Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ



Сторінка6/25
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.68 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

INNOVATIVE EDUCATIONAL DEVELOPMENT
SCHAEFER MICHAEL, Doctor in Economics, Professor

Association 1901 SEPIKE, Poitiers – Frankfurt (France-Germany)
Higher education is a key strategic objective in modern global standards, which aims on reducing the outflow of domestic students and to attract more foreign students through the use of modern teaching methods, scientific knowledge and practical training. The optimal preparation of students of tomorrow for a growing global labor market is a key component to support domestic enterprises and thereby ensure a strengthening and improving their competitiveness as well as the economy of the domestic market.

Under considered numbers, which describe situation with involving Ukrainian students into educational processes abroad. The so-called international mobility of students will grow in the nearest future and published on the website:



  • Worldwide, 4.3 million students are internationally mobile.

  • According to the OECD, this figure will increase in a few years to more than 7 million.

  • E.G. Germany is an internationally attractive study destination. Overall, the Federal Republic occupies third place after the USA and Great Britain and is immediately followed by France and Australia.

  • The federal and state governments want to improve this position even further, other countries are catching up quickly. The world's fastest growing target regions are the emerging countries in Latin America and Asia.

  • In addition, international mobility from the outset one of the key objectives of the Bologna reforms and the strategy "Europe 2020" is adopted by the European Ministers of Education.

Long training periods and difficulties in starting a career lead to a delay of family formation, which with increasing age of the person concerned and the demands on the partners grow. There are also declining religiosity and increasing urbanization, unsafe expectant careers, lack of availability of suitable family living space in urban areas, and much more. So, what if the respective university would even take over the practical training? The relevant departments were actually available, perhaps currently only rudimentary, but this would be expandable. Currently many people are employed in universities with administrative tasks, which could be partially or in whole acquired by students. This would on the one hand significantly alter the cost structure and provide other practical tasks enormously to the better. We want to add the possibility of the respective university, to promote the theme of "entrepreneurship" stronger and to develop it.

Young people often wish to become self-employed, the knowledge which they obtain in the study is not sufficient. In an increasingly strong global market, precisely this direction is crucial to future success.

Innovation does not just mean to go with the times, but to be a little ahead of it. But this also means that there are resistances which must be overcome. Innovation means progress and progress means change. But change for many people is associated with work, relearning, responsibility, risk and other more negative things. However, without these steps there is no development at all.

The biggest hurdle lies in ourselves, because in most cases people say: "we have always done it this way". That may be so, and it may be that it also worked well in the past, but it does not mean that tomorrow it will still work.



To change the future, we first have to change ourselves!
МЕМЛЕКЕТТІҢ ҰЛТТЫҚ ҚАУІПСІЗДІГІН ҚАМТАМАСЫЗ

ЕТУДЕ – АҚПАРАТТЫҚ ҚАУІПСІЗДІКТІҢ ОРНЫ
БАЖАЙ АЛИ ХУАНДАГУЛЫ

«Ақпараттық технологиялар» факультетінің студенті

М.Қозыбаев атындағы Солтүстік Қазақстан Мемлекеттік университеті Қазақстан Республикасы
Жаһанданудың қазіргі заманғы жағдайында ұлттық қауіпсіздікті қамтамасыз ету стратегиялық басты міндеттердің бірі болып саналады. Мемлекетіміздің ұлттық қауіпсіздігі – бұл азаматтардың, қоғамның және мемлекеттің өмірлік маңызды мүдделерінің, ұлттық құндылықтары мен өмір сүру салтының қалыпты деңгейде қорғалуы болып табылады. Ұлттық қауіпсіздік немесе ұлт қауіпсіздігі – ол әртүрлі салаларда жеке адамның, қоғам мен мемлекеттің өмірлік маңызды мүдделерінің ішкі де, сыртқы да қауіп-қатерлерден қорғалуы, яғни еліміздің тұрақты дамуының қамтамасыз етілуі. Ұлттық қауіпсіздікті қамтамасыз етудің негізі объектілері ретінде: 1) жеке адам – оның құқықтары мен еркіндіктерін; 2) қоғам – оның рухани және материалдық игіліктерін; 3) мемлекет – оның егемендігі, конституциялық құрылысы мен аумақтық тұтастығын танимыз. Олай болса, аталған маңызды объектілердің қауіпсіздік тұрғыдан қамтамасыз етілуінде бізді ерекше алаңдатып отырған мәселе – ол ақпараттық қауіпсіздік дер едім. Бүгінгі таңда ақпараттық қауіпсіздік әлемнің кез келген мемлекетінің өзекті мәселелерінің бірі саналады. Р.Ә. Нұртазинаның «Қазақстан Республикасының ұлттық қауіпсіздігі» еңбегінде ақпараттық қауіпсіздік ұғымына былайша сипаттама береді: «Ақпараттық қауіпсіздік – ол ақпараттық ортаның қоғамдағы қорғалуының жай-күйі. Ақпараттың қорғалуы деп: қорғалатын ақпараттың таралып кетуінің, қорғалатын ақпаратқа рұқсат етілмеген және қасақана емес ықпал жасалуының алдын алу жөніндегі қызмет немесе осындай жағдайға жеткізуге бағытталған үдерісті түсіну керек. Мемлекеттің ақпараттық қауіпсіздігі – мемлекеттің ақпарат ресурстарының сақталуы және жеке адам мен қоғамның ақпарат саласында құқықтары қорғалуының жай-күйі»... Автор: «ҚР ақпараттық қауіпсіздігі деп: ақпарат саласында жеке адамның, қоғамның және мемлекеттің теңгерімді мүдделерінің жиынтығымен айқындалатын оның (республикамыздың) ұлттық мүдделері қорғалуының жай-күйін түсіну керек», деп тұжырымдай келіп, жеке адамның, қоғамның, мемлекеттің ақпарат саласындағы мүдделерін ашып көрсетеді [1, 106 б.].

Қазақстан Республикасы ақпараттық қауіпсіздігіне төнетін қатерлердің түрлері мен бастаулары тұрғысынан Р.А.Нұртазина Қазақстан Республикасы ақпараттық қауіпсіздігінің қатерлері өзінің бағыттылығы бойынша төмендегі түрлерге бөліп көрсетеді: «Адам мен азаматтың рухани өмірі мен ақпараттық қызметі саласындағы конституциялық құқықтары мен бостандықтарына, жеке-дара, топтық және қоғамдық сана-сезімге төнетін қауіп-қатерлер; ҚР мемлекеттік саясатының ақпараттық қамтамасыз етілуіне төнетін қауіп-қатерлер; Ақпараттандыруды, телекоммуникация мен байланысты қоса алғанда, ақпараттың отандық индустриясына, ішкі нарықтың қажеттіліктерін оның өнімімен қамтамасыз етуге, сол өнімнің әлемдік нарыққа шығуына, сондай-ақ отандық ақпараттық ресурстардың жинақталуын, сақталуын және тиімді пайдаланылуын қамтамасыз етуге төнетін қауіп-қатерлер; Қазақстан аумағында таралған да, құрылып жатқан да ақпараттық және телекоммуникациялық жүйелердің қауіпсіздігіне төнетін қауіп-қатерлер» [1,110 б.]. Қазақстан Республикасы ақпараттық қауіпсіздігінің 2016 жылға дейінгі тұжырымдамасына сәйкес: «Елдің ақпараттық қауіпсіздігі осы құжатта өзара байланысты екі аспектімен қаралады: техникалық және әлеуметтік. Техникалық аспект ақпараттың тұтастығын, құпиялылығын және қолжетімдігін қамтамасыз ету үшін ұлттық ақпараттық ресурстарды, ақпараттық жүйелерді, ақпараттық-телекоммуникациялық инфра-құрылымды авторланбаған қол жетімділіктен, пайдаланудан, ашудан, бұзудан, өзгертуден, оқудан, тексеруден, жазудан немесе жойылудан қорғауды қамтамасыз етуді көздейді. Әлеуметтік аспект ұлттық ақпараттық кеңістікті және бұқаралық ақпарат тарату жүйелерін Қазақстан Республикасының ұлттық мүдделеріне нұқсан келтіруі мүмкін мақсатты келеңсіз ақпараттық және ұйымдық әсер етуден қорғау болып табылады» - деп тұжырымдалған болатын. Ақпараттық қылмыс (киберқылмыс) - қылмыстық-жазалау әрекетін көздейтін, ақпараттық технологиялар пайдаланылатын қылмыс түрі. Ақпараттық терроризм - террористік мақсатта ақпараттық ресурстарды пайдалану және (немесе) оларға ақпараттық кеңістікте әсер ету...». Алынған анықтамаларда «Ақпараттық қылмыс (киберқылмыс)» және «Ақпараттық терроризм» ұғымдарының қауіпсіздік кеңістігінде алатын орны ерекше екендігі айтпаса да түсінікті. Әлемнің жетекші мемлекеттері жаңа технологияларға, жаңа әдістер мен жаңа ұстанымдарға негізделген ақпараттық қоғамды құру процесін бастан өткеруде. Сайып келгенде, оларды пайдалану азаматтардың конституциялық құқықтарын іске асырудың, халықтың әл-ауқатын жақсартудың, компаниялардың бәсекеге қабілеттілігін арттырудың барабар жаңа болмысына ықпал етуі тиіс. Мемлекеттік органдар үшін ақпараттық қоғам азаматтарға қызметтер көрсету рәсімдерін тиімді жаңартуға мүмкіндік береді. Осылайша, ақпараттық қоғам дамуының дәрежесі мемлекеттік институттардың жұмыс істеу процесіне, әрбір елдің экономикасы мен қорғаныс қабілетіне тікелей ықпал етеді. Қазіргі заман болмысында азаматтардың қажеттіліктеріне барабар ақпараттық қоғамның болуы мемлекеттің әл-ауқатының қажетті шарты болып табылады. Осыған байланысты Қазақстан Республикасының ақпараттық саладағы негізгі ұлттық мүдделері: 1) азаматтардың ақпаратты алу және таратуға конституциялық құқықтарын іске асыру; 2) ақпараттық қоғамның қалыптасуы және дәйекті дамуы; 3) мемлекеттің әлемдік ақпарат алмасуға тең құқылы қатысуы; 4) ақпараттық-коммуникациялық технологиялардың озық дамуы; 5) мемлекеттік билік органдарын тиімді және уақтылы ақпараттық қамтамасыз ету; 6) мемлекеттік құпияларды құрайтын мәліметтерді, сондай-ақ өзге де қорғалатын ақпаратты жоғалту және жария ету фактілеріне жол бермеу; 7) өте маңызды ақпараттық жүйелердің, ресурстар мен қолдаушы инфрақұрылымның жұмыс істеу сенімділігі мен беріктігін қамтамасыз ету болып табылады» [2]. Әлем елдеріндегі жағдайларға қарасақ, экстремистік және террористік ұйымдар мен топтар өз идеологияларын насихаттау, пікірлестерін тарту мен оқыту, әртүрлі террористік топтармен байланыста болу және қаржыландыру үшін жаһандық ақпараттық-коммуникациялық желілер мүмкіндіктерін тағы да белсенді пайдалануда. Ақпараттық қылмысқа қарсы күрес құқық қорғау органдарынан шет елдердің арнайы қызметтері мен құқық қорғау органдарымен бірігіп, үйлестірілген іс-қимыл жасау жолымен барабар жедел әрекет етуді талап етеді. Құқықтық саясат тұжырымдамасында 2010 жылдан 2020 жылға дейін мерзімінде ұлттық құқықтың негізгі мәселесі анықталды – ақпаратты қорғау мемлекеттік жүйенің негіздері, осы салада негізгі қауіптер анықталды [3].

Ақпараттандыру және байланыс саласындағы қылмыстық құқық бұзушылықтарға халықаралық мәртебелі ұйымның алаңдауы тектен-тек емес. Себебі, интернет-ресурстардың шексіз де шетсіз мүмкіндіктері ең алдымен техникалық саладағы сан-алуан қылмысқа жаппай жол ашты. Қылмыс әлемінде бет перде кимей, қолына қару ұстамай, кісі өліміне бармай-ақ банктерді тонап, мекемелер қорындағы қаражаттарды қас пен көздің арасында қолды ететін қылмыскерлер пайда болды. 2014-жылы 3-шілдеде қабылданып, 2015- жылдың 1- қаңтарында күшіне енген Жаңа қылмыстық кодексте ақпараттандыру және байланыс саласындағы қылмыстық құқық бұзушылықтар өз алдына жеке топтық объекті ретінде санатталды [4]. Бұл осы тақырыптың маңыздылығының айрықша екендігін көрсетеді деген сөз. Қорытындылай келгенде ақпараттық қауіпсіздік мәселесінде төнген қатерлердің қайнар көзі ретінде зиянды бағдарламаларды ерекше атай отырып, зиянды бағдарламалық қауіптерден сақтануға кеңес беретін төмендегі пайдалы сілтемені көпшілікке назар аударуға ұсынар едім: «Зиянды бағдарламалық қамтамасыз ету деген не? Компьютерді зиянды бағдарламалардан қалай қорғау керек? cert.kz/kz/presscenter/publication/?doc=113»


Әдебиеттер

  1. Нұртазина Р.А. Қазақстан Республикасының ұлттық қауіпсіздігі: Оқу құралы / - Алматы, «Бастау» баспасы, 2014.- 368 бет.

  2. «Қазақстан Республикасы ақпараттық қауіпсіздігінің 2016 жылға дейінгі тұжырымдамасы туралы» Қазақстан Республикасының Президенті Жарлығының жобасы туралы Қазақстан Республикасы Үкіметінің 2011 жылғы 30 қыркүйектегі № 1128 Қаулысы http://adilet.zan.kz/kaz/docs/P1100001128

  3. Қазақстан Республикасының 2010 жылдан 2020 жылға дейінгі кезеңге арналған құқықтық саясат тұжырымдамасы туралы Қазақстан Республикасы Президентінің 2009 жылғы 24 тамыздағы N 858 Жарлығы http://adilet.zan.kz/kaz/docs/U090000858_

  4. 2014 жылғы 3 шiлдедегі Қазақстан Республикасының Қылмыстық кодексi № 226-V ҚРЗ (өзгерістерімен) http://adilet.zan.



К ВОПРОСУ О ФОРМИРОВАНИИ РЫНОЧНОЙ ПОЗИЦИИ БАНКА
НАЗГУЛЬ БАЙТЕМИРОВА, магистрант

Петропавловский филиал СГА, Республика Казахстан
Долгосрочное преобразование модели банковского бизнеса Казахстана в соответствии с концепцией развития финансового сектора Республики Казахстан до 2030 года направлено на формирование эффективной модели банка будущего и базируется на основе новых технологий.

Для эффективной деятельности коммерческого банка важен не только внутренний анализ его деятельности, но и сравнение результатов работы с результатами других банков. Населению стала интересна информация о финансовых инструментах, о принципах работы банков как бизнеса и, в особенности, о надежности и стабильности финансовых институтов. Для принятия решения о выборе банка недостаточно внутренних оценок и зачастую необходима оценка независимых экспертов. Такую роль в современном обществе играет система рейтингов.



Рейтинг - это метод сравнительной оценки деятельности нескольких банков. В основе рейтинга лежит обобщенная характеристика по определённому признаку, которая позволяет выстраивать (группировать) коммерческие банки в определённой последовательности по степени убывания данного признака.

Самые распространенные международные рейтинговые агентства в Казахстане, специализирующиеся на присвоении рейтинга банкам, это: Moody'sInvestors, ServiceStandard&Poor's, FitchRatings.

Наличие рейтинга международного рейтингового агентства дают возможность самим банкам сравнения с аналогичными компаниями, а регулятору и клиентам получить больше информации о банке.При присвоении рейтинга РА «Moody'sInvestors» учитываются как количественные, так и качественные факторы такие как рыночные позиции и перспективы, позицирирование к риску, регулятивная среда, операционная среда, финансовые показатели. Оценка рыночных перспектив банка проводится по следующим пунктам: доля рынка и устойчивость положения, то есть насколько доминирующую позицию на рынке занимает банк; национальное и региональное присутствие филиальной сети.

Банком определяется рыночная позиция, с целью закрепить в глазах потребителей и конкурирующих банков уровень своей конкурентоспособности и для определения стратегии ее увеличения для удержания и закрепления рыночной позиции. Рыночная позиция дает возможность банку демонстрировать преимущества своего продукта, нивелировать собственные недостатки и акцентировать внимание на недостатках конкурентов и завоевывать новые рынки.

Показатель доли на рынке является важнейшей количественной характеристикой конкурентной позиции, но этого показателя бывает недостаточно при определении устойчивости позиции банка. Как показывает практика, для более эффективного осуществления деятельности банка в условиях конкуренции, коммерческий банк должен постоянно проводить оценку своей рыночной позиции. Динамика мировой экономической среды, внешней и внутренней среды самого банка и его конкурентов такова, что необходим постоянный мониторинг изменения всех факторов, влияющих на рыночную позицию.

Интеграция во Всемирную торговую организацию и Единое экономическое пространство, создает предпосылки для дальнейшего ужесточения конкуренции на рынке финансовых услуг, что должно повлечь за собой повышение качества и расширение спектра предоставляемых услуг.



Немаловажное значение для расширения круга клиентов имеет хорошо развитая сеть банковских офисов, доступные места их размещения, выгодные предложения банковских продуктов и быстрота их оформления. Именно это заставляет банки расширять сеть собственных офисов и отделений, чем больше филиальная сеть банка, тем большему количеству потенциальных клиентов доступны услуги банка.

С целью расширения обслуживаемой клиентской базы коммерческие банки все больше надежды возлагают на сервисы самообслуживания. Для их развития основным направлением деятельности должен являться потребитель, работа с которым начинается с осведомленности об особенностях его поведения и влияния на бизнес. Банки так же сталкиваются с проблемой интерпретации собранных ими данных, мало собрать информацию, нужно понять, что она означает и как применить сделанные выводы для решения бизнес задач. Основа разработки и внедрения новых банковских продуктов опирается на мировую банковскую практику, развитие казахстанского банковского сектора происходит по тому же сценарию, используя не только зарубежный опыт по внедрению новых продуктов, но и разрабатывая собственные ключевые подходы по грамотному управлению банком и технологические аспекты подходящих бизнес-процессов. Проблемой является то, что внедряемые новые продукты и услуги банка не являются его собственностью и, как правило, после прошествии короткого промежутка времени получают широкое распространение среди банков-конкурентов.

Этап современного развития казахстанского банковского сектора находится на стадии интенсивной конкуренции между банками, благодаря насыщению рынка финансовыми продуктами и услугами. В сложившихся условиях, огромные преимущества получат те банки, которые в состоянии создать и развить новые технологии, усовершенствовать продуктовую линейку, разработать альтернативные каналы предоставления сервиса клиентам. Банковский сервис, предлагаемый на основе новых средств связи позволяет увеличить число привлекаемых клиентов и осваивать новые банковские рынки.

Посредством Интернета необходимо развивать дистанционные банки или банки самообслуживания. Кроме традиционных банковских продуктов клиент банка получает возможность получать информацию или пользоваться услугами с помощью электронной почты, социальных сетей или сайта банка.

Таким перспективным направлением, позволяющим расширить долю клиентского рынка, является «виртуальный банк». Через социальные сети, в виртуальном банковском отделении пользователи могут получить консультацию сотрудников банка или решить свои вопросы, касающиеся используемых продуктов или услуг. Банковским продуктом является разработанное программное обеспечение, которое позволит банковским специалистам проводить онлайн-беседу, как с клиентами, так и со сторонними пользователями. Беседа может проводиться как в группе, так и в личном чате. Удобство чата для клиентов заключается в режиме его работы: с 8 утра до 9 вечера 7 дней в неделю.

В 2015 году в Казахстане зарегистрировано 3,47 млн. пользователей Интернета, из которых 870 тыс. Алматы. Интернетом пользуется 71% всего населения в возрасте от 12 до 54 лет. 52,2% пользователей - это женщины.

К потенциальным клиентам виртуального банка относится возрастной сегмент от 18 до 55 лет, на долю которых приходится 88,8% всех пользователей Интернета. Наиболее охватной группой являются молодые люди 25-35 лет, доля этого возрастного сегмент составляет 32,1%. 67,5% пользователейв Казахстане, как и на любом растущем интернет-рынке, это жители крупных городов. Но компаниям в регионах в ближайшие несколько лет следует учитывать бурный рост потенциала рекламы. В связи с тем, что прирост проникновения интернета в малых населенных пунктах составляет около 40%в год. К наиболее популярным площадкам в Казахстане относятся социальные сети (Вконтакте, Одноклассники, Facebook).

Кроме того Казахстан не отстает от мировых тенденций и активно пользуется интернетом «на ходу». По данным J’son&Partners,ведущей международной консалтинговой компании, специализирующейся на рынках телекоммуникаций, медиа, ИТ и инновационных технологий в России, СНГ, Центральной Азии, на начало 2015 года уже 72%домашних хозяйств пользовались одним из видов беспроводного доступа к сети, причем 27%предпочитали высокоскоростную мобильную связь. Согласно проведенного исследования, до 20%пользователей заходят на сайты с мобильных устройств – смартфонов и планшетов. Учитывая эту особенность, банкам важно сразу планировать адаптацию рекламы, информации и площадок для просмотра с экранов планшетов и телефонов. Так как в Казахстане высокий уровень сельского населения и низкая плотность населения в ряде регионов внедрение системы «виртуальный банк» позволит банкам охватить население, проживающее в сельских населенных пунктах, на значительном удалении от подразделений БВУ.

Стационарных отделений банка станет меньше, но они не исчезнут, хотя их профиль и количество могут претерпеть значительные изменения. Конечно, отделения должны стать намного более продающими и, возможно, более риск-ориентированными. Виртуальные отделения отличаются от интернет-банкинга, предлагаемого большинством банков, так как виртуальные отделения это имитация отделения-оффлайн, посредством которого можно проконсультироваться с банковским менеджером в онлайн-режиме путем нажатия на фото сотрудника.

Данный продукт является перспективным, так как в социальных сетях зарегистрировано большое количество пользователей и предоставление консультация о банковских услугах прямо в социальной сети позволит банкам снизить расходы, а клиентам сэкономить время на обслуживание в обычных отделениях.

Таким образом, лишь усиленное внедрение новшеств, в предоставлении банковских продуктов и услуг, позволит банкам оставаться конкурентоспособными, удерживая и расширяя свою рыночную позицию.



ГЛОБАЛІЗАЦІЯ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ ЯК ФАКТОР

ПОСТЛІБЕРАЛЬНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ РИНКІВ

ТА ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ
СЕРГІЙ БІЛОШИЦЬКИЙ, доктор політичних наук, доцент

Хмельницький, обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, Україна
Сучасне українське суспільство вкрай потребує вироблення адекватного уявлення про ресурси, проблеми та перспективи розвитку економічного та політичного лібералізму, які на переконання значної кількості політиків та експертів, претендують на статус універсальних і безальтернативних цінностей для успішних країн.

У рамках комплексного дослідження феномена економічної та політичної глобалізації представляється важливим встановити наявність або відсутність як внутрішньосистемних чинників, так і зовнішніх перешкод на шляху поширення ліберальних цінностей в сучасному світі, зокрема – з боку лідерських інституцій глобалізованої економіки.

В загальному вигляді проблема полягає в тому, що нормативні канони ліберальної демократії передбачають ствердження в економічній сфері (в тому числі і міжнародній економіці) ринкових механізмів, які сприяють соціально-економічному піднесенню лібералізованих суспільств. Відповідно, послаблення ринкових механізмів шляхом монополізації окремих сегментів економіки класифікується політичною наукою як вихід економічної системи за межі ліберальної моделі, що відповідно відображатиметься в еволюції політичної системи в бік авторитаризму або тоталітаризму. Водночас в надрах самих провідних суспільств, що на практиці репрезентують стандарти ліберальної демократії, характер відносин між суб’єктами економічного життя між собою, суспільством і державно-політичними інститутами сьогодні виходить за межі задекларованої моделі. Після завершення «холодної війни» та знищення формаційного опонента ліберальної демократії – комунізму провідні держави поступово втрачають інтерес до забезпечення основних соціально-економічних прав як окремих людей, так і соціальних груп і цілих регіонів, оскільки це передбачає перерозподіл влади на користь соціальних аутсайдерів і, відповідно, послаблення владних позицій самих правлячих еліт.

Деякі аспекти даної проблеми у своїх наукових працях висвітлювали такі діячі, як Ф. Хайек, Б. Гаврилишин, Дж. Ґелбрейт, О. Тоффлер, Дж. Сорос, Л. Туроу, Т. Фрідман, Ф. Фукуяма, Г. Мартін, Х. Шумман, В. Хаттон, І. Валлерстайн, С. Джордж, М. Ротбард, Д. Хендерсон, Дж. Бхагвати, Б. Ліндсі, А. Пшеворський, М. Делягін, О. Бузгалін, А. Колганов, В. Інозємцев, С. Удовік та інші, однак вони скоріше виявили тенденцію поступового підсилення впливу глобалізованої економіки на соціально-економічне та політичне життя сучасних суспільств, не відповідаючи на питання про ідеологічний зміст зазначеного процесу.

Таким чином, завдання статті – охарактеризувати вплив глобальної економіки на національні ринки і ліберально-демократичні політичні системи та оцінити ступінь загрози постліберальної трансформації сучасних економічних та політичних практик внаслідок глобалізаційних процесів.

Протягом останніх трьох десятиліть дослідники відмічають тенденцію до посилення соціальної полярності як в рамках національних держав, так і на міждержавному (глобальному) рівні. Зокрема, розрив у доходах між п’ятою частиною світового народонаселення найбагатших країн і п’ятою частиною мешканців у найбідніших країнах у 1997 р. виражався співвідношенням 74:1 (у порівнянні з 60:1 – у 1990 р., 30:1 – у 1960 р.) [12, с. 16]. Організація економічного співробітництва і розвитку орієнтує свої країни на те, щоб річний прибуток на особу був не нижче 30 тис. дол. США, у той час як 85% людства живуть в умовах, коли прибуток на особу не перевищує 3 тис. доларів. За період з 1985 р. більш ніж у 100 країнах абсолютний прибуток на душу населення знизився. У країнах, що розвиваються, зараз живуть 4,5 млрд. чоловік, 60% з них – в умовах, що суперечать мінімальним санітарно-гігієнічним вимогам. На менш ніж 1 дол. США в день живуть більше 1,2 млрд. чоловік, а майже половина населення світу дотепер змушена жити на менш ніж 2 дол. в день. Третина населення країн, що розвиваються, не доживають до 40-літнього віку. Експерти Світового банку відзначають, що економічна криза 1997 – 1999 рр. лише підсилила цю тенденцію. У Східній Азії за ці два роки число людей, що живуть в абсолютній бідності, збільшилося з 40 до 100 млн. чоловік. В даний час 64 країни у світі є найбіднішими: середньорічний прибуток на душу населення не перевищує там і 300 дол. США [12, с. 19].

Рівень виробництва ВВП США на душу населення в 1999 р. перевершував рівень африканських країн, розташованих на півдні від Сахари, більш ніж у 95 разів, менш розвинутих країн світу – у 123, країн Південно-Східної Азії – у 30 (у тому числі Південної Азії – у 72), Африки – у 49 разів. З країнами Європейського союзу відповідний розрив трохи нижче, хоча залишається дуже значним. Рівень виробництва ВВП у країнах Європейського Союзу вище в 74 рази, ніж в африканських країнах, розташованих на півдні від Сахари, у 96 разів вище рівня найменш розвинутих країн світу, у 23,7 рази – країн Південно-Східної Азії (у тому числі країн Південної Азії – у 56,3 рази), Африки – у 35,8 рази. Китай по даному показнику уступає США в 40 разів, Європейському Союзу – у 32 рази [4, с. 214].

Відповідно до інформації, що міститься у доповіді ООН про людський розвиток за 1998 р., три найбагатші людини у світі мають сукупний особистий рахунок, що перевищує валовий внутрішній продукт 48 найменш розвинутих країн разом узятих. 225 найбагатших людей планети мають сукупний прибуток більш ніж у 1 трлн. доларів, а 3/5 з 4,4 млрд. жителів країн, що розвиваються, позбавлені каналізації, 1/3 – чистої води і 1/5 – медичного обслуговування. Американці витрачають на косметику 8 млрд. доларів у рік. По оцінках ООН, 6 млрд. доларів у рік вистачило б для того, щоб дати дітям усього світу початкову освіту. Європейці з’їдають морозива на 11 млрд. доларів у рік, у той час як 9 млрд. цілком вистачило б на те, щоб забезпечити чистою водою і надійною каналізацією всіх нужденних у світі. Американці і європейці витрачають 17 млрд. доларів на корм для домашніх тварин; 13 млрд. вистачило б, щоб забезпечити елементарною медичною допомогою і нагодувати всіх нужденних по усьому світі [3, с. 119-120]. З огляду на це важко не погодитися з російським дослідником Н. Римашевською, яка стверджує, що сучасний світ «характеризується ростом ізоляції і маргіналізації; багатство і влада концентруються в руках невеликої групи людей; мрії про гарне життя перетворюються в кошмар масової бідності, безробіття і соціальної деградації» [12, с. 19].

Процес згортання «суспільства загального добробуту» у рамках національних держав за часом збігся зі значним посиленням інтеграційних процесів у світовій економіці, що пізніше одержало назву глобалізації. Суть цього явища дотепер викликає різні тлумачення в суспільствознавців і державних діячів. Однак не викликає сумніву той факт, що в основі даного процесу поряд з об’єктивною причиною – зникненням на Землі вільного економічного простору лежить і суб’єктивна – бажання західних, насамперед американських, економічних еліт уніфікувати й інтегрувати світову економіку у своїх інтересах.

Характерно, що економічна глобалізація значно випереджає у своєму динамізмі політичну і соціальну глобалізації. Створення «єдиного світового ринку» поки що не припускає створення єдиних цивільного суспільства, держави, політичної, правової і соціальної систем. У результаті цього тісні фінансово-економічні зв’язки між країнами змушують національні держави змагатися в зниженні податків, скороченні суспільних витрат і відступі від принципів соціальної рівності, що приводить лише до глобального перерозподілу – від тих, хто на дні, до тих, хто на вершині. «Чим більше країни залежать від доброї волі інвесторів, тим більше уряди змушені потурати привілейованій меншості, що володіє значними фінансовими активами... Винагороджуються всі ті, хто створює найкращі умови для великих капіталовкладень, а над будь-яким урядом, що пручається цьому закону джунглів, нависає погроза санкцій» [11, с. 92].

У глобалізації економіки виняткова роль належить країнам «великої сімки» і контрольованим, насамперед США, міжнародним інститутам, таким як Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд і Світова торгова організація. Принципи глобалізації були закладені ними, як того вимагає так званий Вашингтонський консенсус, спрямований на політику дерегулювання, лібералізації і приватизації, що створило конкурентні переваги багатим країнам, які одержали можливість для захисту національних інтересів використовувати подвійні стандарти і селективне застосування принципу відкритості. Ці переваги глобалізації забезпечуються не стільки принципами раціональності і взаємної вигідності (що характерно для ліберально-демократичних режимів), скільки такими авторитарними засобами, як глобальні ЗМІ (які використовують методи психологічного тиску) і військова міць США і НАТО. «Глобальний тріумф вільного ринку, – констатує В. Дергачов, – привів до небувалої поляризації багатства і бідності, дестабілізації економіки багатьох країн і до руйнування традиційних укладів господарювання. Можливість широкого використання дешевої праці іммігрантів підсилила суперечливі настрої громадян високорозвинених країн» [6, с. 270].

Ключовим інструментом і безпосередньою рушійною силою глобалізації виступають транснаціональні корпорації (ТНК). Саме на основі ТНК формується нова економічна система, у якій лідерство визначається наявністю великих фінансових ресурсів, передових технологій, великих ринків збуту й активної, у глобальному масштабі, інвестиційної політики.

Сьогодні 500 найбільших ТНК забезпечують більш чверті загальносвітового виробництва товарів і послуг, їхня частка в експорті промислової продукції досягає 1/3, а в торгівлі технологіями й управлінськими послугами – 4/5; при цьому 407 з них належать країнам «великої сімки»; 24 тис. транснаціональних компаній мають штаб-квартири в 14 найбагатших країнах світу [8, с. 50].

Феномен ТНК, на думку С. Удовіка, полягає в тому, що вони як комерційні підприємства володіють рядом конкурентних переваг перед суб’єктами національних економік, що дозволяють їм одержувати максимальні прибутки. Ця мета досягається завдяки наступним складовим: 1. Масштаб виробництва і розмах операцій. 2. Мінімізація трансакціонних витрат. 3. Концентрація засобів на наукових дослідженнях і наступному продажі високотехнологічної продукції і ліцензій. 4. Застосування нових технологій керування й організації праці. 5. Застосування єдиної виробничої чи торгової технології. 6. Розробка єдиних стандартів. 7. Розробка єдиної рекламної стратегії і культури всередині фірми. 8. Можливість брати практично необмежені кредити під мінімальні відсотки. 9. Підключення різного роду ресурсів, незалежно від їхнього місцезнаходження, для виконання стратегічних цілей. 10. Формування суспільної свідомості і розробка нових концептів для масової свідомості [14, с. 210-211].

Відповідно до теорії ймовірності, робить висновок російський економіст С. Єгишянц, конкурування національних і транснаціональних компаній позбавлено змісту, оскільки останні володіють відносно перших практично необмеженими фінансовими, матеріально-технічними й інтелектуальними ресурсами. «Тривала конкуренція з великою ТНК із боку локальних виробників просто неможлива. Реальним конкурентом ТНК може бути тільки інша ТНК порівнянного масштабу... Немає ніякого – узагалі ніякого! – способу обіграти ТНК у рівній конкурентній боротьбі», – підкреслює він [7, с. 378].

Для руйнування національних ринків ТНК використовують кілька способів: демпінг, трансферні ціни, перекуповування найбільш сильних фахівців, патентний захист, доступ до кредиту, витиснення національних валют. У результаті, відзначають А. Кобяков і М. Хазін, «національні виробники з усіма їхніми особливостями або знищуються, або купуються, а потім уніфікуються під «міжнародні стандарти». Як наслідок цих процесів – серйозно послабляються національні економіки в цілому як на фінансовому, так і на технологічному і кадровому рівні» [10, с. 298].

Посиленню ТНК, тобто великого капіталу як такого, об’єктивно сприяють фінансові кризи. Так, у ході «азіатської кризи» 1997-1998 років з фондових ринків Південно-Східної Азії пішов переважно національний дрібний і середній капітал, залежний через незначні масштаби діяльності від перепадів кон’юнктури. Його замінив великий капітал, в основному міжнародний, що створює потрібну кон’юнктуру та ефективно впливає на уряди не тільки на національному, але й на регіональному і навіть на світовому рівні.

Крім легальних конкурентних схем ТНК активно використовують і тіньові, такі як підкуп конкурентів чи урядових чиновників на глобалізованих територіях. Індійський економіст Дж. Бхагваті з жалем констатує: «Доводиться визнати, що багаті корпорації можуть за допомогою підкупу схиляти високопоставлених і рядових політиків, чиновників і бюрократів цих країн до створення умов, що сприяють одержанню корпораціями штучних надприбутків, пагубних для соціального розвитку приймаючої країни. Одержуваний прибуток поділяється між ТНК і корумпованими чиновниками» [2, с. 227].

Фактично, ТНК, оперуючи такими інструментами, ліквідують саму можливість існування вільного ринку. Як справедливо зауважує С. Кара-Мурза, «вільний ринок, перетворившись в ході свого розвитку на глобальний ринок ТНК, регульований державними угодами, просто не може знову виникнути – його зародки миттєво «пожираються» сучасним ринком. Тут – пряма аналогія з явищем життя... жмутки органічного слизу, що з’являються у водоймах і могли б дати початок першим формам живої матерії, відразу ж пожираються бактеріями, грибками і т. д., що вже живуть. Розвившись, життя не може співіснувати зі своїми первинними формами» [9, с. 447].

У результаті ТНК є не стільки суб’єктами ринкових відносин, скільки суб’єктами керування глобальною економікою, а відповідно, і глобальною політикою. Нобелівський лауреат О. Тоффлер з цього приводу заявив, що «ТНК уже стали настільки величезними, що вони самі придбали деякі риси держави-нації, включаючи власні квазідипломатичні корпуси й ефективні розвідувальні агентства» [13, с. 516].

Варто додати, що ТНК, по своїй суті, у політичних відносинах є непідзвітними і непрозорими інституціями, що привносять у світову політику сильні антидемократичні традиції. Вкрай важливо зазначити, що інтереси самої ТНК, як правило, відповідають інтересам її «країни базування». Це досягається за рахунок пошуку компанією країни з найбільш сприятливими для себе умовами, у результаті чого надалі відбувається зближення світоглядів і інтересів керівників ТНК і національних еліт. Якщо мати на увазі, що зі 100 найбільших ТНК 55 базуються в США, можна припустити, що саме ця обставина є однією з безпосередніх причин комерційного домінування США в сучасному світі.

З усією серйозністю варто поставитися до наступної констатації М. Делягіна: «Вся історія транснаціональних корпорацій являє собою блискучий доказ того незаперечного факту, що найкращим видом бізнесу є керування не тими чи іншими діючими на ринку компаніями, а керування самими ринками за допомогою національних урядів» [5, с. 256]. Внаслідок цієї тенденції на зміну ТНК приходять ще більш могутні структури, що умовно можна назвати глобальними монополіями. Вони контролюють розвиток не стільки виробництва і торгівлі, скільки технологій і світоглядів. Глобальні монополії найчастіше навіть не формалізовані, що утрудняє їхній аналіз, не говорячи вже про зовнішнє регулювання. Але їхня ефективність, мобільність і різнобічність значно перевищують аналогічні якості ТНК, що зазвичай входять до їхнього складу або являються їхніми стійкими партнерами.

Глобальні монополії виникають, як правило, у результаті злиття і поглинання корпорацій. Їхня важлива якість – керування потоками не тільки фінансів, але й інформації, доступними учасникам ринку, «оскільки в короткостроковому плані рух капіталу усе більше залежить від психологічних факторів – настроїв, очікувань і інстинктивних, підсвідомих реакцій учасників ринку, а не об’єктивних економічних процесів» [5, с. 277].

Новий глобальний монополізм розвивається в двох основних напрямах – формування глобальних монополій на глобальних ринках фінансових і інформаційних інструментів, а також формування єдиної глобальної монополії в результаті інтеграції зазначених ринків.

Через об’єктивно домінуючу на всякому нерегульованому ринку тенденцію до концентрації єдиний глобальний ринок випробує найсильнішу тягу до складання єдиної глобальної монополії. У цій ролі все більше виступає не комерційна організація, а ціле суспільство – США, що стали основним двигуном глобалізації і, відповідно, головним набувачем вигод, принесених нею людству. Саме завдяки цьому система національного керування США впливає на весь світ, маючи наднаціональний характер свого впливу. У результаті американська зовнішня політика не тільки не відділена від внутрішньої, але є її прямою проекцією на навколишній світ. Як наслідок, американська національна правляча еліта перетворюється на правлячу глобальну еліту, не маючи на це мандата з погляду демократичних цінностей і процедур.

Фактично, США як остання суверенна і самодостатня держава і власник глобальних монополій являють собою певний симбіоз. З одного боку, держава використовує глобальні монополії як один із ключових інструментів ефективної реалізації своїх національних цілей за межами власної території. З іншого боку, саме ці цілі виробляються державою під найсильнішим впливом монополій і виражають їхні власні інтереси. Як вважає М. Делягін, «формування подібної сукупної, одержавленої монополії – по суті імперії, є вершиною, об’єктивним завершенням процесів концентрації виробництва, монополізації ринків і впливу на них (включаючи інформацію і технології), зрощування корпоративних структур з державними» [5, с. 278].

Ще нещадніше звучить висновок О. Бузгаліна й А. Колганова: глобальний монополізм використовує переваги своєї транснаціональної кооперації і мобільності для «формування всесвітнього панування і зміцнення диспропорцій, протиріч між регіонами і країнами, соціальними і національними групами» [1, с. 273].

Звичайно ж, було би помилкою вважати, що ТНК і глобальні монополії нічого не дають периферійній економіці. Вони демонструють нові моделі роботи, нову організацію праці і нові технології. Але останні з багатьох причин залишаються недоступними країнам, що розвиваються. Як правило, їх зовсім не готове сприйняти інституційне, економічне і технологічне середовище напівпериферійних і периферійних країн. Крім того, ТНК практично перестали продавати ліцензії на найсучасніші технології.

Сам процес глобалізації, у такій формі, в якій він протікає, різко підсилює централізацію фінансових потоків і економічних рішень, що у випадку посилення кризових тенденцій може привести до колапсу світової економічної системи. Економіка без границь загрожує експортом хаосу із центра на периферію і навпаки.

Як відзначає американський економіст Т. Паллі, вирішальним протиріччям глобальної економічної системи є протиріччя між інтересами бізнесу переміщатися в країни з більш низькими витратами і потребою економіки в забезпеченні масового споживання. Зараз це протиріччя трохи згладжується споживчими кредитами, які надають дерегульовані фінансові ринки, а також зростанням цін на товари й послуги, що триває вже 25 років [15].

Однак проблема полягає в тім, що споживчі кредити таять у собі ризик несвоєчасного погашення у випадку скорочення доходів, а це може привести до зупинки всієї економічної каруселі. Якщо в результаті такої зупинки наступить економічна криза, глобалізація теж може зруйнуватися. Після того як глобалізація стала головною причиною скорочення чисельності середнього класу, вона втратила політичну підтримку.

Характер відступу, на думку Т. Паллі, пророчити важко. Однією з можливостей є повернення до тарифів і квот. Друга можливість – поява блоків регіональної торгівлі та інвестицій. Третьою реакцією, що зберегла б глобалізацію, могло б стати створення нових внутрішніх і міжнародних правил на підтримку соціально орієнтованої демократичної, заснованої на масовому споживанні економіки. Однак всі ці сценарії кидають виклик міжнародній економічній системі, яку підтримують сьогоднішні глобальні еліти.

Крім того, світ, що керується глобальними монополіями, і при успішному менеджменті, і при економічному колапсі несе загрозу існуючим ліберально-демократичним інститутам і процедурам. У першому випадку глобальні управлінські ієрархії просто витиснуть політичні, у другому – бізнесу будуть потрібні політичні структури авторитарного або навіть тоталітарного характеру.

Вищенаведені фактори дозволяють зробити наступні висновки:

– Посилення соціальної полярності в рамках національних держав відтворюється й на міждержавному (глобальному) рівні. Процес згортання «суспільства загального благоденства» у рамках національних держав за часом збігся зі значним посиленням інтеграційних процесів у світовій економіці, які пізніше одержали назву глобалізації.

– Економічна глобалізація значно випереджає за своїм динамізмом політичну й соціальну глобалізації. Створення «єдиного світового ринку» поки що не припускає створення єдиних: цивільного суспільства, держави, політичної, правової і соціальної систем.

– Ключовим інструментом і безпосередньою рушійною силою глобалізації виступають транснаціональні корпорації (ТНК). Фактично, ТНК ліквідують саму можливість існування вільного ринку. В результаті вони є не стільки суб’єктами ринкових відносин, скільки суб’єктами керування глобальною економікою, а відповідно, і глобальною політикою. ТНК, по своїй суті, у політичних відносинах є непідзвітними і непрозорими інституціями, що привносять у світову політику сильні антидемократичні традиції.

– На зміну ТНК приходять ще більш могутні структури, які умовно можна назвати глобальними монополіями. Вони контролюють не стільки розвиток виробництва й торгівлі, скільки технологій і світобачень. У цій ролі все більше виступає не комерційна організація, а ціле суспільство – США, що стали основним двигуном глобалізації й, відповідно, головним набувачем вигод, принесених нею людству.

– Завдяки цьому система національного керування США впливає на весь світ, виявляючись наднаціональною за характером свого впливу. В результаті американська зовнішня політика не тільки не відділена від внутрішньої, але є її прямою проекцією на навколишній світ. Як наслідок, американська національна правляча еліта перетворюється на правлячу глобальну еліту, не маючи на це мандата з погляду демократичних цінностей і процедур.

– Сам процес глобалізації, у такій формі, у якій він протікає, різко підсилює централізацію фінансових потоків і економічних рішень, що у випадку посилення кризових тенденцій може привести до колапсу світової економічної системи. Економіка без границь погрожує експортом хаосу із центру на периферію і навпаки. Світ, що керується глобальними монополіями, і при успішному менеджменті, і при економічному колапсі несе загрозу існуючим ліберально-демократичним інститутам і процедурам. У першому випадку глобальні управлінські ієрархії просто витиснуть політичні, у другому – бізнесу будуть потрібні політичні структури авторитарного або навіть тоталітарного характеру.


Список використаних джерел:

1. Бузгалин А. В., Колганов А. И. Глобальный капитал. – М.: Едиториал УРСС, 2004. – 512 с.

2. Бхагвати Дж. В защиту глобализации / Пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева. — М.: Ладомир, 2005. – 448 с.

3. Валянский С., Калюжний Д. Понять Россию умом. — М.: Изд-во Эксмо, 2002. – 544 с.

4. Галецкий В.Ф. Демографические проблемы глобализации // Население и глобализация: 2-е изд. / Н.М. Римашевская, В.Ф. Галецкий, А.А. Овсянников и др. – М.: Наука, 2004. – С. 173-227.

5. Делягин М.Г. Мировой кризис: Общая теория глобализации: Курс лекций. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 768 с.

6. Дергачев В. А. Цивилизационная геополитика (Геофилософия): Учебник для вузов. – Киев: ВИРА-Р, 2004. – 672 с.

7. Егишянц С.А. Тупики глобализации: торжество прогресса или игры сатанистов? – М.: Вече, 2004. – 448 с.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

Схожі:

Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconРадмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації
Та особливості реалізації державної кадрової політики України в умовах глобалізації, розкрито роль кадрового потенціалу сучасних...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconСборник тезисов научных работ
Стратегічно-інноваційний розвиток суб’єктів економічної системи в умовах глобалізації: Збірник тез ІІ міжнародної науково-практичної...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconВідей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2012
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconІнституційні трансформації сучасної економіки: виклики
Пов'язаних з актуальними проблемами регулювання соціально-економічного розвитку в умовах трансформації економіки
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconКаталог вибіркових дисциплін програми підготовки бакалаврів факультету економіки та менеджменту



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка