Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ



Сторінка5/25
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.68 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ ПІДПРИЄМСТВА

В УМОВАХ КООПЕРАЦІЇ
ВІКТОРІЯ ГОЛОВКО, магістрант

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
Поняття "інвестиції" є занадто широким, щоб можна було дати йому єдине і вичерпне визначення. У різних розділах економічної науки і різних галузях практичної діяльності, його зміст має свої особливості.

Будь-які інвестиції пов'язані з інвестиційною діяльністю підприємства, яка представляє собою процес обґрунтування і реалізації найбільш ефективних форм вкладень капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства.

Для здійснення інвестиційної діяльності підприємства виробляють інвестиційну політику. Ця політика є частиною стратегії розвитку підприємства і загальної політики управління прибутком. Вона полягає у виборі і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу з метою розширення обсягу операційної діяльності і формування інвестиційного прибутку.

Інвестиційна політика як діяльність, що відображає створення системи передумов, можливостей і умов для інвестиційної активності, в рівній мірі стосується не тільки органів державної влади і державного управління всіх рівнів, але й підприємців. Визначальною є державна інвестиційна політика, що представляє собою складову частину державної, економічної і соціальної політики держави.

Реальне інвестування для більшості підприємств в сучасних умовах складає основу інвестиційної діяльності. Здійснення реальних інвестицій характеризується низкою особливостей. Серед них можна виділити наступні:

По-перше, реальні інвестиції безпосередньо пов'язані з основною діяльністю підприємства, розширенням асортименту виробленої продукції, підвищенням її якості шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Іншими словами, виробнича діяльність та реальні інвестиційні процеси взаємопов'язані і взаємозумовлені.

По-друге, реальні інвестиції в порівнянні з фінансовими інвестиціями схильні до високого рівня економічного ризику, що, у свою чергу, обумовлює (передбачає) їх здатність забезпечувати більш високу рентабельність порівняно з фінансовими інвестиціями. Економічні ризики пов'язані з особливостями технологічних процесів, чинниками морального зносу і т.д.

По-третє, реальні інвестиції є менш ліквідними в порівнянні з фінансовими. Дана обставина пов'язана, як правило, з вузькою цільовою спрямованістю більшості інвестицій в реальне виробництво і часто не мають можливостей альтернативного господарського застосування. Тому помилки при ухваленні рішення про реальні інвестиції вкрай складно компенсувати.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення капіталу в створення реальних активів, пов'язаних з веденням операційної діяльності та вирішенням соціально-економічних проблем господарюючого суб'єкта. Підприємство – інвестор, здійснюючи реальні інвестиції, збільшує свій виробничий потенціал – основні виробничі фонди і необхідні для їх функціонування оборотні кошти.

Реальні інвестиції здійснюються в різноманітних формах. Основними формами реальних інвестицій є капітальні вкладення, вкладення у приріст оборотних активів та інвестування в нематеріальні активи.

У свою чергу капітальні вкладення реалізуються також у різних формах і насамперед у формі нового будівництва, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення, а також придбання цілісних майнових комплексів. Придбання цілісних майнових комплексів є прерогативою найбільших компаній, як правило, з агресивною політикою, спрямованої на зростання свого впливу на окремих ринках.

ОБҐРУНТУВАННЯ ДОЦІЛЬНОСТІ ІНТЕНСИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ВИРОБНИЦТВІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ
РОМАН ГУБАРЕНКО, магістрант

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
Сучасна стратегія розвитку рослинництва характеризується високою наукоємністю. Тому дуже важливо, яким шляхом розвиватиметься сільськогосподарське виробництво на початку ХХІ століття, які технології застосовуватимуться на полях України: інтенсивні, ресурсоощадні, біологічні, чи інші. Адже модель технології впливає на економічні показники, екологічну ситуацію, стан ґрунтів – сприяючи підвищенню родючості чи, навпаки, їх деградації тощо. Модель технології визначатиме напрямок наукових досліджень, потребу експериментального обґрунтування окремих елементів технології, їх актуальність.

В останні 10-15 років у сільському господарстві стали використовувати дуже досконалу техніку: обертові плуги, комбіновані знаряддя для підготовки ґрунту до сівби, ґрунтообробно-посівні агрегати, самохідні обприскувачі, зернозбиральні комбайни, комбайни для збирання цукрового буряку, картоплі тощо. Більшість агрегатів обладнані системами навігації GPS, що дозволяє використовувати техніку найбільш ефективно. Необхідно зазначити, що ця техніка працює на полях України, її достатньо для виконання всього комплексу сільськогосподарських робіт. Помилковим є твердження окремих посадовців чи навіть науковців про те, що в Україні не вистачає техніки. Вони порівнюють лише кількість одиниць, не враховуючи, що сучасна техніка високопродуктивна і замінює 10-20 одиниць старих моделей.

Основною ознакою сучасних інтенсивних технологій є широке застосування засобів захисту рослин для боротьби з бур'янами, шкідниками, хворобами, захисту від вилягання. Це стало базовою основою революційних змін у рослинницьких технологіях. Стан агрофітоценозу контролюється від сходів до достигання, забезпечуються оптимальні умови для росту та формування якісного врожаю. При вирощуванні за інтенсивними технологіями недоречними є принципи інтегрованого захисту (ефективного для ресурсоощадних технологій), всі заплановані обробки посівів виконуються в обов'язковому порядку, нехтування хоча б одним обприскуванням може призвести до значних фінансових втрат. В Україні зареєстровано достатньо пестицидів для комплексного захисту основних культур. Негативним явищем тут є лише надмірна кількість низькоякісних продуктів, переважно китайського походження. Нові засоби захисту рослин від провідних виробників є високоефективними щодо знищення шкідливих організмів, мають інші цінні властивості.

Цілком закономірно виникає питання – ці зміни в рослинництві позитивні чи негативні? Однозначно позитивні, оскільки дозволяють підвищити врожайність і забезпечити зростаюче населення планети продуктами харчування. Зрештою так ставити питання не коректно, тому що це закономірні неминучі зміни, викликані науково-технічним прогресом та розвитком людського суспільства.


Список використаних джерел:

1. Єрмаков О.Ю. Організація сільськогосподарського виробництва. Навч. мет. Посібник. / Єрмаков О.Ю. – Друге видання, доп. і перероб. - К.: 2007. – 266 с.

2. Могилова М.М. Матеріально-технічне забезпечення аграрної галузі. Економіка АПК. / Могилова М.М. – Л.: 2013. – 67 с.

3. Формування ринку [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://vuzlib.com.ua/articles/book/8883Formuvannja_rinku_mater%D1%96alno-/1.html, вільний.

4. Глобальна мережа знань [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://knowledge.allbest.ru/agriculture/2c0b65635a3ac78b5c4 3a89521316d37_0.html, вільний.
Інтеграція стратегічного і інноваційного менеджменту
ЛЮДМИЛА ЗАПАРА, к.е.н., професор

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
При розробці перспективних напрямків розвитку підприємства керівництво аналізує і визначає, в першу чергу, свої стратегічні орієнтири на ринку. Потім ці загальні довгострокові напрями конкретизуються і реалізуються у формі різних стратегічних програм і планів-проектів. Інтеграція стратегічного і інноваційного менеджменту дозволить встановити взаємозв’язок і взаємодію між технологічними і нетехнологічними напрямками господарювання підприємства.

Комплексна система стратегій росту і розвитку організації, як правило, включає в себе три рівні прийняття управлінських рішень:

1) загальний, або корпоративний;

2) конкурентний, або виробничо-господарський;

3) операційний, або функціональний.

В існуючій системі стратегій виведення на ринок нових продуктів і послуг на основі впровадження продуктових і технологічних інновацій відноситься до стратегій зростання. Це означає, що в корпоративному плані стратегії інновацій не надається пріоритетного значення. Дану стратегію прийнято ототожнювати з виробничо-господарським, а не корпоративним менеджментом. Така система ієрархії корпоративних напрямків зростання призводить до того, що на більшості підприємств на освоєння інновацій виділяється недостатньо ресурсів, бо дана стратегія продовжує вважатися додатковою і не належить до основних. Звідси потенціал нових технологій використовується недостатньо і збільшує технологічне відставання підприємств.

Рішення цієї задачі можливе на основі включення до складу корпоративних стратегій такого окремого напряму розвитку, як інноваційний.

Переміщення управління по освоєнню нових технологій з виробничо-господарського і функціонального рівнів на корпоративний призведе до підвищення ролі інноваційної діяльності в загальній системі управління підприємством. Включення стратегії інновацій в число корпоративних сприяє тому, що технологічний розвиток стає загальною стратегічною метою господарюючого суб’єкта в цілому і перестає бути окремим функціональним завданням виробничо-господарського підрозділу або бізнес-одиниці, що входять до складу даного підприємства.

Крім того, корпоративні стратегії при такому варіанті, можна узгодити з фазами життєвого циклу товарів: народження, зростання, зрілість, спад. Приведення корпоративних стратегій у відповідність між собою згідно концепції життєвого циклу та з урахуванням їх послідовного росту і розвитку, у свою чергу, дозволяє підприємствам постійно формувати збалансований бізнес-портфель, під яким традиційно розуміється рівномірне розміщення ресурсів між ринками з метою розосередження ризиків, диверсифікації бізнесу, пом’якшення залежності від визначених груп споживачів, різноманітності технологічної орієнтації та отримання рівноважного розподілу прибутку в короткостроковому і довгостроковому періодах.

Основний сенс такої класифікації стратегій полягає в тому, щоб в основу кожного стратегічного плану вкладати інноваційний розвиток. Така декомпозиція стратегій перспективного розвитку може також слугувати концептуальною основою для формування механізму інтеграції стратегічного та інноваційного менеджменту. Мова йде про те, щоб при розробці та реалізації інновацій аналізувати у взаємозв’язку не тільки технологічні і нетехнологічних напрямки корпоративного росту і розвитку але і застосовувати принципи стратегічного управління до інноваційного менеджменту господарюючих суб’єктів.



Умови опису моделі бізнесу
Олена Миронова, викладач

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
Протягом останніх двох століть людство вирішувало завдання організації бізнесу і управління ним. При описі управління використовувалися різні підходи. Одним з найбільш відомих є процесний підхід, що може розглядатися як концепція, що включає сукупність методологічних принципів рішення складних міждисциплінарних проблем.

Існує велика кількість визначень процесного підходу. Найбільш часто використовується наступний: процесний підхід – це метод управління організацією на основі системи взаємозалежних процесів. Впровадити процесний підхід - означає організувати управління підприємством на основі мережі процесів.

Питання, пов'язані із процесним підходом, виникають у наступних випадках: при аналізі і реорганізація бізнесу організації; при структуруванні діяльності, налагодженні взаємодії між підрозділами; при розробці і впровадженні системи стратегічного управління; при впровадженні системи менеджменту якості; при розробці і впровадженні корпоративної системи управління проектами; при розробці і впровадженні системи бюджетування; при впровадженні збалансованої системи показників; при розробці і впровадженні мер по скороченню витрат та ін.

Більшості підприємств потрібне комплексне впорядкування діяльності, при цьому процесний підхід служить для цілей аналізу ситуації, що склалася на підприємстві, виявлення проблем, пов'язаних з існуючим розподілом функцій і повноважень, з організацією взаємодії між підрозділами, зі сформованою організаційною структурою, а також для розробки комплексу пропозицій за рішенням даних проблем.

Таким чином, можна припустити, що процесний підхід є якоюсь складовою частиною більше широкого підходу до опису управління – комплексного підходу. Найбільший ефект може бути досягнутий тоді, коли будуть нерозривно злиті три одночасно розв'язуваних проблеми: раціоналізація керівництва (практика), підготовка керівників і формування теорії. Це і є триєдина формула формування науки. Таким чином, тільки єдність трьох основних напрямків дозволяє забезпечити ефективність управління, тобто домогтися комплексного підходу. Забезпечити подібну єдність можливо за допомогою такого інструмента як моделювання. Опис моделі бізнесу породжує на практиці необхідність виконання ряду умов:

Умова 1. Бізнес формується як відбиття інтересів і цілей суб'єктів, при цьому цілі групуються по якому-небудь одному або сукупності критеріїв. Обмеженням у даній ситуації є те, що склад суб'єктів бізнесу дуже неоднорідний, у силу чого: а) у них можуть виникнути протилежні цілі; б) може виникнути розбіжність у розумінні (інтерпретації) ключових показників, що формализують цілі діяльності. Вивчення бізнесу через аналіз його цілей пов'язаний з побудовою «цільової моделі», тобто формуванні класу понять і концепцій, що описують стан бізнесу. Існує безліч визначень терміна «ціль», наприклад, ціль – виражений кількісно або якісно майбутній стан об'єкта, досягнення якого є для нього бажаним і на досягнення якого спрямована його діяльність. Основними закономірностями виникнення, формулювання і формування цілей є: залежність уявлення про цілі і формулювання цілей від стадії пізнання об'єкта (процесу); залежність цілі від зовнішніх і внутрішніх факторів; можливість зведення завдання формулювання узагальнюючої цілі до завдання структуризації цілі.

Умова 2. Опис бізнесу шляхом застосування кількісних характеристик, створення методів, що звужують неоднорідність понять, визначень, оцінок. Встановлення однозначного джерела інформації, що забезпечує вірогідність і надійність даних. Інформаційний простір бізнесу може обслуговуватися великою кількістю програмних продуктів. При цьому інформація часто надходить не з першоджерела, а через «другі руки», тому комунікативний процес стає зайво громіздким, виникають комунікативні перешкоди. Все це створює проблеми в одержанні достовірної та надійної інформації.

Обмін інформацією також часто значною мірою гальмується через надмірну прихильність бюрократичним звичкам передавати повідомлення наверх по ланцюжку начальнику функціонального відділу для того, щоб узгодити їх з начальником іншого функціонального відділу і потім, уже там, спустити донизу по ланцюжку. Інша проблема стосується обміну інформацією у функціонально побудованій організації з навколишнім середовищем і полягає в тому, що іноді навколишнього середовища просто не існує, а люди, здається, печуться про роботу своєї функції або відділу, забуваючи про всю іншу діяльність навколо них, яка, здавалося б, повинна викликати в них жвавий інтерес і турботу.

Існують наступні основні причини використання багатоцільового підходу в опису бізнесу: неможливо через інформаційні і методичні труднощі точно виявити, виміряти та погодити всі фактори, що впливають в остаточному підсумку на максимум прибутку, і звести все до одного синтетичного результату; єдину ціль потрібно розбивати на підцілі за принципом «засоби – результати», щоб побудувати цільовий каркас бізнесу; доводиться враховувати, що однорідність цілей бізнесу – «вигадана» єдність, тому що протилежні цілі різних груп усередині бізнесу нерідко інституціаналізуються в напрямку, що суперечить цілям бізнесу; довгострокові і короткострокові дії та інтереси бізнесу не збігаються, окремо треба формулювати і забезпечувати цілі розвитку та цілі функціонування; «обмежена раціональність» керівників, постійна нестача інформації, аналітичних і технічних (обчислювальних) можливостей змушує задовольнятися задовільними, а не оптимальними рішеннями, що зменшує актуальність одноцільового підходу.

Умова 3. Правильна декомпозиція всіх елементів бізнесу і їхнє структурування.

Якщо розглядати бізнес як сукупність активів і регулярних угод, контрольованих особою або групою осіб – власниками, то як одиниця економічної діяльності (бізнесу) може бути виділена ділова операція (transaction – господарська операція, угода). У науковій літературі використовується два основних терміни: ділові операції і бізнес-процеси. Як правило, автори вкладають у них однаковий зміст. Мова йде тільки про ступінь точності перекладу англійського терміну «bisiness process».

Висока мобільність бізнесу створює необхідність його постійного поліпшення. Усвідомлення цього факту породило у світовій історії три хвилі програм, перша з яких була спрямована на поліпшення виконання співробітниками своїх завдань із метою досягнення «нульового рівня дефектів», друга – на поліпшення бізнес-процесів, а третя (сьогодення час) – на поліпшення бізнес-систем. Дві останні хвилі позв'язані між собою, тому що поліпшення бізнес-систем передбачає оцінку великих елементів, що складаються з бізнес-процесів, наприклад, оцінку інтегрованості процесів для підтримки ключових операційних систем у рамках бізнесу.

Реалізація процесно-орієнтованого підходу і відповідних вимог до моделі управління, заснованої на бізнес-процесах, вимагає структурування та стандартизації як внутрішніх, так і зовнішніх процесів за всіма функціональними напрямами.

Підготовка системи управління з метою її переходу до процесно-орієнтованої моделі передбачає здійснення необхідних змін у принципах управління, подальшого коректування стратегії і завдань організації та поступового застосування окремих елементів і інструментарію бізнес-процесної структури. Перехід до управління бізнес-процесами та адаптація системи управління до відповідних умов та змін на ринку створює об'єктивну необхідність комплексного рішення щодо визначення ключових напрямів структурних перетворень.


Тенденції розвитку сільськогосподарської

обслуговуючої кооперації
Руслана Миронова, кандидат економічних наук, доцент

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна
У ході реалізації аграрної реформи в Україні, в основному завершився період створення нових господарських структур в сільському господарстві на приватній основі, виникає необхідність розробки стратегії їх розвитку на перспективу. Однією з умов їх успішного функціонування є створення різного роду обслуговуючих кооперативів, які значно здешевлюють цю сферу діяльності. Враховуючи складність сільськогосподарського виробництва, приватні товаровиробники не можуть одночасно приділяти увагу і виробництву, і комерційній діяльності, пошуку та придбанню ресурсів та послуг за прийнятними цінами.

Незважаючи на зусилля Верховної Ради і Уряду та наявність здобутків вчених-аграрників, все ще не існує чіткого розуміння механізму здійснення кооперування, завдяки якому сільськогосподарські товаровиробники можуть працювати в умовах, коли держава відходить від таких функцій, як заготівля, збут та переробка сільськогосподарської продукції, забезпечення виробників матеріально-технічними засобами, надання технічних і технологічних послуг, створення та підтримка виробничої інфраструктури тощо. На наш погляд, найбільш ефективним буде створення товаровиробниками повністю ними контрольованих кооперативних організацій, так як, діючи на ринку відокремлено, вони не мають реальної перспективи.

Кооперативний рух в українському селі тільки починає розвиватись, однак вже існує безліч факторів, які до цього спонукають. До них слід віднести: диспаритет цін на промислову і сільськогосподарську продукцію; засилля в агробізнесі різного роду посередницьких структур, які, дбаючи про власні прибутки, зовсім не враховують інтереси сільськогосподарських товаровиробників; високі кредитні ставки як на сезонні, так і на довгострокові цілі.

Світовий і історичний український досвід свідчать, що навіть ті сільськогосподарські виробники, які мають незначний економічний потенціал, об’єднуючись в кооперативи, створюють впливову організаційно-економічну силу, що здатна вирішувати їх спільні проблеми. Кооперація стала важливою ознакою агропромислового комплексу в багатьох країнах світу.

На нашу думку, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи – це на сьогодні чи не єдиний засіб, нині існуючий в Україні, для вирішення або спільного подолання проблем, які сільськогосподарські товаровиробники не можуть вирішити поодинці. Тому об’єктивно назріла необхідність створення в сільській місцевості сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими та особистими селянськими господарствами кооперативів для заготівлі, зберігання та реалізації сільськогосподарської продукції. Основним завданням яких є активізація процесу формування конкурентного середовища шляхом сприяння функціонування альтернативних комерційним структурам маркетингових каналів просування продукції до споживачів, що контролюються сільськогосподарськими товаровиробниками.

Кооперативи при сільських громадах є одним із найперспективніших елементів інфраструктури аграрного ринку з огляду на те, що вони є підприємствами особливого типу. Специфіка їх підприємницької діяльності полягає в тому, що вона не націлена на отримання прибутку, а здійснюється для задоволення економічних і соціальних інтересів своїх членів. Членство кооперативів такого типу в агроторгових домах, а через них у біржовій торгівлі сприятиме перетворенню дрібних товаровиробників на рівноправних суб’єктів ринку, підвищить конкурентоспроможність продукції їх членів-власників.

За ринкових умов економічна сутність сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу пов’язана із можливістю надання клієнтам-власникам необхідних послуг за собівартістю, збільшення доходів членів кооперативу, розподілу економічних ризиків та координації дій членів кооперативного об’єднання, безпосередньою участю кооперативів у створенні конкурентного середовища на аграрному ринку. В результаті такого процесу зростають масштаби економічної діяльності кооперативів при сільських громадах, збільшуються обсяги наданих ними послуг, розширюється сфера їх діяльності. Незважаючи на пріоритетність економічних функцій кооперативи при сільських громадах за будь-якого рівня їх розвитку повинні надавати належного значення й соціальній функції, оскільки вони є комплементарними. Двосторонній зв’язок між економічною і соціальною функцією проявляється у тому, що з одного боку, соціальна функція може здійснюватися за ефективної економічної діяльності кооперативу, з іншого, – відтворення трудових ресурсів як основної складової ресурсного потенціалу кооперативів при сільських громадах значною мірою визначатиметься соціально орієнтованою діяльністю кооперативу.

Держава повинна здійснювати підтримку діяльності кооперативних організацій. У своєму розпорядження вона має цілий арсенал вивірених світовою і вітчизняною практикою економічних, правових, адміністративних та інших засобів державного регулювання. Проте, як свідчить вітчизняний досвід, адміністративні засоби управління належного розвитку кооперації, як правило, не забезпечували, а, навпаки, пригнічували його. Водночас, економічні та правові засоби державного регулювання в поєднанні з дією ринкових механізмів відкривають широкі можливості для розвитку кооперативного руху на селі. Наразі держава має гарантувати, з одного боку, недопущення процесу одержавлення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів та нав’язування державою виконання невластивих їм функцій, а з іншого – створити сприятливі умови діяльності кооперативних організацій в аграрному секторі економіки країни.

Як основні напрями державної підтримки розвитку сільськогосподарської кооперації виділимо – економічний, правовий, організаційний та соціальний. Зазначені напрями державної підтримки здатні забезпечити ефективний розвиток кооперації в аграрному секторі економіки країни та стати основою для формування організаційно-економічного механізму державної підтримки сільськогосподарської обслуговуючої кооперації.

Під організаційно-економічним механізмом державної підтримки розвитку кооперації слід розуміти сукупність організаційних та економічних важелів і стимулів цілеспрямованого впливу держави на задоволення правових, економічних та соціальних потреб сільськогосподарських товаровиробників, об’єднаних в кооперативні організації. Зміст і форми поставлених перед організаційно-економічним механізмом державної підтримки розвитку кооперації завдань знаходять відображення у сукупності організаційно-економічних важелів та стимулів, через які держава коригуватиме недоліки ринкового механізму і, опосередковано, за допомогою кооперативів виконуватиме місію захисту соціально-економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників. Доречним може стати формування при Міністерстві аграрної політики України спеціальної координаційної ради з питань розвитку кооперації у складі керівників зацікавлених центральних органів управління, науково-дослідних установ та представницьких кооперативних організацій усіх видів та напрямів діяльності.




АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ,

ЕКОНОМІКИ І ПРАВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

Схожі:

Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconРадмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації
Та особливості реалізації державної кадрової політики України в умовах глобалізації, розкрито роль кадрового потенціалу сучасних...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconСборник тезисов научных работ
Стратегічно-інноваційний розвиток суб’єктів економічної системи в умовах глобалізації: Збірник тез ІІ міжнародної науково-практичної...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconВідей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2012
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconІнституційні трансформації сучасної економіки: виклики
Пов'язаних з актуальними проблемами регулювання соціально-економічного розвитку в умовах трансформації економіки
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconКаталог вибіркових дисциплін програми підготовки бакалаврів факультету економіки та менеджменту



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка