Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ



Сторінка7/25
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.68 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   25

8. Иноземцев В.Л. Технологический прогресс как фундаментальная основа социальной поляризации // Мегатренды мирового развития. – М: Экономика, 2001. – 306 с.


9. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. – 832 с.

10. Кобяков А. Б., Хазин М. Л. Закат империи доллара и конец «Pax Americana». – М.: Вече, 2003. — 368 с.

11. Мартин Г.-П., Шуманн X. Западня глобализации: атака на процветание и демократию. / Пер. с нем. – М.: Издательский Дом «АЛЬПИНА», 2001. — 335 с.

12. Римашевская Н.М. Население в ракурсе глобализации // Население и глобализация: 2-е изд. / Н.М. Римашевская, В.Ф. Галецкий, А.А. Овсянников и др. – М.: Наука, 2004. – С. 8-28.

13. Тоффлер Э. Третья волна. – М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ», 1999. – 784 с.

14. Удовик С.Л. Глобализация: семиотические подходы. – М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер», 2002. – 480 с.

15. Palley Thomas. Global Imbalances: Is globalization destined to fail? // The International Herald Tribune. – 2006. – 20 April.

історія та сучасність нової економіки: трансформація змісту та предметної області
Володимир Білоцерківець, доктор економічних наук, професор

Національна металургійна академія України
Нова економіка давно вже стала невід’ємною складовою сучасного економічного буття. Серед знакових елементів постіндустріалізму вона займає почесне місце поряд з такими явищами, як інформатизація, поширення мережевої економіки, флексибілізація ринку праці, домінування сервісної економіки, формування нетократії, глобалізація тощо. Проте розуміння нової економіки, окреслення її предметної області постійно змінюється, перебуває у невпинному еволюційному русі, набуваючи все нових складових та втрачаючи деактуалізовані елементи. Ще більш вражаючою є її трансформація у історичному контексті, на дефінітивному рівні вона неодноразово кардинально змінювала своє змістовне наповнення, виступала консолідуючим термінологічним ідентифікатором для досить віддалених один від одного процесів у економіці.

Так, піонерним можна вважати застосування у 1898 р. терміну «нова економіка» американським дослідником Л. Гронлундом у своїй однойменній праці [1]. Нова економіка, на його думку, має виступити доповненням «до науки про виробництво та розподіл, у сенсі їх продовження під знаменом соціальної кооперації» [1, c.12]. «Нове століття», зазначає дослідник, «інаугурує нову еру», під час якої слід провести ряд реформ, що мають сприяти пом’якшенню «соціальних проблем шляхом покращення економічних умов для найманих робітників». У цьому контексті Л. Гронлунд резюмує, що нова економіка ХХ ст. має стати економікою домінування колективізму, а не індивідуалізму [1, c.353-363]. Пророцтва вченого в значній мірі виявились візіонерськими, справдившись протягом минулого століття. Проте авторське смислове наповнення змісту терміну «нова економіка» значно відрізняється від сучасного, незважаючи на всю плюралістичність його розуміння. Нова економіка за Л. Гронлундом та нова економіка в сьогоднішніх поліальтернативних редакціях мають надто мало точок взаємоперетинання, аби ці два феномени можна було ототожнювати. Сучасна нова економіка не є еволюційним породженням «нової економіки» Л. Гронлунда, вони генетично непов’язані – це явища цілком різного плану.

Кардинально іншого змісту термін «нова економіка» набуває з виходом у 1904 р. в США праці Р. Флемінга «Нова економіка» [2], в якій остання розглядається автором у вкрай негативному світлі. Нова економіка, на думку дослідника, представляє собою економіку, ознаками якої виступають стрімко зростаючі ціни, скорочення реальних доходів найманих робітників та фермерів та збагачення власників великих підприємств. Р. Флемінг звертає увагу на той факт, що, незважаючи на швидко зростаючу продуктивність праці, лідируючі позиції США у випуску промислової продукції, заробітна плата робітників залишається на надто низькому рівні. Особливо рельєфно в такій «новій економіці» проявляється дискримінація за ставками заробітної плати в гендерному та віковому розрізах – жінки отримують вдвічі менше за чоловіків, а заробітна плата дітей втричі поступається зарплаті дорослих чоловіків [2, c.9-10]. Нова економіка, за інтерпретацією автора, це економіка, в якій капіталісти встановлюють невиправдано високі ціни та привласнюють надзвичайно великі прибутки [2, c.11-12]. Подібне трактування феномену «нової економіки» у виключно похмурих тонах різко контрастує із сьогоднішнім дещо ейфорійним його сприйняттям, що вочевидь зрозуміло за врахування кардинальних відмінностей на базисному рівні між тодішнім і нинішнім об’єктами дослідження.

За кілька десятиліть термін «нова економіка» піддається ґрунтовному переосмисленню, і він стає дескриптивним відповідником вже для цілком іншого феномена. У 1921 р. з’являється фундаментальна праця видатного німецького дослідника В. Ратенау «Нова економіка», в якій вчений визначає в якості останньої економіку, що «вже не є більше приватною справою, але є справою суспільства» [3, c.5]. Розглядаючи умови, що склались після завершення Першої світової війни, В. Ратенау констатує, що повернення до попередньої, довоєнної системи господарювання стає цілком неможливим, і за цих, нових умов нагальною потребою стає посилення її соціалізації, встановлення «обмежень економічної свободи», які відбудуться в результаті «поглиблення класової ворожнечі» [3, c.8-11]. Нова економіка, резюмує вчений, стає невід’ємною складовою нового національного суспільства і нової держави, що формуються у повоєнній Німеччині [3, c.75-80]. Зрозуміло, що подібна дефініція нової економіки має дуже мало спільного із сучасним змістовним наповненням цього терміну.

Дещо іншу інтерпретацію отримує в економічній теорії поняття «нова економіка» завдяки розробкам американського вченого Г. Мінза. Так, у своїй праці «Сучасна економіка в дії» він протиставляє «нову економіку» та «стару економіку». При цьому відмінності між ними полягають зовсім в іншій площині, ніж це розуміється зараз. Нова економіка, з точки зору дослідника, виступає як економіка домінування великих корпоративних підприємств, економіка недосконалої конкуренції, дрейфу від цін, що встановлюються стихійним ринком, до негнучких цін, що адмініструються корпораціями [4, c.22]. Отже, ціни товарів, що реалізуються в умовах «нової економіки», будуть перевищувати ціни аналогічних товарів в умовах «старої економіки», а обсяг випуску, навпаки, буде обмежуватися, оскільки саме така поведінка продавця є найбільш доцільною з точки зору гонитви за прибутком. Втім поступово термін «нова економіка» відступає на другий план в розробках Г. Мінза, по мірі концентрації зусиль вченого на дослідженні феномену «колективного капіталізму». Тим більше це поняття не застосовується іншими вченими. На довгі десятиріччя термін «нова економіка» в будь-якому розумінні зникає з дефінітивного арсеналу економічної теорії. Його ренесанс, тріумфальне повернення до лексикону фундаментальної економічної науки відбулися лише через п’ятдесят років.

Відроджений у середині 1980-х років термін мав вже зовсім інше смислове навантаження. Структурні зміни в національних економіках провідних країн, поступове збільшення питомої ваги зайнятих у сфері послуг, вихід її на домінантні позиції в забезпеченні зростання ВВП, фіксація фактичного відбуття терціарної революції вимагали створення відповідного категоріального апарату. Отже, термін «нова економіка» починає застосовуватися для визначення специфічності терціарної економіки, економіки сервісу, як «нової», на противагу «старій економіці», до якої традиційно відносили аграрну та індустріальну.

Ще одна дефінітивна метаморфоза поняття «нова економіка» відбувається наприкінці ХХ ст. Бурхливі технологічні зміни в американській економіці, наочні приклади формування постіндустріального суспільства вимагали адекватного відтиску на вербально-семантичному рівні. Саме в цей час з’являється декілька взаємно нееквівалентних визначень нової економіки. Так, в 1993 р. відомий американський дослідник У. Демінг запропонував використовувати термін «нова економіка» для позначення економіки, що поступово формувалась у США в повоєнні роки, економіки, виживання в якій вимагає від суб’єктів господарювання постійних інновацій [5]. Це економіка, в якій потрібно безперервно підвищувати кваліфікацію робітників, вивчати навколишнє технічне, соціальне та економічне середовище, «аби не впустити час, коли настане потреба в інновації – новому товарі, послузі або методі» [5, c.55]. Таке трактування нової економіки вже не знаходиться в когнітивному дисонансі з більш сучасним розумінням її феномену, отримуючи певне віддзеркалення у низці майбутніх варіантів її дефініцій. Вже пізніше, у 1994 р. з подачі часопису «Fortune» [6] до широкого наукового вжитку впроваджується інтерпретація сучасної нової економіки, насамперед, вже як високотехнологічної економіки. Офіційне визнання феномену неоекономіки в щорічній доповіді президента Сполучених Штатів в 1996 р. закріплює саме таке смислове навантаження цього терміну, хоч й в досить широкому розумінні, залишаючи значний простір для спроб більш конкретного, змістовного його тлумачення. Тільки в 2000 рр. фіксується, що така економіка є «цифровою економікою», а її зовнішніми ознаками є «отримання колосального виграшу, а саме: швидке зростання продуктивності, доходів, низьке безробіття та помірна інфляція, що стали наслідком синергічного взаємозв’язку переваг в технологіях, бізнес-практиці та економічної політики» [7, c.23]. Департамент комерції США додатково зазначав, що це економіка, яка завдяки інформаційним технологіям і відповідним інвестиціям забезпечує у вищій мірі продуктивне зростання.

У руслі такого сприйняття явища з’являється низка комплементарних визначень основних властивостей нової економіки. Втім подальша еволюція змістовного наповнення цього терміну не припинилася як у напрямку експансії предмету дослідження, розширення його контурів, так і його дрейфу, зміни самої екзистенціональної локалізації.


Список використаних джерел:

1. Gronlund L. The New Economy. A Peaceable Solution of the Social Problem / L. Gronlund. - Chicago, New York: Herbert S. Stone & Company, 1898. – 364 p.

2. Fleming R. The new economy. How trustmakers have capitalized the American people and made dollar worth fifty cents / R. Fleming. – New York: R. Fleming Pub. Co., 1904. - 20 p.

3. Rathenau W. Die neue Wirtschaft / W. Rathenau. – Berlin: S. Fischer Verlag, 1921. – 88 s.

4. Ware C.F. The Modern Economy in Action / C.F. Ware, G.S. Means. – New York: Harcourt Brace, 1936. – 231 p.

5. Деминг У. Э. Новая экономика: пер. с англ. / У.Э. Деминг. – М.: Эксмо, 2006. – 208 с.

6. Huey J. Waking up to the New Economy / J. Huey, J. Furth // Fortune. – 1994. - V. 129. – № 13. – P. 36-46.

7. Economic Report of President 2001. – Washington: United States Government Printed Office, 2001. – 402 p.



МЕТОДИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ АНАЛІЗУ СИСТЕМИ

УПРАВЛІННЯ ЗБУТОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА
НЕЛЯ ГЕРАСИМЯК, кандидат економічних наук, доцент

ІРИНА ЗІНЧУК, студентка

Луцький національний технічний університет, Україна
Нині, коли посилюється конкурентна боротьба на ринку, треба не лише виробляти якісні товари чи послуги, а й продавати їх вигідніше, ніж конкуренти. У ринкових умовах господарювання важливо забезпечити максимальну віддачу від збутової діяльності шляхом збільшення доходу, рентабельності та зростання частки ринку підприємств, щоб сформувати їх конкурентоспроможність. З огляду на це застосування нових методів оцінки системи збутової діяльності набуває особливої актуальності.

Різноманітні аспекти даної проблеми розглядаються у працях провідних вітчизняних та зарубіжних вчених: В.Г. Андрійчука, Л.В. Балабанової, А.В. Балабаниць, О.С. Бєлоусової, Г.Дж. Болта, Ю.В. Огерчука, Т.І. Ткаченка та ін. Проте серед них відсутня одностайна думка щодо методики оцінки системи управління збутовою діяльністю підприємства. Більшість дослідників оцінюють окремі складові системи, а не комплексно її ефективність.



Система управління збутовою діяльністю являє собою відкриту систему підприємства-виробника, що формується із сукупності внутрішніх і зовнішніх організаційно-економічних елементів, які забезпечують реалізацію продукції і доведення її до кінцевого споживача. Основним завданням системи управління збутовою діяльністю є створення умов для перетворення потреб потенційного покупця в реальний попит на конкретний товар [3]. В табл. 1 подана характеристика комплексної системи збутової діяльності, запропонована Л. В. Балабановою та А. В. Балабаниць, яка складається із системи забезпечення, системи управління та системи підтримки збутової діяльності.
Таблиця 1 – Характеристика складових комплексної системи

збутової діяльності (КСЗД) [1]

Складові КСЗД

Параметри

1. Система ресурсного забезпечення збутової діяльності

1.1. Підсистема інформаційного забезпечення

Розробленість системи маркетингової інформації

Внутрішня комунікаційна політика

1.2. Підсистема кадрового забезпечення

Кадрова політика підприємства в області збуту

Конкурентоспроможність збутового персоналу

Договірна політика

1.3. Підсистема товарного забезпечення

Асортиментна політика

2. Система управління збутовою діяльністю

2.1. Підсистема програмування

Стратегічні програми збутової діяльності

Тактичні програми збутової діяльності

2.2. Підсистема організації

Технологія продажу у підприємстві

Заходи мерчандайзингу

2.3. Підсистема маркетингового аудиту

Стратегічний аудит збутової діяльності

Тактичний аудит збутової діяльності

Оперативний аудит прибутковості

Система координації

3. Система підтримки збутової діяльності

3.1. Підсистема маркетингових комунікацій опосередкованого впливу

Рекламна політика.

«Паблік рилейшнз»

3.2. Підсистема маркетингових комунікацій безпосереднього впливу

Стимулювання збуту

Традиційні канали прямого маркетингу

3.3. Підсистема сервісної підтримки збуту


Сервісна політика

Кожна із цих систем поєднує в собі три підсистеми, від взаємодії яких залежить ефективність системи управління збутовою діяльністю підприємстві.

Таким чином, для забезпечення ефективного управління збутом необхідно, щоб ефективно функціонувала комплексна система управління збутовою політикою, яка включає в себе систему ресурсного забезпечення збутової діяльності, систему управління збутовою діяльністю та систему підтримки збутової діяльності [2].

З метою оцінки системи управління збутовою діяльністю підприємства скористаємося наступними показниками. Визначаючи частку збутових витрат, надалі будемо зіставляти їх з витратами операційної діяльності на виготовлення та реалізацію продукції та обсягом реалізованої продукції. Відношення збутових витрат до витрат операційної діяльності дасть змогу оцінити вплив збутових витрат на загальну величину витрат підприємства при виготовленні продукції. А співставлення цих витрат і обсягу реалізованої продукції уможливить аналіз впливу збутових витрат на кінцеві результати виробничо-збутової діяльності підприємства.

До показників оцінки збутової діяльності підприємства, які характеризують систему управління збутовою діяльністю віднесемо:

Частку збутових витрат по відношенню до витрат операційної діяльності підприємства, яка розраховується за наступною формулою:

, (1)

де Чо – частка збутових витрат по відношенню до витрат операційної діяльності;

Вз – збутові витрати;

Во – витрати операційної діяльності.

Для розрахунку частки збутових витрат до обсягу реалізованої продукції використовують наступну формулу:

, (2)

де Чр – частка збутових витрат по відношенню до обсягу реалізованої продукції;



РП – обсяг реалізованої продукції.

Варто зауважити, що усі показники ефективності збутової діяльності поділяються на кількісні та якісні.

Показниками ефективності збутової діяльності підприємства, які характеризують систему ресурсного забезпечення та систему підтримки збутової діяльності є:

1. Ефективність організаційної структури управління збутовою діяльністю:

- обсяг реалізації в розрахунку на одного працівника в системі збуту:

, (3)

де РП – загальний обсяг реалізації продукції, тис. грн.;



ЧПз – чисельність працівників, які займаються збутом, чол.

- питома вага чисельності працівників, які займаються збутом:



, (4)

де ЧП – загальна чисельність працівників підприємства, чол.

- коефіцієнт оборотності товарних запасів:

, (5)

де ТЗ – обсяг товарних запасів, тис. грн.

- тривалість обороту товарних запасів в днях:

(6)

2. Ефективність збутових витрат:

- прибуток від реалізації виготовленої продукції;

- рентабельність продажів:



, (7)

де Пч – чистий прибуток, тис. грн.;



Дрп – дохід (виручка) від реалізації продукції, тис. грн.

- рентабельність продукції:



, (8)

де С/Врп – собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

- співвідношення збутових витрат і обсягу продажу:

, (9)

де Вз – збутові витрати, тис. грн.

- норма прибутку на вкладений капітал у вигляді збутових витрат:

(10)

Таким чином, система управління збутовою діяльністю - це складний та системний процес, що передбачає реалізацію таких функцій менеджменту як планування, організація, мотивація, контроль збутової діяльності. Ефективність системи управління збутовою діяльністю визначається ефективністю формування та реалізації її підсистем.


Список використаних джерел:

1. Балабанова Л.В. Маркетинговый аудит системы сбыта: монография / Л.В. Балабанова, А.В. Балабаниц. – Донецк: Дон ГУЭТ им. М. Туган –Барановского, 2003. – 189 с.

2. Балабанова Л. В. Управління збутовою політикою : навч. посібн. / Л.В. Балабанова, Ю.П. Митрохіна. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 240 с.

3. Наумов В.Н. Розвиток понятійного апарату та елементів маркетингу. Управління маркетингом у сфері торгівлі та логістики / В.Н. Наумов. − Унів СПбГУЕФ , 2007. − 18 с.



МЕХАНІЗМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
ДМИТРО ГЕТЬМАН, аспірант

Університет митної справи та фінансів, Україна
Сьогодні для регіонів України однією з основних проблем, яке визначає їх розвиток, є підвищення їх фінансової конкурентоспроможності. Тому забезпечення фінансової конкурентоспроможності регіону є пріоритетним напрямком сьогоднішньої регіональної політики сталого розвитку, який потребує системного і комплексного вивчення виробничо-господарської та фінансової діяльності регіональних суб'єктів і передбачення ймовірності виникнення дестабілізуючих чинників, тобто діагностики, яка базується на використанні системи індикаторів виявлення диспропорцій.

За методикою М.А. Коваленка, Т.О. Мацієвич, Г.М. Полевик та Н.В. Радванської, кошти регіональних централізованих фондів перебувають у розпорядженні органів місцевої влади й місцевого самоврядування (місцеві бюджети). За рахунок зібраних до цих фондів коштів фінансуються місцеві видатки, здійснюється капітальне будівництво, інвестиційна та інноваційна діяльність, утримується соціально-культурна невиробнича сфера – освіта, наука, фізична культура та спорт, охорона здоров'я; утримуються органи державної влади, правоохоронні органи тощо. До державних фінансових ресурсів регіону належать кошти місцевого бюджету, відрахування з Державного бюджету, позабюджетні кошти, надходження від майнової і фінансової діяльності органів влади, цільові фонди, розпорядником яких є державні органи влади. До недержавних фінансових ресурсів регіону належать кошти підприємств і організацій, кошти населення, а також цільові кошти, розпорядником яких є громадянські організації, фізичні та юридичні особи [1].

Загальновідомо, що інвестиційні ресурси розподіляються за рівнями світової, національної та місцевої економік нерівномірно: близько 90% з них збирає світова економіка, близько 7% – національна і лише 3% інвестицій залучається в місцеві економічні проекти. Звідси ясно: якщо регіон має намір розвиватися, то отримувати необхідні ресурси йому доведеться на глобальному економічному рівні. А це означає, що регіон неминуче повинен позиціонувати себе як «трамплін» для запуску і реалізації світових найбільш перспективних проектів.

Отже, як міра оцінки фінансових конкурентних переваг нами запропонована система показників, що дозволяє порівнювати різні індикатори з метою отримання інформації про глибину і характер процесів, що відбуваються на тій чи іншій території. Ця система власне і є системою показників визначення фінансової конкурентоспроможності регіону:

1) показники, що відображають масштаби економіки регіону;

2) показники, що відображають результативність економіки регіону;

3) показники, що відображають якість відтворення населення в регіоні;

4) показники, що відображають стан і відтворення основних засобів у регіоні;

5) показники загальної оцінки освоєння території регіону;

6) показники, що відображають самозабезпеченість регіону;

7) показники, що відображають рівень коопераційних зв'язків у регіоні;

8) показники, що відображають фінансові потоки в регіоні;

9) показники, що відображають рівень життя населення регіону;

10) показники оцінки насиченості території регіону елементами продуктивних сил.

Фінансову архітектуру показників можна дискутувати, опираючись на сучасні дослідження І.О. Школьник [12] та Л.О. Добрянської [11], але однозначною є необхідність включення до окремих індикаторів оцінки фінансової конкурентоспроможності регіону таких індексів, як: коефіцієнт фінансової глибини, співвідношення загального обсягу торгів на ринку та чистого процентного доходу банків, співвідношення активів банків та небанківських фінансових установ, співвідношення активів банків і ринкової капіталізації, співвідношення активів банків та ВВП, коефіцієнт ліквідності ринку капіталу. Але цей перелік має бути доповнений з урахуванням можливих конкурентних переваг регіону. Всі вищевказані групи показників і окремих індикаторів розглядаються в сучасних Програмах регіонального розвитку на законодавчому рівні, зокрема в щойно затвердженій Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року.

Аналізуючи і порівнюючи останні Державні стратегії регіонального розвитку (на період до 2015 року та на період до 2020 року), слід відмітити суттєві відмінності по-перше, у векторі формування конкурентних переваг та механізмах їх реалізації. Так, очевидний є курс на підвищення регіональної конкурентоспроможності (в тому числі, фінансової) за рахунок розгалуження інструментів.

Так, зокрема, акцент в Стратегії регіонального розвитку 2020 відповідно до вказаного пріоритету поставлений на: 1) забезпечення розвитку інфраструктури міст; 2) підтримка інтегруючої ролі міст як центрів економічного та соціального розвитку; 3) поліпшення транспортної доступності в межах регіону; 4) розвиток сільської місцевості; 5) розвиток інтелектуального капіталу; 6) підвищення рівня інноваційної та інвестиційної спроможності регіонів; 7) розвиток підприємницького середовища та конкуренції на регіональних товарних ринках; 8) раціональне використання природно-ресурсного потенціалу; 9) збереження культурної спадщини і найцінніших природних територій; 10) розвиток транскордонного співробітництва; 11) диверсифікація джерел енергопостачання та підвищення рівня енергоефективності в регіонах [2].

У нашому дослідженні створення потужного фінансового потенціалу регіону є предметом забезпечення реалізації Стратегії підвищення його конкурентоспроможності. Узагальнюючи викладені міркування, слід зазначити, що успішне формування ключових факторів успіху (конкурентних переваг) регіону на локальному, регіональному, галузевому і макроекономічному рівнях під впливом соціально-економічного і політико-правового середовища, з урахуванням аналізу чинного стану і проектування бажаного, мають створити потужний фінансовий потенціал регіону, який є основою забезпечення високої фінансової конкурентоспроможності регіону. Засадами успішного регіонального розвитку при цьому має стати логіко-структурна схема, запропонована П. Сегварі «від комунікацій до капіталу» [3], що в термінах вітчизняної науки може бути сформульовано як ланцюг формування потужного фінансового потенціалу регіону через ефективні комунікації з владою з метою формування високого статусу довіри, які в сукупності перетворюються на нормативно-реалізовану інформацію, за допомогою чого формується система знань, потрібних для формування капіталу регіону, тобто: комунікації → довіра → інформація → знання → капітал.


Список використаних джерел:

1. Фінанси регіону : Навч. посібник / М.А. Коваленко, Т.О. Мацієвич, Г.М. Полевик, Н.В. Радванська; за ред. М.А. Коваленка. – Херсон : Олді-плюс, 2010. – 312 с.

2. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. №385 (чинна з 9 вересня 2014 р.) – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/ link1/KP140385.html.

3. Сегварі, П. Наукова презентація «Регіональна політика в умовах європеїзації: Європа регіонів», Проект партнерства Канада – Україна «Регіональне врядування та розвиток», [Переклад з англ.], 25 с.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   25

Схожі:

Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconРадмила войтович державна кадрова політика україни в умовах глобалізації: сутність та особливості реалізації
Та особливості реалізації державної кадрової політики України в умовах глобалізації, розкрито роль кадрового потенціалу сучасних...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconСборник тезисов научных работ
Стратегічно-інноваційний розвиток суб’єктів економічної системи в умовах глобалізації: Збірник тез ІІ міжнародної науково-практичної...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconВідей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2012
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconІнституційні трансформації сучасної економіки: виклики
Пов'язаних з актуальними проблемами регулювання соціально-економічного розвитку в умовах трансформації економіки
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ iconКаталог вибіркових дисциплін програми підготовки бакалаврів факультету економіки та менеджменту



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка