С. Й. Татаринов



Сторінка6/26
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.75 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

16 червня 1870 року Олександр II затвердив Міське положення, що створювало ліберальну систему контролю державної адміністрації за органами міського самоврядування. Міську реформу регулювало «Міське положення» від 28 червня 1870 року. Проект Положення розроблявся в Міністерстві внутрішніх справ, і був готовий уже в 1864 році, і в 1866 році внесений до Державної Ради. Положення вводило пруську систему виборів, відповідно до якої рівне число гласних обирали платники податків, що сплачували рівну суму податків. Міністр П.О.Валуєв на виконання Найвищого веління розіслав губернаторам циркуляри, в яких їм було наказано утворити особливі комісії для вироблення пропозицій щодо питань міського самоврядування. Але після замаху на вбивство царя проект був відкладений. Про нього згадали лише в 1868 році і перед обговоренням в Державній Раді передали новому міністру внутрішніх справ О.Є. Тімашеву, який повернув проект без змін. Державна Рада була не задоволена таким формальним відношенням до справи і повернула проект до МВС. Повторно проект розглядався із залученням представників установ самоврядування, якими було запропоновано посилити порядок виборів. Списки платників податків складалися починаючи з тих, хто сплачує найбільші податки і закінчувалися найдрібнішими платниками. При такій системі в першу третину виборців входили нечисленні найбагатші городяни, в другу – середні за достатком городяни, а решта - тисячі платників податків складали третю курію. Таким чином, нове «Міське Положення» від 1870 року забезпечувало достатньо помірний склад міських Дум.

Вимоги до виборців зводилися до наступного:у виборах брали участь особи, що досягли двадцяти п'ятирічного віку, власники нерухомості, платники податків від будь-якого стану. Не допускалися до виборів особи із судимістю, відсторонені від посад, підслідні, позбавлені духовного сану. Правники, посадовці судів та поліції і жінки приймали участь у виборах через представників. Голосування було таємним. Дума і Управа обралися на 4 роки, половина складу повинна була обновлятися кожні 2 роки. Міський голова міг припинити рішення Управи. Встановлювалося граничне число осіб нехристиянського віросповідання, а саме одна третя від загального складу. Міський голова не міг бути єврейської національності.

Контрольні функції мали губернатори Велика кількість розпорядчих справ належали думам та виконавчій - управі, які очолював обраний міською думою Голова.

Губернатор стежив за законністю постанов міських дум. У статті 76 Міського положення визначався механізм губернаторського контролю: постанови міських дум в обов'язковому порядку подавались на розгляд губернатора, він мав право у двотижневий термін зупинити їх дію за невідповідності закону. Оскаржували ці рішення міські думи до губернських з міських справ Присутствій. Присутствіє складалося з губернатора, віце-губернатора, голови губернської земської Управи, міського голови губернського міста, голови губернського з'їзду мирових суддів. Рішення Присутствія діяли невідкладно. Дума могла оскаржити їх у Сенаті, рішення якого мали остаточну дію. Чекати постанови приходилося дуже довго.

Губернатор подавав кандидатури Голів губернських міст з характеристиками міністрові внутрішніх справ на розгляд. Міністр МВС повідомляв губернатора про позитивне чи негативне рішення. До МВС надсилали справи всіх кандидатів, що набрали найбільше голосів «за». Таємне голосування призводило до того, що таких осіб було багато. Нерідко міністр обирав кандидата на свій власний розсуд, не звертаючи уваги на те, хто ж дійсно набрав більше голосів. Остаточне рішення приймав губернатор, який затверджував міських Голів повітових та заштатних міст.

З кінця 70-х років ХІХ століття Головою Бахмуту став І.С. Педанов.

У Бахмуті відбувся виборчий скандал. М.В. Білоконь висловлює думку про те, що губернатори «заплющували очі» на порушення процедури виборів в органи місцевого самоврядування.

Яскравим прикладом конфліктів майнових інтересів членів Бахмутської думи стала історія з виходом у Одесі 14 липня 1882 року книги С. Крамарєва «Записка з приводу виразу Бахмутського міського Голови 12 травня 1882 року:«Краще слухати управу, а не уявних благодійників».

Крамарєв у вступі до книги вибачився перед читачами, за те, що книга написана сухою мовою, не «якась пікантна розповідь або витіювата історійка». За його оцінкою, дума і управа Бахмуту отримали право безконтрольно розпоряджатися майновими правами.

Крамарєв писав: «Що твориться в Бахмутській Думі під керівництвом однієї особи, яка всупереч 64 статті Міського положення встановила порядок вирішувати такі питання, котрі з якихось причин не співпадають з його поглядами, шляхом закритого голосування (не запитуючи думу, яким способом вона бажає вирішувати ці питання) і цим способом відкидати самі корисні заяви і пропозиції».

Викликали протест рішення з питань відрядження за пропозицією гласного Педанова і гласного Шабашева до Петербургу в зв'язку з невиконанням зобов'язань Донецькою залізницею будівництва мостів і шосе. Поїздка повинна була бути здійснена за їх рахунок, але Голова Й.М. Клейменов змінив рішення в журналі засідань Думи про видачу Шабашеву 100 рублів і фактично підробив його. З 45 гласних по цьому питанню Голову підтримали підписами 22 депутати, але при розслідуванні один з тих, що підписався, відмовився від свого підпису.

В 1876-1877 роках гласні Педанов і Нордберг одержали 600 рублів для поїздки до Петербургу, на що була ухвала Думи.

Крамарєв звинуватив Голову Клейменова в небажанні відкривати повну чоловічу гімназію.

У 1882 році перетнулися інтереси А. Скараманги, давнього партнера її чоловіка колишнього Голови міської думи В.А. Ангеліді і промисловця, купця Другої гільдії і Голови Думи Й.М. Клейменова. Саме «адвокатом» Скараманги-Ангеліді і супротивником Й. Клейменова виступив С. Крамарєв, який фактично звинуватив Клейменова в лобіюванні своїх інтересів в видобуванні солі.

Так, ще 6 серпня 1880 року Клейменов уклав договір з селянами с. Покровського на 30 років оренди 13,8 тисяч десятин землі з платнею 1600 рублів на рік (75 копійок за десятину або 8 рублів на рік). Клейменов наділявся правом монополії на видобування солі і забороною ще будь-кому будувати дороги на цій землі. Через 30 років Клейменов залишав селянам тільки будівлі, а техніку повинен був демонтувати і забрати собі.

Продовжувався розвиток промисловості і учбових закладів Бахмуту. В місті відкриваються нові цегляні, алебастрові, салотопильні і пивоварні підприємства. В цей час дума активно фінансує Володимирське чоловіче і Олександрівське жіноче училища. Відкривається перша друкарня Р. Гріліхеса, де в 1872-1888 роках друкуються перші об'ємні і всебічні звіти думи, земської управи, статистичні дані міста і повіту.

Міське Положення 1892 року, автором якого був міністр МВС І.М. Дурново, не мало важливої норми, що міське самоуправління в межах своєї компетенції діє самостійно. Статті закону обмежували самостійність місцевого самоврядування і були спрямовані на повне підпорядкування губернії.

Так, значно посилювався вплив начальника губернії на органи місцевого самоврядування. Тепер не тільки міський Голова, а і члени Управ затверджувалися губернатором. Річні міські кошториси обов'язково затверджувалися губернатором. Документи на розгляд МВС надавались Думою та Управою тільки через губернатора. Згідно ст.12 Міського положення 1892 року при обговоренні справ, що торкалися дій міського самоврядування, до складу Присутствія входив виборний Думи губернського міста з її гласних. Губернське з земських та міських справ Присутствіє мало право віддавати до суду осіб, обраних до міського самоврядування. Раніше, за Положенням 1870 року, це право належало Думам. Згідно нового Міського положення 1892 року губернатор мав право притягнути до дисциплінарної відповідальності голів Дум та членів Управи. Міським Головам Дум і членам Управ надавались чини цивільного Табелю рангів.

«Міське положення» від 1892 року мало перелік обов'язкових для населення постанов (ст.108): про дії осіб, які служать при прийомці та відправці товарів; про торгівлю спиртними напоями; про режим робочого дня у торгівельних і промислових закладах у вихідні та святкові дні; про безпеку руху на вулицях; про заходи забезпечення громадського порядку в публічних місцях. Постанови вступали у дію тільки після їх затвердження губернатором.

З 1890 року Головою Думи міста стає Василь Іларіоновіч Першин. Ім'я його дядька Андрія Івановича Першина зустрічається в I половині ХIX століття як старости Троїцького Собору та благодійника. Іларіон Іванович Першин був гласним губернського Земства у 1870-1876 роках.

До обрання Головою В.І. Першин мав одне підприємство, володів будинком вартістю 5 тисяч рублів сріблом. Більш ніж за 25 років служіння В.І. Першин не примножив своє багатство. Він увійшов до історії міста як найяскравіша постать кінця ХIХ початку XX сторіччя. Через свою природну наполегливість, здібності передбачати те, що буде відбуватися в суспільстві, новації В.І. Першин по праву заслужив звання Почесного громадянина міста.

В нинішніх архівах Дніпропетровська, Харкова, Воронежу, Бєлгорода, Києва, Москви і Петербургу збереглися сотні листів і документів підписані В.І. Першиним. Це листи про необхідність відкриття в Бахмуті нових гімназій, реального, ремісничого, єврейського училищ; прохання про фінансування будівництва електростанції; відкриття філій російських банків; впорядкування Бахмуту.

В.І. Першин був опікуном багатьох учбових закладів, притулків, одним із засновників музично-драматичного товариства. Вражає наполегливість міського Голови в листуванні з міністрами фінансів, державного майна, народної освіти, духовних справ. В.І. Першин цілком віддавався своїй роботі. Він не використовував свої посадові можливості і зв'язки для вирішення своїх особистих комерційних справ. На початку століття в Бахмуті не згадуються ні його лавки, ні його підприємства.

Першин був у родинних стосунках з головами відомих купецьких родин XIX-XX століття: Г.С. Лобасовим, Г.М. Карталовим, О.О. Піскуновим, які також беззмінно, багато років були гласними міської думи, опікунами, меценатами.

Незмінними помічниками В.І. Першина в міській думі були лікар М.В. Ковтуненко (його сестра в 1896 році заснувала першу в Бахмуті публічну бібліотеку), лікар М.І. Новгородцев, який заміщав Першина на час його хвороби в 1910-1913 роках. М.І. Новгородцев був братом видатного російського філософа, професора Петербурзького університету і депутата I Державної Думи П.І. Новгородцева.

Першин також товаришував з українським поетом М.Ф. Чернявським, який був викладачем музики духовного училища в Бахмуті, товаришував з художником Балтійського флоту М.С. Ткаченко.

Гласним міської Думи був і В.М. Стебельський - головний лікар Бахмутської лікарні з 1908 року. Він був першим чемпіоном з шахів в Катернославській губернії.

В.І. Першин допомагав вчитися майбутньому бахмутському інтелігенту Борису Вальху, який потім став лікарем, відомим епідеміологом. Б. Вальх виступив засновником Артемівського окружного музею, який був відкритий в 1923 році.

При найактивній участі міського Голови В.І Першина в 1902 році в Бахмуті на центральній площі був відкритий Народний Будинок в якому розмістилися театр, публічна бібліотека Лейбової, чайна тверезості. Були засновані і розвивалися Пушкінська бібліотека службовців Земства і Гоголівська бібліотека міської думи.

Як міський Голова В.І. Першин був на прийомі у царя Миколи ІІ. 26 травня 1910 року в Царському Селі він підніс царю Миколі ІІ хліб-сіль, на честь чого в міській Думі була виставлена величезна біломармурова Дошка.

В Бахмуті обговорювалася кандидатура В.І. Першина як кандидата до IV Державної Думи. 27 вересня 1912 року начальник Донського охоронного відділення Департаменту поліції МВС підполковник Балашов відзначав, що «з чуток, від міських виборців пройде Бахмутський міський Голова В.І. Першин - людина, безумовно, правих переконань».

Коли почалася Перша світова війна син В.І. Першина, капітан артилерії, воював на Галіцийському фронті. В 1915 році делегація Бахмуту возила саме туди на фронт подарунки солдатам.

В Москві в Російській публічній історичній бібліотеці вдалося знайти декілька видань про депутатів чотирьох державних Дум з 1906 по 1917 роки.

В них неодноразово згадується ім'я Миколи Андрійовича Гредескула, приват-доцента, професора Харківського університету, із його дружиною Тетяною, як посадженого батька на хрестинах в церкві Іоанна Предтечі с. Іванівки у іменитих бахмутян-заводчиків і поміщиків Бабенка, Ковалевського, Роста, адвоката Скіліоті.

Микола Андрійович мав солідний пакет акцій вогнетривкого заводу М.О. Ковалевського. Т.І. Галаганова-Ковалевська хрестила його дочку Нонну.

М.А. Гредескул в 1902-1906 роках очолював юридичне товариство Харкова, був деканом юридичного факультету, стажувався за кордоном. За випуск газети «Глобус» загримів до Катеринославської в'язниці і вже на нарах був обраний депутатом Державної Думи. В І Думі він був заступником Голови. Після розпуску Думи зазнав переслідувань поліції. Потім довгі роки жив в Петербурзі де викладав в Політехнічному інституті. Після смерті Ковалевського управляв заводом разом з його дружиною. В його інституті вчився син Ковалевських. В 20-30-ті роки М.А. Гредескул «перебудувався» і «пропагував діалектичний матеріалізм і радянське право».Так про нього писали в кінці 30-х років ХХ століття.

Відомими постатями в Бахмуті були Новгородцеви. Сім'я Новгородцевих проживала в центрі Бахмуту в триповерховому будинку на розі вулиць Олександрівської і Катеринославської.

В І-у державну Думу від Бахмутського повіту Катеринославської губернії був обраний 40-річний професор права Московського університету Павло Іванович Новгородцев. Він закінчив гімназію із золотою медаллю, потім Московський університет, стажувся за кордоном.

Якщо П.І. Новгородцев був фахівцем із державного права, то М.А. Гредескул спеціалізувався на цивільному і судовому праві.

М.А. Гредескул і П.І. Новгородцев були членами ЦК партії конституційних демократів (кадети), у зв'язку з цим після розпуску Думи піддавалися поліцейським переслідуванням.

Як відомо з курсу історії КПРС, після хвилі страйків влітку і восени 1905 року «цар злякався, видав Маніфест». В ньому цар Микола Романов проголосив перехід до виборних Дум. Незважаючи на це більшовики вибори в І-у Думу бойкотували. Потім В.І. Ленін визнав цю тактику помилковою.

Від робітників Бахмутського повіту до ІІ Думи пройшов Митрофан Іванович Михайличенко - 35-річний слюсар Вознесенської вугільної копальні із села Щербинівка (нині Дзержинськ). На своєму життєвому шляху йому довелося попрацювати батраком в економії, конторщиком, шахтарем, десятником. В Думі його записали до «есдеків». В.І. Ленін особисто з Фінляндії направляв свої папери Митрофану Івановичу для озвучення на думських засіданнях. Після розпуску Думи М.І. Михайличенко опинився в засланні і слід його загубився ще до Жовтня 1917 року.

В Артемівському міському краєзнавчому музеї є матеріали про депутата ІV Державної Думи більшовика, висуванця робітників повіту Г.І. Петровського. Він переслідувався бахмутською поліцією, яка відстежувала його під час нелегальних появ в місті.

На початку ХХ століття у Бахмуті змінилася демографічна ситуація. В 1913 році в місті проживали: росіян - 21 тисяча чоловік, поляків - 113, німців - 76, татар - 89, євреїв - 6380, іноземних підданих - 104. Треба відзначити, що тодішня статистика такого населення, як малороси, українці - не знала і не помічала.

Міщани, купці і інтелігенція брали участь у виборах членів Думи - гласних.

В 1899 році в Бахмуті було обрано 26 гласних. Серед них 24 гласних були християнами, 2 - іудеями. В 1910-1914 роках з 30 тисяч жителів право голосу на виборах в міську думу по майновому цензу мала 381 особа. Саме вони обирали 35 гласних думи. В думі працювали два представники від земської Управи (ймовірно К.І. Карпов) і представник духовенства. В Бахмуті було до 150 осіб цього звання.

Аналіз складу міської Думи за 1901 -1913 роки показує, що до 50% гласних обиралися повторно. Якщо в 1901-1905 роки в Думі було 29 членів і 6 кандидатів, то в 1913 році відповідно вже було 35 і 8.

В період Першої світової війни значно змінюються і демократизуються органи міського самоврядування. В міській Думі налічувалося 36 гласних. Беззмінним Головою міської думи був В.І. Першин. Його заступниками були купець М.О. Апаренко та власник цегляного заводу О.П. Бадодін.

Справами міщан відала міщанська Управа на чолі із старостою Є.О. Колісниченко.

В Комітеті із квартирного податку серед семи членів значився Абрам Французов, а в Комітеті із податку на нерухоме майно значився Веніамін Французов.

Серед гласних Думи ми зустрічаємо прізвища цивільного полковника С.В. Бахирєва (село Жовте Гришинської волості), К.А. Вістінгаузена (село Добропілля Криворізької волості). Вибори проходили серед двох виборчих зібрань, обиралося 37 гласних.

В останній період існування міської Думи її членами були не тільки власники заводів Венгеровський, Вараксін, Лобасов, Мінаєв, Новиков, Токарєв, В.Г. Французов, але і викладач музики ремісничого училища Г.А. Макогон, власник парку О.О. Чепурковський, оцінювачі нерухомого майна М.С. Сміреномудренський та В.В. Ліпчай.

В 1910 році в Катеринославі відбулася Південноросійська обласна виставка, на якій представником від Бахмутського повіту були К.А. Вістінгаузен, М.Я. Дикий. Бахмутська міська Дума представила альбом з ілюстраціями про свою діяльність і була нагороджена Малою срібною медаллю за благоустрій міста.

Негласний нагляд за справами міської Думи покладався на Предводителя дворян повіту. З 1866 року без перерви, змінюючи один одного, цей пост займали вихідці з відомої в Росії родини Карпових. Їх предки вийшли з Рюриковичів. Герб Карпових є в «Російському гербовнику».

В 1896 році відбулося шість загальних засідань Думи, на яких було розглянуто 87 питань. Голова і два гласних - М. Горяїнов і М. Гаврилов збиралися на 61 колегію. Колегії збиралися майже щонеділі. На них було розглянуто 328 питань. Серед них є такі, як дозвіл на споруду Есель Добрейцер - будки для продажу газових і фруктових вод в сквері біля Соборної церкви, пропозиція купця Й.М. Клейменова про відкриття відділення Держбанку, «про незадовільне будівництво водогону, випадках нестачі води, що повторюються», про підряд Якову Моїсєєву на будівництво ремісничого училища, «про дозвіл відкрити трактир з продажу пива меду, портеру і вина російського». Помітимо, що приблизно 50% питань, що розглядалися на колегії складали питання комерції, розвитку мережі лавок і магазинчиків, охорони здоров'я, благоустрою міста, освіти. В архівних документах не зустрічається ні слова про втручання в справи місцевої промисловості. На засіданнях обговорювалися лише питання по оренді землі, питання податків з виробництва.

В 1899 році члени Управи зібрали шість «сесій», на яких було розглянуто 83 питання. В 1899 році на 52 «колегіях» розглянуто 359 питань. Серед них питання будівництва в Бахмуті торгових рядів, бойні, будівлі волосного правління, нової будівлі чоловічої гімназії, недільної школи, складу вугілля для бідних, поштово-телеграфної контори і казначейства. Серед інших питань требо відзначити питання про розквартирування 8-й кавалерійської бригади, про роботу водогону, про заборону виноторгівлі напередодні свят і у вихідні дні і створення Комітету народної тверезості та інші.

Оклади Голови і гласних - членів Управи складали відповідно 150 і 60 рублів на місяць, міський архітектор одержував 600 рублів на рік (50 рублів на місяць), бухгалтер - 300 рублів на рік (25 рублів на місяць), брандмейстер - 450 рублів на рік (37,6 рублів на місяць), завідуючий чоловічим Володимирським училищем - 300 рублів на рік (25 рублів на місяць), старший чин поліції - 180 рублів на рік (15 рублів на місяць).

Штат Управи складався з одного загального секретаря (мабуть, керуючого справами) з окладом 100 рублів на місяць, одного бухгалтера з окладом 25 рублів, 6 канцеляристів з окладами 30-35 рублів і двох писарів з окладами по 20 рублів на місяць, сторожа і кур'єра.

Канцелярія Думи потопала в різного роду паперах. В 1899 році з Петербургу і Катеринослава їх надійшло 6451, а вихідна кореспонденція склала 3597 одиниць. Всього на утримання «апарату» йшло 5-7% від міського бюджету. В порівнянні з сьогоденням представляють інтерес витрати думи «на себе»: сейф за 200 рублів, по пуду вугілля на піч (пуд - 10 копійок), освітлення під час «думських засідань і засідань комісій»- гасу на 36 рублів. При цьому треба відзначити, що Дума працювала і засідала тоді багато.

Для євреїв включення до будь-якого стану громадян міста було складною процедурою. Наприклад, з 11 вересня по 28 грудня 1911 року тривала процедура оформлення до стану міщанства вчителя французької мови Осипа Давидова. Бахмутський справник повіту повідомляв в Катеринослав, що О.А. Давидов живе в будинку Новгородцева по Малій Харківській. Поліцейський наглядач Бахмуту Татарко перераховував членів його сім'ї: мати - купчиха Бася Давидівна, батько - Абрам Ізраїльович. Осип був у Парижі, проживав в Перекопську і Юзівці. Від 35-річного єврея вимагали також документ про військову повинність. За нього поручився урядовець повіту, брат міського лікаря Христофор Марутаєв.

2.3. Бюджет Бахмуту

Бюджет Магістрату в 1858 році становив 8272 рублів.

Джерелами формування бюджету міста в кінці XIX сторіччя були такі податки:

  • на нерухомість - 14,3 тисячі рублів;

  • торгові збори (з винних, спиртних лавок, з трактирів і візництва) і з ремесел - 8,1 тисячі рублів;

  • мита різні - 4,2 тисячі рублів;

  • доходи з міського майна (з оренди млинів, із землі під заводами і магазинами) - 34 тисячі рублів;

  • повернення місту коштів урядом - 2,1 тисячі рублів в 1899 році.

Основний податок на нерухомість складався на підставі щорічно виданих думою «Книг оцінки нерухомого майна», в яких по кожній вулиці вказувалися всі будови, їх власники, вартість будівель в рублях. Механізм нарахування і сплати вище вказаного податку розроблявся і визначався на підставі російського законодавства. Сплату цього податку контролювали гласний управи В.В. Ліпчай і урядовець М.С. Смиреномудренський.

Торговими податками обкладалися рибні, м'ясні, квасові, сінні, гончарні, хлібні, бубличні лавки. Магазини, що торгували мануфактурою і промтоварами, податків не платили. Податки за сировину платили цегляні і вапняні заводи, та солеварний завод Скараманги.

Місто володіло і віддавало в оренду більше 4 тисяч десятин землі під водяні млини, цегляні заводи, салотопильні, скляні, костопальні, кузні, різниці, гасові склади, «землеробство, городи, сінокосіння і випаси». Все було враховано. Недбалого орендаря дума швидко позбавляла права на землю.

У 1874 році міські Думи отримали право визначати кількість місць продажу і право забороняти торгівлю спиртними напоями в тих чи інших місцях. За реформою 1885 року вносилися корективи до «Положення про трактирні заклади»: збори з чайних та інших закладів без продажу міцних напоїв, пивних з продажем гарячої їжі на користь міста не повинні були перевищувати суми, сплаченої ними до державної скарбниці.

Правилами від 14 травня 1885 року міським Думам надавалися повноваження видавати дозвіл на відкриття закладів із роздрібної торгівлі спиртними напоями.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

Схожі:

С. Й. Татаринов iconС. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconК. М. Третьяков с. Й. Татаринов

С. Й. Татаринов iconО. С. Дадашов, С. Й. Татаринов, Н. О. Тутова

С. Й. Татаринов iconПрограма курсу за вибором «Православна культура Слобожанщини»
Батинський А. В., Войтенко Н. М., Воропаєва В. В., Дубініна С.І., Клімова С. В., Костюк І. О., Мацегора З. М., Татаринов М. В., Ухань...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка