Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ



Сторінка20/25
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.68 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

МЕХАНІЗМ РОЗРОБКИ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ КОНКУРЕНТНИХ

СТРАТЕГІЙ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ХЛІБОПЕКАРСЬКИМ

ПІДПРИЄМСТВОМ
ТЕТЯНА ФЕДОРОВА, старший викладач

ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет», Україна
На сьогодні конкурентоспроможність економіки України визначається конкурентоспроможністю вітчизняних підприємств, що належать до різних галузей промисловості. Посилення конкурентного тиску та економічна нестабільність в країні змусили більшість підприємств-виробників визнати необхідність стратегічного планування й активно впроваджувати його у практичну діяльність. Таким чином ключові фактори конкурентної боротьби впливають на ефективність діяльності хлібопекарських підприємств та визначають їх місце на ринку хліба та хлібобулочних виробів.

Для досягнення конкурентних переваг доцільно імплементувати механізм розробки та реалізації конкурентних стратегій в системі управління хлібопекарським підприємством, який представлений на рис. 1. Він передбачає вивчення умов, за яких обрана стратегія забезпечує конкурентні переваги підприємства на ринку: адекватності організаційної структури і введення на підприємстві системи стратегічного управління; розробки матриці розподілу функцій між підсистемами підприємства та визначення взаємозалежності між ними; формування творчого мислення у виконавців програми; здатності фахівців кожної підсистеми визначати альтернативні варіанти досягнення необхідних результатів; визначення реальної оцінки конкурентів; наявності достатнього ресурсного потенціалу; сучасності технологічного і достатнього рівня доступу до інформаційного забезпечення [1, 2].

Концепція управління хлібопекарським підприємством

Місія підприємства



Розробка стратегічних конкурентних цілей

Конкурентний маркетинговий ситуаційний аналіз (SWOT- аналіз)



Розробка конкурентних стратегій

інструменти



Реалізація стратегічних конкурентних стратегій

Стратегічні, поточні, оперативні плани

Ресурсний потенціал

Невизначеність /неможливість досягнення цілей під впливом зовнішнього середовища



І етап

Вибір напрямів стратегічного конкурентного розвитку хлібопекарського підприємства та цілепокладання

Зовнішній стратегічний аудит конкурентного середовища

Внутрішній стратегічний аудит конкурентного потенціалу для виявлення конкурентних активів

засоби


Методи (BCG, GeneralElectric/ McKinsey, Shell/DPМ)

Функціональні підсистеми

підприємства хлібопекарської галузі

організаційна

виробнича

ресурсна


соціальна

ІІ етап

Моніторинг і конкурентна маркетингова діагностика

Корегуван-ня стратегій

Оцінка і контроль реалізації стратегій

Реалізація розроблених дій



ІІІ етап

Формування набору конкурентних маркетингових стратегій



+

маркетингова

Рис. 1. – Схема механізму розробки та реалізації конкурентних стратегій в системі управління хлібопекарським підприємством
Розробка та реалізація конкурентних стратегій надає можливість хлібопекарським підприємствам отримати стійкі конкурентні переваги шляхом ведення інтенсивної конкурентної боротьби, задовольняти різноманітні та мінливі потреби споживачів хлібобулочних виробів різних сегментів ринку краще, ніж це роблять їх конкуренти. Тому доцільно використовувати широкий спектр стратегій ринкової конкуренції, щоб урахувати всі складові конкурентоспроможності підприємства в комплексі, тобто систему стратегій, спрямованих на адаптацію підприємства до змін в умовах конкуренції та зміцнення його довгострокової позиції на ринку хлібобулочних виробів (рис. 2) [1, 3, 4].
Конкурентні стратегії хлібопекарських підприємств

Наступальні

Оборонні

Коопераційні



  • товарно-ринкова стратегія;

  • ресурсно-ринкова стратегія;

  • технологічна стратегія;

  • соціальна стратегія;

  • фінансово-інвестиційна стратегія;

  • інтеграційна стратегія;

  • управлінська стратегія;

  • маркетингова стратегія;

  • інноваційна стратегія;

  • логістична стратегія.

Стратегія контролю за витратами

Стратегія диференціації

Стратегія фокусування

Стратегії формування конкурентних переваг

Стратегії забезпечення конкурентоспроможності підприємства

Стратегії конкурентної поведінки



Послідовність реалізації конкурентних стратегій

Стратегія оптимальних витрат

Сфокусована стратегія низьких витрат

Рис. 2. – Конкурентні стратегії хлібопекарських підприємств


Отже, запропонований механізм розробки та реалізації конкурентних стратегій в системі управління підприємствами хлібопекарської галузі, що ґрунтується на матричному підході при розподілі функцій між підсистемами підприємства та визначення взаємозалежності при організації роботи виконавців програм на принципах інноваційності, здатності фахівців визначати альтернативні варіанти досягнення необхідних результатів на основі реальної оцінки умов конкуренції на ринку хліба та хлібобулочних виробів, впливу змін конкурентного середовища при наявності достатнього ресурсного потенціалу, дозволить досягти оптимального рівня конкурентоспроможності підприємств хлібопекарської галузі.
Список використаних джерел:

  1. Павлова В.А. Розробка моделі вибору конкурентної стратегії промислового підприємства / В. А. Павлова, Р. В. Губарєв // Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики, 2010. – № 1 (9). – С. 5-17.

  2. Павлова В.А. Система реалізації конкурентної стратегії підприємства: постановний аспект. / В. А. Павлова. – Регіональна економіка., 2006. – №3. – С. 216-219.

  3. Портер М. Е. Стратегія конкуренції. Методика аналізу галузей і діяльності конкурентів / М. Е. Портер; [пер. з англ. А. Олійника, Р. Скільського]. – К.: Основи, 1998. – 390 с.

  4. Расхн Е. И. Стратегия научного обеспечения развития конкурентоспособного производства отечественных продуктов питания высокого качества / Е. И. Расхн, О. О. Сизенко // Хранение и переработка сельхозсырья, 2006. – № 1. – С. 7-11.



ПЛАНУВАННЯ ЕФЕКТИВНОГО РОЗПОДІЛУ ВИРОБНИЧИХ

РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ КООПЕРАЦІЇ
АНАСТАСІЯ ЦОНЄВА, магістрант

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
Виробничі ресурси – це все те, що необхідно для організації виробництва благ. Для того, щоб отримати певні блага необхідно організувати їх виробництво. У виробництві будуть задіяні виробничі ресурси.

Виробництво в економічному розумінні – це спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу, будівель, устаткування, обладнання – та їх узгодженого, цілеспрямованого використання, а також поєднання різних сфер, галузей, видів виробництва, що ґрунтується на суспільному поділі праці.

Раціональне використання ресурсів великою мірою залежить від технологічного рівня виробництва, тобто сукупності способів і методів, використовуваних для обробки сировини, матеріалів, а також засобів праці.

Крупні підприємства мають суттєві переваги над дрібними за розмірами в сенсі використання засобів праці, трудових ресурсів, поглиблення спеціалізації виробництва, запровадження ресурсо- та енергоощадних технологій.

Глибина поділу і кооперації праці визначається факторами техніки, технології та організації виробництва, що постійно змінюються і впливають на форми організації праці через зміну обсягу і тривалості виконуваних робіт.

Розподіл праці має межі:

- економічні: враховуються витрати робочого часу;

- технологічні: враховується час виконання операцій, прийомів та ін.;

- фізіологічні: враховується інтенсивність праці;

- соціальні: враховується змістовність праці, задоволеність, монотонність та ін.

План ефективного розподілу виробничих ресурсів включає наступні заходи науково-технічного співробітництва:

- створення координаційних программ спільних наукових і технічних досліджень, кооперацію при здійсненні науково-технічних досліджень;

- ліцензування, обмін науково-технічними документами, патентами, ліцензіями, поглиблення й удосконалення співробітництва у сфері науково-технічної інформації;

- інжиніринг, співробітництво з приводу проведення допроектних досліджень і складання проекту на основі науково-технічних знань, а також консультації при виконанні проектів;

- співробітництво в підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів, тісні стосунки між вищими повчальними закладами;

- проведення науково-технічних конференцій, симпозіумів;

- вирішення окремих важливих наукових і технічних проблем шляхом спільного планування між зацікавленими підприємствами;

- створення й функціонування науково-дослідних інститутів, організацій, лабораторій, конструкторських бюро;

- проведення взаємних консультацій з питань науково-технічної політики;

- розробка науково-технічних прогнозів.

Пріоритетними напрямками розвитку науково-технічної роботи є:

- інформатизація, автоматизація, роботизація виробничих процесів;

- створення нових видів конструкційних матеріалів;

- розширення практичного використання біотехнології та генної інженерії.



ПРОБЛЕМИ ЗБУТОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
КАРИНА ШИНКАРЕНКО, магістрант

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
Без реалізації виробленої продукції ефективне функціонування сільськогосподарських підприємств неможливе. Збутову діяльність сільськогосподарських підприємств потрібно розглядати як економічну систему, ефективність якої залежить від характеру взаємодії з діловими партнерами, конкурентами, посередниками та органами державного управління. Але продуктивній діяльності вітчизняних аграріїв на ринку перешкоджає ряд важливих проблем:

- окремі складові інфраструктури аграрного ринку за об’єктивних і суб’єктивних причин не в повній мірі використовуються аграріями. Причинами цього є недостатня кількість обсягів продукції, що виробляється; недостатність часу та брак коштів на те, щоб займатись пошуком інформації щодо використання елементів інфраструктури аграрного ринку реалізації виробленої продукції [1];

- український аграрний ринок, як і ринки в багатьох пострадянських країнах, знаходиться під недосконалим впливом держави, характеризується лібералізацією цін, недостатнім рівнем підтримки виробників сільськогосподарської продукції за рахунок бюджетного фінансування [2];

- відсутність приміщень для зберігання виробленої сільськогосподарської продукції зумовлюють використовувати аграріїв послуги посередників, які користуючись станом їхньої безвихідності закуповують товар за не зовсім вигідними для сільськогосподарських товаровиробників цінами;

- схемою, що існує в торгівлі сьогодні приносить сільськогосподарському товаровиробникові не достатньо великі прибутки або лише покриття збитків чи, взагалі, збитки. Причиною даного факту є те, що товаровиробник продає вирощену продукцію, в основному, за оптовими закупівельними цінами оминаючи торгівельну надбавку, яка наявна при роздрібній ціні. В результаті цього може бути 40-50 % втраченого прибутку [3].

За роки реформування сільськогосподарські підприємства втратили свою обслуговуючу сферу, в зв'язку з чим вони перейшли до приватних посередників, хоча їх послуги значно дорожчі. Самостійно подолати ці проблеми абсолютна більшість сільгоспвиробників не в змозі. Вирішити їх можливо шляхом створення мережі обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів.

Виробники сільськогосподарської продукції мають керуватися бажанням торгувати, ставши учасниками біржового ринку, обираючи партнера за угодою, а не мати за потребу продавати продукцію самотужки через роздрібну торгівлю [4].

Практично в нерозвиненому стані знаходиться така складова інфраструктури ринку, як Українська ф'ючерсна біржа. Біржа не виконує свої функції, зокрема ціноутворення, страхування від несприятливих змін цін [5].



На сучасному етапі значна увага потрібно приділяти підвищенню ролі збутової діяльності на підприємствах агропромислового комплексу України, що обумовлено необхідністю їх адаптації до вимог світового ринку, в тому числі:

- необхідністю пристосування організаційної структури підприємства до ринкових вимог;

- потребою в удосконаленні виробничої діяльності, оскільки збут є індикатором ефективності функціонування виробничої системи підприємства;

- боротьбою за споживача, адже у конкурентному середовищі саме споживачі самостійно вибирають постачальника, керуючись мотивом найбільшої вигоди.

З метою подолання кризової ситуації в аграрному секторі, на нашу думку, необхідно звернути увагу на стратегію розвитку, а саме розвиток кооперації, особливо в постачальницько-збутовій діяльності. Тому, важливе значення має становлення нових зв’язків з підприємствами аграрного сектору на основі формування партнерських відносин з ними на засадах кооперації, що забезпечить їм гарантійний збут сільськогосподарської продукції та надасть можливість в більшій мірі приділити увагу якості своєї продукції.


Список джерел

1. Забезпечення конкурентоспроможності аграрного сектора економіки України на внутрішньому і зовнішньому ринках: наук. доповідь / [Трегобчук В. М., Пасхавер Б. Й., Бородіна О. М. та ін.] ; за ред. В. М. Трегобчука, Б. Й. Пасхавера. – К.: ДУ "Ін-т екон. та прогнозув", 2007. – С. 123.

2. Олійник О.В. Методологічні засади посилення державного регулювання аграрного ринку в Україні // О.В. Олійник. – Вісник ХНАУ. Серія „Економіка АПК і природокористування". 2015. – №6. – С. 58.

3. Добрянська Н.А., Козяр А.В. Формування ефективної системи управляння збутов в сільськогосподарських підприємствах / Н.А. Добрянська, А.В. Козяр. – Вісник ХНАУ, випуск 6. – 2014. – С. 40-42.

4. Осипенко П. Гуртові реалії України та Європи / П. Осипенко // Агробізнес сьогодні. – 2007. – №12. – С. 40-41.

5. Хомин О. Гуртові спокуси / Олег Хомин // Агробізнес сьогодні. – 2007. – № 6. – С. 25. Одеська національна академія харчових технологій 260 Наукові праці, випуск 46, том 1.




ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК СУЧАСНОГО ОСВІТНЬОГО МЕНЕДЖМЕНТУ


СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ТА САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ШКОЛЯРА В КОНТЕКСТІ СТРУКТУРНИХ ЗМІН В ОСВІТІ
ІВАН БЕЗЕНА, старший викладач кафедри освітнього менеджменту

КВНЗ «Дніпропетровський обласний інститут післядипломноі педагогічноі освіти», Україна
Освіта як соціокультурний феномен і педагогічний процес вважається найважливішою та найактуальнішою складовою соціалізації особистості. Вона спрямована на комплексний та самоактуалізуючий розвиток особистості, формування у людини стійких моральних якостей, спроможності управляти своїми життєвими самореалізаційними процесами поряд з його фізіологічним становленням. Основний аспект та покликання даного явища полягає в тому, щоб шкільництво виконало «державне замовлення» на формування ідеального громадянина, який відповідатиме всім сучасним ціннісним орієнтирам. Адже вказані аспекти безперечно пов'язані з життєдіяльністю особистості, її уміннями і навичками, які відіграють важливу роль у перспективах прогресивного розвитку людства.

В значній мірі від того, наскільки в країні розвинена система освіти, і залежить подальший рівень злагодженості її соціуму та розвиток гуманістичного ідеалу національного суспільства. Від того як держава прагне створити ідеальне, демократичне і гуманістичне суспільство, то вона повинна використовувати засоби для досягнення цієї мети. До них ми можемо віднести комплекс різноманітних інститутів освіти (дитячі садки, школи, ліцеї, коледжі, вузи). У кожному з них державою подано певні стандарти освіти, навчальні програми, які спрямовані на виховання гуманістичної, освіченої особистості. Тому сааме у такій інтерпретації освіта як соціокультурний феномен і загальнолюдська цінність знаходить державний і навіть, організаційно-правовий зміст.

Процес визначення змісту і якості шкільної освіти як однієї із складових самореалізації особистості виступає важливою ознакою сучасного постіндустріального суспільства, який сьогодні особливо окреслюється в контексті інтеграційних процесів та глобалізації. Адже саме поведінка індивіда та його ціннісні підходи визначають зміни у світі. Навчання в школі є однією із перших освітніх сходинок та соціалізації людини, займає значний період у часовому вимірі та фактично формує основу майбутнього життєвого простору для самореалізації особистості. Особлива місія педагога, який допомагає школяру усвідомити себе особистістю, виявити і розкрити індивідуальні можливості, сприяти становленню самосвідомості для здійснення особистісно-значущих потенціальних можливостей через самовизначення, самореалізацію та самоствердження.

Розглядаючи вищі цінності і потреби особистості А.Маслоу та К. Роджерс в рамках гуманної психології та філософії досліджували ідею самоактуалізації людини в різних життєвих аспектах. Самоактуалізуюча особистість – найкращий представник людської спільноти, представник «ростучої верхушки». Процес актуалізації, передбачає розвиток або відкриття свого істинного «Я» та розвиток наявного або латентного потенціалу, можливість бачити та оцінювати життя ясно, таким, яке воно є та прогнозувати його подальший перебіг. Самоактуалізуючі особистості більш рішучі, для них «робота служить джерелом натхнення і задоволення вищої потреби, їх бажання знаходяться у злагоді з особистими потребами; вони мають високу психологічну свободу, що активує їх цінності та можливість приймати власні рішення» [1, c. 200; 2, с. 233].

На нашу думку, особистостісну самоактуалізацію необхідно розглядати як особливу, складну і структуровану систему взаємопов’язаних дій, через які актуалізується особистісний потенціал людини. Це відповідно комунікативні, мотиваційні, характерологічні й рефлексивні властивості, творчі й інтелектуальні, аналітичні та в певній мірі менеджерські здібності особистості до шкільної освітньої та життєвої діяльності, які актуалізуються нею в процесі шкільного навчання.

Серед сприятливих умов для особистісного розвитку школяра є загальна концепція організації навчально-виховної роботи з інтелектуального розвитку школяра, умови в закладі освіти для розкриття потенціалів та здібностей дитини, належний педагогічно-методичний супровід та інформаційно-технічне оснащення навчального процесу, використання творчого педагогічного підходу, інноваційних технологій, особистісно зорієнтованого навчання тощо. Дослідниця даної проблеми В.Русакова відмічає, що «на шляху особистісного зростання та самоактуалізації існують об’єктивні та суб’єктивні перешкоди». Серед внутрішніх перешкод на шляху самоактуалізації особистості виділено наступні: «низький рівень здатності до спілкування; слабка, фрагментарна мотивація, або, навпаки, занадто інтенсивна; наявність пасивних, гальмуючих рис характеру; амбівалентність почуттів; не сформованість «Я-концепції», навичок самопізнання, самореалізації; консерватизм системи знань, негнучкість світогляду; відсутність цілісної системи цінностей» [3, c. 12].

На нашу думку, у вихідному методологічному підході доцільно використовувати особистісно самоактуалізуючий аспект, який зорієнтований на розкриття та актуалізацію особистісного потенціалу школярів в умовах навчання. Він базується на принципах усвідомлення школярем мотиваційно-смислового значення самоактуалізації власного потенціалу, самопізнання, втілення через творчий проект особистісного потенціалу, продуктивності процесу самоактуалізації, емоційно-почуттєвого утвердження процесу та результатів особистісної самоактуалізації.

Результати досліджень Ж.Воронцової надали їй можливість обґрунтувати «напрямки удосконалення традиційних форм шкільного та профільного навчання школярів на основі розвитку в них здатності до самоактуалізації … це психологізація профільного навчання і, водночас, профілізація освітньої діяльності, впровадження елементів педагогічного супроводу у профільне навчання, більш інтенсивне залучення учнів до виконання самостійних науково-дослідницьких робіт з різних навчальних дисциплін» [4, c.11].

Разом з тим, вивчення досвіду шкільної педагогічної практики свідчить про існування низки наступних суперечностей з вищеокреслених питань:


  • між усвідомленням нової парадигми освіти, яка проголошує унікальність кожної особистості, і відсутністю необхідного теоретико-методологічного підґрунтя, науково-методичної бази для забезпечення її саморозвитку та самореалізації;

  • між акцентуванням суспільної думки на потребі особистості в самореалізації, розвитку її творчого потенціалу й реальними умовами навчання в середній школі, домінуванням традиційних способів організації навчального процесу;

  • між необхідністю самореалізації школярів як суб’єктів навчального процесу і неузгодженістю з цією вимогою цілей конкретних навчальних предметів, невизначеністю форм, методів і засобів їх втілення [4, c.19].

Самоактуалізація особистості орієнтована на особливу гармонію людини із самою собою (знаходження сенсу: життя, мета, щастя, здоров’я), з навколишнім середовищем (природним та соціальним). Мотиваційні принципи до навчання та самоактуалізація особистості починає закладатись у ранньому дитині, через сімейне виховання, ставлення та актуалізації дитини до навчання, закладення основ для наступної соціалізації у суспільному житті та професійному середовищі.

Духовність спонукає особистість до прояснення дійсного змісту соціальних процесів, зіставлення своїх цілей з позиції «блага для всіх», знаходження життєвих істин й прагнення наблизитися до досконалості в конкретному соціальному середовищі, вносити творчі засади в усі сфери буття людини. Здоров’язберігаючий спосіб життя є основою життєдіяльності особистості, яка через прагнення зберегти і розвинути своє духовне, психічне та фізичне здоров’я, надихає себе свободою, життєвими принципами гармонії духу, душі й тіла, проявляє здатність до раціонального логічного мислення та вносить свій внесок у розвиток соціокультурно-освітнього соціуму. О.Висоцька досліджуючи наукову проблему в контексті «особистість-природа» відмічає, що «підвищення ступеня визнання у суспільстві моральних цінностей як основи взаємодії людства і природи, можливо тільки у випадку виявлення доповнюваних і корельованих між собою характеристик стратегій морально-ціннісного відношення до природи, врахування онтологічних засад осмислення природи як «світу»… Якій бути етиці взаємодії суспільства з природою – питання комплексної зміни пріоритетів розвитку сучасної культури як культури екологічної, спрямованої на поширення різних форм соціальної відповідальності, розглянутої під кутом особистісного вибору в зоні осмислення кожним індивідом природи як його власного спільно світу» [5, c.170]. В даному випадку необхідно підкреслити одну тезу, що людина має тісні зв’язки з оточуючим світом, природою, та його стан залежить від рівноваги і співвідношення у концепті «людина-природа». А якщо є повна гармонія в їх відносинах буде баланс і добра симетрія здоров’я людини та стану навколишнього середовища, що буде суттєвим позитивним чинником на освітній процес дитини.

Дослідник наукових проблем тріади «особистість-вчитель-освіта» І.Бех відмічає, що «освіту як соціальне явище лише тоді можна вважати досконалою, коли вона не лише забезпечує задоволення суспільних запитів сьогодення, а й окреслює загальні підходи до розв’язання проблем майбутніх…» [6, с.817]. Тож значення саме шкільної освіти в житті кожної людини має неоціненне і перспективне значення для подальшого становлення особистості.

Особливе місце у шкільництві займає особистісно зорієнтоване навчання, яке почало впроваджуватися в нашій державі з 2000 року. О.Виговська дослідивши результати його впровадження дійшла наступного висновку, що «очікування щодо змін на краще від упровадження особистісно орієнтованої освіти не справдилися: у більшості шкіл, а отже для більшості школярів країни психологічний клімат у навчальних колективах є травмуючим, а часом/не рідко гальмівним, а кількість учнів, для яких би умови стали оптимальними, не збільшилася, а навпаки значно зменшилася – 22% до 5%» [7, с.119]. Чому так сталося і які причини такого невтішного результату за 16 років? Що на справді відбувається у шкільній практиці та яка місія в цьому процесі вчителя?

Дослідивши дану проблему та осмислюючи її основні змістовні особливості необхідно відмітити, що її можна розглядати в декількох значимих площинах: 1)взаємовідносини в форматі «вчитель-школяр»; 2) рівень культури вчителя та вихованців; 3) суспільне розуміння і відчуття всієї складності розумової праці вчителя та дитини; 4) реальний стан суспільства та освіти тощо. Якщо зупинитися першої окресленої площини проблеми, то виникають проблеми у взаєминах в контексті «вчитель-школяр» (толерантності, уважності та позитивного ставлення, психологічні фактори тощо). Нетактовність, грубість і крик відмічаються у кожного другого з опитаних вчителів чи учнів. Більше 75% вчителів та школярів не прагнуть до простого спілкування між собою у позаурочний час. В даному симантичному полі виникають ряд проблем, без вирішення яких не можливий подальший прогрес у взаємовідносинах «вчитель-школяр». Як для вчителя так і для школяра очевидною є життєва і професійна потреба у допомозі формату «вчитель-психолог-школяр», «сім’я-вчитель-школяр» тощо. Актуальними є питання методичного супроводу педагогічної діяльності, розвитку батьківського педагогічного та психологічного всеобучу щодо освітньої мотивації дитини в сім’ї тощо.

На перший план сучасного шкільного процесу виходять різноманітні педагогічні підходи, методики та практики, впроваджуються індивідуально зорієнтоване навчання та виховання, що визначають педагогічні методики виявлення та розвитку гранично індивідуальних життєвих проектів школярів. При цьому необхідно враховувати інтереси особистості, мікро- та макрогруп, роблячи наголос на формування навичок самоосвітнього процесу індивіда, в ході навчання особливого значення набувають інформаційно-комунікативні технології шкільної освіти. Сучасний розвиток суспільства створює передумови нових вимог до загальноосвітнього процесу в межах якого функціонують різні освітні і педагогічні технології, які ставлять питання про формування нового навчального змісту та методики визначення якості знань школяра.

Суттєвий вплив на загальноосвітній зміст та якість шкільної освіти робить особистісний фактор вчителя та педагогічний процес. Адже рівень педагогічної професійної діяльності, передбачає освітній рівень і постійну самоосвіту вчителя, зростаючий педагогічний досвід, значний ресурс педагогічних технологій тощо. Потрібно врахувати, що педагог не має суттєвого впливу на зміст освіти та врахування індивідуальних потреб дитини у навчанні.

Проблемою є Державні стандарти, програми та навчальна література, які занадто науково перевантажені, не завжди враховуються дитячі потенціали і можливості, вікова психологія. На нашу думку, ризики закладено і в нормативах з питань реалізації Державних стандартів та навчальних програм предметів початкової, базової та основної шкільної освіти. З окремих предметів педагоги-практики окреслюють перевантаження навчальним матеріалом (є теми, які досить науково перевантажено, дублюються по декількох предметах, а деякі взагалі випадають із вивчення), відсутність практично-навчального урочного часу для застосування отриманих знань та розвитку практичних вмінь тощо. Складається ситуація, коли особистість втрачає мотиваційні стимули для постійного розвитку загальноосвітнього рівня знань і навиків, не розвиває та не трансформує їх до викликів нового часу, то відповідно втрачає свою стимулюючу константу до успішної особистісної самореалізації у майбутньому. На нашу думку, шляхами виходу з даної ситуації вбачаються: використання інформаційно-комп’ютерної техніки у навчально-виховному процесі, інтеграції предметів, курсів, тем, посиленні практичної складової тематики тощо.

В цілому, можна визначити наступні напрямки загальноосвітньої практики освітнього процесу: по-перше – це розвиток гранично індивідуалізованих життєвих проектів індивідів; по-друге – це індивідуалізація поведінки школярів через інтерактивні форми навчання та моделювання життєвих принципів та характеристик; по-третє – це розвиток самоосвітніх навичок, які сприяють формуванню навичок самовиживання у життєвому просторі; по-четверте – це підсилююче значення інформаційно-комунікаційних систем в процесі самоосвітньої діяльності індивіда; по-п’яте – це формування відповідної національної моральної культури та ціннісних орієнтирів.

Таким чином, процес самоактуалізації та самореалізації особистості є системами, включеними до соціокультурно-освітньої детермінації та визначаються орієнтирами, цілями й установками особистості в процесі шкільного навчання. Підвищення ступеня визнання у суспільстві моральних цінностей як основи взаємодії людства і природи, можливо тільки у випадку виявлення характеристик стратегій морально-ціннісного відношення до природи, врахування онтологічних засад осмислення природи як «світу», що оточує і формує особистість.

Найактуальнішою є діяльність по вихованню суспільно значущої особистості і визначає освіту як соціокультурний феномен. Вся педагогічна система та процес її застосування спрямовані на досягнення цієї важливої мети. Цілеспрямована і систематична взаємодія вчителя та школяра приводять в результаті до формування знань, вмінь та навичок, необхідних для подальшого розвитку, самоактуалізації та самореалізації особистості.

Освіта як соціокультурний феномен і педагогічний процес характеризується певними закономірностями, а саме: динамікою протікання, зв'язком теорії і практики в навчанні, єдністю між пізнанням і педагогічною діяльністю, розвитком особистості в процесі навчання виховання, керованістю (менеджментом), стимулювання школярів до освітньої діяльності.

Структурність педагогічного процессу є явище, яке складається з різних компонентів та, які в цілому об'єднуються в одну комбіновану систему. До її структурних елементів відносять: визначення цілей та основних завдань майбутньої навчальної діяльності, налагодження контакту між викладачем і його вихованцями, коректне застосування методів, засобів і форм навчання, створення таких умов, в яких учням буде найбільш комфортно сприймати навчальну інформацію.

В ході дослідження окресленої проблеми визначилось питання наступного дослідження про осмислення та пошук найбільш ефективних управлінських моделей змістовного наповнення запиту суспільства на чітку і зрозумілу структуру шкільної освіти в процесах децентралізації, управління системою освіти, їх оптимальність та участь в регулюванні змісту освітніх процесів в шкільництві.


Список використаних джерел:

1. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. [Текст]/ А.Маслоу //. – М.: Смысл, 1999 Терминологическая правка В.Данченко К.: PSYLIB, 2003

2. Роджерс К.Р. Консультирование и психотерапія. Новешие подходы в области практической работы: Монография [Текст]/К.Р.Роджерс// Пер. с анг. – М.: ЭКСМО. – Пресс, 2000. – 464с.

3. Русакова В.В. Самоактуалізація особистості як умова профільного навчання старшокласників. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. [Електронный ресурс]/Русакова В.В. – К., 2007. Режим доступа: http://www. twirpx.com/file/564638/

4. Воронцова Ж. В. Самореалізація особистості старшокласника у процесі диференційованої навчальної діяльності. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук. [Електронный ресурс]/Воронцова Ж. В – Харків, 2008.- Режим доступа: http://www. irbis-nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.ex...

5. Висоцька О.Є. Етика взаємодії суспільства з природою: морально-ціннісні основи екологічної культури [Текст]: Монографія /О.Є.Висоцька. – Дніпропетровськ: «Акцент ПП», 2012. – 172с.



  1. Бех І.Д. Виховання особистості. Підручник. – К.: Либідь. – 2008. – с. 830.

  2. Виговська О. Особистісно-орієнтоване навчання: чому відсутні бажані результати. – Директор школи, ліцею, гімназії. Всеукраїнський науково-практичний рецензований журнал. – 2015. - №4-5. – с.118-125.



ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНЦІЙ СУЧАСНОГО ПЕДАГОГА

В УМОВАХ ОСВІТНЬОГО ЗАКЛАДУ
МАРИНА ВАЩЕНКО, директор

КЗО «Загальноосвітня санаторна школа-інтернат № 3» ДОР», Україна
Розвиток технологій навчання, перебудова системи освіти та зміна світогляду сучасних теоретиків та практиків на навчально-виховний процес обумовлюють необхідність «виховання» педагогів нового типу. Досягнення цілей, пов’язаних з формуванням всебічно розвинених, активних, небайдужих дітей з критичним мисленням неможливе без формування певної системи цінностей, навичок та знань у педагогів. Розуміння цього спонукало нас до створення внутрішньої системи підтримки педагогів в їх професійному зростанні. За останні роки у закладі відбулись системні перетворення ,пов’язані з процесами організації та контролю професійного розвитку педагогів. На сьогодні наряду з традиційними формами підвищення професійної компетентності педагогів (курси підвищення кваліфікації, самоосвіта, діяльність шкільних методичних об’єднань педагогів тощо) реалізуються також інші програми індивідуального та колективного розвитку. Підтримку цих програм здійснюють та координують три консультативно-навчальні органи (рис. 1).

Рис. 1. – Нетрадиційні колегіальні органи закладу, які беруть участь у підвищенні професійної компетентності педагогів


Сфери діяльності органів чітко розмежовані та затверджені у вигляді положень щодо їх функціонування. У плануванні та організації їх роботи задіяна значна кількість працівників закладу, відбувається узгодження порядку денного та термінів заходів з урахуванням завантаженості педагогів та адміністрації у різні проміжки навчального року. Навчально-просвітницька діяльність цих органів базується на роботі типу «педагог (або заступник директора) – педагоги», тобто найбільш активні педагоги досліджують певні теоретичні або практичні проблеми, а потім доводять їх до відома інших з використанням активних та пасивних форм передачі інформації.

Навчально-методична рада виконує ряд завдань з професійного розвитку педагогів, серед яких:

  • Оновлення професійних і загальноосвітніх знань педагогів.

  • Ознайомлення з новими навчальними програмами та підручниками, виявлення їх особливостей і вимог.

  • Допомога у творчій розробці навчальних планів, програм з певних напрямків діяльності.

  • Контроль професійного становлення молодих спеціалістів.

  • Інформування педагогів про нові книги, методичні рекомендації, статті в педагогічних виданнях, які містять цікаві або передові методики навчально-виховної роботи.

  • Інше.

Науково-методична рада виконує ряд завдань, серед яких:

  • Зовнішній моніторинг інноваційних технологій в освіті, досвіду їх використання іншими навчальними закладами.

  • Відбір і вивчення нових освітніх технологій, організація заходів з педагогами школи для передачі нових знань. 

  • Супровід процесу впровадження нових технологій у навчальну і виховну діяльність. 

  • Контроль впровадження інновацій та оцінка їх наслідків. 

  • Інше.

Важливо зазначити, що до просвітницької роботи в колегіальних органах залучаються як досвідчені педагоги, так і активні, ініціативні педагоги. В кінці навчального року педагогам пропонується перелік напрямів самоосвіти, а також збираються дані щодо їх побажань. У результаті погоджується план та тематика роботи на наступний навчальний рік.

Соціально-психологічна служба школи – інтернату у напрямку розвитку педагогів здійснює опосередкований вплив:

  • Супровід впровадження інноваційних технологій в навчально-виховний процес школи;

  • Індивідуальне консультування педагогів;

  • Моніторингові дослідження з питань психологічного клімату у колективі, готовності до впровадження інновацій, професійного вигорання, оцінки змін, що відбуваються у закладі.

Результати моніторингу використовуються для корегування процесів, що відбуваються у школі з метою підвищення ефективності її функціонування, зближення інтересів всіх учасників освітнього процесу та налагодження продуктивного діалогу між адміністрацією, педагогами, учнями та їх батьками.

Для підвищення мотивації педагогів до розвитку (у т.ч. в активній роботі колегіальних органів) використовується матеріальна та нематеріальна форма стимулювання. Нематеріальна форма передбачає проведення щорічного конкурсу на кращу методичну розробку (в декількох номінаціях), складання та оприлюднення рейтингів найпродуктивніших педагогів за сукупністю факторів (кількість методичних розробок, якість, актуальність тощо), рейтингу найактивніших педагогів за сукупністю факторів (участь у зовнішніх навчально-виховних конкурсах, у т.ч. з дітьми; виступи на засіданнях, семінарах, круглих столах; організація позакласної роботи з учнями (поза навантаженням); нагородження грамотами, тощо.

Організована таким чином просвітницько-навчальна діяльність серед педагогів дозволяє підтримувати їх компетенції та знання на актуальному рівні, забезпечує відповідність їх методичної роботи сучасним запитам суспільства, сприяє підвищенню ефективності навчально-виховного процесу у закладі. Проте адміністрація та педагогічний колектив школи-інтернату не зупиняється на досягнутому і ставить перед собою ряд завдань організаційного та інноваційного характеру.

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В УПРАВЛІНСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

МЕНЕДЖЕРА ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
ЛІДІЯ ВОЗНЮК, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри освітнього менеджменту

КВНЗ «Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти», Україна
Актуальність запровадження нових управлінських технологій тісно пов’язана з державною політикою в освіті у контексті її євроінтеграції та реформуванням вітчизняної освіти. Інноваційні технології в управлінській діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу в таких умовах впливають на якість шкільної освіти та забезпечують позитивні зміни в сучасній шкільній освіті.

Базовими критеріями сучасної шкільної освіти стали доступність та якість, наближення до європейських та світових стандартів, відкритість освітніх систем, нові підходи до розвитку національної освіти, формування педагогіки партнерства та співробітництва. Відповідно до цьому зміни в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами мають носити системний та цілеспрямований характер. Насамперед це стосується нових підходів до управління сучасною школою, нових управлінських технологій.

До важливих підходів в управлінні загальноосвітнім навчальним закладом можна віднести синергетичний або цілісний підхід. Так, одні з перших вітчизняних дослідників впливу синергетики на управлінські внутрішкільні системи Л.М. Ващенко, Г.В. Єльникова, Л.М. Калініна, Н.М. Островерхова [1, 2, 3, 7] розглядають синергетичний підхід як новий спосіб мислення в організації процесів управління школою, пов’язаний з уявленнями про самоорганізацію, саморозвиток педагогічних і управлінських систем, що грунтується на законах синергетики і є спільним як для хімічних, фізичних, так і для соціальних систем. У теорії та практиці управління школою синергетичний підхід дозволяє розглядати процес внутрішкільного управління як поліфонічну (багатозначну, багатоаспектну, варіативну) систему; як нелінійний процес виявлення нерозкритих чи недостатньо розгорнутих станів і механізмів управління складними соціально-педагогічними системами; як прогнозування розвитку діяльності суб’єктів управління. Такий підхід до управління школою дозволяє виділити важливі ознаки нового змісту внутрішкільного управління: відкритість управлінських систем, адаптивність, цілісність (проектування розвитку педагогічних систем з урахуванням загальних тенденцій розвитку соціальних систем), цілеспрямованість, узгодженість спільних та особистісних цілей, інноваційність (як здатність змінюватися), спрямованість на самоорганізацію.

Концептуальний підхід представлений в сучасному менеджменті концепціями цільового, ситуативного, стратегічного та адаптивного управління, які складають основу нової парадигми внутрішкільного управління і характеризуються новими управлінськими системами, моделями, технологіями. Виділимо основні ідеї цих концепцій. В основу ситуаційного підходу покладено ідею вибору найкращого для даного випадку (ситуації) рішення, коли до уваги беруться всі сприятливі і негативні обставини Такий підхід, насамперед, передбачає володіння технологіями прийняття ефективних управлінських рішень. Основу оптимізаційного підходу складає такий зміст управлінської праці, при якому забезпечується максимум результату при мінімумі необхідних витрат. Ціннісно-цільове управління характеризується інтегративністю, створенням оптимальних комунікаційних зв’язків, запровадженням нових систем самоуправління, освітнього маркетингу. Управління за результатами орієнтує системи внутрішкільного процесу на кінцевий результат. Характерними особливостями управління за результатами виступають: психологізація процесу управління, створення атмосфери довіри, успіху для кожного члена педагогічного колективу. Адаптивне управління найбільш повно розроблено у працях Г.В. Єльникової, О.М. Моісеєва, Т.І. Шамової [3,6]. Сутністю адаптивного управління, на думку вчених, є узгодження дій керівника і виконавців через коригування їхньої мети, поєднання цільових функцій, створення умов для досягнення запрограмованих цілей.

У сучасній теорії внутрішкільного управління все більшої ваги набуває маркетинговий підхід або так звана сервісно-маркетингова філософія управління. Вона розглядає управління як діяльність, свідомо спрямовану на вивчення і задоволення різноманітних потреб об’єкта управління, у нашому розумінні школи і її клієнтів (учнів, батьків громади). Сервісне трактування внутрішкільного управління, на думку вчених, є правомірним і практично корисним. Маркетинговий підхід в управлінні сучасною школою передбачає процес вивчення та формування потреб запитів на освітні послуги школи з метою реалізації освітніх завдань, визначених державною та регіональною політикою в галузі освіти; забезпечення іміджу навчального закладу на ринку освітніх послуг; удосконалення кадрових ресурсів. Тому маркетингові дослідження почали активно входити у практику роботи сучасних шкіл. Це пов’язано насамперед з тим, що в освіті маркетинг виступає і як певна система філософських поглядів на здійснення освітніх послуг, і як форма практичних дій в умовах конкурентного середовища. Тому маркетинг став однією із важливих функцій систем внутрішкільного управління, призначення якого – забезпечення організаційних основ щодо підвищення ефективності освітніх послуг, які надає школа за рахунок вивчення потреб освітнього ринку, співставлення його із цілями школи, можливостями педагогічного потенціалу Проте маркетинговий підхід при переході до ринкових відносин, коли комерційний інтерес домінує над просвітительським та інтелектуально-пізнавальним, має бути добре виваженим та обміркованим, адже існує небезпека орієнтації освітніх послуг на формування споживацтва та вульгарного прагматизму, що нівелюють гуманістичну орієнтацію освітнього процесу.

Важливо відзначити, що соціальне управління – це завжди робота з людьми, тому головним професійним призначенням управлінця є його уміння працювати з людьми.

Серед важливих змін у шкільному менеджменті є запровадження елементів інноваційного менеджменті. Інноваційний шкільний менеджмент оперує значною кількістю специфічних термінів та понять. Серед них: інноваційний менеджмент як комплекс формальних та неформальних принципів, норм, установок та ціннісних орієнтацій, які регулюють різноманітні сфери інноваційної діяльності у системі шкільної освіти. Основним завданням інноваційного освітнього менеджменту є забезпечення умов для позитивного перебігу інноваційних процесів у закладах загальної середньої освіти. Отже, ефективне управління процесами змін у системах шкільної освіти є предметом інноваційного освітнього менеджменту.

Технологічність в освітньому менеджменті виступає важливою складовою якості внутрішкільного управління. Як форма існування діяльності, технологія породжує систему необхідних управлінських дій та їх результатів. Засобами управлінських технологій здійснюється взаємодія керівника з учителями, батьками, громадськістю. До найбільш поширених технологій в управлінні сучасною школою слід віднести: технології проектування, технології планування, технології прийняття управлінського рішення, технології стимулювання інноваційної діяльності, PR-технології та маркетингові технології.

Аналіз наукової літератури свідчить, що нові управлінські технології характеризуються новими методами внутрішкільного управління, серед яких моделювання та проектування є пріоритетними.

Моделювання як процес побудови та дослідження моделей дозволяє менеджеру освіти виділяти стратегічні об’єкти управління, як-от: проектування нових моделей навчальних закладів, нових управлінських технологій, нових механізмів внутрішкільного управління. Важливим компонентом моделювання систем внутрішкільного управління є прогнозування змін, який визначається в науці управління як процес розробки прогнозів, тобто науково обґрунтованого судження про можливі стани об’єкта проектування в майбутньому, або альтернативних шляхах його розвитку. Прогноз у системі управління є передплановою розробкою моделей розвитку об'єкта управління. До основних методів прогнозування управлінських рішень відносять: нормативний, експериментальний, параметричний, експертний, функціональний, комбінований та інші. Серед основних завдань прогнозування вчені виділяють:



    • аналіз та виявлення основних тенденцій розвитку у даній галузі;

    • вибір показників, які мають суттєвий вплив на досліджувальну величину;

    • вибір методів прогнозування;

    • вибір показників якості об’єкта;

    • прогноз параметрів організаційно-технічного рівня елементів об’єкта.

Технологія проектування дозволяє реалізувати стратегії розвитку навчального закладу та робить управління програмно-цільовим. Теорія і практика проектування конкретної системи внутрішкільного управління дозволяє виділити такі елементи:

  • Місце і значення даної системи в загальній системі управління.

  • Системні властивості даної системи. Її функціональні можливості.

  • Основні компоненти системи.

  • Суб’єкти системи.

  • Ціннісно-нормативний компонент.

  • Місія. Спрямованість, цілі.

  • Результативній компонент (продукти, кінцеві результати).

  • Змістовий компонент (зміст діяльності).

  • Технологічний компонент (методи, засоби діяльності).

  • Організаційний компонент(організаційна структура, форми організації).

  • Ресурсний компонент (ресурси, їх забезпечення).

На нашу домку, серед концептуальних моделей внутрішкільного управління програмно-цільовий підхід є одним з пріоритетних. Цільовий підхід містить декілька рівнів, що пов’язані між собою: визначення місії (призначення, формулювання генеральної мети, декомпозиція мети та вимірювання результатів.

У наукових джерелах мету визначають як запрограмований результат [5, 8]. Тому обов’язковими вимогами до мети є поділ її на цілі, конкретність складових та вимірюваність.

Зміст управління інноваційними процесами в сучасній школі охоплює усі складові управлінської діяльності від функцій та методів управління до технологій менеджменту інновацій. Проте практика переконує, що необхідно враховувати основні фактори, які впливають на розвиток інноваційної потенціалу школи і становить основу управління інноваційними процесами. До них відносять ми відносимо:


  • наявність стратегії інноваційного розвитку школи;

  • готовність вчителя до інноваційної діяльності;

  • сприятливі соціально-психологічні умови для інноваційних змін;

  • ресурсне забезпечення інноваційних змін;

  • професійну компетентність суб’єктів управління інноваційними процесами.

Аналіз науково-теоретичних джерел переконує, що залежно від певних установок, які визначають характер планування нововведень, їх організацію, керівництво та контроль, реалізуються різні підходи до управління інноваційною діяльністю. Виділяють підходи за суб’єктами управління (адміністративне, парсипативне); за орієнтацією на процес або на результат. Тому педагогічні умови ефективного управління інноваційними процесами в загальноосвітніх навчальних закладах стали однією з важливих проблем шкільного менеджменту. До таких умов належать: кадрові, організаційні, фінансові, інформаційні, технологічні ресурси; дотримання умов, необхідних для ефективного перебігу інноваційних процесів, сприятлива соціально-психологічна атмосфера, готовність вчителя до інноваційної діяльності, подолання опору змінам, антикризове управління.

Дослідження теорії та практики управління сучасною школою переконує, що суттєву роль в успішному управлінні нововведеннями відіграють ціль, засоби управлінського впливу, функціональний склад, організаційні структури, технології та підходи, які визначають характер планування нововведень, їх організацію, керівництво та контроль. Особливе значення у цих процесах має стратегія управління інноваційною діяльністю, яка визначає вектор розвиток інноваційної інфраструктури, забезпечує пріоритети інноваційної діяльності, сприяє розвитку інноваційного клімату в школі. При цьому плановість, прогнозованість та системність є суттєвими показниками якості змін. До важливих умов ефективного управління змінами відносять визначення і ранжування довгострокових цілей управлінських та педагогічних процесів в навчальному закладі; формування стратегії й довгострокового плану розвитку відповідно до визначеної стратегії; постійне оцінювання та критичний розгляд можливих шляхів досягнення поставлених цілей; запровадження тих чи інших актуальних інновацій; вибір об’єктів управління та поступове здійснення управлінських рішень, які забезпечують ефективну адаптацію до несподіваних змін процесів управління, навчання, виховання і розвитку, професійного і творчого зростання кадрів тощо.

Важливого значення в управлінні інноваційними процесами, на нашу думку, мають механізми управління, а саме: забезпечення умов для інноваційної діяльності (нормативно-правове, організаційно-управлінське, соціально-психологічне); інтенсифікація інноваційних процесів через стимулювання ризику, підтримку ініціатив, створення атмосфери інноваційного середовища; забезпечення системності, організованості (етапність, процедурність) інноваційних процесів; оптимізація інформаційного обміну в інноваційних процесах. Ефективність таких механізмів визначається здатністю суб’єктів управління цілеспрямовано використовувати організаційно-розпорядницькі, організаційно-педагогічні, соціально-психологічні, фінансово-господарчі та економічні методи.

Необхідно зазначити, що в сучасній у та практиці управління інноваційними процесами розглядається як частина управлінської діяльності, в якій засобами планування, організації, керівництва та контролю процесів розробки та засвоєння новизни забезпечується цілеспрямованість та організованість діяльності колективу школи щодо нарощення її освітнього потенціалу, підвищення рівня його використання і як слідок отримання якісно нових результатів освіти. Тому важливим для керівника школи є володіння на тільки управлінськими функціями, а й знання основ педагогічної інноватики.

Таким чином, інноваційні технології в управлінській діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу відіграють важливу роль в оновленні сучасної школи та забезпечують ефективність реформування освітньої галузі в Україні.
Список використаних джерел:


  1. Ващенко Л.М. Управління інноваційними процесами в загальній середній освіті регіону: Монографія. – К.: Видавниче об’єднання” Тираж”, 2005. – 380 с.

  2. Даниленко Л.І. Управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах: Монографія. – К.: Міленіум, 2004.—358 с.

  3. Моніторинг в управлінні навчальним закладом /О.М.Касьянова. Управлінський супровід моніторингу якості освіти /Т.Б.Волобуєва. – Х.: Видав. гр.”Основа”, 2004. – 96 с. – (Серія «Бібліотека журналу „Управління школою”»; Вип. 1(13).

  4. Оцінювання та відбір педагогічних інновацій: теоретико-прикладний аспект. Науково-методичний посібник. /За редакцією Л.Даниленко. – К.: Логос, 2001. – 185 с.

  5. Пінчук В.М. Інноваційні процеси: підґрунтя проектування нових освітніх технологій //Освіта і управління. – 1998 .– №3. – С.88-97.

  6. В.Сгадова. Управління інноваційними процесами в школі /Столична освіта с.299 – 308.

  7. Хочу бути успішним керівником / упоряд.: Л.Галіцина, О.Коба. – К.: Шк.світ, 2008. – 128с.

  8. Яцура В.В., Жук О.П. Менеджмент: Навчальний посібник. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – С. 83-114. .



МЕРЕЖНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ В ОСВІТІ
НАТАЛІЯ ГІРЛІНА, старший викладач кафедри освітнього менеджменту

КВНЗ «Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти», Україна
Модель управління, адекватна мережному суспільству, – це керування складними мережними утворами, що складаються із безлічі акторів. Менеджмент таких публічних мереж являє собою форму зовнішнього керівництва і найчастіше визначається як «спрямований вплив», управління отримує форму спрямованого впливу в мережі. Ієрархічне керування, здійснюване зверху вниз, не діє в мережах, де взагалі відсутній «верхній» рівень управління. У результаті мережне управління отримує низку особливостей, що відрізняють його від інших управлінських підходів. Так формується мережний менеджмент. Його суттю є побудова мережної структури і управління нею [2, с.159].

Можна виділити три ключові умови реалізації мережного менеджменту: це колективні форми прийняття рішень, обумовлені мережною структурою; автономія окремих організацій та суб’єктів усередині такої мережі; і незалежність цих організацій. Агрегування інтересів відбувається не за допомогою суверенного центру прийняття рішень, а за допомогою значно більш складних процедур узгодження.

Мережний менеджмент ґрунтується на співуправлінні як основній формі управлінського впливу, основою якого є зацікавленість суб’єктів мережі у спільних діях. Вигідність спільних дій полягає в ефекті синергії, одержуваній в результаті таких дій, у порівнянні з результатами дій, отриманих суб’єктами самостійно. Для того щоб досягти своїх цілей у ситуаціях взаємозалежності, суб’єкти мережі потребують застосування гнучких стратегій, тобто врахування наслідків своєї залежності від інших суб’єктів при розробці й реалізації своїх власних стратегій. Мережний менеджмент може бути визначений як розвиток взаємного регулювання поведінки мережних суб’єктів з різними цілями й прагненнями стосовно розв'язуваних проблем усередині даної структури міжорганізаційних відносин.

Саме в цьому контексті мережні підходи до управлінської діяльності та процеси формування мережних форм взаємодій в сучасному соціальному управлінні досліджуються в роботах П.Штомпки, Л.-Г.Маттсона, Н. Смелзера, К.Кука та інших дослідників. Передусім в центрі їх уваги знаходиться розробка питань соціального управління та управління мережною економікою. Однак останнім часом все більше значення має дослідження можливості застосування мережного менеджменту для реформування управління освітою і впровадження в ньому поліархічних принципів діяльності. На цій основі формується поліархічно-мережна модель (парадигма) управління, в основі якої знаходиться домінування горизонтальних управлінських зв’язків, процесуально-управлінська взаємодія всіх структурних компонентів та пріоритетність механізмів мережної саморегуляції з відсутністю чіткого поділу на суб’єкт та об’єкт управлінського впливу.

Мережний менеджмент в освіті як управління мережною структурою, здатною до самоорганізації, характеризується високою ефективністю в частині ресурсозабезпечення, але при цьому практично невидимою для традиційного управління архітектонікою. Самоуправлінська специфічність горизонтальних систем в освіті мережного характеру полягає в тому, що вони гарантують через актуальні в даних системах ресурси необхідну діяльність і відповідний результат. Вони не є об'єктом формального управління й, отже, не мають універсальності щодо власної структуризації. Вони фактично «управляють» мережно-освітніми ресурсами через незриму організацію в основному за рахунок тимчасового доступу до них.

Цей момент звичайно співвідноситься з положеннями так званої эйдетичної («эйдос» - універсальна сутність) феноменології в сучасному варіанті структурного аналізу, який передбачає врахування таких випадків, як можливість порівняння підсумків аналізу з реальним феноменом, наявність у ньому елементів самоорганізації, або інакше самоконструювання, і головне можливість виявлення реальностей у вигляді горизонтальних структур. Однак теорії цілісності таких мережно-гоизонтальних систем як основи розробки мережної парадигми управління не існує, і, ймовірно, її і не може бути.

Справа у тому, що такі горизонтально й специфічно структуровані освітні мережі організовані мимовільно, і на сьогодні вони практично не враховуються у традиційному управлінні освітньою сферою. Проте у силу високої ефективності при наявності ресурсних обмежень ці освітні феномени, очевидно, слід уважати специфічною нормою в умовах становлення мережного суспільства й у цьому зв'язку об'єктом програмно-цільової структуризації з боку підсистеми освітнього управління, і, головне, управлінської координації по горизонталі.

Таким чином, формування нового напряму управлінської діяльності на перетині мережної та менеджментної управлінських парадигм - мережного менеджменту – в освіті детермінується різноманіттям мережної освітньої самоорганізації. У горизонтальних самоорганізованих освітніх мережах усі вузли мережної схеми і їх відносини між собою будуються «за інтересами» і тим самим традиційні форми менеджменту не можуть бути застосовані [3]. Мережні управлінські моделі пов’язані з одним з найбільш перспективних напрямків інновацій в управлінні - подоланням одномірної ієрархічної побудови. У сучасних умовах мережний принцип як основа структурно-функціональної побудови управління освітою не лише не поступається за своєю значущістю, а в багатьох компонентах вже домінує по відношенню до принципу ієрархії [1, с.180].

До основних переваг мережного менеджменту як інноваційного механізму розвитку освітньої сфери доцільно віднести наступне:

- він сприяє узгодженню суб’єкт-об’єктної взаємодії у освітній діяльності, оскільки відповідає природі соціально орієнтованого ринкового суспільства, що грунтується на принципі рівноправності всіх ринкових суб’єктів. Мережне управління сприяє узгодженню принципів функціонування освітніх суб’єктів на засадах рівноправного партнерства, тобто по суті трансформує суб’єкт-об’єктну взаємодію у суб’єкт-суб’єктну, і це відповідає не лише ринковим підходам до управління, а й більш загальній природі управлінської комунікації в постіндустріальному суспільстві;

- упровадження поліархічних принципів у межах мережного менеджменту в освіті сприяє переорієнтації галузевого управління на споживача освітніх послуг, оскільки при цьому основне значення набувають зовнішні чинники управлінської діяльності, що формують горизонтальне динамічне поле взаємодій органів управління та освітніх мереж;

- мережний менеджмент в освіті конституює в якості системоутворюючого фактору управлінського процесу взаємодію всіх сторін, що беруть у ньому участь, що загалом відповідає сутності демократичного управління постіндустріального суспільства. Відповідно мережний підхід до управління освітою забезпечує методологічну обгрунтованість концептуально-доктринальних засад прийняття та реалізації управлінських рішень;

- принципи мережного менеджменту в освіті забезпечують гнучкість управлінського впливу та формування системної мережі каналів зворотного зв’язку з об’єктом управління, тобто споживачами освітніх послуг. Відповідно розширення впровадження принципів мережного управління в підсистемі управління освітньою сферою підвищує його чутливість та гнучкість, демократичний потенціал шляхом формування системної мережі каналів зворотного зв’язку з об’єктом управління;

- у межах мережного менеджменту самі управлінські структури освітньої галузі стають об’єктами різностороннього впливу з боку освітньої мережі і тим самим втрачають статус самодостатнього суб’єкта, що знаходиться над об’єктом управління, тобто споживачами та виробниками освітніх послуг. А саме цей статус є соціальною основою бюрократизму, який є несумісним з мережними формами управлінської діяльності.

Список використаних джерел:


  1. Каракозов С.Д. Сетевая организация образования: тенденции и перспективы / С.Д. Каракозов, К.Г. Митрофанов // Мир науки, культуры, образования. – 2011. - №4.- С.180-182.

  2. Никулина И.Е. Инновации в современном менеджменте / И.Е. Никулина // Вестник Томского государственного университета. - 2011. - № 342. - С. 159-162.

  3. Никулин Л. Ф. Менеджмент самоорганизационных мягких систем / Л.Ф. Никулин, Д.Ю. Бусалов. - М.: ИАРАН, 2006. – 146 с.



ЕФЕКТИВНА ПРОКСЕМІЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО СПІЛКУВАННЯ КЕРІВНИКА НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
НІНА КУРМИШЕВА, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри менеджменту освіти

Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені М.В. Остроградського, Україна
Управління навчальним закладом є вирішальним чинником успішного його функціонування та розвитку.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

Схожі:

Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconРадмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації
Та особливості реалізації державної кадрової політики України в умовах глобалізації, розкрито роль кадрового потенціалу сучасних...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconСборник тезисов научных работ
Стратегічно-інноваційний розвиток суб’єктів економічної системи в умовах глобалізації: Збірник тез ІІ міжнародної науково-практичної...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconВідей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2012
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconІнституційні трансформації сучасної економіки: виклики
Пов'язаних з актуальними проблемами регулювання соціально-економічного розвитку в умовах трансформації економіки
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconКаталог вибіркових дисциплін програми підготовки бакалаврів факультету економіки та менеджменту



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка