С. Й. Татаринов



Сторінка14/26
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.75 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   26

Повертаючись в Катеринослав, у селі Івано-Хрещенському єпископ відвідав приходську школу, але вона виявилася на замку, а учнів зібрати не вдалося. В селі Карлівці (Клещіївка) він перевірив ЦПШ де навчалося 45 учнів, які показали непогані знання молитов, тропарів, церковної і російської історії.

4.4. Міські училища Бахмуту

Олександрівське жіноче училище, яке було відкрито за ухвалою Думи від 5 жовтня 1880 року, носило ім'я імператора Олександра II, оскільки відкриття училища співпало з убивством імператора терористом Дмитром Каракозовим. В кінці XIX сторіччя завідуючою училищем була Шейко Наталія Антонівна. Вона народилася в 1865 році, мала доньку. В училищі вона викладала з 1882 року, її оклад був 360 рублів на рік. Окрім завідуючої в училищі працювали законовчитель, вчителька рукоділля, вчителька співу, класна наставниця і помічниця наставниці Штукарева 3инаїда.

За рішенням міської Думи від 29 вересня 1881 року 46 шість дівчаток вчилися в училищі безкоштовно, інші платили по 5 рублів на рік у два етапи. З 16 лютого 1881 року для значної частини учениць Олександрівського жіночого училища було введено безкоштовне навчання, також їм виділялися взуття і одяг.

В 1894 році на утримання училища було асигновано 1537 рублів. В 1895 році – 1219 рублів, вугілля було придбано на 96 рублів.

В 1896 році в училищі виховувалося 106 дівчат у віці від 8 до 11 років.

В 1899 році на утримання училища асигнувалося 1465 рублів. За оренду будівлі для жіночого училища казна платила 300 рублів на рік. Училище розташовувалося в двоповерховому кам'яному будинку по вулиці Олександрівській (нині Артема, 50-52) і мало три класні кімнати.

В 1899 році в училищі навчалося 115 дівчаток. Рідною мовою для них була: російська - для семидесяти однієї дівчинки, єврейська - для чотирнадцяти, вірменська –для трьох. По становій приналежності учениць: дочок дворян було - 8, священиків – 1, купців - 7, міщан – 54, селян - 17. З метою поповнення бюджету училища його опікунка купчиха Лобасова влаштовувала по дві доброчинні лотереї на рік: до Різдва і Великодня. Із отриманих коштів бідним дівчаткам видавалася допомога - одяг на суму від 15 до 50 рублів кожній.

Навчання в училищі велося за підручниками для ЦПШ. Особливу увагу надавалося навчанню рукоділлю, вишивці, в'язанню, шиттю. Тому, як вказує Н.О. Шейко в звіті за 1896 рік, багато випускниць «влаштовуються модистками». Повітовий комітет народної тверезості в 1899 році звернувся до Думи щодо виділення приміщення в будівлі Олександрівського міського жіночого училища під Недільну школу для дорослих жінок.

В Олександрівському училищі в 1895 році була відсутня бібліотека, що викликало подив директора народних училищ Катеринославської губернії. З учбово-наочних посібників училище мало лише карти з російської історії, 64 карти священної історії, глобус і 5 географічних карт Ільїна. Становище з бібліотекою не змінилося до 1914 року. Можливо, шанована в м. Бахмуті, завідуюча училищем Н.О. Шейко вважала вільне читання зайвим для розуму вихованців.

Володимирське училище було відкрите до 900-річчя хрещення Русі за ухвалою Думи від 5 липня 1888 року. В ньому працювали законовчитель, вчитель-завідуючий Максим Бут, вчитель співу. Вчитель Максим Бут одержував оклад у розмірі 280-360 рублів на рік. Він безоплатно вів уроки гімнастики і співу. З 26 серпня 1891 року за ухвалою Думи в училищі була введена друга ставка вчителя-предметника. М. Бут і другий вчитель були тридцятирічного віку, мали освіту в обсязі народного училища. До 1896 року училище розміщувалося в приватному будинку вдови надвірного радника Софії Бриль по Володимирській вулиці. У вересні 1896 року Катеринославський губернатор не дозволив В.І. Першину (опікуну училища з дня заснування) використати частину міського запасного капіталу на зведення нової будівлі Володимирського училища. Але в 1897-1898 роках Дума побудувала новий корпус Володимирського училища в кінці Катеринославської вулиці. Загальна вартість нової будівлі складала до 5 тисяч рублів.

Якщо на момент відкриття в училищі було близько 50-ти хлопчиків, то в 1896 році в училищі вже навчалося 116 хлопчиків, а в 1899-1900 роках – 128. З бюджету Думи на утримання училища виділялося від 1100 до 1400 рублів щорічно.

Учбово-матеріальна база Володимирського училища була досить слабкою. Підручників і бібліотеки училище не мало. Для вчителів був придбаний 41 посібник, для позакласного читання школярів було 135 книг. Повністю були відсутні карти, картини, атласи. Цікаво, що Ю.А. Полтавцева, яка викладала в 1915 році в цьому училищі арифметику, в своїх спогадах відзначає, що в училищі були відсутні учбові плани. Уроки ніхто не відвідував і не контролював, тому вчитель міг на уроках робити що завгодно. Училище і в цей час не мало відповідної бібліотеки і підручників. В 1915 році училищем завідував Опанас Полтавцев. В училищі працювали законовчитель І. Лохвицький та вчителі М. Бут і О. Вальх.

Вище народне училище було побудовано в 1847 році. Училище мало чотири класних кімнати, вчительську, бібліотеку, актовий зал, канцелярію. В березні 1880 року при Бахмутському міському трьохкласному училищі були відкриті столярна, токарна і ковальсько-слюсарна майстерні. З 1893 року і аж до Лютневої революції училищем завідував дійсний надвірний радник Микола Картомишев. Він народився в 1861 році в Бахмуті, закінчив учительський інститут. Картомишев грав велику роль у культурному житті міста, був членом училищної Ради повіту, дійсним членом музично-драматичного товариства. 1 січня 1910 року він «за відмінно-старанну і ревну службу і особливі заслуги» був нагороджений імператором Миколою ІІ орденом Святого Станіслава II ступеню. Оклад вчителя складав 627 рублів на рік. Законовчителем в училищі був протоієрей Немчинов.

Вчителями були: О. Кононченко, 1860 року народження, і Ксенофонт Прохватилов, 1852 року народження. Вони обидва закінчили учительський інституті. Їх річний оклад складав 529 рублів. Помічником вчителя служив О.Євсюков, 1863 року народження. Він теж закінчив учительський інститут, його річний оклад складав 360 рублів.

Цікавою постаттю в училищі був Ксенофонт Прохватилов. В своїй автобіографії він писав: «батько мій був досить боязкого характеру і в громадські справи не бажав втручатися, вважав, що в громадських справах селянства ватажками є крикуни та любителі випити за чужий рахунок...». «В 1862 році батько віддав мене до школи, де викладачем працював священик Олексій Інноков. Він умовив мене за платню в 1,5 рублі на місяць займатися з учнями в школі... Я був зобов'язаний займатися у всі урочні години з молодшими учнями, а під час відсутності вчителя - зі всією школою». В 1881 році К.О. Прохватилов стає студентом Одеського учительського інституту. В одному з листів колишнього учня К.О. Прохватилова, датованому 1901 роком, ми знаходимо такі рядки: «Як приємно бувало сидіти на Ваших уроках: ні тіні нудьги, ні тіні незадоволення... Стежиш за ходом заняття і з небажанням виходиш на перерву. Ви завжди вміли поговорити з своїми учнями, виказували свої прямі, чесні погляди на життя і Ваші щирі слова глибоко западали в молоді люблячі Вас серця і не пропадали дарма».

4 листопада 1898 року директор народних училищ Катеринославської губернії звернувся до Думи з пропозицією асигнувати з міського бюджету від 3 до 9 тисяч рублів на будівництво нового трьохкласного училища.

Професійна підготовка вчителів міського училища дозволяла їм поставити викладання російської мови, математики, історії, фізики, географії на досить високий рівень. Так, вчитель, надвірний радник Ксенофонт Прохватилов, викладав одночасно математику і російську літературу. Також він викладав словесність в ремісничому училищі.

У викладанні використовувалися наступні підручники: «Молитви, заповіді і Символ віри» і «Початкове навчання в православ'ї» Дмитра Соколова, «Буквар» Добровольського, «Бджілка» Поліванова, «Рідне слово» Ушинського, «Перша книга після азбуки» Паульсона, «Граматика» Тихомирова і Пуциковича, «Задачник» Євтушевського і Гольденберга, «Прописи» і «Російська історія» Пуциковича, Перший зошит «Малювання» Сакавніної, «Біблійна історія» Базарова. Училище мало в розпорядженні велику бібліотеку, в якій налічувалося книг і посібників для вчителів - 1203 екземпляри, книг для позакласного читання учнями – 1050, різних журналів – 168. Як учбово-наочні посібники на уроках використовувалися 154 картини з історії, глобус і 50 різних атласів, 87 фізичних приладів, 5 моделей, 14 опудал птахів і тварин та інше. Із звітів Миколи Картомишева можна зробити висновок, що випускники цього училища мали змогу вступати до шостих-восьмих класів гімназії і в вищі учбові заклади.

Випускники трьохкласного міського училища ставали вчителями церковно-приходських училищ і народних земських училищ Бахмутського повіту. Навчання в училищах, виховання здійснювалося «у дусі релігії, православної церкви, в любові до ближнього і у відданості престолу».

В кінці XIX сторіччя Дума виділила кошти на оплату найму квартир для вчителів.

З 1891 року у зв'язку з двадцятип'ятиріччям «одруження Імператора Олександра III і принцеси Догмари», були введені ще п'ять стипендій для учнів міських училищ.

Гоголівське училище утримувалося на кошти Товариства допомоги бідним учням. Його опікуном був Г.С. Лобасов, що закінчив Одеське комерційне училище. Вчителем працював - Олександр Григорович Роменський, який народився в 1866 році і закінчив Бахмутське трьохкласне міське училище.

Училище Товариства допомоги бідним відкрилося в 1884 році і було розташоване в приватному будинку. В 1893 році Товариство побудувало для училища новий будинок по вулиці Гоголя, витративши на будівництво 2500 рублів. Щорічно Товариство виділяло на утримання училища від 350 до 500 рублів, повітове земство - 140 рублів.

Разом із знаннями Закону Божого, Священної історії учнів цього училища вчили арифметиці, початковим знанням з географії і російської історії. Учитель А.Г. Роменський вів курси городництва і садівництва, за що одержував 5 рублів на рік. Під час змін вчитель займався з учнями гімнастикою, безкоштовно викладав співи. Зрозуміло, що з семидесяти - восьмидесяти учнів училища велику половину складали діти бахмутських селян.

Лотерея, яка була проведена Товариством в жовтні 1909 року в Народному будинку дала прибутку 2300 рублів.

4.5. Гімназії

З 1867 року бахмутське земство почало добиватися від уряду дозволу на відкриття чоловічої чотирьохкласної прогімназії. Статс-секретар міністерства народної освіти Делянов таку згоду дав за умови, що додаткові витрати в сумі 2 тисячі рублів візьме на себе земство. У штат прогімназії були включені інспектор, законовчитель, вчитель російської словесності, мови і церковно-слов'янської словесності, вчитель історії і географії, вчитель латини, німецької і французької мов, математики і природної історії, чистописання, малювання, креслення і вихователь. Як бачимо, грецька мова тут не викладалася. Прогімназія фінансувалася наступним чином: 2100 рублів із коштів міністерства, 3150 рублів із коштів земства і 450 рублів із платні за навчання. Перша гімназія почала працювати в 1872 році.

Земство придбало будинок купця Єфрема Демидова і асигнувало на це 4000 рублів. В своїх повідомленях в міністерство опікувач Одеського учбового округу Лавровський вказує, що в 1884 році в прогімназії вчилося 127 хлопчиків. В 1884-1887 роках земство проводить роботу і продовжує боротьбу за відкриття в прогімназії вже п'ятих і шостих класів. В листі міністру Делянову Предводитель дворян повіту Карпов вказував, що із 121 учня – 95 є жителями Бахмуту, а 26 - з міст повіту, що ні Слов'янськ, ні Луганськ, ні Ізюм не мають своїх гімназій. Тому випускникам вкрай важко вступити до п'ятих класів гімназій Харкова, Таганрогу; із них тільки один вступив до Одеси і жоден до гімназії в Катеринославі. В 1884 році земство на свої кошти робить до приміщення гімназії прибудову. На це Дума була готова виділити з невеликого міського бюджету три з половиною тисячі рублів. Проте, міністр Делянов в своїй відповіді зарозуміло прорікає причину незгоди: населення Бахмуту, «величезна кількість якого належить до низького суспільного шару, не потребує гімназичної освіти для своїх дітей! ». При цьому посилається на статистику, що з 13 тисяч жителів дворян було тільки 500 осіб, духовного звання – 130, купців – 450, міщан – 5300, селян – 8700, а «інородців» серед них і осіб єврейської національності - більше 8 тисяч. Так уряд, не дивлячись на пориви знизу до розширення освіти населення, прагнув загальмувати цей процес.

Виснажливе листування продовжувалося. Депутація Думи їздила до Петербургу. Дійсний статський радник Мальцев повідомляв, що батьки згодні вчити дітей в класах по сорок чоловік і платню збільшити з 30 до 40 рублів на рік. Нарешті в 1887 році тяжба увінчалася успіхом: для відкриття гімназії казна дала 10500 рублів, Земство і Дума - по 4 тисячі рублів. Платня за навчання склала на рік 1735 рублів. В гімназії був директор, три вчителі латини і грецької мови, математик, фізик, вчитель історії і географії, два вчителі німецької і французької мов, вчитель чистописання, п'ять класних наставників з окладами по 200 рублів на рік, лікар з окладом 300 рублів, вчителі співу і гімнастики з окладом по 250 рублів.

Цікава інформація щодо об'єму дисциплін, які вивчалися в годинах. Якнайменша кількість годин по дві на тиждень відводилася Закону Божому, історії і географії; на латину і грецьку мови - по п'ять-сім годин; французьку або німецьку - по три години; російську словесність - по чотири години в перших-третіх класах; на чистописання в підготовчому класі - шість годин; по три-дві години - в першому –другому класах. Потім ці години відмінялися, оскільки почерки учнів були вже ідеальними.

Чоловіча гімназія носила ім'я Миколи II, яке отримала в 1913 році до 300-річчя династії Романових. В 1896 році ця гімназія була шестикласною. З міського бюджету на її утримання виділялося 4000 рублів. В 1897 році гімназія стала восьмикласною. Додатково з міського бюджету на її утримання було відпущено 2372 рублі. В 1899 році на утримання гімназії вже було витрачено 6172 рублі. Це свідчить про те, що з кожним роком місцева влада приділяла все більше уваги освіті та матеріально-технічному забезпеченню учбових закладів.

17 вересня 1896 Дума видала документ на право володіння новим «приміщенням названого учбового закладу». Нова будівля чоловічої гімназії розташувалася на розі вулиць Катеринославської і Олександрівської. Опікуном гімназії був камергер, таємний радник Предводитель дворянства К.І. Карпов. Директором гімназії був статський радник Володимир Дмитрович Інглезі. Інспектором (завучем) - надвірний радник Гліб Костянтинович Кузнєцов.

Жіноча гімназія імені Імператриці Марії Павлівни мала опікуном Антоніну Іванівну Желінську, начальником гімназії - Єлизавету Степанівну Ткаченко.

Ухвалою Думи від 4 лютого 1883 року і розпорядженням опікувача Одеського учбового округу 24 вересня 1884 року відкрита п'ятикласна жіноча прогімназія. У 1892-1893 роках першу жіночу чотирьохкласну прогімназію було перетворено на шестикласну. З 1896-1897 років вона стала класичною восьмикласною гімназією, в ній навчалося 129 учениць. В 1896 році з міської казни на її утримання виділялося 2512 рублів щорічно. Гімназія розташовувалася в двоповерховому будинку на Торговій площі. В будівлі була квартира начальниці і наглядачки (старшої класної дами).

В 1898 році першу жіночу гімназію почали добудовувати. В 1899 році в цій гімназії навчалося вже 270 дівчат. Гімназія мала фізичний кабінет, бібліотеку, актовий зал, «дамську» кімнату (можливо це, місце для гігієни дівчаток).

В усіх гімназіях бібліотеки складалися з трьох категорій книг - класичної, учнівської та учбової.

В гімназіях викладалася гімнастика, були уроки танцю, малювання, нових мов, рукоділля, але за окрему погодинну платню. В 1892 році з 89 учениць успішно здали іспити 58.

В 1905 році в першій жіночій гімназії, будівля якої була неодноразово надбудована і прибудована, навчалося 522 учениці. В деяких класах, при нормі тридцять-сорок учнів, їх кількість доходила, як наголошувалося в Звіті міської Управи за 1905 рік, до 70 дівчаток. Тому була відкрита друга гімназія, яка знаходилася в новій двоповерховій цегляній будівлі по вулиці Великій Миколаївській. В ній навчалося 98 дівчаток. Директором гімназії була А.Ф. Горященко. В гімназії працювали законовчитель, троє вчителів-чоловіків і чотири вчительки.

До 1905 року в бахмутських гімназіях навчалося дуже багато дівчат і хлопців з повіту. Вони жили на приватних квартирах у зв'язку з чим і виникла необхідність відкрити або побудувати інтернати-пансіони для 150 хлопчиків і 159 дівчат. На жаль Земство на це грошей так і не дало.

На утримання бахмутських міських учбових закладів допомогу виділяли не тільки Дума, але і Земське зібрання повіту. Так, в 1912 році Земство надало допомогу гімназії імені Марії Павлівни в сумі 1 тисячу рублів, гімназії імені Катерини II – 2 тисячі рублів, і відстрочило сплату боргу, що був за другою гімназією в сумі 20 тисяч рублів «ще на 1 рік».

Гімназії були становими учбовими закладами і не всім була доступна платня за навчання. Документи свідчать про те, що Дума і Земське зібрання регулярно розглядали і, як правило, задовольняли прохання про стипендії. Наприклад, в 1905 році стипендії одержували гімназистки - дочки фельдшерів Буханенко і Лугинова, гімназист - син фельдшера Головко, а гімназисту - сину дрібного чиновника В.М. Кирилова - було виділено 100 руб. на лікування і теплий одяг. Причому гроші були видані без яких би то не було довідок і актів, як в наші дні.

Гімназисти молодших класів носили однострої - кітелі. На мідних поясних пряжках і кокардах кашкетів були символи гімназій. Старші хлопці носили однострої - однобортні сюртуки, а у дівчат і дівчаток були строгі плаття і великі білі фартухи. В гімназіях були прекрасні духові оркестри, гімназисти старших класів брали участь в роботі міського музично-драматичного товариства. В щоденниках гімназистів були спеціальні шість відрізних квитків на право відвідувати театр (12 разів на рік), які підписувалися інспектором гімназії. Особливий відрізний дозвіл - «квиток» видавався на час «вакацій» (канікул) з вказівкою терміну і місця, куди відбував учень.

Іспити в Бахмутських гімназіях були строгими, що іноді призводило до трагічних розв'язок. Так, 15 травня 1912 року в чоловічій гімназії після іспиту застрелився учень четвертого класу Петро Пінчук через «недопущення до іспитів».

Про консерватизм виховання свідчить витяг з «Правил учениць Бахмутської першої жіночої гімназії поза стін учбового закладу»: «...дороживши своєю честю, учениці не можуть не дорожити честю свого учбового закладу... », «зобов'язані стримуватися самі і стримувати своїх подруг від всякого роду вчинків, несумісних з честю вихованих дітей», «ученицям забороняються прогулянки вечірньої пори без батьків (з настанням сутінків), «у всіх публічних місцях зобов'язані тримати себе скромно і благопристойно», в «години учбового навчання безумовно забороняється перебування на вулицях», за один прогул - покарання, за повторний - відрахування з гімназії. Є в Правилах і курйози - «ученицям забороняється відвідувати оперетки, маскаради, клуби, танцкласи, ресторани... участь у тоталізаторі».

З щоденника учня п'ятого класу гімназії ім. Миколи II Олександра Прохватилова за перше півріччя 1910-1911 учбового року можна довідатися, що на уроках історії вивчали М. Лютера і французьких королів, по російській літературі – М. Ломоносова, Сумарокова, Хераскова, Хемніцера, Радищева та ін. 8, 14, 26 вересня, 15, 21, 22 жовтня, 14, 21 листопада, 6, 27 грудня припали на церковні свята.

4.6. Технічна освіта

Відміна кріпацтва і швидкий розвиток промисловості Півдня Росії поставили перед урядом питання про необхідність підготовки молодшого і середнього технічного персоналу. В цьому була потреба промислових районів і міст повітів, що швидко розвивалися. Таким був і Бахмут.

В 1861 році в Бахмуті при повітовому училищі була відкрита Недільна школа для ремісників і робітників. 19 лютого на відкритті Предводитель дворянства Шахов пожертвував на утримання школи 25 рублів, городяни – 127 рублів сріблом. В школі зібралося до 20 учнів.

В 1882 році голова повітового Земства О. Карпов почав добиватися від губернського Земства асигнування в розмірі 1200 рублів на відкриття двох ремісничих класів і шести шкіл ручної праці та 1800 рублів дотації з бюджету. В Званівській волості планувалося відкрити клас столярної, бондарної та колісної справи. Для цього була куплена хата з двох кімнат для майстра і майстерні.

В жовтні 1890 року Бахмутське Земське зібрання в особі Предводителя дворянства О. Карпова звернулося до міністра державного майна про відкриття середнього гірничозаводського промислового училища «...для розвитку гірничозаводської промисловості в краї». Управа направила міністру перелік вугільних, соляних копалень, заводів, гірничого виробництва Бахмутського повіту. Одночасно до міністра народної освіти надійшло клопотання Думи про відкриття сільськогосподарського відділу при майбутньому училищі. Голова В.І. Першин писав, що місцевість біля Бахмуту «рясніє різноманітними мінеральними багатствами (сіль, кам'яне вугілля, кіновар, залізна, мідна, срібноолов'яна руди». Багато копалень і заводів «знаходяться в завідуванні людей, що не отримали ніякої наукової підготовки», що створює загрозу «життю самих копалень». На думку В.І. Першина, вирішити багато проблем того часу могли б керівники із спеціальною технічною освітою. 13 березня 1891 року аналогічний лист-клопотання про відкриття училища В.І. Першин, О. Горяїнов і М. Степанов направили директору народних училищ Катеринославської губернії.

Земське зібрання повіту було стурбоване тим, що багатства надр експлуатуються іноземними кампаніями. Підготовка гірничих штейгерів в Лисичанській школі є недостатньою для зростаючих потреб краю в кадрах. В докладі про відкриття в училищі сільгоспвідділу земський діяч І.П. Ільїн відзначав: «Бахмутський повіт і його околиці належать до степового простору і має досить розвинуте сільське господарство і скотарство», але господарство через відсутність фахівців велося погано, «з року в рік, з покоління в покоління». У повіті на той час було 800 тисяч десятин землі, заселеної німцями з 1884 року – 120 тисяч десятин.

Численні звернення земської Управи, Думи в урядові інстанції зрушили з місця справу відкриття ремісничого училища. За розпорядженням міністра народної освіти графа Делянова була утворена особлива нарада при керівнику відділом промислових училищ на чолі з таємним радником Аноповим.

У вересні 1894 року Микола II дав розпорядження міністерствам фінансів, державного майна, народної освіти відкрити 7 середніх технічних, 15 нижчих технічних і 17 ремісничих училищ по всій Російській імперії. На цю мету щорічно з державного бюджету виділялося понад один мільйон рублів.

Особлива нарада таємного радника Анопова і урядовця мінфіну дійсного статського радника Григор'єва нотувалась в журналі, з якого ми можемо отримати відомості про характер обговорення питання про відкриття училищ. На нараді дискутувалося питання: з чого будувати училища? З цегли або з дерева, одно або двоповерхові, які мати майстерні і, навіть, де і скільки розмістити клозетів. Нарада прийшла до висновку, що «в Бахмуті за місцевих умов не представляється можливим будувати дерев'яні споруди.., відкриття тут училища викликається настійною необхідністю». Бахмутській міській Думі наказано було «приступити до споруди будівлі ремісничого училища весною 1895 року, щоб відкрити до I липня 1896 року». Одночасно будівництво училищ почалося в Санкт-Петербурзі, Ростові, Томську, Ташкенті, Царицині, Сапожку, Рибінську. Проте, до встановленого терміну було відкрито тільки училище в Бахмуті. В цьому була чимала заслуга Голови В.І. Першина.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   26

Схожі:

С. Й. Татаринов iconС. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconК. М. Третьяков с. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconО. С. Дадашов, С. Й. Татаринов, Н. О. Тутова

С. Й. Татаринов iconПрограма курсу за вибором «Православна культура Слобожанщини»
Батинський А. В., Войтенко Н. М., Воропаєва В. В., Дубініна С.І., Клімова С. В., Костюк І. О., Мацегора З. М., Татаринов М. В., Ухань...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка