С. Й. Татаринов



Сторінка22/26
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.75 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26

Радянські історики вважали, що з 1704 року отаманом солеварень став донський козак з Трьохізбянської станиці К.О. Булавін, який виступив проти монополії ізюмців на видобування солі і за рівні права на сіль сухаревських козаків. Праця у Бахмуті давала донцям, і голоті, і старшині неабиякі бариші.

Але існує дослідження генерал-майора О.О. Лішина «Акты, относящиеся к истории Войска Донского». (Новочеркасск, 1891-1893 гг.,) де немає жодної згадки про таку посаду Булавіна. Є фонд 111 Ф. Шидловського в РДАДА, де теж не згадується «отаманство солеварами Булавіна».

8 лютого 1705 року цар Петро І своїм Указом наказав Шидловському описати солеваріння в Донській землі, але донці цьому чинили опір. Послідував Указ Петра І через Посольський Приказ.

24 жовтня 1705 року К.О. Булавін «собравшись из разных станиц со многими людьми с ружьем и копьи наехади на ту речку Бахмут у старшин и казаков всякие дворы разломали соль готовую з бочками побрали и соляные казаны порубали… и каморы, и деньги и всякую рухлядь побрали».

У відповідь на це похідний отаман Ізюмського полку Шуст в грудні 1705 року обложив Бахмут, але 25 січня 1706 року знов з'явився загін Булавіна і змусив ізюмців зняти облогу і відійти. Після цього Булавін влаштував у фортеці погром: «розорив вщент заводи солеварень, декількох старшин, 100 козаків та цілувальників вбив, побрав всю казенну сіль і продав на місці, домашніх тварин наказав без жодної потреби вбивати».

4 червня 1706 року в Бахмут прибув царський дяк О. Горчаков у супроводі капітана Труньова з 50 козаками для перепису спірних земель і угідь. Серед них були старшини Микита Олексіїв, Іван Машликін, Кузьма Минаєв. Дізнавшись про це К. Булавін перешкоджав цьому, не пустив у фортецю охорону дяка, арештував його і поставив біля квартири караул на 8 днів, а потім, отримавши рішення Військового Кругу від отамана М. Лук'янова, примусив Горчакова залишити Бахмут.

Шидловський зробив спробу переписати солеварні і збирати з них таможне мито. Для цього він надіслав маяцьких сотників Івана Харлова, Івана Золочевського та Дмитра Сухорукова.

6 липня 1706 року Петро І доручив генерал-адміралу Федору Матвійовичу Апраксіну провести найстрогіше розслідування, конфліктуючі сторони повинні були до закінчення слідства «володіти тим, чим володіли до цього».

11 жовтня 1706 року дінці скаржаться Петру І: «малоросіяни ізюмського полку також у володіннях верхових козаків всяке розорення чинять: ліс рубають, хлібні поля худобою своєю топчуть, жатний хліб беруть, землю орють і сіно на лугах косять. 10 травня біля Луганської станиці, козака, що їхав для торгу рибою, пограбували і вбили».

В 1707 році цар Петро І призначив бригадиром і командиром над всіма слобідськими полками полковника і стольника Федора Шидловського. Ізюмським полковником стає його племінник – Михайло Костянтинович Дінець-Захаржевський. Харьківським - Лаврентій Костянтинович Захаржевський.

9 жовтня 1707 року К.О. Булавін, підбурюваний військовою старшиною, вночі з 200 козаками напав на царський загін князя Долгорукова біля Шульгінського містечка на річці Айдар.

Це стало початком козацького бунту, який радянські історики іменували «селянсько-козацьким повстанням проти кріпацтва». Але в основі бунту були змова, зрада та економічні інтереси. Донські козаки радо приймали біглих кріпаків та безкоштовно їх експлуатували у своєму господарстві. Уряд повертав утікачів і не хотів, щоб бахмутські солеварні стали ще одним притулком сотень кріпаків-утікачів.

Після ряду перемог повстанців, приходу в Бахмут С.Ф. Безпалого, Т. Кордіяки, Т. Черкашеніна з півтора тисячами запорожців, С. Драного, М. Голого, Т. Білгородця, Т. Бахмутського, яких радо зустрічали з хлібом-сіллю ченці Святогірського монастиря (бо Петро І забирав у них церковні дзвони), стало зрозуміло про змову Булавіна, гетьмана І. Мазепи і кошового Січі К. Гордієнка. Під Валуйками бунтівники розгромили Сумський полк і перебили всю його старшину.

Нагадаємо, що в цей час в Білорусі і Північній Україні російські війська протистояли шведській армії Карла ХII. Булавінський бунт був для російских війск «ударом у спину». Для виправлення цієї війскової ситуації і придушення заколоту К. Булавіна Петро І був вимушений виділити до 20 тисяч регулярного війська під керівництвом Василя Долгорукого.

Бригадир Шидловський зі своїм полком та полками Кропотова, Ушакова, Харківським полком Федора Захаржевського 8 липня 1708 року в урочищі Крива Лука на Сіверському Дінці наніс булавинцям міцного удару, внаслідок чого бунтівники потерпіли найжорстокішу поразку. В загоні бунтівників було до 5 тисяч донських і 1,5 тисячі запорізьких козаків. В цій битві загинув один з найближчих соратників Булавіна С.А. Драний. Були порубані, потоптані і потоплені у Дінці і плавневих болотах 1,5 тисячі повстанців. Царю Петру І через О.Д. Меньшикова Шидловський доповів, що «засілі у Бахмуті залишки бунтівників здалися і просили помилування, злодійське містечко Бахмут узято і спалено, а жителі переколоті і перебиті до смерті». Під Бахмутом Шидловський розігнав 3-х тисячний загін запорожців.

Остаточне придушення булавінського бунту відбувалося на Дону.

В 30-40-і роки, у зв'язку з розбоями гайдамаків і запорожців, у Бахмуті працювала спеціальна слідча комісія.

В 1765 році в Бахмуті відбувся бунт робітних людей на солеварнях. Предводитель Б. Андреєв побився з поручиком Голубковим і говорив зухвалі речі воєводі Стрешньову. Всі учасники безладдя були засуджені і відправлені до Сибіру.

В 1753 - 1765 роках певні поліцейські функції виконували отамани солеварів Данилов, Фісуха, Поповський, Воскобойников.

Коли канцелярист Ничипор Роменський, який мав 6 дітей, отримав від купця Зотова книги О.М. Радищева «Подорож з Петербургу до Москви», то тут же був заарештований за їх розповсюдження, а потім підданий цивільній «конфірмації» на площі Бахмуту. Над його головою зламали шпагу, вирвали ніздрі і випалили на лобі клеймо - «злодій». Потім його заслали в Нерчинськ на каторжні роботи. Тільки завдяки втручанню видатного історика М.М. Карамзіна, який у 1800 році описав ці події на сторінках «Вісника Європи» Роменський був помилуваний.

7.2. Система судоустрію у повіті

Першою інстанцією розгляду судових справ були волосні суди, які розглядали майнові позови до 100 рублів а також не карні правопорушення, за які накладали покарання у вигляді 20 різок, 7 діб арешту, 6 діб громадських робіт або штрафу 3 рублі. Скарги до суду подавали батьки неповнолітніх, самі потерпілі, старости та старшини, свідки. Посадові особи не мали права бути на засіданнях. Судочинство велося усно, але приписи, вироки записували до спеціальної книги. Волосні суди обиралися зборами щорічно з 4-12 суддів. Засідання вели 3 судді та волосний писар.

Повіт мав повітовий суд, «нижню земську розправу», Дворянську опіку та Сирітський суд.

Повітовий суд складався з суддів та двох засідателів, які обиралися дворянством, розглядав кримінальні і цивільні справи. При суді була Дворянська опіка для вдів, малолітніх нащадків під головуванням повітового предводителя дворянства.

В 1865 році був сформований повітовий суд. Його головою став поручик Є.В. Кудрицький, засідателями були двоє дворян. В суді працювали три судові слідчі.

В ході судової реформи в Росії в 1864 році в повітах були утворені Мирові суди. До компетенції повітових Земських зборів було віднесене обрання мирових суддів (ст.19-37 Установлення від 20 листопада 1864 р). В містах суддів обирали гласні Дум. При виборі суддів були обмеження. Мировим суддею могла бути особа, яка мала нерухомості не менше ніж на 3 тисячі рублів. Мирових суддів обирали строком на три роки. Голова повітових Земських зборів - повітовий Предводитель дворянства, оголошував прізвища дільничних, почесних мирових суддів.

Губернатор мав право надати зборам свої зауваження щодо кандидатур на посаду суддів, внесених у списки для виборів мировими суддями. Як зауважив М.В. Білоконь, «Земські збори мали законну можливість настояти на своїх рішеннях, виявити впертість і наполегливість і обрати ту, чи іншу особу на посаду мирового судді всупереч зауваженням начальника губернії».

Ст.89 Установлення від 20 листопада 1864 року визначала порядок обрання присяжних засідателів в суді - присяжних. Списки засідателів формувалися обраними Земськими зборами тимчасовими комісіями.

Колегіальними установами були з'їзди мирових суддів (1861-1874 роки), Присутствіє в селянських справах (1874-1889 роки), з'їзд земських начальників (1889-1917 роки), військове Присутствіє, Присутствіє з питних справ (1885-1917 роки), розпорядчий комітет, училищна Рада, повітове податне Присутствіє (1885-1917 роки), Комітет опіки народної тверезості, Комітет громадського здоров'я, відділення Товариства опіки в'язниць, оціночна комісія нерухомого майна та приватних будівель.

Мирові суди ділилися на ділянки і були першою інстанцією при розгляді справ за майновими позовами від 500 до 1 тисячі рублів, а також при розгляді дрібних кримінальних справ. В своїй діяльності мирові судді керувалися Статутами 1864 року кримінального і цивільного судочинства, Статутом про покарання.

Мирові судді затверджувалися Першим департаментом Сенату. Всього в Російській імперії було 108 мирових судових округів. Судді ділилися на дільничних і почесних, судочинство вели одноосібно. Апеляції за вироками розглядала колегія - з'їзд мирових суддів.

До складу бахмутського з'їзду мирових суддів входили всі дільничні і почесні судді судово-мирового округу повіту, які з свого середовища обирали строком на 3 роки голову суду і дійсного члена суду, який відав канцелярією і готував справи до слухання.

З'їзд мирових суддів у складі голови і не менше як двох мирових суддів розглядав вироки і рішення мирових суддів за скаргами сторін в порядку апеляції і незначну частину справ в порядку касації. У таких розглядах обов'язкову участь приймав представник прокуратури, який давав висновок про правильність рішень і вироків. З'їзд скликався періодично, засідання були чергові і особливі. Час і місце чергових засідань визначалися земськими зборами і міськими Думами.

В 1882 році Бахмутська земська Управа встановила ценз для осіб, яких обирали мировими суддями, у розмірі 250 десятин землі.

В 1888 році на черговий термін мировими суддями були обрано 7 гласних Земства, в тому числі Голова Думи І.С. Педанов. Почесними мировими суддями було обрано 13 гласних. Серед них таємний радник К.І. Карпов, який жив в Петербурзі. Була створена комісія по складанню списків присяжних засідателів суду на чолі з купцем Й.М. Клейменовим.

В січні 1881 року у відомого промисловця Джона Хьюза (Юза) був конфлікт. Була заведена судова справа за позовом одного з підрядників євреїв до Д. Юза, якого підрядник звинуватив у розкраданні залізної руди. бахмутський з'їзд мирових суддів виправдав Д. Юза. Члени з'їзду, відомі гласні земства Ф.І. і В.О. Плещеєви, М.О. Ковалевський мали з Юзом спільні комерційні інтереси, «знайшли потрібним приїхати в своїх зручних екіпажах, особисто зустріти в Костянтинівці пана Юза і везти його на своїх пегасах в Бахмут» - обурювався кореспондент газети «Південний край», - «не міг, звичайно, пан Юз залишити без уваги подібну люб'язність і подякував членам з'їзду після розгляду справи розкішним обідом».

В 1889 році система мирових суддів була ліквідована і відновилася тільки в 1912 році.

У зв'язку з відновленням інституту мирових суддів їх засідання проходили щомісячно, зросло навантаження на секретаря, якому збільшили оклад на 300 рублів, прийняли двох помічників з окладами по 180 рублів.

В цей час між Ізюмом, Луганськом і Бахмутом виникла суперечка про місце розміщення Окружного суду. Для обгрунтування своєї позиції сторони приводили свої аргументи. Переваги Луганська обгрунтовувалися тим, що там була більш могутня промисловість і 70 тисяч населення. В Ізюмі раніше було приміщення Окружного суду. Бахмут же нібито віддалений від промисловості, має погане транспортне сполучення і всього 30 тисяч населення.

Контраргументом щодо переваг Бахмуту для розміщення Окружного суду було те, що в Бахмутському повіті проживає 556 тисяч осіб, за 20 років вартість основних фондів підприємств зросла з 7,5 мільйонів до 60 мільйонів рублів. «Бахмутський повіт, що вміщає в собі масу заводів, шахт, фабрик, торгових і промислових підприємств створює серед цієї живої кипучої діяльності неминучі зіткнення прав тисяч осіб, тисячі правопорушень і злочинів. Вируюче життя завжди дає і даватиме рясний матеріал для судових розглядів» - писав В.І.Першин уряду. За 25 років в повіті було побудовано 29 заводів, 55 шахт, 4378 торгових закладів, з'явилося нових 45 міст і селищ, 265 сіл, чисельність робітників складала більше як 100 тисяч.

За 1913 рік в повіті було проведено 250 виїзних засідань Катеринославського суду.

26 жовтня 1914 року почесними мировими суддями було обрано 19 осіб. Серед них були брати - дійсний статський радник С.В. Бахирєв і кандидат права О.В. Бахирєв, таємний радник В.І. Карпов і камергер Двору К.І. Карпов, заводчик М.К. Котляревський, підполковник генштабу О.О. Ізмайлов (с. Серебрянка), інженери і заводчики В.П. і М.П. Пестерєви, заводчики Микола, Олександр і Сергій Рутченко, директор реального училища М.Р. Степанов.

В державному архіві Донецької області вдалося знайти типову для мирових судів справу за позовом за каліцтво батрака І.Я. Сапсаєва до землевласника К.О. Пеннера. Розгляд справи почато 5 травня 1917 р., закінчено 17 травня 1917 р. Справу вів мировий суддя 16-ої ділянки (Красногорівка) Камінський. В своєму рішенні він присудив виплатити І.Я. Сапсаєву 200 рублів, хоча той просив 600 рублів. На рішення суду була подана апеляція і вподальшому цю справу 17 травня 1917 року розглядав суддя Бахмуту.

В пам'ятці повістки до мирового суду писалося, що «справа може розглядатися і без позивача і відповідача. Свідки за кожне нез'явлення без законної причини підлягають штрафу: за кримінальною справою - до 25 рублів, за цивільною - до 5 рублів. У разі повторного нез'явлення без поважної причини - силовий привід до суду. Свідки мають винагороду на витрати» (компенсація на проїзд і т.п.).

В 1910-1911 роках судові органи Бахмуту представляли 8 судових слідчих (Першу Бахмутську ділянку очолював Р.О. Надєждін). Міським суддею був Ніколаєв. Рішення судів повіту виконували судові пристави 1-ої ділянки - В.І. Стефановський, 2-ої ділянки - Ф.І. Дяченко.

7.3. Заклади охорони громадського порядку

У 1837 році було видано «Положення про земську поліцію» і «Наказ чинам та служителям земської поліції». Всі повіти поділяли на кілька станів. В Бахмутському повіті було 6 станів, у тому числі в Бахмуті - 2. У кожному стані поліцейські функції здійснював становий пристав, який призначався губернатором з дворян. Становому приставу надавалися кошти для придбання будинку.

Становому приставу підпорядковувалися сотники (від кожних 100-200 господарств) та десятники (10-20 дворів). Згідно з «Положенням про земську поліцію» і «Наказом чинам та служителям земської поліції» на земський суд покладалися такі обов'язки: обнародування законів та нагляд за їх виконанням, охорона громадського порядку, провадження слідства, виконання судових вироків та рішень, застосування заходів до сплати податків, зборів та штрафів, боротьба з фальшивомонетниками, припинення контрабанди, видача різних свідоцтв та посвідчень, нагляд за книгопродавцями, справи відкриття фабрик, заводів та ринків, загальний нагляд за торгівлею та промислами.

До 1862 року в Бахмуті станові пристави призначалися і звільнялися губернатором за пропозицією Предводителів дворян (Депрерадович, Шахов, Норберг, в кінці XIX століття - Карпови, Рутченко). Становий пристав підпорядковувався суду і земському справнику.

З грудня 1862 року в Бахмуті було затверджено дві ставки поліцейських наглядачів з фінансуванням з казни 1000 рублів на рік (десь 35-40 рублів на місяць, що було на ті часи чимало).

В 1862 році в повітах були введені поліцейські управління, справник призначався губернатором.

В 1866 році поліцейське управління повіту очолив справник, титулярний радник Яків Михайлов. Повіт ділився на два стани, де служили пристави і поліцейські наглядачі.

З 1878 року справнику повіту підпорядковувалися станові пристави, а їм, у свою чергу, підпорядковувалися поліцейські урядники. На урядника, як нижчого поліцейського чина, покладався нагляд за виборами старост з селян, сотників і десятників, обов'язки по підтримці громадського порядку в селах. Урядники були за чином старші і молодші. В селах урядники були головними особами в розслідуванні різного роду правопорушень і злочинів. Виникали ситуації, коли органи сільського самоврядування перешкоджали роботі урядників. В 1914 році «Народна газета Бахмутського земства» надрукувала запит урядника Надточина про те, «чи зобов'язаний сільський староста або волосний старшина давати уряднику нарочного для відправки становому приставу екстрених пакетів?» Секретар Катеринославського губернського Присутствія Кармазін роз'яснив, що сільський староста може не виконувати доручення урядника. Урядник повинен був здавати екстрені пакети у волосні або сільські Правління, а вони вже самі повинні були піклуватися про доставку пакетів за адресою, оскільки серед повинностей селян була і повинність забезпечувати сільське Правління кіньми.

Конфлікти між урядником і сільським старостою були пов'язані з відбуванням етапної повинності. Практично всі волості несли етапну повинность. В 1886 році на це виділялося, як доплата селянам за підводи для арештантів, 2000 рублів, але гроші своєчасно не виділялись. Недоплати Олександро-Шультинській волості за рік склали 165 рублів і борг 35 рублів. Земство виділяло для оплати повинності 1000 рублів, які розподіляли сільські громади. З 7 арештантських етапів, 5 мали кінцевим пунктом Бахмут. Наприклад, в Лисичанську, Попасній, Трипіллі... «Етапна повинність відбувалась натуральним способом тими селянами, через яких проходять заарештовані» - писалося тоді.

З повідомлень «Народної газети Бахмутського земства» можно дізнатися про те, чим займалися старші і молодші поліцейські урядники. Так, в червні 1915 року вони розшукували глухонімого хлопчика, віком 7 років, зниклого 12 квітня. Через газету вони зверталися з оголошеням: « хто знає про його місцеперебування переконливо просимо доставити його або повідомити приставу Бахмуту». Влітку 1916 року в ставі біля села Старо-Михайлівка знайшли утопленика із слідами насильницької смерті, про що свідчили синці на обличчі, руках, шия туго затягнута линвою. У втопленому впізнали жителя села хлопця Опанаса Попова. Винні у вбивстві знайдені не були.

До початку XX століття спеціальної підготовки урядників і станових приставів не існувало. «Народна газета Бахмутського земства» відзначала, що «такої школи, в якій би вчили тому, що треба знати, щоб стати урядником або приставом, не існує, треба вступити до поліції на низьку посаду, поступово узнати справу і тоді можна зробитися з часом і урядником, і приставом». В цій же газеті досить часто друкувалися питання про те, чи можна отримати спеціальність нижчого поліцейського чину, чи можна поліцейською службою замінити військову повинність і з якого віку приймають в поліцію, яка там платня? Навіть в ті часи опинитися на службі в поліції було досить престижно, оскільки і низька посада давала певну владу над людьми. Досить часто на такі питання в газеті відповідав секретар Катеринославського губернського Присутствія П.І. Кармазін.

На початку XX сторіччя розслідуванням серйозних кримінальних злочинів таких як розбій, грабунки, вбивства займалися судові слідчі.

Напередодні Першої світової війни Бахмутський повіт був розділений на 6 ділянок судових слідчих: 4 знаходилися в Бахмуті, 1 - в Гришино, 1 - в Юзівці. Судовими слідчими були: титулярний радник Р.І. Надєждін, Савченко-Боженко, титулярний радник Г.І. Дрозін, Тертичников, Єгоров, колезький асесор В.І. Хоруч, колезький секретар М.М. Доманицький, Нагаєв. На засіданнях земства йшла бурхлива дискусія відносно того «в чиїх інтересах 4 слідчі живуть в одному населеному пункті? Якщо звернутися до карти і подивитися, як розташовані 8 ділянок, то відразу впадає в очі нерівномірність і незрозуміле розташування ділянок, четверта ділянка обіймає собою майже половину повіту...». Земство рішуче висловилося за те, що слідчі повинні були жити в центрах своїх ділянок (в с. Сантуринівка, Луганське) і «гони коней зі станцій повіту були б меншими».

Виконавцями судових рішень були судові пристави надвірний радник В.І. Стефановський і Ф.І. Дяченко.

Нотарільні дії виконували Ф.Ф. Томашевський і колезький асесор І.В. Титов.

Особливу увагу Земства викликало фінансування поліції з бюджетів міст. Згідно законодавства того часу міста повинні були надавати поліцейським управлінням та пожежним командам приміщення з опаленням та освітленням, видавати чинам поліції та пожежної команди кошти на наймання квартир, постачати поліції продукти харчування, амуніцію, забезпечувати службовців поліцейських та пожежних команд медичною допомогою. Витрати на грошове утримання чинів поліції повинні були покриватися із державного казначейства, а участь міст в цих витратах дозволялася при наявності у бюджетах коштів. Міністерство внутрішніх справ покладало на Думи повне утримання міських поліцейських.

На хвилі пануючого в суспільстві негативного відношення до поліції Думи розцінювали покладені на них зобов'язання про утримання поліції як додатковий тягар.

Міністерство внутрішніх справ затвердило штат поліції Бахмуту з 5 старших і 19 молодших чинів. Кожному з них виділялося на рік 25-30 рублів для обмундирування.

В 1896 році на утримання поліції було асигновано 6798 рублів, що складало 15% річного бюджету міста, допомога казни на утримання поліцейського управління в Бахмуті складала 399 рублів на рік. На квартирну платню, на відрядження (роз'їздні) справнику повіту, його помічнику і поліцейським наглядачам (городовим) виділялося 900 рублів. На нижчих чинів поліції (квартирні, допомога на лікування, придбання обмундирування, заробітна платня) в 1896 році було виділено 5808 рублів.

З 1896 року обивателі Бахмуту в обов'язковому порядку несли «нічні караули для попередження пожеж і охорони майна».

В 1897 році штат міської поліції включав двох городових наглядачів (пристави), які одержували на наймання квартир по 200 рублів на рік. На утримання нижчих чинів поліції Дума виділила 4596 рублів і на наймання квартир кожному по 2 рублі на місяць.

В 1899 році утримання особового складу поліції обходилося Думі в 4050 рублів (зарплата, допомога), на квартири старших чинів виділялося 500 рублів, на квартири нижчих чинів - 1008 рублів, на придбання амуніції, озброєння і провіанту 600 рублів, на роз'їзди - 490 рублів, окремо виділялося 100 рублів на лікування хворих поліцейських.

До початку XX століття чотири городові, що прослужили 7 і більше років, одержували допомогу за вислугу по 25 рублів на рік.

В 1910 році з 122,3 тисяч рублів міських доходів на утримання поліції йшло 18,1 тисяч рублів.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26

Схожі:

С. Й. Татаринов iconС. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconК. М. Третьяков с. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconО. С. Дадашов, С. Й. Татаринов, Н. О. Тутова

С. Й. Татаринов iconПрограма курсу за вибором «Православна культура Слобожанщини»
Батинський А. В., Войтенко Н. М., Воропаєва В. В., Дубініна С.І., Клімова С. В., Костюк І. О., Мацегора З. М., Татаринов М. В., Ухань...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка