С. Й. Татаринов



Сторінка10/26
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.75 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   26

Сільське господарство повіту залежало від вередувань природи. В 1862 році через сильну посуху врожай зменшився в 6 разів. Неврожай трапився і в 1863 році. З 1871 року протягом п'яти років продовжувалася посуха. Найжорстокіша посуха була в 1885 році, це сильно вразило повіт. В 1892 році була рання весняна посуха, яка супроводжувалася сильними пиловими бурями.

В 1903 році військовий топограф та археолог В.О. Городцов, перебуваючи в маєтку Ф.А. Бантиша в селі Райському, спостерігав за землезахисними засобами. Навесні 1901 року південно-східні вітри викликали пилову бурю, що зносила чорнозем у цілі насипи. Наслідки буревію у повіті також спостерігав єпископ Катеринославський Агапіт. Він описав їх у своєму Звіті за 1901р. (див. роз. «Розвиток освіти повіту»).

З метою захисту посівів Ф.А. Бантиш використовував «куліси» з кількох рядів залишених з літа кукурудзяних стебел, між якими сіяли озиму чи ярову пшеницю на ширину борони. Крім захисту від пилових буревіїв «куліси» затримували сніг. Про створення пилозахисних лісосмуг за Докучаєвим ще мова не йшла.

В 1897-1898 роках в повіті відбулося великий падіж худоби. Про ступінь біди, яка періодично вражала повіт, писала газета «Південний край»: «число потребуючих в Бахмутському повіті по деяких волостях доходить до загального числа всіх селян». Стихійні біди в сільському господарстві повіту сприяли притоку вільних робочих рук на промислові підприємства міст.

В 1857 році в Бахмуті було 9,5 тисяч жителів і 12 заводів. Наприклад, відкритий в 1845 році купцем Другої гільдії С.А. Лобасовим «завод сальних свічок» мав напівкустарний характер. На заводі працювало всього три робітники .

В 1860 році із всіх підприємств - 80% займалися переробкою сільськогосподарської сировини.

Важливим напрямком господарства було скотарство. В 1860 році у повіті налічувалося 15,2 тисяч коней, 55,9 тисяч корів та биків, 288 тисяч овець та 13 тисяч свиней. Селекцією та розведенням тварин займалися в поміщицьких маєтках де було 70 заводів овець-мериносів та 25 конезаводів.

П'ять салотопильних заводів міста виробляли товару на 24 тисячі рублів. З тринадцяти заводів свічок Катеринославської губернії - три працювали в Бахмуті і випускали продукції на 10,5 тисяч рублів, миловарний завод - на 6,6 тисяч рублів, завод воскових свічок - на 5,7 тисяч рублів. В Бахмуті нараховувалося 569 ремісників-кустарів, 744 купці при чисельності населення міста 12 тисяч 109 осіб. Загальний обсяг прибутку становив 130 тисяч рублів. Ярмарки та роздрібна торгівля давали доходу 235 тисяч рублів.

На салотопильних заводах відходи тваринного жиру фасувалися в кутирі (овечі шлунки). Салотопильні заводи давали 12% цієї продукції, що випускалася в губернії і 4% - в Україні. Катеринославський губернатор відзначав, що «найголовніші заводи салотопильні в містах Катеринославі, Новомосковську, Бахмуті відпускають сало в значній кількості за кордон».

Лідируюче положення в губернії займали й миловарні заводи Бахмуту.

Статистичні дані свідчать проте, що в 60-х роках XIX сторіччя в Бахмуті існували дві мотузяно-прядивні фабрики, пивоварний завод та тютюнова фабрика.

В 1881 році Предводитель дворян О.В. Депрерадович під тиском підприємців просив дозволити будівництво цукрових заводів і при цьому пропонував не стягувати акциз протягом 5 років, а потім стягувати тільки 50%. Губернське земство з цим погодилося.

У повіті було 50 маслобоєнь з прибутком 492 рублі, 45 винокурень, які давали прибутку 108000 рублів. Млинів водяних було 117, прибуток яких становив 12000 рублів, вітряків - 905 з прибутком в 16000 рублів.

В селі Іванівка з 1883 року у маєтку М.О. Ковалевського були млин, просорушка та сукновальня. Перероблялося до 11,2 тисяч пудів зерна, 3,3 тисячі пудів проса, 4752 аршини полотен. Поміщик М.В. Бабенко мав у Іванівці (хутір Кругленький) паровий млин. М.Ф. Плещеєв мав у маєтку біля Часів Яру млин, просорушку і сукновальню, які здавав у оренду за 475 рублів на рік. Г.Д. Феттер побудував у 1898 році млин з 2 паровими казанами де працювало 12 робітників, які виробляли борошна на 120 тисяч рублів. Також у 1911 році Є.М. Фрейфельд збудував паровий млин у Часовому Ярі.

Щоб максимально здешевити виробництво, власники млинів для установки парових машин використовували власні двори. Першим почав будувати капітальний паровий млин у дворі власного будинку «бахмутський з євреїв купець Соломон Йосипович Трахтеров. Датою заснування справи є 5 липня 1896 року. Уставний капітал становив 450 тисяч рублів, акції були по 450 рублів, одна особа мала право мати не більше 10% акцій.

Від сусідів С. Трахтерова надвірного радника Д.П. Михайлова і міщанина П.С. Розена надійшов сигнал. Катеринославський губернський інженер провів огляд млина і відзначив «вельми важливі відхилення від затвердженого плану» а також ряд порушень правил пожежної безпеки. Присутствіє Катеринославського губернського Правління ухвалило передати справу до суду. Але паровий млин С. Трахтерова згадується у Відомості про фабрики і заводи Катеринославської губернії за 1890 рік. Через п'ять років С. Трахтеров вже як харківський купець клопотав перед урядом про створення першого в Бахмуті акціонерного товариства:«Бахмутська мукомельна справа». 26 квітня 1896 року Микола II благословив купця своєю резолюцією «Згоден».

У Відомості також значиться паровий млин, що належав Гінзбургу.

В 1891 році В. Французов звернувся до Управи за дозволом на будівництво млина на власній ділянці, але отримав відмову. Паровий млин йому було заборонено будувати «з причини тієї, що може статися від подібного пристрою небезпека в пожежному відношенні для дерев'яної будівлі складу військового майна, зброї і патронів, а також з причини турботи за місцевих обивателів від диму і шуму, якими супроводилося б виробництво на млині». Французов звернувся в губернське правління і дозвіл отримав. Гласні Управи Першин і Клейменов опротестували рішення губернських властей. В ході розгляду з'ясувалося, що військове міністерство і не підозрювало про те, в яких невідповідних умовах зберігаються боєприпаси при управлінні Бахмутського військового начальника. Оскільки вибухові речовини, в тому числі і патрони, не повинні були зберігатися в межах міста, а тим більше в дерев'яному приміщенні, військове міністерство розпорядилося перенести склад «в окреме відповідне приміщення».

У Відомості про фабрично-заводські і промислові заклади за 1896 рік містяться дані про паровий млин Торгового Дому А.Я. Абрамовича з 1894 року. Він виробляв сім сортів борошна, на ньому працювало тридцять чотири робітники. Річний оборот становив 500 тисяч рублів. Мукомельня була оснащена двома паровими казанами. При цьому млині існувало і невелике за об'ємом виробництво з випуску макаронів, що складало 4,5% від загального виробництва. В середині 90-х років Абрамовичі здали млин в оренду харківському міщанину Францу Ширбі.

В 1910 році відбувається зміна власників мукомельних заводів. Із Відомості зникають прізвища Трахтерова, Гінзбурга, Абрамовичів. За 1913 рік є дані про завод Б. Рабиновича з річним виробництвом 630 тисяч пудів борошна, товариства «Френкель і Єланчик» - 120 тисяч пудів, X. Макарова - 140 тисяч пудів, А. Французова - 120 тисяч пудів борошна.

З 1885 року товариство борошномельної справи мало макаронну фабрику на 50 робітників.

Парові млини мали багато промисловців. Так Г. Феттер у селі Костянтинівка виробляв на своєму млині 250 тисяч пудів борошна. З 1899 року у селі Іванопілля Сантуринівської волості В.О. Плещеєв виробляв на вальцювальному млині борошна на 143 тисячі рублів. На ньому працювало сім робітників. Брати Зиманс мали паровий млин у селі Миколаївка.

І.М. Кузякін на своєму борошномельному заводі, який мав два парові казани, виробляв продукції на 200 тисяч рублів.

Товариству Г.А. Нібура (Нью-Йорк, Щербинівка) в 1910 році була вручена Мала золота медаль Катеринославського губернського земства «за високе виробництво середніх сортів борошна».

В 1895 році в Бахмуті і повіті було три пиво - медоварних заводи із загальним виробництвом 72 тисячі пудів пива.

З 1869 по 1880 роки існував пивоварний завод купця Адельмана з річним доходом 3450 рублів. В 1880 році він був куплений А.Я. Абрамовичем. Потім завод належав співвласникам Юрію, Григорію, Ізраїлю, Давиду, Якову, Іллі і Мойсею Абрамовичам. Завод випускав пиво столове, пільзенске і чорне. Для виробництва продукції використовувався ячмінь російський в кількості 12 тисяч пудів, який закуплявся на 6 тисяч рублів щорічно. Цей ячмінь доставлявся залізницею з Дубно, Любліна і Варшави. Ячмінь доставлявся і із Нюрнберга і Баварії. Там він закуплявся на суму 2 тисячі рублів на рік. Пивоварний завод мав «біологічне очищення». Виробництвом завідував майстер – чех за національністю, що закінчив школу пивоварів в Трітті в Австрії. Пиво і мед продавалися аптекам дрібним оптом і у роздріб в лавки Бахмуту. Велика частина продукції вивозилася залізницею.

За дорученням дружин купців Ревекки, Сури, Мірри і Рози Абрамовичів в 1910 році керуючим пивоварним заводом Абрамовичів став Абрам Мосін.

Пиво-медоварний завод Соломона Йосиповича Трахтерова був заснований 9 липня 1896 року. Статутний капітал становив 300 тисяч рублів. Було випущено 600 іменних акцій по 500 рублів. Дозвіл на виробництво було отримане 13 лютого 1898 року.

В 1898 році завод виробив 13 тисяч 570 відер пива і 450 відер меду на суму 8 тисяч 585 рублів. Об'єм реалізації продукції в 1909 - 1910 роках складав 30 тисяч відер пива за ціною 1 рубль і 300 відер меду за ціною 1 рубль 20 копійок.

Виробництвом завідував Альберт Францевич Єбір - дипломований пивовар з Праги. Провідними професіями були: бондар, бродильник (2 помічники бродильника), підвальний, кочегар, солодовник (3 помічники солодовника, 3 дробильники солоду, 2 сушарники солоду). 3 мийники пляшок і 2 закупорщики фасували продукцію в скляні пляшки. Доставкою продукції займалися 2 візники. До 1914 року загальне виробництво пива на заводі Трахтерова складало 180 тисяч пудів.

В Бахмуті також було розвинуте кондитерське виробництво. В 1900 році Колдинському належав «Завод фруктових і ягідних вод». В 90-ті роки заклад Фейси Сангурської виробляв прянико-цукеркової продукції на 10 тисяч рублів. Існував пряниковий заклад Давида Дегліна з щорічним об'ємом продукції 10 тисяч рублів.

3.6. Банки і Страхові Товариства

Банківські установи з'явилися в Бахмуті наприкінці ХІХ століття.

В 1896 році купець Й.М. Клейменов на засіданні міської думи поставив питання про відкриття філіалу Державного банку Росії.

В анкеті про стан Бахмуту за 1907-1909 роки згадуються філіали Товариства взаємного кредиту, Азово-Донського і Міжнародного Комерційного банків.

Азово-Донський банк станом на 01.01.1914 рік мав капітал в розмірі 90 мільйонів рублів, Міжнародний Комерційний банк - 79 мільйонів рублів. Ці банки брали активну участь в розвитку промисловості Бахмуту. Так, в 1906-1910 роках Азово-Донський банк кредитував акціонерні товариства мукомельної справи і пиво-медоваріння Соломона Трахтерова.

Міжнародний Комерційний банк разом із Сибірським торговим банком фінансував товариство «Бахмутська центральна соляна шахта». В акціонерному товаристві «Бахмутська сіль» Міжнародний Комерційний банк і Російсько-Азіатський банк мали по 3200 акцій, що складало 23% від всього його капіталу. Частка капіталу О.І. Путилова досягала 500 тисяч рублів.

З 1910-1911 років в Бахмуті відкривається філіал Російського торговельно-промислового банку.

На початку XX століття будь-який бахмутчанин - від міщанина до дворянина міг застрахувати своє майно в різних страхових компаніях. Серед них: Перше і Друге Російське страхове товариство, Петербурзьке страхове товариство, Північне товариство «Саламандра», товариство «Росія». Агентами цих товариств були, як правило, євреї.

До установ державного казначейства урядовці-євреї не допускалися. Проте вони відігравали значну роль в банківських капіталах. Так, в Азово-Донському банку в Бахмуті управителем був Ісаак Гранов, бухгалтером Григорій Смоленський. В Юзівській філії банку - Ісак Стояновський і Яків Компанієць. Товариство Взаємного кредиту очолював голова Правління Абрам Крамарєв. До правління входили Яків Бєльський і бухгалтер Мойсей Лев. У філіях товариства євреї складали від 50 до 70% всього складу правлінь.

В місті працювало Позикове Товариство дрібного кредиту, що підтримувало і фінансувало дрібних підприємців. Його очолювали Ісак Гранов і Лазар Гершкович.

«Дрібноторгове, ремісниче і кустарне позиково-ощадне Товариство» очолював купець Першої гільдії Абрам Єланчик.

3.7. Купецький стан

В «Описі міста Бахмуту» за 1799 рік відзначено, що кожний третій городянин був з торгового стану (з 1089 мешканців - 165 купців) і що бахмутські купці «мають торг не в одному тільки своєму, але і в інших містах». Купці торгували «різними шовковими, бавовняними і хутряними товарами», продукцією селян.

У II половині ХVШ століття найзаможнішими купцями Бахмуту були Тимофій, Федір та Іван Назарови, Осип Грошев, Іван, Федір і Андрій Четверикови (чи не їх призвіщем називався Четвериків провулок – нині вул. Бахмутська?), Петро Михайлов, Парфен Гаврилов, Микита Болотов, Іван Брянцев, Єлісей Масленников, Леон Ложкін, Степан Часов, Василь Терентьєв, Прокіп Фомін, Прокіп Минаєв, Олексій Печников, Дмитро Скоробогатов, Василь Жаров, Андрій Кузьмін, Іван Фролов, Андрій Курдюмов, Леон Костильов, Федір Васильків, Григорій Урсиков, Спиридон Станкович, Леон Савельов, Степан Гнутов, Іван Косолапов, Василь Бобров.

В кінці ХVIII століття відомими купцями в місті були Радивон Криворотов та Павло Лобас.

В 1829 році в Бахмуті вже було 4215 мешканців, з них 92 купці. В першій половині XIX століття серед відомих купців були брати Іларивон та Андрій Першини, Сава Косенко, Матвій Стрелін та Василь Троянов.

В другій половині XIХ століття згадується купець Іваницький і його компаньйон Георгій Дмитрович Карталов. Останній успадкував від батька 3 кам'яні лавки в Торгових рядах та 3 будинки.

До кінця XVIII століття у фортеці Бахмут, ймовірно, був Гостинний двір. З 1808 року торгові лавки розповсюджуються по всьому місту. На Торговій площі знаходилися «Червоні ряди», різниці і торгівля м'ясом велися на березі річки Бахмут.

Пожежа 1815 року пошкодила майно багатьох купців. Деякі з них стали погорільцями і розорилися.

Після 1861 року в Бахмуті вводиться видача спеціальних «гільдійських торгових свідоцтв» для купців Першої гільдії (за 265 руб.), Другої гільдії (4 класи від 55 до 25 руб.), дріб'язкового торгу чотирьох класів, на розвізну і розносну торгівлю, для прикажчиків першого і другого класів, для членів купецьких сімей Першої і Другої гільдії.

Всього в 1866 році в Бахмуті було видано 1144 всіх видів свідоцтв. Місто займало третє місце в губернії за чисельністю торгівців: 1 купець Першої гільдії, 119 купців Другої гільдії, 328 прикажчиків, 228 міщан-ремісників.

Бахмут був торговим центром повіту. Ця роль вимагала від міста відповідної забудови.

Перший план впорядкування Бахмуту був складений в 1783 році. Після пожежі 1815 року архітектору Гесте доручають скласти новий генеральний план. В 1823 році Олександр I конфірмував проект. Гесте вирішив перемістити будови Гостинного двору на північ від Троїцького собору, що викликало тривалі суперечки і листування міських ратнерів з губернатором графом Воронцовим і міністерством внутрішніх справ. В 1831 році змінений план забудови був затверджений царем Миколою I. Гостинний двір був збудований з цегли, з декоративними деталями (добре видними на фотолистівках початку ХХ століття) і нагадував Пасажі Костроми, Ярославлю, Нижнього Новгороду. Він мав вигляд квадрату з будівель півтора поверхової забудови, де розміщувалися 52 «лавки» із складами.

З середини і другої половини XIX століття одно-двоповерхові дерев'яні і кам'яні Торгові ряди оточили Троїцький собор з південного сходу і півночі. В Торгових рядах розміщувалося більше 100 магазинів і лавок. До кінця XIX століття за межами Гостинного двору і Торгової площі було тільки 7 торгових закладів.

У 80-ті роки XIX сторіччя в Бахмуті було 6 магазинів і 117 лавок, де «проводиться торгівля більшою частиною всіма предметами, необхідними для щоденного життя як міських жителів, так і тих, що живуть в повіті».

В 1896 році з «Дослідного листа про стан міста» (відомості готувалися до Всеросійського перепису 1897 року) в Бахмуті було 13 мануфактурних лавок, 52 - галантерейні, 61 - бакалійна, 4 - винних, 6 - посудних, 4 - ковбасних, 4 - м'ясних, 10 - хлібних, 7 - шкіряних, 1 - соляна, 8 - готового одягу, 2 - тютюнові, 2 - письмовопаперові, 2 - свічні, 18 - питних і 4 пивні лавки.

На замовленнях клієнтів працювали 6 столярних та 9 слюсарних майстерень. Так звані побутові послуги надавали три лазні і чотири приватні перукарні.

З книг домоволодіння, афіш і реклами того часу можна судити про власників магазинів.

Серед єврейських купців одним з найбагатших в Бахмуті був Йосип Лейферов. Він мав на Базарній площі п'ять лавок. В 1908 році одна з них оцінювалася в 7 тисяч рублів. Будинок, в якому він жив з сім'єю, був оцінений в 5,4 тисячі рублів.

Мануфактурою і одягом в місті торгували Губарєв і Петренко, Карталов, спадкоємці Ліпарєва, Лейферова, Локшин; м'ясом - Яценко, Манукалов, Рудников; ковбасами - Дунич, Чертков, Бондаревський; овочами – Мєднєв; рибою - Браверман і Єременко; кондитерськими виробами власного виробництва - Добрейцер, Машур'янц і Зехова.

Перші поверхи будівель на вулицях Олександрівська, Харківська, Катеринославська, Миколаївська їх домовласники здавали під магазини. Вивіски і реклама магазинів служили прикрасою будівель в центральній частині міста. На серії дореволюційних листівок Бахмуту можна побачити різноманітність вивісок, що містили відомості про власника, постачальників товарів та асортимент.

Дума покладала на власників магазинів і лавок благоустрій прилеглої території, мощення тротуарів, їх прибирання, посадку дерев.

Торговою рекламою також були заповнені бахмутські газети. В «Народній газеті» (№39, 1013рік) Г.Г. Агуф, власник магазину годинників, що існував 25 років і розташовувався в будівлі управи, переконував городян в тому, що «Омега» - найвірніший годинник у світі: «За вірність ходу ручаюся, в іншому випадку повертаю гроші назад». Склад землеробських знарядь Н.П. Гушнера (на Миколаївській вулиці) пропонував сільськогосподарську техніку - від грабель до американських косарок «Дірінг» і запчастин до них. Конкуруюча фірма «І.І. Найговзен і Я.С. Фрідман» (на Олександрівській вулиці в будинку купця Карталова) пропонувала брички, тачанки. Фірма «Рувім Гуревич і Син» пропонувала все - від кам'яного вугілля «всіх сортів» і марок до «бричок, ходів, мажар, землеробських машин і знарядь першокласних заводів». Чавуноливарний і механічний завод товариства «Ремпель і Курц» пропонував машини для виробництва черепиці, тротуарних плит. Магазини М.І. Штафінського і М. Локшина пропонували чоловічий одяг («Донецьке слово» від 08.06. 1912 року).

Цікаву інформацію про торгові заклади Бахмуту і повіту також містили щорічні «Адреси» - календарі Катеринославської губернії. В них рекламувалися залізо-скоб'яні магазини Георгія Матвійовича Карталова, Назарія Степановича Міленкова, Івана Олександровича Опаренка, меблево-дзеркальний магазин товариства Корсунського і Остроухова, оптово-роздрібна бакалійна торгівля спадкоємців С.Д. Ліпарєва, винно-бакалійний магазин Д. Міганаджиєва, модно-галантерейний магазин Л.О. Мордковича, торгівельно-промислове товариство Бахмутської металевої справи з складами будівельних і рудникових матеріалів, перший універсальний магазин Л.М. Браславського - велосипеди, швейні машинки, грамофони, платівки, Торговий Будинок А. і Р. Розенцвайг – готовий одяг чоловічий, жіночий, дитячий, суконно-мануфактурний магазин товариства К.Г. Салтикова і Л.Г. Абазієва.

В середині ХIХ століття в Катеринославській губернії проводилося 79 ярмарок, з них міських - дев'ять. У 1855-1860 роках в Бахмутському повіті ярмарки проводилися в селах Залізному, Ясинуватій, Луганці і Гришино. Ввозилося товарів на 190 тисяч рублів, продавалося на 62 тисячі. До 1855-1857 років в Бахмуті влаштовувалося три ярмарки.

З 1861 року у повіті ярмарків стало 125, міських - 11 із загальним оборотом 3,5 мільйонів рублів сріблом.

В 1866 -1867 роках в Бахмуті стали традиційними такі ярмарки: Перший тиждень Великого Посту (березень) було привезено товару на 26,4 тисячі рублів сріблом; 21 травня проводилася Костянтинівська ярмарка - товару на 89,2 тисячі рублів; 29 червня - Петро-Павлівська - товару на 460,7 тисяч рублів; 8 вересня - Різдвяно-Богородична - товару на 275,1 тисячі рублів. Всього продавалося товарів на 181,5 тисячі рублів сріблом, або на 25 -30% від їх доставки.

В 1896 році на літньому ярмарку було продано товарів на 680 тисяч рублів через «низькі ціни на хліб». Оборот другої Богородичної ярмарки в 1896 році склав 189 тисяч рублів.

Протягом другої половини ХIХ століття змінювався асортимент товарів. Якщо в 1866 році це були «тканини різних цін бавовняні, шовкові, паперові; вироби мідні і залізні; скло, кришталь, фаянс та порцеляновий, глиняний і дерев'яний посуд, кава, чай, бакалійні товари, рогата худоба і вівці різних порід, табуни коней, що приганяли навіть з Області Війська Донського, Кубанської області, Ставропольської і Таврійської губерній», то в 1896 році зі всього реалізованого на ярмарках товару 38% складали худоба, коні і вівці; галантерея, бакалія - 3%. Продавалися риба, хліб, землеобробний реманенент і знаряддя, будівельний ліс і дрова, дьоготь, екіпажі і брички, залізні вироби. Продавалися навіть невеликими партіями ікони.

З 1895-1898 років, у зв'язку із зростанням магазинної торгівлі, Бахмутські ярмарки, як в цілому по Росії так і по Україні, стали набувати оптово-сільськогосподарського характеру. В основному це була торгівля великою рогатою худобою, кіньми і вівцями.

Збори з ярмарків, як джерело надходжень в міську казну, зменшувалося. Так, в 1896 році вони становили 5 тисяч 435 рублів, в 1899 році – 2 тисячі 853 рублів.

До 1907 року в Бахмуті ярмарки тривали по три дні. З 1909 року було три великі щорічні ярмарки. Товарообіг ярмарків впав до 150 тисяч рублів. Тому міська дума винесла місце для ярмарків скотарства в район Броварів, створивши там «Кінну площу», де за перебування протягом дня торговець платив по 20 копійок з коня, 12 копійок з бика або корови, по 1 копійці за вівцю.

Прилеглі до Торгових рядів вулиці мостилися бруківкою.

По різному склалися долі купецьких родин Бахмуту до 1917 року.

До купецького стану у декількох поколіннях відносилися Лобасови: Степан, його сини Георгій і Микола - гласні Думи кінця XIX - початку XX століть. Вони володіли невеликими свічними, миловареним і салотопильним заводиками, декількома добротними будинками в центрі Бахмуту, магазинами і лавками. З 1852 року брати Георгій та Микола Лобасови мали у власності миловарний завод та фабрику фарб. Працював паровий казан на 30 кінських сил. На заводі і фабриці працювало до 100 робітників. Вироблялися мило просте та туалетне, фарби на 1,7 мільйонів рублів.

Хірург ЦРБ М.Л. Фер (правнука Г. Карталова і Г. Лобасова) так згадує сімейну хроніку купецьких родин. «Георгій Матвійович Карталов, будучи 45 років від народження, одружився на Олені Іларіонівні Першиній, 18 років, по взаємній любові. У них народилися діти: Марія, Олександр, Василь та Іван. В 1910-1912 роках вони збудували новий будинок по вулиці Артема № 16 (будинок зберігся до цього часу). В ньому жила вся сім'я до 1917 року. Будинок був двоповерховий. В напівпідвалі жила прислуга. На другому поверсі були спальні чоловіка і дружини. У кожного була своя ванна кімната, в будинку була каналізація.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   26

Схожі:

С. Й. Татаринов iconС. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconК. М. Третьяков с. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconО. С. Дадашов, С. Й. Татаринов, Н. О. Тутова

С. Й. Татаринов iconПрограма курсу за вибором «Православна культура Слобожанщини»
Батинський А. В., Войтенко Н. М., Воропаєва В. В., Дубініна С.І., Клімова С. В., Костюк І. О., Мацегора З. М., Татаринов М. В., Ухань...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка