С. Й. Татаринов



Сторінка17/26
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.75 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   26

Земство піклувалося про підвищення професійної кваліфікації вчителів, але робило це поспіхом. Вчитель Степняк в «Газеті Бахмутського земства» в червні 1912 року ділився своїми враженнями про земські вчительські курси в Катеринославі: не «було бесід і досвіду, музей навчальних посібників мізерний; лекцій по дитячій літературі, садівництву, природній історії, сільському господарству, малюванню не було». «Під гуртожиток були відведені дві кімнати, в яких поміщалося по 100 осіб. Завдяки тісноті, нестачі повітря сильно позначилося на здоров'ї курсистів, багато хто пішов на приватні квартири, неважний стіл, підготовлений на мінеральному маслі вплинув на здоров'я курсистів і багато кому довелося познайомитися з губернською лікарнею», «25 рублів, асигнованих земством на наймання квартири і стіл, було далеко недостатньо», вчителі були змушені витрачати свої гроші через затримку платні, курси відрізнялися «плутаниною з лекторами і аудиторіями».

В 1912 році вчитель О. Друян в «Народній газеті» нарікав, що слід «поклопотатися про пристрій огорож навкруги шкільних садиб, щоб вчитель мав нагоду зайнятися посадкою дерев і тим самим додати школі більш привітний вигляд».

В 1907-1910 роках Земське зібрання під керівництвом М.В. Рутченка було змушене вирішувати питання про виділення коштів земським «запасним вчителям» на придбання теплого одягу. «Запасні вчителі» були потрібні на час хвороби завідуючих шкіл. Земство купило кожному вчителю кожух і пару валянок, але по залишенні служби вчителем одяг повертався земству» («Народна газета» (№37,1912 р.).

На утриманні Управи повіту щорічно знаходилося від 10 до 15 стипендіатів з народних училищ, гімназій, вищих учбових закладів. В 1905 році Управа сплачувала стипендії студенту Новоросійського університету Шухману, 200 рублів на рік вчительці Сержановій для навчання в Петербурзькому жіночому медичному інституті, студенту Харківського університету - 300 рублів, студенту Лісотехнічного інституту - 300 рублів, слухачці жіночих медкурсів - 200 рублів.

Стипендії земства для навчання в Бахмутських гімназіях отримали діти земських фельдшерів Буханенка (с. Лисичанськ), Лугинова (с. Криворіжжя), Головка (с. Луганське). В 1905 р. земськими стипендіатами були 7 учнів Камишуватського училища, 2 - Лисичанського і Горлівського, 2 - Верхньо-Дніпровської сільгоспшколи, 6 - Бахмутської чоловічої гімназії, 7 - Софіївського училища, 2 - Олександрівської школи глухонімих, 2 - Ново-Московської вчительської семінарії.

До 1916 року у земства було 150 постійних стипендіатів яким виплачувалося 22 тисячі рублів на рік. Мова йшла про підготовку міської інтелігенції.

В 1911 році підводячи підсумки своєї 50-річної діяльності, Бахмутське земство відзначало те, що в 1861 році у повіті було всього 8 початкових шкіл, то в 1911 році їх вже стало 212, де навчалося 21186 школярів. З 1861 по 1911 роки земство щорічно виділяло не менше 4 тисяч рублів на розвиток шкіл, що склало за 50 років 744 тисячі. Для порівняння можна відзначити, що урядом на розвиток народної освіти повіту було централізовано вкладено 178 тисяч рублів, сільськими громадами - 33 тисячі рублів, приватними особами - 15 тисяч рублів.

4.12. Сільськогосподарські учбові заклади

Для підвищення сільськогосподарського виробництва в умовах посух півдня України міністерство Державного майна в 1880 році затвердило план створення кількох казенних господарств зразкових зрошувальних ділянок.

В Катеринославській губернії для побудови гідротехнічних споруд найбільш зручними ділянками були землі по обидва боки річок Кам'янки і Плотви, притоків річки Бахмут біля сіл Радіонівка та Чорногорівка (з 1912 р.- станція Яма).

В 1881 році Департамент землеробства і сільської промисловості, по узгодженню з міністерством майна, передав 5250 десятин (2126 кв. сажнів) землі для новоутвореної Кам'янської зрошувальної дільниці.

Спочатку на дільниці побудували житло, кухню, конюшні, складські приміщення. До осені 1881 року на річці Кам'янці було завершено зведення водосховища об'ємом 3500 кубів сажнів води. Будівельні роботи виконувались із використанням ручної праці і живої тяглової сили (воли, коні).

Кам'янське водосховище було першим із водоймищ побудованих в Катеринославській губернії. Вода по водопровідних каналах самопливом подавалася на поля площею 300 десятин. Нижньо-Кам'янське водосховище (став №1) було дослідно-показовою спорудою.

Вгору на схід по річці Кам'янці спорудили Верхньо-Кам'янське водосховище (став № 2). На річці Плотві, яка впадає в річку Кам'янку, побудували Нижньо-Плотвинський став № 3, а вище по течії - став № 4.

Всього було збудовано 5 ставків Площа водосховищ займала 87 десятин або 1200 кв. сажнів. Вода по каналах спрямовувалась на зрошувальні площі для поливу овочевих, кормових і зернових культур.

2 червня 1903 року підполковник Новгородського піхотного полку, топограф В.О. Городцов за дорученням Археологічної Комісії Імператорського історичного музею (Москва) почав проведення археологічних досліджень Бахмутського повіту. В його особистих щоденниках залишився опис методики і технології побудови водосховищ Кам'янської ділянки. Спочатку розчищалися яри до материка, поглиблювалися відкоси, під греблею копали дві траншеї упоперек глибиною у кілька сажнів. Ці траншеї досягали водопідпорного шару і затампоновувалися глиною. Під греблею дві такі траншеї - зсередини водоймища та по довжині греблі. Греблі мали висоту 18 сажнів, були з утрамбованої глини, обсаджені кущами та деревами. Надлишок води відводився спеціальною канавою поза греблями. Якщо було кам'яне дно, то створювали кілька каскадів-ям, щоб зменшити швидкість води. Городцов, як топограф, навіть намалював розріз греблі та план водосховища.

Використання зрошувальних технологій у сільському господарстві дало добрі показники. На щедрих землях Кам'янської зрошувальної дільниці помітно підвищилась врожайність. В 1907 році з однієї десятини збирали озимини 189 пудів, ярих - 71 пуд. Вирощували пшеницю, жито, ячмінь, овес, кукурудзу, просо, соняшник. В садах росли яблуні, груші, вишні, сливи, смородина, малина, агрус.

Земля була відведена і під розсадник-розплідник садових культур. В ньому вирощувались саджанці декоративних дерев та кущів. Також були тваринницькі ферми. Помел борошна здійснювався паровим млином. Досить швидко господарство стало прибутковим. Вироблена високоякісна продукція продавалася не тільки в Бахмутському повіті, а і за його межами. В 1907 році прибуток, без врахування оренди, склав 31тисячу 380 рублів.

Враховуючи добрі показники від господарської діяльності Кам'янській зрошувальній дільниці Катеринославське губернське земство в 1910 році присудило Малу золоту медаль за насіння ярої білокорки, арнаутки, озимої червоної остистої пшениці та проса метельчатого. Від Виставкового Комітету дільниці також була вручена Мала срібна медаль за «за колекцію яблук промислових сортів, плодові та декоративні рослини» та дві Малі срібні медалі Виставкового Комітету за йоркширських свиней та тропширських овець.

При Кам'янській дільниці створили метеорологічну станцію з самопишучими приладами для спостереження у вищих шарах атмосфери. На станції також були й інші обладнання і прибори: чашковий барометр, психрометри, гігрометр, голіограф, прилад Кнорре, годинник Едісона.

Згодом Кам'янська метеорологічна станція стала однією з кращих на Україні. Головна обсерваторія Росії направляла нові змійкові прилади на Кам'янську метеостанцію для дослідження, наладки, після чого ці прилади надсилались на метеостанції інших губерній.

Кам'янське господарство розвивалось інтенсивно. Для роботи в сільськогосподарському виробництві були потрібні спеціалісти. 27 липня 1907 році Департамент Землеробства прийняв рішення відкрити у Кам'янці учбовий заклад. Розпочали роботи з проектування сільськогосподарської школи першого розряду, доступної для навчання і нижчих прошарків населення.

Інженер Дітерикс на будівлю школи склав кошторис на 107 тисяч рублів. В 1910 році побудували триповерховий будинок учбового корпусу. На перших двох поверхах розташовувалися аудиторії для занять. Третій поверх займала велика, простора актова зала.

В 1911 році новий навчальний заклад прийняв перших учнів. В агрошколі викладали досвідчені вчителі. Крім теоретичних знань школярі отримували і практичні навички на Кам'янській зрошувальній дільниці.

Після трьохрічного навчання із агрошколи випускались кваліфіковані спеціалісти: агрономи, меліоратори, зоотехніки і вчителі для народних шкіл. Необхідна кількість випускників залишалась для роботи в Кам'янській дільниці.

В травні 1912 року Департамент землеробства відпустив Бахмутському земству на розбудову Ямсько-Кам'янського училища субсидію на 30 тисяч рублів і на 1913 рік - 17,4 тисячі рублів. В 1914 році були споруджені сільськогосподарські майстерні.

Керівником училища був призначений Воронцов. Земство виділило для учнів 30 стипендій. Міністерство виділило училищу 19 тисяч рублів, Земство – 4500 рублів. Директору встановили оклад 2500 рублів на рік.

Училище мало 137 десятин землі, управляючим господарством був Г.П. Фіалковський. На підсобне господарство на три роки виділялося 15 тисяч рублів.

Одним із викладачів цього училища був Журавльов. Серед перших учнів в 1914-1916 роках був майбутній видатний український поет Володимир Сосюра.

Училище мало прекрасну бібліотеку із 130 книг, які були їй передані Департаментом землеробства і Бахмутською земською управою, а також подаровані М.М. Золотовим. В 1914 році цією бібліотекою користувалися 32 особи, було прочитано 634 книги. Бібліотека виписувала журнали «Сільський господар», «Хуторське господарство», «Хуторянин», «Хлібороб», «Південне господарство», «Бджільницьке життя», «Бджола». Селянам повіту було роздано до 1 тисячі плакатів про сільгоспвиробництво, в т.ч. О.Г. Гаршина «Про насіння для посіву і про смітні трави»).

4.13. Духовна освіта

В 1840-1841 роках священики Бахмутського і Слов'яно-Сербського повітів неодноразово зверталися в Святійший Синод з клопотанням про відкриття у Бахмуті учбового закладу для дітей осіб духовного звання. На відкриття цього закладу було зібрано пожертвувань 3807 рублів сріблом. 23 червня 1841 року духовно-учбове управління Святійшого Синоду ухвалило рішення відкрити в Бахмуті духовне училище. За ним закріпили Бахмутський, Слов'яно-Сербський, частину приходів Павлоградського і Олександрівського повітів. Для сиріт дітей священиків при духовному училищі відкривалася «бурса». Вводилися посади доглядача і наставників-наглядачів. 400 рублів виділялося для найму приватного будинку. Обер-прокурор Синоду генерал-ад'ютант Протасов наказав Бахмутському магістрату представити малюнок фасаду і кошторис на будівництво нового будинку духовного училища на Соборній площі. Доглядачем училища був затверджений протоієрей, настоятель Троїцького собору Андрій Лисенков. Він характеризувався позитивно «по відмінній досвідченості його, здібностям і зразково доброю поведінкою». Пізніше доглядачем училища був надвірний радник М.В. Драчов, його помічником був статський радник Є.К. Червінський.

Прикладом типової долі учня Бахмутського духовного училища може служити видатний український поет М.Ф. Чернявський. Його батько був дяком в селі Шахівка, потім дяком в селі Новобожедарівка Слов'яно-Сербського повіту. В 1878 році Миколу віддали вчитися в духовне училище Бахмуту, яке він закінчив в 1883 році. Потім М.Ф. Чернявський вступив до Катеринославської духовної семінарії, яку закінчив у 1889 році. В своїй автобіографії, написаній від 2 листопада 1906 року в Херсоні, Чернявський згадує: «я став на вчителя в Бахмутській духовній школі i покинув цю службу аж у 1901 році».

Поет М.Ф. Чернявський погано вписувався в етичне середовище Бахмутського духівництва. Напередодні свого від'їзду з Бахмуту у Чернігів М.Ф. Чернявський і його дружина Софія Василівна (дочка викладача Смирнитського) стали одними із засновників музично-драматичного товариства. Дуже цікавими є його листи на адресу М.М. Коцюбинського, до якого Чернявський переїхав з Бахмату працювати статистом. Також він підтримував зв'язки із дружиною П. Куліша, Л. Українкою, М. Вовчок, М. Стефаником, С. Єфремовим та В. Винниченком.

В 1882-1886 роках в духовному училищі викладав західноукраїнський історик-археограф Є.О. Сицинський. Із стін духовного училища виходили і ієрархи церкви. В 1912 році єпископом Херсонським і Таврійським став священик училища Олексій Баженов.
5. РОЗВИТОК МЕДИЦИНИ ПОВІТУ

5.1. Перша лікарняна допомога

В 1711 році після укладення Прутського миру Росії з Туреччиною по Указу Петра I до Бахмуту з Таганрогу був переведений карантин з двома лікарями. В мирний час та при облогах міста кримськими татарами вони оглядали іноземних купців, надавали допомогу на рівні фельдшерів жителям фортеці. Проте про лікувальну справу в XVІІI столітті більш докладних даних немає. Збериглися документи стосовно стану та розвитку медицини за період 1800-1875 роки.

Так, існують відомості про організацію медичної допомоги в Слов'яно-Сербії, яка була заснована на Дінці за Указами імператриці Єлизавети Петрівни. В полку генерал-майора Івана Шевича лікарем був німець Іоганн Шреберг, віком 28 років, який служив з 1754 року. Фельдшером служив серб Іван Петров, віком 25 років, на службі з 1752 року. В полку генерал-майора Райко Депрерадовича лікарем служив швед Іоганн Граббе, віком 30 років.

В жовтні 1823 року Малоросійський і Бессарабський генерал-губернатор відзначав наявність у Бахмуті двох лікарень: міської і тюремної, приватної аптеки і аптечного відділення.

13 жовтня 1836 року генерал-лейтенант Геренен затвердив проект плану Бахмутської окружної лікарні на 40 місць. Планом передбачалося будівництво двох одноповерхових лікарняних корпусів і трьох господарських споруд для обслуговуючого персоналу.

В 1842 році Бахмутська міська лікарня займала приватний будинок з семи кімнат в яких розміщувалося 40 ліжок. «Через Бахмут пролягають три великі дороги на Таганрог, Крим і Кавказ, військові команди залишають тут багато хворих» - так писав в своєму звіті губернський штаб-лікар.

Міська лікарня була погано обладнана, мала «лікарняних речей на 10 осіб, що вельми недостатньо..., їжа добра». В недобудованій тюремній лікарні хворі розміщувалися на нарах в сирій кімнаті, лікарняних речей не було «окрім невеликого числа білизни і халатів».

В 1843-1846 роках штат Бахмутської міської лікарні був невеликий. Тут працював лікар повіту Нахман Кривець, який закінчив медичний факультет університету Святого Володимира, його оклад за рік складав 257 рублів. Повитухою повіту була практик Любов Миронова з окладом 42 рублі на рік. Фельдшером повіту працював Опанас Шкляревський, оклад якого складав 56 рублів на рік. Ймовірно, син фельдшера, колезький асесор, випускник Харківського університету Орест Шкляревський був другим земським лікарем. Його оклад складав 257 рублів на рік. Медики повіту були родом із сімей молодших офіцерів Бахмутського гарнізону.

У звіті Шкляревського вказано, що за рік хворіло і лікувалося з 6-7 тисяч жителів в середньому 200-225 чоловік, жінок - одиниці (3-5 на рік), діти лікувалися удома. Частину хворих складали ополченці з військових команд, що проходили через Бахмут. Аптека лікарні одержувала деякі ліки і аптечний посуд з Херсону. Ліки готував фельдшер, до 1800 назв і рецептур на рік. Лікарня мала в своєму розпорядженні сім комплектів операційних інструментів, проте операції, як правило, не проводилися. Харчування хворих проводилося у вигляді «екстрапорцій» - 333, трьом хворим в 1843 році призначалася дієта. В середньому хворий знаходився в лікарні 20-22 дні.

З одягу лікарня мала «сорочок мирських-53, підштаників - 3, халатів верблюжих - 29, панчіх полотняних – 4».

Згідно статистичних даних в місті зафіксовані такі хвороби: на «лихоманки катаральні, гастричні, ревматичні» - 56, малярія - 12, тиф черевний - 15, «кривавий пронос» - 10, «бугорчатка» (туберкульоз шкіри) - 19, венеричні хвороби - 18. Зустрічалися також ревматизм і «ломота», худосочні язви, вогнепальні рани, багато абсцесів кінцівок. Дуже рідко зустрічалися запалення серця, легенів, паралічі. В 50% випадків помирали від хвороб черевної порожнини і вад серця, смертність в лікарні складала 10-12%. Хвороб вагітних не було, що говорить про повну відсутність профілактики патології вагітності. За породіллями до пологів ніхто не спостерігав.

Тому з середини ХІХ століття однією із важливих функцій органів земського самоврядування було піклування про охорону народного здоров'я (п.7 ст. 2 Положення 1864 року). Для здійснення цієї функції повітовим земським зборам дозволялося видавати обов'язкові постанови про порядок утримання в чистоті площ, вулиць та шляхів, стічних труб, колодязів, канав; про чистку дворів, про устрій помийних ям і туалетів; про устрій та порядок утримання місць для забою худоби, фабричних, заводських та промислових закладів у межах санітарних та гігієнічних умов; про заходи дотримання чистоти у приміщеннях для продажу харчових продуктів та напоїв; про запобіжні заходи забруднення води; про попередження та припинення заразних хвороб. Проекти постанов передавалися повітовому справнику, який також мав право вносити до Земських зборів свої проекти постанов.

В 1864 році в бахмутській лікарні лікувалося 546 осіб, видужало - 464, померло - 30. В тюремній лікарні знаходилося 74 пацієнти, померло - 9.

Після 1865 року лікарня знаходилася за містом у двоповерховому флігелі і великій двоповерховій будівлі, яка мала кам'яний нижній поверх, верхній поверх був дерев'яний. Є згадка про те, що спочатку під лікарню використовувалася будівля, що перейшла у володіння Земства в 1875 році від колишнього «Наказу громадського піклування». Цим же часом датуються відомості про придбання у купця Анисимова будинку за 12 тисяч рублів. Неясно, чи йдеться про різні будинки, які лікарня займала в різні роки, чи це є один і той же будинок. При лікарні були контора, квартира доглядача і провізора Нейяра.

На першому поверсі лікарні розміщувалися чотири жіночі палати, лабораторія, операційна, кімната лікаря і служителів, бібліотека. На другому поверсі розміщувалися чотири чоловічі палати, служниця,

Лікарня опалювалася 32 печами з камінами. В 1886 році лікарня мала 45 ліжок, але взимку розміщувалося до 67 пацієнтів. Працювали лікар, 2 фельдшери, фельдшерка і учень фельдшера, провізор, доглядач, конторщик, 7 служителів, 2 прачки, куховарка і наглядач.

В новій будівлі і в господарських спорудах розташовувалися контора, аптека, кухня, лазня і ванна кімнати, пральна, покійницька. Будівля опалювалася 13 печами з камінами.

В 1864-1875 роки в штаті Бахмутської міської лікарні працювали лікар Микола Твердохлібов, який закінчив Харківський університет, лікар надвірний радник Микола Мисловський, який закінчив той же університет. Допомогу при пологах надавали вдома старша повивальна бабця Ганна Лентовська. Вона була дворянського походження і закінчила курси при Білостокському монастирі. Молодша повивальна бабця Варвара Зінченко була з попівен, свідоцтво на право заняття акушерством отримала в Петербурзі.

Молодшим фельдшером в лікарні працював Микола Головко. Він був з міщан і отримав домашнє виховання.

В середині XIX століття народжуваність у Бахмуті і повіті мала позитивну тенденцію. Так, в 1856 році у Бахмуті проживало 5,9 тисяч осіб, народилося - 706, померло - 647. В повіті проживало 106 тисяч жителів, народилося 7300 дітей, померло - 3750.

В 1868 році земство намагалося відкрити чоловічу гімназію за рахунок скорочення кількості лікарів в повіті. При міській лікарні планувалося залишити одного лікаря, а в повіті тільки фельдшерів, скасувавши ставки трьох лікарів. На щастя, це недалекоглядне рішення не було виконано.

В 1875 році в лікарні було 649 пацієнтів, із них 99 страждали венеричними хворобами. Сифілісом вражалися «шкіра, м'які тканини і кісткова система». Це вказує на велике число вродженого сифілісу. Первинні прояви сифілісу знаходили вкрай рідко. Запущені форми сифілісу зустрічалися у селян повіту, в сім'ях хворіло по декілька осіб, зараження відбувалося на побутовому рівні. Первинні форми сифілісу виявлялися у найманих робітників Бахмуту. Сифілісом були вражені багатодітні єврейські бідні родини.

Типовими захворюваннями були лихоманка з ураженням печінки, селезінки (малярія) - 49 випадків. На малярію хворіло 37 пацієнтів. В 22 випадках мало місце запалення черевних органів в червні - липні, «під час сильної спеки», що свідчить про погане дотримання деякими жителями правил особистої гігієни. Часто зустрічалися запалення легенів, ускладнені абсцесами хворі вмирали. «Бугорчатка» (вовчак-туберкульоз шкіри) часто зустрічалася у селян, ополченців, осіб єврейської національності.

Поширеним захворюванням був «антонів вогонь» (гангрена) - від пошкоджень молотаркою, обморожень, відкритих переломів, запалень шкіри і закупорки судин. Операції не проводилися і хворі вмирали.

Рак почали виявляти у II половині XIX століття. Найчастіше це був рак шийки матки, шлунку, губ. Як правило, ці хворі гинули. Рідкісна хвороба «зла корча» (епілепсія) була зафіксована у двох сезонних робітників. З 649 хворих - 60 померло.

Якщо в I половині XIX століття на утримання міської лікарні витрачалося за рік 4-4,5 тисячі рублів, або на одного хворого 50 - 55 копійок в день, то в II половині XIX століття на фінансування лікарні вже витрачалося до 10 -12 тисяч рублів, або на одного хворого 60-65 копійок в день. Прожитковий мінімум сімей з 4-х чоловік в цей час складав 50 копійок на день.

У другій половині XIX століття страшним лихом населення повіту були епідемії холери. Ось як описує епідемію холери в 1872 році земський роз’їзний лікар Твердохлібов. «Першим захворів селянин Прилуцького повіту Полтавської губернії Максим Скріпенко, який приїхав в Бахмут на ярмарок. Хвороба у нього виразилася в нудоті, блювоті, поносі, що перейшов у кривавий, наростанні загальної слабкості, падінні серцевої діяльності, холодній шкірі і холодного поту. Через три дні селянин помер, від нього заразилися всі, хто з ним спілкувався. Хвороба стала проникати в бідні єврейські сім'ї».

Бахмут був розділений на 3 ділянки з лікарями, по 2 опікуни і по 2 помічники в кожній. Опікуни спостерігали за привозом свіжих продуктів на базар, забороняли продаж зелених фруктів і овочів. Помічники лікаря стежили за чистотою дворів, обробкою відхожих місць вапном і мідним купоросом, виявляли хворих і повідомляли про це дільничного лікаря. Комітет сприяння здоров'ю для бідних хворих виділяв ліки. Хворих на холеру лікували від нудоти, блювоти і «втрати рідини у організмі» препаратами опіуму, краплями Боткіна з хініном, хлороформом на спирті і воді, «затримуючими клізмами». Для підняття сил давали «всередину збудливий мускус, камфору, валеріану, горілку, вино».

Під час епідемії у Бахмуті з 1 липня по 25 серпня захворіло 164 людини, померло 85. В повіті епідемія тривала з 1 липня по 25 вересня В цей час захворіло 1169 осіб, померло 459. В січні 1893 року на V губернському з'їзді лікарів земський лікар Орест Лукич Шкляревський докладав, що сильні епідемії холери були в 1866, 1872, 1892 роках. Причому остання епідемія тривала з липня по жовтень, почалася на заводі Юза, де «скоплюються робітники по 8 тисяч і завдяки постійним стосункам з Ростовом і землею Війська Донського».

В 1892 році з Катеринославу до Бахмуту були направлені поліцейські урядники Раєвський і Поздєєв для того, щоб не «впускати в місто робітників, що повертаються з Ростову», оскільки в цей час там була епідемія холери.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   26

Схожі:

С. Й. Татаринов iconС. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconК. М. Третьяков с. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconО. С. Дадашов, С. Й. Татаринов, Н. О. Тутова

С. Й. Татаринов iconПрограма курсу за вибором «Православна культура Слобожанщини»
Батинський А. В., Войтенко Н. М., Воропаєва В. В., Дубініна С.І., Клімова С. В., Костюк І. О., Мацегора З. М., Татаринов М. В., Ухань...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка