С. Й. Татаринов



Сторінка3/26
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.75 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

У 1830 році крім казеннокоштного населення в селі Покровське налічувалося 843 ревізьких душі, що сплачували кожна по 9 рублів оброку та 3 рублі подушної податі.

У 1859 році в селі було 517 господарств, 2848 жителів.

Рескриптом Олександра ІІ від 20 листопада 1857 року було висловлено бажання створити сільські громади.

У ст.17 Загального Положення про селян від 19 лютого 1861 року мова йшла про створення мирових громад і волосних управлінь у великих селах. Ст.40 передбачала створення сільських громад до складу яких входили селяни одного чи декількох поміщиків у одному чи сусідніх селах. Ст.42-43 передбачали створення волостей з численністю селян до 2000 душ, одного церковного приходу, із сел відстань між якими становила не більше 12 верст. Але на практиці до волості входили села в яких мешкало понад 2 тисячі душ, з кількома приходами.

Вибори посадових осіб до волосних управлінь проходили на волосних та сільських зборах, до компетенції яких належали господарські і поліцейські функції. Волосний старшина «відповідав за загальний порядок, спокій та благочініє»(ст.81). Старшини та старости мали право накладати стягнення за незначні правопорушення – арешт, або громадські роботи на 2 доби, штраф 1 рубль.

Волосне правління мало право розверстки земельного податку, добору рекрутів, реєстрації укладання угод, видачі паспортів, продажу сільського майна, наймання писарів. До складу Правління входили засідателі, які обиралися сільськими громадами, та старости.

На початку 80-х років до волосних правлінь надходила велика кількість різних запитів, звернень. Правління були завалені цією роботою та веденням різних книг кількість яких зросла з 4 до 38. Про це писав М.М. Астирєв у книзі «У волосних писарях» (1886р.). Він відзначав, що від грамотного писаря залежало майже все. До кінця 90-х років обсяг переписки по волосних правліннях сягав 20-40 тис. паперів. Для виконання цієї роботи наймалося від 4 до 10 помічників писаря.

Суцільна неписьменність та малодосвідченість селянської верхівки гальмувала розвиток сільського самоврядування.

В 1858 році у Катеринославі по велінню Олександра II створюється губернський дворянський комітет із селянської реформи. Від Бахмутського повіту до нього увійшли Предводитель дворянства ротмістр барон О.О. Фітінгоф, ротмістр О.І.Плещеєв і майор І.Я.Бахирєв.

9-10 серпня 1861 року по дорозі з Бахмуту до Святогірського монастиря цар Олександр II відвідав Званівську волость, яка мала 13089 десятин землі. Цар ознайомився з діяльністю мирових посередників, відстояв літургію у церкві Архистратига Михаїла села Званівки (про це на будівлі церкви було встановлено пам'ятну бронзову табличку).

У Олександро-Шультинській волості після реформи земля та інше майно було сконцентроване у власності декількох дворянських родин. Так, величезні статки мала родина Плещеєвих: Олександр Іванович (Іванопілля) мав 3408 десятин землі, 4310 овець, 80 волів, 19 коней, 36 корів. Його дружина Катерина Захарівна (х. Нескучний) мала 60 десятин землі, 4 коня, 11 корів. Син Володимир Олександрович (Катерино-Олександрівка) мав 1334 десятини землі, 1540 овець, 12 коней, 40 волів. Їх родич - Плещеєв Л.С. (Карлівка) мав 1453 десятини землі, 1500 овець, 50 волів, 22 коней, 25 корів, шинок вартістю 30 рублів, водяний млин вартістю 80 руб., сад – 125 руб.

Дворянська родина Бабенків – Микола Васильович (х. Гореломогилівка) мав у власності 640 десятин землі, 75 корів, 40 волів, 7 будівель. Його дружина М.О. Бабенко мала 540 десятин землі. Брат Бабенко В.В. (Катеринопілля) мав у власності 720 десятин землі.

Шультин С.О. (Олександрівка) мав 5008 десятин землі (орної 3274), 6926 овець, 136 волів, 9 коней, 187 корів, вітряний та водяний млини, цегельний завод.

Голуб І.П. (Іванівка) мав у власності 2921 десятин землі, 117 овець, 130 корів, 20 коней, 36 волів. Гліфтеєнко М.П. (х. Біла гора) мав увласності 320 десятин землі, 700 овець, 20 волів, млин, сукновальню. Коптєв І.О. (Предтечено) мав у власності 759 десятин землі, 18 волів, 6 коней, 51 корову, 37 овець, вітряний млин вартістю 300 рублів. Ковалевський М.О. (Хрещенське) мав у власності 847 десятин землі.

Зазначимо, що О.І. Плещеєв, М.В. та В.В. Бабенки, І.О. Коптєв після 1861 року були мировими посередниками та одночасно з С.О. Шультиним, В.О. Плещеєвим, І.П. Голубом, М.О. Ковалевським були гласними повітового земства.

Дворяни Голеніщев-Кутузов І.Т. (Хрещенське) мав у власності 433 десятини землі, Марковичі І.М. (Богданівка) - 24 десятин землі, Погорелов І.П. (Ступки) - 145 десятин землі, на якій велась розвідка кам'яної солі, Скоритовський В.П. (Марієвська) - 14 десят. землі та лісу.

Значними статками також виділяються міщанин Долженко Ф.І. (Богданівка) мав у власності 852 десятини землі, 6 волів і одного коня, Звєрєв Т.Ф. (Катеринівка) мав у власності 135 десятин землі, 8 волів, водяний млин на 2 постави, Новікова Т.Л. (Біла гора) мала у власності 450 десятин землі, 26 волів, 8 коней, 93 корови, сад вартістю 100 рублів, дохід від молочарства в розмірі 500 рублів. Новікова Т.Л., мабуть, пов'язана з родиною Новікових, що володіли у Бахмуті цегельним заводом та друкарнею.

Представникам купецтва - Іванову Г.Л. (Біла гора) належало 132 десятини землі, Стреліну Л.М. (Григорівка) належало 1836 десятин землі, 3020 овець, 155 волів, 29 коней, 83 корів.

У Ільїнівській волості дворяни також зосередили у своїх руках майже всю землю. Великими землевласниками була родина генерала І.М. Становича (Миколаївка-1), яка мала 468 десятин землі, вітряний млин. У його сина, який мав маєтки в Ільїнівці та Василівці було 2414 десятин землі, 2000 овець, 29 корів, 56 волів, 10 коней, одна соляна копальня, винокурний завод та шинок, який оцінювався в 325 рублів.

Є.І. Смолянинов мав 469 десятин землі в с. Василівка-2, 10 голів худоби. Смолянинова Г.І. (Бондарне) мала 1254 десятин землі, 200 овець, 42 корови, 40 волів, 13 коней, паровий млин.

Великі маєтки також мали Сабо І.М. (Берхівка) - 414 десятин землі, Сабо Л.М. (Большекузьминівка) - 767 десятин землі, 42 воли, 4 коня, 34 корови, цегельний завод на 1 млн. цеглин.

Глефтеєнко С.І. (Підгороднє) мав 1315 десятин землі, 1090 овець, 42 воли, 50 корів, соляну копальню. Кошарські (Парасковіївка) мали 500 десятин землі. Кишинська Г.І. (Підгороднє) мала 155 десятин землі, 15 корів. Маяцький Г.В. (Ново-Миколаївка) мав 400 десятин землі, 45 корів, 10 волів, 6 коней. Онуфрієв В.М. (х. Весела Дача) мав 650 десятин землі, 1250 овець, 61 корову, 24 волів, 9 коней, солевиварний завод.

До заможних дворян відносилася Трефілієва М.І. (Благодатне, Олександрівка) яка мала 400 десятин землі, 48 коней. Фохт К.В. (х. Лозовий) мав 282 десятини землі. Хромов В.І. (Василівка-2) мав 506 десятин землі, 40 корів. Значна частина дворян здавали землю в оренду.

Князі Черкаські О.М. і М.М. (Михайлівка) мали у спільній власності 424 десятин землі, Черкаський М.М. мав 351 десятину землі.

Також слід відзначити, що досить великі маєтки мали і деякі міщани. Серед них були Стрелін М.М. (Парасковіївка) мав 1135 десятин землі, 963 овець, 23 корів, 36 волів, 11 коней. Хренніков М.І. (Одрадівка) мав 1657 десятин землі, 714 корів (поставляв м'ясо до Петербургу та Москви), Сидоренко М.О. (Парасковіївка) мав 223 десятини землі. Костенко Є.І. (Привілля) мав 25 десятин землі.

Значні маєтки мали купці. Серед селян власників землі було мало.

У зв'язку з відміною кріпацтва в Бахмутському повіті створюється з'їзд мирових посередників, на яких покладаються обов'язки по вирішенню питань розмежування поміщицьких і селянських земель. До 1871 року мирові посередники мали право накладати стягнення на волосного старшину та інших осіб самоврядування - догану, штраф до 5 рублів або арешт на 7 діб. Створений інститут мирових посередників вимагав коштів - 540 рублів рік. На кожного посередника, який отримував платню за 72 дні роботи на рік, по 2,50 рублі за день. Головою з'їзду спочатку був предводитель дворян І.О. Карпов.

Повіт був розділений на 10 ділянок (заміщено було 8). Ділянки очолювали дворяни Є.В. Депрерадович, капітан І.Я. Любицький, полковник І.М. Станкович, штаб-ротмістр Ф.О. Норберг і його брат полковник О.І. Норберг, брати О.Л. Шахов (Олександро-Шультинська волость) і В.Л. Шахов, брати О.О. і І.О. Карпови, поручик П.С. Гаврилов, урядовець В.О. Карпов. Поміщик Іванівської волості поручик М.В. Бабенко був спочатку кандидатом в посередники 5 ділянки, посередником 5 ділянки, потім посередником 1 ділянки.

До 1866 року наділ селян землею було закінчено.

В 1864-1865 роках для найактивніших діячів Реформи Олександр II заснував срібний хрест «За введення в дію Положень 1861року». В Бахмутському повіті цей хрест отримали О.Н. Павлов, голова Мирового З'їзду О.Я. Любицький, брати Шахови, барон О.О. Фітінгоф.

Посереднику 7 ділянки Бахмутського повіту О.Л. Шахову селяни Торсько-Олексіївського Товариства висловили письмову подяку за пожертвування меблів волосному Правлінню.

Через 20 років після завершення діяльності мирових посередників землеволодіння у Званівській волості, де побував цар Олександр Павлович, мали наступний вигляд.

Наприклад, дворяни Званівської волості володіли такими маєтками: Н.О. Акімов на х. Олексіївці мав 251 десятин землі; Акімова Є.Д. на х. Варварівка - 505 десятин; Гаврилова О.В. на х. Івано-Даріївка - 509 десятин; Барсов О.О. в с. Берестове - 257 десятин; Гуніна В.П. - 515 десятин; Радецька К.І. - 257 десятин; Єлінов П.П. в с. Аннівка - 882 десятини; Іванова О.К. в с. Берестове - 489 десятин; Клейст фон Лесс в с. Званівка - 714 десятин; Состисовський І.О. - 115 десятин; Состисовська Є.О. в с. Красногорівка - 200 десятин; Трефільєва М.П. в с. Веселе - 252 десятин; Трефільєва П.П. в с. Баячівка - 553 десятини; барон Штейнгель на х. Ільїнівка - 216 десятин.

Сільське господарство дворяни поєднували з промисловим виробництвом та переробкою сільгоспсировини. Наприклад, Іванова М.Ю. в с. Брянцівка мала 516 десятин землі і соляну копальню (відмовилася повідомити вартість оренди копальні та будинку, прикриваючись комерційною таємницею); Кисельова В.Я. в с. Яковлівка мала 290 десятин землі, сад з прибутком 400 рублів; Корвін-Мілевський П.О. в с. Ново-Олександрівка ІІ мав 30 десятин землі, соляну копальню та цегельний завод; Науменко П.П. в с. Ново-Олександрівка - 1100 десятин, добував алебастр; Шунови в с. Ново-Олександрівка ІІ - 1004 десятин, шинок за 350 рублів та цегельний завод; Сумцова З.Є. в с. Приятна Долина - 966 десятин землі та вітряний млин; князь Урусов Ю.Д. в с. Переїзне - 1383 десятин землі, вітряний млин на 5 поставах з сукновальнею; генерал-майор Хрещатицький О.І. в с. Роздолівка - 1000 десятин з вітряним млином на 2 постави.

Селяни Званівської волості мали такі володіння.

В селі Берестове: Головко П.Д - 110 десятин землі; Гриненко П.Т.- 89 десятин.

Хутір Краснопілля: Мартиненко П.П. - 280 десятин землі.

Хутір Ільїнівка: Олійник Ф. - 135 десятин; Олійник В.О. - 30 десятин; Бондаренко К.І. - 101 десятина; Бондаренко П.І. - 82 десятини; Гутченко Б.Б. - 57 десятин; Дейнега М.І. - 50 десятин; Жук Я.І. - 60 десятин; Жук І.П. -30 десятин землі.

Село Родионівка: Жук В.П. - 30 десятин;Задорожній О. - 52 десятини; Кравченко С.Я. - 69 десятин; Решетников О.О. - 53 десятини; Трубачов В.П. - 100 десятин; Чумак Н.Д. - 40 десятин; Чумак Т.Ф. - 40 десятин; Цибулька - 60 десятин землі.

В селі Никифорівка купець Терещенко мав 180 десятин землі.

Земська реформа була розроблена для розвитку селянської реформи 1861 року і, разом з міською, судовою і військовою реформами, явилася кроком до громадянського суспільства. Економічна сторона реформи витікала з усвідомленої владою необхідності корінним чином перевлаштувати незадовільну систему управління місцевим господарством. Господарсько-економічна доцільність реформи підкріплювалася розрахунками ряду переваг місцевих діячів перед державною бюрократією. «Влада, бюрократія в певному значенні йшли попереду суспільства» - помітив А.Я. Аврех. Втрати помісного дворянства в господарській адміністрації в результаті селянської реформи 1861 року породжували очікування деякої компенсації, як в середовищі провінційного дворянства, так і в олігархічних угрупуваннях. Держава делегувала частину влади і компетенції органам місцевого самоврядування, що зіграло на посилення ролі помісного дворянства. Головним змістом реформи було залучення всіх станів до управління місцевим господарством і створення органів самоврядування на принципах буржуазного права. Держава прагнула підтримати дворянський стан в земствах. Господарський досвід, інтелект, високе становище, особиста фінансова незалежність дозволили дворянам організувати достатньо ефективну земську діяльність.

Аналіз земського законодавства показує, що воно не носило одностороннього характеру, не було антиземським. Ті законодавчі акти, які справляли негативне враження в земському середовищі, були викликані прагненням уряду налагодити ефективний контроль за законністю дій земств і стримати політичні претензії цих місцевих установ. Ряд законодавчих змін був викликаний неточністю попередніх законодавчих норм і необхідністю їх корегування.

Органи земського самоврядування створювались на підставі адміністративно-територіальних одиниць - повітів і губерній.

Земства наділялися такими функціями: розпорядження майном і капіталами; розвиток місцевих шляхів сполучення та зв'язку; забезпечення запасів народного продовольства; будівництво церков; страхування майна та врожаю; розвиток народної освіти та культури; достатнє медичне забезпечення населення; встановлення місцевих податків, акцизів та зборів; благодійництво та опіка.

Головноуправляючий Другим відділенням власної його імператорської Величності канцелярії М.О. Корф вказував, що «мета реформи не та тільки, щоб на місце одних присутственних місць започаткувати інші. Суть її у зміні самих корінних умов нашої системи управління, в руйнуванні її старих основ і побудові на засадах децентралізації та самоврядування».

В.О. Ключевський вважав земство відновленням «традицій місцевого самоврядування Давньої Русі, відновленням зруйнованої відомими державними потребами спільної діяльності класів російського суспільства».

Земські управи успадковували справи Казенної палати, Комітету земських повинностей, Комітету народної освіти, Будівельної і Дорожньої комісій, Наказу громадської опіки.

Положення від 1 січня 1864 року вводило земське самоврядування у 33 губерніях, з них 6 були українськими. Органами земського самоврядування були земські збори та їх управи. Ст. 16 Положення визначала склад гласних:

  • від землевласників (ценз 200 - 800 десятин землі для різних місцевостей, і до 15 тисяч рублів нерухомості);

  • від міських жителів (володіння нерухомістю від 1 тис. до 3 тис. руб., торговими чи промисловими закладами в межах міста з річним обігом капіталу до 6 тис. руб.);

  • вибори від сільських громад були багатоступінчаті:сільський схід обирав представників на волосний схід, там обиралися виборці, з'їзд виборців повіту обирав депутатів – гласних в земське зібрання повіту. Це могли бути посадовці селянського управління, місцеві дворяни ,сільське духовенство.

Гласні в земську управу обиралися на 3 роки (в Бахмутському повіті ценз дорівнював 250 десятин землі).

В Земство прийшли поміщики, що займалися своїм господарством. На земські посади з великим бажанням йшли неодмінні члени селянської присутності і мирові посередники. Високим був відсоток представників купецького і селянського станів, які складали більшість.

Чисельність гласних Земства встановлювалась особливим «Розписом». Повітові управи складали і публікували у визначеному законом порядку списки осіб, які мали виборче право. Жінка могла реалізувати своє виборче право тільки через доручення чоловіку. Ст. 36 Положення 1864 року забороняла балотуватися у гласні губернаторам, віце-губернаторам, членам губернських правлінь, губернським та повітовим прокурорам, стряпчим, чинам поліції.

В 1866 році проходять вибори до Бахмутського Земства. До його складу були обрані: від землевласників - В.І. Бахирєв, І.Я. Бахирєв, Ф.І. Плещеєв і інші; від міста Бахмуту - великий землевласник О.І. Плещеєв і інші; від сільських товариств - поміщик М.В. Бабенко, селянин-власник с. Іванівки Козьма Козлов, волосні Голови. До числа гласних входили 26 представників землевласників - серед них брати М. і Л. Шабельські, Шахови, Плещеєви, Депрерадовичі, Карпови, 6 купців і дворян з м. Бахмуту - «міський стан» (у тому числі перший Голова Думи В.А. Ангеліді), 19 представників сільських товариств – дворяни і сільські старости. Роботою земства керувала управа. Головою Управи був обраний І.О. Карпов, членами - П.О. Янченко, О.І. Коптєв, В.І. Бахирєв, секретарем - М.Ф. Ткачов.

Губернськими гласними були великі землевласники-дворяни - С.О. Шультін, генерал М.М. Котляревський, брати Карпови. Всього було 9 губернських гласних.

На повітових зборах головував повітовий предводитель дворянства. Голова повітової управи затверджувався губернатором. Повітові земські збори обирали 4-6 гласних до губернських зборів.

13 листопада 1867 року вийшов Закон про скорочення складу земських Управ: «число членів вважається від двох до шести на розсуд земського збору».

З самого початку свого функціонування управи отримали певну свободу від контролю гласних. Тепер ніхто з них за власним почином не міг перевірити документацію Управи.

З початку свого створення Бахмутське Земство зазнало фінансових труднощів. В 1866 році кошторис на утримання управи протягом 3 місяців складав 696 рублів; на господарські потреби всього - 112 рублів.

В 1869 році Бахмутській повіт отримав позику від Катеринославського земства в розмірі 2 тисячі рублів.

В 1866-1867 роках бюджет Бахмутського земства складав 12000 руб.

Збори встановлювали членам управ вельми високі оклади.

Не дивлячись на незначні земські фінанси, органи самоврядування витрачали на управлінський апарат і канцелярію значні суми. Господарський департамент МВС відзначав, що за перше триріччя «середня вартість земського самоврядування кожної губернії (71 тисяча рублів) становить більше 1/5 всього земського збору».

Скорочення штату Земств і швидке зростання земських бюджетів привело до зменшення витрат у 1870 році в два рази: «тобто більше 1/10 частини всього земського збору кожної губернії». В 1890 році витрати земств скоротилися до 1/12, а до 1913 року до 1/15 від кошторису.

Через 50 років бюджет Бахмутського повіту в 1910 році досяг 934 тисяч рублів.

За перше десятиріччя XX сторіччя земський бюджет збільшується втричі.

В 1884 році титулярний радник І.С. Педанов опротестував в Катеринославському губернському Земстві порядок виборів в Бахмутську Управу по зниженому (нижче 3 тисяч рублів) цензу.

Б.Б. Веселовський налічив 50 узаконень, що були ініційовані земствами. Серед них були такі питання: про відміну подушної податі і соляного акцизу; створення Селянського і Дворянського банків; наділення шкіл землею; страхування худоби; пониження викупних платежів; відміна тілесних покарань для селян; звільнення вчителів початкових шкіл від військової повинності; скорочення терміну служби у військах для грамотних; врегулювання відносин власників фабрик і робітників та інші.

Особливе місце у взаємостосунках земств з центром мали «земські клопотання». Згідно Положенню 1864 року органи самоврядування отримали право клопотати перед урядом з питань, «що стосуються місцевої господарської користі і потреб».

Клопотання не були відображенням «громадських прагнень». Закон забороняв виходити за рамки «місцевої користі і потреби», з 1890 року до цієї тези було додано слово «господарської».

Особливу цінність представляють перші кроки Бахмутських земських зборів І скликання з 26 травня 1866 року.

Першим заходом Земства була широка кампанія в квітні 1866 року по винищенню ховрахів. Була встановлена норма - по 30 штук з десятини і по 3 з ревізької душі. Селянами було пред'явлено 1,264 млн. хвостиків. Поміщики О. і Ф. Плещеєви відзначали, що «деякі відрізують лише хвостики і з забобонів відпускають ховраха живим». Земські діячі дебатували, що зручніше, чи виливати ховрахів водою чи застосовувати парові машини (при їх малочисленності і дорожнечі)? Врешті-решт, вирішили замінити здачу хвостиків на здачу нижніх щелеп. За байдуже ставлення до винищення ховрахів був встановлений штраф з селянина в розмірі 90 копійок з кожної десятини.

Для свого розміщення управа орендувала будинок купчихи Рукавішникової за 275 рублів сріблом на рік.

Для обкладання земель податком повіт був розділений на райони. Гласні збирали відомості «особисто на місці». В руках поміщиків було 361 тисяч десятин орної землі, 5,8 тисяч десятин лісів, неугідь - 34,8 тисяч десятин. На 20 тисяч десятин землі, через відсутність власників, інформації не було. Державним селянам належало 257 тисяч десятин орної землі, 24 тисяч десятин лісів, неугідь - 11 тисяч десятин. Колишнім кріпакам (тимчасово зобов'язаним) належало 57 тисяч десятин оранки, 1,8 тисяч десятин неугідь. За гірничим відомством числилося - 13 тисяч десятин землі.

Недоїмка податку складала 11 тисяч рублів з поміщицьких земель, а з селян всього 789 рублів. Земство прийняло на службу землеміра з окладом 500 рублів сріблом на рік. Всі орні землі були оцінені в 5,5 мільйонів рублів. Одна десятина оцінювалась в 12 рублів сріблом.

Положення селян Бахмутського повіту було складним. До 1861 року середньодушовий наділ складав 3,5 десятини землі, після 1861 року - 2,8 десятини. Викупні платежі в 3-4 рази перевищували фактичну вартість землі, тому 28% селян залишилися без земельних наділів. В 1881 році газета «Південний край» відзначала: «потяглися землероби-працівники в нові краї, шукають землю, а піти в ряди міського пролетаріату не хочуть».

Циркуляром від 17 травня 1866 року роз'яснювалось, що Земства не мають права «обкладати зборами самі вироби і продукти, вироблені або продані на фабриках і заводах, а рівно й інших промислових та торговельних закладах, оплачуваних акцизом на користь казни».

У Бахмуті відбувалося 4 ярмарки, в казенних селах - 41, в колишніх кріпосних - 20.

Особливе розповсюдження, як джерело доходів казни, мала торгівля спирто-винними виробами. В Бахмуті було 8 горілчаних складів, у повіті - 11.

Винокурінням в повіті займалося 5 заводів з об'ємом виробництва 1,5 мільйона відер. Серед них були Одрадівський і Ільїновський заводи. Акциз складав 180 тисяч рублів.

У 80 роки ХIХ століття у повіті здійснювали господарчу діяльність 116 підприємств. Серед них: парових млинарень - 1, вітряних - 89, маслобоєнь - 2, сукновальня - 1, механічних майстерень - 3, кузні - 13, стале - та міделиварень - 4, винокурень - 14. Найбільш потужними були маслобійні М.Д. Брейдіна, О.О. Григоренка (1897 рік).

У 80-ті роки вино-горілчаною продукцією торгували 12 кабаків, 2 трактири, 20 питних лавок та складів, готель, 6 постоялих дворів.

Торгівля: в місті в повіті

Чаркові 11 124

Рейнських вин 7 3

Питні будинки 69 337

Російських вин 1 75

Трактирів 5 3

Буфетів 4 -

В постоялих дворах 3 8


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

Схожі:

С. Й. Татаринов iconС. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconК. М. Третьяков с. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconО. С. Дадашов, С. Й. Татаринов, Н. О. Тутова

С. Й. Татаринов iconПрограма курсу за вибором «Православна культура Слобожанщини»
Батинський А. В., Войтенко Н. М., Воропаєва В. В., Дубініна С.І., Клімова С. В., Костюк І. О., Мацегора З. М., Татаринов М. В., Ухань...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка