С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В



Сторінка7/8
Дата конвертації18.04.2017
Розмір1.89 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

ЗАКЛЮЧЕННЯ
На основі історичного аналізу розвитку філософських та естетичних концепцій часу у їх співвідношенні з творчим процесом, нами розроблена та обгрунтована відповідна система детермінації. Доводиться, що проблема часу у співвідношенні з творчим процесом була предметом осмислення на протязі усього процесу розвитку людської культури, і її тлумачення мають, крім суто філософських та естетичних, міфологічні та літературно-мистецьки виміри, причому значення останніх зростає у позаконтекстуальні епохи з так званим перехідним часом. Усвідомлюючи час як визначальний фактор плинності, минучості нашого життя, людина намагається створити його “контекстуальний відбиток”, “зупинити час” та подолати смерть, створюючи відносно стабільну реальність культурного буття. Фактор потенційного небуття сприймається як протиріччя з гармонійними принципами світобудови, а отже підлягає подоланню.

Відповідні положення підкріплені прикладами з “Епосу про Гільгамеша”, однієї з найдавніших літературних пам’яток людства, у якій з унікальною гостротою поставлені проблеми минучості часу, смерті, безсмертя, творчості. Нам здається, що цей твір можна розлядати як джерело “екзистенціального світовідчуття”, характерного для ряду течій європейської філософії 20 сторіччя. Ідея культури як шляху до безмерття була відрефлексована вже у стародавньому світі, складаючи окреслені нами шлях Гільгамеша, шлях Геракла та шлях Орфея, які можна розглядати як певні парадигми творчого буття.

Встановлено, що цивілізації стародавнього світу мають статичний символічний контекст часу, який органічно пов’язаний з циклічним характером останнього. Тобто культура має форму сакральної парадигми, звернення або повернення до якої очищує профанний час повсякденного буття. Отже, у міфічному дійстві, ритуалі, “вмирає” повсякденність, і людина повертається до витоків власного культурного буття, які втілюють визначальні принципи гармонії та досконалості. Творчий потенціал у подібні епохи є обмеженим відповідним консервативним світосприйняттям. Усе новостворене розлядається як відхід від визначальної гармонійної парадигми. Саме цим пояснюється низький онтологічний статус мистецтва у філософії Платона та інших античних авторів.

Доведено, що у античній філософії здійснена детальна розробка проблеми часу та закладені основні концептуальні підходи до вирішення проблеми часу, які структуровані у вигляді субстанційної та реляційної концепції часу. Відзначено, що естетичні аспекти часу та його сутнісний зв’язок з людською творчістю були спеціальним предметом роздумів Платона та Плотіна. Підкреслено, що зведення часу до руху (Аристотель) закладає основи новоєвропейського розуміння відповідної проблематики.

Встановлено, що співвідношення “творчість-смерть” не лише зберігається, а й посилюється у епохи з динамічним контекстом, яким властиві телеолого-есхатологічні інтенції, тобто співвідношення не лише з власною смертю, а й загибеллю усього світу, яка є обов’язковою умовою створення нового, гармонійного буття. Доводиться, що у подібні епохи творчий імпульс значно зростає, адже побудова нового контексту стає визначальним фактором буттєвої ситуації людини. Своєю творчістю людина “поліпшує”, рятує оточуючий світ, тим самим адекватно реалізуючи час. Її завдання – гармонізувати дійсність у контексті власного життя і часу. Саме тому час стає історичним, тобто створений у процесі творчості контекст має унікальний характер та значну онтологічну вагу.

У європейській традиції визначальну роль у створенні динамічного контексту і рефлексії часу як “історичного” відігравало християнство. Християнське вчення про гріхопадіння та початок історії як повернення до втраченої гармонії і досконалості буття фактично долає властивий Стародавньому світу циклічний підхід до усвідомлення часу. Кожна подія у часі набуває виключного значення, вимагаючи у людини творчого перевтілення життя заради спіритуального спасіння.

Християнське усвідомлення історичного часу було детально розглянуте у філософській системі Августина, який вперше говорить про час як “історичний”. У контексті середньовічної цивілізації історичний час розлядається як повернення людини та світу до благодатного спиритуального існування, до Бога. Розглядаючи час як властивість людської души, створену разом зі світом, Августин обгрунтовує християнське креаціоністське вчення та християнську есхатологію, націлену на подолання часу як атрибуту тварної натури.

Деструкція християнської цивілізації відбувається у епоху Відродження і простежується у намаганні повернутися до античного світорозуміння. Як класичний приклад властивого цій епосі тлумачення проблеми історичного часу проаналізоване вчення Миколи Кузанського. У контексті філософії Відродження людина розглядається як творець часу, що формує буттєвість світу у відповідності зі своєю подобою. Подібна абсолютизація людських інтенцій, перенесення на людину трансцендентних атрибутів може бути розглянута як передумова переходу до новоєвропейського світорозуміння.

Аргументовано, що Новий час можна теж класифікувати як епоху з динамічним контекстом, адже, не дивлячись на відсутність християнської есхатологічної детермінації, тут залишається свідоме співвідношення кожної людини з майбутнім, яке спонукає людину активно творити, але, на відміну від епохи Відродження, переважно у галузі природничих наук. Співвідношення з майбутнім існує у двох вимірах. По-перше, як і у Середньовіччі зберігається співвідношення з власною, індивідуальною смертю. Але життя у цьому випадку розглядається не як шанс для духовного спасіння, а як можливість реалізувати себе, залишивши свій неповторний відбиток у людській культурі. Відбувається протиставлення людини та природи. Остання стає об’єктом підкорення для самовпевненої людської думки. По-друге, існує співвідношення з прекрасним майбутнім, яке, фактично, втілює рай на землі. Образ цього майбутнього, що є втіленням розумного (у вченнях представників філософії Просвітництва), справедливого (у вченнях адептів соціал-демократичної та марксистської доктрини), технократичного (у різноманітних авторів популярних у той час утопій ) устрою суспільства спонукає людину до певної діяльності у відповідності з поставленою метою. Домінуючою тенденцією на протязі цього історичного періоду є намагання критично “раціоналізувати” дійсність, підвести під все наукове підгрунтя, дати остаточні відповіді на всі можливі питання. Підтримується ілюзія, що “зрозумівши” природу, її закони та принципи, людина зможе створити для себе штучне середовище, у якому стане можливою щаслива реалізація буття. Людина прагне підкорити природу, “поліпшити” ії у відповідності з власними потребами. Звичайно, подібний підхід суперечить принципам гармонії і цілком закономірно є джерелом глибокої кризи сучасності як на світоглядному, так і на відверто емпіричному екологічному рівні.

Підкреслюється, що у позаконтекстуальні епохи або епохи з перехідним часом значно ускладнюється характер детермінації творчого процесу історичним часом. Стверджується, що дискредитація динамічного контексту Нового часу відбулася внаслідок абсолютизації гносеологічних інтенцій та критичної раціоналізації людського буття, що суперечило визначальним принципам гармонії. Заклик до “переоцінки цінностей”(Ніцше) означав початок загибелі цієї епохи. На прикладі сучасної епохи, що визначається як епоха постмодерну або "посткультури"(В.Бичков), ведеться мова про віталістично-психологічну, онтологічну та естетичну підсистеми детермінації творчого процесу історичним часом.

Віталістично-психологічна підсистема детермінації визначається на підставі філософсько-естетичних концепцій вирішення відповідного питання французьким філософом Анрі Бергсоном та швейцарським психологом та культурологом Карлом Густавом Юнгом. Людина у даних концепціях стає реальним сенсовим центром філософського дослідження, і виходячи з цього положення, час тлумачиться як визначальний параметр індивідного існування. Так Бергсон розглядав час як безперервний процес творчого становлення, “duree vital”, у якому людина отримує можливість реально бути. Саме мистецька, художня творчість є справжньою реалізацією часу, осягненням сенсу та суті світу. І час життя, інтуітивно трансформуючись у мистецький витвір, відкриває людині простір справжнього існування. Подібне відкриття передбачає здобуття реальної гармонії зі світом та надає відчуття досконалого як сенсу безперервного процесу змін та становлення.

На думку Юнга, час є своєрідним параметром найглибшого шару людської психіки – колективного несвідомого. Саме час викликає активізацію особливих структурних одиниць колективного несвідомого – архетипів, що надає змогу підтримувати баланс та гармонію свідомих та несвідомих компонентів на протязі складного та суперечливого розвитку людської культури, який, фактично, є процесом експансії людської свідомості. Тому справжня творчість – це цілком несвідомий процес, метою якого є увідомлення глибинних змістів психіки, а митець є медіумом, крізь якого говорить та творить “дух часу”. Таємнича реальність “психічних глибин” робить твори геніальних митців загадковими, ірраціональними, іноді, навіть, сумбурними та незрозумілими для сучасників, але, разом з цим, саме вона втілює найвищу гармонію як сенс людського буття у світі.

Онтологічна підсистема детермінації творчого процесу історичним часом проаналізована на основі розгляду естетичних аспектів історичного часу у філософії екзистенціалізму, і , перш за все, у працях М. Гайдеггера. Проблема часу – одна з головних філософських проблем у творчості німецького філософа. Особливе значення саме естетичних аспектів часу простежується після так званого “повороту” Гайдеггера у 30-ті роки 20 сторіччя, коли він досить радикально пориває з феноменологичною школою. Саме час є, на думку Гайдеггера, “горизонтом інтерпретації” буттєвої ситуації людини. Буття постає перед людиною як час відкритості життя до істини. Справжні мистецтво та поезія втілюють цю відкритість, тому митець та поет “пасуть буття”, надаючи можливості кожному усвідомити власну автентичність та прорватися від Dasein до буття. Визначальною віхою на цьому шляху є відкриття мови як “будинку буття”, справжньої скарбниці онтологічних сенсів та змістів.

Доведено, що Гайдеггер дуже мало говорить про творчість як процесс, зосереджуючи дослідницьку увагу на мистецькому витворі та його онтологічному статусі. Але унікальне значення останнього дозволяє вбачати у творчості справжній процес відкриття буття для себе, який, з часом, стає “шляхом до буття” для інших. У витворі мистецтва ми можемо осягнути сутність власного призначення, виправляючи помилки, зроблені на протязі історичного шляху нашої цивілізації. Нами аргументовано, що крізь витвір мистецтва і поезії буття відкриває людині власну істину, яка є проясненням, просвітленням сутності одвічних питань і дозволяє подолати жахливі наслідки формалізованого існування на рівні Das Man, які культивуються сучасною цивілізацією і камуфлюють справжній сенс людського призначення.

Естетична підсистема детермінації творчого процесу історичним часом базується на розгляді художніх інтерпретацій проблеми часу у літературних творах другої половини 20 сторіччя. Головна увага зосереджена на творчості аргентинського письменника Х.-Л.Борхеса, адже, на нашу думку, саме йому вдалося відтворити постмоденістське сприйняття світу та культури як гри декількох сюжетів, які нескінчено повторюються у людській історії. Доводиться, що у контексті подібного світосприйняття час – це жахлива необхідність повторювати те, що вже було, будувати повітряні замки, додавати власну ефемерність до ефемерності оточуючого світу. І чи не єдиним шляхом подолання цього жаху є гра, гра з простором і часом, у тотальній причетності якій Борхес неодноразово зізнавався. Саме такої гри очікую від митця сучасна “порожня” та перехідна епоха.

Ігрове сприйняття та реалізація часу у процесі культуротворчості осмислене також Г.Гессе у романі “Гра в бісер”. Встановлено, що Гессе фактично створює тут парадигму майбутньої культури, яка, власне, не є є культурою у традиційному значенні цього слова, адже творчість тут постає як елітарна гра зради гри у просторі інтелектуально рафінованої та далекої від реального життя Касталії.

Приєднуючись до визначення сучасної епохи як критично деонтологізованої і "порожньої", автор погоджується з правомірністю використання терміну “посткультура”(В.Бичков) для сутнісної характеристики її стану і доводить приоритет естетичних компонентів реальності як визначальних факторів побудови майбутнього контексту. Дійсно, в умовах втрати культурою духовного центру та духовного вектору буття, ми дезорієнтовани, збентежені і засмучені, ми не можемо бути впевненими у майбутньому. "Чи врятує краса цей світ?"- це питання хочеться залишити відкритим наприкінці цієї книги. Залишити, як шлях до подальших роздумів, пошуків та знахідок.

Ми чуєм звуки музики нетлінні

Світів людських і далей незбагненних

На свято чисте ми скликаєм тіні

Святих часів, часів благословенних.
І таємниця формул тих магічних

Чарує душі, мерехтить у слові

І вічний світ у втіленнях невічних

Перекладає в символи чудові.


Вони бринять так ніжно і мінливо,

Звертають нас до істини обличчям.

І з цього кола випасти можливо

Лише у центр найглибших втаємничень.



(Герман Гессе Гра в бісер)

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Аббаньяно Н. Введение в экзистенциализм: Пер. с итал.- Санкт-Петербург: Алетейя , 1998.- 506 с.

  2. Августин Аврелий. Исповедь: Пер. с латин. - М.: Республика, 1992. – 335 с.

  3. Августин. Энхиридион или о вере, надежде и любви. – К.: Уцимм-пресс-ИСА, 1996. – 413 с.

  4. Адо П. Плотин или Простота взгляда: Пер. с франц. – М.: Греко-латинский кабинет Ю.А. Шичалина, 1991. – 142 с.

  5. Антология мировой философии. В 4-х томах. Т.1, Ч.1 и 2. – М.:Мысль, 1969. – 936 с.

  6. Аристотель. Сочинения в четырёх томах. Т.1: Пер. с древнегреч. – М.:Мысль, 1976. – 550 с.

  7. Аристотель. Сочинения в четырёх томах. Т.3: Пер с древнегреч. – М.: Мысль, 1981. – 613 с.

  8. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти: Пер. с франц. – М.: Прогресс, 1992. – 528 с.

  9. Асмус В.Ф. Иммануил Кант. – М.: Наука, 1973. – 536 с.

  10. Асмус В.Ф. Античная философия.- М.: Высшая школа, 1976. – 543 с.

  11. Бажан М. Твори в чотирьох томах. – К.: Дніпро, 1985. – т.1. – 637 с. Т.2. – 582 с.

  12. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – М.: Художественная литература, 1990. – 543 с.

  13. Баткин Л.М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности. – М.: Наука,1989. – 272 с.

  14. Бергсон А. Собрание сочинений в четырёх томах: Том 1: Пер. с франц. – М.: Московский клуб, 1992. – 336 с.

  15. Бергсон А. Смех: Пер. с франц. – М.: Искусство, 1992. – 127 с.

  16. Бердяев Н.А. Смысл истории. – М.: Мысль, 1990. – 176 с.

  17. Библер В.С. Мышление как творчество. – М.: Политиздат, 1975. – 399 с.

  18. Библер В.С. Итоги и замыслы (конспект философской логики культуры)// Вопросы философии – 1991 - №3 – С.75-93.

  19. Бойчук Б. Третя осінь: Поезії. – К.: Дніпро, 1991. – 286 с.

  20. Богомолов А.С. Античная философия. – М.: Изд-во МГУ, 1985. – 368 с.

  21. Борхес Х.-Л. Время// Латинская Америка: Литературная панорама: Вып. 7. – М.: Художественная литература, 1990. – с.427-436.

  22. Борхес Х.- Л. Письмена Бога. - М.: Республика,1992.- 512 стр.

  23. Борхес Х.-Л. Проза разных лет: Сборник. – М.: Радуга, 1989. – 320 с.

  24. Борхес Х.-Л. История ночи: Произведения 1970-1979 годов: Пер с исп. – СПб.: Амфора, 2001. – 655 с.

  25. Борхес Х.-Л. Новые расследования: Произведения 1942-1969 годов: Пер. с исп. – СПб.: Амфора, 2000. – 846 с.

  26. Бохеньский Ю. Духовная ситуация времени// Вопросы философии – 1993 - №5 – С.94-98.

  27. Буддизм: Словарь. – М.: Республика, 1992. – 287 с.

  28. Булгаков С.Н. Свет невечерний: Созерцания и умозрения. – М.: Республика, 1994. – 415 с.

  29. Бубер М. Два образа веры: Пер. с нем. – М.: Республика, 1995. – 464 с.

  30. Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. – К.: путь к истине, 1991. – 407 с.

  31. Валери П. Рождение Венеры: Пер. с франц. – СПб.: Азбука, 2000. – 368 с.

  32. Васильев Л.С. История религий Востока. – М.: Высшая школа, 1983. – 368 с.

  33. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного: Пер. с нем. – М.: Искусство, 1991.- 367 с.

  34. Гайденко П.П. Время и вечность: пародоксы континуума// Вопросы философии – 2000 - №6 – С.110-127.

  35. Гайденко П.П. От онтологизма к психологизму: понятие времени и длительности в 17-18 вв// Вопросы философии – 2001 - №7 – С.77-99.

  36. Гачев Г.Д. Жизнь художественного сознания: очерки по истории образа. – М.: Искусство, 1972. – 200 с.

  37. Генон Р. Язык птиц. О смысле «карнавальных» праздников. Тайны буквы «нун». Традиция и бессознательное. Влияние исламской цивилизации на Европу: Пер. с франц.// Вопросы философии – 1991 - №4 – С.43-57.

  38. Гессе Г. Гра в бісер: Пер. з нім. – К.: Вища школа,1983. – 350 с.

  39. Гессе Г. Письма по кругу: Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1987. – 400 с.

  40. Гессе Г. Паломничество в Страну Востока: Повесть, рассказы: Пер. с нем. – СПб.: Амфора, 1999. – 397 с.

  41. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности: Пер с англ. и франц. – М.: Прогресс, 1990. – 495 с.

  42. Голоси Стародавньої Індії: Антологія давньоіндійської літератури: Пер. з санскриту. – К.: Дніпро, 1982. – 351 с.

  43. Гулыга А.В. Кант. – М.: Молодая гвардия, 1981. – 303 с.

  44. Гуревич П.С. Культурология: Элементарный курс. – М.: Гардарики, 2001. – 336 с.

  45. Гусєв В.І. Історія західноєвропейської філософії 15-17 ст.: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1994. – 256 с.

  46. Дилигенский Г.Г. «Конец истории» или смена цивилизаций?// Вопросы философии – 1991 - №3- С.29-42.

  47. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М.: Мысль, 1979. – 620 с.

  48. Долгов К.М. От Киркегора до Камю. Философия. Эстетика. Культура. - М.: Искусство,1991. - 399 с.

  49. Жоль К.К. Под знаком вечности. – К.: Молодь, 1991. – 320 с.

  50. Зеленский Ф.Ф. Древнегреческая религия.- К.: Синто, 1993. – 128 с.

  51. Экхарт М. Духовные проповеди и рассуждения: Пер. с лат. – М.: Политиздат, 1991. – 192 с.

  52. Еліот Т.С. Вибране: З англ. – К.: Дніпро, 1990. – 200 с.

  53. Элиот Т.С. Стихотворения и поэмы. – М.: Радуга, 2000. – 400 с.

  54. Элиаде М. Аспекты мифа: Пер. с франц. — М.: “Инвест–ППП”, СТ “ППП”, 1996. — 240 с.

  55. Элиаде М. Мифы, сновидения, мистерии: Пер. с англ. — М.: Рефл–бук, К.: Ваклер, 1996. — 288 с.

  56. Элиаде М. Избранные сочинения: Миф о вечном возвращении; Образы и символы; Священное и мирское: Пер. с франц.- М.: Ладомир, 2000. – 414 с.

  57. Естетика: Підручник. – К.: Вища школа, 1997. – 399 с.

  58. Эстетика: Словарь. – М.: Политиздат, 1989. – 447 с.

  59. Из книг мудрецов: Пер. с кит. – М.: Художественная литература, 1987. – 351 с.

  60. История философии в кратком изложении: Пер. с чеш. – М.: мысль, 1991. – 590 с.

  61. Історія світової культури: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1994. – 320 с.

  62. Історія світової культури: Культурні регіони: навчальний посібник. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.

  63. Каган М.С. Начала эстетики. – М.:Искусство, 1964. – 218 с.

  64. Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство: Пер. с фр. – М.: Политиздат, 1990. – 415 с.

  65. Кант И. Критика чистого разума: Пер с нем. – Симферополь: Реноме, 1998. – 528 с.

  66. Калина Н.Ф. Тимощук Н.Г. Основы юнгианского анализа сновидений. – М.: Рефл-бук , К.: Ваклер, 1997. – 304 с.

  67. Карсавин Л.П. Религиозно-философские сочинения. – М.: Ренессанс, 1992. – 325 с.

  68. Кассирер Э. Техника современных политических мифов: Пер. с англ. //Вестник Московского ун–та. — Сер. 7, Философия. — М. , 1990. — №2. — С. 59–69.

  69. Кассирер Э. Понятийная форма в мифическом мышлении. Исследования библиотеки Варбурга: Пер. с нем. //Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке. — М.: Гардарика,1998. — С. 183–251.

  70. Кассирер Э. Опыт о человеке: Пер. с англ. //Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке. — М.: Гардарика, 1998. — С. 440–722.

  71. Кэмпбелл Дж. Жизнеописание Карла Густава Юнга: Пер. с англ. // Юнг К. Г. Тэвистокские лекции. Аналитическая психология: ее теория и практика. — К.: СИНТО, 1995. — С. 193–221.

  72. Кереньи К. Пролегомены: Пер. с англ. // Юнг К. Г. Душа и миф: шесть архетипов. — К.: Гос. библиотека Укр. для юношества, 1996. — С. 11–37.

  73. Кертман Л.Е. История культуры стран Европы и Америки 1870-1917. – М.: Высшая школа, 1987. – 304 с.

  74. Кнабе Г.С. Понятие энтелехии и история культуры// Вопросы философии – 1990 - №3 – С.64-74.

  75. Койре А. Очерки по истории философской мысли: Пер. с франц. – М.: Прогресс, 1985. – 288 с.

  76. Косарев А. Философия мифа: Мифология и её эвристическая значимость. – М.: ПЕР СЭ; СПб.: Университетская книга, 2000. – 304 с.

  77. Костенко Л. В. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. - 559 с.

  78. Кримський С. Б. Метаисторические ракурсы философии истории// Вопросы философии – 2001 - №6 – С.32-41.

  79. Кузанский Н. Сочинения в двух томах: Т.1: Пер. с лат. - М.: Мысль, 1979. – 488 с.

  80. Кузанский Н. Сочинения в двух томах: Т.2: Пер. с лат. – М.: Мысль, 1980. – 471 с.

  81. Кузнецов Б.Г. Ньютон. – М.: Мысль,1982. – 175 с.

  82. Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия второй половины 18 – начала 19 века: Учебное пособие для университетов. – М.: Высшая школа, 1989. – 352 с.

  83. Куликов С. Нить времен: Малая энциклопедия календаря. – М.: Наука. 1991. – 288 с.

  84. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима: Пер. с польск. – М.: Высшая школа, 1990. – 352 с.

  85. Леви–Брюль Л. Первобытное мышление: Пер. с франц. — М.: Атеист, 1930. — 340 с.

  86. Леві–Строс К. Структурна антропологія: Пер. з франц. — К.: Основи, 1997. — 387 с.

  87. Левчук Л.Т. Західноєвропейська естетика 20 століття: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1997. – 224 с.

  88. Левчук Л.Т. Психоанализ: от бессознательного к «усталости от сознания». – К.: Изд-во при КГУ, 1989. – 184 с.

  89. Литература древнего Востока: Иран, Индия, Китай ( тексты). – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 352 с.

  90. Лосев А. Ф. История античной эстетики (ранняя классика). — М.: Искусство,1963. — 584 с.

  91. Лосев А. Ф. Мифология // Философская энциклопедия. — М. , 1964. — Т. 3.

  92. Лосев А. Ф. История античной эстетики. Софисты. Сократ. Платон. — М.: Искусство, 1969. — 716 с.

  93. Лосев А. Ф. Дерзание духа. – М.: Политиздат, 1988. – 336 с.

  94. Лосев А. Ф. Диалектика мифа // Лосев А. Ф. Из ранних произведений. — М.: Правда, 1990. — С. 391–599.

  95. Лосев А. Ф. Жизненный и творческий путь Платона//Платон. Собрание сочинений в четырёх томах: Т. 1 – М.: Мысль, 1990. – с.3-63.

  96. Лосев А. Ф. Страсть к диалектике: Литературные размышления философа. – М.: Советский писатель, 1990. – 320 с.

  97. Лосев А. Ф. Очерки античного символизма и мифологии. — М.: Мысль, 1993. — 959 с.

  98. Лосев А. Ф. Теория мифического мышления у Э. Кассирера // Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке. — М.: Гардарика, 1998. — С. 730–760.

  99. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. – М.: Мысль, 1978. – 623 с.

  100. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 304 с.

  101. Мандельштам О.Э. Сочинения: Т.1. М.: Художественная литература, 1990. – 638 с.

  102. Марк Аврелий Наедине с собой: Размышления: Пер. с древнегреч. – Киев-Черкасы: Реал, 1993. – 148 с.

  103. Маркес Э. Г. Они такие…// Латинская Америка: Литературная панорама: Выпуск 7. – М.: Художественная литература, 1990. – с.455-495.


    Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconІнформаційний вісник 4 (32) 2009 Київ 2009 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (32) 2009 / [редкол. Г. Саприкін (голов ред.), Т. Сопова (відп ред.), С. Чачко, Т. Якушко]; дз...
С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconЯрославвеприня к ворожбавітр у поезії Київ 2009 ббк ш6(4Укр)6-5 в 306

С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2009 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...
С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconКнига віршів Київ-2015 ббк 4 (4 Укр Київ) л-38 Літературно-художнє видання

С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconРозвивальне навчання та його роль у формуванні творчого потенціалу студентів внз
У статті розкрито сутність розвивального навчання,його історичний розвиток. Визначено вплив розвивального навчання на особистість...
С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconПрограма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009 Порядок роботи конференції
Секція ІІ „Краєзнавча робота як сфера науково-практичної діяльності бібліотек, архівних та музейних установ”
С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconНавчальний посібник (для студентів внз "Театральне мистецтво") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32

С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconН. В. Хамітов самотність у людському бутті Досвід метаантропології 2-е видання, виправлене І доповнене кнт київ 2017 ббк 87. 21 Х18 Рецензенти: І

С. В. Курбатов Історичний час як детермінанта творчого процесу Київ 2009 ббк 87. 21 Курбатов С. В iconТвори Ліни Костенко Костенко, Л. Берестечко: історичний роман /Ліна Костенко. Львів: Каменяр, 2007. 170 с. Це книга
У радянські часи Л. Костенко брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка