С. Й. Татаринов



Сторінка12/26
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.75 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   26

26 червня 1912 року на екстреному зібранні акціонерів Анонімного товариства ухвалюється рішення: про збільшення статутного капіталу до 2,5 мільйонів франків, про випуск 2600 нових акцій по 500 франків кожна, у зв'язку з поглинанням заводу Плещеєва. Найбільші пакети акцій придбали за підпискою капіталіст Еміль Декамп з Брюсселю (540 акцій на 270 тисяч франків), інженер Олів'є П'єтт з Брюселю (200 акцій на 100 тисяч франків), член Палати представників Жюль Даллеман з Льєжу (125 акцій на 62,5 тисячі франків). В 1914 році АТ «Кринична» мала оборотний капітал 450 тисяч рублів, 120 робітників, сталий перелік продукції і річний об'єм реалізації на 275 тисяч рублів.

Будівництво другого великого вогнетривкого заводу в Часовому Ярі пов'язана з ім'ям поміщика Іванівської волості Бахмутського повіту Михайла Олександровича Ковалевського. В 1880-1896 роках в Бахмутському земському зібранні М.О. Ковалевський грав помітну роль. В 1882-1885 роках він делегувався гласним губернського земства. Ковалевський пропонував заснувати посади доглядальниць в лікарні повіту, мав пропозицію про надбавку фельдшерам. В повіті, за його ініціативою, було додано чотири нові одиниці фельдшерів. Як постійний член із селянських справ Присутствія Ковалевський пропонував списати недоїмку з селян, добивався переводу маєтків М.В. Бабенка в сс. Василівки і Горіломогилівки до четвертої і третьої мирових ділянок, брав участь у розгляді проектів нових мостів, пропонував підпорядкувати земській Управі спеціальних розсильних, що розвозили повітом офіційні документи, пропонував, що «землі з мінеральними покладами можуть бути віднесені до розряду підлягаючих оподаткуванню до вищих зборів», тому потрібно було визначити дійсну цінність цих земель. За пропозицією Ковалевського з приводу виписки медикаментів земство вирішило збільшити суму витрат на 200 рублів.

В 1887 році Ковалевський був обраний почесним мировим суддею. За мірками Бахмутського повіту М.О. Ковалевський, на відміну від Плещеєвих, належав до поміщиків середнього статку. Його літня дача з великим будинком знаходилася в хуторі Іванохрещенському (с. Іванівка). В Бахмуті він мав будинок. В «Збірці статистичних відомостей Катеринославської губернії» вказано, що до 1861 року Ковалевському належали хутір Іванохрещенське, землі 360 десятин, 45 голів великої рогатої худоби, 15 будівель, водяний млин, бавовняна сукновальня, де в 1883 році було перемелено 11 тисяч пудів зерна, 3,3 тисячі пудів проса, зваляно 4752 аршинів сукна. Можливо, що саме звідси у нього йшло «первинне накопичення капіталу».

«Вогнетривка глина здобувалася в с. Івано-Хрещенському протягом двох років (1880 -1881 роки) в маєтку І.П. Голуба по 200 тисяч пудів на рік і в маєтку М.О. Ковалевського (в 1882 -1883 роках) по 300 тисяч пудів і продавалася на завод Юза по 8 копійок за пуд. В маєтку Ковалевського глина мала домішки: окисли заліза і соду, від яких її очищали дерев'яними ножами. Видобуток глини проводилася підрядчиками, котрим платили за 300 пудів від 3 до 5 рублів, за вагон – 6-10 рублів, доставлялася в Костянтинівку на залізницю».

І.О. Голуб в 1880-1882 роках був гласним повітового і губернського Земств, володів 2920 десятинами землі, 345 головами худоби, 36 будівлями, мав водяний млин і шинок. Після його смерті власницею його майна стала донька, але промисловістю вона не цікавилася.

В 1902 році існувало «Акціонерне Товариство Деконських заводів алебастрових і вогнетривких виробів і матеріалів», яке було засноване в 1899 році. До складу його Правління входили О.Х. Шейблер (співакціонер заводу Ковалевського), В.Я. Кошелєв (співакціонер заводу М.О. Ковалевського), Т.Е. Вдзінковський (був управляючим, інженером-механіком). Завод був обладнаний двома паровими двигунами, працювало 160 робітників. Річне виробництво становило 210 000 рублів.

Спостерігаючи за діяльністю першого і другого заводів Плещеєвих збудованих в 1876 році і 1890 році, М.О. Ковалевський в 1896-1897 роках вирішив сам зайнятися будівництвом вогнетривкого заводу. Для будівництва йому потрібно було 30 тисяч рублів сріблом. Щоб отримати ці гроші, він зробив заставу на земельні володіння в Дворянській опіці Катеринославської губернії.

Отримання дозволів на будівництво, листування з губернією, Радою Міністрів щодо цього питання, будівництво цехів і закупівля устаткування зайняли у нього декілька років.

В «Покажчику до узаконень і розпоряджень уряду» 1895 року в статті 1105 вказано: «Государ Імператор за поданням Комітету Міністрів повелівав дозволити колезькому асесору Михайлу Олександровичу Ковалевському, камер-юнкеру Двору Його Імператорської Величності Олександру Федоровичу Бантишу, дворянину Адріану Іллічу Мазаракі, бахмутському Другої гільдії купцю Карлу Христофоровичу Шейблеру заснувати акціонерне товариство під назвою «Товариство заводу вогнетривких виробів М.О. Ковалевського» на підставі статуту, удостоєного Найвищого розгляду і затвердження в Петергофі в 16-й день червня 1895 року».

В 1896 році в статті «Гірнича справа і металургія на Всеросійській промисловій і художній виставці в Нижньому Новгороді» професор Гірничого Інституту В.Ф. Алексєєв вказує «завод Ковалевського, при 120 робітниках, переробляє 811800 пудів глини».

Виробництво вогнетривів на заводі Ковалевського швидко пішло вгору. Цьому сприяла вміла реклама у вигляді набору листівок, зразків і велика олеографія загального вигляду заводу і будівництва селищ-колоній для робітників. В довідковій книзі «Фабрики і заводи Катеринославської губернії за 1902 рік» міститься інформація, що завод Ковалевського мав обсяг виробництва 180 тисяч рублів, 2 парові котли, 445 робітників, у тому числі 67 жінок. Керівником заводу був гірничий інженер Ф.С. Ермансон.

В «Адресній книжці гірничозаводських фірм Півдня Росії» в 1904 році вказано, що правління заводом і копальнями знаходилося в м. Бахмуті по Різдвяній вулиці, в будинку Шенковського. «Голова Правління - О.В. Долго-Сабуров, заступник - дворянин Ф.О. Бантиш, член правління - дворянин М.А. Гредескул, кандидати - інженер Ф.С. Ермансон, адвокат О.В. Скіліоті, секретар-бухгалтер - О.С. Філин. Належать правлінню завод вогнетривких виробів, пірогранітних плит і черепиці, кар'єр глин в Сантурінській волості, залізниця на дві версти».

В 1909 році основний капітал заводу Ковалевського складав 625 тисяч рублів. Завідуючим технічною частиною був гірничий інженер Детельє, завідуючим комерційною частиною - О.Т. Тороков, головою правління став Ф.С. Ермансон. З'явилися нові члени правління - генерал-лейтенант М.Ф. Гельмгольц, інженер-технолог Т.Е. Вдзінковський. Завод мав 3 парових і 3 електричні двигуни на 300 кінських сил. На заводі працювало 400 - 450 робітників. Випуск вогнетривкої цегли, черепиці, глини, цементу, плитки пірогранітної, тротуарної і керамічної складав 300 тисяч рублів.

Початок 1914 року характеризується відомостями про завод в збірці «Фабрично-заводські підприємства Російської імперії». На цей час директором-розпорядником вже є І.І. Яблонський, завідуючий комерційною частиною - Уйтховен, голова правління - М.Ф. Гельмгольц, члени правління - Т.Е. Вдзінковський і В.Я. Кошелєв. Річне виробництво заводу складає 490 тисяч рублів, робочих 470, споживання вугілля досягає 730 тисяч пудів, видобуток глини 3 мільйони пудів.

В 1914-1917 роках засідання правління проходили в Києві і Харкові. В 1914-1915 роках звіти заводу друкуються в Сімферополі в друкарні Арона Леонтійовича Звенигородського, котрий мав 50 акцій і був членом ревізійної комісії. Ринкова вартість акції заводу Ковалевського складала до 1000 рублів. Утримувачами акцій були фізичні і юридичні особи. Так, Азово-Донському банку належало 556 акцій, великими пакетами володіли Тетяна Іванівна Ковалевська - 300 акцій, Микола Федорович і Олександра Миколаївна Гельмгольц - 93 акції. Серед акціонерів були іудеї О.Л. Звенигородський (Сімферополь), Л.Б. Гаркаві (Катеринослав), М.Ю. Карпас (Катеринослав), М.В. Майданський (Катеринослав), латиш Ф.С. Ермансон (Рига), поляки Казимир Мсцихович (Юр'євський завод, Катеринослав), Теофіл Вдзінковський (Часів Яр), швед С.А. Сундгрен (завод Гартмана, Луганськ). Відзначимо, що до 1914 року із засновників «Товариства заводу вогнетривких виробів М.О.Ковалевського» залишилися вдова Т.І. Ковалевська, вдова купця Емма Шейблер (Петербург), немає Ф.О. Бантиша (був гласним повітового і губернського Земства в 1866 -1890 роках, Предводителем дворян повіту) і адвоката А.І. Мазаракі (мав землю в с. Ільїнівці).

Судячи з Балансу 1914 року, операторами капіталів заводу були Бахмутський Азово-Донський банк і Петербурзький Міжнародний комерційний банк. Загальний оборот капіталів і товарів складав 1 376 562 рублів, борг за відпущені заводом вироби складав 93,8 тисячі рублів, вексельні борги заводу - 55,2 тисячі рублів.

В 1915 році валовий дохід заводу склав 411 тисяч рублів, витрати - 252,5 тисячі рублів. Завод працював рентабельно, «зменшення обороту пояснюється обставинами військового часу - недоліком палива, затримкою транспорту, нестачею робочих рук, всі ці причини викликали скорочення продуктивності заводу, а загальне подорожчання матеріалів збільшення собівартості» - відзначали члени ревізійної комісії Гаркаві, Звенигородський, Сундгрен. Довелося заплановані на нові механізми і будівництво кошти перенести на 1916 рік.

Список акціонерів заводу за 1916 рік вказує на перерозподіл і продаж акцій. Так, у Т.І. Ковалевскої було 300 - стало 140 акцій, а у Гельмгольців до 92 акцій додалося ще 150, з'явилися акції у подружжя бахмутського нотаріуса В.В. Шабашева, з'явився новий акціонер - поляк Станіслав Судник (Петербург) з двома акціями. До речі, В.В. Шабашев в 1882-1887 роках опікував земельні придбання В.О. Плещеєва. Раніше згаданий у думському скандалі 1882 року Крамарєв-Клейменов, міг добре знати проблеми вогнетривких заводів, бо був майже 30 років гласним повіту і Бахмутської Думи. Із «Протоколу чергового загального зібрання акціонерів» 21 травня 1916 року в Харкові,дізнаємося, що «прибуло 8 акціонерів, 845 акцій на суму 211 тисяч рублів, тобто більше однієї третини основного капіталу з правом на 83 голоси - збори слід вважати законними і правоспроможними для вирішення питань».

В звіті за 1915 рік приводиться балансова вартість будівель заводу - 292 тисячі рублів, устаткування - 554 тисячі рублів. Збори виплачують Т.Е. Вдзінковському 6% прибутку, або 2997 рублів як заохочення, членам ревізійної комісії - 600 рублів, на «нагородні службовцям» - 4 тисячі рублів, дивіденди на акцію - по 15 рублів з виплатою в Азово-Донському банку або в касі заводу. Голові і членам правління збільшуються оклади на 25%. Збори оновили ревізійну комісію, обравши до неї О.Л. Звенигородського, Л.Г. Гаркаві, І.Я. Гранова, Ф.С. Ермансона, П.В. Каменського.

В доповіді правління за 1916 рік детально розкриваються рішення проблем, що виникли у зв'язку з війною: «внаслідок реквізиції вугілля в квітні завод залишився раптово без палива... 9 травня енергійними стараннями вдалося добитися включення нашого заводу в число працюючих на оборону». Проте в травні - червні вугілля надходило мало, повторна мобілізація робітників привела до перебоїв виробництва, «насилу до жовтня добилися отримання військовополонених і з того часу виробництво пішло більш нормально... у зв'язку з надзвичайним подорожчанням всіх матеріалів і робочих рук» відбулося зменшення виробництва, наголошується про неможливість за «недоліком вагонів відправити всю виготовлену кількість» продукції. Загальний об'єм реалізації в порівнянні з 1914 роком впав на 121 тисячу рублів. Тим не менш правління вважало, що «фінансовий стан цілком міцний... замовленнями завод цілком забезпечений на весь рік і за більш сприятливими цінами», але «... кошторис на 1916 рік не може бути більш менш вірним зважаючи на невизначене положення промисловості». Передбачалося добути 2 мільйони пудів глини (1913 рік - 3,3 мільйона пудів, 1915 - 1,3 мільйона пудів), виробити 1 мільйон пудів вогнетривкої цегли (1914 рік-1,059 мільйон пудів, 1915 рік - 792 тисячі пудів). На заводі почалося переобладнання електричної станції, було придбано новий паровий котел, побудовано пожежний сарай і придбані інструменти, збудовано «балаган на кар'єрі для розміщення полонених» і навіс на складі шамоту. Планувалося будівництво нової залізничної гілки вартістю 145 тисяч рублів, вирішено просити уряд «про відстрочення концесії на рік після закінчення війни».

Унікальною є «Відомість поставок продукції заводу Ковалевського» з початку 1916 до жовтня 1917 років. Навіть в серпні і до грудня 1917 року з Іжорського заводу надходило замовлення на один вагон цегли(!), а Краматорський металургійний завод 4 серпня 1917 року замовив 30 вагонів цегли. Царицинський металургійний завод був одним з останніх замовників. Він замовив 30 тисяч цегли і зміг отримати до «жовтневих подій» 10 тисяч. Відомість виконання замовлень обривається на №63 в жовтні 1917 року, хоча «портфель» заводу був переповнений. В жовтні ще виробили близько 9 тисяч цегли і 5 тисяч пудів глини.

Яскравою постаттю серед власників вогнетривких заводів був чех Вікентій Войтехович Штерцер. В 1876 році Бахмутська Дума у зв'язку з провалом будівництва міського водогону звернулася до німецького інженера Е.П. Фарке. Йому вдалося добудувати бахмутський водопровід. В нагороду за це Дума передає Фарке 20 десятин землі біля побудованого залізничного вокзалу лінії Попасна-Краматорськ для будівництва скляного, вогнетривкого, цегляно-черепичного і алебастрового заводів. Для будівництва і організації роботи скляного заводу запрошено молодого інженера В.В. Штерцера (народився в 1846 році в Австро-Угорщині). Після смерті Фарке його вдова Катерина Мелітонівна цілком довіряла Штерцеру, вийшла заміж за купця Попазоглу і виїхала за кордон. Вікентій Войтехович Штерцер став повноправним господарем фірми Фарке, його фінансова діяльність особливо не перевірялася.

Скляний завод Фарке було засновано у 1880 році, керуючим заводом понад 30 років працював В.В. Штерцер. Завод виробляв пляшок на 140 тисяч рублів. На заводі працювали 160 чоловіків та 18 жінок.

В 1909 році на трьох заводах: скляному, вогнетривкому та вапняному (цегла будівельна, вогнетривка, пляшки зелені та бурштинові) працювало 357 робітників. Прибуток становив 306,5 тисяч рублів. Фірма мала свої представництва у Харкові, Сімферополі та Ростові.

Про фірму К.М. Фарке в 1914 році була така інформація: «основний капітал 600 000 рублів, вартість майна 694 235 рублів, матеріали 98 000 рублів. Дивіденди: 1912-1913 гг.- по 14 рублів на акцію, 1914-1915 рр. - збитки 108 775 рублів», що можна пояснити переходом В.В. Штерцера до Часового Яру.

В кінці XIX сторіччя В.В. Штерцер будує в Краматорську завод вогнетривких виробів, цементу і алебастру. Будівництвом і заводом управляє син Штерцера Франц. Вікентій Войтехович вкладає свої гроші в акції і бере участь в будівництві Деконського вогнетривкого заводу. Біля села Трипілля В.В. Штерцеру належав кар'єр з видобування доломіту. Ще один кар'єр він відкриває біля села Кодемо. Також він мав і гіпсовий кар'єр на землі Миколаївського сільського товариства (1911 рік). Гірничими роботами в Часовому Ярі і Кодема керував інженер І.В. Романов.

В 1910 році В.В. Штерцер разом з селянином села Родионівка Жученком стає співзасновником товариства «Доломіт» біля станції Яма. Також В.В. Штерцер мав кар'єр доломиту у с. Зайцево, на якому видобувалося 900 тисяч пудів доломіту та працювало 105 робітників. В його власності був і алебастровий кар'єр, де 20 робітників щорічно видобували 120 тисяч пудів сировини.

Цікавий документ Катеринославського віце-губернатора під грифом «конфіденційно» надійшов у відділ торгівлі міністерства торгівлі і промисловості 30 грудня 1911 року, де сказано, що «за час мешкання в Бахмуті В.В. Штерцер був поведінки і етичних якостей добрих, під судом і слідством не був». Купець Другої гільдії Штерцер «є 31 рік керівником заводів фірми К.М. Фарке і вкладником цієї фірми».

Серед меценатів лотереї «Алегрі», яка розігрувалася 15 вересня 1911 року, для Бахмутської Опіки дитячих притулків є прізвище В.В. Штерцера. Його призвіще виявлено і серед «опікунів» Бахмутської в'язниці.

24 жовтня 1911 року Харківський нотаріус Давшкевич фіксує угоду між В.В. Штерцером і К.А. Вістінгаузеном про розділ на дві частини раніше придбаної Штерцером ділянки в 4,5 десятин землі у поміщиків Ф.І. і М.Ф. Плещеєвих (від їх землі у Миколаївці до смуги залізничного відчуження). Ця ділянка була куплена частинами в 1907 і 1909 роках за 5 534 рублів. Була продана територія Першого (1876 року) вогнетривкого заводу Ф.І. Плещеєва.

До Петербургу спочатку надається машинодрукований проект статуту «Акціонерного Товариства кераміко-черепичного заводу В.В. Штерцера і К.А. Вістінгаузена». В 1912 році в Харкові в друкарні «Адольф Дорре» друкується статут-книжка. В пункті 8 вказується основний капітал товариства, який складає 300 тисяч рублів - 300 акцій по тисячі рублів з оплатою протягом 6 місяців 40%. 12 лютого 1912 року заступник Міністра торгівлі і промисловості Петро Барк вносить подання в Раду Міністрів. 27 березня 1912 року в Лівадії цар Микола II «дозволив бахмутскому купцю В.В. Штерцеру заснувати Акціонерне Товариство».

Первинний список утримувачів акцій складався з 11 осіб: у В.В. Штерцера, його синів Мирослава і Франца було 194 акції, у К.А. Вістінгаузена - 80 акцій.

В 1910 році на Південноросійській обласній виставці в Катеринославі К.А. Вістінгаузен нагороджується срібною медаллю за зразкове ведення сільського господарства.

До першого зібрання акціонерів, яке відбулося 26 травня 1912 року, Франц і Мирослав передали батькові всі свої акції, акціонери В.В. Заградник і Л.І. Тракаль продали по одній своїй акції, ймовірно, Вістінгаузену. Акціонери проживали в різних містах. Вістінгаузен жив в Гришино, німець І.Я. Констабель, Е.Л. Орловський і чех Л.І. Тракаль - в Харкові, австрієць Л.А. Герлих - в Стерлітамаку, М.О. Демидов і І.Я. Гранов - в Бахмуті.

В 1915 році в сім'ї Штерцерів залишається 124 акції, а у К.А. Вістінгаузена їх кількість збільшується до 145 акцій. В 1914 році в довіднику «Фабрично-заводські підприємства Російської імперії» про завод Штерцера повідомлялося, що «управляючий М.В. Штерцер. Правління в м. Бахмуті. В правлінні: К.А. Вістінгаузен, В.В. Штерцер, І.Я. Констабель; кандидати: М.В. Штерцер, Е.Л. Орловський, Л.А. Герліх. Директор-розпорядник В.В. Штерцер. Двигуни: один паровий котел на 250 кінських сил. Вироби: вогнетривка цегла всіх фасонів для металургійних заводів, радіальна цегла для труб-димарів, черепиця марсельська і стрічкова. Річне виробництво вогнетривів 650 тисяч пудів і черепиці 4,7 мільйонів штук. Основний капітал планується збільшити до 600 тисяч рублів, розробка вогнетривкої глини біля станції Часів Яр, робітників 20, видобуток глини 60 тисяч пудів.»

Звіт товариства Штерцера і Вістінгаузена містив аналіз роботи за 1914 рік: будівлі, пічні труби - 182,2 тисячі рублів, під'їздні залізничні шляхи і терези - 16,6 тисяч рублів, заводський водопровід з вітряним двигуном - 30,2 тисячі рублів, парові машини, котли, устаткування - 107,8 тисяч рублів.

З початком Першої світової війни завод Штерцера майже не діяв. В 1917 році він поставляв вогнетриви на Донецько-Юріївський і Краматорський металургійні заводи. Вікентію Войтеховичу в 1917 році йшов 72-й рік. Він запрошує в Часів Яр петербурзького геолога Б. Ліхарєва, організовує і фінансує його багатомісячні геологорозвідувальні роботи. В період революційної стихії 1918 року в голодному Петербурзі Б. Ліхарєв випускає книгу «Вогнетривкі глини Часів Ярського району. Матеріали до пізнання родовищ вогнетривких глин і каолінів», яка містить багато посилань на глибокі геологічні знання Ф.В. і В.В. Штерцерів, їх величезну допомогу в підготовці матеріалів для книги.

Завод Ф. Роста був «приписаний» до села Івано-Хрещенського, що в трьох верстах від станції Часів Яр згідно «Списку підприємств Катеринославської губернії 1901 року» і давав спочатку продукції на 35 тисяч рублів. В 1902 році в довідковій книзі «Фабрики і заводи Катеринославської губернії» читаємо, що завод виробляє вогнетривку цеглу на 50 тисяч рублів за рік, має один паровий котел. На ньому працює 40 робітників.

В 1909 році «Товариство заводу вогнетривких виробів Ф. Роста» належало бахмутскому купцю І.Г. Кузякіну, Ф. Росту, дворянину М.К. Котляревському і К.І Гаєвському. На заводі працювало 30 чоловік, випускалися вогнетривка цегла, цемент, шамот, глина, кварцевий пісок для скляних заводів. Річне виробництво складало 40 тисяч рублів. Працював завод сезонно. До 1914 року орендарем заводу був дійсний статський радник Сергій Васильович Бахирєв. Управляючим заводом був Р.Ф. Зірне. На виробництві було зайнято 60 робітників. Випуск вогнетривкої цегли всіляких фасонів досяг до 120 тисяч рублів на рік.

Дворянський рід Бахирєвих мешкав у селі Жовте Гришинської волості Бахмутського повіту. Із «Систематичного зведення ухвал Катеринославського губернського земського зібрання за 1866-1890 роки» видно, що голова сімейства дворянин Василь Ілліч Бахирєв обирався в губернське земство від Бахмутського земства з 1871 по 1876 роки, а його старший син Олександр Васильович Бахирєв обирався в губернське земство з 1884 по 1886 рік і з 1890 по 1892 роки. Протоколи Бахмутського земства містять згадки О.В. Бахирєва, який пропонував при безкоштовній видачі медикаментів брати 15 копійок за скляний посуд, разом з Ковалевським добивався виплати сум страховок селянам за забій зачумленої худоби, активно працював над редагуванням рішень земських зборів. В 1888 році тридцять чотирма голосами гласних О.В. Бахирєв був обраний почесним мировим суддею. В 1915 році О.В. Бахирєв знову був обраний почесним мировим суддею, став кандидатом наук з правознавства.

За прикладом батька і старшого брата пішов колезький секретар Сергій Васильович Бахирєв. Він обирався гласним Бахмутського і Катеринославського Земств 25 років підряд з 1890 по 1915 роки, став дійсним статським радником.

Як і його колеги в Земстві В.О. Плещеєв і М.О Ковалевський, Сергій Васильович Бахирєв ризикнув зайнятися вогнетривким виробництвом і взяв в оренду «завод Роста».

Відомо, що бахирєвсько-ростовський завод працював до 1917 року і поставляв продукцію на Дніпровський металургійний завод.

В 1905-1913 роках невеликий вогнетривкий завод в Часовому Ярі належав дворянину Олександро-Шультинської волості гласному Катеринославського губернського земства Миколі Костянтиновичу Котляревському.

З 1903 року М.К. Котляревський вів розробку глини, кварцевого піску і доломіту, був співвласником заводу Ф. Роста. В 1912 році Котляревський побудував свій невеликий завод вогнетривких виробів, на якому працювало до семидесяти осіб. Мав доломітний кар'єр на землі селян села Кодемо. Завод діяв до жовтня 1917 року і поставляв продукцію на Дружківський, Дніпровський і Олександрівський металургійні заводи.

В 1897 році Давид Феттер, чиї землі знаходилися в заснованій ним в 1886 році німецькій колонії в двох-трьох верстах на північний схід від Часового Яру, заснував завод, де був управляючим. Завод мав двигун - паровий котел на 30 кінських сил, печі Гофмана, 45 - 75 робітників, випускав будівельну цеглу, марсельску черепицю. В 1901 -1904 роках з вогнетривкої глини вироблялася цегла пресована, машинна, пічна на суму 15-25 тисяч рублів. В 1909 році управляючим заводом стає його син Готліб (гласний Бахмутського земства в 1909 - 1915 роках). Завод на той час мав 45 робітників. Випускались ті ж види продукції. Завод мав свої представництва в Петербурзі - Д. Шпан, в Москві - І. Гальперін і в Харкові - А. Шабер.

Окрім виробництва будівельних матеріалів Феттер займався переробкою сільгосппродукції. З 1898 року у Феттерів була парова мукомельня на двох котлах, на якій працювало 12 робітників. Мукомельня виробляла 250 тисяч пудів борошна на суму 120 тисяч рублів на рік.

В 1914 році Часово Ярські глини з кар'єру слов'янського купця Другої гільдії Леонтія Антоновича Корольова вивозяться на невеликий завод вогнетривких глин, заснований в 1904 році біля хутора Благодатний Сантурінської волості Бахмутського повіту. Керівником заводу був Фрейфельд. На цьому виробництві працювало 15 робітників.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   26

Схожі:

С. Й. Татаринов iconС. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconК. М. Третьяков с. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconО. С. Дадашов, С. Й. Татаринов, Н. О. Тутова

С. Й. Татаринов iconПрограма курсу за вибором «Православна культура Слобожанщини»
Батинський А. В., Войтенко Н. М., Воропаєва В. В., Дубініна С.І., Клімова С. В., Костюк І. О., Мацегора З. М., Татаринов М. В., Ухань...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка