Сценарій літературного вечора «в то время я гостила на земле…» До 125-річчя з народження Анни Ахматової Мета



Скачати 166.83 Kb.
Дата конвертації16.01.2018
Розмір166.83 Kb.
ТипСценарій

Сценарій літературного вечора
« В ТО ВРЕМЯ Я ГОСТИЛА НА ЗЕМЛЕ…»
До 125-річчя з народження

Анни Ахматової


Мета: відзначити річницю з дня народження Анни Ахматової, розповісти молодому поколінню про біографію поетеси, акцентуючи увагу на зв’язку з Україною, допомогти відчути велич поетичного слова.

У святково прибраному залі звучать романси на слова Анни Ахматової. Оформлено книжкову розкладку, на якій представлено видання її поезій. Стоїть портрет.


Ведуча 1: 1889 рік був особливим. З’явився на світ Чарлі Чаплін, у Парижі була збудована Ейфелева вежа, а в передмісті Одеси 11 червня народилася дівчинка, якій судилося стати зіркою російської поезії Срібного століття.

Я – голос ваш, жар вашего дыханья,

Я – отраженье вашего лица.

Напрасных крыл напрасны трепетанья,

Ведь все равно я с вами до конца
Ведуча 2: Анна Ахматова. Нині це ім’я відоме далеко за межами станції Великий Фонтан, що під Одесою, де майбутня поетеса вперше побачила світ. Однак справжнє її прізвище Горенко.
Мне дали имя при крещенье - Анна,

Сладчайшее для губ людских и слуха.

Так дивно знала я земную радость

И праздников считала не двенадцать,

А столько, сколько дней в году…
Ведуча 1: Батько Анни, Андрій Антонович Горенко, був відставним механіком, а заразом надзвичайно вродливим чоловіком. Вдягався зі смаком, носив циліндр злегка зсунутий убік, користувався увагою серед жіноцтва. Про батька Анна згадуватиме небагато, однак своїм псевдонімом, як не дивно, завдячувала саме йому.

Ведуча 2:Адже коли почали з’являтися її перші поезії, Андрій Антонович наполіг, аби дочка не підписувалася прізвищем Горенко. «Я была овца без пастуха, - вспоминала Ахматова в разговоре с Лидией Чуковской. - И только семнадцатилетняя шальная девчонка могла выбрать татарскую фамилию для русской поэтессы... Мне потому пришло на ум взять себе псевдоним, что папа, узнав о моих стихах, сказал: "Не срами мое имя". - И не надо мне твоего имени! - сказала я...».


Ведуча 1: Анна обрала прізвище Ахматова. Справа в тому, що це було прізвище її бабусі по материнській лінії, в честь якої, власне, її і назвали Анною. Мама Ахматової, Інна Еразмівна, походила з древнього роду татарського хана Ахмата, мала вродливу зовнішність і вразливу душу, далеку від побутових дрібниць. Анна згодом напише про матір:

...И женщина с прозрачными глазами

(Такой глубокой синевы, что море

Нельзя не вспомнить, поглядевши в них),

С редчайшим именем и белой ручкой,

И добротой, которую в наследство

Я от нее как будто получила,

Ненужный дар моей жестокой жизни...

Ведуча 2: В сім’ї загалом було шестеро дітей: Андрій, Інна, Анна, Ія, Ірина (Ріка) та Віктор. Коли майбутній поетесі виповнився рік, сім’я переїздить у Царське Село, де й минають дитинство та юність, аж до розлучення батьків в 1905 році. Анна Ахматова трепетно берегла дитячі спогади: величаві парки, вологі луки, статуї античних богів, пушкінський ліцей. Поетеса нехай і наївно, але пишалася, що своїм дитинством зачепила бодай краєчок століття, в якому жив Олександр Пушкін, а місце її дитинства належало і йому. Не дивно, що вже в драматичному ХХ столітті, котре забрало найдорожчих людей, поетеса згадуватиме Царське Село з неприхованою ніжністю:

Все души милых на высоких звездах.


Как хорошо, что некого терять
И можно плакать. Царскосельский воздух
Был создан, чтобы песни повторять.

У берега серебряная ива


Касается сентябрьских ярких вод.
Из прошлого восставши, молчалива
Ко мне навстречу тень моя идет.

Здесь столько лир повешено на ветки,


Но и моей, как будто, место есть...
А этот дождик, солнечный и редкий,
Мне утешенье и благая весть

Ведуча 1: Беззаперечно, що гімназійний рік, то б то осінь, зима й весна, минав у Царському Селі, однак літо завжди належало морю, головним чином це була Стрілецька бухта поблизу Севастополя. А 1905 рік взагалі минув у Євпаторії. Гімназійний курс Анна тоді засвоювала вдома, оскільки загострилась хвороба, яка мучила сім’ю Горенко й забрала життя однієї з сестер, - туберкульоз. От і рятувалась Анна біля самого синього моря. Особливо припав їй до душі древній і загадковий Херсонес.

Ведуча 2: Корній Чуковский пише, що «она в детстве была быстроногой дикаркой - лохматой, шальной. К огорчению родителей, целыми днями пропадала она у скалистых берегов Херсонеса, босая, веселая, вся насквозь опаленная солнцем».

Мне больше ног моих не надо,

Пусть превратятся в рыбий хвост!

Плыву, и радостна прохлада,

Белеет тускло дальний мост...

...Смотри, как глубоко ныряю,

Держусь за водоросль рукой,

Ничьих я слов не повторяю

И не пленюсь ничьей тоской...

Ведуча 1: Це сьогодні в цьому портреті нема нічого дивного, а в ті часи молоді панночки із заможних родин йшли на пляж у складному вбранні: шовкова сукня, під нею дві накрохмалені спідниці, ліф, під ним корсет. Все це знімалося й вдягалися закритий купальний костюм, гумові черевички й шапочка. А все для того, щоб зайти у воду по кісточки, раз-два бризнути на себе водою й одразу ж назад.

Ведуча 2: "И тут, - не без удовольствия вспоминала Ахматова, - появлялось чудовище - я, лохматая, босая, в платье на голом теле. Я прыгала в море и уплывала часа на два. Возвращаясь, надевала платье на голое тело и кудлатая, мокрая, бежала домой».

Пані, звісно, осудливо проводжали поглядами чудовисько, навіть не підозрюючи, що воно читає по-французьки Бодлера й захоплюється музикою поезії Верлена.

Ведуча 1: З тих часів зберігся ще один цікавий спогад про дачу на станції Великий Фонтан, де народилася поетеса.

«...Проезжая мимо этого места мама предложила мне сойти и посмотреть на дачу Саракини (так звали ее хозяина), которую я прежде не видела. У входа... я сказала: «Здесь когда-нибудь будет мемориальная доска». Я не была тщеславна. Это была просто глупая шутка. Мама огорчилась. «Боже, как я плохо тебя воспитала», - сказала она».

Ведуча 2: Ось такою сміливою була Анна з самого дитинства. Такою її запам’ятав древній Київ. Місто, котре назавжди лишилось у долі великої поетеси. Першого разу Аня Горенко приїхала до міста на схилах Дніпра, коли їй було п’ять років. Справа в тому, що тут жили родичі матері, а потім Київ чекав у гості не раз. Саме в українській столиці народилася молодша сестричка Ія, тут хворів на дифтерію старший брат Андрій, в київських парках годинами гуляла поетеса, а найголовніше – київські схили подарували їй підказку долі, адже саме тут вона чи не вперше усвідомила себе Поетом.

Из Первой (Киевской) тетради:

Молюсь оконному лучу —

Он бледен, тонок, прям.

Сегодня я с утра молчу,

А сердце — пополам.

На рукомойнике моем

Позеленела медь,

Но так играет луч на нем,

Что весело глядеть.

Такой невинный и простой

В вечерней тишине,

Но в этой храмине пустой

Он словно праздник золотой

И утешенье мне.

Ведуча 1:

У Київському міському архіві зберігаються документи про навчання Ані Горенко в Фундуклеєвській гімназії в 1906-1907 роках. До речі, у класі всі гімназистки ділилися на дві групи – «буржуазну» та «демократичну». Анна ж трималась на відстані, вже тоді була спостережливою та зануреною у власний світ.

Древний город словно вымер,

Странен мой приезд.

Над рекой своей Владимир

Поднял черный крест.

Липы шумные и вязы

По садам темны,


Звезд иглистые алмазы

К Богу взнесены.

Путь мой жертвенный и славный

Здесь окончу я,

Но со мной лишь ты, мне равный,

Да любовь моя.



З Києвом, дійсно, була пов’язана історія кохання Анни Горенко й Миколи Гумільова. Історія непроста, красива і фатальна.

Ведуча 2: Вперше вони зустрілись на Різдво в далекому 1903-му році, коли царськосільській гімназистці було лише 14 років. Зі спогадів подруги Валерії Срезневської: «она была стройной девушкой, с красивыми белыми руками и ногами и густыми черными волосами, прямыми как водоросли, и с большими светлыми глазами, странно выделявшимися на фоне черных волос».

Ведуча 1: Ось такою її вперше побачив 17-річний Гумільов, коли випадково зіштовхнувся у Гостинному дворі. Аня тримала в руках ялинкові прикраси. Друга зустріч відбулася на льодяному катку, де дівчина вразила своєю фізичною підготовкою. А потім… вони зустрічались часто. Улюбленим місцем для прогулянок була Турецька башта в Царському Селі, побудована у вигляді імітації руїн. Молоді люди забиралися на саму верхівку, про ці щасливі миті Микола згодом згадуватиме віршованими рядочками:

Ты помнишь, у облачных впадин

С тобою нашли мы карниз,

Где звезды, как горсть виноградин,

Стремительно падали вниз?

Ведуча 2: Щось схоже відбувалося і з почуттями. Аня не сприймала стосунки всерйоз, більше того, мала перше дівоче захоплення, яке за всіма законами жанру було нерозділеним. А от для Гумільова почуття стали не те що справжніми, вони набули присмаку фатальності. Коли Анна після розлучення батьків виїхала з матір’ю до Євпаторії, Микола Гумільов, незважаючи на відмови дівчини, знайшов можливість бути присутнім в її житті. Ще і яку красиву можливість.

Ведуча 1: Молодий поет передав брату Ані, з яким товаришував, свою першу збірку поезій, в якій дівчина поруч з деякими поезіями коротко і влучно написала «мені». Друга збірка Гумільова вийшла у Парижі в 1908, куди молодий чоловік втік, аби забути нещасливе кохання. Однак… «Романтичні квіти» цілком присвячувались Анні Андріївні Горенко. Гумільов нічого не міг вдіяти з собою. Відмови стати його дружиною сприймав болісно, біографи згадують про спроби самогубства. Спершу він намагався втопитись, але французька поліція затримала нещасного, сприйнявши за безхатченка, а вдруге труївся, однак його вчасно знайшли.

Ведуча 2: Аню тривожила така поведінка, вона пише: «Он так любит меня, что даже страшно».

Ты выдумал меня. Такой на свете нет,
Такой на свете быть не может.
Ни врач не исцелит, не утолит поэт, -
Тень призрака тебя и день, и ночь тревожит.

Ведуча 1: І знову Київ у долях двох. Тут Анна, вислухавши чергову пропозицію руки та серця, неочікувано дала свою згоду. 25 квітня у передмісті Києва у Миколаївській церкві відбулося таїнство вінчання, на якому не було рідних та близьких. З дому дівчина виїхала у звичайному одязі, а вже біля храму перевдягалась у весільну сукню.



Из логова змиева,
Из города Киева,
Я взял не жену, а колдунью.
А думал - забавницу,
Гадал - своенравницу,
Веселую птицу-певунью.

Ведуча 2: Весну 1911 року молоде подружжя зустріло в Парижі. Французька столиця подарувала Анні одне особливе знайомство з тоді ще не відомим художником Амедео Модільяні. Микола Гумільов ревнував, але для серйозніших стосунки між двома митцями забракло часу, однак про відомого художника Ахматова залишить один з кращих своїх мемуарних нарисів: "...Все, что происходило, было для нас обоих предысторией нашей жизни: его - очень короткой, моей - очень длинной».

Ведуча 1: І в цьому житті завжди з нею була Поезія. Поезія з великої літери. Поезія, котра змушувала ревнувати Миколу Гумільова. Він на той час багато подорожує Африкою, Європою, а коли повертається, дружина читає свої вірші. Він оцінював їх скептично й холодно, зауважуючи, що його дружина й вишивати гарно вміє. Навіть пропонував зайнятися танцями. Однак долю не обійти.

Ведуча 2: Весною 1912 року бачить світ перша збірка Анни Ахматової «Вечір», яку допомагає випустити чоловік, щоправда невеличким накладом, всього 300 екземплярів. Але цього було досить, аби ім’я Анни Ахматової раз і назавжди увірвалось в літературу Срібної доби. Нею захоплювались, її обожнювали. І недарма. За дуже короткий термін із сміливої дівчинки Анна перетворилась у гордовиту, величаву Ахматову, якою запам’яталась усім, хто мав щастя бути з нею знайомим. В журналах друкували її портрети, й жіноцтво почало наслідувати знамениту зачіску й шаль.

Ведуча 1: Однак ні краса, ні успіх не допомогли Ахматовій врятувати шлюб з Миколою Гумільовим. Стосунки стрімко погіршувались, навіть народження спільного сина Лева Миколайовича Гумільова не дало очікуваного результату. По суті, єдина дитина виявилась непотрібною живим батькам. Хлопчика одразу після народження забрала мати Гумільова й виховувала онука до шістнадцятилітнього віку. Власне, Анна Ахматова усвідомлювала свою провину і каялась, що була відсутньою в житті хлопчика:

Буду тихо на погосте


Под доской дубовой спать,
Будешь, милый, к маме в гости
В воскресенье прибегать -
Через речку и по горке,
Так что взрослым не догнать,
Издалека, мальчик зоркий,
Будешь крест мой узнавать.
Знаю, милый, можешь мало
Обо мне припоминать:
Не бранила, не ласкала,
Не водила причащать.

Ведуча 2: Розлучення не уникнули. Дві творчі вершини розійшлися у різних напрямках. Кожен мав нові стосунки. Анна Ахматова виходила заміж тричі. Були в її житті і захоплення, й пристрасті. Однак, як би дивно це не звучало, після розстрілу радянською владою Миколи Гумільова за недонесення про заговір, Анна Ахматова до кінця днів почувала себе вдовою розстріляного поета.



Мы не умеем прощаться,-
Всё бродим плечо к плечу.
Уже начинает смеркаться,
Ты задумчив, а я молчу.

В церковь войдем, увидим
Отпеванье, крестины, брак,
Не взглянув друг на друга, выйдём...
Отчего всё у нас не так?

Или сядем на снег примятый
На кладбище, легко вздохнём,
И ты палкой чертишь палаты,
Где мы будем всегда вдвоём.

Ведуча 1: Це сталося у 1921 році. Той рік став чорним . У серпні помер її близький друг Олександр Блок. На його похованні Анна й дізналася про арешт Гумільова за так званою Таганцевою справою. Через два тижні його розстріляли. У тому самому серпні в Греції покінчив життя самогубством її бра т – Андрій Горенко.


Я гибель накликала милым,

И гибли один за другим.

О, горе мне! Эти могилы

Предсказаны словом моим.

Как вороны кружатся, чуя

Горячую свежую кровь,

Так дикие песни, ликуя,

Моя насылала любовь.

С тобою мне сладко и знойно,

Ты близок, как сердце в груди.

Дай руки мне, слушай спокойно.

Тебя заклинаю: уйди.

И пусть не узнаю я, где ты.

О Муза, его не зови,

Да будет живым, невоспетым

Моей не узнавший любви.

Ведуча 2: Емоції вихлюпнулись у збірку «Подорожник» («В лето господне»), після якої були довгі роки тиші. Поезія Анни Ахматової не влаштовувала режим, на її друк була накладена неофіційна заборона. Однак хіба накладеш заборону на музу?

Уединение

Так много камней брошено в меня,

Что ни один из них уже не страшен,

И стройной башней стала западня,

Высокою среди высоких башен.

Строителей ее благодарю,

Пусть их забота и печаль минует.

Отсюда раньше вижу я зарю,

Здесь солнца луч последний торжествует.

И часто в окна комнаты моей

Влетают ветры северных морей,

И голубь ест из рук моих пшеницу...

А не дописанную мной страницу -

Божественно спокойна и легка,

Допишет Музы смуглая рука.


Ведуча 1:

МУЗА УШЛА ПО ДОРОГЕ

Муза ушла по дороге,

Осенней, узкой, крутой,

И были смуглые ноги

Обрызганы крупной росой.

Я долго ее просила

Зимы со мной подождать,

Но сказала: "Ведь здесь могила,

Как ты можешь еще дышать?"

Я голубку ей дать хотела,

Ту, что всех в голубятне белей,

Но птица сама полетела

За стройной гостьей моей.

Я, глядя ей вслед, молчала,

Я любила ее одну,

А в небе заря стояла,

Как ворота в ее страну.

Ведуча 1: Бідність. Анна Ахматова знала, що це таке. За будь-якої погоди носила старенького капелюшка й легеньке пальто, лише після смерті однієї з подруг отримала у спадок шубу, котру носила до самої війни. Але незважаючи на одяг та вражаючу худобу, поетеса тримала голову по-королівськи рівно. Аж до 1934 року, коли одночасно арештували її чоловіка Миколу Пуніна й сина Лева Гумільова.

Ведуча 2: Ось тоді вперше вона заховає гордість й писатиме листа Сталіну. І їх звільнять. Однак не надовго. У березні 1938 року сина ув’язнюють на довгі сімнадцять місяців, а вироком був розстріл.

Відео. Уривок з фільму Анна Герман.

Ведуча 1: І знову листи у кремль. Смерть замінили ув’язненням. Анна Ахматова назавжди запам’ятала довжелезні години очікування біля в’язниці. У тих згорьованих чергах почала народжуватись поема «Реквієм»

Ведуча 2: Зі спогадів Л.К.Чуковскої:

« Анна Андреевна, навещая меня, читала мне стихи из «Реквиема» тоже шёпотом, а у себя в Фонтанном Доме не решалась даже на шёпот: внезапно, посреди разговора, она умолкала и, показав глазами на потолок и стены, брала клочок бумаги и карандаш; потом громко произносила что-нибудь очень светское: «Хотите чаю?» или «Вы очень загорели», потом исписывала клочок быстрым почерком и протягивала мне. Я прочитывала стихи и, запомнив, молча возвращала ей. «Нынче ранняя осень», - громко говорила Анна Андреевна и, чиркнув спичкой, сжигала бумагу над пепельницей. Это был обряд: руки, спичка, пепельница – обряд прекрасный и горестный…» 

Ведуча 1: А вже в 1940 році неочікувано випустили цілий збірник Анни Ахматової з шести книг, який практично змітали з полиць книгарень, хоча вже за кілька місяців влада почала вилучати книги з бібліотек.

Потім була війна. Був блокадний Ленінград. Був жах.


Щели в саду вырыты,
Не горят огни.
Питерские сироты,
Детоньки мои!
Под землей не дышится,
Боль сверлит висок,
Сквозь бомбежку слышится
Детский голосок.

Ведуча 2: Ще у 30-х роках в одну з кімнат квартири, в якій жила Ахматова, підселили сім’ю Смирнових. Коли п’яний батько бив своїх дітей, Анна Андріївна йшла у ванну кімнату, аби не чути дитячого плачу. Зі старшим хлопчиком Валею Смирновим вона займалася французькою мовою.

Ведуча 1: 6 вересня 1941 року відбулося перше бомбардування Ленінграду. Ахматова й Смирнові ховалися. Ахматова згадуватиме: «Когда мы сидели в «щели» в нашем садике, я вдруг услышала такой свист и визг, какого никогда в жизни не слыхала, это были какие-то адские звуки - мне казалось, что я сейчас умру. Я подумала, как плохо я прожила свою жизнь, и как я не готова к смерти».

Ведуча 2: 28 вересня у Ахматової від голоду почалися дистрофічні набряки. Як би дивно це не було, слави поетеси вистачило, аби влада вирішила евакуювати її з блокадного Ленінграду аж у Ташкент. Там Анна Ахматова дізналась про загибель одного з хлопчиків сім’ї Смирнових.



Постучись кулачком - я открою.

Я тебе открывала всегда.

Я теперь за высокой горою,

За пустыней, за ветром и зноем,

Но тебя не предам никогда...

Твоего я не слышала стона,

Хлеба ты у меня не просил.

Принеси же мне ветку клена

Или просто травинок зеленых,

Как ты прошлой весной приносил.

Принеси же мне горсточку чистой,

Нашей невской студеной воды,

И с головки твоей золотистой

Я кровавые смою следы.
Ведуча 1: У Ташкенті ледь не померла від тифу, а після хвороби почала набирати вагу й змушена була відмовитись від знаменитої чолки. Анна Ахматова багато пише про Схід. Її поезія гармонійна. З 1945 року її поезію знову друкують. У Москві відбуваються творчі зустрічі, а в колонному залі люди зустрічають її оваціями. Стоячи. А це дозволялося лише вождю. Після «Постанова ЦК» і знову мовчання. Зате Ахматова, демонструючи фото з колонного залу, зауважувала: «Это я зарабатываю себе постановление».
Ведуча 2: Менше, ніж за місяць, Ахматову виключили з Спілки письменників, нівелювали виплати, книгу, яка вже була у друці, знищили. Але, на щастя, неможливо було так само просто знищити любов до поезії, яка належала перу Анни Ахматової. До поетеси все одно тягнулися люди, надсилали продовольчі картки й допомагали витримати десятиліття вимушеного мовчання.
Ведуча 1: У 1949 році знову був арештований чоловік Микола Пунін, згодом і син Лев Гумільов. Першому судилося загинути у таборах, а другому провести довгих сім років у ув’язненні.
Ведь где-то есть простая жизнь и свет,

Прозрачный, теплый и веселый...

Там с девушкой через забор сосед

Под вечер говорит, и слышат только пчелы

Нежнейшую из всех бесед.

А мы живем торжественно и трудно

И чтим обряды наших горьких встреч,

Когда с налету ветер безрассудный

Чуть начатую обрывает речь.

Но ни на что не променяем пышный

Гранитный город славы и беды,

Широких рек сияющие льды,

Бессолнечные, мрачные сады

И голос Музы еле слышный.


Звучить романс на слова Анни Ахматової.
Ведуча 2: Заради сина Ахматова все ж перемагає сама себе й таки пише цикл віршів «Слава Миру», в яких прославляє Сталіна. Сина випускають лише в 1956 році. Лев Гумільов стає відомим вченим-істориком, його роботи про Схід і досі мають цінність. Анна Ахматова пишалася ним.
Ведуча 1: Коли неможливо було бути поетесою, вона стала перекладачем, що дозволило заробляти на життя і бути членом Спілки письменників бодай у такій якості.
Ведуча 2: Заборону на Анну Ахматову зняли лише після смерті Сталіна в 1954 році. Поетеса навіть отримала житло у Комарово. Невеличкий будиночок Ахматова називала Будкою. Але доля нарешті надала можливість бути собою. Ахматова натхненно пише. Пише багато й пристрасно. Заважають хіба що хвороби. Серце, повнота, яка не давала можливості вільно рухатись.
Ведуча 1: Але навіть з цим Ахматова боролась по-королівськи красиво. Коли в 1964 році в Італії її нагородили міжнародною премією, поетеса з жахом спостерігала кількість сходинок:
«Торжественность и величавость момента были таковы, что если бы я хоть чуть заколебалась, меня бы немедленно усадили в кресло и понесли наверх. Такого позора я допустить не могла. И я двинулась храбро вперёд. Так я поднялась на вершину славы, задыхаясь и кряхтя».

Ведуча 2: У 1965 році Анна Ахматова стала доктором літератури Оксвордського університету. А 5 березня 1966 році після четвертого інфаркту серце великої поетеси зупинилось назавжди. За іронією долі це сталося в річницю смерті Сталіна, яку Ахматова відзначала як свято.

Відспівували її в Миколаївському соборі Ленінграду, а поховали в Комарово. Ахматову проводжали у вічність натовпи прихильників.

Ведуча 1: Її люблять і пам’ятають в Україні. Так, в рік її сторічного ювілею, на карті Києва з’явилась вулиця Анни Ахматової. На будинку, де вона жила, встановили меморіальну дошку. Одній з бібліотек присвоєно її ім’я.

Ведуча 2: Але найголовніше, що ця любов є взаємною. Насамкінець вашій увазі пропонуємо пісню на слова Анни Ахматової, котрі поетеса присвятила другу й поету з українським корінням Володимиру Нарбруту.

Звучить композиція «Про стихи»



Олена Сердюк,

Бібліотекар ІІ категорії



відділу обслуговування

Чернігівської районної ЦБС
Каталог: Files -> downloadcenter
downloadcenter -> Наталія звольська
downloadcenter -> Перекази І легенди Звягельщини
downloadcenter -> Уроках читання. Презентація творчих знахідок учителів молодших класів. Тема уроку: Літературні казки про тварин. Іван Франко «Лисичка і Журавель»
downloadcenter -> Методичні рекомендації до проведення заходів оформлення експозицій книжково-журнальних виставок Тема бесіди для учнів старших класів
downloadcenter -> До Антології увійшли поетичні та прозові твори письменників міста Катеринослава – Січеслава – Дніпропетровська, написані для дітей І про дітей, для юнацтва І про юнацтво за період 1883-2012 рр
downloadcenter -> Сценарій за іншими джерелами Методичні рекомендації до проведення заходів


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Сценарій літературного вечора «в то время я гостила на земле…» До 125-річчя з народження Анни Ахматової Мета iconСценарій літературного вечора до 80-річчя
Сьогодні літературний вечір присвячений 80-річчю від дня народження відомої української поетеси, громадського діяча І просто сильної,...
Сценарій літературного вечора «в то время я гостила на земле…» До 125-річчя з народження Анни Ахматової Мета iconСценарій літературного вечора, присвяченого 79-й річниці від дня народження В. Стуса Ведуча І
Сценарій літературного вечора, присвяченого 79-й річниці від дня народження В. Стуса
Сценарій літературного вечора «в то время я гостила на земле…» До 125-річчя з народження Анни Ахматової Мета iconСценарій вечора «Леся Українка потужний духовний світоч: До 145-річчя від дня народження\ »
Сценарій вечора «Леся Українка – потужний духовний світоч: До 145-річчя від дня народження» –19
Сценарій літературного вечора «в то время я гостила на земле…» До 125-річчя з народження Анни Ахматової Мета icon"Життєвий і творчий шлях Анни Ахматової. Пізня поезія Ахматової "Реквієм"
Розробка уроку на тему:”Життєвий І творчий шлях Анни Ахматової. Пізня поезія Ахматової “Реквієм”
Сценарій літературного вечора «в то время я гостила на земле…» До 125-річчя з народження Анни Ахматової Мета iconУрок-роздум після знайомства з інтимною лірикою Анни Ахматової та Ліни Костенко
Познайомити учнів з особистістю та особливостями творчості А. Ахматової; навчати опрацьовувати літературно-критичні дослідження
Сценарій літературного вечора «в то время я гостила на земле…» До 125-річчя з народження Анни Ахматової Мета iconСценарій вечора, присвяченого 150-річчю від дня народження Б. Грінченка Борис Грінченко

Сценарій літературного вечора «в то время я гостила на земле…» До 125-річчя з народження Анни Ахматової Мета iconУрок інтерв’ю Тема. Творчість Анни Ахматової яскраве явище жіночої поезії ХХ століття
Ахматової, розглянути художні особливості ранньої лірики, поглибити знання про акмеїзм, визначити особливості жіночої лірики, розвивати...
Сценарій літературного вечора «в то время я гостила на земле…» До 125-річчя з народження Анни Ахматової Мета iconСценарій літературного вечора: «Десною зачарований» " я син свого часу І весь належу сучасникам своїм"
Учень №2 (батько). Так, звиніть, се мій хлопець, чи, сказати б, ребятьонок меншенький
Сценарій літературного вечора «в то время я гостила на земле…» До 125-річчя з народження Анни Ахматової Мета iconСценарій математичного ранку «Микола Чайковський вчений математик, вихователь, громадянин» до 125-річчя
Мета: Ознайомити учнів з життєвим та науковим шляхом вченого математика, нашого земляка М. А. Чайковського, виховувати в учнів почуття...
Сценарій літературного вечора «в то время я гостила на земле…» До 125-річчя з народження Анни Ахматової Мета iconІмені в. І. Вернадського
Міжнародних Ахматівських читаннях «Творчість Анни Ахматової в русі епох І культур»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка