Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ



Сторінка19/25
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.68 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   25

КОРПОРАТИВНА КУЛЬТУРА В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ

ПЕРСОНАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ



ОЛЕНА САВЕНКО, кандидат економічних наук, доцент

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
В останні роки управлінські служби не тільки змінили відношення до культури організації, але і зайняли активну позицію у використанні її як фактору підвищення конкурентоспроможності, адаптивності, ефективності виробництва і управління. її наявність, як і вплив, загальновизнано.

Корпоративна культура впливає як на процес управління персоналом, так і на роботу підприємства в цілому. Так, чим вище рівень корпоративної культури, тим у меншому ступені персонал має потребу у чіткому регламентуванні діяльності, в директивах, настановах, детальних схемах і докладних інструкціях. До того ж, чим вище рівень корпоративної культури, тим вище престиж і конкурентоспроможність підприємства.

Корпоративна культура у системі управління персоналом підприємства повинна розглядатися як стратегічний інструмент, що дозволяє орієнтувати усі його підрозділи та усіх працівників на загальні цілі, підвищувати ініціативу персоналу, забезпечувати відданість загальній справі, полегшувати спілкування.

У теперішній час не існує єдиного підходу до трактування поняття «корпоративна культура». До того ж, різні автори для її характеристики використовують такі терміни як: «культура», «організаційна культура», «культура організації», «фірмова культура», «культура підприємництва». Аналіз існуючих трактувань цих понять дозволив зробити висновки про те, що їх сутність є тотожною.

Так, корпоративна культура – це добре сформована система керівних переконань, принципів і технологій у життєдіяльності підприємства. Корпоративна культура виявляється у філософії та ідеології управління, ціннісних орієнтаціях, віруваннях, очікуваннях, нормах поведінки. Корпоративна культура регламентує поведінку людини і дає можливість прогнозувати її реакцію в критичних ситуаціях.

Сутність корпоративної культури у системі управління персоналом підприємства визначають:



  • загальнолюдські цінності, сполучення інтересів персоналу (співробітництво, новаторство, довіра і т. д.) з корпоративними інтересами (підвищення конкурентоспроможності, завоювання ринкової ніші і т. д.);

  • реальні ринкові вимоги до управління підприємством (пріоритет споживача, якість роботи та ін.) і вимоги до персоналу (відданість підприємству, акцент на почутті спільності, причетності до загальної справи підприємства та ін.).

Корпоративна культура формується на базі організаційної культури. Вона повною мірою пояснює усі складові управління підприємством: стратегію, цілі, ринкові ніші, стан продуктивності праці, якості товарів, відношення до споживачів, конкурентів і т. д.

У деяких підприємствах в якості базисного виступає припущення про неприязнь людей до праці, з якого випливає припущення про те, що вони будуть по можливості ухилятися від виконання своїх обов'язків. Менеджмент такого підприємства жорстко контролює дії працівників, обмежує ступінь їхньої волі, колеги підозріло ставляться один до одного. Культура більш прогресивних підприємств ґрунтується на припущенні про те, що кожен індивід прагне на високому рівні виконувати доручені йому обов'язки. У таких підприємствах робітники мають більшу волю і більшу відповідальність, колеги довіряють один одному і працюють спільно. Базові припущення найчастіше виникають з основних переконань засновника підприємства або його перших керівників.



Оцінка фінансового потенциалу промислових

підприємств
ТЕТЯНА СЕМЕНОВА, кандидат економічних наук, доцент

Національна металургійна академія України
Потенціал підприємства – це можливість ефективного використання сукупності ресурсів для підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Термін «потенціал» означає приховані можливості. Широке його трактування полягає в тому, що потенціал розглядається як джерело можливостей, котрі можуть бути приведені в дію, та використання для вирішення різноманітних питань. Тобто можливості особи, підприємства, суспільства, які ще не виявилися, або виявилися не повністю. Потенціал являє собою узагальнену характеристику ресурсів, прив’язану до простору і часу [1].

Загальний потенціал підприємства розмежовується за своїми об’єктивними та суб’єктивними складовими, оскільки лише при наявності їх гармонійного поєднання можливо впливати на функціонування та розвиток підприємств.

Одним із визначальних елементів системи економічного потенціалу підприємства є фінансовий потенціал. Фінансовий потенціал підприємства – це обсяг власних, позикових та залучених фінансових ресурсів підприємства, які знаходяться в його розпорядженні для здійснення поточних і перспективних витрат.

Діагностика потенціалу промислового підприємства проводиться методом порівняльної комплексної рейтингової оцінки за 4 блоками: «Виробництво, розподіл і збут продукції», «Організаційна структура та менеджмент», «Маркетинг» і «Фінанси». До кожного блоку входять кілька показників, за допомогою яких і відбувається оцінка потенціалу. В основу розрахунку кінцевої рейтингової оцінки полягає порівняння показників конкретного підприємства по кожному з цих чотирьох блоків з іншими підприємствами галузі.

Четвертий блок – «Фінанси», який і є фінансовим потенціалом, – потребує аналізу фінансового стану промислового підприємства за допомогою коефіцієнтів рентабельності, ефективності, ділової активності, ринкової стійкості, ліквідності тощо.

Діагностика фінансового потенціалу промислового підприємства базується на трьох складових: оцінці факторів, що впливають на фінансовий потенціал підприємства; виділення найбільш значущих об'єктів оцінки; розробці спеціальної методики оцінки показників, які характеризують фінансовий потенціал підприємства.

Для оцінки фінансового потенціалу промислового підприємства пропонується застосування наступних показників: коефіцієнти покриття, термінової та абсолютної ліквідності; коефіцієнти автономії та маневреності; коефіцієнти оборотності активів, дебіторської та кредиторської заборгованості; рентабельність активів та власного капіталу.

Найбільш наочною та інформативною в даний час більшість вчених вважають графоаналітичну модель «Квадрат потенціалів» [2]. Дослідження проводиться із застосуванням графічних методів і методу порівняльної комплексної рейтингової оцінки. На основі даної методики може бути проведена оцінка фінансового потенціалу промислового підприємства. Графічна модель в даному випадку має форму багатокутника.

Порівняння показників ефективності використання фінансового потенціалу конкретного промислового підприємства здійснюється за кожним показником з наведених вище з умовним гіпотетичним підприємством. Показники умовного підприємства розраховуються виходячи з кращих з показників ряду промислових підприємств України тієї ж галузі.

За результатами аналізу виокремлюють такі групи підприємств за рівнем використання потенціалу:

•високий рівень – на підприємстві передбачена розгалужена система бюджетного планування;

•середній рівень – підприємство формує систему планових фінансових звітів, визначених за певними стандартами обліку;

•низький рівень – підприємство здійснює планування діяльності за допомогою застосування методу коефіцієнтів.

Здійснювати діагностику фінансового потенціалу підприємства необхідно систематично й детально, оскільки від об’єктивного визначення рівня його використання залежить й ефективність управління фінансовим потенціалом та економічна перспектива й розвиток підприємства. Визначаючи фінансовий потенціал підприємства, потрібно враховувати його майбутні можливості і намагатися зробити все необхідне, щоб створити найкращі умови для його розвитку.

Отже, фінансовий потенціал – найважливіша характеристика ефективності фінансово-господарської діяльності та надійності підприємства. Він визначає конкурентоспроможність підприємства та його потенціал у ділових стосунках, є основою ефективної реалізації фінансових інтересів усіх учасників господарської діяльності.


Список використаних джерел:

1. Федонін О.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: навч. посібник / О.С. Федонін, І.М. Рєпіна, О.І. Олексюк - К.: КНЕУ, 2003. -316 с.

2. Рєпіна І.М. Підприємницький потенціал: методологія оцінки та управління / І.М. Рєпіна // Вісник Української академії державного управління при Президентові України. – 1998. – № 2. – С. 262-271.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ
ДЕНИС СТЕПАНОВ, аспірант

Міжнародний університет бізнесу и права, Україна
Важливою умовою ефективного управління інвестиційно-інноваційною діяльністю сільськогосподарських підприємств є дотримання певних вимог, або принципів. У науковій літературі є багато пропозицій з цього питання, що варіюють від суто прагматичних пропозицій до постулатів, які базуються на результатах емпіричного аналізу та логічно-наукових обґрунтуваннях.

Для розв’язання цього питання має бути компромісний варіант, який урахує вимоги наукової логіки практики сільськогосподарських підприємств.

Рівень та динаміка розвитку сільськогосподарського виробництва, а також результати його функціонування обумовлюються раціональністю комбінації доступних складників відтворювального процесу. У комплексі елементів забезпечення такого раціонального поєднання та гармонізації взаємозв’язків і взаємозалежностей важливе місце належить функціональному організаційно-економічному механізму.

Організаційно-економічний механізм розвитку інноваційно-інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств – це різнопланова та багатоаспектна проблема, пов’язана з розвитком технологічних процесів й оновленням техніки, організації виробництва та його ресурсного забезпечення, кон’юнктурою на фінансових ринках та ринках засобів праці для сільськогосподарського виробництва, станом і динамікою системи фінансово-економічного забезпечення підприємств галузі. До того ж ці питання повинні розв’язуватися системно і комплексно, синхронізовано на рівні держави та й на рівні регіонів та окремих сільськогосподарських товаровиробників.

У сучасних умовах переорієнтація сільськогосподарського виробництва на інноваційно-інвестиційний шлях економічного розвитку на основі комплексного впровадження нових технологій агровиробництва та сучасної техніки нового генерації є імперативною умовою прискорення його технічно-технологічної модернізації, базою стабільного й поступального економічного розвитку.

Підґрунтям подібних трансформацій є максимальне використання наявного потенціалу і можливостей аграрної науки, оскільки впровадження результатів і надбань сучасної науки є основним імперативом стабільного та поступального економічного розвитку, забезпечення позитивної динаміки розширеного відтворення у сільському господарстві.

Інноваційній системі відтворення притаманні такі принципи організації, як динамічність, невизначеність, адаптивність, інтеграція, надмірність. При організації інноваційного процесу необхідно враховувати, що при застосуванні нової техніки й технології відбувається певне розбалансування виробництва, що відбивається на економічних показниках роботи підприємства й інших організаційних структур, а також на взаємовідносинах між ними. Тому є потреба у динамічних та цілеспрямованих заходах, які забезпечують взаємодію всіх структурних елементів до закінчення періоду освоєння нової техніки.

Ефективність інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств залежить від сформованої системи механізмів їх інноваційно-інвестиційного розвитку, які утворюють взаємозв’язок організаційного, економічного та фінансового механізму, що в цілому визначає ефективну стратегію інноваційного розвитку й забезпечує адаптацію інновацій до ринкових умов [1, с.32]. Можна стверджувати, що процес інноваційного розвитку містить організаційні, економічні та фінансові підходи, методи та принципи формування інноваційної політики та стратегії підприємства, які забезпечують зростання конкурентоспроможності, рівня соціально-економічного розвитку та якості життя тих, хто працює.

Зазначимо, що процес інноваційно-інвестиційного розвитку повинен ґрунтуватися на взаємодії суб’єктів господарювання, державних владних структур та органів місцевого самоврядування, у розпорядженні яких знаходяться фінансові, матеріальні, мінерально-сировинні, інтелектуальні та інформаційні ресурси для ефективної інноваційної діяльності в регіоні. При цьому усі суб’єкти інноваційної діяльності повинні мати певний ступінь свободи з поєднанням високого рівня відповідальності в межах визначених регіональних пріоритетів розвитку.

Ефективність функціонування процесу інвестиційно-інноваційного розвитку залежить від обґрунтованого вибору інноваційних проектів відповідно до пріоритетів, наявності джерел їх фінансування, отримання оптимальних ефектів від їх реалізації [3, с.23].

Дієвий механізм інвестиційно-інноваційного розвитку починається з ефективних організаційних кроків, які є основою організаційного механізму. Насамперед, це стосується створення й підтримки умов для інноваційного розвитку шляхом: сприяння впровадженню інноваційних технологій і випуску інноваційних продуктів на підприємствах; формування трансферу технологій; реалізації регіональних програм підготовки й перепідготовки кадрів; забезпечення економічної безпеки суб’єктів інноваційної діяльності; сприяння організації й проведенню семінарів і конференцій з інноваційних і науково-технічних питань; проведення моніторингу інноваційної діяльності в регіоні; удосконалювання тарифної політики для підприємств і організацій регіону, що здійснюють інноваційну діяльність; супроводу й контролю реалізації інноваційних проектів.

Інформаційна підтримка інноваційного розвитку забезпечується шляхом створення інформаційної інфраструктури, що передбачає забезпечення поширення інформації про інноваційні продукти, проекти в регіоні, а також про наявні джерела фінансування.

Економічний процес інноваційного розвитку відповідає за стратегічне управління інноваційним розвитком та пов’язаний з розробкою цілей, програм, проектів з урахуванням поточного соціально-економічного стану, державної політики розвитку інновацій, інноваційного та виробничого потенціалу, зовнішніх і внутрішніх факторів та потреб регіону в інноваціях.

Стратегія інноваційного розвитку спрямована на об’єднання науково-технічного потенціалу й інвестиційної політики, за допомогою якої створюються інноваційні продукти й технології.

Маркетинг інновацій спрямований на вивчення ринку, сприяння освоєнню й регулювання ринків збуту для інноваційної продукції й послуг як усередині регіону, так і за його межами, а також на підтримку конкурентоспроможності підприємств.

Однак без дієвої фінансової підтримки, упровадження інновацій

обмежене, тому саме фінансовий механізм посідає важливе місце серед складників механізму інноваційного розвитку.

Організаційно-економічний процес має за основу аграрну політику

держави, господарське та аграрне право і з допомогою соціально-психологічних методів дозволяє розв’язувати різні питання формування соціальної структури, зокрема, у селах.

Оскільки ефективність діяльності сільськогосподарських товаровиробників визначається переважно внутрішніми факторами, розглянемо внутрішньогосподарський організаційно -економічний механізм.

Основним елементом організаційно-економічного механізму технічної інноваційно-інвестиційного розвитку сільського господарських підприємств є держава, яка за допомогою заходів підтримки повинна стимулювати процеси оновлення парку техніки, освоєння сучасних технологій, упровадження нових сортів рослин та порід тварин.

Організаційно-економічний механізм інноваційно-інвестиційного розвитку не є системою, що обмежується тільки аграрним виробництвом.

Найважливішим складником організаційно-економічного механізму є ринок сільськогосподарської техніки, оскільки від рівня його функціонування залежить формування найголовнішої частини основних виробничих фондів сільського господарства – його технічної бази. Рівнем розвитку технічного потенціалу села визначаються темпи інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, зростання продуктивності праці його працівників [2, с.58].

Якщо державні вкладення у сільське господарство, сільськогосподарське машинобудування, інші галузі АПК, аграрну науку є незначними, то не можна очікувати інноваційного прориву в техніці та технології, в ефективному досягненні агропромислового виробництва середньоєвропейського рівня, не кажучи вже про рівень високорозвинених країн.


Список використаних джерел:

1. Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. – К.: Знання, 2011. – 514 с.

2. Холт Р., Барнес С. Планирование инвестиций. – М.: Дело, 2004. – 120 с.

3. Коруба Н. Направления инвестиционной политики в аграном секторе // Экономика Украины. – 2014. – №12. – С. 18-24.



ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

ПІДПРИЄМСТВА НА ЗАСАДАХ КООПЕРАЦІЇ
ЮЛІЯ ТКАЛИЧ, магістрант

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
Управління витратами на підприємстві можна визначити як взаємопов’язаний комплекс робіт, які формують коригуючі впливи на процес здійснення витрат під час господарської діяльності підприємства, спрямовані на досягнення оптимального рівня витрат в усіх підсистемах підприємства за виконання в них будь-яких робіт. Критерієм оптимізації у такому разі є мінімальні витрати.

Система управління витратами, як і будь-яка система управління, складається з двох підсистем: тієї, яка управляє, і тієї, якою управляють.

Управління витратами на підприємстві здійснюється свідомо суб’єктами управління, якими є керівники, фахівці підприємства та його структурних підрозділів. Об’єктом управління є процеси, операції, явища, які виникають на підприємстві під час його господарської діяльності, що розглядаються з точки зору здійснення витрат, тобто витрачання ресурсів.



Планування витрат здійснюється за розроблення плану діяльності підприємства. Обчислення планових витрат потрібне для обґрунтування і прийняття господарських рішень, фіксації рівня витрат, який досягатиметься у разі реалізації прийнятих до виконання рішень. Розрізняють перспективне і поточне планування. Довгострокове планування витрат пов’язане із розробленням довгострокових господарських заходів. Воно має невеликий ступінь точності та ймовірний характер. Поточні плани конкретизують реалізацію його довгострокових цілей. Вони також мають імовірний характер, хоча і в значно меншій мірі, ніж довгострокові плани. Ця обставина зумовлює потребу оперативного коригування планових витрат у разі зміни факторів їх формування.

Можна для підприємства запропонувати наступні заходи щодо оптимізації витрат підприємства:

1. Підвищення технічного рівня виробництва, яке забезпечується впровадженням нової, прогресивної технології, застосуванням нових видів сировини і матеріалів; використанням інноваційної техніки та обладнання; автоматизацією і механізацією виробничих процесів.

2. Вдосконалення організації виробництва і праці за рахунок зміни форм і методів праці, вдосконалення апарату управління, скорочення витрат на нього, а також зниження транспортних витрат.

3. Зміна обсягу і структури продукції. Це зміна номенклатури і асортименту; зниження матеріаломісткості і трудомісткості продукції.

4. Поліпшення використання природних ресурсів, застосування більш дешевих матеріалів, повторне їх використання, безвідходні технології виробництва.

5. Введення і освоєння нових цехів, виробництв і виробничих одиниць, диверсифікація виробництва.

6. Використання альтернативних методів зниження витрат: розмежування витрат на виробництво нестандартної продукції і продукції вищої якості; застосування єдиної системи калькулювання витрат на всіх стадіях життєвого циклу продукції; чітке виділення витрат на управління, підготовку і оновлення процесу виробництва і т.д.

7. Вивчення причин браку та зниження собівартості за рахунок скорочення втрат від браку і інших непродуктивних витрат.

Отже, управління витратами – це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.



НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ

ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО

ПІДПРИЄМСТВА
ГАННА ТКАЧЕНКО, магістр

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
В період ринкових перетворень сільськогосподарські підприємства дуже гостро відчувають потребу в основних засобах, які є головною складовою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

Одним із необхідних та важливих чинників збільшення обсягу та поліпшення якості виробленої сільськогосподарської продукції є забезпеченість сільськогосподарських підприємств основними засобами та ефективність їх використання.

Розширення, підтримання належного функціонального стану, оновлення, модернізація та раціональне використання основних засобів сприятимуть сталому функціонуванню та розвитку сільськогосподарських підприємств, а отже, підвищуватимуть рівень їх конкурентоспроможності [1].

Основні засоби - це засоби праці, які беруть участь у виробничому процесі багаторазово і переносять свою вартість на виготовлену продукцію частинами. Раціональне використання основних засобів обумовлює позитивну тенденцію у зміні техніко-економічних показників (збільшення обсягу виробленої продукції, зниження її собівартості, трудомісткості виготовлення) [2.].

Роль основних засобів у процесі виробництва, особливості їх відтворення в умовах ринкової економіки зумовлює особливі вимоги до інформації про їх наявність, рух, стан і ступінь використання. Існує ряд проблем, від вирішення яких залежить ефективність використання основних засобів. До них, в першу чергу, відносяться – збереження, модернізація і переоснащення для подальшого їх використання та роботи на підприємстві.

Аналіз наявної кількості і стану основних засобів підприємства дає можливість розраховувати техніко-економічні показники та визначати шляхи підвищення ефективності їхнього використання, прогнозувати необхідність залучення коштів для придбання нових основних засобів у зв'язку з фізичним і моральним зношенням наявних. Ефективне використання основних засобів зумовлює збільшення обсягів виробництва та отримуваних прибутків. Отже, проблема підвищення ефективності стає однією з найважливіших у процесі аналізу та дослідження роботи сільськогосподарських підприємств [3].

Ефективність основних засобів – це результат у вигляді отриманого ефекту, що співвідноситься з витраченими ресурсами. Підвищення ефективності полягає в досягненні найбільших результатів при відповідному рівні розвитку продуктивних сил у порівнянні з витратами праці, використаними на створення суспільного продукту. Від ефективності використання залежать темпи зростання продуктивності праці, обсягів виробництва, поліпшення якості промислової продукції та інших показників [3]

Успішне функціонування основних засобів сільськогосподарських підприємств залежить від того, наскільки повно реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори покращення їх використання.

Істотним напрямком підвищення ефективності використання основних засобів сільськогосподарських підприємств є вдосконалення їх структури. Тому пошук оптимальної виробничої структури основних засобів на підприємстві - важливий напрям поліпшення їх використання.

Напрями підвищення ефективності використання основних засобів можуть бути різноманітними: впровадження досягнень науково-технічного прогресу, впровадження нових систем автоматизованого управління основними виробничими засобами.

Вирішення проблеми підвищення ефективності використання основних засобів є одним з основних завдань виробничої діяльності підприємств, від результату якого залежить їх фінансовий стан та конкурентоспроможність. Підвищення ефективності використання основних засобів є одним із головних чинників, який зможе забезпечити в ефективне функціонування підприємства в цілому.
Список використаних джерел:

1. Богданюк О.В. Значення необоротних активів в системі обороту капіталу сільськогосподарських підприємств [Електронний ресурс] /, О.В.Богданюк С.М. Сумченко // режим доступу: http://nubip.edu.ua/sites/ default /files/ 20підприємств.pdf

2. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства / Г.В. Савицька Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2007. - 668 с.

3. Ларка М.І. Резерви підвищення ефективності використання основних засобів підприємства / М.І. Ларка, Д.О. Горжій // Вісник НТУ «ХПІ».- 2013. - № 22(995). - С. 38-43.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   25

Схожі:

Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconРадмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації
Та особливості реалізації державної кадрової політики України в умовах глобалізації, розкрито роль кадрового потенціалу сучасних...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconСборник тезисов научных работ
Стратегічно-інноваційний розвиток суб’єктів економічної системи в умовах глобалізації: Збірник тез ІІ міжнародної науково-практичної...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconВідей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2012
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconІнституційні трансформації сучасної економіки: виклики
Пов'язаних з актуальними проблемами регулювання соціально-економічного розвитку в умовах трансформації економіки
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconКаталог вибіркових дисциплін програми підготовки бакалаврів факультету економіки та менеджменту



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка