Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка11/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   21


Но чем нещаснее земледел, если с природою землю пашет?»233 Це ще один приклад народження філософії з народної свідомості. Тільки козацький син міг стверджувати, що всяка професія благо, якщо робиться за покликанням. Тільки в роботящому краї можна було знайти цьому підтвердження, від губернатора Щербініна до простих козаків. Висунути свої відносини до праці, можна було тільки виходячи із внутрішньої переконаності, ґрунтуючись на «живих» прикладах, коли кожний козак домагався успіху відповідно своїх здатностей, від полковника до філософа.

«…Веселіе и радость недалече от сердца, а сердце всегда при своих мыслях, как источник при своем токе.

Афанасій. Ну, добро, быть так. Скажи же мне: для чего иной сроднее к нижней должности и к подлейшему ремеслу?

Григорій. А мы мне скажи: для чего иному пища простая здоровее?

Афанасій. Конечно, для того, что сроднее.

Григорій. Так и сроднее иной к подлейшему ремеслу для того, что для его оно полезнее234

Одушевити роботу бджоли, мурахи, кота тетерева, еродия, оцінити людську працю в алегоричній байці. «Не спорю: будь сія басня нестаточною, но она есть чучелом, весьма схожим на житіе чоловeческое.» 235

Переконаність Сковороди, що всяка професія шляхетна й важлива якщо виконується по схильності, виросла з життя й спостережень у своєму краї, а не завдяки якимось теоретичним побудовам. Суспільство саме зростило цю думку. Не було виродливих відхилень властивих іншим часам. Згадати тільки станових воїнів Н. Кузанського або Платонівську республіку. Кожен мудрець як дзеркало що відображає свій час у міркуваннях.

Можливо, в своїх думках Сковорода спирався на деякі протестантські ідеї, почерпнув їх під час перебування в Угорщині. Божественність народної праці в Лютера? Сковорода, хоч і мав відвагу думки, але опирався у своїх міркуваннях на напрацьоване попередніми мислителями. Сковорода користувався тільки такими джерелами у своїх роботах, які мали історичні коріння, він їх творчо переосмислював відповідно до свого світогляду. Він користувався церковнослов'янською й староукраїнською мовою по глибокому переконанню в потребі надходити саме так. Очевидно, Сковорода знав і любив давньоруську літературу, хоча ніде конкретно на неї не посилався. (Сковорода майже не робив посилань, крім біблійних).

Сковорода відверто негативно висловлювався про філософів, що відкривали нові істини, раніше невідомі, «без яких непогано проживалося». Відомий його сатиричний випад щодо «молокососних мудреців» на цю тему:

«А естли мой молокососный мудрец здeлается двух или трех языков попугаем, побывав в знатных компаніях и в славных городах, естли вооружится арифметикою и геометрическими кубами, пролетeв нeсколько десятков любовных исторій и гражданских и проглянув нeколикое число коперниканских пилюль? Во время оно Платоны, Солоны, Сократы, Пифагоры, Цицероны и вся древность суть одни только метелики, над поверхностію земли летающія, в сравненіи нашего высокопарнаго орла к неподвижным солнцам возлетающаго и всe на океянe острова пересчитавшаго. Тут-то выныряют хвалители, проповeдающіи и удивляющіяся новорожденной в его мозгe премудрости, утаенной от всeх древних, яко не просвeщенных вeков, без коей, однако, не худо жизнь проживалась. Тогда-то уже всeх древних вeков рeченія великій сей Дій пересуживает и, будто ювелир камушки, по своему благоволeнію то одобряет, то обезцeняет, здeлавшись вселенским судіею. А что уже касается до Моісея и пророков — и говорить нечево; он и взгляду своего не удостоивает сих вздорных и скучных говорунов; сожалeет будто б о ночных птичках и нетопырях, в нещастный мрак суевeрія влюбившихся. Все то у него суевeріе, что понять и принять горячька его не может. И подлинно: возможно ли, чтоб сіи терновники могли нeчто разумeть о премудрости, о щастіи, о душевном мирe, когда им и не снилось, что земля есть планетою, что около Сатурна есть Луна, а может быть, и не одна? Любезные други! Сіи-то молодецкіе умы плeненны своими мнeніями, как бы лестною блудницею и будто умной бeснующіися горячкою, лишенны оберегателей своих, безпутно и безсовeтно стремятся в погибель.» 236

Цікаво простежити вплив на нього ї таких книг як Києво-Печерський патерик і Повість минулих літ.


* * *

Нащадки будуть оцінювати нас не за створення матеріальних благ, а за ставлення до нашого земляка старчика Сковороди. Сковорода кому то може здатися архаїчним і несучасним (скільки цих модних авторів уже було й кудись кануло), але пройде час і ми будемо здаватися архаїчними у своєму «ничтоже сермяшеся», а Сковорода залишиться так само свіжий і погожий.

Сковорода не вчить як жити, він пропонує свій спосіб життя, мислення, існування, жити «горними думками», «сладчае істини вираження». Розтлумачувати Сковороду даремно; потрібно щоб читач сам відкрив для себе його істини. «И коль смехотворна есть премудрость, не познавшая себе!»237 Але допомогти створити потрібне відношення, «настроїти» на Сковороду можна.

Прописні істини можна було товкмачити і 70 совдепівських років, але вони не «працюватимуть»: тільки жива передача від Вчителя, осяяного цією істиною».

«Начало всему и вкус есть любовь. Как пища, так и наука, не действительна от нелюбимаго. Итак, с помянутых ангелов избрать для себе одного, кой паче протчіих понравится. Откушать несколько каждаго или некоторых с них. В то время вдруг к одному особливое движеніе почувствуеш238
* * *
Дослідники, як правило, при поясненні зародження сковородинівської думки відмовляються загальними фразами. Навіть В. Ерн знизував плечима говорячи чому писалося Сковороді «тому, що писалося?!». Але ж зі Сковородою усе є, як і з античними авторами: благотворне середовище, культура, місце перебування - Слобідська Україна, любов до земляків історична наступність, відстоювання самобутності свого світовідчування, будь те релігія, полемічна література, її досвід; від них же й емоційний запал (Пересторога» Радзинського тощо). Все це й породило його творчість, починаючи з повчальних листів своєму улюбленцеві Михайлу Ковалинському, до загального звертання до земляків у трактатах.

Просто так не пишеться, потрібна іскра божа, «мені голос був» (А.Ахматова), не потрібно вишукувати мотивів у творчості Сковороди - усе під рукою.

Всі теми сковородинівських трактатів стосуються тої або іншої сторони життя козака 18в. У ті часи козаку доводилося бути й воїном, і орачем, і купцем, і богословом, сільських священиків вибирали із козаків. Козаки бралися за перо й в обороні православ'я, Сковорода взявся за перо у вчительських цілях виховуючи Михалка й з метою розбудити сумління земляків. зміцнити їх у своїх поглядах тобто жити по спорідненості труда и в злагоді с оточуючим миром. «Изобиліем снабдевается одно точію тело, а душу веселит сродное деланіе.» 239

Мир з тих пір змінився - внутрішнім миром людини почали правити Кафка, Достоєвський.


* * *

Існує два види подвижників. Одні створюють у тиші, мають невелику групу учнів і послідовників і потім отримують визнання тільки через роки й навіть через сторіччя; це М. Екхарт, Г. Сковорода (почати відлік можна й із Христа). Інші попадають у переломний період історії, коли народ затребує таких і вони роблять релігійний переворот у розумах, такі як Лютер.

Якщо ж мислитель «неправильно» себе оцінює і починає демонстративно протистояти владі - природно з благородними цілями, як петербурзький просвітитель Новіков сучасник Сковороди - це кінчається равеліном. Сковорода уникнув цього, оцінивши себе в контексті історії «правильно», адресуючи свої трактати кругу відданих друзів-земляків, а «в чужі руки - нє,нє,нє».

* * *


Тільки сільський учитель може повноцінно пізнати Сковороду. По роду занять і буття, він наближений до існування самого старчика. І можливо, подібно переяславському вчителеві 19 століття збирача його рукописів, такі є (саме по собі факт що підтверджує цю думку). Мають літературну спадщину, можливо містичного змісту; інакше, раціоналістично, зрозуміти Сковороду неможливо.

Сковорода це адже тільки геніальна основа української думки, і ким би ця людина не була агрономом, сільським бібліотекарем, але якщо вона написала щирі слова про слобідського мудреця, породжені поривом серця, вони являють собою неминущу цінність.

По суті справи сільському українцю не нові слова Сковороди. Сад, альтанка, споріднена праця - він сприймає природно; і «лише про хрістолюбни душі». Все це в нього виражене логосом – «двох душ цілування». Що поза його життєвими симпатіями - просто не цікаво Григорію Савичу, навіщо витрачати на це увагу. Якщо віруючий українець «відвагу має», - вникай у Сковороду, а немає - нехай православну літературу читає. Аби тільки «по губах салата».
* * *

Причини повноцінного розвитку краю в тім, що волелюбні козаки, яки прийшли на Слобідську Україну, мали вікову культуру життя на великих просторах як основу існування своїх духовних запитів, можливість побудувати повноцінне суспільство виражаючи себе в ратній і мирній праці.«Но благодареніе всевышнему за то, что никогда не бывает поздный труд в том, что для человeка есть самонужнeйшее.»240

Сковороду-мислителя породили не греки й Біблія, вони створили тільки ґрунт для думок, мудреця породили козаки, створивши Слобідську Україну, «рівну для всіх нерівність». Край, створений заново, у якому кожний трудився по спорідненості. Будь-який ярмарок багатством своїх товарів, майстерними творами ручної праці міг це довести. Сковорода осмислив побут, підняв світогляд слобожанца на рівень світових проблем, включив Слобідську Україну у світову традицію філософської думки. Сковорода не проповідував, своєю думкою він закріплював досягнуте.

* * *


Здоров'я нації - це насамперед ставлення народу до мудреців і вчителів. У Слобідській Україні 18 в. цінували мандрованих дяків-учителей, шанували Сковороду. Вихідці з народу створили край, її славетні полковники - Донець-Захаржевський, Квітка.

Слобідська Україна була ідеальним краєм що мала все необхідне, й моральне здоров'я, її мешканців що виховані на важкій праці й боротьбі, відстоюючи не тільки життя, але й культуру. Поява Сковороди органічний випадок розуміння населенням свого пророка й мислителя.


* * *


Сковорода - філософ життєвий, йому не властиві схоластичні побудови. Питання які він вирішує, це від проблем існування що його займали. Звідси й повторюваність у кожному трактаті тих самих тем. Сковорода жив водночас на розквіті Слобідської України й на заході її побуту й філософії. Уже ученик його Михайло Ковалевський й Василь Тамара не «жили в дома».

Тема «повернися у свій край» народилася саме від цього. Сковорода до залишку днів страждав від відсутності Михалка. Сам він помандрував, вибрав слобідський край за його цільний духовний клімат. І ще споріднена праця сільської людини що єднає її з природою. Онтологічними питаннями він не займався, вважаючи їх «умбра»; філософія Сковороди - свого роду заперечення філософії. Плутарх а не Аристотель цікавили його.


* * *

Сільський шанувальник Сковороди від віку володіє всіма компонентами світогляду Гр. Сав. Спосіб життя селянина, як і український сад, не змінився за останні 200 років. Сковорода й писав для освіченої мислячої сільської людини, а місто в ті часи було великим селом, жителі його провадили той же патріархальний спосіб життя що й селяни.

Сучасний сільський житель, по своїх поглядах і світовідчуванню недалеко пішов від слобідчанина 18 в. Тільки духовний кругозір його стає вуже й убогіше, по мірі втрати фольклорної й релігійної підстави. Сільська людина відрізняється від міської поступовістю пізнання навколишнього світу. З дитинства це її село, потім вона відкриває нові мири. Дитинство Сковороди протікало серед козацького побуту Лубенського повіту. Потім по бажанню Київська академія. Сковорода побачив усе, що міг побачити інтелектуал того часу. Бачив столицю співав у єлизаветинському хорі, потім Європу, вернувся на Слобідську Україну. Побут на Слобідській Україні був для нього не в новинку, його рідний Лубенський повіт мало чим відрізнявся від неї, місцями нагадував йому рідний край (маєток Ковалевських)241. «Ныне скитаюся у моего Андрея Иван[овича] Ковалевскаго. Имам моему монашеству полное упокоеніе, лучше Бурлука. Земелька его есть нагорняя. Лесами, садами, холмами, источниками распещренна. На таком месте я родился возле Лубен.»242

Екзістенціальні питання, які він вирішував, народилися з козацького світогляду, слобідського побуту, багаторазово посилені ерудицією Сковороди; це - «повернися у свій дім», «спорідненість професії», проблеми освіти (Піщек і Єродий), духовне життя.

І як казав Булгаков: «Героїв своїх треба любити; якщо цього не буде, не раджу нікому братися за перо - ви отримаєте найбільші неприємності, так і знайте.»243. «Як милі мені словеса твої», Сковорода - своєму персонажеві Панасу. Незважаючи на весь свій праведний гнів, Він кохав своїх земляків, шанував героїчне минуле слобідчан в обороні й у створенні краю; інакше він ударився б у абстрактні мудрування, як Спіноза. Сковорода й почував себе тут як вдома. Він не казав про невдале внутрішнє життя Михайла, але, що думав, про це можна догадатися, не даремно його постійні - «повернися у свій дім».
* * *

Сучасній людині, що все бачить по телевізору, важко усвідомити ту силу враження, яку отримувала людина 18 століття (а це можна прочитати й в «Диканьках» Гоголя) відкриваючи для себе Київ, Петербург, Європу. І яке значення мала для допитливого розуму тодішня наука, коли «по бажанню» ішли в академію.

Не мудро догадатися, як петербуржець Крестовський (завзятий огудник Сковороди) знемагав на заняттях латинської й закону божому, «схоластичній мертвечині» (по його словам) вже у «освіченому» демократами 19 столітті - два різних світосприймання.

* * *


Присутність при дворі Єлизавети в Петербурзі Сковорода хоч і вважав незначною подією, але погляд очевидця на один із самих блискучих дворів Європи давав реальний досвід і розширював погляди не знизу - нагору, а зсередини. Гр. Сав. міг озиватися про гріх розкоші не на загальних поданнях що до згадок про бенкети й розкіш у трактатах, а ґрунтуючись на реальних враженнях. А коли озивався про закордонних сучасних філософів (мимохіть, вважаючи їх незначними), те ознайомившись із ними на місці -Угорщина, Австрія. З перших рук інформація в ті часи - це був єдиний спосіб розширити свій життєвий досвід (телебачення й т.д. не було) і значимість особистих подорожей важко навіть тоді перецінити. Я вже не кажу про знання Сковородою самої України, цінителем своєрідності й клімату якої він завжди був.
* * *

Зрозуміти Сковороду можна тільки зробивши проблеми підняті ним своїми, інакше (і Ерн це відзначав) підчерпнути в нього щось неможливо. Сковорода, як у свій час 100 толковників Біблії, Феодосій Печерський і ін. святі, відгородили співвітчизників від непотрібних, нежиттєвих проблем. І земляки сплачували йому відповідною подякою. Адже все що їм сказане про страшну небезпеку в читанні; це й про Біблію не слов'янською мовою.



«О СТРАШНОЙ ОПАСНОСТИ В ЧТЕНІИ

Но понеже, по Августиновому слову, не точію в свецких делах, но и в самом рае слова божія скрыты находятся діаволскія сети, для того с великим опасеніем поступать должно, дабы при самом чтеніи и поученіи в законе вышняго не вплутаться нам в сило лукавое по примеру Іудыну.

«По хлебе внійде в него сатана.» 244

Тільки тихо й ненав'язливо, «маючій вуха так почує», а «очі божевільних на краю землі.» Божевілля, дійсно, останніми сторіччями володіло душами народу, кидало їх у всілякі ідеологичні…ізми.


* * *

Немає нічого дивного, що Лев Толстой й Володимир Ерн, такі два різних мислителя, із цілком протилежними поглядами, були жагучими шанувальниками Григорія Сковороди.

Релігійний прагматизм Толстого цілком замикається з «важке - непотрібним» Сковороди. Хоча Гр. Сав. зовсім не був прихильником «неделания». Прилічення Ерном Сковороди до толстовських «неделателей» досить дивно, в «Алфавіті» він ясно висловився: «Признаюсь, други мои, пред богом и пред вами, что в самую сію минуту, в которую с вами беседую, брошу нынешнее мое статье, хотя в нем состарелся, и стану последнейшим горшечником, как только почувствую, что доселе находился в нем без природы, имея сродность к скудельничеству. Поверьте, что с богом будет мне во сто раз и веселее, и удачнее лепить одни глиняные сковороды, нежели писать без натуры...245 Навпаки, живучи на Слобідчині, спостерігаючи щодня напряжену працю своїх земляків, він ратував за осмислення цієї праці, виконання її по спорідненості, тобто свідомо маючи до свого виду заняття схильність від природи. «Самая добрая душа тем безпокойнее и нещасливее живет, чем важнейшую должность несет, если к ней не рожденна. Да и как ей не быть нещасною, если потеряла сокровище сіе, всего міра дражайшее: «веселіе сердца — живот человеку, и радованіе мужа (есть то) долгоденствіе»?246

Сам Сковорода не був «неробою»: професія мандрованого учителя – старчика, була від віку шановна земляками Сковороди. І ніякого непротивлення злу в Сковороди бути не могло, тому що - як відзначав і Ерн - Сковорода писав про свою згоду з Максимом святим, у своєму відкритому листі слобідчанам, що - зла, як такого, не існує - є просто неправильне й не до діла використання речей.

«Во-первих, поговорують, будто я некоторим молодцам внушал, что сія или другая какая человеческой жизны стать вредна и неблагополучна и, напротив того, некоторим статьям существéнное приписивал блаженство. Но можно ли мне бить толь безумнаго и вреднаго мненія? Которіи внутреннее мене спознали, те доволно уверенны, что я о сем імею мненіе з Максимом Святим. Он говорит, что нет негде злости, ни в чем никогда. Как же так, если видим, что почти везде одна злость? Он учит, что злость не что иное, точію те ж от бога созданніи благіи вещы, приведенны кем в безпорядок. Вот, например, наложил кто на голову сапог, а на ногы шапку. Безпорядок зол подлинно, но чтоб шапка или сапоги жизни человеческой не полезны были, кто скажет247

Лев Толстой у вигляді йому властивої, обумовленої «демократичним» 19 століттям обмеженості, погоджувався з висновками Гр. Сав, але не міг осягти основ його міркувань. Толстой сповідав непротивлення злу. Це не що інше, як проповідь особистого рятування. Саме проти цього "рятуйся хто може" і виступав Солов'йов в «Трьох розмовах». Соборність проти індивідуалізму.

Індивідуальний порятунок Толстого не має нічого спільного з порятунком великих святих: бо навколо них збиралися єдиновірці, створювалися монастирі, вони впливали на суспільну діяльність своїм авторитетом. Толстой протиставив рятування вірою - умоглядне рятування. Це прозріння егоїста в страху перед смертю.

Це теж властивість станового менталітету, яке виразилося в народників у їхньому безглуздому ходінні в народ і сміховиному наївному опрощенню. Те, що пан слов'янофіл уважав життєвим, було всього лише ілюзіями дворянства.

Навпроти, Ерн черпаючи у святих своє натхнення, життєвість Сковороди сприймав як непорозуміння релігійної суті. Але в тім те й велич мудреця, що він своєю життєвістю знаходить розуміння навіть в обмежених становими, тимчасовими, релігійними рамками людей. І ніякої «неприкаяністі» і «нікуди голову прикласти» (Ерн) у Гр. Сав. не було - Багалій, Ковалинський підтверджують, що в будь-якому будинку бували раді й почитали за особливу честь, якщо Гр. Сав. хоч на день зупиниться в їх. Сам Сковорода говорив, що йому - козаку просто нудно жити на одному місці, а аскетизм його від внутрішньої економії.

Деякі нерозуміння його Толстим і Ерном, це від зайнятої ними життєвої позиції, цілком природної для кожного оригінального мислителя. І тим цінно, що настільки різні люди висловили свій погляд, ставлення до Сковороди.


* * *

Кому не імпонує філософ «погожий, бадьорий», усяка нормальна людина тягнеться до гарного, а якщо мудрець сповідає веселощі серця, то досить бути книголюбом, і знайти Сковороду серед книг не так-те важко.

На жаль, філософія пішла шляхом песимізму, досліджень страждань. Досить згадати Володимира Ерна, що він доглянув навіть у такому оптимісті, як Сковорода, - «своє»: нібито Сковороду мучає туга й смуток, кожний шукає спорідне. Це в осуд Ерну не входить, але в загальний напрямок думок російської інтелігенції 19 століття вписується. Еллінські традиції зі Сковородою пішли незатребувані. Його смуток, туга, проти якої й були викриття, а не милування ними; як це у філософів 19-20 століть - світовий песимізм і ін.

Кто грусть во утробе носит завсегда,

Тот лежит во гробе, не жил никогда.

Ах, утеха и радость! О сердечная сладость!

Прямая ты жизнь.248

Це звичайно не виходить, що меланхолія виродилася у філософії, просто ідеї веселощі серця перебороли в людині. От і звертаються знову й знову до мудрої простоти мандрованого філософа.


* * *

Про яке пустельництво Сковороди йде мова (Ерн). Якщо Сковорода мешкав серед освічених земляків і «мандрованість» було життєвою нормою вчителя того часу - дяка.

«Посада дяка при церкві була з'єднана з посадою шкільного учителя, бо сі школи засновувалися при церквах парахвіянами, котрі самі й платили гроші пану директору, себто дякові. Ось через що ми називаємо їх церковно-парахвіяльними і разом з тим народними, бо їх утворював сам нарід, котрий бажав просвіти і виніс потребу її з Задніпрянщини, де йому самому доводилося дбати про освіту, щоб боронити свою віру та національність. Бєлгородські архієреї вели боротьбу з дяками, котрі не були посвячені у стихарь, а в Слободській Україні таких дяків було дуже багато, і ми бачили, як охоче приймали їх попи і парахвіяне, бо вони справді були у великій пригоді і церкві яко причетники, і усій парахвії яко учителі церковної школи.»249

Це був природний спосіб життя вченого українця. А аскетизм і стриманість побуту була «по внутрішній його схильності»250: «Правда, что было время и теперь бывает, что я для внутренней моей экономіи воздержуюсь и дозволенніи дни иногда от мясояствія и от вина.», «Подлинно всякой род пищы и питія полезен и добр есть, но разсуждать надобно время, место, меру и персону» 251.


* * *

Як все таки, «благо народжений» - гени, позначаються.

Бонч-Бруєвіч, потомствений малоруський дворянин (з 1561г.), соратник Леніна, писав про те обширні спогади, а запам'ятають його тільки, як видавця Сковороди? (як мотузочок ні вийся - долею було йому визначено), і простий селянин що пожертвував 2000 рублів (скільки це на нащі?) на видання творів Сковороди Бонч-Бруєвічом в 1912 році. Пам'ять про нащадків пересилила європейські бредні.

* * *


Повчальне, що прості козаки (а може й не такі вуж і прості) прекрасно розуміли Сковороду, емоційну насиченість його трактатів, при його житті й уже в плині двух столітть після його смерті. А от інтелігенти гуманисти й історики (крім Багалея) у 19 віці або не звертали на нього увагу, або оголошували еклектиком.

На щастя, Гр. Сав. так і залишився шанований людьми, що приймають його без критики, але по спорідненості душ. Піймати його критикам не вдалося, він вислизає від усіляких ідеологічних ізмов. І відкрив їм рахунок «дамський секретар» - Вернет. Начебто спеціально доля надала Сковороді такого сучасника - антипода.

Персонаж трактату Сковороди «Вдячний Єродій» Піщек це - Вернет. Якщо вважати, що всі персонажі Сковороди мають реальних прототипів, то й жартівливі персонажі Єродій і Піщек це - Сковорода й Вернет. Судячи з відкликів і філософських міркувань Вернета, у нього була зустріч і бесіда зі Сковородою, що можливо й послужило спонукальним мотивом для написання «Єродія».

По суті, зустрілися два протилежні погляди на виховання: сковородинівська схильність до природних похилостей і пристрасть до зовнішнього лиску Вернета.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка