Розвиток техніки у другу половину індустріального суспільства. Короткі відомості з історії розвитку техніки



Сторінка1/3
Дата конвертації14.12.2017
Розмір0.52 Mb.
ТипОрієнтовний план
  1   2   3

Розвиток техніки у другу половину індустріального суспільства. Короткі відомості з історії розвитку техніки


В.Воробканич – викладач спецдисциплін

Мета. Засвоєння знань про історію розвитку техніки та роль машин у сучасному виробництві і побуті як знарядь праці; поглиблення і закріплення поняття «техніка»; розвиток критичного мислення, інтересу до техніки.

Обладнання. Виставка «Моделей автомобілів», плакати з технікою

другої половини індустріального суспільства, «Енциклопедія», фотоальбоми техніки, механізми та технологічне устаткування



Тип заняття. Засвоєння нових знань.

Орієнтовний план проведення заняття

І. Організаційна частина.

ІІ. Актуалізація опорних знань та життєвого досвіду учнів.

ІІІ. Мотивація навчально-трудової діяльності.

ІV. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.

V. Ознайомлення з новим матеріалом.

VІ. Підсумок заняття.

Хід уроку

І. Організаційна частина

Психологічна налаштованість учнів на продуктивну роботу. Взаємне вітання –організація уваги.



ІІ. Актуалізація опорних знань та життєвого досвіду учнів (перше запитання - методом бесіди, а друге і третє - методом «мікрофон».

1. Що таке техніка?

2. Що ви розумієте під словом «машина»?

3. З яких частин складається машина?



ІІІ. Мотивація навчально-трудової діяльності.

Щодня ви зустрічаєтесь із різними механізмами. Ці механізми мають як відмінні так і спільні частини. Відрізняються один від одного своїм призначенням та способами керування. Спільними можуть бути деталі, а також те, що ними у більшості випадків керує людина. Знаючи типи машин чи механізмів та їх особливості, можна раціонально їх використовувати як на виробництві так і в побуті.



ІV. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.

  • Викладач показує на таблиці тему заняття та повідомляє очікуванні результати: ознайомлення з історією розвитку техніки та роллю машин у сучасному виробництві і побуті;

  • вміти виявляти відмінності між кількома видами машин.

V. Ознайомлення з новим матеріалом.

Викладач. Ми з вами з’ясували, що техніка це сукупність засобів і знарядь праці, що застосовуються в суспільному виробництві та призначені для створення матеріальних цінностей. Знаряддями праці називають (сукупність) машини, верстати, інструменти та інші пристрої. Оскільки за допомогою знарядь (машин та пристроїв) людина може споруджувати будівлі, шляхи, виготовляти одяг, взуття, то відповідно використовують різні машини, і розрізняють різну техніку: будівельну, автомобільну, ремонтно-шляхову, швейну, машинобудівну тощо. Машини та інші знаряддя праці значно помножують сили людини, полегшують її працю в сучасному господарстві і побуті.

  • Елементи бесіди під час викладу нового матеріалу:

Назвіть знаряддя праці, які ви можете використовувати в домашніх умовах? (ножиці, молоток, праска, пилосос тощо).

Викладач. Техніка розвивалась за такими (умовними) напрямками :

− розвиток конструкції;

− розвиток матеріалів (від використання природних матеріалів( деревини , каменю) до сучасних штучно виготовлених );

− розвиток технологій (від плавлення бронзи в малих печах до виплавляння сучасних високоякісних металів в доменних або мартенівських печах );

− розвиток джерел енергії(від використання теплової енергії-вогнище, згодом пара, до атомної енергії);

− розвиток знарядь праці − спочатку знаряддя праці були примітивні. Ними користувалися первісні люди (наприклад камінь замість сокири чи молотка).

Знаряддя праці вдосконалювалися. Але розвиток на цьому не закінчився. З часом виникають робочі машини першого покоління. До них можна віднести перший млин для перетворення зерен на муку, яким користувалися наші пращурі; його робоча частина складалася з двох каменів: одного великого і меншого, який приводили в рух за допомогою людських рук. Робочі машини другого покоління − це механізми, які приводились в рух не людиною, а силами природи (наприклад вітряний млин, гідромлин).До речі,такий млин ще працює у дідуся нашого учня-Биба Івана,який мешкає в с. Імстичево. Найближчим часом ми з вами проведемо екскурсію в с.Імстичево, де ви і ознайомитесь із історією будівництва і роботою гідромлина.

Сюди ж можна віднести машини, які працювали з допомогою парового двигуна. Ще однією ознакою цього покоління машин є те, що декілька механізмів було приєднано до одного джерела енергії - парового двигуна.

Сьогодні в сучасних машинах кожен механізм має своє окреме джерело енергії (наприклад, у підйомного крана окремі двигуни на його переміщення та на підйом якогось вантажу),а також у них запроваджено автоматизацію процесів та використання ЕОМ.

Основне призначення машин – повна або часткова заміна ручної праці з метою підвищення її продуктивності.

Залежно від виконуваної роботи розрізняють машини енергетичні та робочі. Енергетичні машини призначені для перетворення енергії. Це електродвигуни, електрогенератори, турбіни, парові машини тощо. Робочі машини змінюють форму, властивість і положення предметів або складають, обробляють та використовують інформацію.

Робочі машини поділяються на:



  • технологічні (металообробні верстати, будівельні, сільськогосподарські, швейні машини тощо);

  • транспортні (автомобілі, літаки, тепловози , теплоходи,трамваї тощо); транспортуючі (конвеєри,підйомні крани, підйомники, елеватори тощо);

  • інформаційні (ЕОМ та пристрої).

Технологічна машина – це механічний пристрій, що змінює форму та розміри матеріалу для виготовлення виробів. Токарний верстат – представник технологічних машин. Зовнішній вигляд свердлильного і токарного верстатів дає змогу з’ясувати відмінність між ними. У свердлильному верстаті розміщення основних частин – вертикальне, а в токарному – горизонтальне. На свердлильному верстаті обертальний та поступальний рух здійснює інструмент; на токарному – обертається заготовка, а інструмент здійснює поступальний рух.

На виробництві й побуті широко застосовують транспортуючі машини. Відмінність між ними полягає в тому, що транспортні машини перевозять вантаж (автомобілі, трактори, теплоходи тощо), а транспортуючі (транспортери, конвеєри, ескалатори тощо) переміщують вантажі своїми робочими органами – стрічками, ланцюгами, канатами. При цьому вони самі залишаються нерухомі.



Виступи учнів з історії розвитку техніки у другій половині індустріального суспільства (XVІІІ-XІX ст.)



  • Велосипед.

  • Трамвай.

  • Водний транспорт. Підводний човен.

  • Винахідник трактора Ф.А. Блінов (1827-1902).

  • Біографія професії водій.

  • Після кожного виступу учня,викладач для виявлення рівня усвідомленості та глибини знань з почутого матеріалу,він проводив бесіду за запитаннями до учнів. Текст запитань у кожному виступі.

VІ. Підсумок заняття.

6.1 Рефлексія.

Викладач пропонує учням відповісти на такі запитання (методом «мікрофон»):

1.Чи досягнута мета цього позакласного заняття? Чому ви так вважаєте?

2.Чи змінилося ваше уявлення про машину?

Велосипед
З давніх часів думка людини була спрямована на те, щоб полегши­ти своє пересування но суші, бо найдревнішим засобом пересування людини на землі була і залишається по цей час — хода. Як доводять фізіологи, хода людини — це ряд її падінь, які вона попереджає вчас­но висунутою вперед ногою. Кожний крок змушує тіло людини пада­ти й підніматися, напружуючи свої м'язи, у зв'язку з чим виконується певна робота, яка відбирає сили та стомлює. Тому й не дивно, що творча думка перших винахідників, крім добування вогню, виготов­лення кременевих засобів праці, зброї, кістяних голок та іншого, спря­мовувалася на знаходження засобів полегшити свою роботу під час пересування по суші. Одним з них стали приручені тварини, що вико­ристовувалися як тяглова та перевізна сила. Незважаючи на це, біль­шість людей не мали можливості утримувати волів, верблюдів, віслю­ків та коней як засіб пересування і тому продовжували ходити пішки, мріючи придумати такий вид пересування, щоб він був недорогим та простим.

Перший зафіксований факт винайдення простого механічного за­собу пересування на землі став усім нам знайомий з дитинства — са­мокат. Як свідчать архівні джерела, його збудував у 1791 р. француз граф де Сіврак. Самокат являв собою два дерев'яні колеса, що вільно оберталися на осях, які з'єднувалися між собою дерев'яним брусом, на якому розміщувалося сидіння. Відштовхуючись від землі ногами.

їздок надавав руху самокату. Недоліками такого механічного засобу пересування людини, сконструйованого де Сівраком, були: дерев'яні колеса, що змушували конструкцію трястися разом із сідоком; немож­ливість легко змінювати напрямок руху, бо переднє колесо не було рульовим і не поверталося в сторони; потреба весь час нахилом тіла врівноважувати конструкцію. Незважаючи на вказані недоліки, само­кат можна вважати першим механічним, простим та дешевим засобом пересування людини по землі.

У 1813 р. німецький барон Карл Дрез, з дитинства маючи схиль­ність до техніки та бажаючи стати механіком, полишив службу ка­мергера й лісничого і зайнявся технічною творчістю. Завдяки йому людство має м 'ясорубку, друкарську машинку, «подвійне дзеркало» та інші корисні для людства речі. Але найбільше ного захопила справа вдосконалення самоката графа де Сіврака. Перш за все, ба­рон зробив переднє колесо рульовим. Таке вдосконалення надало можливість урівноважувати конструкцію самоката під час руху. Річ у тім, що сідок на двоколісному велосипеді постійно знаходиться у внерівноваженому стані, через те що центр тяжіння розміщений вище від точки опори. Цс призводить до того, що за невеликої швид­кості велосипедист повинен утримувати рівновагу за допомогою ру­льового колеса, щоб не впасти. Відчуваючи, що можна впасти впра­во, їздок повертає рульове колесо в той самий бік, тим самим урівно­важуючи велосипед.

Завдяки винаходу німецького барона К. Дреза самокат перетво­рився на бігову машину, яка була подібна до сучасного велосипеда, але без педалей. Рух біговій машині ще надавався шляхом відштовху­вання ніг їздока від землі. Це вдосконалення зробило такі машини по­пулярними серед молодих людей того часу. Відкривали спеціальні школи, де навчали їзди на бігових машинах Дреза. У багатьох країнах влаштовували масові змагання на них машинах. До нашого часу збе­реглася англійська карикатура, зроблена у 1819 р., де зображено вели­ку англійську гонку на дрезинах. Писали про машину Дреза й газети, зокрема, часопис «Баденський магазин» у 1813 р. писав: «Камергер та лісничий барон Дрез продемонстрував винайдену ним «бігову ма­шину», яка рухається швидко та без допомоги коней, зусиллями сідо-ка; раніше винахідник продемонстрував свою машину нашому прави­телю, а зараз імператору Росії».

За свідченнями очевидців, Карл Дрез чудово володів технікою їзди на своїй біговій машині і 1817 р. не тільки це довів, уклавши парі, а й переконав людство у користі для людини такої машини. Він подолав відстань у 50 км між містами Карлсрує та Келе за 4 год за­мість прийнятих тоді 16 год ходу. Після виграшу парі він удруге по­дав заявку на отримання патенту на свій винахід, назвавши його «дрезиною». На цей раз, отримавши патент, він почав широко ре­кламувати можливості дрезини як простого та надійного засобу для пересування. Для цього друкували проспекти, розповсюджували ре­кламні агітки, а сам він читав лекції й одночасно розпочав масове виготовлення дрезин, продовжуючи робити певні вдосконалення бі­гової машини. У дрезинах, що продавав Дрез, можна було регулюва­ти сидіння відповідно до зросту сідока. Крім одномісних дрезин, ви­пускали й спарені тандеми, що робили конструкцію стійкою та на­давали можливість одному з їздоків відпочивати, коли інший від­штовхується ногами від землі.

Після смерті винахідника першого велосипеда вдячні співвітчиз­ники та «Об'єднання німецьких велосипедистів» у 1893 р. спорудили в місті Карлсрує пам'ятник Карлу Дрезу, тим самим вшанувавши свою поваїу до технічної творчості всесвітньо відомого винахідника.

Наступне вдосконалення велосипеда зробив шотландець Гевін Далыельм, який установив у 1836 р. безпосередньо на переднє ко­лесо педалі. Таке нововведення трохи полегшило їзду на дрезині, але не зупинило творчо-технічну думку винахідників світу. У 1839 р. Кіркпатрік Мак ми. і.і а н установив на велосипед педалі, що мають зворотно-поступальний рух, перетворюючи його в обертання за­днього колеса. У такому вигляді велосипед набув більш сучасного вигляду, але технічно залишався ще недосконалим, бо для того щоб змусити його зупинитися, їздоку потрібно було прикласти чимало зусиль.

Задумувався над цією проблемою і німецький слюсар з міста Оберндорф Філіп Фішер. Саме йому надто часто доводилося стика­тися з цією проблемою, роз'їжджаючи від одного будинку до іншо­го під час роботи. Роздуми й пошуки вирішення цієї проблеми, екс­перименти, незадоволення, нові пошуки й експерименти привели його до того, що одного разу Ф. Фішер залишився задоволеним ре­зультатами свого винаходу, який змушував велосипед зупинятися без усяких проблем там, де" потрібно. Не маючи підприємницької жилки, він так нічого й не заробив на своєму винаході, лише його син Фрідріх у 1884 р. відкрив фабрику, що виготовляла гальма, при­думані його батьком.

Одночасно з Філіпом Фішером проблемою гальм переймався і ка­ретних справ майстер француз Пьєр Мішо, який незалежно від ні-мецького слюсаря теж придумав велосипедні гальма. Йому належить також перейменування бігової машини Дреза на назву «велосипед» від французького слова velosipede — швидка нога. Налагодивши ви­пуск удосконалених велосипедів з гальмами, він почав їх продавати по 500 франків за штуку. Велосипеди, виїгущсні на його заводі, отри­мали назву «міиюлінів», а сам винахідник Пьєр Мішо — прізвисько мультибагатія.

Однак велосипед мав ще багато недоліків у своїй конструкції, спонукаючи творчу думку винахідників до нових удосконалень. Од­ним із них у 1858 р. стало застосування велосипедного ціпка, що пе­редавав рух від педалей на колесо. Автором цього винаходу був ан­глієць Джон Шсргольд. Це дало змогу відсунути їздока від пере­днього колеса та пересунути сидіння, зробивши позу велосипедиста зручнішою.

У 1865 р. француз Тевенсон уперше прилаштував на колеса гумо­ву шину, що трохи пом'якшало їзду, але не зняло проблему повністю.

Суттєвим поштовхом до вдосконалення велосипеда й надання йому сучасного вигляду було зроблено англійцями Мадісоном, а по­тім Каупером, які почали, перший у 1867 р., а другий у 1870 р., випус­кати залізні колеса велосипеда зі сталевими спицями. Таке нововве­дення значно знизило масу конструкції та дало можливість випускати велосипеди «Павуки», які мали настільки великі передні колеса, що на них стало ризиковано їздити. Це призвело до того, що велосипед став знаряддям для спорту.

Наступним винаходом, що вніс свою частку технічної творчості у вдосконалення велосипеда та вперше був застосований у 1868 р., ста­ли підшипники для коліс, винахідником яких був Джеймс Мур. Це суттєво вплшгуло на хід велосипеда, подовжуючи його шлях «нака­ту». Остаточно вдосконалив і довів доцільність застосування підшип­ників для коліс велосипеда француз Сірурей у 1869 р., який почав їх масове встановлення на велосипеди. Тепер єдиним недоліком велоси­педа залишалася його тряськість через відсутність на колесах пневма­тичних шин.

Першу спробу зробити їзду на велосипеді м'якшою зробив шот­ландець Роберт Уїльям Томсон. У 22 роки він уже був інженером за­лізничного транспорту, а в 24 роки 10 червня 1846 р. він узяв патент на винайдену ним пневматичну шину.

Конструкція пневматичного колеса була такою: дерев'яне колесо зі спицями вставлялося в обід, на який набивали металевий обід, на якого накладали шину. Шина складалася із камери та зовнішнього по­криття. Камеру виготовляли так: кілька шарів парусини просочували каучуком або і-утанерчевим розчином. Зовнішнім покриттям слугува­ли куски шкіри, що кріпилися до колеса заклепками. Для наповнення камери повітрям був передбачений спеціальний клапан. Проте такий важливий винахід так і не був утілений у масове виробництво, зали­шившись непоміченою публікацією в журналі «Mechanics Magazine» від 27 березня 1849 р.

У 1865 р. француз Тевенсон надів на дерев'яні колеса велосипеда литу решітну стрічку. Однак недосконалість цього винаходу кожен день бачив шотландський лікар Джон Дан. кім — його син цілий день не злізав з велосипеда, гасаючи наввипередки зі своїми однолітками. Як турботливий батько він весь час думав над вирішенням цієї твор­чої задачі технічного змісту. И одного літнього дня 1885 р. пневма­тична шина отримала свою другу дату народження. Поливаючи свій город за допомогою гумового шланга, лікаря осягнула ідея: обгорну­ти колеса велосипеда шлангом, який буде заповнено водою. Шляхом тривалих експериментів, невдач та помилок він таки реалізував свою ідею, але трубку шланга наповнив не водою, а стиснутим повітрям, що накачувалося всередину. З цією метою йому прийшлося придума­ти й повітряний ніпель. Сталося це 23 липня 1888 p., коли він отримав патент на своє колесо, що принесло винахіднику чималі гроші. Так прізвище лікаря Джона Данлопа стало поряд з тими, хто творив істо­рію винаходу велосипеда.

Наступним винахідником, що вніс свій вклад у створеная велоси­педа, став англієць Лаусон, який у 1879 р. придумав передачу руху на заднє колесо велосипеда за допомогою роликового ціпка, замінивши привід та шків із паском, що застосував у 1870 р. англієць Г. Гейтс. Йому належить і введення в конструкцію велосипеда коліс однаково­го діаметра.

Унесені винахідниками вдосконалення в конструкцію велосипеда зробили його надійним засобом пересування по різних дорогах, і в 1885 р. англійська фірма «Старлі і Сетон» розпочала масовий випуск безпечних велосипедів «Ровер» з ромбоподібними рамами з металу та колесами діаметром 760 мм з ланцюговим приводом на заднє колесо. Саме тому за цими велосипедами на довгий час закріпилася назва «ровер».

Трохи пізніше Ч. Лінглі та Дж. Бігс мочачи випус­кати безпечний велосипед з металу «Уіпет», рама якого наближалася до ромбопо­дібної форми і згодом стала найбільш поширеною. їх­ній велосипед відрізнявся від попередників тим, що на раму було вмонтовано дві пружини для амортизації дорожніх ударів. Це надало такому велосипеду попу­лярності до того часу, поки Дж. Данлоп не винайшов надувні шини.

Останній винахід, що загалом завершив формування велосипеда, відбувся у 1898 р. завдяки винахіднику Моро, який придумав механізм «вільного колеса». З упровадженням цьо­го винаходу їзда на велосипеді стала не тільки легшою, а й зручною.

Якщо зробити аналіз формування конструкції велосипеда за вище­зазначені роки, то ми можемо зробити висновок, що технічній твор­чості винахідників знадобилося більше 80 років для створення про­стого, надійного, недорогого і невимогливого механічного засобу пе­ресування людини по землі за допомогою сили ніг. Однак, незважаю­чи на те, що загалом конструкція велосипеда була сформована, вина­хідники світу продовжували його вдосконалення. Так, у 1892 р. тіль­ки у Франції було видано більше як 1000, в Англії— 2400, а в США — 4000 патентів на різні винаходи. Незважаючи на кількість виданих па­тентів, уже в 1896 р. Уільям Рейлі запатентував двошвидкісну пла­нетарну втулку до велосипеда, яка випускалася англійською фірмою з 1902 p. у двох варіантах — дво- та тришвидкісна. У 1899 р. було ви­найдено н зовнішнє переключення передач, і так даті. Однак усі на­ступні технічні винаходи тільки вдосконалювали конструкцію вело­сипеда, розширюючи його функціональні можливості та покращуючи технічні характеристики (мал. 1).


Цікавим в історії велосипеда с те, що уряди багатьох країн світу на­лежним чином оцінили цей винахід. Крім суто спортивних цілей та циркових вистав, велосипед почали застосовувати для розвезення по­шти листоношами, організовувати військові велосипедні роти, які в Ро­сії називати самокатні, робити з нього велосипедні коляски і т. ін. При­стосовуватися до цього й заводи, що випускали велосипеди, вони поча­ли виготовляти різні види велосипедів: мисливські, спортивні, складні, дитячі, жіночі, розвідувальні та інші типи велосипедів.

Особливою датою для історії велосипеда стало проведення 7 листопада 1869 р. Перших Міжнародних перегонів Париж — Руан. Усього у змаганнях брало участь 120 велосипедистів, серед яких дві жінки. Середня швидкість на трасі 135 км становила 11 км/год. З цього часу


поширення велосипедів як засобу для пересування людини набувало свого апогею, а в деяких країнах і до сьогодні залишається наймасовішим транспортом. Але з широким упровадженням у наше життя автомобілів захоплення цим видом транспорту у більшості країн світу почало згасати. Наступне відновлення захоплення велосипедом відбулося у 60-х роках XX ст., під час поширення гасла «За екологічну чистоту та здоровий спосіб життя». У цей час було написано і «Марш велосипедистів».

Сьогоднішні велосипеди — це найновіші досягнення технічної творчості, що за своїми конструктивними даними можуть використо­вуватися не тільки для прогулянок або розвезення пошти листоноша­ми та патрулювання поліцейськими вулиць, а й для шосейних швид­кісних перегонів, їзди по горах, пересічній місцевості, туризму, сла­лому та ін. Усе це стало можливим завдяки технічній творчості бага­тьох людей, витвір яких продовжує своє життя, незважаючи на те, що йому вже більше 200 років.

Запитання для перевірки знань учнів

1. Хто перший зробив конструкцію, яка полегшила пересування людини по землі?



  1. Чому ім'я К. Дреза пов'язують з винаходом велосипеда?

  2. Як було вшановано співвітчизниками винахідника велосипеда?

  3. Хто з винахідників установив на велосипед педалі?

  4. Хто придумав гальма для велосипеда?

6. Кому з винахідників належить першість у застосуванні велосиних гальм?

  1. Яке вдосконалення зменшило масу велосипеда?

  2. Чому, на вашу думку, на велосипеді «Павук» ризиковано їздити?

  3. Завдяки чого полегшився хід велосипеда?

  1. Яке відношення має лікар до велосипеда? Назвіть його ім'я.

  2. Хто придумав передачу руху на заднє колесо велосипеда і за до­помогою чого?

  3. Який винахідник придумав механізм «вільною колеса»?

  1. Хто з винахідників запатентував двошвидкісну планетарну втулку і в якому році?

  2. Чи використовували велосипед в армії?

  3. Коли вперше було винайдено зовнішнє перемикання передач?

  4. У якому році відбувалися перші міжнародні змагання велоси­педистів?

  5. Винахідники яких країн брали участь у створенні велосипеда?

  6. Які марки сучасних велосипедів ви знаєте?


Трамвай

З початку розвитку людства творча думка поодиноких творців техніки почала зосереджуватися на пошуках транспортного засобу для перевезення вантажів і людей. Сьогодні ми ще не знаємо, хто став автором першого візка, але з початком його експлуатації технічно творчі особистості продовжують пошук його вдосконалення та роз­ширення можливостей застосування. До однієї із перших таких спроб можна віднести винахід голландського фізика Симона Стевіна, відо­мого серед науковців своїми працями з гідростатики. Ще в 1600 р. він спроектував та виготовив конструкцію візка, який одночасно перево­зив 28 людей зі швидкістю 34 км за год. Ллє найважливішим було те, що технічна творчість Симона Стевіна Наштовхнула його на думку використати вітер як рушійну силу, що здатна привести в рух візок. Однак мінливість вітру та складність керування призвели до того, що такий вид транспорту не прижився навіть у Голландії, де вітер інтен­сивно використовується.

З початком капіталістичного способу виробництва, що стимулю­вало швидке зростання міського населення, потрібен був недорогий вид масового транспорту, який би перевозив багато людей одночасно й недорого. Найпростішим технічним вирішенням цієї проблеми було спорудження пересувного засобу у вигляді воза, де рушійною силою стали коні. Так з'явилася, що являла собою ба­гатомісний пересувний віз, який тягнули копі. Перші «конки» з'явилися в 1832 р. в США. В Європі «конка» з'явилася в 1860-х рр. в Англії.

Перша пробна поїздка кінного трамвайчика на території ниніш­ньої України (м. Львів) пройшла в кінці 1879 р. Однак, перевозячи од­ночасно кілька десятків громадян нерівними, з вибоїнами вулицями, коні швидко стомлювалися, і їх потрібно було весь час змінювати. Це потребувало утримання великої кількості коней, а отже, будівництва додаткових стаєнь та заготівлю корму, що безпосередньо впливало на собівартість утримання «конки».

Зважаючи на зазначене, інженери-винахідники запропонували укладати на землю металеві або дерев'яні колії, на зразок тих, що ви­користовувалися на шахтах і заводах і по яких перевозилися наванта­жені вугіллям та металом вагонетки. Таке нововведення трохи поліп­шило ситуацію, але не усунуло проблему, як таку. Пропонувалося у деяких містах пустити залізничні потяги, які з 1830 р. вже перевозили пасажирів між містами. Але такі наміри було відкинуто через велику кількість чаду й диму від паротягів.

Застосування першого міського суспільного транспорту за допо­могою коней і візка, що рухався по металевих коліях, в англомовних країнах почали іронічно називати словом трамвай (англ. tramway, tram — візок, вагон і way — дорога), що в перекладі означає дорога візків. Згодом цей термін почав вживатися в більшості міст світу як офіційна назва міського транспорту, який пересувається по коліях. Однак суттєвими недоліками кінного міського транспорту залиша­лися: постійна потреба прибирати вулиці від кінського гною, утримання великої кількості коней, а отже, будування великих стаєнь, придбання коней, створення запасів корму для них. Але найсуттєві­шою проблемою поширення конок було те, що в містах, які мали складний рельєф, застосування кінного трамвая обмежувалося кру­тими узвозами, що потребувало збільшення кількості коней в упряжі. Вирішення таких проблем підштовхувало винахідників до постійного пошуку вдосконалення міського транспорту.

Деякі міста, відмовившись від кінного трамвая, почали застосову­вати трамваї, що приводилися в рух за допомогою прокладеного між коліями сталевого троса. Трос постійно перебував у русі завдяки по­тужному паровому пристрою, установленому на кінцевих маршрутах. Передача руху вагону трамвая відбувалася завдяки оснащенню остан­нього спеціальними зачіпками, за які його чіпляли та відчіплювали від троса під час зупинки. Уперше такий трамвай було збудовано в Сан-Франциско 1872 р. Як вид міського транспорту він був екологіч­но чистий і економічніший, але незручний через технічні складнощі, особливо на перегині колій і тросів. І тому ряд інженерів, удоскона­люючи трамвай, почали застосовувати як засіб рушійної сили — стиснуте повітря. Він знаходився у балоні під кузовом трамвая, і його запасу вистачало для однієї поїздки за маршрутом. стиснутого повітря в балон відбуваюся на кінцевій станції. Таке вдо­сконалення трамвая знайшло своє втілення в Парижі, де існувала міська розгалужена мережа подачі стиснутого повітря до фабрик і за­водів, у кінці XIX ст.

У ряді країн інженерна думка обрала інший напрям удосконален­ня міського транспорту, почавши застосовувати бензомоторні, а зго­дом і дизельні двигуни для пересування трамвая. Особливо вони засто­совувалися в містах, які мали складний рельєф місцевості.

Продовжуючи пошуки вдосконалення трамвая, інженери прийшли до висновку, що рушійною силою для пересування трамвая потрібно застосувати економічно дешевий і екологічно безпечний двигун. У зв'язку з цим згадали про винахід коваля Томаса Давенпорта, який, зацікавившись дослідами професора Генрі з електромагнетичною індук­цією, збудував магнето. Захопившись винахідництвом, він полишив кузню й цілком віддався творчості. Уже через рік 1834 р. він збудував першого в Америці електричного мотора що обертався за принципом змінності магнітних полів. Однак перший електромотор Давенпорта через неякісно зроблену ізоляцію працював погано і винахідник почав робити другого електромотора, приділяючи більше уваги ізоляції. За­кінчивши цю роботу, він виготовив модель електричної залізниці, де по замкнутому колу рухався візок з установленим на ньому електромото­ром. Електричний струм до мотора подавався по металевих коліях від великої кількості електричних батарей. У 1835 р. Давенпорт винайшов і застосував до свого електромотора і перший комутатор.

Незважаючи на переваги електромотора, який Давенпорт устано­вив на трамвай в якості рушійної сили, порівняно з паротягом, про нього забули через те. що такі трамваї повинні були возити з собою важкі, дорогі, малопотужні і незручні джерела живлення для електро­мотора — електричні батареї. І тому інженерна творчість була спря­мована на пошук надійного, вигідного й потужного джерела елек­тричної енергії і її підведення до електромотора.

Перший крок у вирішенні поставленої проблеми було зроблено 1867 р. Вернером Сіменсом, який винайшов динамо-машину, а вже у 1874 р. Стефаном Фільдом було взято патент на використання динамо-машини для електричної вуличної залізниці.

Перший трамвай Києва перевозив 40 пасажирів із швидкістю 10 км за год. За нетривалий час місто мало вже близько 20 трамвайних маршрутів, крім декількох приміських, які з'єднали Святошино, а по­тім і Пущу-Водицю з містом. Існував і трамвайний маршрут через

Дніпро в Дарницю, у якому спочатку застосовувався двигун внутріш­нього згорання. Лише потім і цей маршрут було електрифіковано.

З того часу жовто-червоні вагони трамвая Піроцького легко дола­ли стрімкі підйоми від Подолу до Хрещатика, а потім і на Печерськ, по сучасній Круглоуніверситетській і вулиці Л. Толстого.

Після Киева електричний трамвай запрацював 1896 р. в Нижньому Новгороді, 1898 р. — у Вітебську, Курську і Катеринославі, 1899 р. — у Москві і 1907 р. — у Санкт-Петербурзі.

Через деякий час застосування трамвая поширилося і в інших міс­тах Російської імперії, ставши одним із найдешевших суспільних за­собів пересування.

Останніми винаходами Ф.А. Піроцького був проект печі, придат­ної для виплавлення металу та опалення будинків, і незакінчений про­ект передачі телеграфних сигналів по залізничних рейках.

Запитання для перевірки знань учнів



  1. Чому виникла потреба у застосуванні «конки»?

  2. Коли і де почати застосовувати «конку» як засіб міського транспорту?

3.За якими напрямами інженерної думки розвивався міський транспорт?

  1. Який трамвай працював у місті Сан-Франциско 1872 року?

  2. Чим приводився в рух трамвай у Парижі?

  3. Хто такий Давенпорт і що він зробив?

  4. Коли Вернер Сіменс демонстрував свій електричний трамвай?

  5. Який струм використовувався у трамваї Вернера Сіменса?

  6. Яка відмінність між трамваями Вернера Сіменса і Шарля Ван Депуле?

  1. Які технічні проблеми з електрикою вирішував український винахідник Федір Піроцький?

  2. Чим відрізнявся електричний трамвай Вернера Сіменса від трамвая Федора Піроцького?

  3. Хто перший у світі запропонував використовувати потенційну енергію водоспадів як

джерело електричної енергії"?

  1. Що зробив Аманд Єгорович Струве для впровадження елек­тричних трамваїв у Києві?

  2. Скільки пасажирів перевозив трамвай Ф. Піроцького?

  3. Де після Києва почав працювати трамвай?

  4. Які останні винаходи Ф.А. Піроцького?

  5. Де встановлено пам'ятник Федору Апол

  6. лоновичу Піроцькому?

Каталог: files
files -> Тема. Адам Міцкевич. «Кримські сонети». Тл: сонет Мета
files -> Наталія звольська
files -> Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір
files -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
files -> Для вчителів зарубіжної літератури
files -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
files -> Только мертвый, спокойствию рад. Только мертвый, спокойствию рад
files -> Талант людини це божий дар


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Розвиток техніки у другу половину індустріального суспільства. Короткі відомості з історії розвитку техніки iconНазва пріоритетного напряму розвитку науки І техніки

Розвиток техніки у другу половину індустріального суспільства. Короткі відомості з історії розвитку техніки iconОснови культури І техніки мовлення
Кравцова І. А. Основи культури І техніки мовлення: [навчальний посібник] / І. А. Кравцова, Л. Р. Шпачук. – Кривий Ріг: кпі двнз кну,...
Розвиток техніки у другу половину індустріального суспільства. Короткі відомості з історії розвитку техніки iconУкраїнсько-англійський словник термінів сільськогосподарської техніки
Піхтовнікова Л. С., Морозов І. В., Зембінська Т. М., Семененко Л. О., Богуцька Т. Г. Українсько-англійський словник термінів сільськогосподарської...
Розвиток техніки у другу половину індустріального суспільства. Короткі відомості з історії розвитку техніки iconРозвиток кінематографії. Діяльність О. Довженка” Розвиток кінематографії в Україні
У тридцяті роки відбувалося становлення кіностудії. Майстри освоювали звук. І це збагатило палітру кінотворів. Тоді ж з’явився й...
Розвиток техніки у другу половину індустріального суспільства. Короткі відомості з історії розвитку техніки iconКороткі відомості про родину І малу батьківщину митця. Короткі відомості про родину І малу батьківщину митця
Олексій Антонович Озірний народився 29 березня 1954 року в селі Вербівка Городищенського району Черкаської області
Розвиток техніки у другу половину індустріального суспільства. Короткі відомості з історії розвитку техніки iconI. Узагальнена інформація щодо наукової та науково-технічної діяльності
Найважливіші результати прикладних досліджень, конкурентоспроможні прикладні розробки та новітні технології за пріоритетними напрямами...
Розвиток техніки у другу половину індустріального суспільства. Короткі відомості з історії розвитку техніки iconРозвиток ракетної техніки Девіз
Кибальчич розробив оригінальний проект пілотованого ракетного літального апарату, розглянув будову порохового реактивного двигуна,...
Розвиток техніки у другу половину індустріального суспільства. Короткі відомості з історії розвитку техніки iconРеферат на тему: " Розвиток кінематографії. Діяльність О. Довженка"
У тридцяті роки відбувалося становлення кіностудії. Майстри освоювали звук. І це збагатило палітру кінотворів. Тоді ж з’явився й...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка