Сценарій літературного вечора «Знаменні дати вересня 2014 року» Мета : ознайомити учнів із сторінками життєпису письменників-ювілярів(цікаві факти), розвивати навички декламування, виховувати повагу до



Скачати 146.35 Kb.
Дата конвертації16.03.2018
Розмір146.35 Kb.
ТипСценарій

Сценарій літературного вечора «Знаменні дати вересня 2014 року»

Мета: ознайомити учнів із сторінками життєпису письменників-ювілярів(цікаві факти), розвивати навички декламування, виховувати повагу до відомих культурних діячів, бажання більше дізнаватися про них.

Обладнання: портрети письменників, ілюстрації, костюми учасників.

ХІД заходу

Учитель. Сьогодні наш вечір ми присвячуємо тим митцям, чиї ювілеї відзначає вся Україна у вересні цього року. Сьогодні ми познайомимось із цікавими фактами із життєвого шляху О.Довженка, І.Котляревського, М.Коцюбинського.

Ведучий 1. 10 вересня минає 120 років з дня народження кінокласика Олександра Довженка.

Постать Олександра Довженка в українській культурі багатовимірна – він і прозаїк, і драматург, і кінорежиссер. У світовій культурі Довженко – кінокласик і  цілком заслужено стоїть поруч з Чапліним, Феліні, Бергманом та ін.



Ведучий 2. Народився він 10 вересня 1894 року на хуторі В’юнище, (нині смт Сосниця) Чернігівської області. Його рідна земля стала вирішальною у формуванні його естетичних, соціальних та політичних поглядів. Саме вона принесла поезію в його творчість та життя.

Довженко вчився живопису у Німеччині. Після навчання працював карикатуристом у газеті «Вісті ВУЦВК».



Ведучий 1. Відомо, що видатний режисер та актор Чарлі Чаплін дуже любив Довженка. Саме він сказав: «Слов‘янський кінематограф дав світові лише одного режисера – Олександра Довженка».

У 1930 році Олександр Довженко зняв свій найвідоміший фільм «Земля», визнаний геніальним у багатьох країнах світу. Проте, прозовий твір було завершено у 1952 роцi. Довженко – автор також документальних фільмів.

22 серпня 1977 року було відкрито новий астероїд головного поясу, який згодом отримав назву 4520 Довженко (4520 Dovzhenko). Відкривач астероїду - Черних Микола Степанович, український астроном. У серію його відкриттів належать астероїди з назвами: Одеса, Гоголь, Сковорода, Патон, Каменяр, Кобзар та ін..

Ведучий 2. Довженко писав: Чого я хочу? Що мені треба? Роботи. Я хочу роботи. І трохи радості. Я матиму роботу і не матиму радості. Я не можу радуватися, коли навколо мене людям погано. Мені соромно, так соромно, ніби я винен, що люди бідні, погано одягнені, невлаштовані і перевтомлені. Ніби я обдурив їх, чогось їм набрехав і витягаю з них жили, ніби я одняв у них свята, і спокій, і лагідну вдачу і зробив їх нещасливими... Герої вони чи ні? Герої. Більш - дважди, стонажди герої.

Довженко. По своїй натурі я не можу, не вмію бути вдоволеним. Я з нещасливими, з бідними, з невлаштованими. Я помічав се за собою завжди. Очевидно, се від моєї невгамовної уяви і од якихось житейських стародавніх травм. ...Світова війна закінчилась атомною бомбою. Я хочу працювати. І хочу вірити до смерті, що не потрібні будуть уже людству танки, і гармати, і весь оцей смітник атавістичних дурниць, всі оці пам'ятники великим вбивцям і їх коням і готтентотські почесті снайперам, маршалам... Що буде мир. Що не потрібні будуть герої-мученики.

Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більш глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне тільки те, що прекрасне. І коли ми не постигнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в минулому, ні в сучаснім, ні в майбутньому. Краса нас всьому учить. Ся проста істина лишилася, проте, не признаною, особливо ворогами високих мислей і почуттів. Краса - верховний учитель. Доказ цьому мистецтво - малярі, скульптори, архітектори, поети. Що б нам лишилося од Риму, од Ренесансу, коли б їх не було? У всьому людському я хочу шукати красу, себто істину.

Уривок з кіноповісті «Зачарована Десна»

Довженко. Погулявши коло бджіл і наївшись огіркових пуп’янків, натрапив я на моркву. Більш за все чомусь любив я моркву. Вона росла в нас рівними кучерявими рядочками скрізь поміж огірків. Я оглянувся, чи не дивиться хто. Ніхто не дививсь. Навколо тільки дрімучий тютюн, мак та кукурудзяні тополі й соняшники. Чисте полуденне небо, і тихо-тихо, немовби все заснуло. Одні тільки бджоли гудуть та десь з-за тютюну, від погребні, доносивсь дідів рик. Тут ми з Піратом і кинулись до моркви. Вириваю одну — мала. Гичка велика, а сама морквина дрібненька, біла і зовсім не солодка. Я за другу — ще тонша. Третю — тонка. А моркви захотілось, аж тремчу весь! Перебрав я цілий ряд, та так і не знайшов ні одної. Оглянувсь — що робить? Тоді я посадив усю моркву назад: хай, думаю, доростає, — а сам подався далі шукати смачного.

 Довго щось ходив я по городу. Після моркви висмоктував мед з тютюнових квітів і з квітів гарбузових, що росли попід тином, пробував зелені калачики і білий, ще в молоці, мак, покуштував вишневого клею з вишень, понадкушував на яблуні з десяток зелених кислих яблук і хотів уже йти до хати. Коли ж дивлюсь: баба снує коло моркви, дідова мати. Я — бігом. А вона — зирк та за мною. А я тоді — куди його тікать? — повалив соняшника одного, другого:



Баба. Куди ти, бодай тобі ноги повсихали!

Довженко. Я в тютюн. «Побіжу, — думаю, — в малину, та рачки попід тютюном». Пірат за мною.

Баба. Куди ти тютюн ламаєш, бодай тобі руки і ноги поламало! А бодай би ти не виліз з того тютюну до хторого пришествія! Щоб ти зів’яв був, невігласе, як ота морковочка зів’яла від твоїх каторжних рук!

Довженко.

Отже, кинувшись через тютюн у сад, прабаба бухнулась з розгону на коліна. Отак, як дід любив сонце, так його мати, що її, як я теж аж потім довідався, звали Марусиною, любила прокльони. Вона проклинала все, що попадалось їй на очі, — свиней, курей, поросят, щоб не скугикали, Пірата, щоб не гавкав і не гидив, дітей, сусідів. Кота вона проклинала щодня по два-три рази так, що він трохи згодом був якось захворів і здох десь у тютюні.

Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо світі. Їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі.

Баба. Мати божа, царице небесна, голубонько моя, святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором! Як повисмикував він з сирої землі оту морковочку, повисмикуй йому, царице милосердна, і повикручуй йому ручечки й ніжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики й суставчики. Царице небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, за мої молитви, щоб ріс він не вгору, а вниз, і щоб н почув він ні зозулі святої, ні божого грому. Миколаю-угоднику, скорий помочнику, святий Юрію, святий Григорію на білому коні, на білому сідлі, покарайте його своєю десницею, щоб не їв він тієї морковочки, та бодай його пранці та болячки з’їли, та бодай його шашіль поточила...

Довженко. Баба хрестилася в небо з такою пристрастю, аж торохтіла вся од хрестів.

А в малині лежав повержений з небес маленький ангел і плакав без сліз. З безхмарного блакитного неба якось несподівано упав він на землю і поламав свої тоненькі крила коло моркви. Це був я. Причаївшись у малині за смородиною, я слухав бабиних молитов, як заворожений. Я боявсь поворухнути пальцем, щоб часом мати божа не побачила з неба, що я тут у малині. Навіть Пірат і той дивився з-під смородини на бабу з переляком.

Не знаю, чим би закінчились бабині молитви. Може, мені тут би й повикручувало руки й ноги, коли б раптом не почувсь з погребні лагідний голос діда, що прокинувся од бабиних молитов.

Дід. Мамо, а чи не принесли б ви мені мисочку узвару? — звернувся він до своєї матері. — Так чогось у животі пече!

Баба. Га? Це ти тут лежиш, бодай ти не встав!

Довженко. І понеслася бабина гроза на погребню.

Баба. Зараз принесу, бодай тебе пранці з’їли, щоб ти їв і не наїдався, щоб тебе розірвало, щоб ти луснув був маленьким!..

Довженко. Баба пішла до хати, а бог дивився їй услід з погребні і тихо посміхався.

Про що говорили дід і баба за узваром, я не чув. Не до узвару вже мені було і не до розмов. Я тихо поповз у малинову гущавину, майже аж до гадюк, не знаючи, куди подітися і що робить.



Ведучий 3.  9 вересня - 245 років від дня народження І.П.Котляревського. На його могилі в Полтаві на першому пам’ятнику було написано: "Майор Котляревский, сочинитель малороссийской "Энеиды".

Був такий випадок. 1818 року до Полтави приїхав цар Олександр І. І запитав, чи не нагородити за громадські заслуги відставного капітана Котляревського гідним цивільним чиновницьким титулом.

— Ніяк не можна! — відказали полтавські чиновники. — Він смертельно образиться! Краще дати йому чин майора.

Так і зробили.



Із армії у відставку Котляревський пішов "с правом ношения мундира". Це давало меншу зарплату, ніж у звичайного цивільного чиновника. Але він чомусь не хотів розлучатися з мундиром. У цьому — ключ до таємниць його біографії. Та й творчості.

Ведучий 4. Замолоду вчителював на Полтавщині по панських маєтках і був закоханий в одну свою ученицю, Марію. Батько її до Котляревського ставився добре, але Марія вже була обіцяна іншому. Учителеві на це натякнули. Він негайно покинув і той маєток, і цивільне життя, й пішов в армію. Став кадетом Сіверського карабінерського полку. 27-річний кадет — незвичайно для тих часів. Учинок цілком донкіхотський: сісти на коня й залишатися гордим сумним лицарем, вірним своєму коханню. Він потім так і не одружився. А мундир, можливо, нагадував йому про обітницю самотнього лицарства. "Дон Кіхот" Сервантеса, до речі, був у його бібліотеці, серед античних і нових книжок.

Ведучий 3. У п’єсі "Наталка Полтавка" обидва претенденти легко відмовляються від руки дівчини на користь один другого. Надто нарочито, здається. Та для Котляревського — цілком природно. У своєму лицарстві він був гордий. Але без гордині. Тому й літературну славу не ставив вище офіцерських заслуг. Хоча його "Енеїда" мала великий резонанс у всій Російській імперії. Котляревського друкували в тодішніх престижних журналах поруч із Пушкіним. Утім, видати "Енеїду" так і не зміг: просив 2000 крб., а московські видавці не давали й половини. Відставний майор Котляревський мав пенсію 500 крб. на рік."Енеїді" присвятив понад чверть століття.

Ведучий 4. Він не вмів робити кар’єру. Канцелярську службу кинув рано. Із армії теж пішов капітаном, хоч міг дослужитися до вищих чинів. Зате з дивовижною постійністю віддавався справам, що вимагали безкорисливого служіння тим, хто цього потребував. Віддав 25 літ службі на посаді наглядача (директора) дому виховання дітей бідних дворян у Полтаві. За це, власне, й одержав від царя чин майора. Важлива його участь й у викупі з кріпацтва актора Михайла Щепкіна. Треба було зібрати велику суму — за Щепкіна просили 8 тис. крб. Для порівняння: за Шевченка взяли 2500.

Ведучий 3. Його "Енеїда" була в бібліотеці Наполеона. Великий князь Микола Павлович — майбутній цар Микола І — попросив собі аж два примірники. А радянські дослідники підкреслювали, що "Енеїда" Котляревського була у Леніновій бібліотеці. Хоч росіяни мали свою "Енеїду", перероблену з давньоримської поеми Вергілія. Переспів зробив сучасник Котляревського, Осипов. Але його в Росії скоро забули, а ось "Енеїду" Котляревського російською перекладали аж тричі.

Ведучий 4. Прямих нащадків він не залишив. Перед смертю відпустив на волю кріпаків — шість душ. А дім на горі в Полтаві заповів своїй економці, Мотрі Векливечивій, унтер-офіцерській вдові. Кажуть, у них був таємний роман. Так це чи ні — хтозна. Але факт фактом: мандрівний лицар, який ніколи не знімав похідного мундира, у своєму заповіті подбав саме про вдову унтер-офіцера.

Ведучий 3. 1819 — уперше поставлено "Наталку Полтавку"

Ця п’єса — праматір нової української драми. Сюжет нібито й невибагливий, а її популярність не згасає вже майже 200 літ. Пік припав на Другу світову. "Наталку" ставили по обидва боки радянсько-німецького фронту, і то частіше — на окупованій території. Те, що коханого десь нема "вже четвертий рік", діяло на публіку магічно.
Та й не простого роду ні Наталка, ні Возний. Вона співає пісні Марусі Чурай, він — пісні на слова Сковороди — "Всякому городу нрав і права". Отже, не рядовими особистостями були обоє.

Уривок з п’єси "Наталка Полтавка"

              Наталка (виходить з відрами підходить на край сцени).
     Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;
     О, як моє болить серце, а сльози не ллються. (2)
      
     Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу, 
     Тілько тогді і полегша, як нишком поплачу. (2)
      
     Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,
     Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.(2)
      
     Єсть же люди, що і моїй завидують долі, 
     Чи щаслива та билинка, що ростеть на полі? (2)
      
     Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці? 
     Тяжко жити без милого і в своїй сторонці. (2)
      
     Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися! 
     Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися. (2)
      
     Полетіла б я до тебе, та крилля не маю, 
     Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. (2)
      
     До кого я пригорнуся, і хто приголубить? 
     Коли тепер того нема, який мене любить. (2)
      
     Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене - і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...
      
В о з н и й. Благоденственного і мирного пребиванія! (Набік). Удобная оказія предстала зділатии о собі предложеніє на самоті.
     Н а т а л к а (кланяючись). Здорові були, добродію, пане возний!
     В о з н и й. "Добродію"! "Добродію"! Я хотів би, щоб ти звала мене - теє-то як його - не вишепом'янутим ім'ярек.
     Н а т а л к а. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.
     В о з н и й. Не о сем, галочко, - теє-то як його - хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:
      
         От юних літ не знал я любові, 
     Не ощущал возженія в крові;
     Как вдруг предстал Наталки вид ясний, 
     Как райский крин, душистий, прекрасний;
      
     Утробу всю потряс;
     Кров взволновалась, 
     Душа смішалась;
     Настал мой час!
      
     Настал мой час; і серце все стонеть;
     Как камень, дух в пучину зол тонеть. 
     Безмірно, ах! люблю тя, дівицю, 
     Как жадний волк младую ягницю.
      
     Твой предвіщаєть зрак 
     Мні жизнь дражайшу, 
     Для чувств сладчайшу, 

 
     Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моей. Когда би я іміл - теє-то як його - столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап'ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би навосхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.


     Н а т а л к а. Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не возьму.
     В о з н и й. Лукавиш - теє-то як його - моя галочко! і добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.
     Н а т а л к а. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.
     В о з н и й. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть - теє-то як його - для любові ничтожні. Уязвленное частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все - теє-то як його - ровняєть. Рци одно слово: "Люблю вас, пане возний!" - і аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою.
     Н а т а л к а. У вас єсть пословиця: "Знайся кінь з конем, а віл з волом"; шукайте собі, добродію, в городі панночки; чи  там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте... Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що і розказати не можна.
     В о з н ы й. Бачив я многих - і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть - теє-то як його - к ним поползновенія. Ти одна заложила ему позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години.

Ведучий 5. 7 вересня 2014 року культурна громадськість України та світу за підтримки ЮНЕСКО відзначає ювілей Михайла Коцюбинського – 150-річчя від дня його народження.

Михайло Коцюбинський прожив лише 48 років.

Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 у Вінниці. Мати, Гликерія Максимівна Абаз, дуже любила сина.

Ведучий 6. Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці.

Ведучий 5. Михайло Коцюбинський так і не здобув офіційної вищої освіти (закінчив Шаргородську духовну семінарію, університет так і залишився мрією). «Але він був високоінтелігентний, умів вести і підтримувати всяку розмову так, що кожний мав сатисфакцію (задоволення) розмовляти з ним. Усе делікатний, старався ніколи нікого нічим не вразити…»

Був високоосвіченою людиною і читав дуже багато. Знав дев’ять мов – три слов’янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та циганську…



Ведучий 6. Якось хлопчина, якому щойно виповнилось 11 років, по-дитячому сильно закохався у 16–річну дівчину, яка не звертала на нього найменшої уваги. Поклавши будь-що стати великою людиною і тим завоювати серце своєї коханої, він накинувся на книжки. Невідомо, чи вдалося Михайлу справити враження на дівчину почерпнутими з книжок думками, але цілком зрозуміло, що прочитане покликало його у письменницьку дорогу.

Ведучий 5. Літературна кар’єра Михайла почалася з повного провалу. У 1884 р. він написав оповідання «Андрій Соловко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Цю першу спробу молодого автора було оцінено вельми скептично.

Ведучий 6. Був знайомий з Іваном Франком, М. Лисенком — який був його кращим другом, також з Василем Стефаником, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою та Михайлом Старицьким.

Ведучий 5. 1898 року- Михайло Михайлович переїхав у Чернігів, де зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною — вірним другом та помічником. Тут виросли його діти — Юрій, Оксана, Ірина, Роман.

Ведучий 6. Хворів астмою і туберкульозом. Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.

Життю письменника присвячено стрічку «Родина Коцюбинських» Т. Левчука (1970, образ Коцюбинського відтворив О. Гай).



Ведучий 5. Цікаві перекази про Коцюбинського

Стара відьма

У Криворівні не могли не помітити, як Коцюбинський цікавиться селянським побутом. Один гуцул заходить до нього в неділю, чемно кланяється і питається:

— А чи це правда, що ви хочете нас у книжках розписати?

— Правда.

— Не тільки людей, але і всяку нечисту силу?

— І нечисту силу.

— То я прийду до вас із своєю жінкою. Ви такої старої відьми ні в нас, ні в околиці не знайдете.

Воли і коні

У Криворівню, в Карпати, приїхали львівські дачники, щоб побачити Коцюбинського. Один із них почав висловлювати своє захоплення творчістю Коцюбинського:

— А прекрасні ваші твори ми добре знаємо. Наприклад, «Хіба ревуть воли…».

— Я не про воли, а про коні писав.

— Не розумію. Коні ж не ревуть?..

— Ну, і що з того? Коні не винні.



«Ось моя зброя»

Улітку 1910 року Коцюбинський повертався з Капрі, де він жив разом із Горьким. Жандармерія дістала суворий наказ якнайпильніше перевірити речі М. Коцюбинського. Прикордонні чиновники брутально рилися в його валізі. На запитання: «А зброя у вас є?»— Михайло Михайлович відповів: «Так, є». Від несподіванки запанувала тиша. Потім зчинилася метушня: «Де зброя, де?»

На довгій паузі М. Коцюбинський з лукавою посмішкою показав на олівець, що виглядав з кишені його піджака, і сказав: «Ось моя зброя».

Ведучий 5. (З кн. «Цікаві бувальщини», зібр. й упоряд. І. Артемчук, Г. Григор’єв, —Дніпро — К., 1974)

Ведучий 6. Спогади про Михайла Коцюбинського

***

Ласкавий з дітьми, він зумів зразу завоювати нашу загальну симпатію, і нам вчитись з ним було легко і приємно. Михайло Михайлович був не тільки нашим вчителем, але й вихователем, і другом. У вільний від навчання час він читав нам доступні нашому розвиткові свої та іншхих авторів твори і тим розвинув нашу любов до України (Єлизавета Бакша. Згадка про вчителя-друга. С.31).



***

Коцюбинський дуже любив життя. Любив у ньому те, що має в собі красу й світло, радість і ласку. Любив сонце, весну, літо (Денис Лукіянович. Пам’ятні зустрічі. С. 58).

***

Ласкаві очі, безмежна радість, тепло, що огортає тебе, зогріває сонячним промінням, – це перші мої спогади про тата, перші родинні відчуття.



Тато каже: „Дітоньки, зараз почитаємо казки”. Ми уважно слухаємо про дурних, упертих цапків, які не хотіли поступитись один перед одним і загинули. Про Івасика і Тарасика, про десять робітників-пальців, що допомагали працювати… Це ж тато для нас, дітей, написав ці казки. І від того вони нам ще миліші, ще цікавіші.

…Подарунки, що дарував нам тато, були не тільки гарними оздобами, забавками, а й давали уявлення про народну творчість тієї чи іншої країни…



Він був вигадливим. Завжди по-дитячому захоплювався красою природи, людьми, кращими проявами людських почуттів, здобутками людського розуму. Він був людяним, не втрачав цієї риси на протязі всього життя, любив добро, вірив у його переможну силу… (Ірина Коцюбинська. Тато. С.87, 95).




Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Сценарій літературного вечора «Знаменні дати вересня 2014 року» Мета : ознайомити учнів із сторінками життєпису письменників-ювілярів(цікаві факти), розвивати навички декламування, виховувати повагу до iconПозакласний захід із світової літератури На гостину до ювіляра
Мета: ознайомити учнів із життям та творчістю світових письменників ювілярів 2015 року, формувати вміння створювати власні презентації,...
Сценарій літературного вечора «Знаменні дати вересня 2014 року» Мета : ознайомити учнів із сторінками життєпису письменників-ювілярів(цікаві факти), розвивати навички декламування, виховувати повагу до iconТема. Галина Пагутяк. Новели "Ранок без вечора", "Потрапити в сад", "Душа метелика". Мета
Творів; розвивати в учнів навички самостійного читання, висловлювати враження від прочитаного, робити висновки й узагальнення, складати...
Сценарій літературного вечора «Знаменні дати вересня 2014 року» Мета : ознайомити учнів із сторінками життєпису письменників-ювілярів(цікаві факти), розвивати навички декламування, виховувати повагу до iconТема Школяру про цивільну оборону України
Мета. Ознайомити учнів з героїчними традиціями нашого народу І його боротьбою за мир І безпеку; дати початкові уявлення про цивільну...
Сценарій літературного вечора «Знаменні дати вересня 2014 року» Мета : ознайомити учнів із сторінками життєпису письменників-ювілярів(цікаві факти), розвивати навички декламування, виховувати повагу до iconЯке то щастя бути українцем. Волинь в душі як пісня
Лещук; розвивати логічне мислення І навички самостійного висловлювання, удосконалювати навички декламування поезій;виховувати почуття...
Сценарій літературного вечора «Знаменні дати вересня 2014 року» Мета : ознайомити учнів із сторінками життєпису письменників-ювілярів(цікаві факти), розвивати навички декламування, виховувати повагу до iconВ. Нестайко. Пригодницька повість
Мета: ознайомити учнів з біографією письменника, звернути увагу на цікаві факти з життя В. Нестайка
Сценарій літературного вечора «Знаменні дати вересня 2014 року» Мета : ознайомити учнів із сторінками життєпису письменників-ювілярів(цікаві факти), розвивати навички декламування, виховувати повагу до iconОсновні знаменні й пам'ятні дати полтавщини 2007 року бібліографічний посібник
Знаменні й пам’ятні дати Полтавщини” видаються Полтавською оунб імені І. П. Котляревського з 1966 року. Мета їх – надати всім бажаючим...
Сценарій літературного вечора «Знаменні дати вересня 2014 року» Мета : ознайомити учнів із сторінками життєпису письменників-ювілярів(цікаві факти), розвивати навички декламування, виховувати повагу до iconШлях сучасної книги Бібліотечно-бібліографічне заняття Мета
Мета: дати учням елементарні відомості про шляхи створення сучасної книжки; ознайомити учнів із професіями тих людей, які створюють...
Сценарій літературного вечора «Знаменні дати вересня 2014 року» Мета : ознайомити учнів із сторінками життєпису письменників-ювілярів(цікаві факти), розвивати навички декламування, виховувати повагу до iconУрок 1 Тема. Микола Вороний. Короткі біографічні
Мета: ознайомити учнів з найважливішими сторінками з життя письменника, змістом поеми „Євшан-зілля”, поняттям «поема»; розвивати...
Сценарій літературного вечора «Знаменні дати вересня 2014 року» Мета : ознайомити учнів із сторінками життєпису письменників-ювілярів(цікаві факти), розвивати навички декламування, виховувати повагу до iconЖиття та творчий доробок Стендаля
Мета: ознайомити учнів із життям І творчістю Стендаля; розвивати вдумливе ставлення до навчального матеріалу; виховувати в учнів...
Сценарій літературного вечора «Знаменні дати вересня 2014 року» Мета : ознайомити учнів із сторінками життєпису письменників-ювілярів(цікаві факти), розвивати навички декламування, виховувати повагу до iconВиховна година «Герої нашого часу» (усний журнал) Мета
Мета: ознайомити учнів із життєвими долями бійців ато, виховувати повагу до героїзму людей, які віддали життя І здоров’я за незалежність...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка