С. Й. Татаринов



Сторінка15/26
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.75 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   26

1 липня 1896 року училище було відкрито. 24 жовтня 1897 року головою опікунської Ради училища став В.І. Першин. Будівля училища була двоповерхова, з червоної цегли, з оригінальною архітектурою. Вона збереглася до теперішнього часу (нині Артемівський індустріальний технікум).

До двоповерхової будівлі було прибудовано дві одноповерхові будівлі майстерень.

Генеральним підрядником ремісничого училища був бахмутський купець Моїсеєв, що виявився людиною не досвідченою в будівельній справі і нечистою на руку. Для контролю за ходом будівництва училища Дума утворила будівельний комітет. Голова і члени цього комітету вели два зошити витрат і актів. Після завершення будівництва виявилася величезна кількість недоробок, дефектів і відвертої крадіжки грошей.

Майже детективною історією було обговорення питання про придатність будівлі ремісничого училища. Ще під час будівництва член будівельної комісії, що приїхав з Брянська майбутній директор-інспектор П.О. Жиров, інженер Квельмс звертали увагу в своїх листах Катеринославському губернатору на численні відступи від проекту купця Моїсеєва. Катеринославський губернатор в цей час хворів, а потім в 1897 році помер. Занедбаність справ в губернії позначилася на контролі за ходом будівництва ремісничого училища. В грудні 1898 року віце-губернатор О. Михайлов відзначав, що «ремісниче училище, тільки що збудоване за казенний рахунок в Бахмуті і вже зайняте учнями, навряд чи може бути визнаним міцним і достатньо придатним для свого призначення». Молодший ревізор Катеринославського казначейства Полтавченко в акті від листопада 1897 року виявив факт, що «стіни в півцегли замість призначених по кошторису в одну цеглину навряд чи будуть міцні при дії парового котла і машин». Для перевірки технічного стану будівлі училища була утворена комісія на чолі з губернським інженером статським радником Харманським, у складі Л. Бродницького, О. Фейгіна, молодшого інженера О. Міклошевського, О. Аршеневського, справника повіту В.Мельникова, міського архітектора Любимова. Комісія працювала протягом двох місяців і виявила численні порушення і відступи від проекту: всі фундаменти і стіни одноповерхової будівлі були виконані не з дружківської цегли, а з бутового каменя. Причому, Моїсеєв чомусь купував камінь по ціні 14 рублів за 1 м3, як і цеглу, що свідчило про крадіжку коштів. Самовільно підрядчик замінив 18 голандських печей на центральне опалення з калориферами і з двома котельнями. На це опікувач учбового округу і міністерство дозволу не давали. На суму більше 15 тисяч рублів були відсутні документи про придбання матеріалів і акти виконання робіт. Це був факт безперечної крадіжки підрядником, але покарання кінець кінцем ніхто не поніс і гроші в міську казну не були повернені. Цікаво, що опікувач Одеського учбового округу визнав роботи задовільними, але акт про це зник. Були взяті проби розчину кладки стін училища. Ці проби відправили на аналіз в інститут інженерів шляхів сполучення, але результат так до Бахмуту і не дійшов.

В перший рік навчання в училищі було: в столярно-токарному відділенні - 7 учнів (з них 2 практиканти), в слюсарному відділенні - 44 учня (з них 2 практиканти). Училище мало 36 приміщень. У власність училища Думою була передана земельна ділянка розміром 2600 сажнів. В училищі були розташовані квартира директора-інспектора П.О. Жирова, три класних кімнати, кімната для малювання, слюсарний клас, ливарна майстерня, машинна, кузня. Загальна вартість устаткування дорівнювала 14 тисячам рублів. В перший рік на утримання училища було відпущено 10568 рублів, на придбання устаткування - 9023 рублів. Загальне фінансування училища здійснювалося за рахунок міністерства освіти - 11379 рублів, з бюджету міської Думи - 1000 рублів, від Округу - 100 рублів, з платні за навчання - 550 рублів, а також від доходів за замовлення і від продажу робіт учнів.

Заняття в училищі були шестиденні, з 8 до 12 годин - уроки в класах, з 12.30 до 17.00 - практичні заняття в майстернях. З 1 по 15 червня кожного року була практика в майстернях училища і на підприємствах Бахмуту. Учбовий рік тривав з 1 вересня до 30 травня. Платня за навчання складала 10 рублів на рік, 1/7 частина учнів вчилися безкоштовно із-за бідності.

Учбове навантаження ремісничого училища складалося з щотижневих годин фізики, арифметики з рахівництвом, нарисної геометрії, чистописання, російської мови, літератури, фізики, основ технології обробки дерева і металу, досить багато годин було на малювання, спів. Учбова програма і плани були примірними, зміни і доповнення в них вносили самі викладачі.

Для викладання предметів вчителі використовували такі підручники: із Закону Божого - підручник Соколова, із російської мови - «Етимологія і синтаксис» Кирпічникова, «Рідна мова» Соколова, з арифметики і рахівництва - «Задачі» Малініна, «Арифметика» Голубова, «Фабричний курс рахівництва» Плотникова, «Геометрія» Вульліха, «Фізика для міських училищ» Малініна.

Училище мало в розпорядженні багату бібліотеку. Якщо в 1896 році в бібліотеці було книг технічного змісту 53, посібників і підручників для учнів - 286, в кабінеті креслення, малювання і технології -101 книга і посібники, то в 1902 році книг технічного і технологічного змісту вже було - 171 , підручників і посібників для учнів - 378, періодичних видань у вигляді газет і журналів - 64, посібників з чистописання - 33. В кабінеті креслення і малювання було 217 посібників, таблиць і альбомів. Вже в момент відкриття училища інспектор П.О. Жиров ставив перед начальством питання про необхідність обладнати фізичний кабінет. Щорічно на придбання приладів виділялося від 500 до 1000 рублів. В 1901 році міністерство народної освіти виділило 2 тисячі рублів на дообладнання фізичного кабінету. Інспектор П.О. Жиров пожертвував під фізкабінет найбільшу кімнату своєї невеликої квартири, яка була при училищі. У фізичному кабінеті налічувалося 192 прилади і наочні посібники, серед яких немало таких, про які багато нинішніх вчителів мало що знають. Фізкабінет мав лабораторію.

Гуртожитку і пансіону училище не мало. Іногородні учні вчилися за платню від 6 до 10 рублів на рік, проживали в будинках бездітних городян і бідняків.

З моменту відкриття і до початку Першої світової війни директором училища був статський радник Петро Опанасович Жиров, 1850 року народження. В 1878 році він закінчив Петербурзький університет. В училищі Жиров викладав арифметику, геометрію, рахівництво, фізику. Мав тижневе навантаження 12 годин. За багаторічну працю в училищі він був нагороджений орденами Станіслава і Анни. Ймовірно, П.О. Жиров користувався великим авторитетом в губернському Правлінні, оскільки в 1902 році очолював комісію по прийому нових будівель механіко-технічного училища в Маріуполі і середньотехнічного училища в Олександрівську. Крім того, П.О. Жиров був членом Ради училищ повіту, активним громадським діячем - одним із засновників музично-драматичного товариства, учасником самодіяльних спектаклів в Народному Домі.

В обов'язки інспектора училища входили відвідини уроків. У звіті за 1901-1902 роки П.О. Жиров відзначає, що відвідував уроки креслення і російської мови, робив зауваження за відступи від програм, на педраді «розбиралися найбільш відповідні для ремісничих училищ методи і способи викладання». За ініціативою вчителя фізики в училищі більш детально вивчали машини із змінним тиском пару, пристрій паровозу - для майбутніх помічників машиністів. Більш детально вивчалися динамо-машини, методи вимірювання одиниць струму - для майбутніх машиністів електростанцій і підйомних машин копалень. При вивченні арифметики задачі складалися на розрахунки складу розчинів для майбутніх працівників солеварних і содових заводів Бахмутського повіту. В училищі математик П.О. Жиров здійснював «зв'язок викладання з життям» (віяння 50-х років XX сторіччя). Про це свідчать його звіти, в яких П.О. Жиров відзначав, що вперше в курсі технології металів були введені поняття про устрій доменних, пудлінгових і сталеплавильних печей, що «викликається місцевим характером промислової діяльності».

Педагогічний колектив училища значне місце приділяв аналізу вихованості учнів. Вплив сім'ї на учнів був малий, оскільки вони дуже багато часу знаходилися в училищі, а батьки були зайняті промисловими і торговими справами. З приводу порушень поведінки учнів батьків запрошували в училище. В 1902 році із 105 учнів мали «п'ятірку» по поведінці – 101, а «четвірку» - 3 учні. Серед вчинків наголошувалися витівки і зайва жвавість відповідно віку, бійки один з одним, лінощі, ненавмисне псування майна, пропуски занять. П.О. Жиров відзначав, що «учні мають слабі прагнення до самоосвіти шляхом позакласного читання, розумовий розвиток середній». У випускному класі, на думку лікаря Стебельського, фізичний розвиток набагато обгоняв розумовий, «етичний стан учнів дає підстави бажати кращого».

Почесним доглядачем (за теперішніх часів це голова державної екзаменаційної комісії) був директор Брянцевської соляної копальні гірничий інженер колезький радник Михайло Миколайович Лямін. Він народився в 1861 році, закінчив гірничий інститут, мав ордени Анни і Станіслава. Священик Покровської церкви Платон Никифорович Шумов був законовчителем. Серед викладачів 1902 року ми зустрічаємо вчителя Вищого народного училища К.О. Прохватилова - викладача ремісникам російської мови і чистописання, М.М. Смельницького - викладача російської мови, М.І. Мазуріна - викладача малювання. М.І. Мазурін народився в 1871 році, закінчив Строгановське художнє училище, служив в Орлі і був звідти запрошений до Бахмуту. В фондах Артемівського краєзнавчого музею є футляр креслярської готовальні Миколи Мазуріна, учня третього класу Строгановського училища, вручений йому в 1890 році за успіхи в малюванні. М.І. Мазурін в училищі виконував обов'язки класного наглядача (за теперішніх часів - класний керівник), завідував бібліотекою, був секретарем педагогічної ради. В 1898-1902 роки художні роботи ремісників разом з промисловими виробами, кресленнями, фотографіями інспектор П.О. Жиров направив на Всеросійську Промислову виставку а також в Академію малярства. Можливо, завдяки М.І. Мазуріну в ремісничому училищу була створена прекрасна фотомайстерня і бібліотека, яка стала однією з найбагатших в учбових закладах Бахмуту. Завідуючими майстернями були Олександр Миколайович Красковський, 1870 року народження, який переїхав до Бахмуту з Вольська, і Костянтин Васильович Орлов. Вчителем співу в училищі був Г.А. Макогон, він же церковний регент і вчитель співу Благовіщенської ЦПШ. Лікарем училища був Володимир Максиміліанович Стебельський, який почав працювати в Бахмуті земським лікарем 27 листопада 1885 року. Секретарем училища служив Григорій Кузьмич Погорєлов, молода людина 33 років, який в 1885 році закінчив Бахмутське міське училище.

При училищі існував магазин по продажу готових виробів учнів і склад. Опікунська Рада навіть планувала видати каталог товарів, що продаються в училищі. Будь-який житель міста міг в училищі замовити для себе ті чи інші вироби, інструменти, товари. Так, в 1902 році учні виготовили на продаж малий свердлувальний верстат вартістю 25 рублів, рахівниці класні за 15 рублів, поліровану скриню, етажерки і полиці для книг городян, столи для народної аудиторії Народного Дому, тумби, столи. Таких замовлень було на 132 рублі. В магазині училища знаходилися виготовлені учнями товари на суму 4546 рублів. Були продані свердлувальний верстат на чавунній базі за 150 рублів, токарний ножний верстат по металу за 100 рублів, багато шаблонів, ключів гайкових, молотків та інше. Це дозволило училищу отримати додатково до свого бюджету 342 рублі. Учні виконували замовлення по литтю різних виробів з гіпсу - статуеток, ліпнини для будинків. Зрозуміло, що все це було неможливе без доброї матеріальної бази учбових майстерень, фотолабораторії, токарної, слюсарної і ливарної. В столярній майстерні було встановлено 5 верстатів і 24 верстаки. Для навчання учнів в майстерні також було 774 набори інструментів. В слюсарно-токарній майстерні були встановлені діючі парові машина і казан, 21 верстат для обробки металу, напильників було – 2303 одиниці. В кузні учні працювали на п'яти кувалдах, чотирьох міхах. В столярній, слюсарній майстернях були майстри-практики, машиніст по обслуговуванню парових машин, коваль і два молотобійці.

Для роботи учнів в майстернях щорічно придбавалося у великій кількості (десятками пудів) «залізо різних сортів», сталь інструментальна сортова, чавун, мідь, олово, свинець і цинк у зливках, мідь сира. Отримувалися і окремі спеціальні інструменти, мітчики, розгортки, ключі, кронциркулі, кліщі, струганки, гладилки, кувалди, деталі машин.

Лікар Стебельський відзначав, що поєднання учбового корпусу з майстернями створювало певні незручності, оскільки «пристрій клозетів, майстерень і відсутність роздягалень заважали підтримувати чистоту приміщень і повітря».

Іспити в училищі проходили в кінці травня. На них були присутні Почесний доглядач Лямін, член опікунської Ради інженер Д.Д. Ремпель, який був власником металоливарного заводу.

В 1902 році опікун училища В.І. Першин порушив перед міністерством народної освіти питання про створення в училищі електротехнічного класу. Ці дії В.І Першина були направлені на перспективу.

Училище давало високу професійно-технічну підготовку. З першогого випуску в 1899 році (79 учнів і 21 практикант) до штейгерських училищ вступило 3, на заводах і копальнях повіту працювали 14 чоловік, в Одеське училище мистецтв вступив 1 випускник. Як правило, випускники, які володіли достатньою глибиною знань і технічною підготовкою, вже наперед були відомі власникам підприємств і копалень. Тому рекомендацію педагогічної і опікунської Ради на трудоустрій попросили всього 5 випускників.

Лікар Стебельський і педагоги уважно стежили за здоров'ям учнів. За рік учні відвідали лікаря і земську амбулаторію у 840 випадках. Ліки вони одержували безкоштовно в міській аптеці. Для надання першої медичної допомоги у разі нещасного випадку в училищі була аптечка з ліками. Один учень помер в лікарні від запалення нирок. Найбільш часто учні хворіли на малярію (21 випадок), грипом і ГРЗ (31 випадок), гастритами (12 випадків), ревматизмом (8 випадків). Було багато забить, порізів, опіків.

В училищі був жорсткий відбір учнів під час вступу. В 1901 році з 71 охочих вступити до училища - 35 не були прийняті із-за поганих знань. В період навчання через неуспішність або за бажанням батьків також був високий відсів - до 19% щорічно. На повторний курс було залишено тільки 31 із 119 учнів.

Соціальний склад учнів був такий: дітей торговців і ремісників - 40, службовців на фабриках і копальнях - 17, землевласників -17, урядовців - 3, з міщан - 31. Це ще раз підтверджує те, що училище в соціальному плані орієнтувалося на підготовку кадрів для торгівельно-промислової сфери. Із числа учнів було 16 євреїв і 1 німець.

Проблеми, що виникли при прийомі учнів до училища на початку XX сторіччя, знову загострилися в 1908 році. Серед цих проблем перш за все були великий наплив бажаючих вступити до училища і слабка підготовка випускників церковно-приходських шкіл. Постала проблема відкриття підготовчого класу при училищі. Міністр народної освіти фон Кауфман з 7 червня по 17 листопада 1908 року розглядав клопотання Думи про відкриття підготовчого класу в ремісничому училищі. Відкриття таких класів було передбачено Положенням про училища 1872 року. Питання було передано на розгляд в Державну Раду, бюджетну комісію III Державної Думи. Комісія вивчила це питання, з докладом виступив депутат А.І. Куломзін. Розрахунок показував, що на утримання підготовчого класу необхідно було 1,8 тисячі рублів, із них з платні за навчання - 300 рублів, із зароблених училищем коштів - 600 рублів, від Думи і Земства - по 250 рублів, від казначейства - 440 рублів.

14 листопада 1908 року Микола II на документі про відкриття підготовчого курсу в училищі наклав резолюцію «Бути по сьому». Підготовчий клас мав наступний розклад: Закон Божий - 2 години, російська мова - 4 години, чистописання - 2 години, арифметика - 4 години, географія і історія - 2 години, малювання - 2 години, креслення - 2 години і щотижнева практика в майстерні - 18 годин.

8 січня 1908 року Рада Міністрів дозволила відпустити 46 тисяч рублів на будівництво в училищі електротехнічного класу-лабораторії. 79 тисяч рублів було виділено на нову ливарну майстерню, 1800 рублів - на дві квартири для наглядача (класного керівника) і служителя, а також на будівництво нових господарських споруд училища.

4.7. Реальне училище

Історія реальних училищ у Європі тісно пов'язана з історією реальної освіти в Німеччині. Першим застосував назву «Реальшуле» Земпелер, що заснував в 1706 році в Галлі «Математичну і механічну школи» для дітей від 10 до 14 років. В 1783 році він розширив навчальний курс школи шляхом введення відомостей про господарство і назвав її «Математичною, механічною і господарською реальною школою».

Перші реальні училища виникли в Росії в кінці 20-х- на початку 30-х років XIХ століття. Ініціатива по їх створенню належить приватним особам. Основною метою при створенні реальних училищ спочатку було тільки розповсюдження «технічних, безпосередньо корисних для промислової діяльності знань». Поступово організатори цих учбових закладів розширюють програми навчання, доводячи їх до типу загальноосвітніх. Проте незабаром це розширення було зупинено Указом від 9 травня 1837 року. В Указі йшлося про те, щоб «в училищах так зване реальне коло наук словесних було приведено в міру училищ приходських і повітових, з виключенням всього, що належить до кола училищ вищих і середніх і не відноситься прямо і безпосередньо до наук технічних». Через два роки російський уряд був вимушений вжити заходів по розповсюдженню реальної освіти. 29 березня 1839 року було затверджено Положення про реальні класи при учбових закладах для «тимчасового викладання технічних наук». До 1871 року учбові заклади з такою спрямованістю в навчанні називалися реальними гімназіями. Затверджений 15 травня 1872 року Статут реальних училищ оголошував, що їх метою є «загальна освіта, пристосована до практичних потреб».

В 1888 році відбулася зміна Статуту реальних училищ, яка полягала, головним чином, в тому, що були закриті технічні відділення або механіко-технічні і хіміко-технічні розряди, що не «принесли очікуваної користі». Одночасно були посилені курси із математики, нових мов, російської мови, історії, фізики, природної історії.

На початку XX століття, напередодні і в ході першої російської революції 1905 року, в російському суспільстві розвернулося обговорення гострих проблем розвитку країни, у тому числі, громадсько-педагогічних питань про положення учнів і вчителів, про їх права і свободи, про участь батьків і всього суспільства в справах школи. Виникають батьківські комітети, збільшуються оклади і пенсії викладачам учбових закладів, при учбових округах відкриваються курси для підготовки викладачів з випускників університетів.

Збільшується чисельність учбових закладів, хоча на середню освіту попит був більшим, ніж можливості його задоволення.

В кінці 1905 року на сесії Бахмутського Земського зібрання ухвалюється рішення «в ознаменування створення Державної Думи і Маніфесту 17-го жовтня 1905 року, а також з метою створення пам'ятника з нагоди 40-річного існування земських установ виділити 15400 рублів на спорудження середніх і нижчих училищ відомства міністерства народної освіти з розділенням цієї асигновки на 5 років, починаючи з 1906 року».

Це рішення стало підставою для початку будівництва реального училища в Бахмуті.

Виділення грошей на будівництво почалося з 1908 року і продовжувалося 3 роки. Кожен рік виділяли по 5 тисяч рублів. Всього за цей період земством було виділено 15 тисяч рублів, що дозволило в 1910 році почати і завершити в 1912 році будівництво двоповерхового красивого, просторого, з високими стелями і широкими сходовими маршами будинку на Олександрівській вулиці. Сюди і перейшло реальне училище, яке раніше знаходилося по вулиці Великій Харківській, 20. Опікуном реального училища був губернський секретар Віктор Петрович Прокопович, директором був статський радник Михайло Романович Степанов, а інспектором - надвірний радник Олександр Федорович Стельмашенко. Статут реальних училищ 1888 року регулював життєдіяльність єдиного в Бахмутськім повіті реального училища імені імператора Олександра II.

18 листопада 1910 року батьківський і опікунський комітети реального училища ухвалили рішення: на честь відкриття училища організувати ялинку і вручити вітальні адреси камергеру К.І. Карпову і в. о. Голови Думи М.І. Новгородцеву. Ялинка відкрилася 6 січня 1911 року о 7 годині вечора. З промовою до присутніх звернувся голова опікунської Ради санітарний лікар повіту В.В. Фіалковський, а потім «гостям було запропоноване шампанське, почалися танці для дітей».

Училище складалося з 8 класів і підготовчого відділення. В кожному класі було не більше 40 учнів. Педагогічна рада обговорювала справи, що стосуються всього училища, а справи окремих класів або предметів розглядали особливі комісії (це нагадує малі педради і методичні об'єднання в сучасних школах). Господарськими справами в училищі відав господарський комітет. При училищі був почесний опікун, який спостерігав за станом управління і утриманням училища, особливо в господарському відношенні. Була створена опікунська рада, обов'язком якої було піклування про кошти для училища і про учнів як під час їх перебування в училищі, так і після його закінчення. Реалісти, що успішно закінчили повний курс реального училища, допускалися до іспиту у вищі спеціальні учбові заклади.

Опікунською радою встановлювався розмір платні за навчання який був від 25 до 70 рублів на рік. Окремим учням надавалася допомога. В першому півріччі 1914-1915 учбового року 17 учням була видана допомога на суму 250 рублів для внесення платні за навчання. Розміри допомог коливалися від 10 до 25 рублів. Крім того, опікунська рада училища сплатила 76 рублів за матеріал на шинелі, за тужурки і гарячі сніданки в буфеті.

В Статуті було вказано, що в училище приймаються діти всіх станів і віросповідань. Незважаючи на це училище, в основному, забезпечувало навчання дітей торговців і промисловців Бахмуту. Тому і курс перших трьох класів був близьким до програм повітових училищ. Тижневе навантаження в підготовчому класі складало 22 години, в 1-у класі - 24 години, а в подальших по 30 годин. Учні вивчали російську, німецьку і французьку мови, географію, історію, математику, фізику, природничу історію, малювання, креслення, чистописання, викладалися співи і гімнастика.

В училищі працювали інспектор, 11 вчителів, законовчитель, 7 класних наставників, лікар, секретар педради, бібліотекар, помічник класних наставників, працівники, що відповідали за приготування дослідів по природничій історії і фізиці (сучасні лаборанти), діловод (він же бухгалтер).

Директор отримував 3600 рублів на рік, інспектор і законовчитель - 750, вчителі - по 600-700 рублів. Крім того, чотирьом вчителям передбачалася платня за найм квартир по 450 рублів, збільшення окладу викладачам за вислугу років.

Сьогодні майже забута постать А.О. Луцкевича, який народився у 1846 році і потім працював у Полтавській губернії інспектором народних училищ. Опікун Одеського навчального Округу граф О.О. Мусін-Пушкін 1 березня 1906 року перевів Луцкевича до Одеси інспектором народних училищ градоначальства. Невдовзі виник конфлікт монархіста Луцкевича з одеськими лібералами на грунті його боротьби з революційними настроями в училищах. У 1907 році міністерство освіти переводить А.О. Луцкевича до Бахмуту.

8 січня 1908 року цар Микола ІІ наказав ввести в училищах заняття з військового строю та гімнастики. Навесні 1909 року статський радник Антіох Луцкевич,за підтримки Катеринославського губернатора Клібенберга, став готувати найбідніших учнів реального училища. Це був перший клас «Сокольничої гімнастики в Росії». 5 травня клас став носити ім'я цесаревича Олексія. Цар Микола ІІ через військового міністра надіслав телеграму: «щиро дякую Луцкевичу за чудовий почин, що зрозумів і привів у дію мою думку». Луцкевич організував паради вихованців у Бахмуті, але зіткнувся з протидією Земства, небажанням фінансування першого класу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   26

Схожі:

С. Й. Татаринов iconС. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconК. М. Третьяков с. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconО. С. Дадашов, С. Й. Татаринов, Н. О. Тутова

С. Й. Татаринов iconПрограма курсу за вибором «Православна культура Слобожанщини»
Батинський А. В., Войтенко Н. М., Воропаєва В. В., Дубініна С.І., Клімова С. В., Костюк І. О., Мацегора З. М., Татаринов М. В., Ухань...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка