С. Й. Татаринов



Сторінка5/26
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.75 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

Земство приділяло багато уваги організації, розвитку і якісної роботи закладів торгівлі та ярмарків. По клопотанню Лівенгофського Товариства скляної справи в м. Рубіжному відкрили щоденний базар. В Гродівці (Юзівка) був відкритий шестиденний післявеликодній ярмарок і на Першу Пречисту - на станції Микитівка. Базар був біля селища.

В серпні 1914 року відбулося друге екстрене засідання Земських зборів повіту. Найбільшими за тривалістю і кількістю питань були збори Земства з 20 по 26 жовтня 1914 року, які розглянули понад 300 питань.

На роботу Земства наклав свій відбиток і початок Першої світової війни. До армії були мобілізовані ряд лікарів земських ділянок, а також член управи, штабс-капітан М.П. Пестерєв, якому належав проект створення в заплаві р. Бахмут нового соляного «Славкурорту».

Під опікою Земства знаходилося багато притулків. Так, на утримання Юзівського притулку на 66 дітей добродійному товариству було виділено 1000 рублів.

У віданні Земства були хати-читальні, народні будинки, бібліотеки. Грошей на утримання цих закладів не вистачало. Тому було відмовлено у фінансуванні 3500 рублів Селидівському народному дому. Також не змогли придбати книги для бібліотеки арештного будинку. Потребувало вирішення питання про винесення читалень із шкіл до інших будівель.

Вимагали фінансування витрат і сільські товариства. Так, 7 червня згоріло волосне правління Трипілля. У селянина Юзівки при роботах на льодовику загинув кінь.

Маючи розгалужену мережу шосе і залізниць, земство зберігало систему поштових станцій. Утримання коня обходилося до 400-600 рублів на рік. Земство впорядкувало видачу «квитків», «відкритих листів» і систему перевезень. На прохання наглядача пошти гр. М. Браїловського в Селідово, Гришино, Економічному Земство виділило йому 1500 рублів компенсації у зв'язку з тим, що у нього загинуло 42 коня.

Земський поштовий пункт в м. Бахмуті мав 50 коней, 25 кучерів і 25 екіпажів. На думку гласних пункт утримувався в незадовільному стані.

На 1914 рік були виділені кошти на будівництво доріг: в Лисичанську - 1 верста мощення каменем, в Авдотьїно-Юзівці - 5 верст мощення, в Дружківці-Софіївці - 20 верст мощення. При будівництві використовувалися механічні катки, встановлювалися стовпчики. На будівництві використовувався гранітний камінь, пісковик і вапняк.

Окрім будівництва доріг земство приділяло багато уваги технічному обслуговуванню і утриманню мостів. В той час були відремонтовані мости через річку Горілий Пень в с. Покровське і ст. Деконська, міст в Ступках - Ільїнівці, селах Луганське, Гришино, Дружківка, Костянтинівка, Курахово.

Земство мало своїх стипендіатів, а також було змушено надавати матеріальну допомогу різним особам. Так, вдові доглядача арештного будинку Є. Золотарьовій. була виділена допомога на 3 дітей - 240 рублів.

Якщо в 1866 році звернень про надання стипендій до земства не

було, то уже в наступні роки таких прохань було багато. Так в 1914 році до земства надійшло вже 103 таких прохання.

Допомогу в розмірі від 100 до 300 рублів одержували 15 студентів Варшавського, Харківського Київського університетів (переважно медики, інженери), а також Петербурзького і Азовського політехнічних інститутів, Варшавського ветеринарного, Харківського технологічного і Психоневрологічного інститутів, Інституту східних мов, Вищих жіночих курсів. Отримували допомогу в розмірі від 50 до 100 рублів 14 гімназистів Бахмуту, переважно діти селян, міщан, євреїв, урядовців, фельдшерів. Допомогу отримували і три учні реального училища.

Особливий інтерес для Земства представляли майбутні художники. В Харківському художньому училищі вчився І. Дейнеко, в Одеському - Д. Старостенко, в Київському училищі Академії мистецтв - О. Поваляєв. Їм також надавалась допомога. Так, Аристарх Скорик в 1912 році вступив до Одеського училища і одержав допомогу земства в розмірі 250 рублів. У 1913 році він став студентом Московського Вищого училища живопису і також одержав стипендію земства в розмірі 250 рублів.

В 1915 році відбулися 49 і 50-ті загальні збори земства.

У зв'язку з війною земство ухвалювало різні обмежувальні рішення. Так, за зверненням Всеросійського трудового союзу непитущих земство заборонило продаж спиртних напоїв.

В період війни в Бахмуті із числа гласних земства був створений Комітет Всеросійського союзу допомоги пораненим. До складу Комітету входили 5 чоловік. На потреби шпиталів було виділено до 50 тисяч рублів. В шпиталях були розгорнені 260, а в міській лікарні - 40 ліжок. В земських школах шили білизну і в'язали речі пораненим. На ці роботи було потрібно 1000 рублів.

Земство ухвалило «Заходи по запобіганню пияцтва серед народу ». Було дозволено створення торгівельних лавок по продажу гарячої їжі і пива, російських вин на винос в тих населених пунктах, де «не було рішень громад».

Гостро стояло і потребувало вирішення питання використання робочої сили військовополонених. Праця полонених використовувалася на видобуванні каменю, мощенні доріг, спорудженні гребель, чищенні ставків, протияружних роботах. Полонені виконували найважчу роботу Були й інші пропозиції. Так таємний радник В.І. Карпов вніс «прожект» використовувати полонених на абсолютно фантастичному будівництві каналу від Юзівки до Маріуполя, системи каналів з Сіверського Дінця до Маріуполя, з'єднання річок Бахмут і Лугань з Кальміусом. Автор «прожекту» нарікав на брак палива для паровозів і послав копію «прожекту» голові Союзу гірничопромисловців Півдня Росії фон Дітмару.

Абсолютно приголомшливою по історичному неуцтву і ура-патріотизму була доповідь земству відставного штаб-ротмістра Миколи Ілліча Ларіна. В його доповіді перемішалися «хрестові походи проти турок», Олександр Третій, Бісмарк, «грубий німецький лицар» Вільгельм ІІ. Ларін М.І. закликав ліквідувати німецьке засилля, перейменувати німецькі колонії Донбасу і дати їм російські назви, змінити роботу німецьких колоністських шкіл. І це при тому, що у вищих ешелонах Російської імперії, серед генералітету та чиновництва було повно німців!

Як підрахував Б.Б. Веселовський, земства за 50 років направили царю в середньому більше двох десятків «всеподданнійших адресів» з приводу значних подій в житті країни і династії. Ці вітальні адреси неофіційно носили обов'язковий характер, а відсутність такого адресу могла викликати незадоволення монарха.

Імператори регулярно одержували інформацію про земську діяльність. Вони візували розроблені вищими державними установами закони, що стосувалися органів місцевого самоврядування. З кожним роком міністерські і губернаторські звіти все більше уваги приділяли земствам. Відомо, що імператори дуже уважно читали ці звіти і давали щодо них особисті усні або письмові відгуки. Тільки одне слово царя могло викликати обширне листування різних відомств.

Втручання земства у розвиток промисловості було мінімальним. Земства видавали дозволи на промислове будівництво, збір місцевого податку з промисловців, шахт та заводів.

Напередодні Х з'їзду гірничопромисловців Півдня Росії в 1910 році Бахмутське Земське зібрання «переоцінило всі промислові підприємства», внаслідок чого цінність їх для отримання земських податків зменшилася майже на половину. На розміри повітового податку це впливу не мало, оскільки земство, зменшивши наполовину цінність торгівельно-промислових підприємств удвічі змінило цінність землі. Завдяки цій переоцінці губернський податок для промислових підприємств значно зменшився. У цих умовах губернське земство не визнало переоцінки. За пропозицією ради Х з'їзду ухвала губернського земства була оскаржена багатьма підприємствами, для чого консультативно-юридичним бюро ради з'їзду були складені зразки позовів до губернатора і в Сенат.

Бахмутське Земство брало по 4,98 рубля з кожної тисячі рублів оцінки копальні, що за всі копальні Бахмутського повіту склало 5500 рублів, при цьому генерал М.А. Золотарьов прочитав протест проти цього земського оподаткування копалень».

Було запропоновано стягувати з південної частини повіту, де розташовувались вугільні шахти і металургійні підприємства, більшу суму, а з північної частини, де знаходились сільгосподарські переробні і солевидобувні підприємства, меншу суму податку.

«Доставка в Бахмут вугілля складала 0,95 копійок за фунт з найближчої копальні. Для випарювання солі потрібно було 20 фунтів вугілля на пуд».

В 1909-1910 роках для складання звіту та топографічних карт земством було залучено підполковника Генерального штабу у відставці О. Ізмайлова та інженера-картографа П. Сапліцу.

Земство постійно займалося розвідками джерел питної води. Як правило, в першу чергу буріння свердловин виконувалося при міністерських школах землеробства. З 1 по 17 березня 1909 року було збудовано свердловину в селі Троїцькому, потім в с. Кочуренському, с. Лисичанську, с. Селидові, на дачах сіл Олексіївка, Андріївка, Гришино та Новоекономічне. Буріння велося ударним методом. Було задіяно 12 комплектів бурів. Робітників наймали навіть в Охтирському повіті, але робочих рук все одно не вистачало. Тому в роботі знаходилися тільки 5-8 бурів. Спочатку буровими роботами керував інженер О.І. Сегаль, потім П.І. Сапліца. Першу воду отримували в покладах глини, другий шар знаходився на глибині 12-13 сажнів у пливунах третичного періоду. Проводився підрахунок добового дебету води.

З серпня 1910 року для контрольного та допоміжного буріння було примінено обертний бур. Використання обертного бура значно підняло продуктивність праці. Так за 50 буроднів було пройдено 1317 погонних футів. Вартість одного сажню буріння становила 2 рублі. Використання нового буру дозволило земству отримати економію в 2500 рублів.

Топографічні вимірювання здійснювалися низкою робітників за допомогою приладу «далекомір-висотомір», теодолітом для виміру відстані в 750 сажнів, рейок висотою 3,5 сажня. У 1909 році було обстежено 5800 десятин площі, в 1910 році – 48 тисяч десятин землі.

Великі землевласники повіту спрямовували свої зусилля на вдосконалення господарств. У 1910 році на Катеринославській виставці Харківське товариство сільських господарів присудило Я. Дику Малу срібну медаль «за виведення нової породи корів-сименталів». Полтавське товариство сільських господарів присудило Малу срібну медаль К.А. Вестингаузу «за сівообороти і досконалу обробку землі та вирощування різноманітних культур».

В 1910 році Мала срібна медаль Виставкового Комітету Катеринославської виставки була присуджена Бахмутському земству «за облісення яруг та летючих пісків».

У Бахмутському повіті було 278 поселень, які, за матеріалами полковника Стрельбицького, мали 842 тисячі 518 десятин землі. За іншими джерелами:

  • Приватні землеволодіння - 462068,90 десятин.

  • Селянські господарства - 463536,75 десятин.

  • Колишня державна земля - 271671,25 десятин.

  • Поміщицька - 332918,30 десятин.

  • Гірничозаводська - 10712,55 десятин.

  • Казна - 13585,65 десятин.

  • Місто Бахмут - 4045,05 десятин.

  • Церковні приходи - 5098,00 десятин.

  • Залізниці - 3053,30 десятин.

  • Ліси - 12466,35 десятин.

Всього разом: - 810928,30 десятин.

Почата в 1909 році Столипінська реформа у вигляді переселення селян до Сибіру, Казахстану і Середньої Азії продовжувалася. В 1914 році влітку гласний земства Антон Михайлович Мішенов відвідав Томськ, Акмолінський район де вивчив становище переселенців із повіту. Він доповів Земству, що переселення потрібно продовжувати, заздалегідь вивчати землі, селити бахмутчан купно, продовжити роботу старшого агента по переселенню в Бахмуті і агентів в Сизрані і Челябінську. Він висловив думку що агенти на місцях повинні допомагати переселенцям в їх облаштуванні – придбанні лісу, будматеріалів, вирішувати конфлікти з місцевим населенням.

В 1913 році Земство направило на нові місця 595 «ходаків», допомогло переселенню 1129 сімей (7903 особи). В 1914 році було 644 «ходаків», переселилося 997 сімей (5004 особи). За 2 роки повернулося в повіт 27 сімей. Найбільший відтік пов'язаний із самотніми селянами. Селяни стали прагнути переселитися в Семиреченську і Сирдар’їнську області, на Романовську зрошувальну ділянку Ходженту, де був більш теплий клімат. Було вирішено відправити 2-х «ходаків» на Далекий Схід,видавши їм 310 рублів. Для переселенців земство купило землю: в Акмолінській області - 7929 десятин, в Тургайській - 8594 десятини, в Семиреченській - 2099 десятин, в Семипалатинській - 9140 десятин. Всього за 2 роки земством було куплено 79,5 тисяч десятин землі, освоєно переселенцями 40 тисяч десятин.

У Бахмуті було розквартировано 25-й піхотний запасний полк, який був зарахований до Московського військового Округу. Загальна кількість пайків, на які була нарахована допомога з 1 липня 1914 року по 1 травня 1916 року складала по м. Бахмут – 19898 пайків на суму 101268 рублів 11 копійок. По повіту - 363288 рублів. Всього – 3 мільони 117 тисяч 964 рублів допомоги.

Діяльність Бахмутського Земства мала з міською Думою як спільні загальні риси, так і істотні відмінності.

Земство обиралося за станово-майновим принципом, але до зібрання були допущені і представники селян від сільських товариств. В той же час робітники і міщани Бахмуту представництва в міській Думі не мали.

Основними напрямами діяльності Земства були розвиток транспортного сполучення між населеними пунктами, будівництво десятків лікарень і амбулаторій, сотень шкіл і училищ і підготовка для них педагогічних кадрів, істотна фінансова підтримка міських установ Бахмуту, врегулювання земельних відносин, сільськогосподарський всеобуч селян, підготовка кадрів і виведення елітних порід худоби і сортів посівного матеріалу, ліквідація епізоотій худоби, природоохоронні заходи у вигляді ліквідації балок, залісення, боротьби з гризунами, страхування від посух, боротьби з пиловими буревіями.

Земство володіло значними фінансовими ресурсами і тому мало змогу розробляти важливі проекти щодо розвитку освіти, медицини (з'їзди лікарів, огляди селян, робітників і школярів, боротьба з епідеміями холери, чуми, загальне віспощеплення), розвитку нових установ (було відкрито 14 шкільних музеїв) і утримувати сотні стипендіатів з міщанського і селянського станів - майбутніх вчителів, лікарів, фельдшерів, агрономів та інженерів.

Характерними рисами діяльності Земства являлися прозорість фінансування, регулярність зборів, систематичність видання повних звітів за всіма питаннями, які були розглянуті управою і зборами. На сьогодні ці звіти і книги є безцінними джерелами досвіду місцевого самоврядування.

В земських установах спостерігалося посилення бюрократії, що було викликане не тільки внутрішніми причинами, але і стимулювалося центром. Державна влада зробила ряд заходів направлених на часткове одержавлення земств і зближення статусу земських і державних урядовців.

Органи самоврядування трактували «туманні статті» Положень на свою користь, держава у відповідь вводила циркулярами МВС дріб'язкову регламентацію. Нерідко міністерські циркуляри або роз'яснення Сенату видозмінювали закон. Коли контроль з боку адміністрації був затруднений земства свідомо йшли на порушення закону.

Законодавство стримувало розвиток земства щодо демократії, фінансів і компетенції.

Своєрідний характер мали взаємовідносини земств з Сенатом. Сенат в остаточній інстанції вирішував більшість конфліктів на користь земських установ з іншими відомствами і приватними особами. Сенаторам доводилося розбирати безліч заплутаних справ. Сенатське рішення виникало з приватної ситуації, але при цьому одержувало характер загальноземського юридичного прецеденту.

В суспільстві встановилася думка, що Сенат благоволить земствам.

2.2. Місто Бахмут і організація роботи Бахмутської Думи

Фортеця м. Бахмут була обнесена земляними валами з бастіонами і мала два дерев’яні мости проложені через річку. У форштадті знаходилися два кам’яні погреби для пороху та грошової казни, магазин для хліба, цейхгауз з «вогнепускальними гарматами», дерев'яні казарми, дерев'яний будинок коменданта та його канцелярії, «присутствене судів місце», дерев'яний амбар для солі та дерев'яний постоялий двір для купців.

У 30-ті роки ХVIII століття у Бахмуті мешкало: дворян – 26 чоловік, духовних осіб - 51, купців - 144 із 138 членами родин (серед них євреїв - 21), міщан - 492 (серед них євреїв - 69), панських селян - 165, відставних чинів після 25 років служби - 1, калмиків - 69.

Місто мало 4 тисячі десятин землі. В архівних документах за цей період також згадуються: села Луганське і Кодемо поміщика Макара Ларіна який мав у власності 4 вітряки та млин. В селі Покровське на той час мешкало 689 чоловіків та 702 жінки. В селі було побудовано два вітряки.

Місто Бахмут мало три церкви: Троїцьку, Різдвяно-Богородичну та цвинтарну, яка знаходилась за фортечним валом. Покровська церква на той час ще не була збудована.

Через місто проходили важні транспортні шляхи на Харків, Куп’янськ і Таганрог.

Щоп’ятниці та у неділю в місті збиралися базари. На релігійні свята Петра і Павла та на Богородицю відбувалися великі ярмарки, на які купці привозили тканини, коней та велику рогату худобу і інше. Вода у місті була погана, солона. Земля від балки Чиркової «ілувата, кам’яниста, алебастрова».

У 1767 році від купців Бахмуту і інших жителів у Москву до Катерининської Комісії був переданий наказ депутату, публічному нотаріусу Канцелярії Слобідсько-Української губернії Василю Селіванову. Він повинен був доповісти про «недоліки і потреби».

«Місто Бахмут при самому прикордонному місці степовому і лісів поблизу немає, і річка Бахмут найменший приток має, а в сухменне літо і пересихає. Від Таманської Порти, від Кримської області виставляються із міста застави в минулих роках від ворожого нападу, турок, кримських і кубанських татар, азовських бешлеїв від спалення хуторів, розкрадання і грабунку всяких маєтків і вигону коней і худоби варварства на тутешніх степах біля міста смертного вбивства, надзвичайного мучительства, полонення обох статей людей, часто наносяться з кримської сторони морові епідемії за невипуском із міста в смертному страху і відчаї» так описували торгові люди і міщани свої проблеми.

Купці з прикажчиками і робочими людьми входили зі зброєю до гарнізону, брали участь в обороні, поставляли харчі. Приймали участь «в гонитві із зброєю і запасами з легкими військами».

Влітку сарана знищувала посіви. В місті не вистачало хліба. Із-за хвороби худоби і пожеж в Бахмуті в 1764 році, та в Луганській станиці в 1765 році купці понесли великі збитки.

Купці утримували кріпосний батальйон, що вимогало від них додаткових витрат. Багато купців зазнавали збитки, розорялися і не могли вчасно платити подушну подать Казні.

Виходячи з вище зазначеного, купці Бахмуту: президент і міський Голова Тимофій Назаров, бургомістр Осип Грошев, ратман Петро Михайлов, цивільний староста Іван Четвериков, купець Парфен Гаврилов та ще 30 купців і відставні сержанти бахмутського батальйону Малеєв і Півнів, каптенармус Шеталов, каноніри кріпосної артилерії Дунаєв, Кутахін, Невзоров, Мясников, генеральний писар Бахмутської міської канцелярії Петро Плещеєв, канцеляристи Соляної Контори Андрій Носов і Андрій Аргамаков склали 11 «кондицій»:

1. Зайняті купцями землі по річці Бахмут з хуторами, млинами, ріллею і сінокосами закріпити за ними і нікому не продавати надалі.

2. При розмежуванні земель повіту біля Бахмуту вільні землі дозволити купувати купцям.

3. Дозволити купцям придбати кріпосних: Першої гільдії – по 10 душ, Другої гільдії - 6 душ, Третьої гільдії - 3 душі. Переселяти на орні землі магометан, башкир і татар, і перехід їм до інших господарів заборонити. Платити за них звичайну подушну подать і до оборони фортеці при набігах залучати.

4. Дозволити купцям купівлю земель під посадку лісу, заготівлю дров для винокуріння і встановити звичайний акциз з відра горілки.

5. Дозволити брати дрова і хмиз в лісах по Дінцю і по Казенному Торцю для солеваріння у Бахмуті і Торі та для опалення будинків.

6. Звільнити купців від виборів Голови і цілувальників в інших містах, рекрутів у них не брати.

7. Соляна контора видала дозвіл на питну справу - виробництво та продаж спиртних напоїв одному купцю Парфену Гаврилову (він був серед авторів Наказу…). Пропонувалось, щоб після закінчення терміну дії дозволу віддати Магістрату право розподіляти питну справу між купцями.

8.Ввести незалежного від Магістрату квартирмейстера і йому ставити на постій проїжджаючих військових. Купців звільнити від постоїв гарнізонної команди, артилеристів і інженерної частини.

9. Відставним офіцерам і чинам відвести без мит «прикордонні землі» під хутори, сінокоси, хліборобство і скотарство, оскільки вони живуть за свій рахунок. По немічності відставників дозволити їм купувати дві - три кріпосні сім'ї.

10. Купцям іногороднім торгувати з дозволу Магістрату та дозволити записувати дітей в купецький стан.

11. Наділяти землею колишніх службовців Соляної контори і міської канцелярії по 120 десятин поблизу міста. Дозволити будувати будинки, придбати до шести сімей кріпосних. Привертати (обертати в християнство) татар і калмиків і прикріплювати їх до землі без права переходу в інше місце - «навічно».

Комітет міністрів Російської імперії 20 січня 1831 року підготував, а імператор Микола I затвердив 3 лютого цього року закон «Про заміну Магдебурзького права в Малоросії Литовським статутом і загальними російськими узаконеннями».

На початку 60-х років в імперії було понад 700 міст. Серед них: 60 губернських, 506 повітових, 125 заштатних у повітах, і 47 посадів.

В середині ХIХ століття м. Бахмут мало 3,7 тисяч десятин орної землі, 341 десятину неугідь. Будинків кам'яних - 172, дерев'яних - 1458, на суму 634 тисячі рублів, лавок кам'яних - 44, дерев'яних - 109, на суму 100 тисяч рублів.

В 1867 році соціально-становий склад населення Бахмуту мав такий вигляд: дворян спадкоємних - 68 осіб, духовних осіб - 69, почесних громадян - 4, римокатоликів - 1, євреїв - 1, купців - 517, офіцерів та солдат - 386, відставних чинів - 133, селян - 3392, міщан - 4493, іноземних підданих - 28.

У повіті мешкало спадкоємних дворян – 597 осіб, особистих (відзначених за службу) - 113, церковного приходу - 470, селян - 130812.

Після відміни кріпацтва Олександр II подарував «новому стану» - купцям, міщанам, селянам право обирати представників гласних в міські Думи.

Місцеве самоврядування в Бахмуті було представлено міською Думою. Гласними могли бути обрані тільки ті особи, які мали нерухомості на суму не менш 3 тисяч рублів сріблом.

Першим Головою Бахмуту став купець Василь Ангелійович Ангеліді, секретарем Думи був Іван Степанович Педанов. В 1866 - 1867 роках в міську Думу було обрано 7 гласних. Серед них були і євреї: Янкель Липарєв, Гершель Тісменицький.

В.А. Ангеліді подбав про відкриття Вищого народного училища, першої чоловічої гімназії. Він заохотив іноземця Мартенса почати будівництво водогону.

В 1872 році думи були обрані в 75 містах України. Магістрати здійснювали функції громадського управління в 4 містах, ратуші - в 28 містах та 13 посадах. У 8 містах господарськими справами завідувала поліція, а в 10 містах і 1 посаді - думи, ратуші й магістрати сусідніх міст.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

Схожі:

С. Й. Татаринов iconС. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconК. М. Третьяков с. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconО. С. Дадашов, С. Й. Татаринов, Н. О. Тутова

С. Й. Татаринов iconПрограма курсу за вибором «Православна культура Слобожанщини»
Батинський А. В., Войтенко Н. М., Воропаєва В. В., Дубініна С.І., Клімова С. В., Костюк І. О., Мацегора З. М., Татаринов М. В., Ухань...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка