С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В



Сторінка1/8
Дата конвертації18.04.2017
Розмір1.89 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8


Міністерство освіти і науки України

Академія педагогічних наук України

Інститут обдарованої дитини АПН України

Інститут вищої освіти АПН України

Офіс програми Фулбрайта в Україні

С.В. Курбатов

Історичний час як детермінанта

творчого процесу

Київ 2009
ББК 87.21
Курбатов С.В.

К93 Історичний час як детермінанта творчого процесу. – К.:

Інформ. системи, 2008. – 172 с. – Бібліогр.: с. 157 – 167.


ISBN 978-966-2249-01-9
Рецензенти

С.Б.Кримський, доктор філософських наук, професор,

провідний науковий співробітник

Інституту філософії ім. Г.Сковороди НАН України
Л.Т.Левчук, доктор філософських наук, професор

кафедри етики, естетики та культурології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту обдарованої дитини АПН України. Протокол № 6 від 30 жовтня 2008 року

ЗМІСТ

РОЗДІЛ I 12

ЧАС ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ СТАТИЧНОГО ІСТОРИЧНОГО КОНТЕКСТУ 12

РОЗДІЛ 2
КРЕАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІСТОРИЧНОГО ЧАСУ У ЕПОХИ З ДИНАМІЧНИМ КОНТЕКСТОМ 42

ВСТУП
Мій отче, дай мені віч на віч

Тебе зустріти. Чи не ти промінням своїм

Мій дух у мені збудив? Ти рясно

Обдарував життям мене, о отче!

Гельдерлін Дух часу


Людська культура завжди зосереджена навколо відносно невеликого кола питань. Саме ці питання отримали назву вічних або філософських. Кант сформулював чотири подібних питання: "Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватися? Що таке людина?" Отже, всі ці питання обертаються навколо пошуку сенсу людського буття і, певною мірою, сенсу смерті як припинення буття, виходу чи то у небуття, чи то у вічність. А сенс буття, в свою чергу, пов'язаний з проблемою початку і припинення часу нашого життя та наповненістю, чи, навпаки, порожнечою цього часу.

"Що таке час? Якщо ніхто мене не питає, я знаю, що таке час; коли б я схотів пояснити тому, хто запитує - ні, не знаю. Хіба ми помиляємся, що час існує лише тому, що він повинен зникнути?"- запитує Блажений Августин у одинадцятій книзі своєї "Сповіді"(3, 167) Дійсно, у часі є щось невловиме, загадкове та таємниче, і, у той же час, інтимно близьке, відверте та відкрите. "Час - це наша єдина власність,"- повчає учня мудрий Сенека у "Листах до Луцилія"(126, 7). Чи означає це, що ми можемо насправді розпоряджатися лише часом, що тільки час і є тим єдиним безцінним скарбом, наданим нам Богом, Всесвітом, Буттям? Час відкриває нам реальність і вириває цю саму реальність з наших холонучих рук, минає. "У драмі людській небагато дій: дитинство, юність, молодість і старість,"- помітила Ліна Костенко(77, 178). Який же сенс цієї мінливості, цього дивовижного потоку, руху, обертання? Все тече - у часі, часом, як час. Однак щось залишається - як історія.

Історичний час є однією з фундаментальних соціальних та філософських категорій, що викликали, викликають та будуть викликати дослідницький інтерес. Історичний час пов’язаний з проблемою темпорального структурування та систематизації життєдіяльності людини. Тому вивчення проблематики історичного часу у сфері соціально-гуманітарного знання дозволяє дати відповіді як на суттєві світоглядні питання сучасності, так і вирішити ряд конкретних методологічних питань, пов’язаних з впорядкуванням історичного матеріалу, пошуком принципів розвитку культурного буття людства, знаходженням зв’язку між темпоральними параметрами та специфікою історичного розвитку світових цивілізацій. Історія дослідження феномену часу фактично втілює розвиток соціально-філософського знання у контексті тієї чи іншої історичної епохи та у контексті людської культури взагалі. Отже, осмислюючи час, ми відкриваємо логіку загального світового руху, репрезентованого історією, прилучаємося до пошуку витоків універсального процесу самовдосконалення людства, відкриваємо сенс творення культури. Особливий інтерес проблема часу викликає у так звані перехідні епохи, яскравим прикладом яких є сучасний історичний період.

Естетичний аспект історичного часу закономірно є важливим для визначення його сутності та впливу на соціальну реальність. І, у цьому зв’язку, здається за доцільне поставити питання про його креативний потенціал, адже історичний час реально обумовлює форми, зміст та результати творчого процесу. Детермінуючи творчій процес, історичний час суттєво впливає на якісні параметри культурного контексту, що постає як наслідок суто людського буття у світі. Універсальність естетичного підходу до реальності, його індиферентність до утилітарних параметрів буття дозволяє наблизитися до визначення сутності взаємодії історичного часу та творчого процесу. У той же час, даний естетичний аспект відкриває та пояснює соціальний вимір людського буття, адже краса єднає і роз'єднує, рятує і зваблює, виправдовує та дискредитує. А кожна історична епоха має свої уявлення про красу, обумовлені часом.

Розгляд історичної ретроспективи, що втілює уявлення про час філософів та мислителів минулого (Платон, Аристотель, Плотін, Августин, Микола Кузанський, Ньютон, Кант) та аналіз концепцій, що намагалися визначити співвідношення історичного часу та творчого процесу у 20 столітті (А.Бергсон, К.Г.Юнг, М.Гайдеггер, Н.Аббаньяно) дозволяє дати відповідь на питання, як реалізується людське буття у часі, крізь час та завдяки часу, визначити специфічні риси, форми та зміст творчого процесу у ту чи іншу історичну епоху. Крім того, для всеосяжного осмислення відповідної проблеми важливою є її рефлексія митцями, поетами, письменниками. Відповідні думки підкреслюють адекватність філософських побудов реальності творчого процесу у часі. Ми знаходимо тут витоки специфічних патернів колективної поведінки, наближуємося до визначення конфігурацій "масок загального", за якими ховається одиноке людське обличчя у ту чи іншу історичну епоху. Нам відкривається велика таїна входження минулого у майбутнє у формі традиції, стереотипів, упереджень, магічних та культурних формул. Таким чином, відповідні слова та думки намагаються схопити можливість подолання обмеженості індивідуального часу, заперечити невідворотність смерті культурою. Адже, як помітив ще Лао Цзи: " Той, хто помер, але не забутий, той безсмертний".

Вплив історичного часу на творчий процес, розглянутий як предмет соціального та естетичного дослідження, підтверджує значення гармонії як визначальної філософської категорії у процесі створення та існування феноменального світу мистецтва та культури взагалі. Темпоральні аспекти гармонії дозволяють оптимістично поглянути на проблеми сучасного мистецтва, зокрема, його егалітарний характер, на його суперечливу взаємодію з соціальною та політичною реальністю. З іншого боку, мистецтво як сфера втілення принципів гармонії у ту чи іншу епоху, у умовах кризи раціональності, яка визначає стан сучасної епохи постмодерну, стає унікально важливим джерелом цінностей для людини. Визначення сутнісного зв’язку мистецтва та історичного часу надає нові можливості для аналізу сучасної культурної ситуації та її трансформаційних перспектив, а також вивчення її взаємодії з реальністю соціальною. Віртуалізація дійсності, що відбувається завдяки сучасним інформаційним технологіям, активно захоплює як мистецьку, так і соціальну сферу, тож визначення відповідних форм творчої реалізації історичного часу нагально вимагає дослідження та осмислення.



У роботі на основі історичного аналізу розвитку філософських та естетичних концепцій часу у їх співвідношенні з творчим процесом розроблена та обгрунтована відповідна система детермінації. У відповідності з поставленими завданнями з позицій порівняльного аналізу осмислена специфіка взаємодії часу та творчого процесу у цивілізаціях з циклічною та лінійною моделлю сприйняття темпорального фактору. Подане розгорнуте тлумачення феномену впливу перехідного характеру часу на специфіку людської культурної творчості. З позицій сьогодення підкреслене універсальне значення принципів гармонії для встановлення єдиної схеми розвитку європейської культури. В процесі дослідження автор дійшов висновків, які посилюють еврістичний зміст курсу: 1) доведено, що усвідомлюючи час як визначальний фактор плинності, минучості нашого життя, людина намагається створити його “контекстуальний відбиток”, “зупинити час” та подолати смерть, створюючи відносно стабільну реальність культурного буття, адже факт потенційного небуття сприймається як відверте протиріччя з гармонійними принципами світобудови, а отже підлягає подоланню; 2)визначено, що оскільки традиційні цивілізації характеризуються статичним символічним контекстом часу, який органічно пов’язаний з розумінням циклічного характеру останнього, то кожна з відповідних культур має форму сакральної парадигми, звернення або повернення до якої очищує профанний час повсякденного буття. Отже, у міфічному дійстві, ритуалі, “вмирає” повсякденність, і людина повертається до витоків власного культурного буття, які втілюють визначальні принципи гармонії та досконалості, і під час цього процесу відбувається своєрідна “репетиція смерті”; 3)встановлено, що співвідношення “творчість-смерть” не лише зберігається, а й посилюється у епохи, яким властиві телеолого-есхатологічні інтенції, тобто співвідношення не лише з власною конечністю, а й загибеллю усього світу. В есхатологічній свідомості це є умовою створення нового, гармонійного буття. Отже у подібні епохи творчий імпульс значно зростає, бо: 1. Побудова нового контексту стає визначальним фактором буттєвої ситуації людини; 2. Своєю творчістю людина “поліпшує”, рятує оточуючий світ, тим самим адекватно реалізуючі час, а її завданням стає гармонізація дійсності у контексті власного життя і часу; 3. Час стає історичним, тобто визначеним творчістю у унікальних та незворотних подіях, що мають значну онтологічну вагу; 4)показано, що у перехідні епохи глобальних історичних трансформацій значно ускладнюється характер детермінації творчого процесу історичним часом, а саме: 1. Стверджується, що внаслідок абсолютизації гносеологічних інтенцій та критичної раціоналізації людського буття, що суперечило визначальним принципам гармонії, відбулася дискредитація динамічного контексту Нового часу; 2. Деструкція раціональності веде до появи віталістично-психологічної, онтологічної та естетичної підсистеми детермінації; 3. Прогнозується, що контекст наступної історичної епохи буде мати віртуальний характер, що визначить принципово нову систему реалізацію історичного часу у майбутньому.

Книга складається із вступу, трьох розділів та висновків. Перший розділ “Час як фактор формування статичного історичного контексту” присвячений розгляду особливостей творчого процесу та іх темпоральну детермінацію у традиційних цивілізаціях з циклічним сприйняттям часу. Це - перш за все традиційні цивілізації Сходу. У якості типового прикладу подібного відношення до універсуму нами обрана буддистьська цивілізація. Циклічне сприйняття часу є характерним і для греко-римської цивілізації, що знайшло свій відбиток у філософських концепціях часу відповідної історичної доби. Циклічне сприйняття часу генетично випереджає лінійне. Усвідомлення факту плинності часу стало, на думку автора, екзистенціальним шоком, що став визначальним фактором культуротворчості, а створена внаслідок цієї події “парадигма універсуму” втілила у собі сакральний зміст базової матриці буття. Творчість людей у подібну епоху примушена лише відтворювати парадигматичну ситуацію початку, головні архетипи якої знаходяться у минулому. Рівень досконалості визначається відповідністю культурного феномену вищеозначеному змісту. У відповідності з цим онтологічний статус мистецва у епохі зі статичним контекстом є невисоким, яскравим прикладом чого є дефініція Платона щодо мистецтва як “подоби подоби”. Фактор смерті не сприймається як фатальна рушійна сила історичного розвитку, адже усе повторюється, а отже не має самобутнього сенсу. Мистецтво здатне лише відтворювати, дублювати гармонію Всесвіту. Отже його гармонія – це тінь гармонії справжньої.

Перехід від статичного до динамічного контексту відбувається з появою есхатології – вчення про кінець світу що є, одночасно, оцінкою життя кожного у його унікальній неповторності. Другій розділ нашої роботи має назву “Креативний потенціал історичного часу у епохи з динамічним контекстом”. Він базується на аналізі специфіки кореляції історичного часу і творчого процесу у історії європейської християнської цивілізації, яка виникла в епоху Середньовіччя та зазнала деструкції у часи Відродження. Поява терміну “історичний час” пов’язана з історико-філософською концепцією Августина. Згідно з нею час створений Богом разом зі світом, як своєрідний атрибут останнього. Оскільки світ історично рухається до загибелі і страшного суду, остільки індивідний час співвідноситься не стільки з моментом виникнення часу, скільки з моментом його припинення. Таким чином, на протязі життя кожна людина створює індивідуальний контекст часу, який буде визначати її долю на страшному суді. Отже, ступінь креативності контексту значно зростає. Більш того, людина співвідносить своє буття не лише з індивідною смертю, а й зі “смертю” усього світу. Людина творить не лише задля власного порятунку у глобальній космологічній драмі, вона рятує своєю присутністю недосконалий світ. У зв’язку з цим значно підноситься аксиологічне значення слова і мистецтва, які існують на рівні церковного, сакрального буття. Фраза Івана : “Спочатку було Слово” підносить сакральну мову до рівня трансцендентної субстанції світу. Але поступово у реалізації історичного часу на перший план виходять пізнавальні інтенції, що призводить до механізації сприйняття дійсності. Антропоцентризм епохи Відродження абсолютизує митця, але, одночасно, запечує його низведінням абсолютного у людську площину. Звідси – апологетика смерті у творців пізднього Відродження, зокрема у Шекспіра, на яку звертає увагу А.Ф. Лосєв. “Кожен титан бажає володіти усім існуванням. Але, у цьому бажанні він стискається з бажаннями інших титанів, кожен з якиїх також хоче володіти усім. А оскільки усі титани рівні, то виходить, що кожний з них може лише вбити іншого. Саме тому купа трупів, якою закінчується кожна з трагедій Шекспіра, є жахливим символом повної безпорадності та загибелі титанічної естетики Відродження”[99, 604].

Новий час можна теж класіфікувати як епоху з динамічним контекстом, адже, не дивлячись на відсутність християнської есхатологічної детермінації, залишається свідоме співвідношення кожної людини з майбутнім. Це співвідношення існує у двох вимірах. По-перше, як і у Середньовіччі зберігається співвідношення з власною, індивідуальною смертю. Але життя у цьому випадку розлядається не як шанс для спирітуального спасіння, а як можливість реалізувати себе, залишивши свій неповторний відбиток у людській культурі. По-друге, існує співвідношення з прекрасним майбутнім, яке, фактично, втілює рай на землі. Образ цього майбутнього, що є втіленням розумного ( у вченнях представників філософії Просвітництва ), справедливого ( у вченнях адептів соціал-демократичної та марксистської доктрини), технократичного ( у різноманітних авторів популярних у той час утопій ) устрою суспільства спонукає людину до певної діяльності у відповідності з поставленою метою.

Третій розділ роботи має назву “Кореляція історичного часу і творчого процесу у позаконтекстуальні епохи”. Позаконтекстуальні епохи – це епохи з так званим “перехідним часом”, тобто епохи, що не мають базової парадигми, сталої та уніфікованої системи буття та цінностей. Заклик Ніцше до “переоцінки цінностей” фактично є першою гучною констатацією загибелі контектсту Нового часу. Тож не дивно, що для цього типу історичної епохи характерна концептуальна поліфонічність, тобто наявність різноманітних моделей буття, які взаємодіють, заперечують, доповнюють та дезавуюють одна одну, і, у той же час, усе ж таки репрезентують певну єдність, що постає як сучасність. Відповідне різноманіття думок та підходів ми маємо у цей час і стосовно визначення сенсу часу історичного у його співвідношенні з творчим процессом. Мова фактично йде про різноманітні системи детермінації, що визначають динамічну єдність цих категорій. Спроба типологізувати ці системи призводить до виокремлення: 1) Віталістичної детермінації, що репрезентована філософським вченням Анрі Бергсона і розглядає час як безперервний потік творчого становлення, вбачаючи у якості сенсу життя творчу реалізацію відпущеного часу. 2) Онтологічної детермінації, яка передбачає у людській творчості та її наслідках, витворах, приклади темпоральної відкритості буття стосовно сучасників та нащадків. Онтологічну детермінацію історичним часом творчого процесу ми розглядаємо на прикладі філософських вчень Мартіна Гайдеггера та Ніколо Аббаньяно. 3) Психологічної детермінації, яка, виходячи з тези психоаналізу та аналітичної психології про людську історію як процес експансії свідомості і розширення її простору у психічному бутті людини, трактує творчість як процес актуалізації символічної репрезентації несвідомих змістів з метою їх гармонізації, узгодження з свідомими вимірами тієї чи іншої історичної епохи. У якості приклада цього підходу розглядається концепція Карла Густава Юнга. 4) Естетичної детермінації, при якій історичний час та його реалізація у творчому процесі розглядається у просторі витвору мистецтва. Таким чином відбувається своєрідна “естетична рефлексія” існуючих філософських та культурологічних концепцій часу. Подібна “естетична рефлексія” розглядаеться нами на прикладі творчої спадщини Райнера Марія Рільке, Германа Гессе та Хорхе Луїса Борхеса.

Зміст книги відповідає змісту курсу "Творчій потенціал історичного часу", який автор найближчим часом пропонує запропонувати студентській аудиторії. Сподіваюся, що даний курс стане корисним та цікавим для молодого покоління українських інтелектуалів та спонукає їх до власних культурологічних пошуків, адже головна дидактична мета подібної розвідки - навчити думати. "Слова потрібні для того, щоб упіймати думку. Коли думка схоплена, про слова забувають,"- вважав китайський філософ Чжуан Цзи. Тож автор дещо амбіційно, але цілком щиро намагається відчинити двері у помешкання цієї позавербальної думки своїм студентам та читачам.

Хочу висловити велику подяку тим людям, зустріч з якими стала для мене подарунком долі і допомогла систематизувати і відшліфувати мої, часом суперечливі, думки, емоції, почуття та перевести їх у площину власного тексту. Це перш за все професори Сергій Кримський (Інститут філософії НАН України), Василь Кремень (Академія педагогічних наук України), Девід Констан (Університет Браун, США), Андрій Павленко (Інститут філософії РАН, Росія), Лариса Левчук (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка), Лі Бенніх-Бьоркман (Університет Уппсали, Швеція), Володимир Свінціцький (Київський національний економічний університет), Іван Мозговий (Українська академія банківської справи), Андрій Резаєв (Санкт-Петербурзький державний університет, Росія), Микола Мокляк (Національний авіаційний університет). Значний вплив на формування мого академічного світогляду справила участь у програмах наукового обміну, що фінансуються Державним Департаментом США - Програмі регіонального обміну науковцями (Regional Scholarship Exchange Program (RSEP), 1999, Державний університет Колорадо (Colorado State University)) та Програмі розвитку молодих викладачів університетів(Junior Faculty Development Program (JFDP), 2003-2004, Університет Браун (Brown University)). Слід зазначити, що участь у даних програмах, крім радості спілкування, проведення наукових досліджень та перебування в креативному інтелектуальному полі, відкрила доступ до числених матеріалів, які використані в цій книзі. Особливо вдячний офісу програми Фулбрайт в Україні та Фулбрайтівському товариству за фінансову підтримку видання цієї книги.

Звичайно, вихід цієї праці був би неможливим без дружньої підтримки та конструктивної критики колективу Інституту обдарованої дитини Академії педагогічних наук України та організаційної допомоги керівництва цієї наукової установи, перш за все директора Володимира Камишина, завідувача відділу порівняльної педагогіки та міжнародної співпраці Віктора Титова та завідувача науково-організаційного відділу Віктора Вдовченка.






Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconІнформаційний вісник 4 (32) 2009 Київ 2009 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (32) 2009 / [редкол. Г. Саприкін (голов ред.), Т. Сопова (відп ред.), С. Чачко, Т. Якушко]; дз...
С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconЯрославвеприня к ворожбавітр у поезії Київ 2009 ббк ш6(4Укр)6-5 в 306

С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2009 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...
С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconКнига віршів Київ-2015 ббк 4 (4 Укр Київ) л-38 Літературно-художнє видання

С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconРозвивальне навчання та його роль у формуванні творчого потенціалу студентів внз
У статті розкрито сутність розвивального навчання,його історичний розвиток. Визначено вплив розвивального навчання на особистість...
С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconПрограма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009 Порядок роботи конференції
Секція ІІ „Краєзнавча робота як сфера науково-практичної діяльності бібліотек, архівних та музейних установ”
С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconНавчальний посібник (для студентів внз "Театральне мистецтво") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32

С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconН. В. Хамітов самотність у людському бутті Досвід метаантропології 2-е видання, виправлене І доповнене кнт київ 2017 ббк 87. 21 Х18 Рецензенти: І

С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconТвори Ліни Костенко Костенко, Л. Берестечко: історичний роман /Ліна Костенко. Львів: Каменяр, 2007. 170 с. Це книга
У радянські часи Л. Костенко брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка