аграрной экономики возрастает пренебрежение экологическими требованиями, увеличивается опасность антиэкологической деятельности.

В зависимости от различных элементов, воздействующих на эколого-экономическое развитие аграрного природопользования, можно выделить следующие группы факторов: природно-географические, технико-технологические, экономические, социо-демографические, политико-правовые. В рамках перечисленных групп в соответствии со сферой действия все факторы делятся на внешние (эндогенные), возникающие в сельскохозяйственной системе территории, и внутренние (экзогенные), возникающие на уровне субъектов хозяйственной деятельности.

Группа природно-географических факторов включает в себя подгруппы природно-климатических, ресурсных, географических и экологических факторов, которые оказывают прямое или косвенное воздействие на характер природопользования. Как правило, влияние этих факторов относят к внешним факторам. Природно-климатические условия и ресурсный потенциал определяют структуру промышленного производства, сельского хозяйства, стоимость строительных работ и т.д., и, соответственно, определяют специфику отраслей, обслуживающих сферы сельскохозяйственного производства. Экологические факторы оказывают воздействие на строительство очистных сооружений, и, соответственно, на производственную инфраструктуру, в которой они нуждаются.

Блок технико-технологических факторов отражает состояние технико-технологической базы предприятий, оказывающих природоохранные услуги. К примеру, отрицательное воздействие на качество услуг природоохранной инфраструктуры в регионе оказывает изношенность ее основных фондов. Аграрным предприятиям также не хватает разнообразия основных производственных фондов для осуществления природоохранной деятельности.

Среди экономических факторов, оказывающих непосредственное воздействие на развитие аграрного природопользования, следует выделить, прежде всего, многообразие форм собственности. Здесь аграрные предприятия с коллективной, государственной или частной формой собственности должны иметь равную природоохранную ответственность, адекватно обеспечивающую равновестность экологических и экономических интересов субъектов хозяйствования, рост производительности труда, увеличение масштабов производства, насыщений рынка, увеличение рентабельности предприятий и их инвестиционной привлекательности, что, несомненно, будет выступать стимулирующим фактором развития аграрного производства.

ЕКОНОМІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ ГЕНЕЗИСУ

ПОНЯТТЯ РОЗВИТКУ
ІННА ЛОЗИНСЬКА, кандидат економічних наук, доцент

Сумський національний аграрний університет, Україна
Процес розвитку містить в собі єдність безперервного і перервного. Безперервні, поступові кількісні зміни, а також пов'язані з ними зміни окремих властивостей в межах певної якості визначаються поняттям «еволюція» [1].

В результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкту, який виступає як зміна його складу або структури (тобто виникнення, трансформація або зникнення його елементів і зв'язків). Здатність до розвитку складає одну із загальних властивостей матерії і свідомості.

Стародавня філософія і наука (натурфілософія, філософія природи) не знали ідеї розвитку в точному значенні цього слова, оскільки вважалося, що час протікає циклічно (по кругу), а всі процеси сприймалися як такі, що здійснюються по заданій програмі: «виникнення - становлення - зникнення - нове виникнення».

Для античного світогляду не існувало проблеми безповоротних змін, а питання про походження світу в цілому і його об'єктів зводився головним чином до питання про те, з чого походить щось. Ідея замкнутого, досконалого космосу, що лежала в основі усього античного мислення, виключала навіть постановку питання про спрямовані зміни, що породжують принципово нові структури і зв'язки.

Уявлення про час і його напрям змінюються із затвердженням християнства, що висунуло ідею лінійного (вперед, від створення світу) напряму часу, яка поширювалася ним, проте, лише на сферу духу (душі). З виникненням емпіричної (експериментальної) науки нового часу ідея лінійного напряму часу в дослідженні природи веде до формування уявлення про природну історію, про спрямовані, і безповоротні зміни в природі і суспільстві. Переломну роль тут зіграло створення наукової космології (Коперник, Галілей, Ньютон) і теорії еволюції в біології (Дарвін) [2].

Так, ідея розвитку міцно затверджується в природознавстві і майже одночасно стає предметом філософського дослідження. Глибоку її розробку дає німецька класична філософія, особливо Гегельдіалектика якого є по суті вчення про загальний розвиток, але виражене в ідеалістичній формі (тобто абсолютна ідея розвивається спочатку в логіці, потім в природі, історії, і нарешті, в суспільстві і філософії). Спираючись на діалектичний метод (розгляд явищ в їх суперечності - теза і антитеза - і вирішення протиріч в синтезі, є новим етапом розвитку), Гегель не лише показав загальність принципу розвитку (закон переходу кількісних змін в якісні), але і розкрив його загальний механізм і джерело - виникнення, боротьбу і подолання протилежностей (у думці, природі і суспільстві).

Цілісну наукову концепцію розвитку у свою чергу будував і марксизм (діалектичний матеріалізм). Розвиток розуміється тут як універсальна властивість матерії, як достовірно загальний принцип, а також (у формі історизму) є основою пояснення історії суспільства і пізнання.

Загальною теорією розвитку виступає матеріалістична діалектика, головна особливості процесів розвитку виражає зміст її основних законів, - єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні, заперечення заперечення: «Розвиток, у будь-якому випадку повторює пройдені вже східці, але повторює їх інакше, на вищій базі («заперечення –заперечення»)» [3].

В.І. Ленін зазначав, що «…говорячи про розвиток, так би мовити «по спіралі», а не по прямій лінії, можна відзначити його стрибкоподібний, катастрофічний, революційний характер. Внутрішні імпульси до розвитку, що відбуваються через протиріччя, є наслідком зіткненням різних сил і тенденцій, діючих на це тіло або в межах цього явища, або навіть усередині всього суспільства. З іншого боку, взаємозалежність і щонайтісніший, нерозривний зв'язок усіх сторін кожного явища (причому історія відкриває усі нові і нові сторони) визначає закономірний світовий процес руху [4].

Діалектико-матеріалістичне вчення про розвиток стало підвалиною для створення філософсько-методологічного фундаменту теорії революційного перетворення суспільства. Перероблюючи і поглиблюючи гегелівську діалектику, марксизм показав принципову відмінність і в той же час органічну єдність двох основних типів розвитку суспільства - еволюція і революція (на основі вищезгаданих законів діалектики).

Ідея розвитку також була характерною і визначальною для позитивізму ХІХ-ХХ-го століть (Огюст Конт, Спенсер, Карнап, Поппер). Тут було поширено також уявлення про лінійний (прогресивний) розвиток природи і суспільства (наприклад, у вченні про поступальний розвиток пізнання О. Конта, в «законі трьох стадій», що проходить людство на шляху свого інтелектуального розвитку:

1. Теологічна стадія (пояснення явищ на основі надприродного);

2. Метафізична стадія (пояснення явищ на основі абстрактних сутей, причин, понять, категорій);

3. Позитивна стадія (власне природно-научна: пояснення явищ на основі фактів і їх опису, який і є поясненням). Позитивісти були упевнені в тому, що сучасна цивілізація розвивається прямолінійно, прогресивно, поступально, неминуче. Ці ідеї піддалися критиці у філософії ХХ-го століття (коли виникли ідеї нелінійного, суперечливого розвитку, деградації, повернення назад, розвитку, що знову поновлюється тощо) [4].

У післявоєнній літературі 50-60-х рр. ХХ ст. з економічного розвитку переважають чотири основних, іноді конкуруючих напрями аналізу:

1) модель лінійних стадій зростання;

2) теорія структурних перетворень;

3) революційна теорія, що пояснює слабкий розвиток країн третього світу залежністю і пануванням багатих країн;

4) неокласична контрреволюція на основі ідей вільного ринку. Крім цього, в останні роки виник ще один – п'ятий підхід, пов'язаний з так званою новою теорією ендогенного зростання.

У середині ХХ ст. намітилося відоме відособлення тих галузей знань, які зайняті вивченням організації і функціонування об'єктів, що розвиваються. Виникли дискусії про пріоритет структурного або історичного підходу (що особливо активно розгорнулися в історичній науці, етнографії і мовознавстві), які знайшли своє вираження в ідеях такої філософської школи ХХ століття, як структуралізм (у Франції), що приділяла головну свою увагу аналізу статичних (синхронічних) і динамічних (діахронічних) структур (у свідомості, літературі, науці і історії - Клод Леві-Строс, Ролан Барт, Мишель Фуко).

В 1950-і – на початку 1960-х рр. ХХ століття багато теоретиків розглядали процес розвитку як серію послідовних стадій економічного зростання, через які повинна пройти будь-яка країна. Згідно з такою теорією країнам Третього світу для того, щоб повторити історичну еволюцію більш розвинених країн, було потрібно лише добитися оптимальних рівнів і комбінації інвестицій, заощаджень і іноземної допомоги. Розвиток в цьому випадку розумівся як синонім високих загальних темпів економічного зростання.

Лінійні стадії зростання в 70-і рр. поступилися місцем двом конкуруючим напрямам економічної (і ідеологічної) думки. Ядром першого напряму був аналіз структурних змін: сучасні економічні теорії і статистика використовувалися для побудови картини структурної еволюції, через яку повинна пройти «типова» країна, що розвивається, перш ніж в ній почнеться самопідтримуванне зростання. Другий напрям – теорія зовнішньої залежності – був більш радикальним і носив політичне забарвлення. Ця теорія розглядала феномен слаборозвинутості з точки зору відношення сили всередині країни і на міжнародній арені, структурних і інституційних диспропорцій в економіці, переважання дуальних господарств і дуальних товариств як в окремих країнах, так і в світі. Теоретики залежності старалися підкреслити зовнішні і внутрішні інституційні перешкоди для економічного розвитку. Підкреслювалася також необхідність нового політичного курсу по боротьбі з бідністю, створенню робочих місць, скороченню нерівності в прибутках. Передбачалося, що ці та інші цілі, що забезпечують рівноправність в суспільстві, можна досягнути в процесі зростання економіки, однак власне економічному зростанню тут не віддавався такий абсолютний пріоритет, як в моделях лінійних стадій або структурних зсувів.

У 80-і рр. переважав четвертий підхід – неокласична контрреволюція в економічній думці, в якій упор робився на позитивну роль вільних ринків, відвертість економіки і приватизацію неефективних збиткових державних підприємств. На відміну від теорії залежності невдачі розвитку не зв'язувалися з експлуататорською суттю деяких зовнішніх або внутрішніх сил. Причиною невдач вважалося дуже велике державне втручання в економіку.

Нарешті, в кінці 1980-х - початку 1990-х рр. ряд економістів-неокласиків і інституціоналістів стали створювати так звану нову теорію зростання, яку можна вважати п'ятим основним підходом. Її автори постаралися модифікувати і розширити традиційну теорію зростання таким чином, щоб пояснити, чому ряд країн розвивається успішно, а інші знаходяться в стагнації, а також чому навіть в неокласичному світі вільних ринків держава може зіграти важливу роль в процесі розвитку [2].

Практика соціальних рухів ХХ ст. показала, що загальна висхідна лінія розвитку суспільства є результат діалектичної взаємодії безлічі процесів, в якій найважливіша роль належить цілеспрямованій діяльності народних мас, що спирається на пізнання об'єктивних законів історії. Розширилися самі уявлення про розвиток як в природних, так і громадських науках. У ХХ ст. предметом вивчення стають передусім внутрішні механізми розвитку, які довели неоднорідність процесів розвитку.

У сучасній науці розробляються спеціально-наукові теорії розвитку, в яких на відміну від класичного природознавства, що розглядало головним чином оборотні процеси, описуються нелінійні, стрибкоподібні перетворення. У свою чергу аналіз механізмів розвитку зажадав глибшого вивчення внутрішньої будови об'єктів, що розвиваються, зокрема їх організації і функціонування [5].

Разом з тим не треба думати, що традиції, інерція економічної діяльності, мислення, що утверджувалось за останні 15-20 років можуть бути легко усунені. Тим більш, що нове мислення надзвичайно ускладнює регулювання розвитком, що потребують інтелектуального і технічного продуктивних сил та ринкових інституцій. До цього ринкова економіка розглядалась як така, що визначена уніфікованими стандартними принципами. Впровадження цих принципів мало забезпечити успішне її функціонування. Зараз же виявляється, що ці загальні принципи в кожній галузі мають бути адаптовані до специфічних, історичних, морально-культурних умов господарювання і разом з тим потрібна активна політика інвестування для подолання негативних рис і розширення позитивних ознак і нагромадження капіталу [6].
Список використаних джерел:


  1. Кирилюк Є. М. Трансформація структури економічних відносин на аграрному ринку України [Електронний ресурс] / Є.М. Кирилюк, А.М. Прощаликіна // Електронне наукове фахове видання «Ефективна економіка» – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua /index.php?operation =1&iid=1323

  2. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник / За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка. - К., 1994. – 420 с.

  3. Мандибура В.О. Інституційна архітектоніка власності та закономірності її функціонування / В.О. Мандибура // Інституційна архітектоніка та механізми економічного розвитку: Матеріали наукового симпозіуму. – Х.: ХНУ, 2005. – С.110-116.

  4. Эггертссон Т. Знания и теория институциональных изменений / Т. Эггертссон // Вопросы экономики. — 2011. — No 7. — С. 4–16.

  5. Хайне П. Экономический образ мышления. / П. Хайне; пер. с англ. - М.: Новости, 1997. – 704 с.

  6. Сорос Дж. Криза глобального капіталізму. Відкрите суспільство під загрозою. Пер. з анг. /Дж.Сорос. – Київ. - 1999. – 19 с.



ЛОГІСТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
ІГОР ПАЛЬЧИК, к.е.н., доцент

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
Зростаючий інтерес до логістики, як можливого засобу досягнення оптимальної взаємодії різних підприємств пояснюється вражаючими результатами, які досягнуті багатьма зарубіжними компаніями завдяки застосуванню логістичного підходу до бізнесу.

Розвиток економіки України на ринкових засадах, втуп до СОТ та прагнення знайти гідне місце у світовій економічній спільноті поставив проблему конкурентоспроможності підприємств. Серед механізмів забезпечення конкурентоздатності на перше місце виходить нині управління підприємством на засадах логістики .

Незважаючи на те, що застосування логістики в економіці України зумовлене сучасними реаліями, управління підприємствами на засадах логістичних підходів приділяється поки що недостатньо уваги порівняно із розвиненими країнами. Удосконалення управління бізнес-структурами в сучасних умовах господарювання потребує вирішення цілої низки завдань, найважливішими серед яких є систематизація та узагальнення знань щодо функціонування підприємств на засадах логістики.

Динамічна конкуренція зобов'язує підприємство постійно адаптувати підприємницьку стратегію до потреб сучасного ринку. Це зумовлює застосування принципів логістики в її прикладному характері до системи управління розвитком підприємства. Логістичний підхід забезпечує підвищення рівня управління, мобільності ресурсного потенціалу, оптимізацію та раціоналізацію всіх економічних потоків на підприємстві.

Логістичне забезпечення господарського розвитку у загальному вигляді виражається через сукупність завдань, які передбачають підвищення ефективності функціонування підприємства:

1) створення інтегрованої системи управління економічними потоками;

2) розробка методів управління рухом ресурсів і контролю економічних потоків;

3) визначення стратегії й технології фізичного розподілу ресурсів;

4) прогнозування обсягів поставок, перевезень і складування;

5) виявлення дисбалансу між потребами і можливостями закупівлі та поставок.

Для досягнення ефективності вирішення завдань логістичного забезпечення розвитку підприємства, орієнтованого на ринок, необхідно його підкріпити відповідними технічними та інформаційними засобами управління високого науково-технічного рівня, а також висококваліфікованими кадрами

Таким чином можна зробити висновок, що логістичне забезпечення розвитку підприємства слід розглядати як комплекс взаємопов'язаних заходів, які виконуються в межах підприємницької діяльності та спрямовані на досягнення визначених цілей. При цьому саме відмінність логістичної концепції від існуючих методів забезпечення полягає в її системному, а не у поетапному розвитку.



СТРАТЕГІЧНЕ ЛІДЕРСТВО І ПОДОЛАННЯ ОПОРУ ЗМІНАМ
ІГОР САВЕНКО, магістрант

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
Реалізація нової стратегії завжди означає, що у фірмі будуть відбуватися зміни. При цьому будь-які, навіть ретельно підготовлені зміни, зустрічають опір груп чи окремих співробітників фірми.

Опір змінам пов'язаний з порушенням наступності структури і влади, тривогою, що виявляється в неконструктивній реакції персоналу у відповідь на невідомість і пов'язану з нею потенційну погрозу, у тому числі втрати контролю.

З появою систематизованого керування стратегіями головна увага була сконцентрована на двох аспектах. Перший - це логіка і методи аналізу стратегій (формулювання стратегій), другий - проектування систематичного процесу (стратегічне планування), у рамках якого керуючі взаємодіють за формулювання стратегії.

Практичний досвід продемонстрував, що істотні зміни в стратегічній орієнтації фірми, внесені або на основі формальних процедур стратегічного планування, або неформально, зустрічають опір з боку організації. Опір плануванню - явище аж ніяк не випадкове. Воно має свою логіку, його неможливо перебороти одними закликами з боку керівництва.

Реалізація стратегії не є автоматичним наслідком її розробки. Вона сама створює перешкоди, що можуть звести нанівець зусилля з планування. Підхід до стратегічного планування і його реалізації як до двох послідовних і незалежних процесів не враховує той факт що реалізація рішень багато в чому визначається способом планування.

Під опором розуміють багатогранне явище, що викликає непередбачені відстрочки, додаткові витрати і нестабільність процесу стратегічних змін. Цей опір виявлявся завжди у відповідь на будь-які зміни. У процесі змін часто спостерігаються:



  • відстрочки початку процесу змін;

  • непередбачені затримки впровадження та інші складності, що сповільнюють зміни і збільшують витрати порівняно із запланованими;

  • спроби саботувати зміни усередині організації чи «втопити» їх у потоці інших важливих справ.

Після того як зміни все-таки були здійснені, відзначається відставання в одержанні результатів від них. Зміни повільно приносять очікувані плоди; в організації пов'язують ефект, отриманий від змін, з раніше існуючими порядками.

З метою подолання такого опору розроблено метод, пов'язаний із трьома типовими організаційними задачами керування змінами:



  1. формуванням політичної динаміки в підтримку змін;

  2. забезпеченням вмотивованості на зміни;

  3. підтримкою ефективного контролю над процесом трансформації.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   25

Схожі:

Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconРадмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації
Та особливості реалізації державної кадрової політики України в умовах глобалізації, розкрито роль кадрового потенціалу сучасних...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconСборник тезисов научных работ
Стратегічно-інноваційний розвиток суб’єктів економічної системи в умовах глобалізації: Збірник тез ІІ міжнародної науково-практичної...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconВідей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2012
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconІнституційні трансформації сучасної економіки: виклики
Пов'язаних з актуальними проблемами регулювання соціально-економічного розвитку в умовах трансформації економіки
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconКаталог вибіркових дисциплін програми підготовки бакалаврів факультету економіки та менеджменту



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка