Сценарій мистецького заходу про життя і творчість



Скачати 244,41 Kb.
Дата конвертації13.10.2017
Розмір244,41 Kb.

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР

НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ І КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ


МАРУСЯ ЧУРАЙ –

ЖИВА ЛЕГЕНДА УКРАЇНИ
(сценарій мистецького заходу про життя і творчість

народної поетеси та авторки популярних українських пісень)

Сценарій: М. Грицик

Редактор: В. Квітневий

Львів – 2013

Святково оформлена сцена. Основними елементами оформлення є фотопортрет Марусі Чурай. Під ним дати життя /1625 – 1653/ і напис:
«Бувають, може, й кращі голоси,

але такого другого немає!»

Ліна Костенко
До виконання заходу залучені ведучі, читці, учасники гуртків художньої самодіяльності, одягнені у повний український стрій.

Окремі епізоди твору бажано представити у театралізованій дії, особливо розділ «Проща».

Починається захід піснею «Віють вітри, віють буйні».
Ведуча В історії української культури є чимало недосліджених сторінок, нерозкритих таємниць. На жаль, ми нічого не знаємо про багатьох поетів, композиторів, авторів чудових творів, які й досі побутують у народі.
Ведучий І справді, якось рідко задумуємося над тим, що величезні духовні багатства нашого народу, - його пісні, кількість яких вимірюється сотнями тисяч, мали своїх творців, що були його голосом, його душею.
Ведуча Багато пісень складали кобзарі, які здебільшого, були професійними виконавцями і, співали по всій Україні.

Козацькі часи також сприяли поетичному, пісенному пробудженню українського народу. Науковці вважають, що тільки українських пісень записано понад 300 тисяч.


Ведучий Але не менше піснетворців знаходилося і серед талановитих співаків, яких чимало було в наших містах і селах. Їх голоси легко розпізнавалися поміж інших, а спів був найбільш хвилюючим. Таких співаків щиро поважали, ними пишалися.
Ведуча Історія майже не зберегла їх імен. Та невтомним дослідникам української народної творчості наполегливою працею вдалося розкрити імена декотрих з них. До таких легендарних постатей і належить народна поетеса Маруся Чурай. Її традиційно називають українська Сафо1, а ще «дівчиною з легенди», тому, що реальність її існування поки що недостатньо документально підтверджена.
Звучать пісні: «Сидить голуб на березі»,

«Зелений барвіночку».
Ведучий «Дівчина з легенди» - вічна тема української літератури. Можна скласти багату бібліографію творів, автори яких зверталися до змалювання образу Чураївни.
Ведуча Глибоко вивчав особу Марусі видатний український прозаїк Григорій Квітка-Основ’яненко. Він зібрав багато біографічних та пісенних матеріалів про неї, мав її портрет і той портрет бачив О. Шкляревський – автор першої біографії Чураївни. За його описом художник Ф. Самусєв намалював портрет народної поетеси.
Ведучий Про Марусю Чурай не залишилося документальних свідчень, її життєпис в основному будується на підставі найширших переказів та припущень записаних давніми етнографами у місцевостях Центральної України. Про неї були створені пісні, поеми, оповідання, повісті, романи, драми і не тільки в Україні, а й в Польщі, Росії і в Західній Європі.
Ведуча Так, у 1827 р. надрукував згадку про Марусю Чурай петербурзький журнал «Вестник Европы».

Тарас Шевченко не раз згадує Гриця в Кобзарі. На ту тему у Польщі появилося кілька пісень, як Ганця отруїла Яся.

У 1839 р. російський драматург О. Шаховской надрукував драму «Маруся. Малороссійская Сафо».

У 1877 р. російський журнал «Пчела» друкує біографічний нарис. А. Шкляревського «Маруся. Малороссійская певунья», а князь Голіцин у 1889 р. подає опис про Марусю Чурай в Бібліографічному словнику російських письменників. В цей час драматург Г. Бораковський написав драму «Маруся Чурай – українська піснетворка».


Ведучий Написані ще такі твори: драма В. Самійленка «Маруся Чураївна» (1894 р.), повість О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала» (1908 р.), М. Старицького «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1887 р.).

За підрахунками відомого літературознавця Г. Нудьги, є понад п’ятдесят літературних творів різними мовами на тему пісні про Гриця.


Ведуча «Малоросійською Сапфо» називали Марусю Чурай у минулому столітті, а визначали її як українську народну поетесу різні літературні словники.

Поет Іван Хоменко, шукаючи за матеріалами до задуманого твору «Марина Чурай», віднайшов у бібліотеці Академії Наук УРСР цікавий документ – текст вироку полтавській піснетворці і то поки що єдиний, окрім універсалу гетьмана Богдана Хмельницького, документ, що доводить історичність Марусі Чурай.


Ведучий У післямові до своєї книжки «Дівчина з легенди. Маруся Чурай» (1967 р.), літературознавець Л. Кауфман детально проаналізував джерела про Марусю Чураївну. Він навіть подає текст вироку полтавського суду, щодо вчинку Марусі від 18 червня 1652 р., за яким «злодейка по квестом мает быти отдана теперь кату на отсеченье головы ея». За твердженням літературознавця, документ той надав йому поет Іван Хоменко, що віднайшов його в матеріалах козацького законодавства ХV – ХVП ст. У виданні книжки «Дівчина з легенди» за 1974 р. того тексту чомусь вже немає.
Ведуча Те, що не збереглося документальних матеріалів про Чураївну, - в тому повинна нелегка історія нашого краю, через яку пропало безліч архівів.
Читець Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту.

Горіли солом’яні стріхи над Ворсклою.

Плавились бані дерев’яних Церков.

………………………………………..

І довго ще літав над руїнами магістрату

   легенький попіл

   спалених паперів —

   всіх отих книг міських Полтавських,

   де були записи поточних судових справ.

   Може, там була і справа Марусі Чурай?

   Може, тому і не дійшло до нас

   жодних свідчень про неї,

   що книги міські Полтавські «през войну,

   под час рабованя города огнем спалені»?

   А що, якби знайшлася хоч одна?

…………………………………………

   Якби вціліла в тому пожарищі —

немов неопалима купина?

   І ми б читали старовинний том,…
Ведуча І ось 1980 р. з’явилася книга про легендарну Марусю Чурай – перед нами. Вона створена силою художньої уяви поетеси на основі детального вивчення матеріалів епохи.
Ведучий Вийшов з друку історичний, хвилюючий, патріотичний роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай», за який поетеса в 1987р. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка і відзначила своє славне 50-ліття. Хоч роман написаний значно раніше і чекав на «добрий час».
Ведуча «Минуло небагато часу від виходу книги, а вона вже стала раритетом, предметом схвильованих виступів майстрів слова, про неї одразу ж з’явилися відгуки у пресі. Так розпочала свій шлях «Маруся Чурай» Ліни Костенко, - писав наприкінці 1980 р. літературознавець Павло Охріменко.
Ведучий Насправді, історія виходу твору розпочиналася не так легко і радісно. Звинувачення внутрішніх рецензентів, причому закиди навіть політичного характеру, затримали вихід роману не менше як років на шість. Лише після спеціальної ухвали Президії правління Спілки письменників України твір був виданий «Радянським письменником».
Ведуча Варто відзначити, що серед великої когорти українських письменників-класиків знайдеться небагато тих, чиї твори ще за життя авторів стали зразками національної класики. Відразу після виходу у світ роман набув широкої популярності серед читачів, він став, за словами літературознавця Г. Клочека, «перлиною української літератури ХХ ст., однією з найчарівніших прикрас сучасної української та світової літератури».
Ведучий Ліна Костенко взяла на себе героїчне завдання уявити та змалювати життя і трагедію славної дочки українського народу Марусі Чурай. Поетеса вивищила свою героїню над її власною трагедією – до осмислення драматичної історії рідного народу. Образ Марусі чітко поєднується з образом України, що голосить і напоумляє через століття: пам’ятайте нащадки, свою історію славну і лише тим будете сильні і знані у світі.

Не забувайте незабутнє,

воно вже інеєм взялось!

…………………………

І не знецінюйте коштовне,

не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

на сто ерзаців у собі!


Ведуча Крізь, здавалося б, хистку кладку, перекинену між трьома століттями ми потрапляємо у відтворене поетесою дивовижно зримо середовище часів Хмельниччини, де вирують соціальні і звичайні людські пристрасті, де сусідують благородство й підступність, вірність і зрада, відвага й боягузтво, лицарська звитяга й хитре пристосовництво.
Ведучий В сцені сесії полтавського суду над Чураївною, гострота конфлікту зосереджує в собі не просто моральні принципи, а й соціально-класовий статус епохи. Бо Полтава не тільки полк, вона не лише воює, вона живе, має свою «конституцію», що одне охороняє, а друге карає.
Ведуча - У вас, у нас. Ви Січ, а ми Полтава.

У вас права, ми ж – охоронці права, -

Суд у великому клопоті, бо не всі свідки оскаржили Марусю, неясну ситуацію висловлює суддя:

Чотири рази ми отут збирались.

Достойні свідки питані від нас.

А як труїла, ще не розібрались.

І мусим слушний видати наказ.

………………………………….

Оскаржену на квестію віддати,

І хай із нею поговорить кат.


Ведучий На пропозицію суддів віддати Марусю на тортури, щоб довідатися, як загинув Григорій Бобренко, гостро реагує козак Лесько Черкес. Не витримавши формального підходу до справи Марусі Чурай він намагається шаблею перетяти судовий стіл.
Читець На четвертий день суду, коли вислухали багатьох свідків, суд ухвалив, що Марусю треба покарати, згідно із законом, на смерть, але в який спосіб, про те треба запитати райців, тобто радників, лавників та возного.

Ця дівчина… Обличчя, як з ікон.

І ви її збираєтесь карати?!

А що, як інший вибрати закон, -

не з боку вбивства, а із боку зради?

Ну, є ж про зраду там які статті?

Не всяка ж кара має буть незбожна.

Що ж це виходить? Зрадити в житті

державу – злочин, а людину – можна?!

Суддя сказав: - Знаскока тут не мона.

Козак сказав: - Замудрувались ви.

Тут треба тільки серця й голови.


Ведуча Тоді з присутніх підвівся Іван Іскра, син відомого гетьмана Якова Іскри-Остряниці, який змалечку знав Марусю, знав її пісні, які козаки співали, йдучи в похід.
Читець

Увесь блідий, аж під очима чорно. 


– Я прошу, люди, вислухать мене. 
Багато слів страшних тут наговорено. 
Ніхто не говорив про головне. 

Я, може, божевільним тут здаюся. 


Ми з вами люди різного коша. 
Ця дівчина не просто так, Маруся. 
Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа. 

Коли в похід виходила батава, – 


її піснями плакала Полтава. 

Що нам було потрібно на війні? 


Шаблі, знамена і її пісні. 

Звитяги наші, муки і руїни 


безсмертні будуть у її словах. 
Вона ж була як голос України, 
що клекотів у наших корогвах! 

А ви тепер шукаєте їй кару. 


Вона ж стоїть німа од самоти. 
Людей такого рідкісного дару 
Хоч трохи, люди, треба берегти! 

Важкий закон. І я його не зрушу. 


До цього болю що іще додам? 
Вона піснями виспівала душу. 
Вона пісні ці залишає нам. 

Ще тільки вирок – і скінчиться справа. 


І славний рід скінчиться – Чураї. 
А як тоді співатиме Полтава? 
Чи сльози не душитимуть її?
Ведучий Та речник суду, Семен Горбань, сказав, що пісні Марусині тут ні до чого, бо вона за інше суджена. І, зрештою, суд виносить вирок покарати підсудну смертю через повішення згідно свідчень.

Про що людей поштивих звідомляєм

і на потомні вписуєм віки.

Декрет печаттю нашою змоцняєм

і підписом судейської руки.

Сталося це в 1648 році.



Звучать пісні: «Ой місяцю-місяченьку, не світи нікому»,

«Стелися барвінку, низенько, низенько»,

«Подай дівчино, ручку на прощання»

Ведуча Незважаючи на давньоминулість описаних подій, роман вважається сучасним твором – погляд на історію і події з позицій нашого часу. У тогочасних образах впізнаємо теперішні. Окремі проблеми, що були гостро актуальними для України ХVП ст., залишаються такими ж і тепер, в наш час. Однією з них, проблема патріотизму, що виявляється в готовності безкорисливо служити Україні.
Ведучий Внутрішній художній світ твору виразно показує Україну середини ХVП ст. державою, а український народ, як такий, що у безперервних битвах відстоює свою волю. Поетеса в творі влучно естетизує державність. Саме це було однією з причин страху вірнопідданих тогочасному комуністичному режиму чиновників від літератури затримати будь-якими спробами вихід у світ даного твору.
Ведуча Треба відзначити, що Україна того періоду в творі показана як цілісна козацька держава зі сформованими законодавчими, виконавчими і судовими органами, з військом, яке є не просто армією повсталого проти національного і соціального гніту народу, а захисником українських національних і державних інтересів.
Ведучий Головною героїнею твору є, зрозуміло, Маруся Чурай, але важливу роль у ньому, ніби епізодично, відведено і образові Богдана Хмельницького, саме як керівникові держави, який продумує далекі перспективи існування України. Поетичні рядки в творі виразно характеризують велику організаційну роль гетьмана у визвольній боротьбі українського народу. Перед своїм народом гетьман постає як послідовний і далекоглядний політик. Його розум і воля скеровували величезну енергію повсталого народу. Усі, хто годен стати до бою, йшли йому на допомогу.

Усі до Богдана і всі од Богдана…


Ведуча У сцені ж суду гетьман не лише вождь нації, а й глибоко порядна, чуйна і по-державному мудра людина. Залишає на певний час військові проблеми, перебуваючи разом з державою на межі катастрофи,, надає амністію Чураївні забороняє суддям одноосібно вершити долі громадян, розуміючи, що пісня для народу значить не менше, ніж гучні перемоги.

Що помагає не вгашати духа,

як не співцями створені пісні?
Читець Чи думав про Марусині пісні,

такі по Україні голосні,

що й сам не раз в поході їх співав,

і дивував, безмірно дивував,

що от скажи, яка дана їй сила,

щоб так співати, на такі слова!

Марусина доля варта уваги історичного діяча не тільки в силу її винятковості, а тому, що кожна окрема людська доля так чи інакше творить історію народу.
Читець зачитує текст універсалу виданого Богданом Хмельницьким

О Господи, прости нам цю ганьбу!..

І раптом вершник врізався в юрбу.
Зметнувся кінь, у піні, дибаластий.

Папером вершник у руці стрясав:





  • Спиніться!

Гетьман вас уповновластив

читати вголос цей універсал!




  • Іване! Брате! Як ти встиг?! –

кричав Лесько і тряс його за груди.

Суддя стояв ні в сих ні в тих.


І раптом вголос заридали люди.
А Шибилист вже цьвохнув батогом –

Хутчій в Полтаву! – матері сказати.


Горбань помацав гетьманську печать.


Суддя подержав, передав бурмистру.
Кат метушиться, люди щось кричать.
Дивитись страшно на Івана Іскру.

Отаман Гук, ступивши на два кроки,


ревнув з помосту поверх всіх голів:
— Наш гетьман, властію високий,
такий наказ читати повелів!

«Дійшла до нас, до гетьмана, відомість,


іж у Полтаві скоївся той гріх,
що смертю має буть покараний.
Натомість
ми цим писанням ознаймуєм всіх:

В тяжкі часи кривавої сваволі


смертей і кари маємо доволі.
І так чигає смерть вже звідусіль,
і так погрéбів більше, ніж весіль.
То чи ж воно нам буде до пуття —
пустити прахом ще одне життя?

Чурай Маруся винна у в одному:


вчинила злочин в розпачі страшному.
Вчинивши зло, вона не є злочинна,
бо тільки зрада є тому причина.

Не вільно теж, караючи, при цім не


урахувати також і чеснот.
Її пісні — як перло многоцінне,
як дивен скарб серед земних марнот.

Тим паче зараз, як така розруха.


Тим паче зараз, при такій війні,—
що помагає не вгашати духа,
як не співцями створені пісні?

Про наші битви —на папері голо.


Лише в піснях вогонь отой пашить.
Таку співачку покарать на горло, —
та це ж не що, а пісню задушить!»
   Отаман Гук, помовчавши (повіка

   йому сіпнулась), далі прочитав,—

   такий потужний голос в чоловіка,

   либонь, хватило б і на п’ять Полтав:


   — «За ті пісні, що їх вона складала,

   за те страждання, що вона страждала,

   за батька, що розп’ятий у Варшаві,

   а не схилив пред ворогом чола,—

   не вистачало б городу Полтаві,

   щоб і вона ще страчена була!


   Тож відпустити дівчину негайно

   і скасувати вирока того.

   А суддям я таку даю нагану:

   щоб наперед без відома мого

   не важились на страти самочинні,

   передовсім освідчили мене


   про кожну страту, по такій причині,

   що смерть повсюди, а життя одне».


Універсал прочитано публічно,

щоб справу тую уморить навічно.


Ведуча Перед нами народна поетеса, піснетворка, прекрасна українська дівчина, козачка. З тих пір, коли вона жила і творила, минуло понад триста років, але її пісні живуть і нині.
Ведучий За існуючими переказами Маруся Чурай народилася у Полтаві приблизно 1625 р. Хата її батька стояла на березі ріки Ворскли. Нині ще можна визначити те місце, бо знаходилося воно недалеко від Хрестовоздвиженського монастиря, який зберігся до наших днів. Тато все життя провів у походах. Брав участь у боях проти польської шляхти. Один із дослідників життя і творчості Марусі Чурай Л. Кауфман писав, що «Гордій Чурай, був людиною чесною, славився геройством. Він палко любив свою батьківщину і ненавидів її ворогів. Якось під час сварки з одним шляхтичем, не витримавши його знущань з народу, він вихопив із піхов шаблю і зарубав шляхтича.» Після того змушений був податися на Січ. Був одним із тих, хто відчуваючи свою відповідальність за долю народу, без вагань став на його захист.
Ведуча …Наш батько з тих, що умирали перші…

Як козацький старшина, брав участь у визвольних змаганнях під проводом відомого керівника козацько-селянського повстання 1637р. Павла Павлюка. Після поразки повстанських військ під Кумейками2 він разом з Павлом Павлюком був страчений у Варшаві. За словами О. Кониського, осаула Чурая цвяхами прибили до дошки, облитої смолою, запалили її і так він у муках загинув.

З інших розповідей довідуємося, що голову Гордія, разом з головами інших козацьких старшин, виставили для остраху інших – у тих місцях, звідки покарані були родом.
Читець
…Про батька звістки не було з півгоду,
уже й Кузьма з Дем’яном розминувсь.
Бо у Полтаву із того походу
ніхто живий тоді ще не вернувсь.

Чутки ходили, що Павлюк не виждав,


що ті Кумейки — то кривавий сніг.
Що хто там здався, тільки той і вижив.
А батько ж наш, він здатися не міг.
Він гордий був, Гордієм він і звався.
Він лицар був, дарма, що постоли.
Стояв на смерть. Ніколи не здавався.
Йому скрутили руки і здали.

Що з Павлюка, живого, шкіру здерли.


Що з ним взяли ще четверо старшин.
Що проти того, як вони умерли,
І Суд Страшний не здасться вже страшним!

А потім їхні голови на палях


повиставляли в полкових містах.
Людей зганяли. Мати моя впала,
і крик замерз у неї на вустах.
Ведучий Після смерті Гордія Чурая його дружина, Горпина, залишилася удвох із дочкою. Пам’ятаючи про героїчну загибель її чоловіка, народ оточив жінку і її доньку теплотою і увагою. Тому, в значній мірі сприяла обдарованість Марусі, дівчини з чарівною зовнішністю і добрим серцем. До того, ще була наділена талантом імпровізації – свої думки викладала віршами.

А я піснями біль тамую.

Увечері, бувало, сидимо, -

задумаюсь, затихну, засумую.

Пряду печаль… Співається само:

«Повій, вітре буйнесенький, звідкіль тебе прошу.

Розвій, вітре, мою тугу, що на серці ношу!»
Ведуча Свого героя не забував український народ, часто співав думи про Чурая. В одній з тих пісень – дум козаки співали:

Орлику сизий, орлику, молодий Чураю!

Ой забили ж тебе ляхи та у своїм краю.

Але ж знай, орлів, братів маєш, що в тебе вдалися,

Відомстити за тебе усі поклялися.
Ведучий Роздумуючи над історичною долею нашого народу, видатний сучасний український письменник Валерій Шевчук пише: «Не перелічити мільйонових жертв, покладених в її ім’я і задля неї (про Козацьку державу), і про них не маємо ніколи забувати, адже дуже часто гинули найкращі, найчесніші, найбільш патріотично настроєні, ідейні, сумлінні, а хитрі, безідейні, шкурники, безчесні виживали і сіяли своє лихе зерно у наш генофонд…»

Ведуча Якщо український народ був позбавлений державності то це була кричуща несправедливість, яка постійним болем віддавалась у серцях його найбільш розумних та відчутливих синів і дочок. Той біль не давав спокою, його не можна було приспати.

Героїчна судьба Чурая продовжувала жити і в думах кобзарів.


Під супровід бандури звучать декілька пісень.
Читець …Ішов кобзар у нас через Полтаву.

Ну, обступили, просять, що кому, -

     
той про сирітку, той про давню славу,
      той про Азов, а той про Кодимy.
      
      І я стою. Отак стояла, скраю.
      А він співав невольницькі плачі.
      І раптом чую: "Орлику... Чураю!"
      Я оніміла. "Орлику... Чураю!.."
      Як я тоді наплакалась вночі!
      
      Усе ввижалось: "Орлику Чураю,
      Ой забили тебе ляхи у своєму краю!"
      
      Все думала: хоч би ж було спитати,
      хто склав слова про нього, про той край.
      Що був же він ріднесенький мій тато,
      а от тепер він - орлик, він Чурай.
      
      Тепер він з нами в радості і в сумі.
      Збагнуло серце вражене моє:
      пішов у смерть - і повернувся в думі,
      і вже тепер ніхто його не вб'є.
      
      І десь в ті дні, несміло, випадково,
      хоч я вже й пісню склала не одну,
      печаль моя торкнула вперше слово,
      як той кобзар торкав свою струну.
Ведучий По-новому збагнувши пісню про свого тата, Маруся зрозуміла: як багато значить одна-єдина доля, одна-єдина людина для історії цілого народу, для майбутнього. Слово, як вчинок стало незмінним правилом поведінки Марусі Чурай.


Ведуча …Я не забуду, тату, вас ніколи.

Маруся відчула в собі піснетворчий хист не як дарунок долі, а як нелегку повинність, як обов’язок співати про те, що достойне пісні. І дівчина звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до загального лиха, яке спіткало її Батьківщину. Образ Чураївни виступає в єдності з образом України.


Звучать пісні: «Ой біда, біда чайці небозі»,

«Ой у полі два явори», «Козак з бандурою».
Ведучий За Л. Костенко, Маруся, як митець, як людина у багатьох відношеннях незвичайна, виняткова, тонко відчувала і глибоко переживала різне ставлення до себе з боку сучасників, від щирого захоплення і любові до повного нерозуміння і навіть агресивності до себе, як до людини, що є «не такою, як усі». Своїм обдаруванням поета і співця була осамітнена в своєму оточенні, яке часто вбачало в ній навіть відьомські надприродні сили.
Ведуча Справді, нелегко, але й вельми почесно бути «біографами народу». Адже творчість художників слова займає надто важливе місце в духовному світі людини і народу. Та й чи залишилася б у пам’яті стількох поколінь Маруся Чурай, якби вона стояла осторонь життя свого народу, його боротьби за волю і державність.
Ведучий Нема сумніву, що Л. Костенко змальовуючи образ народної поетеси ХVП ст. внесла у нього багато чого зі свого часу, своїх особистих стосунків з українським «застійним» суспільством 70-80-х років. Адже, знаючи життя Ліни Костенко, її довготривале протистояння з боку влади, сконфісковані збірки поезій, замовчування в пресі, ігнорування і т. інше, переконливо можна сказати, що в долі Марусі Чурай таки є багато спільного з автором роману.
Ведуча Пісенна творчість Марусі зродилася як духовна потреба усвідомити себе на початку в піснях, пізніше в почуттях, а дальше, в історії народу. Пісні самі від себе творяться, як і мелодія.
Ведучий Співалося…

Слова самі на голос навертались,

як сльози навертаються на очі.

…………………………………

Пісень нема й мене нема.

Творення пісні для Марусі є чи не головним способом самовираження. Душа її наповнена піснями.

В розмові я, сказати б, то не дуже.

А в пісні можу виспівати все…


Звучать пісні: «Стелися, стелися, зелений гороше»,

«Болить моя головонька від самого чола».
Ведуча За словами Івана Іскри, Маруся навіть «думає піснями». Найбільш радісні творчі миттєвості вона переживає, коли висловлює свої любовні почуття.

У мене душа, було, піснями аж бринить.

Якщо ж її переповнює душевний біль, творення пісні стає для неї порятунком. Саме із пісні почалося самоусвідомлення Марусею себе як особистості. Вона – справжній поетичний талант, її пісні стали народними.
Звучать пісні: «На городі верба рясна»,

«Хилилися густі лози».
Ведучий Отож «нерівня душ» Марусі і Григорія Бобренка очевидна. Подружнє життя позначене зрадою, неможливе для неї. Вона, та зрада, завжди буде розділяти, стоятиме між ними і сповнюватиме гіркотою все життя.
Читець А це кохання почалося з пісні.

Могло урватись тільки, як струна.

………………………………….

У тій любові щось було священне,

таке, чого не можна осквернить.

………………………………….

Я ж так боялась підлості і бруду!

Яка мене обплутала мана?

Чи він мені, чи я йому – нерівня..

Нерівня душ – це гірше, ніж майна!


Ведуча Пісня – то життя, а життя – то пісня. Для Марусі вони не можуть бути протиставлені одне одному, бо не може бути так, що життя само собою, а творчість – сама собою.

А з чого ж пісню я складу?!


Ведучий У пісні вона не здатна лукавити:

«Я зроду не співала на два криласи».

Справжнє мистецтво не може народитися з нещирості, з неправди. Воно – непереборний поклик долі. Любов, а не ненависть рухає життя.


Ведуча Здавалося б сюжет і тема твору вичерпані. Та ні. Чи не найважливішим в творі є розділ «Проща»,що повнотою відтворює образ України доби Хмельниччини і є своєрідним інтелектуальним центром твору.
Ведучий Дорога, мандрівка споконвіку зцілювали людину. Чи не тому дівчина вирішила піти на прощу, маючи за мету відвідати Києво-Печерську лавру, як то було поширено в ті часи.
Ведуча За кілька тижнів після помилування та смерті мами, Чураївна вирушила на прощу до Києва. Була рання осінь. Для дівчини, яка ніколи не полишала рідних місць, подорож була справжнім відкриттям своєї Батьківщини, її природи. То було хвилююче відкриття і пробудження високої любові до рідної землі:

Буває часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,-

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є — дорога, явори,

усе моє - все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.
Ведучий Подорож була довгою. Ласкавість ранньої осені змінювалась на незатишність пізньої, дощової і холодної. Із тією зміною у природі Маруся немов бачить і різне життя свого народу. Зруйновані, злиденні «удовині села» по дорозі від Лубен до Києва то також образ тогочасної України, що з усіх сторін була оточена недругами, які із заздрістю зазирали на її землі і розмаїті проблеми життя. Доля дівчини поволі переростає в мотив долі України.

 

Ведуча Випадковим супутником Марусі стає мандрівний дяк, чоловік великого розуму і вченості. В той час багато студентів, що через різні причини не змогли завершити багаторічне навчання в Києво-Могилянській школі чи в іншому тогочасному закладі, шукаючи засобів для прожиття, вибирали мандрівне життя, подорожуючи по Україні та й навіть за її межами. У тогочасному українському суспільстві вони складали досить освічену верству людей, яка володіла знаннями не тільки релігійного, а й світського характеру. Письменниця звела на одній дорозі мандрівного дяка і Чураївну не випадково. То була зустріч двох творчих, духовно багатих людей. Їх думки з приводу побаченого немовби взаємодоповнюються. Очима і душами тих осіб ми бачимо та емоційно переживаємо українську дійсність ХVП століття. А вона тяжка, дуже тяжка, розтерзана ворогами, сплюндрована війнами, спустошена пошестями, розіпнута власними дітьми-зрадниками.


Ведучий Мандрівний дяк побачивши Марусю, зауважує її душевний, пригнічений стан.

…Ти ще молода.

Але чогось така вже, як обвуглена.

Якась така, мов знята із хреста.

Сама Маруся про себе говорить:

Вся облітаю, як осінній лист.

Лише печальне око з-під брови.

Важка жалоба чорної коси,

і тільки тінь колишньої краси.

Такою нам бачиться зовнішність Марусі після усіх пережитих трагедій. Співрозмовник потішає супутницю істиною:

Та є печальна втіха, далебі:

комусь на світі гірше, як тобі…

Дяк тактовно, ненав’язливо, врівноважено веде розповідь, коментує події української історії та явища, що їм трапляються дорогою.
Ведуча У монологах-роздумах дяк розповідає Чураївні, що на тій землі ніколи не було спокою, що «тут споконвіку скрізь лилася кров». Йшли по місцях, де постійно спалахували повстання доведеного до відчаю народу. Навколо дівчини розгортається минувшина. Уроки історії, «прочитані» дяком на лоні природи, на місцях кривавих боїв, підготували Марусю до розуміння значення подій, що відбулися. Кожний новий епізод на шляху стає пізнанням життя, його жорстокої правди. І знову «слова самі на голос навернулись»…Заговорили страждання і протест народу вустами Чураївни.
Читець зачитує вірш про Байду.

А  вже  й  поля  імлою  огорнулись.  


Слова  самі  на  голос  навернулись:  
"У  Полтаві  на  риночку  
Та  й  п'є  Байда  мед-горілочку.  
Ой    п'є  Байда,  Байда  молодецький.  
А  назустріч  Байді  їде  Вишневецький.  
–  Де  ти,  –  каже,  –  тут  такий  узявся,  
Що  мені  на  очі  ще  не  попадався?  

Хто  ти,  –  каже,  –  і  якого  роду,  


Що  тебе  не  бачив  я  в  Полтаві  зроду?  
–  А  я  Байда,  Байда  Вишневецький,  
Що  мене  повісив  колись  цар  турецький.  
Що  у  Царгороді  та  й  мене  схопили,  
Та  й  за  ребро  гаком,  гаком  зачепили.  
У  раю  сидів  я,  дуже  я  занидів,  
Бо  вже  України  років  сто  не  видів.  
Одпусти  на  землю,  –  говорю  Петрові.  –  
Там  же  мої  діти,  чи  живі-здорові?  
Там  же  мої  діти  в  третьому  коліні.  

Що  вони  там  роблять  тепер  на  Вкраїні?  


А  Петро  послухав,  
Та  й  спустив  драбину,  
Та  й  спустив  драбину  
Прямо  в  горобину.  
Як  гукне  ж  Ярема  на  свої  гайдуки:  
–  Візьміть  того  Байду,  
візьміть  добре  в  руки!  

Візьміть  Байду,  ізв'яжіте,  


Та  й  за  ребро  гаком,  гаком  зачепіте!  
…Ой  висить  Байда  на  риночку,  
Та  й  не  день,  не  нічку,  
та  й  не  годиночку.  
Каже  Байда,  Байда  Вишневецький:  
–  Краще  б  мене  вішав  ще  раз  цар  турецький!  
Висіти  на  палі  то  іще  не  мука,  
Як  тепер  дивитись  на  такого  внука!.."  

–  Е,  дівчино,  я  слухаю,  та  й  байдуже,  


що  ти  ж  співаєш  не  про  того  Байду  вже.  
А  голосочок!  То  чого  ж  ти  крилася?  
То  все  мовчиш,  то  я  аж  остовпів.  
Співав  і  я  на  хорах  і  на  криласі,  
і  знаю  світський  і  духовний  спів.

 
Дишканти  чув  я,  тенори,  баси.  


А  ти  співаєш  –  душу  всю  проймає.  
Бувають,  може,  й  кращі  голоси,  
але  т  а  к  о  г  о  другого  немає!  

Послухай,  –  каже,  –  дівчино  з  Полтави,  


де  ти  навчилась  брати  ці  октави?  
Пісні  мої  дівочі,  не  вселенські.  
Співаю  так,  не  вмію  по-письменськи.  

–  А  я  пізнав  риторики,  інфими.  


І  так  скажу:  душа  жива  не  ними.  

Піїти  пишуть  солодко,  під  метри.  


Про  три  персони  божі.  А  слова,  
слова,  Марусю,  видумані,  мертві.  
Од  слів  таких  чманіє  голова.  
Ведучий Бажання життя для Марусі завжди було у творчості.

От тільки шкода – вже не заспіваю…

Пісень немає – і мене нема.
Ведуча Прославлення піснетворки відбулося ще за її життя.

Виходить полк. Іван під корогвами.

І я край шляху осторонь стою.

Моя душа здригнулася словами.

Співають пісню, Боже мій, мою!

…………………………………

Дівчата вчора берегом ішли,

та й заспівали: «Ой не ходи, Грицю».



Звучить пісня

«Ой не ходи, Грицю».
Маруся – неповторна особистість, її ненаписані пісні, її саму як феномен ніхто не зможе повторити.

Дослідники віднайшли 23 твори, що належать її творчості. Проте творча спадщина народної поетеси тим не обмежується. Впевнено зауважимо, що багато її пісень до наших часів просто не дійшли, а деякі з них і в сьогоденні живуть як безіменні фольклорні твори.

Етична глибина образу Марусі Чурай змушує залишити осторонь давно дискутоване питання про те, чи існувала така козачка-піснярка насправді. Хоч би що ще сказали про те дослідники, вона живе і житиме як символ поетичного духу українського народу. І як героїня «неопалимої книги» - роману Ліни Костенко «Маруся Чурай»

Залишилася Маруся Чураївна вічно живою в пам’яті народній своєю правдою і прекрасною піснею.

Як писав Богдан Лепкий,

«Для України варто не лише вмирати.»


Звучить пісня «За світ встали козаченьки».
Всі учасники вечора виконують «Молитву за Україну»,

муз. Миколи Лисенка, сл. Олександра Кониського



Використана література
І. Дзюба. Пишеться «Велика книга нашого народу» /до 80-річчя Ліни Костенко/. Сучасність, № 4, 2010.

Історія української літератури. Т. 2. Радянська література. К. Наукова думка. 1988.

О. Козуля. Жінки в історії України. К.: Український центр духовної культури. 1993.

О.-Ю. Копач. Майстерність портрета. Збірник наукових праць канадського НТШ. Редактор. – Б. Стебельський. Т. ХХХПІ. Торонто. Онтаріо. Канада, 1993.

Л. Костенко. Навчальний посібник – хрестоматія. Ідея, упорядкування, інтерпретація творів Григорія Клочека. – Кіровоград. Степова Еллада, 1999.

О. Слоньовська «Найтяжча кара звалася життям…» К. Освіта. Дивослово. № 1, 1996.

Л. Таран. Енергія пошуку. К. Радянський письменник. 1988.

Д. Чуб. Роман про Марусю Чурай. Нові дні., січень 1981.

Д. Чуб. У дзеркалі життя й літератури. В-во «Ластівка», Мельборн. Австралія. 1982.

Матеріали Вікіпедії.



1 Сапфо або Сафо – видатна давньогрецька поетеса, авторка любовної лірики. Жила в 7 – 6 ст. до Різдва Христового.


2 Кумейки – село на Дніпрі, за 15 км. нижче Канева. Тепер село в Черкаському районі Черкаської області. Там відбувалася битва між повстанськими загонами і польськими каральними військами Потоцького.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Біографія: Максим Рильський
2014 -> Спортивна слава україни (довідково-інформаційний матеріал для лекторсько-просвітницьких груп народних домів про спортсменів Героїв України)
2014 -> Управління культури, національностей та релігій київської облдержадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва «Світлий шлях духовного прозріння»
2014 -> Святе Письмо Старого та Нового Завіту / перекл о. Івана Хоменка, Львів: «Місіонер» убт «Свічадо», 2007 (1-е вид.: Рим: видавництво оо. Василіян, 1963). Барщевський Т. П’ятикнижжя конспект
2014 -> Тема. Джон Кітс- англійський поет-лірик. Сонет «Про коника та цвіркуна»
2014 -> Програма навчальної дисципліни
2014 -> Конкурсу за обраним фахом Галузь знань 02 «Культура і мистецтво» Спеціальність 025 «Музичне мистецтво»
2014 -> При мзс україни


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Сценарій мистецького заходу про життя і творчість iconСценарій виховного заходу до 200-річчя від дня народження
Закріпити знання учнів про життя І творчість Т. Г. Шевченка, сприяти вихованню національної самосвідомості учнів
Сценарій мистецького заходу про життя і творчість iconСценарій про життя і творчість видатного співака Сценарій: Ірина Гуреш Редактор: Володимир Квітневий
Львівський державний обласний центр народної творчості І культурно-освітньої роботи
Сценарій мистецького заходу про життя і творчість iconЯк ми знаємо творчість Т. Шевченка
Мета заходу: показати Т. Г. Шевченка як поета, що глибоко розумів роль художнього слова в формуванні людини; поглибити знання учнів...
Сценарій мистецького заходу про життя і творчість iconСценарій виховного заходу для учнів 5-6 класів Мета
Мета: розширити уявлення дітей про особистість Марка Твена, його творчість; розвивати творчі здібності; закріпити знання за змістом...
Сценарій мистецького заходу про життя і творчість iconСценарій виховного заходу у формі радіопередачі «Твоє життя твій вибір»
Мета: озброєння учнів знанням про шкідливість тютюнопалінням, алкоголю, наркотиків. Формування у них правильних поглядів на соціальне...
Сценарій мистецького заходу про життя і творчість iconСценарій літературного заходу для дітей з нагоди відзначення 185-річчя від дня народження
У фойє Народного дому оформлена книжкова виставка творів поета й байкаря Леоніда Глібова. Членами дитячого мистецького об’єднання...
Сценарій мистецького заходу про життя і творчість iconСценарій позакласного заходу «Чистота І здоров’я взаємопов’язані між собою» Мета заходу: розширити знання учнів про чистоту І здоров’я, які залежать одне
«Найбільша перемога це перемога над собою, а найганебніше це бути переможеним своїми пристрастями» (ХДемокріт)
Сценарій мистецького заходу про життя і творчість iconСценарій про життя І творчість Соломії Крушельницької організація роботи віталень народних домів
Для успішної діяльності культурно-освітніх закладів важливе значення має робота по впровадженню нових форм культурного обслуговування...
Сценарій мистецького заходу про життя і творчість iconСценарій відкритого виховного заходу
Ведуча: Адже свято любові, свято найкращого почуття, яке окрилює, дає сили І натхнення, радість І захоплення. Завдячуючи якому продовжується...
Сценарій мистецького заходу про життя і творчість iconСценарій відкритого виховного заходу «Дякую, мамо, за життя!»
Матері, її значення в житті кожної людини; розвивати творчі, декламаторські, акторські, вокальні, танцювальні здібності учнів, культуру...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка